Антон Янчук: «АРМА — це свого роду сервісний центр, який діє в інтересах держави та всіх правоохоронних органів»

У листопаді 2016-го Антон Янчук був призначений на посаду директора Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів після складного конкурсу. За нього тоді проголосувала переважна більшість членів конкурсної комісії. Хоча, нагадаємо, що вказана комісія допустила до останнього туру конкурсу досить сильних юристів, а саме Станіслава Людкевича, Ірину Ніжинську, Володимира Сологуба, Григорія Усатого. Відповідно до Закону «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» мета створення цього агентства — впорядкування процесу управління майном, арештованим під час досудового розслідування корупційних злочинів, а також — отримання прибутку від реалізації активів, конфіскованих у корупціонерів за рішеннями судів». Тобто, умовно кажучи, це інституція, що передбачає примусове вирішення питань, реалізація яких у нормальних економічних умовах неможлива. Якщо прочитати зазначений закон уважно, то в ньому можна побачити декілька суперечливих моментів. Але навіть досвідчені юристи на них не звертають увагу. А журналісти і пересічні громадяни й зовсім не розуміють, як можна досягти мету закону, якщо в нормальних (непримусових) умовах досягти її було неможливо. Про ці та інші нюанси діяльності АРМА нам розповідає його директор — Антон ЯНЧУК.

— Антоне Володимировичу, наше перше питання традиційне: Ви, людина із відомої юридичної сім’ї Янчуків, яка сповідувала ринкові погляди, засади вільної економіки і, відповідно, лібертарного праворозуміння. Василь Янчук, Ваш дідусь, один чого був вартий! Ви ж вирішили піти на службу в державну структуру, що сповідує примусові економічні відносини, жорсткі умови функціонування та фактично заперечує ринкову свободу. Чому так сталося?

— За професійним покликанням я — цивіліст. І, відповідно, сповідував свободу ринкових відносин. Тож курс про актуальні проблеми цивільного права, який нам читала в університеті Наталія Семенівна Кузнецова, став для мене моментом прозріння. Тому моя магістерська робота й подальша дисертація були присвячені темі способів захисту цивільних прав і реалізації цивільно-правової відповідальності. Питання відповідальності, як відомо, досить розроблені в цивілістиці, а ось питання способів захисту інтересів і прав недостатньо розкриті. З прийняттям чинного ЦК України відбулася певна революція в матеріальному і процесуальному праві. Адже він містить невичерпний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів. Тому після Революції Гідності, коли міністр юстиції запросив мене працювати в Мін’юст, то питанням, яке стало визначальним — це робота над механізмом захисту прав та інтересів держави в умовах агресії РФ. І це корелювалося з моїм науковим інтересом. Я був призначений на посаду заступника міністра юстиції з питань Європейської інтеграції, а з часом до моїх обов’язків додалися й питання безпекового сектору взаємодії із судовими та правоохоронними органами. До того ж, я був причетним до розробки взаємодії з лібералізації візового режиму з європейськими країнами. Тоді ж постало і питання про розшук та управління арештованим майном. Я безпосередньо займався й розробкою відповідного законопроекту, який надалі став законом про АРМА. Потім я брав участь у конкурсі на голову АРМА й успішно його пройшов. За два роки разом з командою фахівців вдалося створити з нуля інституцію, яка була сприйнята за кордоном і, на жаль незрозумілою в нашій країні. Адже створювалася абсолютно нова за природою діяльності структура. Й це був виклик для мене як для менеджера. Важливим також щодо мого приходу в АРМА стала моя практична увага до інституту управління арештованим майном як до комбінованого міжгалузевого, а саме цивільного й адміністративного, механізмів захисту прав та інтересів держави. Ось чому я зараз працюю тут, в цій інституції, яка є симбіозом примусового й ринкового підходів до економічного розвитку. Адже йдеться про збереження економічної вартості майна допоки воно є арештованим. В нас запроваджена комерційна модель управління таким майном. Щодо інших країн, то там запроваджена соціальна модель, яка разюче відрізняється від нашої моделі. В нас АРМА наразі здійснює управління на комерційних засадах, а саме передає управителю майно для здійснення комерційно-господарської діяльності або його продажу. На сьогодні йдеться також про запровадження другої моделі управління, а саме соціальної як в Італії, наприклад. У цьому випадку майно передається не для комерції, а для впровадження соціальних проектів.

— А тепер про суперечності, закладені, на наш погляд, у профільний закон. У статті 1 активами визначаються кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт. Отже, матеріальні й нематеріальні активи знесені в один ряд. Як можна різні за економічною природою об’єкти привести в єдиний ряд речового права? Чи, наприклад, приймання активів в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду або згоди власника активів. Таким чином примусовий характер діяльності є умовним або розірваним, адже потрібна й згода власника активів. Як таке можливо?

— Абсолютно погоджуюся з тим, що цей закон містить багато неузгоджуваностей, адже приймався він швидко, в два підходи. До того ж, проект закону був істотно змінений депутатами. В першій редакції він не містив функції активного управління. На початку йшлося лише про зберігання майна. Натомість прийнятий закон був доповнений нормами, в яких ішлося про активне управління арештованим майном. Так і з’явилися подібні неузгодженості, для виправлення яких, ми розробили відповідні пропозиції. В роботі над ними брали участь, у тому числі, й міжнародні експерти. На жаль, даний законопроект пролежав у ВРУ цілий рік і так і не потрапив у сесійну залу для розгляду. Наразі вже оновлений законопроект про зміни до Закону про АРМА знову внесено у ВРУ. Але щодо конкретики. Так, об’єктом арешту має бути щось майнове, наприклад, річ, майнові права, частки в статутних капіталах, право вимоги. Натомість немайнове право, право на свободу пересування, авторське право тощо не можуть бути таким об’єктом. Щодо згоди власника активів, то мушу зазначити, що це підлягає коментуванню або хоча б роз’ясненню, що ми й зробимо найближчим часом.

У самому законі і в ст. 100 КПК йдеться про дві самостійні підстави виникнення прав управління в АРМА. Перша — це ухвала слідчого судді або суду про передачу майна в управління. При цьому прокурор лише вправі ініціювати дане питання. А АРМА не має права втручатися в цей процес. І це є проблемою, адже ми не є учасником кримінального провадження. Тобто ми не маємо права брати участь у засіданнях суду тощо. Тому іноді нам передається в управління щось таке, що не можливо уявити як майно або майновий комплекс або чим управляти ми не взмозі. А нас звинувачують у непрозорих конкурсах і таких же непрозорих продажах майна. Стосовно ж згоди власника майна, то він має право вчинювати цей односторонній правочин, що є підставою для виникнення в АРМА прав на управління цим майном. Але поки ми не маємо жодного подібного прецеденту. Хоча для власника таке рішення є надійним інструментом захисту його майна. Бо коли, наприклад, є посягання на таке майно і кимось педалюється питання «віджиму» цього майна, то правоохоронний орган за ст. 214 КПК зобов’язаний відкрити таке провадження. Таким чином, при накладенні арешту на майно, власник має право звернутися до прокурора з проханням передати арештоване майно до АРМА. Ми оголошуємо конкурс, на який має право заявитися і власник цього майна. Отже, це легітимна можливість розблокувати доступ до арештованого майна. Закон не містить жодної заборони щодо певних обмежень власникові бути управителем цього майна. Й ми допускаємо власників до участі в конкурсі. Але позиція правоохоронних органів у цьому питанні є іншою. Передача арештованого майна власникові, на їх думку, суперечить меті арешту. Тому вони виступають проти такого права. Хоча власник може бути й добросовісним. Для нас же АРМА передача майна власникові — це хороший варіант у сенсі управління, адже пошук управителя, іноді є великою халепою.

— У травні цього року Ви представили план діяльності АРМА, в якому першочерговими вказано завдання із запуску Єдиного державного реєстру активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні; відкриття шістьох міжрегіональних територіальних управлінь, а також представити зміни до спеціального Закону з тим, щоб посилити законодавство в сфері виявлення, розшуку та управління активами. Чи вже вдалося щось зробити?

— Законопроект щодо змін до закону готовий. Як я говорив вище, він уже переданий у ВРУ. Далі. Ми створили 6 міжрегіональних територіальних управлінь АРМА. Це абсолютно повноцінні структури зі статусом юросіб, а деякі з них вже мають все необхідне забезпечення, інші комплектуються. Стосовно реєстру арештованих активів, ми декілька разів оголошували конкурс на створення відповідного програмного забезпечення. Переможець уже обраний і з ним укладено договір на розробку ПЗ. На сьогодні ми маємо прототип інтерфейсу цієї інформаційної розробки. На мою думку, наш реєстр буде здатен реалізувати чотири мети. Перша — це забезпечення відкритості перебігу процесу арешту майна та його результату (я вже казав у чому нас постійно звинувачують). Друга — створення вітрини або паспорту діяльності АРМА. В реєстрі буде видно, яке майно передано в управління, де воно є, в якому воно стані тощо. По-третє, цей інструмент буде корисним бізнесу для оцінки ризику проведення тих чи інших транзакцій, адже використання реєстру допоможе отримати юридичну історію цього майна. Таким чином, це допоможе більш чітко визначити вартість цього майна. По-четверте, за рахунок реєстру можна буде підвищити ефективність розшуку майна. В нас трапляються випадки арешту майна в декількох кримінальних провадженнях. І проблема «перехресних арештів» є досить актуальною. Додам, у грудні ми сподіваємося ввести цей реєстр в експлуатацію.

