Думка експерта
Еволюція українського правосуддя: судовий прецедент – реальність, конституційність, надії та майбутнє. Частина 4
Володимир Дон, член Національної спілки журналістів України
Продовження. Початок ч.1., ч.2., ч.3.
Одним з основних питань нашого подальшого дослідження є «процедура» формування судового прецеденту – процес переходу звичайного судового рішення в статус судового прецеденту, а також уточнення статусу судового прецеденту – чи є його застосування судами обов’язковим або він може мати рекомендаційний характер, а його роль зводиться виключно до консультативної функції.
Думки довкола судового прецеденту
У світлі вищевикладеного досить оригінально виглядає пропозиція І. Котюка кваліфікувати судовий прецедент, як перше рішення суду, прийняте ним на підставі результатів дослідження та оцінки вчиненого юридичного факту, яке набуває нормативного характеру і стає обов’язковим для його застосування в аналогічних випадках. (Котюк І. Конституційне визнання засади верховенства права є юридичною підставою для запровадження судового прецеденту).
Читайте також: Судді, призваному на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода в період проходження служби не виплачується
Ефективність застосування запропонованої версії викликає досить багато запитань: по-перше, автор не уточнює судом якої інстанції має бути ухвалено таке рішення. Відтак, виходячи з логіки, напрошується висновок, що перше рішення приймається місцевими судами. По-друге, можуть виникнути цілком обґрунтовані складнощі з визначенням, кому ж належить першість.
По-третє, як бути із ситуацією в разі скасування цього рішення з різних причин судом вищої інстанції, що робити з рішеннями, які вже прийняті на підставі даного прецеденту – можна допустити фантастичну ідею про те, що вони автоматично втрачають юридичну силу, а може це буде незаперечним аргументом у процесі оскарження тощо.
Хто може визнати рішення судовим прецедентом?
Наступним принциповим питанням є визначення (встановлення) хто і яким чином може визнати рішення суду судовим прецедентом? При цьому низка авторів взагалі не напружується з приводу уточнення ієрархії судів, в повноваження яких входить встановлення факту, чи є конкретне рішення звичайним рішенням або набуває статусу судового прецеденту?
З огляду на викладене ряд авторів пропонує м’яку позицію при ідентифікації судового прецеденту. Так, А. А. Марченко дотримується точки зору, відповідно до якої під судовим прецедентом розуміють судове рішення в конкретній справі, що використовується при вирішенні аналогічних справ, обставини яких будуть подібні за всіма параметрами. Таким чином судовий прецедент – це рішення в конкретній справі, яке допомагає іншим суддям приймати рішення в майбутньому за аналогічною категорією справ (Марченко А. А. Поняття судового прецеденту та його місце у правовій системі України). Тобто прецедентом може бути будь-яке рішення, ухвалене будь-яким судом України, незалежно від того чи набрало воно законної сили, чи ні, і є допоміжним засобом при розгляді аналогічних справ.
Натомість Г. В. Демченко надав судовому прецеденту таке розширене визначення: «Акт діяльності суду, який є прикладом або зразком на майбутнє. А тому значення судового прецеденту набувають не лише вироки або рішення суду, а й окремі постанови або ухвали органів судової влади, а також усі дії загалом, які вчиняються протягом усього судового процесу» (Демченко Г. В. Судовий прецедент/Г. В. Демченко//Журнал Міністерства юстиції. 1903. № 3. С. 79-142).
Досліджуючи суть судового прецеденту, Б. В. Малишев зазначає, що вона полягає в правилі, згідно з яким подібні справи вирішуються подібним чином (Малишев Б. В. Прецедентне право Англії. Теоретичні аспекти. Наукові записки. Т. 19. Спеціальний випуск. С. 234), що відповідає формі, зовнішньому вияву судового прецеденту. При цьому раніше вже йшлося про те, що абсолютно подібних, аутентичних, аналогічних і т.д. справ не існує, а ступінь схожості визначається виключно особистою думкою судді, яка залежить від багатьох факторів, включаючи рівень кваліфікації, життєвий досвід, особисті мотиви, тощо.
Дуалістична природа судового прецеденту
Судовий прецедент має дуалістичну юридичну природу, як акт правосуддя, що вирішує наявний конфлікт, і як результат судової правотворчості та джерело права. При цьому судовий прецедент розуміють у двох значеннях – вузькому й широкому. Під судовим прецедентом у вузькому значенні розуміється ratio decidendi справи, тобто частина рішення, яка містить норму права, створену вищим судом у процесі вирішення конкретної справи за наявності прогалин чи нечіткості в правовому регулюванні. У широкому значенні прецедент – це рішення суду загалом, яке містить таку норму. (Вербицький Д. Судовий прецедент: поняття, зміст і види. Національний юридичний журнал. Вересень 2019. С. 6. с. 5 – 8). У зв’язку з цим постає цілком логічне питання: хто має право, який державний орган уповноважений визначати, що конкретний НПА має недоліки та неточності. Якщо йдеться про закони України, то зазначені моменти – недоліки та неточності – не належать до повноважень КСУ. Відповідно до ст. 1 Закону «Про Конституційний Суд України» «Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України». Слід зазначити, що між дефініціями «відповідність Конституції України (конституційність)» ст. 7 Закону про Конституційний Суд та «прогалини чи нечіткості» відсутні будь-які аналогії.
За висновком того ж Д. Вербицького, судовий прецедент є актом-документом, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим чи адміністративним органом, якому надається загальнообов’язкове значення під час вирішення подібних справ у майбутньому.
Судовий прецедент як результат вирішення конкретного спору за своїм змістом не може ототожнюватися як сукупність судових рішень за певною категорією із судовою практикою справ (Вербицький Д. Судовий прецедент: Поняття, зміст і види. Національний юридичний журнал. Вересень 2019. С. 7. С. 5 – 8).
Комаров В. В. у своєму монографічному дослідженні на тему «Цивільне процесуальне законодавство в динаміці розвитку та практиці Верховного Суду України» допускає наявність в українській судовій практиці судового тлумачення, яке, на відміну від судового прецеденту, не веде до створення судами норми права. Рішення судів, які є зразком правильного застосування норм цивільного процесуального права, на думку В. В. Комарова, в силу своєї переконливості одержують загальновідомість, сталість і враховуються в судовій діяльності (Комаров В. В. Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку та практиці Верховного Суду України. Харків: Право, 2012. С. 11. 624с).
Відповідно до цього, на думку М. В. Цвіка, судовий прецедент повинен ґрунтуватися на суворому дотриманні законів або, за неможливості такої основи, на неухильному дотриманні принципів права, справедливості. (Загальна теорія держави і права : підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. (М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Рогачова та ін.] ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришина. Х. : Право, 2002. С. 54. 286 с).
Щодо обов’язковості судового прецеденту
Водночас тут знову ж виникає питання, про яку відповідність закону йдеться, якщо прецедент виникає саме для того, щоб усунути недоліки закону, їх прогалини та недосконалість. Слід звернути увагу, що частина наведених думок дослідників зводяться до того що, судовий прецедент є прикладом, правилом, зразком під час слухання аналогічних, подібних, схожих справ.
Наступна група авторів акцентує увагу на обов’язковості судових прецедентів, незалежно від ієрархії суду, який прийняв прецедентне рішення, оперуючи вже відомими категоріями аналогічні, схожі, подібні судові справи.
Найбільш поширене формулювання виглядає наступним чином. Судовий прецедент (від лат. рraecedens (praecedentis) – той, що передує; англ. – precedent) – це рішення суду в конкретній справі, що є обов’язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішенні в майбутньому всіх аналогічних справ (Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Розділ VІІ Джерела права С. 120).
Доктринальний рівень
На доктринальному рівні судовий прецедент є правовим актом судової влади у вигляді певного суддівського пояснення того, чому саме так вирішена справа. Суд у ньому формулює свою правову позицію, яка стає обов’язковою безпосередньо для суддів при прийнятті аналогічних рішень. Тобто ця правова позиція у формі правоположення набуває прецедентного характеру. В основі судового прецеденту лежить соціальний факт повторюваності певних суспільних відносин та специфіка людської природи, зазначає український дослідник С. В. Шевчук, справедливим буде те судове рішення, яке не відрізняється від прийнятого раніше, за умови, що співпадають фактичні обставини справи, яка розглядається (Шевчук С. В. Загально-теоретичні проблеми нормативності актів судової влади: дис.доктора юрид. наук: 12.00.01. Харків, 2008. С. 111 – 112. 434 с.), і далі «адміністративне або судове рішення в конкретній юридичній справі, якому держава надає загальнообов’язкового значення. Зміст юридичного прецеденту полягає в тому, що раніше прийняте рішення державного органу (судового або адміністративного) стосовно конкретної справи має силу правової норми й при наступному вирішенні подібних справ» (Шевчук С. В. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні/С. В. Шевчук. К.: Реферат, 2007. С. 185).
Аналогічним чином оцінюють судовий прецедент і ще ціла низка дослідників. Таким чином, судовий прецедент – винесене судом у конкретній справі рішення, обґрунтування якого стає правилом, обов’язковим для всіх судів тієї ж або нижчої інстанції під час вирішення аналогічної справи (В. Форманюк. Судова практика, як специфічне джерело права. Юридичний вісник, 2014/6. С. 24. с. 24 – 27). Коростелкіна О. вважає, що судовий прецедент – це судове рішення, яке є обов’язковим не тільки для того, хто застосовує право та учасників справи, але й для самого суду в аналогічній категорії справ і є вказівником для інших правозастосовувачів й учасників аналогічних правовідносин.
Принципу аналогічності та однорідності судових справ до застосування судового прецеденту дотримуються й Н. Слотвінська та Ю. А. Ведєрніков. У юpидичнiй нayцi cyдoвий пpeцeдeнт poзyмiєтьcя як винeceнe зa кoнкpeтнoю cпpaвoю piшeння cyдy, o6oв’язкoвe для зacтocyвaння пiд чac виpiшeння aнaлoгiчниx питaнь з oднopiдниx кaтeгopiй cпpaв (Слотвінська Н. Теоретико-правові підходи до розуміння судового прецеденту як складової частини судової практики. Національний юридичний журнал. Жовтень 2015. С.20. С. 18 – 23).
Загальноприйнято, що під судовим прецедентом розуміється судове рішення, прийняте в конкретній справі, яке володіє імперативним характером і застосовується як джерело права під час розгляду аналогічних справ. Ознаками судового прецеденту є те, що судовий прецедент представляє собою обов’язкову норму, що постає з ряду однорідних рішень із приводу однорідних випадків (Ведєрніков Ю. А. Теорія держави та права/ Ю. А. Ведєрніков, В. С. Геркул. К. : Центр навчальної літератури, 2005. С. 89. 346 с.).
Ще одна група вчених наполягає на тому, що створювати судовий прецедент можуть лише суди вищих інстанцій. «Судовий прецедент», що представляє собою рішення, прийняте вищим судовим органом з конкретної справи, і є обов’язковим для інших судів при розгляді аналогічної категорії справ та «судова практика», що є практичною діяльністю судових органів з прийняття лише тих рішень, які містять правові положення та має підзаконний характер, оскільки ґрунтується на принципі верховенства права (Власенко В. В. Співвідношення понять «судовий прецедент» та «судова практика»: теоретико-правові аспекти. Київський часопис права. 2021. № 1. Сч. 27. С. 27 – 29). Прецеденти встановлюються лише вищими судовими інстанціями, а не всіма судами; прецедентом можуть бути лише ті рішення відповідних судів, які винесено більшістю голосів членів суду (Кельман М. С. Загальна теорія держави та права : підручник / М. С. Кельман, О. Г. Мурашин, Н. М. Хома. – Львів : Новий Світ-2000, 2003. С. 63. 456 с.).
Попов Ю. доповнює сказане, вказуючи на необхідність враховувати те, що судовий прецедент у романо-германській правовій сім’ї розуміється як інститут усталеної судової практики, який є «інструментом правотворчості судів країн континентального права» (Попов Ю. Суддівське правотворення на прикладі регулювання відносин щодо неукладених угод. Юридичний радник. 2005. № 5. с. 35. С. 34–38).
Більш широке тлумачення судового прецеденту надає С. Загайнова, яка стверджує, що «судовий прецедент є рішенням суду вищої інстанції в конкретній справі, що приймається вищою, апеляційною або касаційною інстанцією в процесі казуального чи нормативного тлумачення норм права, що опубліковане в спеціалізованому періодичному виданні та є не лише актом застосування права, але й таким, що містить правові норми, обов’язкові для застосування як цим судом, так і судом рівної та нижчої юрисдикції» (Загайнова С. К. Судовий прецедент: проблеми правозастосування /За загальною ред. В. В. Яркова. М.: Видавництво НОРМА, 2002. С. 149. 176 с. Сучасний цивільний та арбітражний процес.
Інший погляд на судовий прецедент
На думку Б. Малишева, прецедентами можуть стати лише рішення (вироки) Верховного Суду. Крім того, автор пропонує нормативне регулювання застосування судового прецеденту. Критерії відбору судами своїх рішень, які стають прецедентами, а також порядок їх офіційної публікації закріплюється в законі. Верховний Суд вправі скасувати будь-який прецедент, у тому числі й власний. Судовий прецедент не має зворотної сили. Правила застосування прецеденту встановлюються спеціальним законом. Застосування прецеденту під час розгляду кримінальних справ є обмеженим (Малишев Б. Судовий прецедент у правовій системі Англії (теоретико-правовий аспект): дис…кандидата юрид. наук : 12.00.01. Київ. 2002. С. 206. 229 с.). У зв’язку з вищевикладеним цілком доречно нагадати відомий вислів про те що Верховний Суд – це група юристів, які виправляють помилки інших судів та увічнюють свої власні.
Читайте також: Проведення судового засідання під час повітряної тривоги за відсутності сторін є підставою для скасування судового рішення
Не можна стверджувати, що цей та інші запропоновані механізми є безперечними та всеосяжними, але основний висновок полягає в тому, що до законодавчого врегулювання спірних питань, у тому числі й на конституційному рівні, говорити про застосування судового прецеденту як мінімум передчасно. О. Сакун та М. Ясинок, крім іншого, пропонують визнати судовий прецедент проявом, продуктом судової правотворчості. Судовий прецедент можна віднести до джерела права, що є проявом судової правотворчості, але не всіх, а лише окремих судових органів: вищих судових інстанцій у результаті судового розгляду справ у другій інстанції, в особливо важливих справах – у першій інстанції; рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення та визнання неконституційними законів та інших актів; постанов пленуму Верховного Суду, в яких деталізація правових норм (тлумачення) сприяє створенню нових правоположень не лише правозастосовного, а й нормативного характеру (Скакун О. Ф. Судова правотворчість у країнах континентальної Європи / О. Ф. Скакун // Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2001. Випуск 1. С. 131. С. 124–136).
У свою чергу, Ясинок М. М. зазначає, що судовий прецедент в Україні – це, в першу чергу правова позиція найвищої судової інстанції нашої держави щодо правозастосування матеріального та процесуального права. Таким чином, судовий прецедент є продуктом судової правотворчості, але не кожен результат такої правотворчості є судовим прецедентом. Судовий прецедент – це неодноразове повторення однієї й тієї ж правової формули, яка повинна братися іншими суддями за основу. Разом із тим це не означає, що судді позбавляються свого внутрішнього переконання під час ухвалення судових рішень, оскільки на них може «тиснути» судовий прецедент (Ясинок М. М. Процесуально-правовий механізм судових прецедентів. Цивільне процесуальне право України : підручник / за заг. ред. д.ю.н. проф. М. М. Ясинка. Київ: Алерта, 2016. С. 554. С. 554–555). При цьому автор не коментує розуміння неодноразового повторення – достатньо двох та більше разів, або їх кількість вимірюється сотнями. А по-друге, виходячи з думки автора, у зв’язку зі збереженням суддями свого внутрішнього переконання при прийнятті рішення виникає проблема дуалізму та протиборства двох джерел права – закону та судового прецеденту, що може бути порушенням принципу передбачуваності судових рішень.
Обґрунтовуючи позицію того, що нормативний зміст мають виключно рішення та висновки Конституційного Суду України, рішення вищих судових інстанцій судів загальної юрисдикції та постанови пленумів вищих судів, С. В. Шевчук стверджує наступне. Серед головних причин поширення нормативного впливу цих актів на правосуддя бачимо: необхідність забезпечення єдності судової практики та належного застосування правових норм; здійснення суддівського тлумачення; необхідність забезпечення реалізації конституційних норм як норм прямої дії; безпосередній судовий захист конституційних прав та свобод; заповнення прогалин й усунення колізій законодавства (Шевчук С. В. Загальнотеоретичні проблеми нормативності актів судової влади: дис. д-ра юрид. наук: 12.00.01; Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2008. С. 12. 223 с.).
Васильєв С. В. пропонує визнати джерелами цивільного процесуального права судову практику (правові позиції) Верховного Суду України, Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, а також легалізувати судову практику як джерело цивільного процесуального права. При цьому він зазначає, що судовий прецедент може стати основою, першим зразком для вирішення певної цивільної справи, а потім спричинити судову практику зі спорів цивільно-правового характеру. Тому, на його думку, можна вважати, що прецедентне право є частиною судової практики, але не вся судова практика носить прецедентний характер (Васильєв С. В. Джерела цивільного процесуального права України: традиції й інновації : монографія / Акад. прав. наук України, НДІ прав. забезп. інновац. розвитку. Харків: Еспада, 2013. С. 85, 89. 432 с.).
Судовий прецедент і судова практика
У зв’язку з вищевикладеним виникає ще один предмет для дискусії, пов’язаний із відсутністю у вітчизняній правовій науці єдиного підходу до оцінки взаємин між судовим прецедентом та судовою практикою, про що детальніше буде сказано далі. У цьому плані оригінальна думка належать Д. Вербицькому, який вважає що закони і судові прецеденти є близькими і за своїм характером, і за своєю правовою природою (Вербицький Д. Судовий прецедент: поняття, зміст і види. Національний юридичний журнал. Вересень 2019. С. 5), а також В. О. Котюку, який наголосив, що рішення може застосовуватися як прецедент, якщо судді домовилися про це, і факти, викладені в справі, збігаються з фактами справи (Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: навч. посібник / В. О. Котюк. К.: Атіка, 2005. С. 78. 432 с.).
У зв’язку з цим виникає низка запитань. Які судді – одного чи різних судів, якої інстанції, а також механізм, спосіб та принцип домовленості? На жаль, на сьогодні існує досить багато домовленостей суддів, завдяки яким неправосудні рішення, прийняті судами першої інстанції, залишаються без змін судами вищих інстанцій. Та навряд чи подібні домовленості послужать торжеству правосуддя в Україні.
Варто зазначити й те, що наведені позиції авторів мають часом необґрунтований характер, не спираються на норми чинного законодавства України, мають суперечливі тенденції, що цілком прийнятно на рівні теологічної дискусії. Але водночас, аналізуючи думки авторів, напрошується висновок – говорити про практичне застосування судового прецеденту в системі вітчизняного правосуддя як мінімум передчасно.
Переконливий судовий прецедент
Найбільш широке поширення в юридичній науці, серед багатьох видів прецедентів (вертикальний, деклараторний, фактичний та інші) набув так званий переконливий прецедент. Аналізуючи думки авторів щодо переконливого судового прецеденту, слід звернути увагу на відсутність єдиної позиції в цьому питанні і навіть наявність цілком суперечливих поглядів. Так, із точки зору Н. Мамченко переконливий прецедент (persuasive precedent) окремі судові рішення, які самі собою не створюють прецеденту ані в англосаксонському, ані в континентальному значенні, однак з огляду на авторитетність суду, який їх ухвалив, істотно впливають на практику інших судів, хоча й не є обов’язковими для них. Зокрема, прецедент, створений судом нижчої інстанції, може мати значення переконливого прецеденту для суду вищої інстанції. Переконливий прецедент може створюватися й рішенням іноземного суду та впливати на практику національного суду.
До переконливих прецедентів належать і прецеденти ЄСПЛ. Коли Європейський суд з прав людини вирішує справу за участі, скажімо, України, то таке рішення є обов’язковим для нашої країни. В даному випадку позиція автора носить суперечливий характер. Бо, по-перше, така обов’язковість передбачена на законодавчому рівні (Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23 лютого 2006 року), по-друге судова практика та судовий прецедент не є тотожними поняттями, по-третє автор сам зазначив, що переконливий прецедент не є обов’язковим. Далі автор зазначає, що в країнах континентального права переконливими прецедентами є окремі рішення вищих судів, які створюють підґрунтя для подальшого формування усталеної судової практики (Мамченко Н. Практика Великої Палати Верховного Суду: вплив на судову систему).
Слід зазначити, що велику увагу вивченню переконливого прецеденту приділив Н. М. Пархоменко, який вважає, що такий прецедент має необов’язковий, рекомендаційний характер та представляє собою рішення судів, які сутнісно не стали прецедентними та абсолютно обов’язковими, але здійснюють вплив на практику судового правозастосування загалом.
Разом з із тим автор підкреслює, що переконливий прецедент, обумовлений характером конкретної справи, а також прогалинами в законі та праві об’єктивується у вигляді правового акту – відповідного рішення суду. Як акт застосування права таке рішення має індивідуальний, а не загальнообов’язковий характер. Однак це не перешкоджає можливості, що воно може бути використаним іншими судами як розумне та справедливе. За певних обставин, а саме у випадку його використання судом вищої інстанції, переконливий прецедент може стати обов’язковим. Суб’єктом створення такого прецеденту виступають органи судової влади – суди, які мають визнаний авторитет та повноваження (Пархоменко Н. М. Переконливий прецедент як результат нормотворчості суду (Сутнісні та змістові аспекти). Правова держава. Випуск 33. С. 105. С. 103 – 112).
Про авторитет судів і суддів
Якщо ми говоримо про авторитет суду, суддів, що входять до конкретного суду, то він формується не виключно завдяки становищу суду в загальній ієрархії. Авторитет суду – досить ємне поняття, що включає в себе повагу, засновану на професіоналізмі, моральних перевагах, значимості результатів діяльності для суспільства, визнання в його діях справедливості, чесності, вірності присязі нарешті. Хто із читачів візьме на себе сміливість назвати хоч один суд в Україні, який відповідає зазначеним критеріям, особливо після відомих епізодів із головою ВС В. Князєвим, суддею вже ліквідованого Окружного адміністративного суду міста Києва П. Вовком та багатьох інших випадків.
У своїй статті Переконливий прецедент як результат нормотворчості суду (Сутнісні та змістові аспекти) згаданий уже Н. М. Пархоменко стверджує, що саме рішення Верховного Суду можуть виступати як переконливі прецеденти. Це підтверджується «нормативними вимогами щодо врахування його правових позицій, виходячи з авторитетності як вищої судової інстанції, так і можливості скасування чи оскарження прийнятого нижчими судами рішення в протилежному випадку». Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» рішення Верховного Суду є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить витлумачену Верховним Судом норму права, а також для всіх судів України» (Н. М. Пархоменко. Переконливий прецедент як результат нормотворчості суду (Сутнісні та змістові аспекти). Правова держава. Випуск 33. С. 107. С. 108 – 112).
Слід звернути увагу на те, що на час написання згаданої статті – 2022 рік, вже були прийняті відповідні зміни до Закону «Про судоустрій і статус суддів», а частина 6 ст. 13, на яку посилається Н. М. Пархоменко, виглядала таким чином: «Висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права» (частина шоста статті 13 в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 р.).
Майже тотожної думки щодо визначення переконливого судового прецеденту дотримуються Ю. Попов та Д. Луспеник. Переконливим є такий прецедент, який був створений вищим судом, що має відповідний авторитет, може істотно впливати на практику інших судів, хоча і не є обов’язковим для них (Попов Ю. Прецедентне право у контексті загальнообов’язковості судових рішень та українські перспективи. Форум права. 2010. № 3. С. 357; Луспеник Д. Неухильне дотримання висновків ВС може призвести до стагнації права. Закон і Бізнес. 18. 12–24.12.2021).
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
