Думка експерта
Роль права в мінімізації ризиків цифрової економіки
Оксана ВІННИК, доктор юридичних наук, професор, членкореспондент НАПрНУ, головний науковий співробітник відділу правового забезпечення ринкової економіки НДІ приватного права
і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрНУ
Визнання слова «діджиталізація» словом 2019 р. (за версією словника сучасної української мови/UA.NEWS), як і насичення суспільного життя появою нових явищ так званого віртуального світу, символізує перехід до широкого використання цифрових технологій та їх сприйняття більшістю громадян – кимось із захватом, іншими вимушено, оскільки значна частина послуг (платежі, зокрема) переходить у режим он-лайн, досить зручний, але й ризикований. Справа в тому, що цифровізовані явища (такі як електронні платежі, віртуальні підприємства, віртуальні офіси, електронні кабінети, бізнес-сайти, інтернет-шопінг, зберігання інформації в «хмарі», доповнена реальність, боти, штучний інтелект, криптовалюти тощо) потребують відповідних знань та навичок, набути та підтримувати які непросто. А їх відсутність у цифрову епоху загрожує не лише ймовірністю матеріальних втрат у відносинах зі спритними шахраями, які зазвичай краще знаються на можливостях цифрових технологій, ніж сумлінні громадяни, а й навіть фактичним безправ’ям, зумовленим відсутністю необхідних для цього можливостей (не говорячи про вади нормативного регулювання, в тому числі відсутність закріпленого на рівні закону поняття цифрових прав).
Цифровізація: реалії сьогодення
Цифрові технології, забезпечуючи цифровізацію економіки та інших сфер суспільного і приватного життя, зазвичай пропагуються як надзвичайно прогресивні, такі, що забезпечать прорив в усіх напрямах суспільного буття, зробивши його більш ефективним, приємним та легким, звільнивши людей від рутинних дій (зокрема, пошуку інформації про товари, роботу, навчання тощо). Проте кожне суспільне явище не можна визначити як суто позитивне, чи суто негативне, оскільки тут традиційно присутні дві сторони. Цифровізація не стала винятком.
Серед її переваг – швидкість (обміну інформацією, пошуку необхідних рішень, оцінки ситуації, оплати тощо), зручність (без обов’язкової за традиційних зв’язків присутності заінтересованих осіб у певному місці, в певний час), висока ефективність (наукових та маркетингових досліджень, бізнес-операцій), доступність (можливість використання незалежно від місця перебування замовника/покупця та виконавця/ продавця, надавача послуг), економічність (зменшення витрат), транснаціональність (широкі можливості замовлення товарів/ пошуку контрагентів за кордоном), необмеженість у часі (без перерв, режиму роботи й вихідних) тощо. Проте крім згаданих переваг, цифровізованим явищам притаманні значні ризики, повязані з недобросовісним та/або неконтрольованим їх використанням.
Серед основних ефектів застосування згаданих технологій – можливість діяти в інтернет-просторі анонімно, забезпечуючи максимальну не лише швидкість операцій, пов’язаних із поширенням/пошуком/ використанням інформації, та їх приватність, а, отже, й залучення до відповідних процесів максимальної кількості заінтересованих осіб. З іншого боку, використання такої анонімної приватності недобросовісними особами суспільно небезпечна, оскільки ускладнює, а нерідко й унеможливлює визначення відповідальної особи, що своїми недобросовісними діями у віртуальному просторі (зазвичай в мережі інтернет та/або з використанням мобільних телефонів/смартфонів) завдає шкоди іншим особами, та притягнення її до відповідальності. Крім того, Інтернет-простір – транснаціональний, а отже, діяти в ньому можна незалежно від місця фактичного перебування, яке до того ж нерідко важко визначити, якщо заінтересована в цьому особа не називає себе або надає хибну інформацію, бажаючи уникнути відповідальності за зловживання приватністю на шкоду інших учасникам відносин. Виявлення подібних осіб потребує участі компетентних органів різних держав, що зумовлює й необхідність і встановлення відповідних правил їх взаємодії на транснаціональному рівні.
Ризики тотальної цифровізації
Особливо небезпечним є використання надбань цифровізації криміналом, який, за оцінкою скандально відомого підприємця Джона Макафи, історично завжди був першим у застосуванні новітніх технологій на фоні відставання влади щодо запобігання недобросовісного їх використання (https://forklog.com/dzhon-makafi-ispolzovanie-kriminalom-anonimnyh-kriptovalyut-predveshhaet-ih-shirokoe-prinyatie/). Це стосується не лише вдосконалення вірусів, що вражають електронні носії й завдають їм та їх власникам значної шкоди через витік конфіденційної інформації та/або грошових втрат, а, в першу чергу, – штучного інтелекту, який Ілон Маск вважає чи не найбільшою загрозою людству, оскільки надмірний і неконтрольований з боку уряду розвиток цієї сфери може загрожувати людям безробіттям, нестабільністю в соціальній сфері або почати поширювати фейкову інформацію й маніпулювати нею, а найгірше – може стати безсмертним дисктором, «від якого ніхто не зможе втекти» (https://zik.ua/news/2018/04/10/ilon_mask_shtuchnyy_intelekt_mozhe_staty_bezsmertnym_dyktatorom_1301427).
Технічний директор EOS- стартапа Block.one Ден Лаример, говорячи про ризики цифровізації, пропонує повернутися до паперовимх носіїв інформації, оскільки електронні легко знищити, а програмне забезпечення в перспективі «буде лише за інклюзивним доступом» (https://forklog.com/den-larimer-tehnologicheskie-giganty-vedut-mir-v-oruellovskuyu-antiutopiyu/). У зв’язку з цим пригадуються переважно песимістичні картини кіберизованого суспільства, описані фантастами, які, як виявилося, багато в чому були праві.
Негативні сторони використання штучного інтелекту
Негативні сторони використання штучного інтелекту та інших досягнень цифровізації вже давно дають взнаки, хоча повідомляється про це значно рідше, ніж про революційні її (цифровізації) переваги. Йдеться про: поки що поодинокі випадки нападу роботів на людей (на фоні незначного їх використання) можуть мати катострофічні наслідки при масовому застосуванні роботів; заволодіння фінансовою інформацією громадян та комерційних структур з метою отримання доступу до їх грошових активів; удосконалення вірусів, що вражають комп’ютери, смартфони та інші електронні пристрої; поширення так званої фейкової інформації, в тому числі щодо товарів, робіт, послуг; численні кібератаки на сайти державних установ, бізнес-організацій тощо, що завдають значної шкоди, паралізуючи на певний час їх діяльність, у зв’язку з чим низка країн вимагає поширення на них (кібератаки) спеціального режиму санкцій, передбаченого за застосування хімічної зброї (https://ua.news/ua/evrosoyuz-obsudyt-vvedenye-sanktsyj-protyv-rf-y-kytaya-za-kyberataky/).
Хоча ризики тотальної цифровізації дедалі стають все більш явними, проте в популярних джерелах (в основному статтях) акцентується увага на перевагах цифрових явищ, що змінюють світ. На спалах б’ють лише окремі знавці цих технологій і серед них Ілон Маск, якого важко звинуватити в їх незнанні або фінансовій заінтересованості критики, відсутності адекватної реакції урядів провідних країн світу на цифрові ризики (https://ipress.ua/news/ilon_mask_shtuchnyy_intelekt_ie_naybilshoyu_zagrozoyu_lyudstvu_218751.html), включаючи відповідне вдосконалення нормативно-правового регулювання. Американський економіст Адріан Сливоцький застерігає: «Те, що відбувається з коронавірусом, одного дня станеться у цифрових мережах», тому важливо вчасно відреагувати на загрози, адже запобігти легше, аніж наздоганяти прогавлене (https://www.radiosvoboda.org/a/30470059.html).
Проблема цифрової нерівності
Це особливо важливо з точки зору так званої цифрової нерівності і, відповідно, відсутності у більшості пересічних громадян-споживачів необхідних цифрових можливостей (знань, навичок, пристроїв, коштів на їх отримання/придбання та захисту прав, порушених у процесі використання цифрових ресурсів). Так, більшість наших співвітчизників сприймають цифровізовані явища як реальні, що існують в аналоговій економіці. Серед них:
– віртуальне підприємство: сприймається багатьма як належним чином легалізоване підприємство зі статусом юридичної особи, натомість це група осіб (фізичних та/або юридичних), заінтересованих у використанні одного електронного (зазвичай Інтернет) ресурсу (бізнес-сайту, зокрема), проте без оформлення їх організаційної єдності як юридичної особи або партнерів на підставі угоди про спільну діяльність;
– інтернет-магазин: нерідко сприймається як електронна версія звичайного магазину з його власником, хоча в дійсності це сайт, на якому його користувачі (а їх може бути кілька або навіть багато) розміщують інформацію про пропоновані до продажу товари; вітчизняне законодавство, грунтовним знанням якого можуть похвалитися навіть не всі професійні юристи, визначає веб-сайт як сукупність програмних засобів, розміщених за унікальною адресою в обчислювальній мережі, у тому числі в мережі інтернет, разом із інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певних суб’єктів та забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів й інших інформаційних послуг через обчислювальну мережу (ст. 1 Закону Україні від 05.10.2017 р. «Про електронні довірчі послуги»;
– боти (англ. bot, від robot — «робот»): сприймається як реально існуюча особа (підприємець, організація чи її працівники), хоча є програмою, що забезпечує виконання автоматично та/або за заданим розкладом (алгоритмом) комплексу послідовних дій, і має в цьому певну подібність із людиною; боти зазвичай (проте не завжди) відносять до штучного інтелекту/ШІ (англ. Artificial intelligence, AI); система ШІ є одним із найперспективніших напрямків комп’ютерних наук, що вивчає методи розв’язання задач, для яких не існує способів вирішення, дозволяючи оперувати даними та самонавчатися; має необмежені сфери застосування – від створення роботів, які самостійно приймають рішення, до машин з автопілотом чи онлайн-перекладачі в реальному часі (http://ai.lviv.ua/ais/). Разом із тим, проблема використання ШІ з точки зору етичності та відповідності встановленим правилам зумовлює встановлення основних засад його використання. В ЄС визначили 7 принципів застосування ШІ, відповідно до яких ШІ повинен: (1) заслуговувати на довіру, відповідати законам та правилам; 2) контролюватися людиною, розроблятися з повагою до інтересів суспільства та прав людини, не зменшувати та не обмежувати право людини на прийняття рішень; 3) бути надійним і безпечним на випадок помилок або дисфункції; 4) застосовуватися з повагою до приватних прав людини та до безпеки баз даних, аби такі дані не використовувалися проти людини; 5) бути прозорим з точки зору наявності у людини можливості відслідковувати результати функціонування ШІ або відповідних систем; 6) застосовуватися на недискримінаційній основі, що передбачає: доступність для всіх людей, врахування всіх людських особливостей, включаючи фізичну спроможність, навички та потреби; 7) мати спрямованість на розвиток суспільства та вирішення проблем охорони довкілля, що передбачає принцип відповідальності людини за наслідки використання систем ШІ (https://www.ukrinform.ua/rubric-technology/2676698-v-evrosouzi-rozrobili-etiketdla-stucnogo-intelektu.html).
Відповідальність людини за використання цифрових ресурсів
Слушність таких правил не викликає заперечень, проте вони потребують нормативного закріплення, що особливо важливо для реалізації принципу відповідальності людини за використання цифровізованих явищ/ресурів (включаючи ШІ, бізнес-сайти, віртуальні підприємства). Для цього слід запровадити реєстрацію їх власників та фактичних користувачів у публічних сферах діяльності (бізнесу, зокрема) та визначити основні засади відповідальності за неналежне їх використання, в тому числі зловживання, оскільки за цим фактично стоять особи з аналогового світу й саме вони (організатори/головні учасники віртуальних підприємств) мають відповідати або забезпечити можливість визначення особи, що недобросовісно використала бізнес-ресурс групового/ колективного використання (бізнес-сайт, зокрема).
Подібні правові механізми доцільно закріпити на рівні закону, зокрема, кодифікованого, який би забезпечив соціальне спрямування цифровізації. Крім згаданих, такий акт має включати й правові механізми подолання цифрової нерівності та підтримання цифрової грамотності громадян-споживачів на рівні, що відповідає практиці використання цифрових технологій, із закріпленням відповідних обов’язків за уповноваженим у сфері цифровізації органом.
Висновки
Вирішення порушених тут проблем має бути першочерговим, інакше переваги цифровізації можуть обернутися згодом на суцільні ризики. Проте, в цих складних умовах замість удосконалення, в тому числі оптимізації чинного нормативно-правового регулювання відносин у сфері економіки, пропонується скасування Господарського кодексу України (проект Закону України № 2635 від 19.12.2019 р. // URL : http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67704), попри наявність у нього значного потенціалу щодо закріплення саме основних засад цифровізації економіки та ролі в цьому держави як організатора господарського життя. Приклад країн, на які посилаються автори законопроекту, враховується фрагментарно, оскільки не береться до уваги основне: значна стабільність правового регулювання, що не виключає внесення адекватних змін в економіці нових положень та скасування застарілих, але такі акти, як, наприклад, Торговельне уложення Німеччини, прийняте ще в 19 столітті, ще діють з відповідними змінами досі. Натомість законодавство незалежної України не може похвалитися навіть відносною стабільністю, а непоодинокі революційні спроби його кардинального реформування згодом отримують адекватну критику, але, на жаль, є значним стресом не лише для правової системи України, а й позбавляють можливості пересічних громадян-споживачів орієнтуватися в ньому й захищати свої права та законні інтереси в разі їх порушення. Можливо, варто прислухатися до поради Адріана Сливоцького й запровадити законодавчі бар’єри для зловживань цифровими технологіями (аби згодом не шкодувати про втрачені час і можливості), використавши для цього потенціал ГК України як акту, що в комплексі забезпечує регулювання відносин з урахуванням інтересів бізнесу та соціальне спрямування економіки, яким відповідно до Конституції України (ст. 13) опікується держава. Амбіції же противників Господарського кодексу можуть задовольнятися на наукових конференціях, що менш шкідливо, ніж часті (і в основному – без ґрунтовних на те підстав та врахування громадської думки, як це робиться в ЄС) реформи в законодавстві.
Джерело: Юридичний вісник України
