Думка експерта
Без права на списання. Чому слід збільшити строки та переглянути принципи застосування позовної давності?
Ірина КОРОТКОВА, заступник начальника Офісу великих платників податків ДФС
Сучасним українським законодавством передбачене поняття позовної давності — строку, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Таке поняття є досить широким, а загальний строк позовної давності визначається терміном у три роки. Спеціальне ж законодавство, залежно від умов та обставин, може встановлювати інший строк позовної давності — як скорочений, так і подовжений. Якщо ж говорити про наше податкове законодавство, то тут ситуація майже ідентична з положеннями, визначеними Цивільним кодексом України.
Податковий кодекс України дозволяє контролюючому органу провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках не пізніше закінчення 1 095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання.
Водночас, існують і виключення із вказаного правила. До прикладу, для перевірки контрольованих операцій передбачений окремий строк позовної давності у 2 555 днів, а в деяких ситуаціях, коли, наприклад, платником взагалі не подано податкову декларацію або звіт за відповідний період, строк позовної давності не застосовується.
Здавалося б, дане питання законодавчо врегульоване й охоплює всі можливі випадки та ситуації, що можуть скластися на практиці. Та чи так це насправді? Спробуємо розібратися. На сьогодні все ж існують ситуації, певні тонкі моменти, що вказують на недосконалість та неопрацьованість впровадження позовної давності в податковому законодавстві.
Почнемо із самого визначення поняття позовної давності, наведеного у Податковому кодексі. Як уже зазначалося, фіскальний орган може провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках не пізніше закінчення 1 095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.
Однак тут виникає запитання: а що робити, коли за результатами перевірки сума грошового зобов’язання не визначається — лише коригується сума збитків? Актуальною є й ще така проблема. Як, скажімо, визначати період комплексної перевірки платника податків (яка охоплює весь спектр питань щодо податків та зборів) — якщо він лише по одному якомусь податку чи збору не подав декларацію або звіт?
Як інший приклад можна привести відображення платниками податків збитків минулих періодів у податкових деклараціях. Всім відомо, що на сьогодні Податковий кодекс дозволяє врахувати у поточній декларації у складі різниць, на які зменшується фінансовий результат до оподаткування, суму збитків, накопичених у минулих періодах. Проте іноді таке правило (в поєднані з трирічним строком, у межах якого фіскальний орган може провести перевірку) нівелює будь-яку можливість для підтвердження правомірності виникнення таких збитків. І як результат — правильності обрахунку податку вже у звітних періодах. Тож, чи не є раціональним виходом із даної ситуації законодавче закріплення строку можливості врахування в поточній декларації збитків минулих періодів строком визначеної у податковому законодавстві позовної давності?
Отже, які ж зміни мають бути запроваджені у вказаному напрямі, аби уникати проблемних ситуацій та суперечностей між фіскальним органом та платниками податків? По-перше — найпростіше й найактуальніше рішення: зняти межу трьох років і запровадити на законодавчому рівні строк позовної давності для податкових перевірок на рівні п’яти років. Зазначу, що саме такий період притаманний для законодавства переважної більшості країн західної Європи, країн із відкритішою, сучаснішою, ніж в Україні, економікою.
Цікава практика щодо застосування в податковому законодавстві строку позовної даності склалася також і в США. Там загальний строк визначений у межах трьох років, проте існує багато випадків, де він подвоюється. Цікаво, що в разі виявлення податковими органами можливих порушень законодавства з боку платників, або ж з інших важливих обставин, податковий орган може звернутися до платника податків із проханням щодо продовження строку позовної даності стосовно певних податкових звітів. До речі, строк стягнення вже донарахованих податкових чи інших зобов’язань у США становить 10 років.
Слід також зазначити, що практика подовження строку позовної давності в разі виявлення податкового шахрайства діє в багатьох країнах. Так, на Кіпрі загальний строк складає 6 років, проте у випадках виявлення фактів шахрайства або ж коли податковий звіт взагалі не було подано, такий строк продовжується до 12 років.
Утім, вважаю, не варто обмежуватися лише одним продовженням строку податкової давності. З огляду на світові тенденції та практику, досить актуальним виглядає питання зміни в податковому законодавстві норм не тільки й не стільки в контексті строків, скільки стосовно самих принципів застосування позовної давності. Йдеться про те, щоб позовну давність було розповсюджено лише на штрафи та інші санкції, що застосовуються до заниженого зобов’язання. В той же час як у разі виявлення самого заниженого зобов’язання платник податків має його сплачувати у будь-якому випадку. Варто, однак, все ж зазначити, що всі новації та напрацювання в даному напрямі мають проводитися виключно в тісному діалозі із бізнес-спільнотою, яка в багаторічній співпраці з державою зарекомендувала себе як беззаперечний дотримувач податкової дисципліни та податкового законодавства. Адже в руйнуванні схем мінімізації та виведення з тіні доходів несумлінного бізнесу насамперед має бути зацікавлений саме чесний бізнес.
Джерело: Юридичний вісник України
