Думка експерта
«Чартерні» міста, або Як Україні впоратися з трудовою міграцією?
Віталій МОЛОЧКО,
архітектор, урбаніст, фінансист
Багато з держав, що розвиваються, «хворіють» економічною лихоманкою під назвою трудова міграція. Як правило, це країни, які ще не розкрили весь свій індустріальний потенціал і не змогли трансформувати економіку в постіндустріальну сферу. На жаль, і Україна, належить до цього переліку держав, з усіма їхніми спільними бідами: хронічною корупцією в державних установах, надмірною бюрократією, відсутністю захисту власності та правопорядку в судовій системі тощо.
А що, якщо подивитися на потенціал нашої країни очима економіста, скажімо, нобелівського лауреата Пола Ромера з його концепцією «чартерних» міст або як їх ще називають приватними містами. Фактично, щоб подолати хронічну бідність і відсутність бізнес-активності, Пол Ромер пропонує в країнах, що розвиваються, створювати приватні міста, які підкоряються раді інвесторів. Виходячи з цієї концепції, місто сприймається як регіональна корпорація, яка генерує робочі місця, залучає інвестиції та здатна побороти трудову міграцію.
Коли всі повернулися додому…
Згідно ідеї Пола Ромера, «чартерні» міста повинні мати розвинену й прозору судову систему та англійське право ведення бізнесу, завдяки чому будуть захищені права власності економічних агентів. Головним завданням після створення демократичного регуляторного поля в самому місті стає впровадження інноваційних технологій і підвищення інтелектуального потенціалу міста.
Свого часу саме ця концепція частково була реалізована в Китаї, а саме в Гонконзі. Місто з 1970 року кардинально відрізнялося від материкового Китаю, оскільки мало «щеплення» англійського права. Тут були створені комфортні умови для життя завдяки розвитку ринкових інструментів.
У Китаї відповідним інструментом були спеціальні економічні зони, куди спокійно могли «заходити» іноземні корпорації, а в громадян була можливість реалізувати свій творчий потенціал завдяки зниженому оподаткуванню й правильній монетарній політиці.
Згаданий Пол Ромер говорить, що в основі економічного успіху лежать свобода від примусу й надання громадянам права вибору. Надміста повинні бути побудовані на менш густонаселеній території й бути максимально вільними від державного впливу.
Хорошим прикладом життєздатності концепції Ромера служить «фламандський ромб» у Бельгії: його кутами виступають міста (Антверпен, Левён, Брюссель, Гент), які динамічно розвиваються, що генерує економічні та правові імпульси зростання. Саме в них сконцентрована велика частина населення країни (60%).
На території самого «фламандського ромба» побудовані наукові, торговельні, та технологічні центри. Крім того, тут діють демократичні закони, сформована система захисту титулів власності.
Безумовно, згадана агломерація в Бельгії є одним із найуспішніших проектів на мапі Європейського Союзу: в самій агломерації внутрішній валовий продукт за паритетом купівельної спроможності вище на 30%, ніж у середньому по ЄС.
«Чартерне» місто як інструмент боротьби з міграцією
В Україні концепція «чартерних» міст може бути реалізована у вигляді кластерів або економічно вільних зон. Частина функцій у містах, вільних від адміністративного впливу держави, може бути передана раді зовнішніх директорів. Фактично кластеризация міст — це фінансова приватизація з метою прискорення економічного зростання, створення продуктивних робочих місць, ефективного використання ресурсного та трудового потенціалу, залучення іноземного капіталу. Для цього формуються точки зростання, вільні від оподаткування і з правильним демократичним правовим полем щодо ведення інвестиційної активності. Більше того, для України сама ідея «чартерних» міст є панацеєю в боротьбі зі стійкою трудовою міграцією. Щоб припинити розвиток бідності та відтік робочої сили, потрібно замість привабливих зовнішніх факторів створити привабливі умови: перетворити зовнішню трудову міграцію у внутрішню шляхом створення активних полюсів зростання.
Можливой справді втілення концепції «чартерних» міст Пола Ромера допоможе регіонам України відновити згасаючий імп ул ьс виробничих територіальних комплексів, які були створені ще в Радянському Союзі при масштабній індустріалізації та урбанізації. Якщо країна не може досягти максимальної економічної ефективності й соціальної справедливості в масштабах всієї своєї території, то можна забезпечити розвиток точок росту у вигляді міст, які будуть накопичувати всі необхідні ресурси, тим самим ліквідовуючи трудову міграцію українців до мегаполісів інших країн.
Наостанок нагадаю всім відому фразу Альберта Ейнштейна: «Неможливо вирішити проблему на тому ж рівні, на якому вона з’явилася. Потрібно вирішувати її, піднявшись на наступний рівень». Можливо, це і є підказка того, як вирішити цю наболілу проблему українців.
Джерело: Юридичний вісник України
