Думка експерта
Чого боїться судова влада в Антикорупційній програмі?
Як відомо, 19 січня відбулося перше засідання оновленої Вищої ради правосуддя. Символічно, що першим рішенням нової ВРП стало затвердження Державної антикорупційної програми (ДАП) на 2023—2025 роки. Нагадаємо, що ДАП – це комплексний документ, розроблений Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК), який описує проблеми, що існують в різних органах влади, та пропонує конкретні дії для їх вирішення. Важлива роль у Державній антикорупційній програмі відведена судовій реформі та подоланню корупції в судах. Так от, для затвердження позиції щодо ДАП членам ВРП знадобилося майже 7 годин активних дискусій. У результаті Вища рада правосуддя підтримала Антикорупційну програму, проте з низкою зауважень. За таке рішення проголосували майже одноголосно – 14 з 15 членів ради. Примітно, що дуже схожі зауваження до ДАП висловила й Рада суддів України на чолі з Богданом Монічем. Ми вирішили детально ознайомитися із зауваженнями та розібратися, що саме так не подобається представникам судової влади в Державній антикорупційній програмі та чи дійсно їх варто врахувати.
Галина Чижик експертка Центру протидії корупції, координаторка Громадської ради доброчесності (2016–2018 рр.) |
Катерина Бутко Всеукраїнське об’єднання «Автомайдан» |
Щодо довіри до судової влади
В одному із пунктів ДАП сформульована така проблема: «У суспільстві спостерігається тенденція щодо збільшення рівня недовіри до органів у системі правосуддя». З цим категорично не погодилися члени Вищої ради правосуддя, заявивши, що твердження про недовіру до судової влади «не є такими, що підтверджуються будь-якими реальними дослідженнями серед професійної спільноти чи широкого кола споживачів судових послуг».
Читайте також: Закон про Антикорупційну стратегію: які зміни в діяльності прокуратури та органів правопорядку?
Як виглядає ситуація насправді?
Одне з останніх соцопитувань, проведених Центром Разумкова у вересні 2022 року, свідчить, що тенденція зростання рівня довіри українців до влади майже не торкнулася судів: 72% громадян не довіряють судам, і це є одним із найвищих показників недовіри. Заперечуючи таку недовіру до судів, нові члени Вищої ради правосуддя вдаються до вже традиційної маніпуляції, до якої часто вдавались і їхні попередники: замість даних загальнонаціональних опитувань, які репрезентують думку всього українського суспільства, вони апелюють до результатів опитування споживачів судових послуг, тобто безпосередніх учасників судових процесів. Справді, рівень довіри до судової влади тут порівняно вищий, втім недовіра переважає (35% проти 51% за даними опитування, проведеного в 2021 році). Тож виникає питання: а чи знайомились самі члени ВРП детально з даними опитувань, на які покликаються?
Абсурдності ситуації додає й те, що заперечуючи недовіру українців до судової влади, нові члени ВРП заперечують і потребу в судовій реформі, завдяки якій вони отримали свої посади. Замість того, аби поставити собі за мету підвищення рівня довіри через забезпечення прозорості і якості рішень, члени оновленої ВРП продовжують грати гру, основним правилом якої є заперечувати реальність та підтримувати ілюзію про те, що система досконала й не потребує жодних змін.
Про запобігання конфлікту інтересів у ВРП і ВККСУ
Наразі, якщо в когось із членів Вищої ради правосуддя є конфлікт інтересів при розгляді того чи іншого питання, він зобов’язаний повідомити про нього. Однак чи буде член ВРП з наявним конфліктом інтересів відсторонений від розгляду цього питання, чи ні – вирішується загальним голосуванням членів самої ради.
Читайте також: Верховний Суд продовжує рятувати від тюрми суддів, засуджених за хабарі Антикорсудом
А з досвіду минулого в подібних випадках член Вищої ради правосуддя неодноразово залишався розглядати питання попри заявлений конфлікт інтересів. ДАП же звертає увагу на необхідність зміни такої тенденції.
Натомість, на думку членів ВРП, жодної проблеми тут немає, адже відсутні аналітичні матеріали, що це підтверджують, і, до того ж, «відсутні також будь-які конкретні факти щодо прийняття членами ВРП рішень в умовах потенційного чи реального конфлікту інтересів».
Яка ситуація насправді? Знову ж таки, члени ВРП заперечують очевидне. Ще 2017 року аналітичне дослідження, здійснене Фундацією DEJURE, переконливо продемонструвало, що члени Вищої ради правосуддя беруть участь у прийнятті рішень попри конфлікт інтересів: лише в 4-х з 62-х випадків член ВРП усувався від участі в розгляді питання. Конфлікт інтересів у рішеннях членів ВРП розслідували й журналісти. Врешті повноваження члена Вищої ради правосуддя Віктора Грищука в 2022 році було припинено, зокрема, через те, що він діяв в умовах конфлікту інтересів, як констатували члени Етичної ради в своєму рішенні.
Непрозорість при кваліфоцінюванні суддів ВККСУ
Автори Державної антикорупційної програми звернули увагу й на численні нарікання громадськості щодо непрозорості виставлення балів при проведенні кваліфікаційного оцінювання суддів Вищою кваліфкомісією. Позиція ВРП: вже традиційно, члени Вищої ради правосуддя відписали, що жодних проблем з прозорістю виставлення балів чи голосування в них немає, й нарікань до цього також бути не може.
Що маємо насправді. Відповідно до ч. 4 ст. 34 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» рішення ВРП, її органів ухвалюється відкритим голосуванням, якщо інше не визначено законом. Здавалося б, справді, в чому проблема? Втім, передбачену законом відкритість члени ради тлумачать у дивний спосіб: вони не оголошують поіменні результати голосування, а публікують лише загальну кількість голосів «за» та «проти» кожного рішення. Тож суспільство не знає, якою є позиція конкретного члена ВРП з будь-якого питання, якщо ж це не одноголосне рішення.
У такий спосіб члени ВРП уникають персональної відповідальності за свої рішення, яка стає колективною безвідповідальністю. Ми переконані, що оприлюднення поіменних результатів голосування сприяло б не лише підвищенню прозорості органу, але й ретельнішому ставленню членів ВРП до виконання професійних обов’язків.
Читайте також: Кримінальна відповідальність за корупцію та нова Антикорстратегія
Примітно, що цей пункт ДАП стосується не лише рішень Вищої ради правосуддя, але й Вищої кваліфікаційної позиції суддів, та зачіпає важливий інструмент оцінювання суддів і кандидатів на суддівські посади. Критика діяльності ВККСУ в минулому великою мірою ґрунтувалась на тому, що було взагалі незрозуміло, які оцінки ставили кандидатам окремі члени комісії та яким чином визначались місця претендентів у фінальному рейтингу?
Про Громадську раду доброчесності
Окремо в Державній антикорупційній програмі виділили місце ГРД, звернувши увагу на необхідність «більш чітко визначити завдання та повноваження Громадської ради доброчесності, забезпечити такий її склад, до якого б входили різні представники суспільства, та посилити норми щодо конфліктів інтересів, зокрема шляхом запровадження ефективного механізму контролю». Також у тексті ДАП говориться про необхідність підвищення інституційної спроможності ГРД.
Позиція ВРП — у своїх зауваженнях члени Вищої ради правосуддя наголошують, що жодні додаткові повноваження чи, тим більше, інституційне підсилення, ГРД не потрібні. В обґрунтування цієї позиції у ВРП говорять про те, що законодавцем не визначений чіткий статус для ГРД, а також посилаються на висновок Ради Європи від 2017 року щодо регламенту ради.
Насправді ж члени ВРП тут суперечать самі собі, адже кажуть, що статус Громадської ради доброчесності не унормований, водночас виступаючи проти унормування, а сама діяльність двох складів ГРД в минулому продемонструвала успішність ідеї залучення громадськості до оцінювання та відбору суддів.
Позиція щодо участі громадськості в судовій реформі може стати одним із «лакмусових папірців» для оцінки щирості намірів новообраних членів ВРП. Адже, якщо вони орієнтовані на якісне оновлення суддівського корпусу, то мали б бути найбільше зацікавлені в допомозі громадянського суспільства. Навпаки, якщо їхні наміри нещирі та їм є що ховати від суспільства, тоді вони всіляко намагатимуться перешкодити активному залученню зовнішніх учасників.
ДАП також пропонує удосконалити процедури відбору та оцінювання суддів, розробити чіткі, зрозумілі й передбачувані критерії оцінювання та забезпечити єдність підходів ВККС, ГРД та ВРП. При цьому документ пропонує взяти на озброєння найкращі практики, напрацьовані в минулому, зокрема Громадською радою міжнародних експертів.
І знову ВРП, вже традиційно, виступає проти запропонованих змін, наполягаючи на тому, що наявних в законі критеріїв достатньо. А що ж в реальності? Українське законодавство визначає лише загальні критерії оцінювання суддів і кандидатів на суддівські посади. Ці критерії мали б бути деталізовані нормативними документами ВРП та ВККСУ й апробовані практикою. Саме відсутність чітких визначених індикаторів оцінювання в минулому дозволяла свавільні рішення, коли за однакових обставин одні кандидати припиняли участь у конкурсі, а інші опинялися вгорі рейтингового списку. Так само і відсутність єдиних підходів до розгляду дисциплінарних скарг уможливлювала покарання або відмову від покарання суддів за одні й ті ж порушення. Тож така позиція нової ВРП змушує вкотре сумніватися в щирості намірів. Адже чіткі та деталізовані правила мали б допомогти членам ради повно та якісно виконувати поставлені завдання та упередили б їх від неоднакової практики.
Примітно, що перегляд та вдосконалення методології відбору суддів, визначення чітких і зрозумілих критеріїв та індикаторів є одним із зобов’язань України за новою макрофінансовою угодою з ЄС. Сподіваємося, що ВРП не розкритикує і цей документ та запропоновані ним зміни.
Наступне. Одним із важливих заходів, які пропонує Державна антикорупційна програма, є заборона на звільнення судді з посади за його заявою про відставку до завершення дисциплінарних проваджень щодо судді. Позиція Вищої ради правосуддя: рада пропонує вилучити цей захід, оскільки він, начебто, може призвести до порушення конституційних гарантій суддів. Яка ж ситуація насправді? Саме щодо цієї проблеми було чи не найбільше нарікань громадськості до попереднього складу Вищої ради правосуддя. Дуже часто судді, щодо яких відкривають дисциплінарні провадження, намагаються втекти у відставку на чимале довічне утримання та уникнути покарання в такий спосіб. А ВРП їм радо в цьому сприяє. Наприклад, кілька років тому Вища рада правосуддя відправила в почесну відставку суддю Наталю Булавіну, тоді як на розгляді ВРП було подання від ВККСУ про звільнення судді за вчинення дисциплінарного порушення. Підставою було те, що суддя залишилася в окупованому Луганську та почала працювати в суді так званої «ЛНР», зайнявши там ще й посади голови ради суддів та судді верховного суду. Роботу Наталії Булавіної на ворога підтвердило й СБУ. Втім, замість того, щоб звільнити суддю за дисциплінарне порушення, ВРП відправила її в почесну відставку з довічними виплатами коштом податків українських громадян.
Не можемо не згадати й випадок, який стався 10 березня 2020 року, коли першим питанням порядку денного було звільнення у відставку судді Апеляційного суду Рівненської області Анжеліки Шеремет, а другим – її звільнення у зв’язку із непроходженням кваліфікаційного оцінювання. Тоді ВРП розглянула лише перше питання, адже неможливо звільнити суддю двічі. Тож пропозиція чітко визначити в законі послідовність розгляду питань щодо звільнення суддів видається цілком логічною. Зрозуміло, що самим суддям така пропозиція не подобається, адже вони можуть втратити одну із важливих лазівок на майбутнє.
На жаль, виступаючи проти такої пропозиції, ВРП демонструє, що ставить інтереси та бажання суддів вище суспільних, і готова покласти на громадян тягар довічних виплат недоброчесним суддям, аби лишень не наразитися на критику суддівського корпусу.
Деякі висновки
Тож бачимо, що зауваження ВРП до Державної антикорупційної програми орієнтовані на збереження чинних практик та підтримання атмосфери клановості, за якої обрані члени ради мають майже необмежену владу щодо вирішення питань суддівської кар’єри, будучи зобов’язаними лише тим, хто обрав їх на посади. На жаль, агресивна риторика Вищої ради правосуддя нічим не відрізняється від риторики попередників, що наштовхує на прикру думку про марність зусиль останніх років із реформування органу. Складається враження, що члени ВРП хоч і отримали посади завдяки новим правилам добору, втім поставили собі завдання не допустити будь-яких оновлень та змін на краще, хоча саме зміни практики та підходів ВРП і було завданням реформи. Тому наразі затвердження Державної антикорупційної програми виглядає як протистояння старої системи та нових підходів, націлених на знищення можливостей для зловживань та корупції.
Хто ж переможе в цьому двобої, визначить урядовий комітет та Кабінет Міністрів України, які або змусять НАЗК врахувати всі зауваження судової влади, або ж підтримають чинну редакцію документа.
Джерело: Юридичний вісник України
