Судова практика
Звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка ухилилася від мобілізації, демотивує інших військовозобов’язаних
28 лютого 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 183/2097/23 задовольнив частково касаційну скаргу прокурора, який не погоджувався із застосуванням до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вироком міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, військовозобов’язаного визнано винуватим в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (ст. 336 КК) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, відповідно до ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.
У касаційній скарзі звернув уваги на підвищену небезпечність вчиненого кримінального правопорушення, коли введено воєнний стан на всій території України, та вважав безпідставним застосування ст. 75 КК.
Верховний Суд вказав, що положення ст. 75 КК підлягають застосуванню у взаємозв’язку з приписами ст. 50, 65 КК, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання.
Залишаючи апеляційну скаргу прокурора, суд залишив без уваги доводи прокурора про відсутність щирого каяття у винного.
Верховний Суд вказав, що щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні об’єктивні дані.
Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом’якшення кримінальної відповідальності.
Незаперечення і визнання засудженим об’єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про його щире каяття, про відвертий осуд своєї поведінки і відповідне суб’єктивне ставлення до вчиненого.
В аспекті дотримання приписів ст. 50, 65 КК оскаржене прокурором рішення не містить переконливого обґрунтування того, яким чином звільнення від відбування покарання з випробуванням за приписами ст. 75 КК забезпечує досягнення мети загальної превенції злочинів, передбачених ст. 336 КК.
Апеляційний суд не зазначив, які обставини кримінального провадження переконливо свідчать про те, що звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням забезпечує реалізацію приписів ст. 50, 65 КК в умовах воєнного стану, що звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цьому провадженні не демотивує інших осіб, які підлягають мобілізації, не створює в очах громадян та суспільства негативне враження безладдя та безкарності, не знижує рівень військової дисципліни і боєздатність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 15 листопада 2023 р. по справі № 641/1067/23.
Отже, Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого має бути враховано, що за тих самих обставин висновок про наявність підстав до застосування ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
