Чи дочекаємося очищення парламенту? Питання до нового Виборчого кодексу

“Українці вже звикли, що правила, за якими обирається парламент, змінюються в нашій країні занадто часто. За роки незалежності ми вже мали мажоритарну систему, змішану, пропорційну, потім знову змішану — зараз нам наново пропонують пропорційну. І кожного разу система мала нові нюанси.” – Катерина Одарченко, партнер компанії «SIC Group Ukrainе», президент Інституту демократії і розвитку «PolitA»

Тому та система, що пропонується зараз — повністю відрізняється від пропорційної системи, що ми мали десять років тому. З точки зору простого виборця, скільки б правила не змінювалися — жодного разу це не призводило до довгожданого «очищення» парламенту. Одні й ті самі обличчя приходять від каденції до каденції, а «нова кров» не дає якісних позитивних змін. Тож, перефразовуючи Макіавеллі, в уявленні українців — кожен новий парламент гірший за попередній. Але нам, все ж таки, більш цікаво надати професійну оцінку переваг та недоліків нової реформи.

Для початку згадаємо, яким чином був прийнятий у першому читанні, новий виборчий кодекс. Чи не всі у Верховній Раді, коли цей законопроект був поставлений на порядок денний, в кулуарах очікували повний провал голосування. Новий виборчий кодекс «припадав пилом» із 2015 року й тільки вуличні протести спровокували його вихід із небуття. Потрібно було щось показати, але всерйоз приймати нічого не збиралися. Альтернативні версії кодексу були провалені в Раді, тож від кодексу за авторством Парубія-Ємця-Черненка очікувалося теж саме.

Слід розуміти, що парламентській більшості не вигідна запропонована система, адже ми бачимо відчутне падіння партійних рейтингів. І компенсувати це можна саме за рахунок мажоритарних кандидатів, де простіше використовувати адмінресурс. До того ж, зараз у раді достатньо фракцій,
що складаються виключно з депутатів, обраних за мажоритарними округами, які зовсім незацікавлені займатися великими партійними проектами. Серед прихильників нового кодексу з представників влади можна назвати хіба що спікера Андрія Парубія, який є співавтором законопроекту.

Однак не так сталося, як гадалося, і новий виборчий кодекс, набравши 226 голосів, був прийнятий у першому читанні. Більшість експертів оцінують це голосування як випадковість і прорахунок депутатів більшості, у балансуванні між власною вигодою та намаганнях добре виглядати в очах виборця. Також вони сходяться на думці, що кодекс має слабкі шанси пройти друге читання. Але слід врахувати, що громадські активісти і західні партнери висловили підтримку новому кодексу й це може зіграти свою роль.

Тож, якщо кодекс таки пройде друге читання, ми матимемо доволі суттєві зміни у виборчому процесі. Мажоритарна система повністю скасовується, замість цього ми матимемо відкриті партійні списки. Виборець отримує в бюлетені не лише список партій, але й список кандидатів
від них, що висуваються за його округом, і може відмітити того, хто йому до вподоби. Виходить, що теоретично, навіть лідер партії може не потрапити до парламенту. Але кількість округів різко скорочуються — тепер їх буде не 235, а лише 27. У більшості випадків одна область — один округ. І тут, на мою думку, виникає велике питання, щодо репрезентативності такого формату. Виборець має знати, що від регіону можуть пройти в раду мінімум 5 представників, максимум — 17. Тому до голосування треба ставитися відповідальніше. Загалом, пройти мають більше партій, адже 5% бар’єр знижено до чотирьох.

Інше питання — професійність виборчих комісій. Складна пропорційна система не спрощує роботу ні для ЦВК, ні виборчих комісій на місцях. Законопроект передбачає, що для роботи у комісії потрібно пройти навчання і отримати сертифікат. Але як це виглядатиме в реальності, поки що незрозуміло, хто проводитиме навчання, в які терміни, чи відбуватиметься відбір та й загалом наскільки якісним буде це навчання? Це неочевидні для простих громадян проблеми, але ті, хто колись працював на виборах, чудово розуміють про що я кажу.

Ну й найбільше питання до самих партій. Наскільки вони взагалі готові до пропорційної системи з відкритими списками? Адже більшість наших партій — це партії «примари». В тому розумінні, що вони не проводять реальну партійну роботу в регіонах, у них немає працюючих партійних осередків на місцях. На національному рівні — вони орієнтовані на лідерів. І знайти потужних
кандидатів на кожний регіон, адже це вже не маленький мажоритарний округ — це ціла область і люди потрібні відповідного масштабу. Занадто багато змінних — навряд чи українські партії будуть готові на справжні якісні зміни.

У будь-якому разі новий виборчий кодекс має занадто малі шанси бути прийнятим у другому читанні, тим більше в тому вигляді, в якому він є зараз. Потрібна більша поступовість у реформуванні виборчого законодавства й звичка кардинально його змінювати від виборів до виборів, аж ніяк не спонукає для формування в Україні виборчої традиції та зростання політичної культури.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути