Connect with us

Думка експерта

Чому не можна подолати корупцію в Україні? (Старе питання — нові відповіді)

Основні причини корупції нібито визначені, серед них найпопулярніші — брак політичної волі, недосконалість законодавства, недопрацювання спеціалізованих інституцій, недостатня соціальна культура членів українського суспільства і навіть списання проблеми на менталітет нації. Проте визначення таких причин так і не дало відповіді на запитання, як на практиці підвищити цю ж саму соціальну культуру, як змусити політиків бути чесними перед собою і суспільством, який саме досвід створення антикорупційних інституцій слід брати за приклад для України?

Наша сьогоднішня співрозмовниця, відома вчена, доктор юридичних наук Олена Бусол, представляючи в своїй особі вчених, що займаються означеною проблемою, презентує свій погляд і дає відповіді на старе, як світ, запитання — чи можна знищити корупцію в Україні?

— Олено Юріївно, Ви багато років займаєтесь вивченням проблеми корупції. Як на Ваш погляд, чому корупція досі квітне буйним цвітом в Україні? Чи реально взагалі вирішити цю проблему в нашій державі раз і назавжди?

— Я так розумію, що прийшов час спитати науковців за все, що не зроблено, і те, що зроблено, але не втілено. Мене про це часто запитують люди, які не мають відношення ні до науки, ні до політики, знаючи, що я займаюся цим питанням. Дійсно, складно їм у двох словах пояснити, чому так відбувається, що над проблемою корупції працюють безліч вчених, депутатів, чиновників усіх рангів та, нібито, і влада, а віз і нині там. Адже люди бажають однозначної відповіді та не хочуть чекати, поки ми завершимо свої досліди. Так, час настав визнати, що ми безсилі. Єдине, що може нас виправдати, це те, що ми визнаємо своє безсилля та науково обґрунтовуємо і вказуємо на причини. А це вже, повірте, немало для того, аби порушити питання про вихід з такого стану, або, щоб люди самі почали діяти в міру своїх можливостей. Отже, на ваше перше питання відповідь — «ні», в найближчій перспективі корупцію знищити в Україні не реально.

Генетично запрограмовані на корупцію? Ні.

— Ви сказали про причини…

— Так, треба почати з них. Широко поширеною була точка зору, що ми — українці, якісь генетично запрограмовані на корупційні вчинки, а там, десь за кордоном, люди, нібито, народжуються суто святими. А виявляється, що — ні, насправді український народ, який за Конституцією є єдиним джерелом влади в Україні, теж не хоче жити в корупційному бруді, свідченням чому є, зокрема, і ваше запитання до мене. Наші співвітчизники вміють працювати, мають таланти та навіть своїх геніїв. Так може громадянам треба підняти зарплату, як у Європі, як нам обіцяла свого часу політик Наталія Королевська по телебаченню та з білбордів по всій країні? Знову скажу — ні. Заробітну плату в результаті проведених реформ значно підвищили суддям, прокурорам, працівникам поліції, державним службовцям всіх рангів…, але ж і вони ніяк не можуть розпрощатися зі згубними звичками красти в держави. То, може, справа в старих за віком кадрах, вихованих радянською системою? І тут ні, ні, і ще раз — ні. Сьогодні на арені — молоді, амбітні акули — політики, громадські активісти – «грантоїди». До речі, останніх у нинішньому вигляді їх діяльності, я б і близько не допускала до справи протидії корупції — за їхніми оборудками ще потрібно пильнувати, як кажуть — «дивитися в чотири ока». Так, державні органи очолюють нові обличчя. Проте замість одних представників «еліти» приходить молодша, але так само корумпована. Може панацеєю є вибори? І тут не все так просто. Здається треба кардинально змінювати всю політичну систему.

На периферії навіть не підозрюють, що держава бореться з корупцією

— Ви вважаєте, що нічого позитивного в плані подолання корупції в державі не відбулося?

— Це не я так вважаю, це доводять факти. Влітку я побувала в декількох областях України, поспілкувалася з людьми і з жахом побачила, що на периферії навіть не підозрюють, що держава бореться з корупцією, що давати хабарі вже не сomme il faut, а навіть небезпечно для самих хабарників. Склалося враження, що всі ми тут, у Києві, граємося в якусь гру під назвою «запобігання корупції», замилюємо очі міжнародним партнерам і донорам, затверджуємо всілякі стратегії і програми з протидії корупції, при цьому люди в регіонах залишилися сам на сам із корупційним монстром.

І з зрозумілих причин не буду називати імена та прізвища, проте достатньо сказати, що ті, хто їздив за кордон, наприклад, у ту ж Російську Федерацію, на кордоні в Сумській області вимушені були віддавати фіксовану суму грошей українським прикордонникам (з кожного, хто знаходився в автобусі, включаючи грудних малят, під загрозою просто не перетнути кордон). При цьому люди були вражені тим, що російські прикордонники, на відміну від наших, таких «лівих» грошей з людей не збирали. До того ж, наші дороги в напрямі до РФ були в жахливому стані, а після перетину кордону картина була інша. Отже, в нас тут крадуть і досі.

— Із прикордонниками та станом доріг, точніше їх відсутністю, все зрозуміло. А в іншому?

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

— Найжахливіша ситуація з медициною. В одному відомому спеціалізованому медичному закладі в Одесі, а саме в Інституті очних хвороб і тканинної терапії імені В. П. Філатова НАМН України людину провели по шести кабінетах, де в кожному, повторюю, в кожному кабінеті пропонували заплатити гроші медичним працівникам під виглядом пожертви за обстеження, за які плата не передбачена. Зазначу, що пацієнт відмовився платити. Як наслідок, заключний висновок лікарка просто не зробила, сказавши, що «вам ніхто не допоможе», прозоро натякнувши, що ви не сплатили їй гроші.

Проведення простої хірургічної операції (видалення грижі) моєму знайомому пенсіонеру в одеській державній лікарні обійшлося в 12 тисяч гривень. Додатково анестезіолог перед операцією прийшов до пацієнта в палату й вимагав ще 50 доларів США.

У Сумській обласній клінічній лікарні операція по видаленню апендикса обійшлася родичам хворого, якому на заводі імені Фрунзе вже 9 місяців не платять заробітну плату, в 6 тисяч гривень. Так само лікарі відкрито вимагали додаткових, не передбачених законом, грошей та змушували купляти ліки. За винос судна з під пацієнта санітарки беруть 20 гривень за один раз, тобто приблизно 100 грн на день лежачий пацієнт вимушений віддати лише санітарці.

Що стосується розрекламованої програми, де «гроші ходять за пацієнтом», то людей просто вимушують заключати договори з лікарями, в яких вони обслуговувалися раніше, тобто автоматично. Виявилося, що потрапити до «свого» лікаря ви можете тільки 3 рази на рік, при цьому одне відвідування може статися тільки для направлення на аналізи або до спеціаліста. До останнього направляти лікарям не вигідно, бо з них за кожне направлення до іншого лікаря вираховують близько 70 гривень.

Із відомчих лікарень, наприклад, поліції, пенсіонерів-міліціонерів вигнали (більше не обслуговують, хоча це було передбачено законом при їх звільненні на пенсію), порадивши звертатися в поліклініки за місцем проживання.

Згадується ще один випадок. Поки людина в філіалі Сумської міської клінічної лікарні No 5 чекала на свого лікаря в поліклініці протягом 4 годин, перебуваючи у важкому стані, бо інший лікар не захотів прийняти «чужого» пацієнта, у нього трапилося аж два інфаркти міокарда прямо в коридорі поліклініки. У цьому зв’язку пригадую фільм-трагікомедію відомої режисерки і сценаристки Ренати Литвинової «Старая сказка Риты», в якій закладений глибокий філософський смисл. До речі, раджу подивитися цей фільм усім. У ньому показана та сама приреченість медичної системи — в лікарню, яка знаходиться в надзвичайно аварійному стані, за молодою помираючою пацієнткою приходить ангел смерті в обличчі дівчини — нібито працівниці моргу. Коханий помираючої дівчини Рити намагається дати хабар медикам і протягує конверт з чималими грошима, як він вважає, медичному працівнику, а насправді — ангелу смерті, яка, на відміну від цього молодого чоловіка, зацікавлена в тому, щоб пацієнтка померла. Ангел відхиляє пропозицію хабара, при цьому говорить такі слова: «Я би взяла, але тоді нічого не вийде. А так, я би взяла». Мораль така: коли лікарі отримують хабар, то їх пацієнт не помирає, а якщо корупційні гроші не сплачені, то смерть забирає пацієнта.

Аналогічні корупційні приклади можна навести щодо середніх та вищих навчальних закладів, судів тощо, і для людей в регіонах це, на жаль, норма. На пораду не давати хабарі — сміються, бо просто не знають, як по-іншому вони зможуть вирішити свої питання.

Відповідь проста — в цьому не зацікавлена еліта

— Так, усе таки, чому в державі, яка довгий час говорить про численні заходи по боротьбі з корупцією, є й наукові викладки, напрацювання з цього приводу, а рівень її ніяк не зменшується?

— Справа в тому, що нинішня влада, так само як і її попередники, явно зацікавлена в тому аби люди в державі були залежними, слабкими, не думали про будь-які бунти та протести. Саме тому їм не створюють достойних умов життя, не платять гідну заробітну плату, бо сильні і вільні громадяни мають змогу вимагати від влади виконання своїх прямих обов’язків і навіть переобрати її. І навпаки — несвободні громадяни завжди будуть використовувати корупційні схеми. Влада не зацікавлена і в тому, щоб пересічні громадяни були захищені судами, інакше як можна назвати такі законодавчі кроки, як заборона представництва в суді по кримінальних справах не адвокатом, непомірні судові збори тощо? Зараз судитися можуть дозволити собі лише заможні люди, яких у нас у державі десь три відсотка. Залежними громадянами простіше маніпулювати. Свідченням того є так само залежні ЗМІ, зокрема, телеканали, що належать олігархам, та 90 % ефіру яких займають жахи з негативною інформацією — вбивства, автомобільні аварії, вибухи газу в будинках, зґвалтування неповнолітніх, війни… Так людину тримають у постійному стресі, вона на фоні такої інформації просто радіє, що хоч якось виживає в цьому світі, і вже ні про що більше не мріє, крім свого дивану з телевізором, і не думає ні про мітинги та протести. Тож відповідь на питання, чому ми так «активно» боремося з корупцією, а рівень її ніяк не зменшується, насправді проста — в цьому не зацікавлена сама еліта.

Перестати сподіватися на когось

— То який вихід із ситуації Ви бачите?

— Передусім, треба перестати сподіватися на дієвість численних антикорупційних законів та нормативно-правових актів. Не варто думати, що збільшення кількості державних антикорупційних інституцій допоможе знищити корупцію. Не потрібно також сподіватися, що збільшення міри покарання для корупціонерів принесе бажаний результат. Не допоможуть нам у справі з протидії корупції і громадські активісти, які зазвичай не володіють потрібним обсягом компетенції для цього.

Як я вже зазначила, збільшення заробітної плати громадянам і чиновникам — теж не панацея, хоч і є фактом, що в бідній державі завжди дуже високий рівень корупції. Так, це є певним показником. Можна згадати ту ж Індонезію, Малайзію, в яких багатими є невелика група людей, а населення, як правило, вкрай зубожіле, і рівень корупції там зашкалює.

Не сподівайтеся також і на якусь особливу допомогу міжнародних впливових організацій.

— Дозвольте поцікавитися — чому?

— Ця проблема не є локальною. У всьому світі існує проблема корупції та фінансових спекуляцій. Завдяки новітнім інформаційним технологіям, фінансовий ринок, левова частка якого є ринком фінансових спекуляцій, концентрує держави по всьому світу саме навколо фінансових магнатів. А «еліта» бере «наверх» до себе лише своїх. Вона вважає, що людство треба розділити на два класи — обраних і тих, хто їх обслуговуватиме. Тобто плодами цивілізації користуються в повній мірі лише еліти. Саме соціальною нерівністю й зумовлюється криміногенний потенціал суспільства. Хоча багатства на планеті достатньо для всіх. Приросту багатства не просто достатньо для компенсації нерівності — він вищий за всі витрати. Але багатії-переможці не збираються сплачувати будь-які компенсації тим, хто «в мінусі», ані в своїй державі, ні на рівні зовнішніх відносин. Таким чином, міжнародний перерозподіл доходів практично відсутній.

Корупція на міжнародній арені

— Отже, які саме тенденції Ви бачите на міжнародному рівні?

— Наразі виникла потреба в єдиних правилах для всіх держав на світовому ринку, що, в свою чергу, збільшило ризики корупції на міжнародній арені. Є ризик домінування певної держави в економічній сфері, зокрема підпорядкування світу інтересам потужних транснаціональних корпорацій. Наочним прикладом тут є той же Газпром, який вибірково продає газ компаніям одних країн за дорожчою ціною ніж компаніям інших країн Європи, що, по суті, можна кваліфікувати як міжнародну корупцію. Фактично РФ використовує газ як елемент впливу на європейських партнерів уже десятки років.

На сьогодні 65 тисяч транснаціональних корпорацій, що володіють виробничими підрозділами в кількох державах, контролюють понад 70% сукупного світового капіталу. Можна сказати, що злочинний ринок охоплює всю планету.

В наш час, з розділом сфер впливу на ринку, жорсткої конкуренції, організовані форми корупційної злочинності переважають. За допомогою корупційних інтеракцій легальні інститути стають ланцюгом злочинних організацій. Оскільки відносини між державами забезпечуються бюрократичним апаратом, їх взаємовплив неминучий. Тобто держава, в якій розвинута корупція, повинна з великою долею ймовірності принести «вірус» корупційних практик у будь-яку демократичну державу, яка декларує й додержується безкорупційних норм. Цьому сприяють лібералізація митно-прикордонних відносин, створення єдиних банківських систем, офшорних зон, універсалізація національних валют, формування світових фінансових мереж, світових ринків збуту продукції, розвиток IT-технологій тощо.

— За Вашими словами, між організованою злочинністю і корупцією діє прямий зв’язок?

— Так, корупція є інструментом для організованої злочинності. І тут недалеко до тероризму. Тероризм є особливим різновидом організованої злочинності, який відрізняється лише специфічною мотивацією, а тому його зв’язок з іншими видами організованої злочинності, зокрема корупційної, є природнім. Організованій злочинності притаманні високий криміногенний потенціал, тісний зв’язок з корупційною владою, досвідом застосування насилля, організаційними можливостями, потужними спеціальними силами та засобами. Злочинні організації та співтовариства використовують терористичні методи в своїх корисних цілях. Організовані злочинні структури в деяких державах виступають як впливовий фактор ініціювання та підтримки націоналістичних й екстремістських формувань, проводять протиправну, політично мотивовану насильницьку діяльність проти влади або конкретних політичних супротивників. Отже, корупцію треба розглядати в нерозривному зв’язку з глобалізацією кримінального світу. Згадаємо 11 вересня 2001 р. — наймасштабніший теракт у Нью-Йорку; Беслан, Норд-Ост в РФ; 13 листопада 2015 р. — футбольний матч у Франції; 2016 р. — вантажівка давить людей у Ніцці; вантажівка наїхала на людей у Барселоні в Іспанії …

Цілі еліт та певних держав не співпадають

— Які ж труднощі існують з мінімізацією корупції?

— Від корупційних діянь чиновників несе збитки держава, причому в набагато більшому ступені, ніж її громадяни. Корупція в масштабах окремих її членів між собою може не визнаватися корупцією, а лише — вдалим певним комерційним рішенням. Якщо ми говоримо про міжнародну корупційну злочинність, то труднощі полягають у різниці цілей. Метою еліт є збагачення, метою слабо розвинутих держав — виживання. Фінансово-промислові еліти намагаються нав’язати свій порядок суспільствам, які до цього не готові в силу тієї самої різниці культур, історії, законів, соціального порядку, ментальності тощо. А тому корупційна злочинність не може бути подолана в локальних су- спільствах через те, що цілі еліт та певних локальних держав не співпадають, а корупція використовується ними, як я вже зазначала, як інструмент для досягнення власної мети.

— І, що ж у підсумку?

— Для запобігання негативному впливу корупції треба вчасно виявляти соціально небезпечні, криміногенні тенденції в діях фінансово-промислових еліт та спрямовувати міжнародні зусилля на створення умов для функціонування транснаціональних корпорацій у межах, вихід за які загрожує зменшенню або втратою ними своїх капіталів. Це дуже складне завдання, але ж у нас в державі є некорумповані талановиті економісти-аналітики?

Що стосується України, то, як я вже зазначила, від неї, як від локального суспільства, нічого кардинально й не залежить. Втім, перше, що треба домогтися — зробити незалежними засоби масової інформації, які нині, у вік інформаційних технологій, грають чи не першу «скрипку» за впливовістю на масову свідомість. Так, потрібно щільно зайнятися цим питанням, і просвітництво починати прямо з дитячих садочків. Треба зняти з людей вуздечку, яка називається несвободні ЗМІ, яка гіпертрофує свідомість українських громадян. А далі будуть і незалежні суди, щоб не лише багатий, але й бідний був у змозі звернутися до суду, і влада, яка прийде на посаду не для власного збагачення, а для служіння народові. На перший погляд, може здатися, що я перебільшую роль ЗМІ. Але що з цього треба починати, я впевнена.

Спілкувався

Максим Іллюк,

спеціально для ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Як анонімна власність перешкоджає конфіскації російських активів за кордоном

Вадим НОВІКОВ,
консультант
з економіки

Більшість росіян реєструють майно за кордоном на підставних осіб. Великобританія зробила перший крок до розкриття власників.

Андерс Аслунд, найвідоміший на Заході експерт з економіки Росії та України, у статті «Росія повинна платити репарації», зазначає, що для репарацій треба використати заморожені резерви Центробанку рф. У той же час він пропонує як прецедент використовувати виплати Лівією жертвам державного тероризму — загиблим у результаті знищення американського пасажирського лайнера в небі над шотландським Локербі. Нагадаємо, в 2002 році Лівія погодилася виплатити по 10 мільйонів доларів за кожного загиблого. Якщо такі платежі покласти на росію, то тільки за загиблих в 2014—2015 роках вона має заплатити 130 мільярдів доларів, а за напад в 2022 році — жодних резервів центробанку рф не вистачить.

Читайте також: Єврокомісія спростить конфіскацію російських активів

Тим більше, що ще 25 березня Богдан Данилишин в колонці на ЕП переконливо показав, що претендентів на покриття своїх збитків за рахунок заморожених резервів центробанку росії буде дуже багато, на всіх не вистачить. Тому висновок тут простий — треба репарації Україні покривати не тільки із заморожених резервів Центробанку Росії, а й з інших джерел.

Гроші на відбудову. Як отримати максимум від російських активів у світі?

Кроком у цьому напрямку є законопроект, який на розгляд Сенату США запропонували сенатори Вайтхауз, Грехем, Блументал і Вікер. Цей законопроект пропонує використовувати для репарацій усі заморожені активи, які належать особам, що потрапили під санкції США за агресію проти України. Подібні закони треба вимагати від Великобританії, Канади та всіх країн ЄС. Я вважаю, що Україна має наполягати на репараціях не тільки за рахунок резервів центробанку рф та активів підсанкційних осіб, а й за рахунок всіх наявних активів за межами росії.

У попередніх колонках ми розглянули загальний обсяг російських активів за кордоном, а також початок роботи двох міжнародних груп з розшуку, арешту й конфіскації цих активів: в США та в ЄС. Зараз же подивимося на деякі перешкоди в цій конче потрібній роботі, незалежно від того, стосується це активів підсанкційних осіб чи всіх росіян. Запровадження санкцій проти росіян після 24 лютого 2022 року привернуло увагу до проблеми, яку роками безрезультатно дебатують західні політики, — до проблеми анонімної власності як інструменту відмивання брудних грошей. Щоб заморозити якісь активи, наприклад, нерухомість російського олігарха, треба для початку знати, що вона йому належить. Як правило, реєстрація активів росіян за кордоном відбувається не напряму, а через ланцюг підставних юридичних осіб, що не дає можливості побачити реального власника. Показовим прикладом у цьому плані є яхта «Шехерезада», про яку зараз уже знають майже всі. Вона коштує 700 мільйонів доларів і є однією з найдорожчих яхт у світі. Свого часу команда російського опозиціонера Навального виклала в YouTube фільм, в якому доводить, що це яхта Путіна. Аргументом на користь такого твердження є те, що більше половини її екіпажу є військовослужбовцями ФСО — Федеральної служби охорони Росії, яка відповідає за особисту охорону Путіна та інших вищих чинів Росії. «Шехерезада» зареєстрована на Кайманових островах, які мають статус Британської заморської території, де зараз зареєстровані 60% неймовірно дорогих яхт російських олігархів і чиновників.

Видання Caiman Compass 18 березня опублікувало розслідування щодо десятків російських яхт. У більшості випадків реального власника знайти вдається, але стосовно «Шехерезади» є тільки чутки, що вона належить Путіну. Формально яхта є власністю компанії Beilor Asset з Маршаллових островів, а от кому належить сама ця підставна компанія — встановити досі не вдалося. Капітан яхти, британець за громадянством, заявляє, що підписав договір конфіденційності й не має права говорити про власника судна.

Нині «Шехерезада» стоїть у порту в Італії, але італійська влада не може її заарештувати, бо не знає, чи є її власник у списку підсанкційних осіб. Більше того, оскільки Путін ніколи не реєструє жодну власність на себе особисто, а призначає для цього родичів чи друзів дитинства, то й кінцевим власником «Шехерезади», якщо він знайдеться, буде хтось на кшталт віолончеліста Ролдугіна. Таку саму картину ми бачимо для тисяч і тисяч випадків оформлення власності на нерухоме майно, корпоративні права, літаки і гелікоптери. Вся ця конструкція анонімної власності була створена задовго до появи російських олігархів та приходу до влади путінської банди.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Першими замовниками цієї конструкції були наркобарони, яким набридло тягати валізи з кешем, а олігархи та клептократи просто скористалися інструментом своїх найближчих колег. Найбільшими країнами, де розквітнув цей юридично-фінансовий аморфофаллус, є Велика Британія та США. В березні британський парламент блискавично прийняв Economic Crime Act (Закон про економічні злочини), який уже шість років лежав там нерухомо. Закон спрямовано на боротьбу саме проти анонімної власності. Цей закон вимагає від всіх закордонних власників британського нерухомого майна розкривати кінцевого власника. За порушення передбачено до 5 років тюремного строку. Російське вторгнення в Україну зробило цей закон ще нагальнішим, бо столиця Великобританії вже давно стала місцем відмивання награбованих російською клептократією грошей, за що Лондон отримав неофіційну назву «Лондонград».

За даними Transparency International, росіяни, які звинувачені в корупції та пов’язані з путінською владою, володіють нерухомістю у Великій Британії на 1,5 мільярдів фунтів стерлінгів. Більше половини цієї власності зареєстровано на офшорні анонімні компанії, тобто офіційно росіянам не належить. До слова: сама Transparency International повідомляє, що вони знайшли більше 2 тисяч компаній, зареєстрованих у Великій Британії та залежних від неї територіях, через які відмито російських грошей на 82 мільярди фунтів стерлінгів. Відповідно до прийнятого закону, вимога розкриття реальних власників стосується нерухомості, придбаної після 2002 року (в Шотландії — з 2014 року). На внесення належної інформації в реєстр закон надає 6 місяців. Якщо кінцевий власник не буде вказаний, то нерухомість підлягає заморожуванню, тобто її не можна буде продати, здати в оренду або в заставу, але користуватися нею можна.

Разом із тим уже зараз видно очевидні лазівки в цьому законі для росіян: за пів року всі анонімні власники, які не захочуть засвітитися в британському реєстрі, зможуть продати або перереєструвати свою власність на осіб, які не підпадають під санкції, або ж розпорошать власність на частки, менші за 25%, що не дасть змогу реєстратору встановити бенефіціарного власника. Таким чином, можемо сказати, що власники раніше купленої нерухомості зможуть обійти цей закон, але в майбутньому британська нерухомість перестане бути популярним інструментом відмивання грошей.

У принципі це — добре, але не принесе в найближчому майбутньому результатів, які можна конвертувати в репарації для України. Значно більш обнадійливим виглядає інша зміна, яку запроваджує Закон про економічні злочини, — це зміна трактовки власності невідомого походження. Таку власність можна було конфіскувати за рішенням суду за законом, схваленим ще в 2017 році. Прикладом конфіскації нерухомості, приданої на кошти невідомого походження, була справа Заміри Хаджиєвої, дружини азербайджанського банкіра. Вона жила в лондонському домі вартістю близько 15 мільйонів фунтів, власником якого була підставна компанія на Британських Віргінських островах (це теж одна з Британських заморських територій).

Завдяки розслідуванню, проведеному на Віргінських островах, була встановлена афілійованість Хаджиєвої з цією компанією і відсутність законних джерел доходів для купівлі нерухомості в Лондоні. Але процедура доведення була виписана так, що за минулі чотири роки були тільки чотири судові справи, і одну таку справу держава програла, що коштувало платникам податків близько мільйона фунтів стерлінгів судових витрат.

Стало очевидно, що надії на широке використання такого механізму конфіскації нерухомості, купленої для відмивання брудних коштів, не виправдалися. Новий закон дає право конфіскувати нерухомість, придбану на кошти невідомого походження, навіть не переймаючись встановленням її власника. Тепер закон спрямований не проти власників, а проти управителів такої нерухомості, що значно розширює і спрощує його застосування.

Отже, наразі бачимо, як російська навала на Україну примушує міняти закони в країнах, начебто далеких від поля бою. Зміни в британському законодавстві для нас дуже важливий дороговказ. Якщо ми прагнемо отримати репарації за рахунок конфіскації російської власності за межами Росії, то маємо апелювати до всіх країн, де є велика кількість такої власності — США, Швейцарія, Італія, Франція, Німеччина, офшорні юрисдикції — з вимогою запровадити конфіскацію майна, придбаного на кошти невідомого походження. Якщо б такий механізм існував на Кайманових островах, то влада мали б підставу арештувати і конфіскувати «Шехерезаду», бо походження коштів, на які вони була придбана, невідоме. Путін або його підставна особа, на яку яхта зареєстрована, не зможуть довести, що вони заробили 700 мільйонів доларів. Капітан «Шехерезади» не зможе довести, що його роботодавець має законні джерела доходів для купівлі такої яхти. Тобто переведення обов’язків доведення законності доходів на власника або управителя дає добрі шанси для конфіскації російського майна, а отже, для отримання джерел репарацій.

Таке законодавство має бути запроваджене не лише у Великий Британії, а й у Британських заморських територіях, бо саме там прихована більша частина закордонних активів росіян. Британія має примусити владу своїх заморських територій переслідувати російських злочинців, а не приховувати їхні статки.

Наостанок хочу підкреслити, що й це не буде достатньо радикальним кроком. Справедливим варіантом є законодавство про конфіскацію будь-яких активів, що належать російським громадянам або їхнім довіреним особам. Теза про відповідальність Путіна та політичної верхівки хибна. Після бомбардування маріупольського пологового будинку і театру можемо стверджувати — населення Землі остаточно поділилося на людей і росіян.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Космічні й наземні кіберзагрози в сучасному електронному світі

Системний асиметричний аналіз новітніх ноозасобів пізнання, доказування та розслідування

Сьогодні людство переживає бурхливий розвиток комп’ютерізації всіх сфер життя, що надає нові можливості розвитку національних економік. Поширення інформаційних технологій має й свій негативний аспект: це відкриває шлях до антисоціальної та злочинної поведінки. Комп’ютерні системи містять у собі нові й дуже досконалі можливості для невідомих раніше правопорушень, а також для скоєння традиційних злочинів, але нетрадиційними засобами. Консолідований асиметричний аналіз феномену космічних і наземних кіберзагроз, проведений нами в 1989 – 2022 роках на основі використання новітніх ноозасобів пізнання, доказування та розслідування свідчить про необхідність проведення спеціальних досліджень як космічної, так і наземної кіберзлочинності, оскільки такі криміногенні явища загрожують національній безпеці України. Автори констатують, що сучасний стан законодавчого врегулювання запобігання і протидії космічній кіберзлочинності є недостатнім, а тому потребує прийняття відповідних конвенцій і законів як на світовому, так і на загальнодержавному рівні.


Петро Біленчук
професор Національного авіаційного університету


Микола Малій
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

Софія Лихова
доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального права і процесу юридичного факультету Національного авіаційного університету

 

Сучасні кіберзагрози в електронному світі

Проведений нами консолідований асиметричний аналіз сучасного стану кіберзагроз свідчить, що комп’ютерні злочини наносять великі економічні збитки, суспільство стає все більш і більш залежним від роботи комп’ютеризованих систем у різноманітних сферах суспільного життя — від керування рухом літаків і поїздів до медичного обслуговування та національної безпеки. Іноді навіть невеличкий збій у функціонуванні таких систем може привести до реальної загрози життю людей. Стрімке зростання глобальних комп’ютерних мереж, а також можливість підключення до них через звичайні телефонні лінії посилюють можливості їх використання для кримінальної діяльності.

Читайте також: Хакери, фрікери, кіберкрекери… Частина 1

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Безумовно, що частіше від комп’ютерних злочинів страждають більш розвинуті в технічному відношенні країни, однак й інші держави, з початком процесу комп’ютеризації стають, так би мовити, «родючим ґрунтом» для скоєння таких злочинів. Зокрема, глобальна комп’ютерна мережа інтернет надає можливість увійти до будьякої відомчої комп’ютерної системи, в тому числі й військової, до того ж, це можливо зробити майже з будь-якої точки світу. У порівнянні зі США національна безпека України поки що залежить від комп’ютерних мереж значно менше. На сьогодні ми стикаємося з комп’ютерними злочинами в основному у фінансово-кредитній сфері. Але в недалекому майбутньому такі злочини можуть привести до глобальних катастроф — екологічних, економічних, транспортних тощо. Введення сучасної системи управління повітряним рухом, поширення телекомунікаційної мережі, впровадження системи електронних платежів, використання комп’ютерів у діяльності правоохоронних органів та керуванні військами значно розширили сферу діяльності для хакерів і кракерів (Біленчук П., Малій М., Харитоненко І. Хакери, фрікери, кіберкрекери… Портрет сучасного професійного електронного кіберзловмисника // Юридичний Вісник України, 2022. № 8—11. С. 16—17; Біленчук П., Малій М., Харитоненко І. Хакери, фрікери, кіберкрекери… Портрет сучасного професійного електронного кіберзловмисника Ч. 2 // Юридичний Вісник України, 2022. № 12—15. С. 16—17.).

Протягом 1989—2022 років нами вивчалися проблеми, пов’язані з бурхливим розвитком феномена, відомого в усьому світі під назвою «комп’ютерна злочинність». На сьогоднішній день це поняття включає всі протизаконні дії, при яких електронне опрацювання інформації було знаряддям їх скоєння або їх об’єктом. Таким чином, у це коло проблем потрапили не тільки злочини, безпосередньо пов’язані з комп’ютерами, але й такі, як шахрайство з кредитними магнітними картками, злочини в галузі телекомунікацій (шахрайство з оплатою міжнародних телефонних переговорів), незаконне використання банківської мережі електронних платежів, програмне «піратство», шахрайство з використанням ігрових автоматів та багато інших злочинів. До цієї групи питань також відносяться проблеми, пов’язані з використанням доказів комп’ютерного походження при розслідуванні традиційних злочинів.

Читайте також: Хакери, фрікери, кіберкрекери… Частина 2

Комп’ютерна злочинність — це міжнародне явище, рівень якого тісно пов’язаний з економічним рівнем розвитку суспільства в різних державах та регіонах. При цьому менш розвинуті в технічному відношенні країни завдяки діяльності міжнародних правоохоронних організацій мають можливість використати досвід більш розвинутих країн для запобігання та викриття комп’ютерних злочинів. Загальні тенденції, злочинні засоби та заходи запобігання є в різні відрізки часу однаковими для різних країн, що базується на єдності технічної бази цих злочинів.

Характерні риси комп’ютерної злочинності

Серед них слід виокремити наступні:

  • як правило, міжнародний характер злочину (виходить за рамки кордону однієї держави);
  • труднощі у визначені «місцезнаходження» злочину;
  • слабкі зв’язки між ланками в системі доказів;
  • неможливість спостерігати й фіксувати докази візуально;
  • широке використання злочинцями засобів шифрування інформації.

Сьогодні громадськість усе більше цікавиться цими питаннями, оскільки кожний власник або користувач комп’ютера — це потенційний потерпілий, якого можуть очікувати тяжкі наслідки в разі скоєння злочину, особливо в комерційному та промисловому секторі, де можливі великі фінансові втрати. Комп’ютерні злочинці за допомогою міжнародних комп’ютерних мереж — типу інтернет — широко розповсюджують свій кримінальний досвід, не звертаючи увагу на національні кордони, що вимагає відповідних кроків кооперації від поліцейських установ, протидіючих цим злочинам. Все це вимагає оперативного обміну інформацією про комп’ютерні злочини.

Із розвитком глобальних комп’ютерних мереж набула поширення практика промислового шпигунства. Саме тому, проблеми розробки систем кіберзахисту та збереження державної, службової та комерційної таємниці набувають нині особливого значення. Багато проблем виникає в зв’язку з крадіжками послуг, зокрема вторгнення до телефонних мереж та незаконна торгівля послугами зв’язку. Також інтернет широко використовують торгівці піратським програмним забезпеченням, порнографією, зброєю та наркотиками для ведення справ, обміну інформацією, координації дій. Комп’ютерні мережі, окрім всього, можуть стати об’єктом нападу терористів.

Підтвердженням юридичних фактів негативного впливу на телекомунікаційне обладнання є нещодавня заява глави Космічного командування Збройних сил США, генерала Джеймса Дікінсона про те, що поведінка певних країн у космосі стає «дедалі більш ворожою» та періодично виникають спроби перешкоджання GPS-сигналам. На його думку, атаки на GPS вже стали «повсякденням людей і націй у всьому світі».

Також варто зазначити, що Високий представник Європейського Союзу Жозеп Боррель офіційно підтвердив на міжнародному рівні, що 24 лютого 2022 року, за годину до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, країна-агресор здійснила масовану кібератаку на супутникову мережу KA-SAT, що керується Viasat, яка, в свою чергу, спричинила масштабні збої у зв’язку між багатьма державними органами, підприємствами та користувачами в Україні і в низці держав-членів ЄС (Russian cyber operations against Ukraine: Declaration by the High Representative on behalf of the European Union).  Це перша в світі потужна кібератака на рівні держави в електронному космічному та наземному кіберпросторі, яка передувала повномасштабному сухопутному та повітряному вторгненню на територію суверенної та незалежної України.

Про потужні періодичні кібератаки на «космічний інтернет» Starlink також повідомляє в соціальній мережі Генеральний директор компанії SpaceX Ілон Маск, який стверджує, що на даний момент усі намагання країни-агресора по створенню перешкод у роботі телекомунікаційного обладнання та кібернапади не мали позитивного результату, але кібернападники збільшують свої зусилля. Фактично ми вперше в світі спостерігаємо масову космічну та наземну кібератаку на рівні держави на приватну телекомунікаційну компанію США (не держава протистоїть державі, а приватна компанія зазнала нападу держави… Чи, можливо, цю історичну юридичну подію розцінювати як напад на самі Сполучені Штати Америки?).

Варто звернути увагу, що історичною подією для України стало підтримання 4 березня 2022 року Керівним комітетом Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО (CCDCOE) Заявки України на приєднання, яку було подано Національним координаційним центром кібербезпеки при РНБО України ще в серпні минулого року. Приєднання України до CCDCOE є значним досягненням для нашої держави в частині посилення міжнародної взаємодії в сфері кібербезпеки та кібероборони, а також важливим кроком на шляху вступу України до НАТО.(Українська делегація вперше взяла участь у засіданні Керівного комітету Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО).

Важливі результати здійснюваних наукових досліджень («Електронне судочинство і кібербезпека», «Електронне кримінальне провадження», «Особа комп’ютерного злочинця як об’єкт кримінологічного дослідження» та ін.), які виконано спільно з науковцями Інтелектуального форуму «Єдина Європа», Міжнародного Карпатського Університету та в рамках «Меморандуму про співробітництво між Національним авіаційним університетом та правничою компанією ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ» систематизовано та реалізовано в освітньо-дослідницькому та праксеологічному проєкті кафедри кримінального права та процесу юридичного факультету НАУ за темою «Захист прав і свобод людини і громадянина (кримінально-правові аспекти): 01.09.2017- 30.06.2022».

Міжнародні установи по запобіганню кіберзлочинності

Починаючи з 1991 року при Генеральному секретаріаті Інтерполу діє робоча група з проблем комп’ютерної злочинності, яка вивчає цей вид злочинів у різних країнах, розробляє рекомендації, допомагає в стандартизації національних законодавств, напрацьовує методичний досвід розслідування комп’ютерних злочинів. За час свого існування вказана робоча група створила сучасну класифікацію комп’ютерних злочинів, розробила уніфіковану форму повідомлення (запиту) про такі злочини, працює над створенням довідника «Комп’ютери та злочини», намагаючись стандартизувати методи та процедури розслідування в різних країнах, щорічно організує учбові курси по підготовці національних кадрів фахівців у галузі кібербезпеки.

Особлива увага в даному аспекті приділяється саме питанням міжнародного співробітництва при розслідуванні комп’ютерних злочинів. У багатьох країнах для боротьби з цим видом злочинів створені спеціалізовані підрозділи, які займаються виявленням, розслідуванням комп’ютерних злочинів та збором іншої інформації з цього питання на національному рівні. Саме спеціалізовані національні поліцейські підрозділи утворюють головне ядро сил протидії міжнародній комп’ютерній злочинності. Такі підрозділи вже створені та діють тривалий час у Сполучених Штатах Америки, Канаді, Великобританії, Німеччині, Швеції, Швейцарії, Бельгії, Японії, Португалії, Австрії, Польщі та багатьох інших країнах.

Для того, щоб інформація з інших країн швидко та в доступній формі (мова повідомлення, специфічні терміни, коди злочинів тощо) надходила до національних спеціалізованих підрозділів (якщо таких немає, то до інших компетентних органів), а також для оперативного обміну такої інформації між країнами. Генеральний секретаріат Інтерполу ще в 1994 році рекомендував усім країнам-членам організації створити національний центральний консультативний пункт з проблем комп’ютерної злочинності (natіonal central referemce роіпt) та закріпити конкретних співробітників для роботи з інформацією про комп’ютерні злочини. На даний час в європейських країнах уже створено такі пункти й надіслано інформацію до Генерального секретаріату. Ці пункти створені, як правило, в апаратах національних бюро Інтерполу, чи в спеціалізованих підрозділах, які займаються комп’ютерною злочинністю, або економічними злочинами.

На базі НЦБ Інтерполу в Україні такий пункт був створений ще 17 вересня 1996 року. Це дало можливість накопичити матеріал про законодавче регулювання та організаційний досвід боротьби з комп’ютерною злочинністю в різних країнах, підготувати ряд аналітичних оглядів і публікацій із вказаних питань, ознайомити співробітників МВС України з цим новим для країни видом злочинів, внести конкретні пропозиції з удосконалення чинного кримінального законодавства.

Водночас викликає занепокоєння той факт, що необхідність протидії комп’ютерним злочинам в Україні ще не має достатньої організаційної, наукової та кадрової підтримки, зокрема:

  • не створена нормативно-правова база, законодавство нашої держави (зокрема Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України) й досі не відповідають рекомендаціям Ради Європи, які були прийняті з питань боротьби з комп’ютерними злочинами;
  • не прийняте рішення про створення дослідницького центру з консолідованого асиметричного аналізу тенденцій розвитку кіберзагроз як у космічному, так і наземному просторі;
  • відсутнє держзамовлення на підготовку необхідних фахівців (кіберполіцейських, кіберкриміналістів, кіберекспертів тощо).

На нашу думку, необхідно терміново розробити та прийняти на державному рівні національну програму протидії космічним і наземним комп’ютерним злочинам, що забезпечить належний рівень організації питань щодо аналізу, прогнозування, попередження, викриття та розслідування такого небезпечного явища в суспільстві, якими є комп’ютерні злочини.

Протидія міжнародному кібертероризму: правові засади

У сучасних умовах стрімкий розвиток інформаційних технологій у світі та необхідність обміну інформацією через використання глобальної інформаційної мережі інтернет реально створюють сприятливий клімат як для наземних, так і космічних електронних злочинних посягань: незаконного доступу до державних та приватних комп’ютерних баз даних; баз даних фінансово-кредитних установ (внутрішніх банківських комп’ютерних систем); телефонних комунікацій; комп’ютерних систем підприємств; наукових установ і навчальних закладів; привласнення коштів з банківських рахунків інших осіб, у тому числі й на території інших держав світу. Нещодавні кібератаки, здійснені на Пентагон, трубопровідні транспортні мережі та інші держустанови критичної інфраструктури США, відключення систем електропостачання в західних регіонах України, блокування діяльності аеропорту у Варшаві тощо уже конкретно свідчать про реально існуючі наземні й космічні електронні загрози, ризики і небезпеки міжнародного маштабу. Світова практика свідчить, що кібервійни, кібератаки, кібербулінг, кібертероризм, кіберзлочини на сьогодні вже набули не тільки транскордонного, транснаціонального, трансконтинентального, планетарного, але й космічного характеру (Біленчук П. Д., Малій М. І. Космічна й електронна кіберзлочинність: загрози і виклики нового тисячоліття // Юридичний вісник України, 2019, № 40. С. 14—15;

Це зобов’язує міжнародну спільноту, враховуючи можливі глобальні негативні наслідки для світового правопорядку цього надзвичайно небезпечного соціального явища (Біленчук П. Д., Малій М. І. Портрет електронного зловмисника. ООН – гарантування світового миропорядкування: матеріали науково-практичної конференції ВНЗ «Київський університет ринкових відносин» (м. Київ, 20 жовтня 2020 р.). Київ: «Хай-Тек-Прес», 2021. С. 9—12.), постійно аналізувати, моніторити такі зловмисні наміри та контролювати й мінімізувати посягання на державні та міждержавні правові, політичні, дипломатичні, освітні, наукові, економічні, екологічні, соціально-комунікаційні відносини (Біленчук П. Д. Е-суспільство: цифрове майбутнє України. монографія / П. Д. Біленчук, О. Л. Кобилянський, М. І. Малій, та ін. / за заг ред. П. Д. Біленчука. 2-ге вид. переробл. Київ: УкрДГРІ, 2019. 292 с.).

Слід зазначити, що з метою подолання таких надзвичайно небезпечних загроз в Європі ще в 2001 році був прийнятий базовий правовий документ для запобігання і протидії міжнародному кібертероризму та кіберзлочинності на території європейських країн. Зокрема, була прийнята Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність від 23.11.2001 р. та додатковий протокол до неї від 28.01.2003 р. Очевидно, що сьогодні ця європейська конвенція є потужним фундаментом і дієвим правничим документом для використання, подальшої розробки й удосконалення відповідного чинного законодавства в європейських країнах. На наш погляд, дана конвенція сьогодні вже теж потребує удосконалення, наповнення новими ідеями, обумовленими сучасними тенденціями цивілізаційного розвитку електронної комунікації в світі.

Відомо, що нині низка провідних країн для забезпечення миру, безпеки людства та міжнародної безпеки цивілізації створили власні космічні відомства, установи та організації. Так, наприклад, у Сполучених Штатах Америки в 2019 році створено космічні сили. В Японії нещодавно оголошено про появу космічних військ. А в Україні вже довгий час вже діє Центр космічного спостереження.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Мобілізація як підстава для зупинення судового провадження

Микола ГЛОТОВ, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду

Події 24 лютого 2022 р., коли збройні сили сусідньої держави після восьми років російсько-української війни розпочали повномасштабне вторгнення на нашу землю, перебудували не лише звичне життя кожного з нас, але й призвели до змін у діяльності, пов’язаній із виконанням завдань кримінального провадження. Серед іншого, вказане відбулося у зв’язку з доповненнями, внесеними до Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). У цій публікації крізь призму різних підходів до тлумачення норм та прикладів із судової практики досліджується така відносно нова підстава зупинення судового провадження, як призов обвинуваченого під час мобілізації. Мета статті — встановити точний зміст нової підстави зупинення судового провадження з тим, щоб в умовах війни особи, стосовно яких здійснюється кримінальне переслідування, не могли її використовувати як спосіб ухилення від кримінальної відповідальності.

Норма, що підлягає аналізу

Нагадаю, 1 травня цього року набрав чинності Закон № 2201-IX від 14.04.2022 р., у відповідності до підп. 12 п. 1 якого ч. 1 ст. 335 КПК «Зупинення судового провадження» викладено в новій редакції. Наведені зміни передбачають, що: «у разі, якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору» (ч. 1 ст. 335 КПК).

Читайте також: Воєнний стан і загальну мобілізацію продовжено на 90 діб

Із наведеного вбачається, що судове провадження в кримінальній справі зупиняється у випадку наявності хоча б однієї з обставин, передбачених ч. 1 ст. 335 КПК. Порівняння тексту наведеної норми з її попередніми редакціями показує, що з 01.05.2022 р. перелік випадків зупинення судового провадження в кримінальних справах доповнений такою підставою як «призов обвинуваченого на військову службу під час мобілізації, на особливий період». Інша зміна цієї статті — редакційна правка, яка для цілей публікації нас не цікавить.

Тлумачення має значення

І якщо на перший погляд складнощів у розумінні наведеної підстави зупинення не повинно виникати, то детальний аналіз згаданої норми дозволяє зробити висновок, що в залежності від підходу, який застосовується в ході трактування, розуміння її змісту може відрізнятися. Так, коли виходити із граматичного (буквального) трактування ч. 1 ст. 335 КПК, то для зупинення судового провадження з наведеної підстави достатньо наявності факту призову обвинуваченого на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Натомість у випадку цільового (телеологічного) тлумачення цих же положень результат розуміння їх змісту буде дещо іншим. Але про це згодом…

Водночас, з’ясовуючи суть норми КПК під час розгляду кримінальної справи, (1) необхідно використовувати всі можливі способи тлумачення правових норм в їхній сукупності та комплексному взаємозв’язку, (2) оскільки наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема, функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) (п. 2.3. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 р. у справі № 536/2475/14-к). Тому спробуємо її проаналізувати, застосовуючи комплексний підхід. Але розпочнемо із загального…

Інститут зупинення та різні підстави

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Зупинення провадження по справі — це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених у законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд (Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2021 р. у справі № 11- 398сап20). Тобто ідея інституту зупинення судового провадження пов’язана не із самими обставинами, наявність яких обумовлює прийняття рішення про зупинення, а із тим, що вони створюють об’єктивні перешкоди в здійсненні судового розгляду.

При цьому положення щодо зупинення судового провадження присутні в різних видах судочинства. Адже так само як ч. 1 ст. 335 у КПК, в інших процесуальних кодексах теж є норми, що також передбачають випадки вимушеної тимчасової перерви в судовому провадженні. Зокрема, це ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК), ч. 1 ст. 227, ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), чч. 1, 2 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ).

Коли ж порівняти, як викладені подібні до ст. 335 КПК норми в інших процесуальних кодексах, то видно, що залежно від характеру підстав розрізняють два види зупинення провадження у справі: обов’язкове й факультативне (не обов’язкове). Наприклад, у ч. 1 ст. 228 ГПК і ч. 1 ст. 252 ЦПК законодавцем використано словесну конструкцію «суд може… зупинити», в той час як у ч. 1 ст. 227 ГПК і ч. 1 ст. 251 ЦПК застосовано вислів «суд зобов’язаний зупинити».

Натомість у ч. 2 ст. 236 КАСУ законодавцем використано формулювання «суд має право зупинити», а в ч. 1 ст. 236 КАСУ – «суд зупиняє». При цьому Верховний Суд, надаючи тлумачення зазначеним положенням, вказував, що ч. 2 ст. 236 КАСУ передбачає право суду (ухвала від 02.09.2020 р. у справі № 9901/578/18), а ч. 1 ст. 236 КАСУ – його обов’язок зупинити провадження у справі (ухвала від 28.01.2021 р. у справі № 460/3316/20).

Зважаючи на те, що в кримінальному процесуальному законі не вжито поєднання слів «суд може… зупинити» та «суд має право зупинити», а для пояснення волі законодавця використано словосполучення «суд зупиняє», яке таким же чином зазначене в ч. 1 ст. 236 КАСУ, слід дійти висновку, що ч. 1 ст. 335 КПК передбачає не право суду, а його обов’язок, зупинити судове провадження за наявності однієї з наведених у вказаній статті обставин.

Підхід до тлумачення

Так, якщо ч. 1 ст. 335 КПК у контексті такої підстави як «призов обвинуваченого для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період» тлумачити буквально, то безумовно може видатися, що для її застосування суду достатньо встановити, чи надані докази підтверджують факти (1) призову для проходження військової служби за призовом, (2) який оголошено під час мобілізації, (3) особисто обвинуваченого, а не іншої особи. Однак, дотримання наведеного вузького підходу (а) не лише не враховує ціль, яку переслідував законодавець, коли вирішив доповнити ст. 335 КПК новою підставою, котра на рівні з іншими зумовлює прийняття рішення про зупинення судового провадження, (б) але й може унеможливити виконання завдань кримінального провадження.

Завдання кримінального провадження

При цьому ціль законодавця, як при ухваленні КПК в цілому, так і під час внесення до нього змін та доповнень, не йде в розріз із завданнями кримінального провадження, покладеними в основу побудови всіх норм кримінального процесуального закону, в тому числі ст. 335. Адже саме на забезпечення їх досягнення і спрямовані всі інші положення КПК. Зазначене підтверджується й тим, що системний метод тлумачення передбачає також аналіз відповідної статті у взаємозв’язку з іншими, пов’язаними з нею, нормами, насамперед зі ст. 2 КПК, яка визначає завдання кримінального провадження (п. 2.3. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 р. у справі № 536/2475/14-к).

Зокрема, серед завдань кримінального провадження, які окреслені в ст. 2 КПК, визначено забезпечення швидкого… судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. Водночас апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою (ч. 1 ст. 405 КПК). Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку (ст. 318 КПК). Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для прийняття процесуальних рішень (ч. 1 ст. 28 КПК).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини неодноразово повторював значення гарантій розумного строку щодо кримінального провадження, згідно з якими: обвинувачений, якщо не скоював карного діяння, повинен мати можливість виправдати себе без зволікань, тоді як обвинувачений, вина якого доведена, не повинен піддаватися додатковому покаранню у формі надмірних зволікань з розглядом його справи, що може мати негативні наслідки для його інших прав, гарантованих Конвенцією. Зокрема, обвинувачений у кримінальній справі повинен мати право розраховувати на здійснення провадження в його справі з особливою ретельністю, і що положення ст. 6 Конвенції покликані не допускати в кримінальних справах надто тривалого перебування обвинуваченої особи в стані невизначеності щодо своєї долі (п. 18 рішення у справі «Вемхофф проти Німеччини»/Wemhoff v. Federal Republic of Germany від 27.06.1968 р., заява № 2122/64; п. 5 рішення у справі «Стогмюллер проти Австрії»/ Stogmuller v. Austria від 10.11.1969 р., заява № 1602/62; п. 58 рішення у справі «H. проти Франції»/H. v. France від 24.10.1989 р., заява № 10073/82; п. 71 рішення у справі «Іванов проти України» від 07.12.2006 р., заява № 15007/02).

Поруч із цим, ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України (далі – КК) передбачає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, перебіг яких зупиняється в разі ухилення особи від суду (ч. 2 ст. 49 КК), але не зупиняється в разі її захворювання на тяжку хворобу чи призову на військову службу у зв’язку з мобілізацією.

Таким чином, ідея законодавця, закладена в основу кримінального процесуального закону, полягає в створенні таких умов, за яких би, незважаючи на закріплення в ст. 335 КПК можливості зупинення судового провадження, вказане не призводило, з одного боку, до тривалого перебування обвинуваченого в стані невизначеності щодо своєї долі, а з іншого, до безкарності – неможливості покарання особи у випадку доведення її винуватості у вчиненні злочину після спливу строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Отже, ч. 1 ст. 335 КПК має застосовуватися, беручи до уваги не лише (1) формальну відповідність фактичної ситуації особи, у зв’язку з якою ініціюється питання щодо прийняття відповідного рішення, словесній конструкції норми, в якій відображено зміст конкретної підстави для зупинення провадження, але й (2) цілі, якої прагнув досягнути законодавець за наслідками доповнення норми відповідною підставою.

То яка ж ця ціль?

Зважаючи на те, що в пояснювальній записці до законопроекту, яким КПК доповнено такою підставою зупинення судового провадження, як призов обвинуваченого на військову службу під час мобілізації, а також у стенограмах засідань Верховної Ради, під час яких обговорювалися та були прийняті відповідні зміни, відсутнє зазначення конкретної, а не загальної причини (вдосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного, надзвичайного стану), в зв’язку з якою внесені відповідні положення до закону, то в ході аналізу цілі законодавця слід виходити зі спільних рис, властивих іншим підставам зупинення, наведеним у тій же ст. 335 КПК.

Так, у першій редакції ч. 1 ст. 335 КПК, чинній з 20.11.2012 р., зазначалося, що «у разі, якщо обвинувачений ухилився від суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, суд зупиняє судове провадження щодо цього обвинуваченого до його розшуку або видужання…». Попередником цієї норми була ст. 249 КПК, де наведені підстави були викладені хоч і в дещо іншій формі, але по суті передбачали ті ж дві підстави, і після набрання чинності Законом № 2201-IX суть перших двох підстав (ухилення та хвороба) не змінилася.

Із наведеного вище вбачається, що за змістом перших двох підстав для зупинення судового провадження, які передбачає ч. 1 ст. 335 КПК, вони безпосередньо пов’язані з неможливістю забезпечити присутність обвинуваченого в судовому засіданні під час судового провадження. Адже в першому випадку (ухилення обвинуваченого), неможливість обумовлювалася поведінкою особи, яка залежала від її волі та полягала в ухиленні від прибуття в судове засідання. Водночас у другому випадку (захворювання обвинуваченого) неможливість прибуття особи в судове засідання була пов’язана з незалежними від її волі причинами – захворюванням того, хто піддається кримінальному переслідуванню, на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу. Тобто обидві наведені підстави характеризує ситуація, коли участь обвинуваченого в судовому провадженні об’єктивно неможлива.

Більше того, саме такого підходу стосовно підстав зупинення судового провадження дотримується й Велика Палата Верховного Суду. Зокрема, про це свідчить її рішення, в якому в ході аналізу ч. 1 ст. 236 КАСУ, котра сформульована з використанням тих же слів «суд зупиняє», що й ч. 1 ст. 335 КПК, колегія суддів зазначила: (1) зупинення провадження по справі є тимчасовою перервою в провадженні, викликаною наявністю однієї з передбачених у законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд; (2) для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з’ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи (ухвала від 20.05.2021 р. у справі №11-398сап20).

Враховуючи наведене, сумнівним видається те, що в ході доповнення ч. 1 ст. 335 КПК згідно із Законом № 2201-IX новою підставою зупинення законодавець відійшов від підходу до праворозуміння, який стосується інших двох підстав. Отже, ключовим при вирішенні питання зупинення судового провадження є не сама по собі відповідність фактичної ситуації одній з обставин, закріпленій у ч. 1 ст. 335 КПК, а й те, що її існування призводить до об’єктивної неможливості обвинуваченого брати участь у судовому провадженні, що унеможливлює здійснення розгляду справи.

При цьому, якщо йдеться про судовий розгляд в апеляційному суді, то також це має враховуватися чи участь обвинуваченого в такому розгляді є обов’язковою? Оскільки, коли участь не є обов’язковою, то об’єктивні умови для відтермінування явки обвинуваченого на судове засідання відсутні (ч. 4 ст. 401, 2-ге реч. ч. 4 ст. 405 КПК). А що на практиці?…

Практика правозастосування

В Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР) лише за перший місяць чинності відповідної норми за критеріями пошуку «період постановлення» (з 01.05 по 01.06.2022 р.), «контекст» (335 КПК, зупиняє, військову), «форма судочинства» (кримінальне) з наведеного питання наявні 703 рішення судів першої, 29 апеляційної та 0 касаційної інстанцій.

Враховуючи значний обсяг рішень, у рамках цієї публікації автором проаналізовано 29 ухвал апеляційних судів, у ході ознайомлення з якими з’ясовано, що 4 з них постановлені Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду (далі – АП ВАКС), а 25 іншими апеляційними судами. Всі ці рішення стосувалися застосування такої підстави зупинення судового провадження як призов обвинуваченого на військову службу під час мобілізації.

Хто ініціював зупинення?

Наведені рішення приймалися не лише за клопотаннями сторони захисту (ухвали АП ВАКС від 10.05.2022 р. у справі № 405/2913/17, від 19.05.2022 р. у справах № 991/4996/20 та № 623/2988/18, від 30.05.2022 р. у справі № 676/176/18, Вінницького апеляційного суду від 11.05.2022 р. у справах № 296/6496/19 та № 705/4373/15-к, від 18.05.2022 р. у справі № 127/238/19, від 26.05.2022 р. у справі № 127/14066/21, Дніпровського апеляційного суду від 05.05.2022 р. у справі № 194/531/17 та від 10.05.2022 р. у справі № 182/3653/21, Закарпатського апеляційного суду від 18.05.2022 р. у справі № 308/4477/21 та від 30.05.2022 р. у справі № 305/1900/16-к, Кропивницького апеляційного суду від 31.05.2022 р. у справі № 390/1543/19, Львівського апеляційного суду від 17.05.2022 р. у справі № 459/869/19, Хмельницького апеляційного суду від 01.06.2022 р. у справі № 680/896/19, Черкаського апеляційного суду від 26.05.2022 р. у справі № 740/3912/20) та сторони обвинувачення (ухвали Дніпровського апеляційного суду від 16.05.2022 р. у справі № 212/1303/17-к та від 17.05.2022 р. у справі № 178/1607/21, Вінницького апеляційного суду від 24.05.2022 р. у справі № 126/1134/20), клопотаннями обох сторін одночасно (ухвали Кропивницького апеляційного суду від 10.05.2022 р. у справі № 404/5121/17, Івано-Франківського апеляційного суду від 24.05.2022 р. у справі № 346/3522/20), але й з ініціативи суду (ухвали Закарпатського апеляційного суду від 31.05.2022 р. у справі № 305/1384/20, Київського апеляційного суду від 12.05.2022 р. у справі № 752/2365/19, Львівського апеляційного суду від 06.05.2022 р. у справі № 448/202/20, від 26.05.2022 р. у справі № 442/6116/20 та справі № 452/2124/17, Полтавського апеляційного суду від 11.05.2022 р. у справі № 554/6413/16-к та від 12.05.2022 р. у справі № 541/2520/19, Черкаського апеляційного суду від 03.05.2022 р. у справі № 708/1021/21).

Позиція сторін щодо зупинення

При цьому, якщо проаналізувати тексти усіх 29 вищезгаданих рішень, наявних в ЄДРСР, то можна помітити, що з приводу неможливості участі обвинуваченого в судовому розгляді у зв’язку із призовом на військову службу як мобілізованого, сторона захисту висловлювалася в 26 випадках, з яких у 19 підтримувала позицію про зупинення судового провадження (справи № 676/176/18, № 459/869/19, № 127/14066/21, № 404/5121/17, № 305/1900/16-к, № 623/2988/18, № 182/3653/21, № 308/4477/21, № 405/2913/17, № 126/1134/20, № 296/6496/19, № 740/3912/20, № 991/4996/20, № 705/4373/15-к, № 194/531/17, № 390/1543/19, № 680/896/19, № 305/1384/20, № 346/3522/20), у 3-х зазначала про необхідність перенесення/ відкладення судового розгляду (справи № 541/2520/19, № 554/6413/16-к, № 127/238/19), а в 4-х без окремого клопотання щодо зупинення надавала суду інформацію про мобілізацію обвинуваченого (справи № 452/2124/17, № 212/1303/17-к, № 752/2365/19, № 448/202/20.

У свою чергу, зі змісту наведених рішень видно, що в 12 випадках із 29 справ прокурор висловлювався за необхідність зупинення судового провадження (справи № 127/14066/21, № 404/5121/17, № 305/1900/16-к, № 623/2988/18, № 308/4477/21, № 405/2913/17, № 126/1134/20, № 346/3522/20, № 991/4996/20, № 178/1607/21, № 194/531/17, № 305/1384/20), а в одній — проти прийняття такого рішення (справа № 676/176/18). Зокрема, в згаданій ситуації прокурор заперечував проти зупинення судового провадження з мотивів того, що за обставин цієї справи виконання військового обов’язку обвинуваченим не створювало йому перешкоди участі в судових засіданнях. У справі № 676/176/18 також міститься окрема думка одного з членів колегії, який «по сумісництву» є автором цієї публікації.

Поруч із наведеним, із тексту судових рішень у 3-х випадках (справи № 442/6116/20, № 708/1021/21, № 178/1607/21) неможливо встановити, якою була позиція сторони захисту, а в 16 – сторони обвинувачення (справи № 442/6116/20, № 708/1021/21, № 296/6496/19, № 182/3653/21, № 705/4373/15-к, № 740/3912/20, № 448/202/20, № 452/2124/17, № 459/869/19, № 212/1303/17-к, № 541/2520/19, № 554/6413/16-к, № 752/2365/19, № 127/238/19, № 390/1543/19, № 680/896/19). Вказане обумовлене тим, що в одних справах судовий розгляд проведено за відсутності сторін, а в інших – їх позицію не було відображено в текстах рішень.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.