— У сфері обороту АРМА, за наявною інформацією, на сьогодні обраховується активів більше ніж на 3 млрд. До АРМА також додано СЕТАМ. Це як дарунок долі на безоплатне використання шаленої кількості майна. І що означає ефективне управління активами такого різнорідного майна?

— Якщо я мав би таке право, то заперечував би тотальну передачу певного майна в управління АРМА. Адже ми дізнаємося про передачу такого майна практично разом з отриманим повідомленням про арешт і вже передачу його нам. І з цього моменту ми здійснюємо аналіз цього майна, пошук управителя, оголошуємо конкурси тощо. При цьому доводиться витримувати шалений тиск власників майна, як і розповсюдження негативу про АРМА, де працюють всього 130 осіб. Вихід із такої вкрай негативної ситуації посягає в організації планування перед арештом. В іноземних країнах є відповідна стадія кримінального провадження. Там за стіл переговорів сідають суддя, прокурор, слідчий, які й приймають відповідне рішення щодо певного майна. При тому установа, на кшталт АРМА, здійснює лише попередні висновки, доповідає про це майно. Врешті-решт шукається консенсус, а саме брати, чи ні, це майно в управління, на яких умовах тощо. До речі, наші пропозиції щодо змін до Закону про АРМА якраз і полягають у тому, щоб надати агентству права учасника кримінального провадження, дозволити формат проведення подібного роду консультацій, а також дозволити АРМА брати участь в судовому засіданні, в якому вирішується доля арештованого майна. Ми повинні мати право заперечувати можливість проведення певних дій, оскільки правоохоронні органи нерідко зловживають своїми правами щодо арешту та передачі майна в управління, є величезна кількість активів, які деюре передані в управління, але де-факто — ні. Та й сам момент початку управління є проблемною темою, принаймні вважати моментом початком управління винесення певного рішення правоохоронним органом — це помилка. Адже в цей час традиційно й відбувається розкрадання майна, його розукомплектування, роз’єднання тощо. Ми ж про це не знаємо, бо не отримали саме цього рішення. А ось коли вже підписуємо акт прийому-передачі майна від правоохоронних органів, ось тоді це вже наша юрисдикція. В нас на сайті є перелік майна, яке, нібито, передано під нашу юрисдикцію, але фактично це лише фіксована кількість об’єктів, про які є рішення судових органів. І там значаться певні об’єкти, що знаходяться на тимчасово окупованих територіях. Тож фізично цим майном управляти неможливо.

Є велика кількість майна, яке загалом не потребує управління. Наприклад, частки в статутному капіталі юросіб, які загалом не мають жодного майна, або земельні ділянки, які знаходяться десь у Карпатах. Жоден управитель не візьме це майно або права в управління, бо таке управління, земельною ділянкою, наприклад, здійснюється за її цільовим призначенням. І випадків того, що обумовлює низьку ефективність управління нею є дуже багато. Саму ж ефективність ми тлумачимо в двох рівнях: базовий — збереження вартості майна. Тому всі об’єкти, що знаходяться в управлінні АРМА, всі вони застраховані, всі охороняються, ремонтуються. Пул витрат на управління є досить великим і складає чималу суму грн на рік. Держава на це не витрачає жодної копійки, адже все це йде з управлінських доходів.

Другий рівень ефективності — це збільшення економічної вартості майна. Наприклад, коли управитель ремонтує майно, збільшуючи його вартість. Третій рівень — це коли генеруються надходження до бюджету за рахунок управління майном. Але АРМА не є фіскальним інструментом наповнення державного бюджету. Ми не вимагаємо від управителів максимальної експлуатації об’єкта з метою наповнення держскарбниці. Наша модель зворотна: збереження, збільшення вартості, а вже потім — надходження до бюджету.

— На сьогодні звучать численні обвинувачення з боку ЗМІ, адвокатського середовища, власників майна про втручання АРМА в господарську діяльність під приводом такого собі «забезпечення власності», що опинилася під арештом. Скажіть, будь-ласка, наскільки обґрунтованими є такі заяви?

— Це є абсолютно спрощений рівень аргументів про зловживання АРМА, бо на ділі ми лише виконуємо рішення суду. Якщо ж ми його не виконуватимемо, то виникає підстава про порушення кримінального провадження за невиконання судового рішення. Певною мірою ми виступаємо аналогом виконавчої служби. У адвокатів не виникає питання до виконавця, чому він прийшов виконати судове рішення.

— Є певна статистика діяльності АРМА. Так, відомо, що за минулий рік агентство отримало 1 064 звернення від правоохоронців про пошук активів, які можуть мати незаконне походження, при тому в позаминулому році таких звернень було всього близько 60. Водночас за рік АРМА передало в управління 646 об’єктів, що дало змогу заробити на їхньому використанні й передати до скарбниці понад 9 мільйонів гривень. Ще близько 3 мільйонів гривень АРМА передало до бюджету від продажу арештованого майна і ще понад 16 мільйонів гривень — відсотків від арештованих рахунків та готівки. Наскільки продуктивною є така статистика?

— Аби краще зрозуміти ці цифри, давайте повернемося до питання до функцій АРМА. Перше, це розшук майна для цілей кримінального провадження. Завдання кримінального провадження полягають, у тому числі, в розшуку майна, на яке можна накласти арешт. Стаття 170 КПК нам про це каже, що таке завдання може бути звернено до АРМА, якщо є запит про розшук майна. При тому агентство не має слідчо-оперативної функції. Логіка розшуку майна полягає в аналізі інформації, знятої з баз даних, документів, реєстрів, мереж інтернету, іншої відкритої інформації. Ми використовуємо інструментарій розшуку, який для правоохоронного органу є недоступним. Так, в нас є доступ до понад 40 українських баз даних. Також АРМА має доступ до банківських документів без судового рішення, до корпоративних баз даних, платних в тому числі, наприклад бази ORBIS. Вона містить дані про понад триста мільйонів компаній з усього світу. АРМА авторизована як контактний офіційний пункт України в усіх світових мережах по транскордонному обміну інформацією. Крім неї, жоден правоохоронний орган не має такої авторизації, ми зокрема, авторизовані в Інтерполі, Європолі, мережах Star та Calin тощо. Географія доступу до інформації, як бачите, величезна. Фактично це більше ста країн по всьому світу. Це стадія розшуку, що відбувається перед міжнародною правовою допомогою, бо сама міжнародна правова допомога як правовий інструмент є досить повільною. Тому світ вигадав мережу для швидкого розшуку майна. В Європі вона діє досить давно, а ми лише наздоганяємо сусідів. У 2008 році була видана 845 резолюція ЄС, в якій врегульовані всі ці моменти на рівні ЄС. Зараз ми займаємося розбудовою ІТ-лабораторії, яка буде займатиметься якраз питаннями інформатизації нашої діяльності. Цей рівень пошуку дає багато можливостей, хоча про нього мало хто знає. При тому правоохоронним органам подобається, коли наше агентство знайшло майно й передало їм дані про це майно. На сьогодні ми вже маємо понад одну тисячу звернень від правоохоронних органів, а також близько 50 звернень від іноземних держав. Умовно кажучи, це мільйони одиниць майна по всьому світу.

Друга функція — це управління майном. Мова в даному разі про понад півтори тисячі об’єктів, переданих нам судовими рішеннями. Важко оцінити його вартість, адже тут є об’єкти, що знаходяться, як я вже говорив, на окупованій території, або щодо яких не проведена оцінка тощо. Середньозважена оцінка — це сума в межах трьох мільярдів гривень. На депозитних рахунках АРМА міститься не менше трьохсот п’ятидесяти мільйонів гривень, що входять до складу майна, яке управляється АРМА. Управління арештованим майном спрямоване в напрямку задоволення інтересу альтернативного бенефіціара. Практично ж ми не знаємо, хто стане вигодонабувачем нашої діяльності. Умовно — це держава, якщо до майна буде застосовано конфіскацію. Цим бенефіціаром може бути і власник майна, коли скасовується арешт майна. Є досить багато таких випадків. З цього приводу ми навіть видали практичний посібник для суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, що представляють інтереси власників.

— Й останнє запитання. Стосується воно статусу самого агентства та його співробітників. АРМА фактично є правоохоронним органом, а співробітники не є правоохоронцями, адже їх статус чітко не виписаний. Чому й чи не задумувалися Ви над цими питаннями?

— Я не вважаю, що АРМА займається правоохоронною діяльністю. Тим більше, що це є правоохоронний орган. Ми значно відрізняємося від тих органів, що за 216 статтею КПК мають відповідну підслідність, тобто наділені правом розслідувати правопорушення. Ми не є частиною прокуратури або органом, що здійснює досудове розслідування. АРМА — це центральних орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. Він є самостійним розпорядником бюджетних коштів і не є у відомчій підпорядкованості якогось іншого органу. В країні існує модель плюралістичної правоохоронної діяльності і, відповідно, правоохоронних органів. Адже існують побоювання концентрації та узурпації правоохоронної діяльності в одних руках. В нас цих органів багато і є одна прокуратура. Загалом АРМА — це свого роду сервісний орган, що діє в інтересах держави та всіх правоохоронних органів.

— Дякую за цікаві та конкретні відповіді.

Спілкувався
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути