Чекісти «наїхали» на батюшку. Суд перекваліфікував хабарництво на шахрайство

П’ятнадцятого грудня Київський районний суд Одеси засудив до п’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна двох колишніх працівників СБУ, які вимагали хабар у сумі 500 тисяч доларів США в намісника Свято-Іверівського чоловічого монастиря Української православної церкви Московського патріархату Діодора (в миру Семена Васильчука), погрожуючи в разі відмови притягненням до кримінальної відповідальності за, нібито, земельні махінації. Попри порівняно справедливе покарання і той факт, що за- суджені протягом двох років з моменту викриття перебували й продовжують перебувати у в’язниці, викликає подив позиція колегії суддів, які вирішили, що в даному випадку має місце не посадовий злочин, а приватне шахрайство.

Почалася ця історія в 2014 році, коли Управління СБУ в Одеській області розслідувало кримінальне провадження стосовно членів злочинної організації терористів-сепаратистів і його головний відділ захисту національної державності одержав доручення встановити інших осіб, причетних до її діяльності. Окрім інших, у поле зору оперативників потрапив і згаданий священник, стосовно якого проводилася контррозвідувальна перевірка. Ніякого стеження, прослуховування чи якихось інших негласних оперативно-розшукових заходів при цьому не проводилося – чекісти лише невинно цікавилися, чим живе й дихай цей чоловік? Нічого небезпечного для національної державності сищики так і не накопали й 11 листопада 2015 р. справа перевірки була закрита. Але при цьому двох офіцерів зацікавила низка церковних операцій із землею, зокрема, історія про те, як один прихожанин, що, начебто, був несповна розуму, з якогось дива переоформив на монастир свою земельну ділянку.

Це й були майбутні засуджені, один з яких (полковник) обіймав посаду заступника вищеназваного головного відділу, інший (підполковник) – заступника начальника Другого відділу цього ГВ. Зустрівшись із Діодором у його робочому кабінеті, зловмисники розказали, що його земельними махінаціями зацікавилися в Центральному апараті СБУ, а довідка про дієспроможність вище згаданого прихожанина на повірку виявилася підробленою та й узагалі вони можуть знайти на нього масу компромату, який матиме наслідком кримінальне переслідування для нього особисто і дискредитацію всіх інших установ Московського патріархату в Україні. А щоб уникнути неприємностей, він повинен дати їм «на лапу» 500 тисяч доларів США.

Священник, за його словами, був шокований і не розумів, що йому робити, оскільки є добропорядною й віруючою людиною, яка живе за законом людським і Божим. Але в такому безпорадному стані він перебував недовго і, налагодивши контакт із Управлінням внутрішньої безпеки СБУ, погодився співробітничати з ним з метою викриття зловмисників, а потім, обвішений аудіо- та відеофіксуючою апаратурою, став діловито торгуватися з останніми про зменшення суми хабара, аж поки ті не погодилися зрізати її до 50 тисяч доларів.

 Передача грошей і затримання здирників пройшли 13 грудня 2015 р. у приміщенні монастиря. Їм було повідомлення про підозру в одержанні хабара за обтяжуючими обставинами – ч. 4 ст. 368 ККУ, за що передбачене покарання від 8 до 12 років позбавлення волі, а в січні 2016 р. матеріали провадження були передані за підслідністю до Національного антикорупційного бюро України, звідки в березні того ж року направлені до суду з обвинувальним актом. Але колегія Київського суду Одеси у складі Вадима Іваничука, Миколи Тонконоженка й Наталії Коротаєвої вирішила, що вчинений підсудними злочин слід кваліфікувати як шахрайство в особливо великих розмірах, вчинене за попередньою змовою групою осіб – ч. 4 ст. 190 ККУ, за що нижня планка покарання вже не вісім, а лише п’ять років позбавлення волі.

Справа в тому, що жодної компрометуючої інформації на священника оперативники не мали й мати не могли, бо її не існувало: це потім підтвердили відповіді компетентних органів на запити НАБУ. Мало того, в силу службових повноважень вони не могли починати досудове розслідування і в його рамках притягати кого-небудь до кримінальної відповідальності – таким правом наділені лише слідчий і прокурор, а підсудні були оперативними працівниками. Таким чином, у даному випадку з їх боку не було складу злочину, який кваліфікується як одержання неправомірної вигоди.

На підтвердження своєї точки зору судді навели уривок з постанови пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року за No 5 «Про судову практику у справах про хабарництво», відповідно до якої, відповідальність за одержання неправомірної вигоди (хабара), настає лише за умови, що посадова особа одержала його за виконання чи не виконання таких дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або хоч і не мала повноважень вчинити відповідні дії, але через своє посадове становище могла вжити заходів до їх вчинення іншими посадовими особами. Зверніть увагу на останню фразу, в якій сказано, що хоч і не мала повноважень, але могла вжити заходів для вчинення якихсь небажаних для потерпілого дій іншими посадовими особами. В цій ситуації зловмисники не могли вплинути ні на слідчого, ні на прокурора, в яких були повноваження здійснювати кримінальне переслідування священника, оскільки щодо нього не було ніяких компрометуючих матеріалів, а відтак і підстав для притягнення до будь-якої відповідальності.

У цій частині із суддями ще погодитись можна – хабарництва з боку офіцерів спецслужби дійсно не було. Зате ніяк не можна погодитися з іншим їх висновком, а саме про те, що «обвинувачені при вказаних обставинах діяли як приватні особи, а не як працівники СБУ». Бо якби до Діодора з такою нісенітницею прийшли дійсно приватні особи, той би їх на поріг не пустив, а якби й пустив, то швидко виставив би за двері. Але ці двоє були працівниками СБУ, одного з яких священник знав особисто вже два роки, а тому сприймав їх як представників цієї поважної установи й поводив себе відповідно. Саме в цьому місці так і проситься на язик диспозиція статті 364 ККУ – «Зловживання владою або службовим становищем», в якій написано, що цим видом злочину вважається умисне використання службовою особою влади чи службового становища з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи ще когось.

А тут, погодьтеся, повний набір для даної статті: і службове становище чекісти використали, і неправомірну вигоду в сумі 50 тис. доларів одержали. А на додачу до цього в пункті 9 згаданої постанови пленуму Верховного Суду України з даного приводу сказано, що у випадках, пов’язаних з обманом чи зловживанням довірою, дії посадової особи можуть кваліфікуватися як зловживання владою чи службовим становищем, шахрайство тощо. Проте судді в силу невідомих причин не стали пред’являти підсудним обвинувачення у вчиненні посадового злочину й вирішили за краще засудити обох за шахрайство.

Окрім цього судді зробили ще один подарунок засудженим: до набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, начебто, залишили без змін, але при цьому суттєво зменшили суму застави, після внесення якої можна невідкладно звільнитися з-під варти. А саме з непосильних для них раніше двох мільйонів гривень до порівняно скромних 136 тисяч грн для полковника і 128 тисяч грн для підполковника. Тобто фактично суд випустив їх із в’язниці на волю.

Костянтин Юрченко

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути