Судова практика
Заборгованість за аліментами боржника, який веде особисте селянське господарство, слід розраховувати виходячи з його фактичного заробітку (доходу), а не із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості
5 липня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 155/1875/13-ц задовольнив касаційну скаргу боржника, який наполягав на правомірності розрахунку заборгованості за аліментами.
До відділу державної виконавчої служби надійшла заява від боржника про здійснення перерахунку заборгованості за аліментами на основі наданих ним документів про отриманий дохід та банківських квитанцій, фіскальних чеків інших установ про добровільну сплату аліментів.
Державним виконавцем, з урахуванням наданих боржником документів, проведено новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні, розмір якої зменшився у порівнянні з попереднім розрахунком.
Стягувачка аліментів звернулася до суду зі скаргою на дії старшого державного виконавця та просила суд, зокрема визнати неправомірними його дії щодо проведення розрахунку заборгованості, зобов’язати його здійснити перерахунок заборгованості зі сплати аліментів на підставі ч. 2 ст. 195 СК України, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Задовольняючи частково скаргу, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що боржник на час виникнення заборгованості зі сплати аліментів за трудовими та цивільно-правовими договорами не працював, а займався особистим селянським господарством, від якого отримував дохід, а тому є непрацюючою працездатною особою. За таких обставин суди вважали, що наявні підстави для застосування положень ч. 2 ст. 195 СК України при визначенні заборгованості за аліментами. Суди зазначили, що кошти, які отримує боржник, належать до переліку доходів, із яких мають сплачуватися аліменти, але не вважаються заробітком, із величини якого здійснюється обчислення суми аліментів.
У касаційній скарзі боржник зазначав, що він є особою, яка забезпечує себе роботою самостійно (член особистого селянських господарства), а тому в силу вимог ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» належить до зайнятого населення.
Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що боржник є непрацюючою працездатною особою.
Визначення поняття «непрацююча працездатна особа» надано у ст. 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» – особа працездатного віку з числа членів малозабезпеченої сім’ї, яка за станом здоров’я здатна до активної праці і не працює, не проходить військову службу, не займається підприємницькою діяльністю чи професійною незалежною діяльністю, не здобуває освіту за денною формою у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти.
Читайте також: Біологічний батько не зобов’язаний утримувати до досягнення повноліття дитину, яку всиновив інший чоловік
Водночас особою, яка забезпечує себе роботою самостійно (самозайнята особа), необхідно вважати працездатну особу, яка самостійно здійснює організацію власної трудової діяльності, в тому числі самостійно розпоряджається вигодами від цієї діяльності та несе всі пов’язані із нею ризики. Самозайнята особа є платником податків (п. 14.1.226 ст. 14 Податкового кодексу України).
Враховуючи те, що боржник є членом селянського підсобного господарства, тобто є особою, що забезпечує себе роботою самостійно (ст. 8 Закону України «Про особисте селянське господарство»), тому відсутні правові підстави вважати, що боржник підпадає під категорію «непрацююча працездатна особа».
Також суди попередніх інстанцій дійшли суперечливих висновків про те, що кошти, які отримує боржник, належать до переліку доходів, із яких мають сплачуватися аліменти, але не вважаються заробітком, із величини якого здійснюється обчислення суми аліментів, а тому при обчисленні розміру заборгованості зі сплати аліментів необхідно застосовувати положення ч. 2 ст. 195 СК України.
Положення ст. 81 СК України та ч. 3 ст. 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку.
Зміст положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток» ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин (див. постанову Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 р. у справі № 760/4569/18-ц).
Тобто заробіток є різновидом доходу. Доходи можуть формуватися за рахунок оплати праці, підприємницької діяльності, доходів від власності, від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, зокрема утримання аліментів проводиться в тому числі з доходів, що припадають на частку платника аліментів від присадибної ділянки або підсобного господарства (пп. 16 п. 1 Переліку).
Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що державним виконавцем правомірно здійснено розрахунок заборгованості за аліментами відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 СК України, виходячи з доходу платника аліментів від введення особистого селянського господарства.
Водночас Верховний Суд зауважив, що при застосуванні положень ч. 1 ст. 195 СК України та розрахунку заборгованості за аліментами із доходу платника аліментів обов’язковому врахуванню підлягають положення ч. 2 ст. 182 СК України, які визначають, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 % прожиткового мінімум для дитини відповідного віку.
Отже, Верховний Суд ухвалу районного суду та постанову апеляційного суду в частині задоволених вимог скарги про визнання неправомірними дій державного виконавця та зобов’язання державного виконавця вчинити дії скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні скарги у цій частині.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
