Думка експерта
Гібридні загрози: чи вистоїть Україна?
У нинішньому світі військова сила вже не є достатньою умовою для гарантування безпеки держави. Національна безпека нині тісно пов’язана з людським капіталом, а сила чи слабкість останнього визначається станом системи освіти держави, що довела Республіка Сінгапур. Поряд з цим червоною ниткою на канві гібридної війни проти української держави проходять такі поняття, як інформаційний тероризм, економічний геноцид держави ззовні та здоров’я нації.
Ураховуючи порівняно довготривалу гібридну війну РФ проти України, деякі гібридні загрози вийшли ззовні, а деякі — актуалізувалися та вносять дестабілізацію, а отже, й ослаблюють Україну економічно, створюють живильний ґрунт для порушення прав і свобод українських громадян, заважаючи їхньому мирному існуванню. Наша авторка, доктор юридичних наук, головний науковий співробітник МНДЦ при РНБО України ОЛЕНА БУСОЛ переконана, що події останнього року не залишають сумніву, що треба терміново бити в набат, інакше Україна не вистоїть у цій гібридній війні, яка триває.
Безпекові умови для України
Нині Україна є дешевим інструментом захисту власних інтересів для розвинутих країн ЄС та США. Цей факт може привести до додаткових ризиків для нашої держави, адже повноцінного партнерства України з цими сторонами не спостерігається. Україні треба визначитися — на які держави ставити ставки та яку зі сторін — ЄС або США — обрати за пріоритет?
Поняття безпекової теорії
Для розуміння основних понять гібридних загроз, якими я оперую в даній статті, слід виокремити поняття «виклик», «ризик», «небезпека», «загроза», «надзвичайна ситуація», які є основними в безпековій теорії.
Безпека — стан збереження та захищеності сталого існування й розвитку об’єкта (системи), за якого ймовірність змін, спричинених зовнішніми чи внутрішніми впливами, будь-яких параметрів (характеристик) функціонування є мінімальною — близькою до нуля.
Загроза — стан переважання ймовірності неминучості виникнення надзвичайної ситуації над ймовірністю її уникнення, при якому внаслідок прогресування небезпеки проявляються фактори ураження, що здатні завдати шкоди людині, соціуму, державі, довкіллю, викликати інші небажані наслідки. Відповідно до розпорядження КМУ від 6 грудня 2017 р. № 1009-р «Про схвалення Концепції створення державної системи захисту критичної інфраструктури» уряд схвалив Концепцію створення державної системи захисту критичної інфраструктури України. (далі — Концепція), яка закладає якісно новий рівень державного управління в цій сфері та передбачає сучасні підходи до управління безпековими ризиками, оптимізоване використання наявних ресурсів, гнучкість та швидкість реагування на інциденти та кризи. Реалізація даної Концепції розрахована на десятирічний термін (2017–2027 рр.) та поєднує в собі проведення законодавчих перетворень, інституційні й організаційні зміни існуючої системи захисту критичної інфраструктури. До об’єктів критичної інфраструктури відносяться підприємства та установи, які є стратегічно важливими для функціонування економіки і безпеки держави, сус пільства та населення, виведення з ладу або руйнування яких може мати вплив на національну безпеку й оборону, природне середовище, призвести до значних матеріальних та фінансових збитків, людських жертв.
«Гібридна загроза» — це будь-який противник, який одночасно та адаптовано використовує співвідношення звичайного озброєння, нерегулярну тактику, тероризм та злочинну поведінку в зоні бойових дій для досягнення своїх політичних цілей. Гібридні загрози концентрують у собі різні режими ведення війни, що включають: стандартне озброєння, нерегулярні тактики та формування, терористичні акти (в тому числі й насилля та примус) і кримінальний безлад. На сьогодні цей термін має три гілки: гібридність може відноситися, перш за все, до військової ситуації та умов; по друге, до стратегії і тактики противника; по-третє, до типу сил, які держава повинна створювати й підтримувати.
Актуальні гібридні загрози безпеці України
Які ж на даний час існують джерела воєнної небезпеки для України (зовнішні та внутрішні)? Основними зовнішніми джерелами є: наявність територіальних претензій до України; зацікавленість у зміні зовнішнього та внутрішнього політичного курсу країни на користь деяких інших держав; прагнення до зменшення політичної, економічної, воєнної могутності України в інтересах свого домінування в регіоні; ведення проти нашої держави відповідної пропаганди, підтримка дій сепаратистських сил в Україні,сприяння розпалюванню міжетнічних та міжконфесійних протиріч; встановлення контролю над стратегічними об’єктами України; наявність поблизу кордонів України значних угруповань військ РФ. Актуальність наведених джерел набувають особливого значення з огляду на інші об’єктивні чинники, які походять із сусідніх держав, як то — внутрішня економічна й соціально-політична нестабільність. Нині до цього приєдналася неспроможність урядів та системи охорони здоров’я деяких держав (Іран, Італія, Іспанія, Франція, Нідерланди, ФРН, Королівство Велика Британія, США), забезпечити захист від коронавірусу, що актуалізує питання про відновлення в Україні системи захисту від біологічної зброї. Екс-президент Ірану М. Ахмадінежад заявив, що смертельний коронавірус COVID-19 із Китаю, це біологічна зброя, створена у військовій лабораторії, та висунув вимогу до ВООЗ ідентифікувати лабораторію, в якій був створений коронавірус, щоб винні понесли відповідальність за свої дії. Притому залишаються незрозумілими дії української влади, яка не ізолювала примусово тисячі повернутих із-за кордону громадян, які з великою долею вірогідності були заражені коронавірусом. Тепер маємо неконтрольовану ситуацію, коли ті тисячі потенційно заражених розосередилися по всій країні. Але ж це було так просто — прийняти рішення про обов’язковий карантин в одному місці осіб, що прибули з-за кордону. Найстрашніше, що винних у цій бездіяльності щодо збереження нації, ніхто й ніколи не покарає.
На тлі цих подій фахівці стверджують про недостатню врегульованість міжнародних відносин деяких держав з Україною.
Характер і методи ведення війн змінилися
Сьогодні змінився характер сучасних та майбутніх війн, форми і методи їх ведення. Серед них варто відзначити зростання значення стратегічного неядерного стримування супротивника шляхом масового оснащення військ новітніми засобами збройної боротьби для ведення неядерних, неконтактних (дистанційних) бойових дій. Розширився простір та масштаби збройної боротьби, перенесення бойових дій із землі та поверхні морів у повітря, під воду та в космос. Одночасне вогневе й електронне ураження військ, об’єктів тилу, економіки, комунікацій на всій території супротивника. Неймовірно зросло протиборство в інформаційній сфері та використання новітніх інформаційних технологій, робототехніки. Застосування інформаційного тероризму стало звичною справою для сильних держав. І це все на фоні боротьби з міжнародним тероризмом, створення експедиційних сил для проведення миротворчих і антитерористичних операцій.
Про нову форму ведення війни, маючи на увазі боротьбу з коронавірусом, щойно висловився Е. Макрон: «Ми перебуваємо в стані війни, і перед обличчям піку епідемії я вирішив за пропозицією начальника Генштабу почати операцію Résilience («Стійкість»), окрему від операції Sentinelle («Вартовий»), в ході якої триває боротьба військових із тероризмом. При цьому військові будуть виконувати «санітарні, логістичні та захисні» функції. Тож осмислення ситуації як війни, є вже половина перемоги.
Умови та гібридні загрози загальнодержавного характеру (неефективна політика, піар влади та активність «соросят»)
Нині ми продовжуємо спостерігати політичну війну «усіх проти всіх» в середовищі українського істеблішменту, що підтримується владою з метою здобуття електоральної безальтернативності для основної політичної групи, яка становить більшість. Це все стимулюється ззовні агресором засобами агентурного впливу. Навіть пересічному громадянину стало зрозумілим, що часта зміна членів уряду однозначно заважає нормальному розвитку галузей і сфер державного управління. Парламент стає неефективним через його фрагментацію на корпоративні сегменти, що нівелює визначену Конституцією України парламентсько-президентську модель. Переважання у Верховній Раді однієї політичної партії «Слуга народу», значна частина народних депутатів якої не мають досвіду (та достатнього віку) успішної діяльності в тій чи іншій галузі, сфері суспільного життя, заважає та унеможливлює об’єктивність і доцільність прийняття рішень Верховною Радою України.
Не помилюся, якщо скажу про незадовільний рівень професійності службовців державних органів, а також «проникнення» на керівні посади в держслужбу агентів інших держав, колишніх «грантоїдів», так званих ставлеників Д. Сороса, яких спішним порядком «натаскали» на кількамісячних курсах при коледжах у США та закинули в Україну як десант.
Прямою небезпекою для країни є продовження згубної практики призначення членами конкурсних комісій до державних органів та на державні посади членів і керівників громадських організацій, які отримують кошти від іноземних держав, серед яких та ж Дарина Каленюк, ГО «Центр протидії корупції», яка вже протягом декількох років фактично монополізувала й керує конкурсами до антикорупційних та інших державних органів, зокрема прокуратури, й негативно, на шкоду Україні, впливає на результати комісій.
PR-активність влади в Україні замість предметної діяльності в нинішньому інформаційному освіченому та обізнаному суспільстві стала особливо кидатися в очі. Піаром суспільство вважає справи стосовно Пашинського та Гладковського, монетизацію субсидій, розмови представників української влади про обмін утримуваними особами, відставку прем’єра О. Гончарука, обіцянки ремонту українських доріг, підвищення пенсій, закон про імпічмент Президента України тощо.
Небезпечним для влади, а значить, і для національної безпеки України, є ігнорування переважною більшістю народних депутатів України «безкоштовних» проблем пересічних громадян. Схоже на те, що народні обранці працюють і приймають потрібні рішення лише за політичними замовленнями та за неправомірну вигоду.
Зовнішні гібридні загрози
Можу назвати прямі гібридні загрози, так званого контуру зовнішнього управління, що сформований ще з періоду часів Януковича. Тут усе маскується під громадсько-політичну організацію «Український вибір», яка фактично просуває євразійський вибір і шлях, про що свідчать, зокрема, нинішній формат переговорів з агресором у рамках Мінського процесу.
У Мінську підписано домовленості про створення консультативної ради, в якій ОРДЛО будуть представлені як суб’єкт, а Росія в статусі гаранта-спостерігача опинилася на рівні з Німеччиною, Францією та ОБСЄ. В протоколі від 11 березня було зазначено, що рішення ТКГ про заснування консультативної ради буде підписано 25 березня 2020 року після консультацій з представниками ОБСЄ, Франції та Німеччини. Дане рішення, як відомо, піддано різкій критиці з боку українського суспільства, воно може викликати нові спалахи невдоволень і привести до нового Майдану.
Наразі кількість підписів під петицією до Президента України В. Зеленського з вимогою відкликати згоду України на створення так званої «консультативної ради» з представниками ОРДЛО перевищила необхідні для її розгляду 25 тисяч.
Із метою формування іміджу України як терористичної і кримінальної держави та створення нових важелів тиску на нашу країну, безперечно ворожі ЗМІ час від часу демонструють нам так званих «диверсантів». Згадаємо дискредитаційну медіа-кампанію зарубіжних ЗМІ щодо нелегального постачання Україною технологій та озброєння і військової техніки до держав-паріїв (ізгоїв) та в зони конфліктів (ракетні двигуни для КНДР, постачання зброї до Південного Судану (дані за 2017 р.). Це презентує Україну як порушника міжнародного права та держави, що активно допомагає сумнівним режимам.
Досі збереглася практика комбінованих діянь з нарощування протестного потенціалу проти «неефективної» влади, а саме: диверсії на критичній інфраструктурі, кібер-атаки, резонансні вбивства, і куди ж тут обійтися без компромату на вище державне керівництво. У 2019 р. СБУ затримала мешканця Харківської області після закладення та спроби приведення в дію вибухового пристрою на території комплексу водопідготовки «Дніпро» КП «Харківводоканал» у селищі Краснопавлівка. Диверсант заклав вибухівку у безпосередній близькості до ємності із хлором, яка технологічно задіяна в системі очищення води та, в разі пошкодження, відновленню не підлягає. «Вибух міг призвести до дестабілізації соціально-економічної обстановки в регіоні через припинення водопостачання в містах Харків та Лозова». Зі слів затриманого, в лютому 2019 року він був завербований співробітниками ФСБ РФ у Бєлгороді (Росія) та здійснив цей злочин за їх завданням.
Резонансні вбивства у 2020 р. — вбивства київського хірурга Андрія Сотника, мешканця Каховки Володимира Чебукіна, громадського журналіста Вадима Комарова (м. Черкаси). Залишаються не розслідуваними справи щодо вбивств журналістів Георгія Гонгадзе, Катерини Гандзюк, Павла Шеремета, Вадима Комарова, В’ячеслава Веремія та інші випадки нападів на представників ЗМІ, що були скоєні у зв’язку з їхньою професійною діяльністю.
Компроматом на вище державне керівництво можна вважати й оприлюднення свого часу запису розмов екс-прем’єр-міністра України О. Гончарука в його кабінеті щодо економічної ситуації держави, яка не підлягала розголошенню, за що організатори й ініціатори-любителі вивішування брудної білизни повинні понести кримінальну відповідальність, та штучне роздмухування інформації щодо приватної поїздки Президента України В. О. Зеленського до Оману. Слід порадити невігласам, які полюють на главу держави, який насправді є гарантом їх конституцією наданих прав і свобод, залишатися на гребені своєї компетенції — якщо обрали та довірилися, будьте так люб’язні, не заважайте відновлювати державу.
Чи реформована остаточно військова система?
«М’яка сила» «русского мира» після анексії Криму слугує як виправдання російської гібридної агресії. Але кінцевою метою окупантів є контроль України як держави. Дії Росії проти України, як агресія гібридного типу, відбуваються в маскованій формі — під виглядом добровольців, членів громадського формування «Український вибір», проросійської політичної партії «За життя», у вигляді збройних формувань маріонеткових державних утворень. Головною небезпекою гібридної війни РФ з Україною є використання громадськості в процесі досягнення потрібних агресору цілей через інформаційну пропаганду.
Особливою гібридною загрозою є корупційна діяльність у сфері фінансового й логістичного забезпечення військ ЗСУ. Наразі бачимо, що повноцінної системи територіальної оборони України в державі не існує. Території Донецької і Луганської областей залишаються заповненими нерозірваними боєприпасами, мінами, вибуховими пристроями. Одночасно з цим слід згадати й незадоволені потреби (передбачені законодавством пільги) учасників АТО та звільнених військовослужбовців. Забула Україна й про військових пенсіонерів, які прослужили все життя на благо України в умовах тягот і втрат, а діти виростали без них. Квартири та земля, пільги, гідні пенсії, які були гарантовані їм при вступі на службу, вже ніколи їм не дістануться. Бо у нас є — АТОшники. Не применшую їх подвиги та значення, але слід все ж виконати свій борг перед тими, хто заслужив це непосильною працею до початку військової агресії проти України.
За президентства П. Порошенка темп реформування й розбудови воєнної організації держави прискорився, проте головні вороги залишилися — це корупція та руйнування агентурної мережі, нівелювання ролі оперативно-розшукової діяльності.
Російськими спецслужбами та агентурою в Україні створені низка незаконних формувань, так званих «озброєних тітушок» у вигляді неурядових організацій патріотичного спрямування, що періодично вносять хаос в Україні. Залишається лише сподіватися, що проникнення диверсійно-розвідувальних груп агресора в силові органи України (призначення їх, зокрема, на керівні посади) зменшилося після останніх змін уряду і парламенту. Так, ми досі маємо нелегальне розповсюдження (торгівлю) зброєю та, як наслідок, неконтрольоване володіння нею населенням України. У ЗМІ проглядаються цілеспрямовані заходи дискредитації Збройних Сил України та інших силових структур, хоча в них справді не все так гладко.
А що в Авакова та інших правоохоронних структурах?
Наразі силові структури є інструментами в руках окремих кандидатів для перемоги на виборах. Помітні внутрішні протистояння між СБУ й Генпрокуратурою із МВС та Нацполіцією на політичному ґрунті. Низка громадських організацій виступила із заявою з приводу політично вмотивованих рішень щодо Офісу генпрокурора та Антикорупційного бюро. Зокрема, представники громадянського суспільства наполягають, що посади Генпрокурора та директора НАБУ стали розмінною монетою в політичних іграх. Ми з вами спостерігали використання компромату на представників правоохоронної системи (А. Ситника, А. Авакова, Р. Рябошапки та інших) для просування необхідних для зацікавлених політиків та олігархів рішень, що і є ще однією з гібридних загроз.
Україні вдалося розкрутити на повну ще невідані світу корупційні схеми. Але при цьому посилилася зухвалість і безкарність корупціонерів, їх відкритість та демонстративність, неприхований їх захист владою. Саме тому корупціонерам в Україні нині живеться більш комфортно. Суспільству стало очевидно, що корупцію спустили на гальмах і вона набула ще більшого розмаху ніж при П. Порошенку. В судах всіх інстанцій перебувають ті самі корупціонери, які нічого не бояться, і здійснюваних владою реформ — теж. Так само адвокати продовжують носити хабарі суддям, тобто адвокатів в Україні майже немає як виду, є лише носії хабарів. Прокуратура ще укріпилася за рахунок дітей прокурорів-корупціонерів, які змінили своїх батьків на посту.
У закладах вищої освіти корупція дуже латентна, але одночасно вона очевидна для всіх. Українська молодь розбещена корупційними практиками, і, що найжахливіше, не приховує цього.
Освітнім колаборантам та корупціонерам — зелену вулицю
Бездіяльність СБУ щодо усунення від керування та навчання української молоді, з націо нальних закладів вищої освіти колаборантів і сепаратистів, громадян РФ, якими є, зокрема, в. о. ректора Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського В. П. Казарін, який у порушення частини третьої статті 42 Закону України «Про вищу освіту», під прикриттям екс-міністрів МОН України С. Квіта, Л. Гриневич, Г. Новосад, заступників міністрів Міністерства освіти і науки України Є. Стадного, М. Ярмистого, генерального директора директорату вищої освіти і освіти дорослих МОН О. І. Шарова, виконує обов’язки ректора понад шість місяців, а фактично — чотири роки; російська громадянка, проректор цього ж університету Наталія Іщенко, інші переміще ні до Києва з АР Крим посадові особи університету, які поводять себе зі студентами, викладачами та державою, як приватні власники цього національного закладу вищої освіти.
Журналістські розслідування свідчать, що з Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського регулярно йдуть «відкати» до Міністерства освіти і науки України (див. виступи на YouTube професорів Д. Ніколаєнка, О. Лощихіна, Р. Губаня, М. Корецького та інших). Журналістами виявлено, що МОН України та Держпраці при всіх владах «кришували» та «кришують» прибулих з Криму посадових осіб цього університету, які вчиняють корупційні та інші злочини (В. П. Казарін, Л. М. Чуб, Л. М. Скакун, О. О. Іляшко, І. В. Курисько), що несе загрозу національній безпеці України. Чи буде відповідне реагування на знищення переміщеного з окупованої території університету нового виконувача обов’язків міністра освіти? Якщо ні, панове, то будемо констатувати, що в нас нічого не змінилося з часів Януковича. До речі, чому знову виконувач обов’язків?
Не сприяють вибудовуванню порядку в освітній та науковій діяльності й часта зміна очільників МОН, при цьому шкодить збереження заступників міністра, яких у міністра аж десять, а також незмінність працівників середньої ланки.
Освічені люди є найбільшою цінністю для держави
Свого часу сінгапурський прем’єр Лі Куан Ю довів, що освічені та талановиті люди є найбільшою цінністю для держави. Наразі існує п’ять основних загроз, які мають високий потенціал актуалізації в разі зволікання з подоланням негативних тенденцій в освітній царині. Це — загроза для економічного зростання й конкурентоспроможності; загроза для воєнної безпеки; загроза для інформаційної безпеки; загроза для глобальних інтересів держави; загроза для єдності і згуртованості нації.
І не дай Боже, відбудеться урізання бюджету, виділеного на МОН України. В цьому випадку наша країна на півстоліття буде відкинута назад у науці та загальній освіченості населення, яке перетвориться в рабів інших держав.
Із правами людини — зовсім біда
Сьогодні можна констатувати створення в Україні міцного механізму кругової поруки в системі Нацполіція — СБУ — ДФС — прокуратура — суди. Навіть не фахівцям помітна бездіяльність щодо нейтралізації, або можлива й «тиха» злочинна підтримка Службою безпеки України активно діючих проросійських формувань та політичних партій типу «За життя» і «Український вибір», лідери яких систематично їздять на поклон до московського царя.
В Україні не діють належним чином для пересічних громадян жодний із таких органів, як НАЗК, НАБУ, ДБР, Генеральна прокуратура, Служба безпеки України, Національна поліція України, суди, Держпраці, Міністерство освіти і науки України, та інші. В Україні немає такого державного органу, який би захищав права простої людини від безчинств чиновників-корупціонерів, хамів та інших негідників. У всіх державних органах, які мають компетенцію до запобігання адміністративним правопорушенням та розслідуванню кримінальних корупційних злочинів існує велика плутанина з визначенням підслідності, зокрема цьому сприяють недолугі законодавчі акти.
Усіх викривачів треба знати в обличчя
Слід відзначити й повну недієвість Закону України «Про запобігання корупції» стосовно викривачів та його неузгодженість із Законом «Про безоплатну правову допомогу». Сумна практика свідчить, що норми закону щодо викривачів виписані законодавцем, нібито, з метою вирахувати в Україні всіх незгодних з корупцією, а тому потенційно «небезпечних» людей, та помістити їх усіх до Єдиного реєстру викривачів, щоб потім їх не брали на роботу в жодну структуру, адже будуть тільки заважати корупційним оборудкам.
До цього всього слід додати, що співробітники правоохоронної системи відчули повну свою безкарність на фоні загальної корумпованості системи державної влади. Йдуть призначення за призначенням на керівні посади осіб без фахової освіти, необхідного досвіду роботи, за політичними квотами та внаслідок застосування телефонного права. Так, призначення Ірини Венедіктової Генеральним прокурором України називають політичним, зокрема тому, що вона є третім номером у списку партії «Слуга народу» на парламентських виборах 2019 р. Заступниця директора Центру Євразії Atlantic Council, старша співробітниця аналітичного центру «Інститут досліджень міжнародної політики» Мелінда Герінг вважає призначення І. Венедіктової Генпрокурором помилкою. У ЗМІ також відмічають падіння рейтингу Президента В. Зеленського у зв’язку з цим призначенням, хоча йому доводиться й нелегко в цей складний період, і не факт, що хтось на його місці зміг би витримати той вал проблем, які звалилися на державу.
На фоні всього цього зростає рівень організованої злочинності та соціальної напруги в суспільстві. При цьому відбулося злочинне знищення професіоналів у правоохоронних органах і нівелювання ролі оперативно-розшукової роботи (акцент на патрульних), та навіть є випадки їх фізичного усунення.
До фактичної реальної дискредитації правоохоронних органів додалася цілеспрямована дискредитація всієї системи та окремих правоохоронців через проведення інформаційних кампаній. Звичайно, що фінансування роботи працівників Національної поліції з одночасним надмірним навантаженням, у порівнянні з іншими правоохоронними органами, є незадовільним. Існує також злочинна практика погодження слідчими з вищим керівництвом районних та міських управлінь Національної поліції рішення про внесення відомостей про кримінальні правопорушення в ЄРДР.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
