«Держава в смартфоні» під час карантину: тимчасово чи назавжди?

Анатолій ЯРОВИЙ, адвокат, партнер
АО «Радзієвський та Яровий»

Попри поступовий спад пандемії коронавірусу в деяких країнах Європи, уряди не поспішають повертати «тимчасово» обмежені права людини, а подекуди навіть збільшують тиск. На черзі — нові обмеження і в Україні, пов’язані з контролем за пересуванням, збором й обробкою персональних даних без згоди людини. Найголовніший ризик — відсутність будь-км­яких гарантій, що їх буде знято після завершення карантину, а також, що аналогічні, або й ще більш жорсткі, заходи — не будуть застосовуватися під значно менш суттєвими приводами.

Як відомо, 22 квітня Кабмін подовжив карантин до 11 травня (на початку минулого тижня КМУ визначив нову дату — 22 травня) і разом із цим фактично вніс низку обмежень до переліку прав людини, цього разу пов’язаних уже не просто з пересуванням, а з персональною інформацією і способом контролю самоізоляції. Напередодні Верховна Рада ухвалила закон, яким було суттєво розширено повноваження по збору персональних даних і використанню особистого майна громадян для боротьби з коронавірусом, що теж є порушенням низки громадянських прав. Відсутність бурхливої реакції суспільства на ці заходи підтверджує тезу про поступове призвичаювання громадян до звуження їхніх прав і підвищення лояльності до таких обмежень під впливом інформації про подальше поширення хвороби. Небезпека полягає в тому, що це може відкрити «нові горизонти» обмежень для уряду, який зрозуміє безкарність виправдання фактично будь­яких антиконституційних дій «протиепідемічними заходами».

Незаконний збір та обробка персональних даних

Законом запроваджено, а постановою уточнено особливий порядок обробки персональних даних громадян у зв’язку з карантинними заходами. Відтепер дозволяється обробка персональних даних осіб, котрі підлягають самоізоляції або обсервації, без їх згоди. Йдеться не тільки про дані, що стосуються стану здоров’я, але й про інші персональні дані, зокрема, місце госпіталізації або самоізоляції, дата народження, прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання, місце роботи (навчання).

На перший погляд, зміни прийняті з дотриманням Конституції, адже право на приватність не є абсолютним і за певних умов його можна обмежити спеціальним законом. Але це лише на перший погляд, адже конституційні підстави, за настання яких це право може бути обмежене навіть спеціальним законом, відсутні.

Відповідно до статті 33 Основного Закону, не допускається збирання, зберігання, використання й поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Однак встановлений урядом карантин не підпадає під жодну із цих підстав. Згідно із законом, використання персональних даних дозволяється виключно з метою здійснення протиепідемічних заходів. Але це формулювання достатньо розмите й фактично дозволяє підвести під такі заходи чи не всі дії влади.

Цікаво, що в законодавстві немає єдиного визначення протиепідемічних заходів. Приміром, один закон визначає їх як комплекс організаційних, медико­санітарних, ветеринарних, інженерно­технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій, а інший містить ширше трактування, яке включає комплекс організаційних, адміністративних, інженерно­технічних, медичних, нормативних, екологічних, ветеринарних та інших заходів, спрямованих на усунення або зменшення шкідливого впливу на людину факторів середовища життєдіяльності, запобігання виникненню й поширенню інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) та їх ліквідацію. Тобто в першому випадку йдеться виключно про інфекційні хвороби й виключно про запобігання їх поширенню, а в другому — також і про неінфекційні хвороби, а фактично про профілактику виникнення захворювань.

Якщо припустити, що дію «спеціального» «антикоронавірусного» закону не буде припинено після завершення світової пандемії, то при бажанні влада зможе продовжувати несанкціоновано обробляти персональні дані громадян, посилаючись на «профілактику», яку, як відомо, потрібно здійснювати на постійній основі. Більше того, цілком «логічним» виглядає подальше розповсюдження порушень приватності під приводом здійснення протиепідемічних заходів не лише в боротьбі з коронавірусною хворобою, а й, скажімо, під час боротьби з ВІЛ або туберкульозом, які є не менш небезпечними захворюваннями.

Незаконне стеження за допомогою додатка

Другим блоком не менш резонансних змін до законодавства стає можливість використання мобільного додатка задля створення умов для стеження за громадянами. Спочатку — на час режиму самоізоляції, згодом, ймовірно, на постійній основі. Порушення Конституції в даному випадку полягає в тому, що держава порушує приватність, нав’язуючи діджиталізацію як умову реалізації громадянами своїх прав. Яскравий приклад — вказаний у постанові уряду додаток «Дій вдома», встановлення якого, нібито, має полегшити контроль за особами, які проходять самоізоляцію. Відповідно до затвердженого Кабміном порядку, мобільний додаток — це єдина альтернатива здійсненню контролю за додержанням режиму самоізоляції з боку співробітників Нацполіції, Нацгвардії (!), епідеміологів установ МОЗ чи уповноважених чиновників органів місцевого самоврядування. Тобто або ви встановлюєте додаток і відправляєте «селфі», або вас буде контролювати поліція і Нацгвардія.

Раніше віце-­прем’єр Михайло Федоров заявляв, що за невстановлення додатка будуть передбачені штрафи, проте згодом сам же й спростував свої слова. Хоча з постанови Кабміну виглядає, що додаток рано чи пізно стане «добровільно-­примусовим».

При цьому низка питань лишається без відповіді. Якщо самоізоляцію контролює мобільний додаток (шляхом надсилання push­повідомлень на смартфон зареєстрованого користувача), то хто отримує й верифікує зроблені «селфі»? МОЗ? Мінцифри? МВС? І що вони потім роблять із цими фотографіями?

У документах уряду сказано: «В разі невідповідності геолокації або фотографії, відсутності зв’язку з мобільним додатком, видалення, встановлення обмежень щодо передачі інформації за допомогою мобільного додатка, до органів Національної поліції надсилається повідомлення про випадок порушення умов самоізоляції».

Відтак, у разі отримання такого повідомлення, нацгвардійці чи поліцейські повинні прийти за адресою громадянина і «здійснити контроль». У чому він полягатиме? Зайдуть до приміщення без рішення суду? Складуть протокол? Проведуть пояснювальну бесіду? Примусять перевстановити додаток? Якщо врахувати, що після двох порушень режиму самоізоляції людина підлягає обов’язковій (примусовій?) госпіталізації відповідно до тієї ж «карантинної» постанови уряду (що теж є прямим порушенням Конституції) — порядок такого «контролю» мусить бути прописаним максимально чітко. Цього немає.

Безумовно можновладці визнають, що стеження за громадянами без запровадження надзвичайного стану формально є порушенням їхніх прав і Конституції. Проте реальні дії, зокрема, форсоване впровадження «держави в смартфоні» й переведення окремих її елементів в ранг обов’язкового використання свідчить про явно протилежні тенденції. Й немає жодних ознак, що стеження припиниться після завершення карантину.

Варто зазначити, що Україна в цих підходах не одинока. Приміром, Сенат США виділив $500 млн на запуск нової системи спостереження та збору даних, нібито, для моніторингу поширення коронавірусу. Європейська комісія прийняла рішення про надання дозволу на відстежування розповсюдження коронавірусу через дані з мобільних телефонів користувачів. Польща вже змушує своїх громадян робити селфі та висилати його разом з даними геолокації як доказ дотримання карантину. Південна Корея створила загальнодоступну карту, яка дозволяє перевірити, чи мав хтось контакт із хворим на коронавірус. Вона заповнюється не лише за рахунок даних із мобільних телефонів, але також і за рахунок інформації з кредитних карток, особистих інтерв’ю тощо. В Новій Зеландії поліцейські отримали повноваження входити до будь­яких приміщень, в тому числі до житла громадян, аби перевіряти дотримання правил самоізоляції, без судового рішення. Слідкувати за громадянами отримало дозвіл й агентство безпеки Шин-Бет в Ізраїлі. Не кажучи вже про низку відповідних заходів у Китаї, де за інформацію про хворих пропонують винагороду.

Відмінність України в тому, що через слабкі державні інститути, схильність можновладців до популізму й високий запит на «сильну руку» нинішні обмежувальні заходи можуть стати лише початком для подальшого посилення наступу на права людини і її приватність під приводом антивірусної боротьби.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути