Інтернет речей і право: погляд у майбутнє

Є людина, яка щиро переконана в тому, що Інтернет речей може стати, і з великою вірогідністю стане, наймасштабнішим інноваційним проектом людства за всю історію земної цивілізації. Сьогоднішній гість редакції ЮВУ, доктор юридичних наук, кандидат технічних наук, керівник Науково-дослідного центру цифрових трансформацій і права НДІ інформатики і права НАПрНУ Олександр Андрійович БАРАНОВ уже багато років буквально живе цією темою і переконаний у тому, що заради процвітання нашої країни, стрімкого підвищення рівня якості життя українців ми повинні докласти всіх зусиль для того, аби такий проект був в Україні реалізований. Тож наша розмова про проблеми розвитку цифровізації, її перспективи та Інтернет речей загалом.

Людство вже вичерпало всі можливі ліміти на свої помилки

— Олександре Андрійовичу, не так давно Ваш інститут звітував Президії Національної академії правових наук України про результати науково-дослідної роботи «Теоретико-методологічні засади правового регулювання в умовах використання технологій Інтернету речей». Ви, як науковий керівник цієї праці, робили доповідь. За нашою інформацією, це Ваша перша участь у засіданні Президії НАПрНУ, які враження?

— Дійсно, присутність на засіданні Президії НАПрНУ — цікавий досвід. Звичайно, спостерігалася певна доля формалізму, але творча, невимушена атмосфера засідання справила сильне враження. Дискусії спалахували в процесі розгляду майже кожного питання й відчувалося, що подекуди остаточні рішення напрацьовувалися безпосередньо в ході самого засідання. Було приємно чути, який великий акцент робився на формуванні місії НАПрНУ як вищої наукової організації країни в галузі права, результати діяльності якої мають забезпечити розвиток суспільства за рахунок сприяння розв’язанню масштабних соціальних проблем правовими засобами. Тобто йшлося про організацію наукових досліджень, навіть фундаментального характеру, з чітким спрямуванням на практичне застосування через співпрацю як із законодавчою, так і з виконавчою гілками влади. Такий сучасний підхід має певні ризики переходу на шлях дрібних правових напрацювань на злобу дня, але уникнення цього ризику вже залежитиме від керівників наукових установ академії.

— Як я зрозумів, на згаданому засіданні Президії НАПрНУ заслуховувалася лише Ваша робота? Чому так?

— Мені невідомі ні принципи, ні статистика відбору робіт для заслуховування, але можна здогадатися, що така зацікавленість була обумовлена, насамперед, темою досліджень. Інтернет речей, сфери впровадження, іноді вражаючі результати застосування на слуху майже у всіх, хто читає або переглядає сторінки веб­сайтів. Оскільки ця тема ще й тісно пов’язана з такими явищами як роботи, штучний інтелект, хмарні обчислювання, мережа Інтернет, великі дані, «розумне місто», «розумний дім», авто без водія тощо, то слід припустити, що це теж створило додатковий імпульс для вчених­юристів послухати про те, а до чого тут право?

— Але ж для правників такий інтерес не зовсім закономірний з професійної точки зору, здебільшого цей інтерес має загальноосвітній характер. Тому уявляю складність вибору такої теми Науково-дослідним інститутом інформатики і права, де Ви працюєте.

— Я дякую за Ваше запитання. На жаль, у суспільстві, навіть на високих його щаблях, поширена думка про те, що в академіях наук на сьогодні працюють ретрогради, які зі всіх сил гальмують прогрес науки. Але це далеко не так. Справа в тому, що пропозиції науковців практично не доходять до осіб, які приймають рішення в нашому суспільстві. І це стосується не лише політиків.

В останні роки в суспільстві, і не тільки українському, поширилося уявлення, що будьяку справу можна зробити за принципом «прийшов, побачив, переміг». Сучасна навала стартапів є показовим свідченням такого настрою. Але про початок стартапів чуємо ми всі — це відбувається під гучні фанфари, а про їх «смерть» майже ніхто не знає — вони помирають мовчки. А кількість стартапів, які не мали успіху, досягає майже 99%. Те саме можна сказати й про численні реформи в країні, після урочистого запуску доля левової частки яких стає практично невідомою.

Дуже популярна наукова пошукова система Google Академія має девіз: «Ті, що стоять на плечах гігантів». Про що цей девіз? Про те, шо жодне наукове досягнення не можете бути здобутим без урахування досягнень та досвіду попередників. Тому будь­яка наукова праця починається з аналізу попередніх робіт і формулювання висновків з цього аналізу як позитивного, так і негативного змісту. Чи багато ми бачили сучасних політиків, які б, здобувши владу, діяли б за таким сценарієм? Питання риторичне. Тому поряд із деякими національними «символами» на почесному місці ми маємо й «граблі».

Це про наболіле, але, конкретно відповідаючи на Ваше запитання, скажу, що після нетривалої дискусії вчені нашого інституту майже одноголосно схвалили проведення цього наукового дослідження. Звичайно, були й скептики, які за результатами досліджень, доповідей та їх обговорень значно «подобрішали». Але наявність конструктивних опонентів у науці, до речі, не лише в науці, відіграє фундаментально позитивну роль.

— Відомо, що все в нашому житті має причинно-наслідковий зв’язок. Що ж стало чи стає причиною появи такого феномена як «Інтернет речей»?

— Як відомо, історія цивілізації знає декілька технологічних (промислових) революцій, які за різною класифікацією мають різну назву. Але всі вони мають одну загальну рису: технологічні революції — це відгук інженерів, науковців, промисловців на концептуальний соціальний запит. Одним із фундаментальних результатів четвертої технологічної революції є процес широкого застосування Інтернету речей (Internet of things, IoT).

На який же соціальний запит є відповіддю ІоТ? Процес застосування технологій ІоТ, що динамічно набирає силу в багатьох країнах, — це відповідь на стрімке погіршення на планеті стану справ з ресурсами чистого повітря, корисних копалин, лісів, чистої прісної води, родючих земель тощо. Спостерігається нарощування проблем у перенасичених мегаполісах, перевантаженість інфраструктурних об’єктів, загрозливе зростання кількості автомобілів тощо. Відбувається глобальне потепління, багато країн потерпають від глобальної нестачі продовольства. Тому експерти доходять висновку, що людство, яке постійно прораховувалося при прийнятті рішень, фактично стоїть на порозі глобальної катастрофи, бо вже вичерпало всі можливі ліміти на свої помилки.

Чому саме сьогодні ми маємо такі невтишні результати господарювання людини на планеті? Базовою причиною є те, що в останні півтора­два століття процес прийняття рішень характеризується наступним: необхідністю враховувати все більші обсяги інформації (даних) про навколишнє середовище, про велику кількість суб’єктів та об’єктів, які є дотичними до процесів, стосовно яких приймається рішення. Здебільшого рішення потрібно приймати в режимі максимально наближеному до режиму реального часу. Внаслідок певних фізіологічних та когнітивних обмежень людина не в змозі в таких умовах приймати обґрунтовані рішення, які б були хоча б раціональними, не кажучи вже про їх оптимальність. Таким чином, основна причина — це неспроможність людства в сучасних умовах з використанням лише своїх здібностей вирішувати інтелектуальне завдання щодо вироб лення максимально раціональних рішень, які є адекватними розвитку реальної ситуації.

Інтернет речей та його можливості

— Ви майже змушуєте поставити наступне запитання. І що ж такого є в тому Інтернеті речей, що він має потенціал до перевершення можливостей людини?

— Що стосується перевершення можливостей людини, то історія з Інтернетом речей — це не перший такий випадок в історії людства. Люди винайшли плуг і трактор, щоб компенсувати обмеженість фізичної сили людини, верстати з числовим програмним управлінням — обмеженість фізичної та психологічної витривалості людини, комп’ютер — для підсилення розумової діяльності тощо. Так ось, технології ІоТ також дозволяють зробити те, що не може людина, а саме забезпечити прийняття та виконання рішень у режимі реального часу на основі збору й обробки величезної кількості даних, ідентифікації всіх об’єктів та суб’єктів, що беруть участь у процесах, стосовно яких приймається рішення. І що найголовніше, при цьому для оброблення великих масивів інформації, яка може динамічно змінюватись, застосовуються спеціальні математичні алгоритми, насамперед, алгоритми штучного інтелекту.

Для юристів завжди при будь­-якому аналізі відправною точкою є терміни, тому приведу визначення, яке дещо складне, але воно максимально зорієнтовано на застосування в юриспруденції.

Отже, Інтернет речей — це сукупність взаємодіючих технічних систем, що складаються з мікропроцесорів, сенсорів, виконавчих пристроїв, програмних засобів, зокрема, програм штучного інтелекту, підключених до мережі Інтернет та призначених для реалізації суспільних відносин, в тому числі, пов’язаних із наданням послуг та проведенням робіт в інтересах фізичних або юридичних осіб при їх безпосередній участі або без участі.

— Ми часто-густо чуємо про певні, начебто, вражаючі технічні досягнення. Але виникає закономірне питання: що це дає економіці або людині? Звичайно, таке саме питання є актуальним і для Інтернету речей.

— Дуже гарне запитання. Навіщо все це робиться? Таке запитання людство задає собі протягом всієї еволюції. Почнемо з відповіді про те, а яку ж роль можуть відіграти технології ІоТ для здоров’я людини? Давно вже визнано, що здоров’я і тривалість життя є важливим не лише особисто для кожної людини, але і важливим чинником зростання економіки. Тому ми є свідками того, що практично у всіх країнах світу системи охорони здоров’я постійно піддаються критиці. Україна — не виняток. Критика зосереджується навколо двох системних проб лем: неефективна система фінансування надання медичних послуг і незадовільна якість їх надання. Навіть відомі й найбільш ефективні системи охорони здоров’я, які реалізовані в Європі (англійська, французька, шведська та німецька) і в США, на думку експертів не є оптимальними, з точки зору показника ефективність/вартість.

Але намагання урядів і політиків реформувати систему охорони здоров’я розбивається об дійсність — наявність протиріччя між обмеженими фінансовими ресурсами держави, які можна виділити на систему охорони здоров’я, й високими вимогами населення до якості медичних послуг. Вбачається, що це протиріччя може бути вирішене не шляхом модернізації, вдосконалення існуючих моделей систем охорони здоров’я, а шляхом пошуку якісно нової парадигми її побудови.

Яка ж це нова парадигма? Нова парадигма: не лікувати хворобу, а попереджати її. Але тоді бажано якомога частіше проходити профілактичне обстеження, може навіть кожного дня. Ви напевно скажете, що це неможливо. І будете праві. Тому ми й звертаємось до лікаря, лише коли у боці щось болить, тобто вже хворими.

Інженери та вчені вже сьогодні пропонують мініатюрні сенсори, які інструментально вимірюють різні параметри стану здоров’я людини, починаючи від температури, рівня цукру в крові до кардіограми. Такі сенсори можуть бути розміщені на тілі або в одязі людини або, навіть, вживлені в її тіло. Велика кількість таких даних із будь­яким коротким інтервалом за допомогою власного смартфона передається Інтернетом на обробку медичному штучному інтелекту, який розміщується в лікарні. Штучний інтелект після аналізу в разі необхідності видає рекомендації або лікарю, або людині, або обом. Рекомендації про профілактичні заходи, або про додаткове обстеження. Таким чином, хвороба купірується на самому її початку й люди не хворіють.

За цією методикою також стає можливим забезпечити продовження життя хворим, які знаходяться в групі ризику. Наприклад, пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями. Мініатюрні сенсори попередять про початок аномального підвищення тиску, аномального збільшення чи зменшення пульсу, а смартфон зі спеціальним додатком навіть зможе зробити та передати кардіограму, а також визнати місцезнаходження хворого. Медичний штучний інтелект, отримаши ці дані, зробить усе для надання термінової допомоги аж до виклику бригади екстренної допомоги пацієнту, який знепритомнів.

До речі, студенти КПІ десь років три тому починали проект з розроблення додатку, який «знімав» кардіограму за допомогою смартфону. Цей приклад — лише вершина айсбергу того, що може робити ІоТ у медицині.

— Наша країна, поряд з іншим, спеціалізується на аграрному господарстві. Невже ІоТ щось зможе покращити в тому, чим займаємось уже сотні років?

— Є таке поняття — точне землеробство. Це коли на полі або в саду розміщуються датчики або спеціальні прилади, які можуть вимірювати або фіксувати багато факторів. До речі, в світі на потреби сільського господарства зараз витрачається близько 70% прісної води, тому постійне спостереження за дотриманням рослинами «водного режиму» критично важливо для посушливих сільськогосподарських районів. Датчики вимірюють та передають на спеціалізований штучний інтелект дані про вологість ґрунту, а він уже «приймає» рішення про планування та полив водою лише там, де і скільки це потрібно. Відтак аграрії мають значну економію води.

Такий саме підхід реалізується при плануванні посівів, розрахунку норми внесення добрив і засобів захисту рослин. Наприклад, якщо дані показують, що на одній ділянці ґрунти досить родючі, значить там не потрібно удобрювати, а на сусідній — потрібно. Точність визначення меж таких ділянок залежить від методів обробки даних, а також від якості сенсорів, що використовуються.

Застосування методів дистанційного зондування землі за допомогою дронів, які з землі керуються штучним інтелектом, дозволяє досліджувати великі площі сільськогосподарських земель швидко та ефективно.

Оснащення інфраструктурних споруд сільського господарства (теплиць, стаєнь, птахоферм, ферм великої рогатої худоби тощо) системами типу «розумний будинок» дозволяє значно заощадити витрати на їх утримання, опалення, освітлення і забезпечення водою. З огляду на значний економічний ефект в Україні три великих агрохолдинги вже декілька років активно впроваджують технології ІоТ.

— Не знаю як Ви, а я, як і багато киян, щодня потерпаю від автомобільних заторів. Невже і тут нам допоможе Інтернет речей?

— Два роки тому вчені Колумбійського університету провели дослідження, яке показало, що парк в усього 9 000 автономних автомобілів (робомобіль без водія) може замінити всі таксі в Нью-Йорку (13 000 авто). Цим парком буде керувати Великий штучний інтелект, який забезпечить надзвичайні економічні показники: пасажири чекатимуть на поїздку в середньому 36 секунд (проти сучасних 5 хвилин), а вартість складе 50 центів за милю (проти сучасних $ 5).

Інше американське дослідження щодо переосмислення ролі транспорту за умови використання технологій ІоТ свідчить про вражаючі прогнозні показники. Ось деякі з них: коефіцієнт корисного використання робомобіля в 10 разів більше ніж ККВ власного автомобіля; кількість автомобілів на американських дорогах скоротиться з 247 млн до 44 млн; щорічно вироблятиметься на 30% менше легкових і вантажних транспортних засобів; скоротиться попит на нафту від 100 млн барелів на добу в 2020 році до 20 млн барелів до 2030 року.

Якщо ми як країна не будемо пасти задніх, то за 10 років може і у нас не буде дорожніх заторів. Власне, можна продовжувати розповідати про чудові можливості застосування ІоТ ще довго, настільки довго, наскільки вистачить уяви про всі можливі сфери та сегменти соціальної активності людей.

Чи може сучасна наука бути відірваною від практики?

— Кидається у вічі слова «штучний інтелект» та «робот», але вони асоціюються з фантастичними романами і фільмами. Чи не належите Ви до таких собі вчених-фантастів, які, сидячи в «башті зі слонової кістки», творять науку, відірвану від практики?

— Сьогодні ні один справжній вчений не може перебувати в «башті зі слонової кістки». Результати його роботи повинні мати суспільний резонанс та суспільний попит. За останні 6—5 років декілька десятків країн прийняли на найвищому рівні національні стратегії або концепції щодо розвитку та впровадження технологій ІоТ. Оскільки штучний інтелект вважається базовою умовою застосування технологій ІоТ, тому трошки пізніше, протягом останніх півтора-двох років близько 20 держав світу вже затвердили національні стратегії розвитку штучного інтелекту.

І що в цьому плані є цікавим і привертає увагу? Це те, що майже 10 із цих країн запланували стати державою № 1 у світі з розвитку штучного інтелекту. Ми ж не можемо припустити, що 10 держав, серед яких є США, Китай, Японія, Північна Корея, Канада, Велика Британія і навіть Євросоюз, є суцільними фантастами? Звичайно, не можемо. В дійсності багато країн відводять надзвичайно важливу роль у майбутньому людської цивілізації саме широкому застосуванню штучного інтелекту.

Вражає? Ще більш вражають суми бюджетів, які світовими корпораціями та об’єднаннями виділяються на питання, пов’язані зі штучним інтелектом. Наприклад, це такі бренди як: Google, Apple, Microsoft, Intel, Amazon тощо, а також усі ведучі виробники автономних авто, кораблів та літаків, сучасного лікарського діагностичного обладнання тощо. Тому той, хто досліджує штучний інтелект або так чи інакше пов’язаний з різними аспектами його розвитку, впровадження та застосування — це не фантаст, в негативній конотації цього слова, це — людина, яка працює на майбутнє.

А може, це я так сам себе вмовляю? Бо дійсно, поки що при спілкуванні на ці теми, здебільшого зустрічаєшся або з потаємною посмішкою, або з відвертими запереченнями можливості майбутнього з роботами.

Що воно за «фрукт» штучний інтелект

— Я вважаю, що описана ситуація стосується не стільки Вас особисто, скільки вона була і є характерною для всіх нововведень — як соціальних, так і технічних. Але все ж поясніть, що ж таке штучний інтелект?

— Підступнішого питання й уявити не можна (жарт). Декілька цифр: в одній із дисертацій Тілбургского університету (Нідерланди) досліджувалося близько 200 визначень терміна «інтелект». У в ній же стверджувалося, що по цей день про загальноприйняте визначення терміна «інтелект» вчені ще не домовилися.

Наукова пошукова система Google Академія на запит «штучний інтелект (artificial intelligence)» видає загальну кількість наукових праць за період 1900—2019 рр. — майже 1,58 млн, а за останні 5 років — близько 0,41 млн (26% від загальної кількості). А на запит «правове регулювання штучний інтелект (legal regulation artificial intelligence)»: загальна кількість за період 1900—2019 рр. — 0,048 млн, за останні 5 років — 0,017 млн (38% від загальної кількості) наукових праць. Звичайно, це дуже й дуже приблизна статистика, але можна відчути тенденції. Увага до проблематики штучного інтелекту, зокрема й до правових проблем, пов’язаних із ним, зростає вражаючими темпами. Подібна ситуація складається із загальною тематикою ІоТ. Але в той же час тільки шість національних стратегії (Китай, Південна Корея, Японія, США, Велика Британія, Євросоюз) мають окремі розділи з більш-менш чіткими завданнями щодо вирішення правових проблем, пов’язаних із розвитком та застосуванням систем зі штучним інтелектом.

Водночас парламент Євросоюзу в лютому 2017 р. прийняв Резолюцію з рекомендаціями Єврокомісії щодо питання цивільно-правового регулювання робототехніки. У світі створено декілька десятків комісій з етики розробників роботів зі штучним інтелектом та, власне, з етики функціонування самих роботів. Активно дискутуються питання відповідальності за нанесення шкоди в умовах застосування роботів. В активній науковій та фаховій дискусії знаходиться ще багато проблем, які потребують формування відповідного правового забезпечення. Таким чином, спостерігається активне залучення вчених та відповідних експертів до процесу вирішення правових проблем застосування роботів зі штучним інтелектом.

Спробую, як то кажуть, на пальцях пояснити моє розуміння штучного інтелекту. Вчені дійшли згоди, що штучний інтелект характеризується певною сукупністю когнітивних функцій, наявність яких забезпечує мозок людини. Але точаться жваві дискусії навколо визначення, призначення, можливостей, класифікації, ієрархії когнітивних функцій, а також стосовно ролі та значення для діяльності людини тих чи інших когнітивних функцій.

Погодимося, що наше загальне розуміння про щось штучне полягає в тому, що ми його сприймаємо як аналог чогось природного, але лише у випадку певної еквівалентності всіх або основних властивостей цього штучного властивостям природного. Поширюючи таке розуміння, дійдемо висновку, що штучний інтелект — це коли певна комп’ютерна програма реалізує (моделює) набір когнітивних функцій (КФ), які за властивостями є еквівалентними когнітивним функціям людини. Оскільки я колись навчався в математичній школі при МГУ, то мені до вподоби наступне рівняння КФ штучний інтелект = КФ людина. Такий підхід відкриває широкі перспективи для правових досліджень у сфері застосування штучного інтелекту.

Штучний інтелект і право

— Ви, начебто, привідчинили двері в свою творчу лабораторію. Хотілося б заглянути й далі. До чого Ви вже дійшли?

— Ми з Вами ризикуємо не скоро закінчити цю бесіду тому, що починається найцікавіше.

Фактично, правові дослідження застосування технологій ІоТ, зокрема, штучного інтелекту або роботів потребують не тільки міжгалузевого підходу в рамках правових наук, але й міждисциплінарного підходу в рамках багатьох інших наук. Але, розуміючи формат, буду лаконічним.

Для обґрунтування побудови можливої теоретичної конструкції правового регулювання застосування роботів із штучним інтелектом довелося вдосконалити визначення певних категорій теорії права, а саме юридична догма та юридична фікція. І ця важка справа закінчилася формулюванням наступної юридичної фікції: система Інтернету речей зі штучним інтелектом як суб’єкт права може розглядатися в якості представника в розумінні ст. 237 ЦКУ, який зобов’язаний або має право вчиняти правочини від імені її власника (розпорядника), якого вона (система) представляє.

Більш детально про це викладено в декількох моїх статтях, які розміщені на іншому науковому сайті — Academia.edu. До речі, інструментарій сайту дозволяє відстежувати факт перегляду наукових праць відвідувачами. Так ось яка спостерігається статистика: понад 95% переглядів моїх статей із тематики ІоТ, роботів, штучного інтелекту, блокчейну тощо здійснюється представниками іноземних країн (більш менш активно — це півтора десятки країн, з них 5 країн СНД).

— Як Ви вважаєте, що ж сприяє або заважає розвитку ІоТ у нашій країні?

— Україна, як і всі держави світу, перебуває на порозі кардинального технологічного стрибка (наступні 30—50 років), який відбудеться завдяки застосуванню досягнень у сфері технологій Інтернету речей, штучного інтелекту, нано- і біотехнологій, генетики, робототехніки тощо. Особливість сучасного технологічного стрибка в тому, що він може призвести до стрімкого у часі формування й розвитку нових за змістом і формою суспільних відносин у різних сферах життєдіяльності людини, суспільства, держави. Тобто сьогодні ми не можемо із впевненістю уявити, яке ж суспільство, які ж суспільні відносини будуть через 30—50 років. Саме тому нам вкрай необхідно терміново розгортати роботи по перспективному стратегічному плануванню розвитку нашої держави. При цьому горизонт планування має бути значним — декілька десятиліть.

Але на сьогодні можемо констатувати, що існують певні бар’єри та ризики на шляху розвитку технологій Інтернету речей. До основних системних бар’єрів слід віднести наступне: 1) відсутність державної стратегії та лідерів змін; 2) недостатнє розуміння цінностей Інтернету речей політичним істеблішментом країни, керівниками галузей та бізнес-структур. Крім того, існує й певна низка бар’єрів та ризиків: політичні; техніко-технологічні; правового регулювання; освітянські та мотиваційні; фінансово-економічні; безпекові; конфіденційності; сумісності технологій; стандартизації тощо. Кожен із перелічених видів бар’єрів потребує ретельного дослідження для формування програми заходів щодо їх подолання, бо саме вони є джерелом певного спектру загроз, які можуть реалізуватись при використанні ІоТ.

Як я вже розповідав, протягом наступних десятків років у всіх сферах суспільної активності відбудуться безпрецедентні технологічні зміни, але левова частка з них обов’язково базуватиметься на використанні інформаційно-комп’ютерних технологій (ІКТ). Тобто використання ІКТ буде умовою реалізації всіх суспільних відносин. Таким чином, правове забезпечення всіх правовідносин буде обов’язково включати норми інформаційного права.

Спілкувався Лесь КУРІННИЙ,
спеціально для ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути