Connect with us

Думка експерта

Кодекс про державні та інші офіційні символи України: його доцільність та необхідність

Дата публікації:

Юлія Коломієць, доктор юридичних наук, професор НУ «Одеська юридична академія»

Тридцятого вересня 2020 року Кабінет Міністрів прийняв постанову № 892 «Про проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного герба України». Її пунктом 5 на Міністерство культури та інформаційної політики було покладено обов’язок забезпечити подання до 1 грудня 2020 р. Міністерству юстиції пропозицій за результатами конкурсу для врахування їх під час розроблення проекту Закону «Про державні символи України».

Про порядок використання та захист держсимволів

Сама ідея про розробку єдиного закону, в якому б передбачалися порядок використання та захисту державних символів України, видається обґрунтованою. На сьогодні правовою базою існування державних символів України є: Конституція України, Указ Президії Верховної Ради України від 15 січня 1992 року № 2042-XII «Про Державний гімн України», Постанова Верховної Ради України від 28 січня 1992 року № 2067-XII «Про Державний прапор України», Постанова Верховної Ради України від 19 лютого 1992 року № 2137-XII «Про Державний герб України», Постанова Верховної Ради України від 21 січня 2000 року № 1405-XIV «Про встановлення державної символіки на фасадах і в приміщенні Верховної Ради України», Закон України від 6 березня 2003 року № 602-IV «Про Державний Гімн України». Водночас такий підхід до регулювання відносин, пов’язаних із використанням державних символів, суперечить статті 20 Конституції України, в якій передбачено, що опис державних символів України та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Проект Закону України «Про державні символи України» міг би виправити зазначену ситуацію й дати українському народу цілісне уявлення про державні символи України, як символи духовної єдності та самобутності української культури, але на сучасному етапі розвитку держави та суспільства недостатньо прийняти відповідний закон. Виникла нагальна потреба в розробці Кодексу про державні та інші офіційні символи України.

Окрім державних символів в Україні, певне ідеологічне та юридичне навантаження несуть й інші владні символи. Так, наприклад, офіційними символами глави держави в Україні є: Прапор (штандарт), Знак, Гербова печатка, Булава Президента України, які засвідчують спадкоємність багатовікових історичних традицій українського державотворення.

В Збройних Силах України використовуються емблеми і прапори ЗСУ, Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, Сухопутних військ ЗСУ, Повітряних Сил ЗСУ, емблеми Військово-Морських Сил і Військово-Морський Прапор ЗСУ, штандарти Міністра оборони України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, командувача Сухопутних військ ЗСУ, командувача Повітряних Сил ЗСУ, командувача Військово-Морських Сил ЗСУ, емблема розвідувального органу Міністерства оборони України – Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Власні символи мають й інші владні структури. Так, Державна прикордонна служба має наступні символи: емблему, прапор Державної прикордонної служби України, герб Адміністрації Державної прикордонної служби України, прапор Морської охорони Державної прикордонної служби України, Бойовий прапор адміністрації Державної прикордонної служби України, штандарт голови Державної прикордонної служби України. Символами Національної поліції України є емблема НПУ, прапор Національної поліції України та службові прапори територіальних органів, науково-дослідних установ Національної поліції України.

Це — неповний перелік державних органів України, які мають свої символи. Порядок їх використання затверджується указами Президента України, але єдиного підходу до врегулювання цього питання немає. Наприклад, у додатках до Указу Президента України від 7 серпня 2001 року № 594/2001 «Про символіку Державної прикордонної служби України» є лише опис відповідної символіки без графічного зображення, тоді як у додатках до указів, що затверджують символіку Збройних Сил України та Національної поліції України є й опис, і графічне зображення. Окрім того, в зазначених нормативних актах не вказується мета та завдання використання офіційних символів державних органів України. Як правило, пишеться: «Емблема та прапор… є офіційними відмітними символами…, що вказують на належність до…». Такий підхід обмежує ідеологічне значення офіційної символіки. Адже в Україні символіка різних органів державної влади відрізняється. Кожен геральдист скаже: «Усе, що зображено на гербі, емблемі чи прапорі має певне історичне та ідеологічне значення». Наприклад, звичайний меч означає готовність до захисту вітчизни, роду, міста від ворогів, а також участь у боях; полум’яніючий меч, як на гербі Києва, означає не тільки військову, а й духовну зброю, яка символізує просвітництво, світло, добро.

Відповідальність за наругу над державними символами

Неврегульованим залишається й питання про відповідальність за наругу над офіційними символами державних органів України. Щоправда, у Верховній Раді України зареєстровано законопроект про внесення змін до статті 338 Кримінального кодексу України (далі — КК України) (№ 3102), яким пропонується криміналізувати публічну наругу над військовослужбовцями Збройних Сил України, військовою формою одягу або знаками розрізнення військовослужбовців. У КК України статтю 338 «Наруга над державними символами» пропонується перейменувати на «Наругу над державними символами та військовослужбовцями і військовою формою їх одягу».

У пояснювальній записці до документу зазначається, що «сьогодні знову лунають образи в бік військовослужбовців». «Це — неприйнятно. Ніхто не має права ображати людей, які захищають нас, нашу землю, нашу державу, – військовослужбовців Збройних Сил України», – йдеться в тексті. Автори законопроекту використовують терміни «наруга» та «образа» як синоніми, але в КК України — це різні поняття. Термін «наруга» використовується до неживих предметів, терміни «образа», «мордування» – до фізичних осіб. Хоча можна погодитися з тим, що публічна наруга над офіційними символами Збройних Сил України є суспільно небезпечним діянням. Назву ст. 338 КК України доцільно перейменувати на «Наруга над державними та іншими офіційними символами України».

Символіка адміністративно-територіальних одиниць

Окрім офіційної символіки державних органів певне ідеологічне значення має символіка адміністративно-територіальних одиниць України. Майже кожне місто, кожен район, кожна область і навіть села мають свій герб та прапор. Але всі вони дуже розрізненні. Дивлячись на них, не створюється враження, що перераховані населенні пункти є складовими єдиної держави. Відсутність однакового підходу до створення та використання місцевої символіки суперечить історичним традиціям. Наприклад, герб Київської губернії відрізнявся від гербу Полтавщини лише кольором та фігурою, зображеною на щиті. А от герби областей відрізнялися від гербів губерній не лише фігурами, зображеними на щиті, але й короною та кольором стрічки, якою обвито вінок.

Немає єдиного підходу і до того, що може бути символікою адміністративно-територіальної одиниці. Наприклад, символами Києва є: герб, прапор, гімн. Символами міста Тульчин є: прапор, малий та великий герб. Немає єдиних стандартів і щодо опису символіки адміністративно-територіальних одиниць. Зазначена символіка затверджується рішеннями відповідних місцевих рад, але описується вона по-різному. В деяких рішеннях є детальний опис місцевої символіки, який не обмежується словесним відображенням зовнішнього вигляду того або іншого символу, йдеться про історичне та ідеологічне значення для відповідного краю обраної символіки. Окрім того, відкритими залишаються питання про використання символіки міста поряд із символікою відповідного району та області, а також, що буде із символікою ліквідованих районів.

Усі перераховані проблеми та питання потребують вирішення на державному рівні, адже лише держава володіє тим ресурсом, який дозволяє їй забезпечувати порядок у суспільстві та підтримувати ідею про соборність України. Для врегулювання цих питань потрібно розробити та прийняти Кодекс про державні та інші офіційні символи України.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Предлагаемые условия контракта Украины с Alstom недопустимы – Кисилевский

Опубліковано

on

Предложение французского концерна Alstom о локализации в Украине производства на уровне 15% в рамках готовящегося контракта на поставку грузовых локомотивов выглядит как проявление пренебрежения и высокомерия. Такое мнение в среду, 31 марта, выразил заместитель председателя комитета Верховной Рады по экономической политике Дмитрий Кисилевский на своей странице в соцсети Facebook.

Он напомнил, что ранее в СМИ появилась информация, что Украина готовит контракт на закупку электровозов у компании Alstom. Как выяснилось из официального ответа Мининфраструктуры Украины, на переговорах по данному вопросу обсуждается локализация 15%.

Вместе с тем Alstom поставит испанскому национальному железнодорожному оператору Renfe 152 электропоезда X’Trapolis  с локализацией 80%, согласно сообщениям зарубежных СМИ.

Поэтому в случае необходимости утверждения этой международной сделки парламентом 15%-я локализация встретит критику народных депутатов, предупредил Д.Кисилевский.

“А чиновники, которые рискнут подписать подобный договор, должны быть привлечены к ответственности за ущерб национальным экономическим интересам”, – подчеркнул он.

По словам замглавы комитета ВР, переговорам о 15% локализации особого цинизма добавляет тот факт, что украинские производители ж.д. транспорта проходят худший период за все годы независимости.

Так, на Крюковском вагоностроительном заводе, флагмане отрасли, за январь-февраль произведено всего 70 грузовых вагонов составил  – это в 6 с лишним раз меньше, чем за январь-февраль прошлого года.

В целом по Украине выпуск грузовых вагонов и платформ в январе-феврале 2021 г. упал на 75%, т.е. в 4 раза по сравнению с январем-февралем 2020 года – до 184 ед., по данным Госстата.

Напомним, 21 июля 2020 г. ВР приняла в первом чтении законопроект №3739 о локализации промышленного производства при  закупках зарубежного оборудования для госкомпаний и госучреждений.

По мнению представителей промышленных предприятий, окончательное принятие документа относительно обязательного производства в Украине части закупаемой за рубежом машиностроительной продукции даст импульс привлечению масштабных инвестиций в национальную экономику.

Читати далі

Думка експерта

Електронне суспільство знань: досвід інноваційного розвитку та правнича стратегія відомого освітнього закладу з Рівненщини

Опубліковано

on

Сьогодні можна сміливо говорити, що нинішній стан прагматичного розвитку українського суспільства безпосередньо пов’язаний з освітою і наукою. При цьому слід особливо акцентувати увагу на тому, що цивілізаційний стратегічний вибір і нова інноваційна політика одного з кращих закладів вищої освіти Рівненщини реально засвідчує важливість освіти і престижність сучасних професій, які обирають студенти цього ВНЗ. В даному дослідженні автори пропонують узагальнені результати діяльності освітнього колективу Рівненського аграрного коледжу Національного університету біоресурсів і природокористування, який впроваджує в навчальний процес новітні інноваційні професії і спеціальності, пов’язані з поширенням нових ідей «Індустрії 4.0», «Четвертої промислової революції» та «Сонячного суспільства знань» в еру асиметричної електронної трансформації.

Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету


Микола МАЛІЙ,
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

 

Електронна інженерія

На початку ХХІ століття людство вступило в нову стадію свого розвитку — трансформаційний період розбудови електронного суспільства знань. Найрозвиненіші країни світу, зокрема, США, Канада, Велика Британія, Франція, ФРН, Італія, як і Китай, Південна Корея, Сінгапур та Японія вже піднялися на його перший рівень. Розуміння того, що електронне суспільство знань знаменує створення нової цивілізації і веде до сутнісних змін у системі сучасних культурних, освітніх, наукових і праксеологічних трансформацій дозволяє державам світу досягати вершин цивілізаційного розвитку. Очевидно, що в міру свого поглиблення електронне суспільство знань усе більше стає надбанням масової суспільної свідомості громадськості.

Передчуття й осмислення неминучості крутого повороту в історичних долях людства, пов’язаного з переходом до нової електронної цивілізації, помітно вже в працях таких мислителів першої половини минулого століття, як Д. Белл, К. Кларк, Дж. Мартін, Й. Масула, Ф. Махлуна, Д. Шепка, О. Шпенглер та багатьох вчених Австралії, Великобританії, США, Японії тощо. Сьогодні людство реально стало свідком настання суспільства інформації, електронних послуг, суспільства з новим електронним правом, новою електронною економікою й ІТ-технологіями. Світ буквально просочений інформацією. За словами австралійського психолога та соціального дослідника Мак-Кая, «світ тоне в потоці інформації, а людей запрошують скористатися швидкісними інформаційними супермагістралями».

Пріоритети і загрози електронного суспільства

Що ж таке інформація, яка її сутність, які пріоритети і загрози несе в собі електронне інформаційне суспільство? Латинське кореневе слово «інформо» передає думку про надання форми чомусь: це як гончар формує глину й створює оригінальні мистецькі шедеври. Тому слово «інформувати» деколи визначають як «формувати свідомість», «впливати на мислення або виховувати його».

Якщо колись інформація була лише засобом досягнення певної мети, то тепер кінцевою метою стало саме володіння нею. Цю манію володіння інформацією живить сьогодні злива таких сучасних засобів електронного дистанційного зв’язку, як всесвітні мережі, мобільний телефон та персональний комп’ютер. Ці засоби, методи і технології по праву вважаються символами й талісманами електронної інформаційної доби. Ніколас Негрононте з Массачусетського технологічного інституту в зв’язку з цим зазначає, що «праця на комп’ютері перетворилася з технічного процесу в спосіб життя».

Вважаємо, що питання автоматизації, комп’ютеризації, інформатизації тісно пов’язані також і з завданнями інформатизації освітнього процесу, гуманітаризації змісту освіти та гуманізації навчального процесу з огляду на те, що до найголовніших гуманітарних проблем сьогодні відносяться соціально-економічні, еколого-правові, проблеми спілкування, доступу до знань, отримання, опрацювання, зберігання, передавання, подання й використання інформації про навколишній світ, про людину і суспільство, культуру і традиції народів, що можливо лише в умовах широкого впровадження та систематичного використання нових інформаційних технологій навчання. Тому інформатизація освіти в Україні має бути спрямована на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, вдосконалення форм і змісту навчального процесу, впровадження комп’ютерних методів навчання та тестування.

Підбиваючи підсумок озвученого вище, слід акцентувати увагу на тому, що конвергенція сонячного суспільства знань — це глобальна освітня стратегія, тактика і мистецтво розбудови світоглядно-філософської, соціально-правової, інноваційно-комунікаційної інженерії нового електронного тисячоліття.

Креативний потенціал Рівненського коледжу

Відповідно до реалізації концептуальних засад викладеного вище в даному розділі розглянемо прагматичну модель цивілізаційного розвитку, яка вже діє в одному з регіональних вузів України. Слід зазначити, що за свою багаторічну (70 років) історію становлення і розвитку колектив коледжу зумів створити, зберегти й продовжує розвивати потужний інноваційний потенціал педагогічного колективу, лабораторно-комп ’ютерно ї бази та багаточисельної армії студентства, оскільки вуз славиться високим рівнем надання інноваційних освітніх послуг відповідно до потреб та вимог Індустрії 4.0, Четвертої промислової революції і електронного суспільства знань.

Очевидно, що потреби та вимоги розвитку електронного суспільства знань ставлять перед освітою, наукою та практикою нові цілі й завдання, визначають відповідні пріоритети інноваційного цивілізаційного розвитку. Усвідомлюючи тенденції світового розвитку електронної цивілізації керівництво і педагогічний колектив коледжу постійно дбають про необхідність формування нових спеціальностей і спеціальних дисциплін, які тісно пов’язані з інноваціями, креативністю, новітніми електронними технологіями.

Відомо, що за роки свого існування аграрний коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України за змістом і якістю професійної освітньої діяльності посідає одне з провідних місць у системі підготовки кадрів нашої країни. Цей навчальний заклад по праву може пишатися гарними звичаями, традиціями та історичними віхами становлення і розвитку освітнього закладу. Фактично завдяки наполегливій повсякденній праці, мудрості досвіду, відданості справі педагогічний колектив цього навчального закладу є одним з найкращих в системі освіти як Рівненщини, так і України. Його здобутки та надбання свідчать про те, що в ньому здавна формувався потужний інтелектуальний потенціал нашої держави, оскільки тут готують економістів, фінансистів, товарознавців, бухгалтерів, комівояжерів, правників, програмістів, землевпорядників, картографів, геодезистів, проектувальників, будівельників, дизайнерів, які створюють основи світоглядної колиски української ідентичності, духовної основи нашого народу, який забезпечує виведення освіти, культури, науки, економіки держави на новий світовий рівень.

Усе це свідчить про те, що наполеглива праця тисячного педагогічного колективу багатьох поколінь, забезпечується вмілою й ефективною управлінською майстерністю його керівника заслуженого працівника та відмінника освіти України, академіка інженерної академії України, Ярослава Петровича Корсуна. Старанністю професорсько-викладацького складу та студентської молоді в навчанні, науково-дослідницькій діяльності, спорті цей унікальний освітній острівець перетворено в одного із лідерів освітньої України. В багатьох напрямах освітньої, дослідницько-конструкторської, навчально-виховної діяльності цей заклад за свою 70-річну діяльність став чудовим прикладом для наслідування, оскільки має повне право пишатися своїми здобутками, надбаннями в підготовці нової генерації духовного, інтелектуального і професійного цвіту нації.

Слід зазначити, що стратегічним напрямом розвитку коледжу є створення гнучкої моделі цивілізаційного розвитку, яка б давала можливість оперативно реагувати на потреби й запити суспільства в тих чи інших новітніх спеціальностях. Наразі цей освітній заклад готує фахівців з таких пріоритетних спеціальностей, як планування сільськогосподарського виробництва, гідромеліорація, промислове та цивільне будівництво, землевпорядкування, організація заготівель і товарів нової сільськогосподарської продукції, програмування для ЕОТ і АС, спорядження будівель і споруд та будівельний дизайн.

Історія і сьогодення

За минулі роки Рівненський аграрний коледж пройшов славетний шлях свого становлення й розвитку від бухгалтерської школи до одного із найпрестижніших вузів краю. Вперше відкривши свої двері в далекому 1952 році, навчальний заклад підготував понад 50 тисяч фахівців.

Заразом закцентуємо ще й на тому, що застосування в цьому коледжі сучасних дидактичних педагогічних інноваційних технологій та новітніх технічних засобів навчання дозволяють проводити підготовку фахівців європейського рівня за спеціальностями, які стовідсотково забезпечені працевлаштуванням на сучасному ринку праці. Крім того, під час навчання в коледжі студенти отримують посвідчення водія категорії «В» та свідоцтво кваліфікованого фахівця.

Характерною ознакою навчально-виховного процесу в цьому закладі вищої освіти є поєднання історичних традицій, професійного досвіду та новітніх інновацій. А на щорічних педагогічних читаннях із метою підвищення фахового рівня педагогічних працівників обговорюються найактуальніші питання тенденцій розвитку цивілізації з професійно орієнтованих дисциплін. На такі заходи традиційно запрошують провідних фахівців нашої держави в галузі філософії, права, економіки, фінансів, архітектури, дизайну, землевпорядкування, будівництва, кібернетики, інформатики, програмування тощо.

Науковий погляд на електронне майбутнє України

Нещодавно в Рівненському коледжі Національного університету біоресурсів і природокористування України відбувся надзвичайно цікавий науковий форум присвячений оригінальній темі «Освіта та наука електронного тисячоліття». До участі у ньому були запрошені відомі вчені Міжнародного карпатського університету, Європейського університету управління, безпеки та інформаційно-правових технологій, Інтелектуального форуму «Єдина Європа» та Київського університету права НАН України. В педагогічних читаннях взяли участь провідні фахівці правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ» та ТОВ «АРМАТЕХ-СЕРВІС», що є потужним офіційним сервісним партнером найбільшого виробника насосного обладнання в світі GRUNDFOS (Данія). Під час форуму розглядалися й питання, пов’язані із поширенням нових ідей четвертої промислової революції, Індустрії 4.0 та суспільства знань у світі — від історії становлення міждисциплінарного напряму електронної комунікації до закономірностей прийняття індивідуальних рішень та впровадження соціально-комунікаційних інноваційних електронних технологій в освітню й наукову діяльність.

Доповідачі у своїх виступах розповіли про дослідження щодо соціально-правових, інноваційно-комунікаційних, інформаційно-комп’ютерних аспектів життєдіяльності людини, суспільства, цивілізації. Навели цікаві факти про глобальні цивілізаційні зміни в третьому тисячолітті. Також було порушено велику кількість надзвичайно актуальних питань, які стосуються не лише перспектив розвитку окремих країн та регіонів, але й зовсім специфічних проблем інноваційного розвитку освіти, науки, культури, медіасфери, медицини тощо. Зокрема, під час проведення майстер-класу акцентувалася увага на тому, що світова спільнота на початку ХХІ століття остаточно перейшла до формування конвергенції сонячного суспільства знань. Це обумовлено тим, що як справедливо зазначає засновник і президент Давоського форуму у Швейцарії К. Шваб, що сьогодні новітні ідеї, інновації, сучасні знання, навики й наукові розробки стали наріжним каменем, фундаментальною основою розбудови культури, освіти, науки та економіки провідних країн світу. А це значить, що сучасна креативна освіта, наука і практика нового електронного тисячоліття вимагають використання в повсякденній діяльності засобів критичного мислення, ноозасобів, методів спеціального аналізу прийняття оптимальних якісних рішень й електронних технологій ситуаційного управління реагування як на типові, так і на екстремальні, кризові ситуації.

Людина — єдина істота в світі, яка може критично мислити і приймати адекватні правильні рішення. І саме такі сучасні освітні заклади яким є Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України — це ідеальне середовище для навчання, дослідницької творчої діяльності та розвитку такого мислення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Кримінально-правова протидія контрабанді лісу: очікування, реалії, перспективи (частина 2)

Опубліковано

on

Закінчення. Початок


Олександр ДУДОРОВ,
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач науково-дослідної лабораторії з проблем попередження, припинення та розслідування злочинів територіальними органами Національної поліції України Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка (м. Сєвєродонецьк)


Роман МОВЧАН,
доктор юридичних наук, доцент кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця)

 

Про проблему довільності кількісних
показників, передбачених ст. 201-1 КК

Ми вже неодноразово звертали увагу на притаманну чинному КК проблему довільності кількісних показників криміноутворювальних і кваліфікуючих ознак складів кримінальних правопорушень, без розв’язання якої годі й вести мову про соціальну обумовленість кримінально-правових заборон. Вказана проблема вкотре знайшла своє відображення при конструюванні ст. 201-1 КК.

У п. 2 примітки первинної редакції ст. 201-1 Кримінального кодексу показники передбачених у ч. 2 та ч. 3 великого та особливо великого розмірів закріплювалися на рівні 1 та 2-х тисяч НМДГ, відповідно. Для розуміння логіки подальших дій парламентарів варто зазначити те, що крім доповнення КК ст. 201-1, ухвалення Закону від 6 вересня 2018 р. призвело й до зміни ст. 246 КК, у новій редакції якої було максимально формалізовано оцінний до цього показник криміноутворювальної ознаки у виді «істотної шкоди» (2 тисячі і більше НМДГ), а також диференційовану відповідальність за дії, що спричинили «тяжкі наслідки», якими повинні були вважатися такі наслідки, які вже у 5 тис. разів і більше перевищують НМДГ.

Проблема, однак, полягала в тому, що ці показники вчергове були взяті «зі стелі» і, як наслідок, абсолютно не враховували реалії правозастосування, зокрема той факт, що розмір шкоди, розцінюваний правозастосувачами як свідчення її істотності з погляду кваліфікації за попередньою редакцією ст. 246 КК, зазвичай складав 7–10 тисяч гривень. Як бачимо, показник такої шкоди є приблизно в 200 (!) разів меншим, ніж закріплений Законом від 6 вересня 2018 р., що навряд чи узгоджувалося із задекларованим розробниками законопроекту посиленням кримінальної відповідальності за незаконну порубку лісу.

Врешті-решт очевидну завищеність закріплених у п. 1 примітки ст. 246 КК кількісних показників зрозуміли й народні депутати, що стало підставою для розроблення законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження українських лісів». У Пояснювальній записці до нього ми нарешті зустріли хоча б якесь обґрунтування позиції суб’єктів законодавчої ініціативи, які вказали на те, що:

– по-перше, в лісах державних лісогосподарських підприємств, що належать до сфери управління Держлісагентства, за 2018 р. обсяг незаконних рубок склав 17,7 тис. м3 деревини на суму заподіяної шкоди 116,7 млн грн, що в загальному на 1 м3 незаконної рубки дорівнює 6 582,73 грн заподіяної шкоди;

– по-друге, для того, щоб порушник був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 246 КК, мінімальний обсяг незаконної рубки, скоєної ним, повинен становити понад 292 м3 ;

– по-третє, згідно з лісотаксаційними показниками середній обсяг деревини пристигаючого або стиглого деревостану складає 250–300 м3 на 1 га, а отже, порушнику необхідно одночасно зрізати близько 1 га лісу, щоб була правова підстава для оголошення йому підозри у вчиненні злочину, передбаченого ст. 246 КК.

Зважаючи на представлені аргументи, розробники законопроекту, який набув статусу Закону від 25 квітня 2019 р., домоглися не лише уточнення передбачених п. 1 і п. 2 примітки ст. 246 КК показників істотної та тяжкої шкоди, які були зменшені до 20 та 60 НМДГ, відповідно, а й аналогічної корекції показників, передбачених ст. 201-1 КК великого та особливо великого розмірів, показники яких відтоді й дотепер закріплені на рівні 18 та 36 НМДГ, відповідно. У зв’язку з цими законодавчими «перипетіями» у нас виникло декілька запитань.

1. Чому наведена вище важлива інформація не була врахована раніше, тобто ще при ухваленні Закону від 6 вересня 2018 р.? Нерозуміння цього лише посилюється, якщо взяти до уваги ту обставину, що з 10 ініціаторів законопроекту, ухваленого як Закон 16 квітня 2019 р., відразу шість (В. В. Галасюк, М. В. Єфімов, С. І. Кіраль, Г. Г. Кривошея, О. В. Кужель, О. І. Нечаєв) були розробниками й законопроєкту, прийнятого як Закон від 6 вересня 2018 р.;

2. Про яку стабільність і соціальну обумовленість кримінального закону може йтися, якщо кількісні показники криміноутворювальних (ст. 246 КК) і кваліфікуючих (як ст. 201-1, так і ст. 246 КК) ознак складів злочинів одномоментно змінюються в понад 50 (ст. 201-1 КК) або навіть 100 (ст. 246 КК) разів? Виходить, що до цього моменту (до набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) у відповідних нормах закріплювалися показники, які від обґрунтованих відрізнялися саме в 50 і 100 разів, відповідно?

3. Чому передбачені як раніше, так і наразі в ст. 201-1 та 246 КК параметри жодним чином не корелюють між собою? Ми цілком свідомі того, що в ст. 201-1 Кримінального кодексу відповідні показники позначають вартість деревини, яка виступає підставою для диференціації кримінальної відповідальності, а в ст. 246 КК — показник шкоди, яка є не лише кваліфікуючою, а й криміноутворювальною ознакою. Незважаючи на це, ми не знайшли аргументів проти уніфікації показників, закріплених у цих однорідних, як випливає зі змісту ч. 2 ст. 201-1 КК, складах злочинів. Невже ситуація принципово б змінилася, якби в ст. 201-1 КК параметри відповідних показників склали не 18 та 36 НМДГ, а, як і в ст. 246 КК, 20 та 60 НМДГ, відповідно?

До речі, з позиції системності кримінального закону не можемо зрозуміти й того, чому в ст. 201-1 КК повторними (ч. 2) вважаються дії, вчинені особою, яка раніше вчинила не лише злочин, передбачений цією нормою, а й ст. 246 КК (як і ст. 201 КК), тоді як у ст. 246 Кримінального кодексу (ч. 2) — лише особою, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею? Враховуючи визнану самим законодавцем однорідність й очевидну взаємообувленість розглядуваних посягань, логічні пояснення такого рішення навряд чи існують.

Про проблеми конструювання санкцій
ст. 201-1 КК і деякі реалії правозастосування

Необхідність обґрунтованого вище хоча б часткового збільшення передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 201-1 КК показників великого та особливо великих розмірів пояснюється не лише вимогами системності, а й тим, що цей крок дозволить бодай мінімально (хоч явно недостатньо) «згладити» невідповідність між суспільною небезпекою діянь, описаних у цих нормах, і суворістю передбачених ними основних покарань.

Мова, зокрема, про те, що з урахуванням закріпленого у п. 2 примітки показника «особливо великого розміру» на сьогодні особі, яка вчинила контрабанду деревини, вартість якої перевищує 40 860 грн (ч. 3 ст. 201-1 КК), як основне покарання може бути призначено лише (!) позбавлення волі на строк від 10 до 12 років. Але чи можна суспільну небезпеку такої поведінки вважати хоча б приблизно співмірною із суспільною небезпекою, наприклад, умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), розбою, вчиненого із проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК), катування, вчиненого за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК), терористичного акту, який призвів до каліцтва десятків людей (ч. 3 ст. 258 КК), тощо, за вчинення яких передбачено менш суворі покарання. До слова навіть за вчинення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК умисного вбивства винним рідко призначається позбавлення волі на строк, що перевищує 10 років, який, повторимо, є найменш суворим покаранням з-поміж тих, які мають призначатися на підставі ч. 3 ст. 201-1 Кримінального кодексу.

Вочевидь, кричущу неадекватність передбачених санкціями ч. 3 ст. 201-1 КК покарань усвідомлюють і правозастосувачі. Бо чим же інакше, як не їхнім «милосердям», можна пояснити той факт, що в згаданому вище випадку із судової практики дії особи, яка 18 березня 2020 р. (тобто після набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) намагалася перемістити через митний кордон України лісоматеріали вартістю 85 669 грн (тобто 82,4 НМДГ) були кваліфіковані не за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 201-1 КК, яка мала б застосовуватися у випадку контрабанди лісоматеріалів, вартість яких перевищує 36 НМДГ, а за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201-1 КК?

Оригінальніший, але від цього не менш незаконний спосіб «непомічання» наявності ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 201-1 КК, був використаний Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області, який розглядав справу щодо Особи-1. Останній 20 травня 2020 р. намагався незаконно перемістити через митний кордон України 32,138 м3 заборонених до експорту лісоматеріалів (а саме лісоматеріалів необроблених). Очевидно, що, зважаючи на вказаний об’єм, вартість відповідних лісоматеріалів і в цьому випадку істотно перевищила 36 НМДГ або щонайменше 18 НМДГ (ч. 2 ст. 201-1 КК), а тому зазначені дії мали б отримати кримінально-правову оцінку з посиланням саме на ч. 3 ст. 201-1 КК (або щонайменше на її ч. 2). Однак услід за органом досудового розслідування суд обмежився вказівкою на об’єм лісоматеріалів, не визнавши за потрібне встановити їхню вартість. Як наслідок, суд не знайшов підстав для кваліфікації дій Особи-1 за ч. 3 (або ч. 2) ст. 201-1 КК, інкримінувавши їй ч. 1 цієї статті (вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 7 грудня 2020 р. у справі № 138/2307/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93343127).

Після аналізу згаданих судових рішень у нас не могло не виникнути запитання, чи може неадекватність передбачених нормою Особливої частини КК санкцій бути підставою для такого собі «милосердя», фактично підміни права мораллю, що проявилося в нехтуванні елементарними правилами кваліфікації? Виявляється, що так, може.

Як уже зазначалося, головною метою доповнення КК ст. 201-1 проголошувалося посилення відповідальності за незаконний експорт деревини. Враховуючи суспільну небезпеку відповідних діянь, їхні загрозливі масштаби, задекларована ініціатива заслуговує на підтримку. Водночас нами вже приверталася увага до того, що прагнення посилити кримінальну відповідальність за певні екологічні та економічні правопорушення (а контрабанду деревини є підстави вважати еколого-економічним деліктом) за допомогою закріплення позбавлення волі на певний строк як єдиного виду покарання може призвести до зворотного ефекту, який спостерігається і сьогодні, коли замість «реального» відбування покарання чи не всі засуджені за вчинення певних кримінальних правопорушень звільняються від призначеного покарання у виді позбавлення волі на певний строк (те саме стосується й обмеження волі).

Тому ми рекомендували: 1) санкціями, які встановлюються за вчинення відповідних некваліфікованих кримінальних правопорушень, встановити єдиний безальтернативний основний вид покарання — штраф; 2) враховуючи підвищену суспільну небезпеку діянь, які утворюють кваліфіковані (особливо кваліфіковані) склади кримінальних правопорушень, пропонувалося зберегти у відповідних санкціях вказівку (поруч зі штрафом) на такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк. Однак рекомендації науковців були вкотре проігноровані. Як наслідок, не лише в ч. 3, а й у ч. 1 та ч. 2 ст. 201-1 КК передбачено єдине основне (безальтернативне) покарання у виді позбавлення волі (від 3 до 5 років і від 5 до 10 років, відповідно), що, за задумом законодавця, мало призвести до максимального посилення відповідальності за певні посягання. Що ж має місце насправді?

Для отримання відповіді на це питання ми вивчали вже не санкції ст. 201-1 КК, а тенденції судової практики, точніше не тенденції, а поодинокі випадки застосування розглядуваної кримінально-правової заборони. Виявилося, що ухвалені зміни не призвели до результатів, на які очікував законодавець, адже розгляд обох справ за ст. 201-1 КК, рішення щодо яких розміщені в ЄДРСР за 2020 р., був завершений призначенням покарання у виді позбавлення волі на певний строк (3 роки та 3 роки і 3 місяці, відповідно), від відбування якого винні особи звільнялися на підставі ст. 75 КК.

Замість післямови

У проекті КК України (контрольний текст станом на 17 січня 2021 р.) міститься низка цікавих і, сподіваємось, дієвих положень, покликаних забезпечити стабільність нового кримінального закону й належну якість відповідних законодавчих змін. Повністю підтримуючи учасників робочої групи в такому їхньому прагненні, водночас зауважимо, що головним запобіжником від необґрунтованих та поспішних законодавчих змін може й повинне стати підвищення рівня політичної та правової культури парламентарів. Без цього жодні вдосконалення законодавчих процедур позитивного ефекту не матимуть.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram