Connect with us

Думка експерта

Без(межний) Київ

Дата публікації:

Володимир БОГАТИР,
адвокат, заслужений юрист України, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Богатир та партнери»

Встановлення меж столиці є питанням, яке має довгу історію процесу, але не має результату. Відсутність чітко визначених меж призводить до юридичної невизначеності та судових спорів з містами-супутниками, відбувається хаотична забудова передмістя. Ігнорування цієї проблеми призводить і до порушень сплати земельного податку, який виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Донедавна в столиці існував окремий «київський» кадастр і Головним управлінням земельних ресурсів КМДА не передавалася інформація про земельні ділянки до Головного управління Держгеокадастру в місті Києві. Таке собі «ноу-хау» по дублюванню функцій. Подібні махінації призводили до ухилення від сплати податків, а місто користуючись цим, намагалося стягувати плату за користування земельними ділянками столиці. Фактично ж усе це відбувається за мовчазної згоди Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Історія встановлення меж столиці

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Теперішня межа Києва формувалася протягом 1957– 1988 років, площа земель міського земельного фонду становила 83,6 тис гектарів. За інформацією Держгеокадастру ще Постановою Центрального комітету Компартії України і Радою Міністрів Української РСР від 13.05.1986 року було затверджено Генеральний план розвитку міста Києва та проект планування його приміської і зеленої зони. На виконання цієї постанови та замовлення Головного архітектурно планувального управління від 20.03.1989 р. № 11-1204 Український державний інститут інженерно-геодезичних вишукувань і зйомок у 1990 році виконав роботи з перенесення в натуру межі Києва та закріплення її межовими знаками встановленого зразка. Й саме її було покладено в основу розробленого проекту землеустрою із встановлення межі міста.

Рішенням Київської міської ради від 04.12.2018 р. № 229/6280 «Про затвердження Міської цільової програми використання та охорони земель міста Києва на 2019–2021 роки» затверджено Міську цільову програму використання та охорони земель міста Києва на 2019–2021 роки. Розробкою проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж столиці вже не вперше займається комунальне підприємство «Київський інститут земельних відносин». І гроші «освоюються», «заходи» вживаються, тільки от результату немає!

За інформацією, отриманою в департаменті земельних ресурсів КМДА при розробленні проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж м. Києва робочою групою комунального підприємства «Київський інститут земельних відносин» у режимно-секретному відділі віднайдено офіційні матеріали щодо встановлення на місцевості та закріплення межовими знаками встановленого зразка межі міста Києва Українським державним інститутом інженерно-геодезичних вишукувань та зйомок «УкрДІІГіс» у 1989–1990 роках.

Відомості щодо межі міста Києва, встановленої на підставі вищевказаних матеріалів, не внесені до Державного земельного кадастру. Складається таке враження, що за 30 років незалежності в столичних чиновників не було ані бажання, ані часу, ані кому зайнятися цим питанням. А можливо так було зручно всім без винятку очільникам київської влади?

За дорученням Президента України протягом 1995–1999 років Київська міська рада забезпечила розробку проекту встановлення межі м. Києва та не змогла погодити його з усіма суміжними землекористувачами. А оскільки, документ не було погоджено ще з рядом суміжних сільських та селищних рад, то він так і не був затверджений. На підставі рішення Київської міської ради № 62/9119 від 28.02.2013 року «Про погодження проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж міста Києва» погоджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) межi мiста Києва загальною площею 84 974 гектари. Враховуючи вказане рішення та положення статті 174 Земельного кодексу України проект направлявся на затвердження до Верховної Ради України, але був повернутий на доопрацювання у зв’язку з відсутністю погоджень відповідних рад, за рахунок території яких планувалося розширити межі столиці.

У 2013 році за ініціативи обласної влади Київщини та Ірпінської, Вишгородської, Броварської, Коцюбинської, Чабанівської, Гнідинської, Княжицької, Лісниківської, Білогородської місцевих рад судом було скасовано вказане рішення Київської міської ради («Про погодження проекту землеустрою щодо встановлення та змiни меж міста Києва»), але згодом апеляційна інстанція відмінила дане рішення й ця спроба судового захисту прилеглих місцевих громад закінчилася безрезультатно. В 2017 році Київська міська рада прийняла нове рішення № 772/2934 «Про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення та зміни меж міста Києва».

А рішенням № 445/8018 від 12.12.2019 року «Про погодження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж міста Києва» передбачалося, погодити межі та територію столиці загальною площею 85 351 га та скасувати попереднє рішення Київської міської ради від 28.02.2013 року № 62/9119.

Наслідки бездіяльності

Відсутність оновленого топографічного плану будь-якого населеного пункту унеможливлює виготовлення Генерального плану його території, встановлення межі і внесення відомостей до Державного земельного кадастру. Чинний керманич Києва обіцяє затвердити Генплан з 2017 року. Та запевнення є, а результату немає. А ще є суди щодо визнання протиправними дій КМДА, пов’язаних із розробленням проекту нового Генплану Києва та зобов’язання КМДА утриматися від його розроблення.

Така безкарність та хаос призвели до того, що 13 травня цього року Київрада продовжила можливість забудови без Генерального плану столиці. Так, завдяки непрофесійним та неузгодженим діям керівництва Держгеокадастру та міської влади умисно створено передумови для конфліктів та невпорядкованої забудови Києва. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються фактично з порушенням вимог містобудівної документації.

Сьогодні на околицях міста виділяються земельні ділянки для будівництва житлових будинків, а завтра на цих місцях будуть плануватися дороги, естакади розв’язок, мости та інші об’єкти інфраструктури. Відсутність чітко визначених меж міста, оновленого Генплану, сучасних планувальних підходів до організації територій, призводить до шкідливого й несталого просторового розвитку, ігнорування проблем збереження довкілля, розбудови публічного простору, блокує розвиток громадського транспорту, метро, паркінгів та в цілому шкодить сталому розвитку столиці.

Наостанок додамо, що на кінець 2020 року до Публічної кадастрової карти України вже внесено 138 меж населених пунктів Київської області. За таких умов цілком ймовірною виглядає ситуація, коли всі прилеглі до Києва місцеві громади внесуть свої межі, а Київ залишиться розвиватися шляхом ущільнення забудови міста.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Організована злочинність в Україні. Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду). Частина 4.

Опубліковано

on

Продовження. Початок ч.1, ч. 2, ч.3

Частина 4. Транснаціональні злочинні організації як системне утворення

Транснаціональна організована злочинність становить багатофакторну кримінальну систему, що руйнівно впливає на економічне, політичне, духовне суспільне життя, психологічний стан і генофонд нації. Члени організованої транснаціональної злочинності діють у різних регіонах світу, мають кожний свою специфічну спеціалізацію, тактику дій, користуються різноманітними методами. Хоча вони мають різний кількісний та етнічний склад, їх об’єднує єдина спільна мета — отримання від злочинних практик, не виключно, що із поєднанням формально законної діяльності, надвисокого прибутку. Дії транснаціональних злочинних угруповань носять системний характер, як і заходи протидії їм мають бути системними, — доводять наші автори, доктор юридичних наук Олена БУСОЛ і кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Богдан РОМАНЮК.

Олена БУСОЛ
доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ
Богдан Романюк
кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області

Злочинний ринок охопив всю планету

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Поняття транснаціонального злочину надає Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р. Так, злочин носить транснаціональний характер, якщо: він вчинений у більш, ніж одній державі; він вчинений в одній державі, але істотна частина його підготовки, планування, керівництва або контролю має місце в іншій державі; він вчинений в одній державі, але за участю організованої злочинної групи, яка здійснює злочинну діяльність у більш ніж одній державі; він вчинений в одній державі, але його істотні наслідки мають місце в іншій державі. У доповіді ООН «The Globalization of Crime: А Transnational Organized Crime Threat Assessment» зазначені основні транснаціональні канали незаконного розповсюдження наркотиків, вогнепальної зброї, контрафактної продукції. У документі розкрити факти про зростання кількості таких злочинів як розкрадання природних ресурсів, продаж людей з метою сексуальної експлуатації або примусової праці, незаконне переміщення мігрантів, морське піратство, кібернетична злочинність тощо. За допомогою підкупу, з використанням доходів від злочинної діяльності та погроз застосування сили, злочинці впливають на результати проведення виборів, рішення та дії окремих політиків і військовослужбовців. Злочинний ринок охоплює всю планету — заборонені товари виробляють на одному континенті, переміщують на другий, а збувають — на третьому. Так, сучасна злочинність, за загальними тенденціями глобалізації, набуває транснаціональних рис.

Найвпливовіші транснаціональні організовані угруповання

Найбільш впливові та потужні транснаціональні організовані угруповання розташовані в різних частинах світу: «Ла Коза ностра» в США, «Коза Ностра» в Європі (Італія), в Азії — «Тріада» (Китай) і «Якудза» (Японія). До цієї когорти можна додати колумбійські наркокартелі Латинської Америки, ямайсько-британську, албанську, сербську, ізраїльську, мексиканську мафії. Із Азії до Канади транснаціональні організовані утворення постачають прекурсори хімічних речовин для незаконного вироблення синтетичних препаратів, передусім — екстазі. Різноманітні мережі транснаціональних організованих угруповань займаються контрабандою екстазі та марихуани на південь і кокаїн на північ через канадський кордон. Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії отримує величезний економічний прибуток — між $32 і $64 мільярдів — від щорічної великомасштабної контрабанди людей, наркотичної торгівлі, фінансових фальсифікацій та масового маркетингового шахрайства.

Україну, як і інші держави світу, також не оминув вплив злочинних процесів, що відбуваються у планетарному масштабі. Тільки в 2017 році українська поліція виявила сім організованих груп і злочинних організацій із транснаціональними зв’язками. Одним із найрезонансніших викриттів стала спільна українсько-німецька операція затримання злочинної групи викрадачів елітних автомобілів із Європи. Злочинні угруповання з держав СНД являють величезну небезпеку в розповсюдженні організованої злочинності для всіх держав й, насамперед, США. Нині налічується шість тисяч таких угруповань та двісті синдикатів, які діють на глобальному рівні. Наприклад, французький кримінолог Alain Bauer характеризує російські угруповання як «краще за всіх структуровані» — вони з, майже військовою точністю, готують злочини та вибудовують свої злочинні схеми.

La Cosa Nostra

На сьогодні в США найбільш загрозливою зі злочинних організацій для суспільства є La Cosa Nostra (LCN) (укр. — «Наша справа»), яка є загальнонаціональним союзом злочинців, пов’язаних родинними зв’язками, або ритуалом посвячення в злочинці. Її засновником є уродженець Сицилії Джузеппе Еспозіто, який емігрував у США разом з шостьома членами сицилійської мафії після вчиненого ними вбивства канцлера та віце-канцлера сицилійської провінції та 11 багатих землеволодільців. Першого лідера LCN Сальваторе Маранцано було вбито через шість місяців. Новим її лідером став Чарльз «Лакі» Лучано. За життя С. Маранцано розробив кодекс LCN, «родинні» підрозділи та структуру, запровадив процедуру вирішення внутрішніх конфліктів. Ч. Лучано також створив «наглядову комісію» за діяльністю LCN, до складу якої входило шестеро босів із семи родин, та був депортований на батьківщину в 1946 р. за обвинуваченням в сутенерській діяльності, де був зв’язною ланкою між сицилійською мафією та LCN. На сьогодні найбурхливіша діяльність LCN здійснюється у таких містах, як Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Філадельфію, Детройт, Чикаго та Нова Англія. У 1963 р. агент ФБР Джозеф Калачі став членом LCN і розкрив перед комітетом Сенату США численні таємниці організації, зокрема її назву, структуру, потужність баз, коди, присягу та прізвища її членів. На сьогодні злочинна діяльність LCN — це вбивство, вимагання, незаконний обіг наркотиків, підкуп посадових осіб, азартні ігри, інфільтрація законного бізнесу, трудовий рекет, лихварство, проституція, порнографія, ухилення від податків завдяки шахрайським схемам, фондові маніпуляції, та інші.

Між Транснаціональними компаніями (ТНК) нині існує жорстка конкуренція за ринки збуту та сфери впливу. Наприклад, у 2017 р. федеральним відомством кримінальної поліції (Bundeskrimimalamt (BKA)) і палермського відділення італійської Фінансової гвардії, у м. Філлінгене-Швеннінгене були арештовані 19 наркоторговців італійського походження. В них конфісковані товари та гроші на суму 4 млн євро. Арештовані діяли в Німеччині на замовлення клану Мондіно (Mondino) — сицилійського мафіозного угруповання з Палермо. Злочинна діяльність полягала у контрабандному ввезенню до ФРН із Албанії тони марихуани та кокаїну, та відмиванню доходів від їх реалізації у гральних автоматах, встановлювати які змушували під загрозою знищення бізнесу, своїх співвітчизників — власників барів і магазинів. Прибуток від незаконного обігу наркотиків використовувався для закупівлі зброї на Балканах.

За даними ВКА, італійська мафія, в основному, зосереджена на півдні та заході Німеччини. За даними ВКА, найбільша кількість із відомих поліції італійських мафіозі (близько 134 осіб) належить до калабрийської «Ндрангете», що відома розстрілом у 2007 р. у Дуйсбурзі шістьох членів конкуруючого клану. Трохи менш чисельною є неаполітанська «Каморра» (близько 52 осіб), і сицилійська «Коза ностра» налічує близько 13 осіб. Для транснаціональних злочинних організацій характерне членство на етнічній основі або земляцтва.

ТНК в Україні

В Україні нині діють близько 30 транснаціональних корпорацій, які мають понад 7 тис. представництв та філій, які функціонують переважно в харчовій, нафтогазовій і тютюновій промисловості (McDonalds, Nestle, British American Tobacco, British Petroleum, Procter & Gamble, Shell тощо). Окремі ТНК виступали в ролі партнерів українських компаній, наприклад, корпорація «Богдан», ПАТ «Єврокар», ПАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», фармацевтичні компанії — ПАТ «Дарниця» та ПАТ «Фармак». До найбільших українських ТНК відносили зокрема ПАТ «Українська автомобільна корпорація», кондитерську корпорацію «Рошен», телекомунікаційну компанію «Укртелеком», ТОВ «ДТЕК» тощо. Позитивними моментами представництва зарубіжних ТНК в Україні є забезпечення залучення іноземних інвестицій у державу, створення нових робочих місць, сприяння модернізації промисловості, упровадження новітніх науково-технічних розробок, поширення світових та міжнародних стандартів підготовки кваліфікованих кадрів, ведення бізнесу. Інша сторона «медалі» — експансія закордонних ТНК в Україні супроводжується застосуванням «змішаних» і «замаскованих» псевдоінвестиційних стратегій. При цьому в багатьох випадках інвестиційні стратегії є інвестиційними лише номінально, тоді як основною причиною їх застосування є не використання виробничого потенціалу України, а мінімізація митних відрахувань. При цьому сума необхідних для псевдоінвестиційного входження капіталовкладень може бути незпівставна не тільки з обігом материнської компанії, а навіть із обігом створеного в Україні підприємства.

Розглядаючи ознаки протиправної діяльності промислово-фінансових угруповань України, можна говорити, що вони відповідають основним ознаками такого мафіозного утворення як злочинний синдикат. В Україні існує такий структурно-організаційний тип транснаціональної злочинної організації, в якому поєднані елементи класичної злочинної організації й легального бізнесу.

Глобальні ТНК четвертого покоління

На теперішній час у світі затвердились і функціонують глобальні ТНК четвертого покоління, відмінними рисами яких є: планетарне бачення ринків і здійснення конкуренції у світовому масштабі; розділ світових ринків з небагатьма такими ж глобальними ТНК; координування дій своїх філій на основі новітніх інформаційних технологій, гнучка організація кожного окремого виробничого вузла, адаптивність структури корпорації, одноманітна організація бухгалтерського обліку і аудиту; об’єднання своїх філій, заводів та спільних підприємств у єдину міжнародну мережу управління, яка, в свою чергу, інтегрована з іншими мережами ТНК; здійснення економічного і політичного впливу на держави, в яких функціонують ТНК. Протягом останніх років в основному склалася така система світоустрою, при якій ТНК контролюють близько половини світового промислового виробництва, 63 % — зовнішньої торгівлі, більшу частину патентів і ліцензій на нову техніку, технології та «ноу-хау». Під контролем ТНК знаходиться приблизно 90 % світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, тютюну, 80 % — чаю, 75 % — бананів. http://dspace.nuft.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/12004/1/Development.pdf.

У світі діють понад 65 тис. ТНК, що мають близько 700 тис. закордонних філій у більш, ніж 150 державах. У процесі діяльності транснаціональних корпорацій неминуче вчинюються корупційні діяння, тому що між цими ТНК існує жорстока конкуренція за ресурси планети — природні, матеріальні, людські, фінансові, інформаційні, технологічні тощо. Корупційна злочинність, виступаючи на першому етапі як національна проблема, перетинає кордони і стає транснаціональним явищем, одним з основних засобів впливу організованої злочинності на всі сфери міжнародного життя. Відносно поширення транснаціональної корупції зазначимо, що $1 трильйон на рік — це приблизна цифра, що дає лише загальне уявлення про те, скільки неправомірної вигоди отримується в усьому світі — як у розвинених державах, так і в тих, що розвиваються. Згідно з інформацією МВФ, щорічно у світі «відмивається» від $500 млрд до $1,5 трильйона, або 5 % світового валового внутрішнього продукту. Офіційні видання Президента США називають цифру — від $1.3 до $3.3 трильйона (між 2 % і 5 % світового валового внутрішнього продукту.

За даними Світового банку, щороку на підкуп членів урядів і політиків витрачається близько $80 млрд. Загальний обсяг операцій у наркобізнесі перевищує півмільярда доларів, а прибутки від «трансферів» нелегалів — $3,5 млрд. Держави, що розвиваються, витрачають на боротьбу зі злочинністю приблизно 14 % ВВП, а розвинені — 5 %.

«Зайве» населення

Як зазначають дослідники процесів глобалізації, вона в результаті призвела до того, що в ХХІ ст. для благополучного життя на планеті достатньо 20 % освіченого населення. Решта «зайвих» людей фактично залишається не затребуваною, відсунутою від нібито демократично встановлених норм використання природних ресурсів, а отже — без засобів існування. Одночасно влада і багатство концентруються в невеликої групи людей та корпорацій. Ще у 1998 р. у докладі ООН «Про розвиток» вказувалось, що «плоди глобалізації продаються глобальній еліті», господарям і керівникам глобалізації. До кінця ХХ століття розрив між багатими і бідними землянами збільшився до 80 разів. Статки трьох найбільш заможних людей перевищує дохід 600 млн. людей, які проживають у 36 бідних державах світу. Глобальна ж конкуренція не дозволяє транснаціональним компаніям приділяти багато уваги соціальним, і тим більш, кримінологічним проблемам, з побоювання втрати своїх капіталів. Отже, світовий порядок не базується на соціальній справедливості. Тож глобалізація змушує до перегляду принципів управління як на національному, так і наднаціональному рівнях. В ідеалі має визнаватися той факт, що вигоди для одного з учасників глобального ринку (держави або ТНК) можуть не задовольняти інших учасників, а тому слід поступатися частиною своєї економічної вигоди заради спільного стратегічного розвитку. Для впровадження такої політики слугують впливові міжнародні організації — NАТО, WTO, IМF, UNIDO, WIPO, UNESCO, The World Bank Group та інші. Останнім часом спостерігаємо тенденції безроздільного домінування політики міжнародних організацій, котрі підтримують глобальні ринки, над діяльністю організацій, які піклуються про забезпечення суспільних благ, зокрема, збереження миру, охорону довкілля, захисту прав людини, протидію бідності, розвиток охорони здоров’я, культури, освіти. Держави, які найбільш ізольовані від зазначених міжнародних організацій, є вразливішими перед загрозами глобалізації.

Злочинний світ налічує понад мільйон незалежних озброєних угруповань. У випадку їх злочинної змови та координації, вони здатні впливати не тільки на національну безпеку, але й на стан справ у всіх континентах. Діапазон методів утручання ТНК в справи приймаючих держав і засобів впливу на політичну та соціальну обстановку в цих державах дуже широкий. Наприклад, у 1975 році американська компанія «Стандард фрут» (раніше — «Юнайтед фрут») і кілька інших ТНК США, незадоволених політикою Панами, Гондурасу й Коста-Ріки у сфері експорту бананів, створили спецфонд на $ 5 млн. для підриву економічної стабільності в цих регіонах. Для цього ними планувалося провокування збройних сутичок, акцій саботажу і навіть замах на життя тодішнього президента Панами Торріхоса. Раніше «Юнайтед фрут» брала участь у висадці загонів кубинських контрреволюціонерів у затоці Кочінос, а корпорація «Г’юз ейркрафт» — у підготовці замахів на Ф. Кастро.

Відома в історії Латинської Америки, так звана, «війна Чако» між Болівією та Парагваєм (1932–1935 рр.), що розорила обидві держави, особливо Болівію, і коштувала останній 60 тис. життів, була, по суті, сутичкою між американською корпорацією «Стандард ойл оф Нью-Джерсі» (зараз «Екссон-Мобіл») і англо-голландською «Ройал Датч Шелл» за виявлені в Чако нафтові запаси. Крім того, американській корпорації необхідно було отримати доступ до моря для будівництва нафтопроводу. «Ройал Датч Шелл» на той час уже отримала концесію на частину нафтоносних полів Чако і боролася за збереження та розширення своїх позицій. Загалом у 90-ті роки XX століття у війнах за доступ до природних ресурсів загинуло близько 5 млн. осіб. Ще 6 млн. втекли до сусідніх держав, а від 11 до 15 млн змушені були змінити місце проживання, не залишаючи батьківщину.

Як використовують Україну

Не треба відшукувати приклади, коли в Україні фактично розгорнуті бойові дії на територіях Донецької і Луганської областей, і, як автори вже писали, предметом вивчення науковцями нині є проблема впливу ТНК на тривалість Операції об’єднаних сил та розподіл природних й інших ресурсів цих територій між олігархами. Так, за результатами соціологічного дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, на замовлення громадської організації «Детектор медіа», за фінансової підтримки посольства Швеції в Україні, майже дві третини українців впевнені, що війна в Донецькому регіоні не припиняється із-за того, що вона вигідна київській владі й олігархам. Не є секретом, що впливові багаті держави, користуючись національними ресурсами бідніших держав, отримують переваги для транснаціональних корпорацій. ТНК здійснюють контроль і над світовим інформаційним простором, усувають конкурентів та встановлюють світовий порядок на вигідних для них умовах. Таким чином відбувається процес транснаціоналізації великого капіталу — потужні корпорації розповсюджують свої мережі по всьому світу, користуючись дешевою робочою силою і природними ресурсами бідних держав або держав, що розвиваються. При цьому кінцеві прибутки отримують власники зазначених корпорацій, тобто, врешті-решт, резиденти розвинених держав. З кожним роком через економічну глобалізацію прискорюється процес наростання світової нерівності. На початку XXI ст. розрив у прибутках між найбагатшими і найбіднішими державами світу збільшився до співвідношення 72:1. Таку тенденцію вчені визнають тривожною, з огляду на збільшення кількості конфліктів у світі, зростання корупції, тероризму, організованої злочинності, зниження доступності якісної освіти, погіршення екології та медичного забезпечення людей.

Мафія діє глобально

У свою чергу мафія діє глобально та ефективно, так само як і всесвітні концерни, використовуючи інтернет для узгодження дій та внутрішньої логістики. Кримінальні мережі перейняли певний досвід ведення справ у приватного бізнесу. Сьогодні можна говорити про існування глобального кримінального мережевого світу. Якщо певні держави й досягають певних успіхів у протидії мафії, все одне злочинні організації виявляються гнучкими — переміщуються в іншу державу, якій міцно базуються. Отже, однією з ознак ТЗО є їх мобільність.

Сьогодні корпорації, за впливовістю на економіку держави та прийняття відповідних рішень, порівняні із урядами деяких держав. ТНК включені в місцеві політичні процеси — їх представники вступають у національні асоціації промисловців, завдяки чому мають можливості «виходу» на керівників влади. Отже, ТНК цілком здатні впливати на внутрішню політику держави, аж до здійснення державних переворотів та інспірації прикордонних конфліктів. У ТНК розвинена розвідка і контррозвідка, що часто займається шпигунством, нейтралізацією та фізичним усуненням конкурентів. Ще на початку 80-х років минулого століття лише на утримання своїх служб безпеки провідні ТНК США витрачали щорічно понад 2,5 млрд. дол. (практично стільки ж, скільки і ЦРУ США), а вартість технічних засобів охорони сягала 800 млн. дол. США Кількість працівників лише служби безпеки корпорації «Дженерал моторс» (22 тис. чол.) була порівнянна із загальною чисельністю працівників ФБР США https://dt.ua/ECONOMICS/globalniy_viklik_transnatsionalnih_korporatsiy.html.

Партнерство ТЗС із ТНК

Транснаціональні злочинні співтовариства підтримують партнерство із ТНК, у які вони влили інвестиції, і з банками, в яких розміщено незаконно добуті гроші. ТЗС беруть участь у підкупі політиків, диктуючи свої умови.

Хоча транснаціональна організована злочинність є стійким інтегративним утворенням, якому притаманні цілісність, ієрархічність, багаторівневість, чіткої моделі дій транснаціональних організованих злочинних угруповань із іншими злочинними організаціями не спостерігається. Транснаціональні кримінальні організації можуть суттєво відрізнятись від інших видів злочинних організацій за своєю структурою, потужністю, розмірами і географічними масштабами діяльності, або ступенем розгалуженості своїх операцій. Спільними їх ознаками є участь у заборонених законом формах ділової активності, включаючи продаж незаконних товарів і послуг, незаконну контрабанду товарів, що виробляються легально, крадіжку таких товарів чи всі три типи операцій.

Транснаціональна організована злочинність характеризується тенденцією до професіоналізації, спеціалізації, функціоналізації та структуризації елементів злочинних організацій.

Однією з характерних рис сучасних ТНК є їхні величезні видатки на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки. Наприклад, щорічні витрати на це «Дженерал моторс», «Форд», і «ІБМ» становлять $ 2–3 млрд., що перевищує науково-дослідницькі бюджети багатьох держав. При цьому дедалі більшу роль у науково-технологічній стратегії ТНК відіграють приймаючі держави. Наприклад, компанія «ІБМ» на початку 90-х років використовувала за межами США понад 25 тис. науковців, близько 30 лабораторій, що здійснювали дослідницькі програми у рамках єдиного плану корпорації, але з урахуванням особливостей ринків спеціалізації філій і дочірніх компаній «ІБМ». Значний внесок у розробку передової технології ТНК робить і співробітництво з університетами й науковими центрами. Такі центри створюються, як правило, при університетах, і їх активно фінансують провідні промислові корпорації https://dt.ua/ECONOMICS/globalniy_viklik_transnatsionalnih_korporatsiy.html.

Корупційні зв’язки в правоохоронних органах та інших органах державної влади є характерним елементом системи, на основі якої діють ТЗО. Так само ТНК стають дедалі гнучкими, мобільними, здатними швидко корегувати свою протиправну діяльність у відповідь на втручання правоохоронних органів.

Боротьба за ринки збуту призводить до війн

Боротьба між корпораціями за джерела сировини і ринки збуту призводить до війн між їх державами. Військові конфлікти все ще зустрічаються на територіях держав, які розвиваються, при чому такі держави найчастіше є «розмінною монетою» конкуруючих між собою розвинутих, економічно сильних держав. Класичною формою ведення війн між ТНК є кібервійни. Найвитонченіші міжнаціональні злочинні утворення, для яких характерно вчинення кіберзлочинів, засновані в РФ і Румунії. Отже, злочинні мережі постійно розширюють свою активність. У результаті спостерігається конвергенція загроз, які еволюціонували до складніших, мінливих і дестабілізуючих.

Фінансово-промислові еліти намагаються нав’язати свій порядок суспільствам, які до цього не готові у силу різниці культур, історії, законів, соціального порядку, ментальності тощо. Транснаціональна організована злочинність не може бути подолана в локальних суспільствах через те, що цілі еліт та певних держав не співпадають. Заходи окремих держав протистояти тиску потужних ТНК поки що не є успішними.

Тактика України = інтереси ТНК + стратегічні пріоритети економіки країни

Осмислення розглянутих негативних процесів у світі, а також розуміння побудови та принципів функціонування системи транснаціональних злочинних організацій, важливе для вироблення стратегії й тактики протидії загрозам національної безпеки.

Заходи протидії транснаціональній організованій злочинності потребують системного характеру. Потрібно створення адекватних форм і способів попередження та припинення злочинних проявів, вироблення міжнародно-правових, політичних, військових і економічних механізмів контролю над цим явищем. Ефективною тактикою України у цьому напрямі, вважаємо, буде не протистояння або протидія засиллю іноземних ТНК, а приведення їх інтересів у відповідність із стратегічними пріоритетами економіки України. У стосунках держав з фінансово-промисловими групами радили б, на державному рівні, прагнути досягнення між ними максимально тотожних цілей. Необхідно вчасно виявляти соціально небезпечні, криміногенні тенденції у діях фінансово-промислових еліт. Це допоможе спрямувати міжнародні зусилля на створення відповідних умов для функціонування транснаціональних корпорацій у таких межах, вихід за які, буде загрожувати зменшенню, або втратою ними своїх, у злочинний спосіб набутих капіталів.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Податкова амністія та непрямі методи визначення доходів: як вони пов’язані?

Опубліковано

on

Станіслав ДЕРЧУК,
адвокат, директор Derchuk & DWP Law Firm

Чому ця, на перший погляд вигідна, «акція» від держави може не стати виграшною — думки сертифікованого спеціаліста з фінансового моніторингу.

Як відомо , 30.03.2021 р. Верховна Рада України прийняла за основу проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету (реєстр. № 5153), поданий Президентом України (постанова ВРУ від 30 березня 2021 року N 1362–IX). Оголошена мета законопроєкту — стимулювання детінізації доходів. Це відбувається через підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування фізичними особами належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету.

То що ж таке податкова амністія?

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Законопроєктом № 5153 розділ XX Податкового кодексу України «Перехідні положення» доповнено підрозділом 94 «Особливості застосування одноразового (спеціального) добровільного декларування активів фізичних осіб», п. 1 якого надано визначення поняття «Одноразове (спеціальне) добровільне декларування» (податкова амністія), а саме: «Одноразове (спеціальне) добровільне декларування — особливий порядок добровільного декларування фізичною особою належних їй активів, розміщених на території України та/ або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 1 січня 2021 року».

З огляду на положення законопроєкту № 5153 постає низка логічних питань, зокрема такі:

1. Одноразове (спеціальне) добровільне декларування — це одноразова «акція» держави, але яка мета, з огляду на завдання державних інститутів, переслідується?

2. Стимулювання детінізації доходів і підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження добровільного декларування — це: вже завершена загальнодержавна процедура боротьби з ухиленням від оподаткування доходів громадян; чи це підготовка для впровадження «жорсткішого» контролю за доходами громадян із застосування специфічних методів їх визначення?

Розглядаючи поставлені питання, потрібно зазначити, що прийняття будь-яких законів має своїм підґрунтям основи державної політики. А державна політика України, незалежно від осіб, що приходять до влади, рухається в сторону оптимізації контролю за надходженнями та витратами громадян.

При тому особливий інтерес приділяється доходам і витратам: публічних осіб, державних діячів і пов’язаних із ними особам, а також кінцевим реальним бенефіціарним власникам бізнесу.

Окремо прийняте законодавство щодо разової податкової амністії як для держави, — не матиме ані економічного, ані політичного ефекту (і не важливо — позитивного чи негативного). А от прийняття законодавства щодо застосування непрямих методів визначення доходів громадян — це буде актом державної (в тому числі політичної) волі, що дійсно матиме як економічні, так і політичні наслідки.

Що таке непрямі методи?

Це визначення сум податкових зобов’язань платників податків за оцінкою їхніх витрат. Водночас визначення цих сум здійснюється за допомогою інформації, джерелом одержання якої є не тільки звітність та первинні документи.

До чого ж тут податкова амністія, та який зв’язок між податковою амністією і застосуванням непрямих методів визначення доходів громадян? Непрямі методи визначення доходів громадян застосовуються для того, щоб встановити факт відповідності чи невідповідності витрат окремо взятого громадянина його доходам. Відтак, якщо витрати перевищать доходи, держава отримає право застосувати заходи контролю та примусу у зв’язку з ухиленням від оподаткування доходів.

Застосування податкової амністії дозволяє державі визначити:

  • рівень заможності громадян;
  • розмір доходів;
  • обсяг активів, які належать окремому громадянину станом на певну дату.

Отже, які висновки? Застосовувати окремо тільки податкову амністію або окремо тільки непрямі методи визначення доходів громадян — нелогічно. А тому після прийняття закону щодо податкової амністії наступним кроком — не через рік чи два, а одразу — має бути законодавче впровадження застосування непрямих методів визначення доходів громадян. Тридцять першого травня профільний комітет надав порівняльну таблицю з поправками до другого читання після аналізу зауважень Головного юридичного управління. Тож вже скоро очікуємо на розгляд оновленого законопроекту та рекомендуємо слідкувати за експертними матеріалами на цю тему.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Ратифікація Стамбульської конвенції дуже важлива для європейської ідентичності України

Опубліковано

on

На цьому під час інтерв’ю наголосив Надзвичайний та Повноважний Посол Швеції в Україні Тобіас ТИБЕРГ. На його думку, для успішного вирішення цього питання Україні необхідно досягти суспільного консенсусу стосовно протидії домашньому та ґендерно зумовленому насильству та боротьби з цими явищами.

Відомо, що Швеція розпочала боротьбу з дискримінацією на підставі статі та ґендеру задовго до появи Стамбульської конвенції. Що це були за закони?

– У Швеції питання про необхідність рівності за ознакою статі виникло ще в ХІХ столітті. Цей процес розпочався самоорганізацією жінок, спрямованою на відстоювання своїх прав. Але коли йдеться про протидію насильству чоловіків по відношенню до жінок, а саме це є фокусом Стамбульської конвенції, то тут є певні значні дати в історії нашої країни. І в цьому сенсі я хотів би згадати закон, ухвалений 1998 року. Ним вперше в Швеції насильство чоловіків щодо жінок було визначено особливим видом насильства, яке має певні характеристики.

Перш за все, жінки від самого початку перебувають у становищі, коли чоловіки мають певні переваги. Йдеться про переваги як економічного характеру, оскільки жінки є залежними від чоловіків і так склалося вже впродовж багатьох років історії, а також і про фізичні переваги, коли чоловіки можуть застосовувати насилля до жінок. Також існують певні стереотипи в суспільстві, і жінки часто потерпають через них. Ще одна особливість: у більшості випадків насилля чинилось близькими людьми, в домашньому оточенні.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Все це було взято до уваги, коли розроблявся цей закон. Згадані аспекти були винесені на суспільне обговорення. Тому країни, які зосереджуються на вирішенні питань протидії домашньому та ґендерно обумовленому насильству, також мають зважати на такі аспекти і характеристики такого насильства в подальшій роботі.

У нашій країні були ухвалені й інші законодавчі акти в цій царині, але закон 1998 року складає основу відповідного законодавства.

Наскільки успішною була реалізація цього закону?

– Цей закон був успішним уже хоча б з огляду на ситуацію, яка склалася на сьогодні. У Швеції є загальне розуміння, що собою являє насилля чоловіків по відношенню до жінок і якою є його природа. Завдяки розвитку відповідних політик, стратегій, законодавства кожна людина, кожний представник влади в своїх діях та заявах зважають на цю обставину та керуються нею.

Коли Швеція ратифікувала Стамбульську конвенцію, і наскільки складним для неї був цей процес?

– Швеція підписала Конвенцію 2011 року, а ратифікувала її в 2014 році. Наскільки мені відомо, з політичного боку не було жодних проблем.

Для мене найбільш цікавим є питання, як ратифікація вплинула на процес викорінення насильства чоловіків щодо жінок у подальшому. Мені здається, що саме це питання є надзвичайно важливим в українському контексті. Для Швеції цінності, які містяться в Стамбульській конвенції, ніколи не піддавалися сумніву, вони завжди були загальноприйнятними на рівні суспільства. І тому сама ратифікація цього документу була корисна для країни в сенсі подальшої боротьби з насильством по відношенню до жінок. У країнах, де не було суспільного консенсусу стосовно таких цінностей, необхідно зрозуміти важливість цієї Конвенції.

Для Швеції механізми оцінки виконання Конвенції виявилися надзвичайно корисними. Завдячуючи їм ми отримуємо нові ідеї, поштовхи і пропозиції для того, щоб стати  більш ґендерно рівними та продовжувати боротьбу з насильством.

– Що дала Швеції реалізація Стамбульської конвенції?

– Швеція змогла скористатися тим досвідом, тією інформацією, яку надає ця Конвенція. Ми змогли в подальшому покращувати наше законодавство, поліпшувати ситуацію з вирішенням питання щодо домашнього насильства, тому що Конвенція вказує на недоліки, над якими потрібно працювати. Тож ми сприймаємо її як корисний інструмент, який допомагає нам стати більш рівними та більш відкритими в цьому питанні.

Чи є питання домашнього та ґендерно зумовленого насильства актуальним для Швеції?

– Ця проблема залишається гострою як у Швеції, так і в будь-яких інших країнах. Тим паче, що зараз ми живемо в епоху обмежень, пов’язаних з COVID-19, через які кількість випадків такого виду насильства повсюдно зросла.

Однак шведський досвід засвідчує, що завдяки потужним законодавчим ініціативам, міцним державним політикам можна стримувати зростання домашнього насильства, зменшувати стигму, пов’язану з потерпілими. А також створювати передумови для того, щоб жінки не соромилися та інформували про насильство, яке з ними сталося.

– Чи існує в Швеції система спеціальної освіти з ґендерної рівності та протидії насильству?

– У нас існує безліч різних типів навчань та курсів, особливо для працівників, які безпосередньо стикаються з цією проблематикою. Маю на увазі представників поліції, соціальних працівників, освітян. Є курси, які працюють у школах, університетах, для них розробляються спеціальні програми. Також працюють курси для широкого загалу, щоб люди були поінформовані про таку проблематику.

Кожен поліцейський, який навчається у Шведській поліцейській академії, має в обов’язковому порядку пройти 12-тижневий курс з протидії насильству чоловіків стосовно жінок. Отже така систематична робота проводиться, вона сприяє не лише зростанню обізнаності в цій проблематиці, але й формує відповідне ставлення до неї в суспільстві.

В уряді Швеції є міністр з питань ґендерної рівності та омбудсмен з питань рівності. Чим вони займаються, що мають спільного та відмінного в своїх завданнях?

– Міністр відповідає за розробку національної політики щодо ґендерної рівності, а також за координацію між секторальними міністерствами та агентствами, які також займаються питаннями рівності між чоловіками та жінками.

Омбудсмен безпосередньо отримує звернення від громадян і реагує на них, контактує з представниками виконавчої та судової влади стосовно виконання рішень, які ухвалюються за зверненнями громадян.

Швеція є першою країною в світі, яка розробила та реалізує феміністичну зовнішню політику. Яка її мета?

– Феміністична зовнішня політика Швеції базується на розумінні того, що питання ґендеру, питання рівності як і нерівності присутні скрізь – у  будь-якій проблематиці і в будь-яких аспектах. Швеція розуміє цей факт і намагається боротися з такою нерівністю завдяки відповідній політиці, зокрема зовнішній.

Швеція сформувала в своїй зовнішній феміністичній політиці три головні цілі. Це: представництво, ресурси та права. Вони спрямовані на те, щоб жінки досягали рівного політичного представництва з чоловіками, щоб вони мали рівний доступ до ресурсів і такі ж самі права, як і чоловіки.

Чи спроможна Україна ефективно боротися з домашнім та ґендерно зумовленим насильством без ратифікації Стамбульської конвенції?

– Чесно кажучи, я так не думаю. Стамбульська конвенція є єдиним загальноєвропейським документом, який сприяє викоріненню насильства чоловіків по відношенню до жінок. Вона надає доступ до відповідних ресурсів та підтримки. Якщо країна не виявляє наміру ратифікувати Конвенцію, тоді виникає питання, чи дійсно вона бажає виконувати свої зобов’язання стосовно протидії такому насильству та боротьбі з ним. Поки Україна не ратифікує Стамбульську конвенцію, її успішність у цій роботі піддаватиметься сумніву.

– Як Рада Європи та інші міжнародні організації можуть допомогти Україні з ратифікацією Стамбульської конвенції?

– Потужні міжнародні організації, такі як Рада Європи та її партнери, мають, насамперед, сприяти збільшенню обізнаності щодо цього питання в суспільстві, брати участь у дискусіях, щоб мотивувати ратифікацію цього документу. Мені здається, що західні партнери повинні продемонструвати, що питання ратифікації є надзвичайно важливим для європейської ідентичності України.

– Швеція є головним донором у сфері ґендерної рівності в Україні, зокрема й через Раду Європи, та відкритим прибічником ґендерної рівності у суспільстві в цілому. Які проєкти, програми у цій сфері вона підтримувала останніми роками в нашій країні та що реалізується зараз?

– Наразі наша робота з українськими партнерами в цьому напрямку базується на трьох ключових програмах. Перший аспект – це розвиток національної політики з ґендерних питань. Тут ми співпрацюємо з організацією ООН-Жінки, іншими міжнародними партнерами. Ми реалізовували дуже цікаву програму, пов’язану з ґендерним бюджетуванням. Цей проєкт передбачав, що влада, плануючи Державний та місцеві бюджети, повинна брати до уваги потреби як чоловіків і жінок, так і хлопчиків і дівчаток для того, щоб потому відповідним чином розподілялися фінанси.

Ще один аспект нашої роботи – це збільшення політичного представництва та залучення жінок, і в цьому напрямку ми співпрацюємо з американською організацією – Національний демократичний інститут.

І третій напрямок – це боротьба з ґендерно зумовленими стереотипами, тут ми співпрацюємо з Фондом народонаселення ООН.

У майбутньому ми хотіли б розвивати ще два напрямки. Перш за все, це напрямок економічного розвитку жінок. Ми маємо дуже цікавий новий проєкт, у рамках якого проводимо навчання з комп’ютерних та інформаційних технологій для жінок, які потерпали через насильство від чоловіків, щоб вони могли створити власне джерело доходів і були більш незалежними.

Також у планах на майбутнє – просувати напрямок, пов’язаний з порядком денним, який має назву «Жінки, мир, безпека». І в цьому сенсі ми б хотіли  збільшити участь жінок у процесі, який пов’язаний з протидією російській агресії та збільшенням участі жінок у процесі перемовин.

Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»

Додаткова інформація

Королівство Швеція є давнім стратегічним партнером України у сфері реформ і найбільшим серед усіх країн донором подовженого Плану дій Ради Європи для України на 2018-2022 рр. (5,87 млн євро). Швеція також є головним донором у сфері ґендерної рівності в Україні та відкритим прибічником ґендерної рівності у суспільстві в цілому. Ґендерна рівність – неодмінна складова всіх проєктів, що підтримуються Швецією в Україні. У 2017 р. шведський уряд виділив 5 млн євро на утвердження ґендерної рівності в Україні через підтримку роботи новоствореного офісу Урядового уповноваженого із питань ґендерної політики, а також допомогу в реалізації Національного плану дій «Жінки, мир, безпека».

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram