Думка експерта
Конституційна модернізація установчої влади українського народу в умовах євроінтеграційних змін. Частина 2
Закінчення. Початок
«У мене було тільки два шляхи. Перший: красти і вивести друзів та родичів в списки Forbes, але при цьому залишити свій народ на голій землі. Другий: служити своєму народу і вивести країну в десятку кращих країн світу. Я вибрав другий шлях…»
Лі Куан Ю
«Нічого зайвого від купців не вимагати і людям бідним здирства не чинити»
Стаття 16 Конституції Пилипа Орлика (1710 р.)
Петро Біленчук
професор Національного авіаційного університету
Олександр Кравчук
начальник відділу управління стратегічного аналізу і прогнозування Міністерства внутрішніх справ України
Тетяна Обіход
кандидат фізико-математичних наук, старший науковий співробітник, доцент Київського університету ринкових відносин
Конституційні засади подолання корупції
Другий блок третього напряму нашого дослідження напряму пов’язаний із тим, що згідно з Конституцією України, зокрема статтями 1, 3, 5, 6, 13, 19, 24 та ін. держава й органи законодавчої, виконавчої, судової влади та місцевого самоврядування безпосередньо існують тільки для того, аби захищати, розвивати й примножувати права і свободи Українського народу (людини і громадянина). Цим і зумовлено наше дослідження модернізації Головного Закону країни (установчої влади Українського народу) в умовах сучасних євроінтеграційних і світових змін.
Водночас громадянська, журналістська, експертна, слідча, оперативна, адвокатська і судова статистика свідчить про наявність у нашій країні багатоманіття різних негативних явищ, подій та кризових ситуацій.
Читайте також: Гаазька судова конвенція набрала чинності для України
Виходячи з даних позицій, вкажемо, що згідно з частиною першою статті 1 Кримінального кодексу України цей КК основним своїм завданням має правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку й громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
А стаття 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження визначає захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування й судового розгляду з тим, аби кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу й аби до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Таким чином, означені вище положення статей Кримінального і Кримінального процесуального кодексів чітко окреслюють вихідні положення Конституції України, передбачені статтями 1, 3, 5, 6, 8, 19, 62, 68 та іншими, які ґрунтуються на засадничих позиціях духовності і милосердя, справедливості й чесності, професіоналізму і Закону. Більше того, чільним Головним Законом України – Конституцією України, Законами України і відомчими правовими актами чітко визначені правові засади діяльності органів правосуддя, судочинства, правопорядку та спецслужб.
Читайте також: Сприяти деколонізації рф закликає Верховна Рада
Сьогодні українське суспільство найбільше бентежить нереформована судова система, що заважає подолати корупцію в Україні. Очевидно, що чим нижча довіра суспільства до українських судів, тим менше міжнародної поваги, відтак й іноземних інвестицій. Вважаємо, що стратегічним завданням сьогодні є формування сильного незалежного професійного суддівського корпусу, очищеного від корупції, створення дієвих, високих професійних та етичних стандартів адвокатури, прокуратури та високий рівень правової культури всіх органів юстиції. Поєднання цих складових забезпечить в Україні дотримання принципу верховенства права, закріпленого в статті 8 Конституції України, та сприятиме правовому, соціальному й економічному розвитку нашої країни.
Водночас судова статистика свідчить, що сьогодні з багатьох відомих причин органи правосуддя, судочинства, досудового розслідування та суди України не досягли означеної в Конституції та інших Законах України мети й обумовлених чільним законодавством завдань. Такі деструктивні процеси призводять до того, що кількість вчинених злочинів із року в рік зростає. При тому відзначається не просто зростання злочинності, а й її якісні зміни в частині організованості, технологічної та інтелектуальної озброєності, наявності корумпованих зв’язків тощо.
Спостерігається й різко негативна зміна криміногенної ситуації, зокрема, і в цьому році. Зокрема, в 2022-му Національна поліція України повідомила про високу протиправну активність організованої злочинності (припинено діяльність 62-х злочинних організацій, повідомлено про підозру 64-м суб’єктам підвищеного злочинного впливу («злодіям в законі»), збільшення кількості вчинення наркозлочинів та суттєве зростання злочинів, учинених з використанням електронних технологій, а також незаконного поводження зі зброєю.
Особливої уваги сьогодні потребує розробка широкомасштабного програмного плану дій громадськості спільно з органами державної влади (законодавчої, виконавчої судової) та управління і місцевого самоврядування з подолання в нашій країні такого негативного злочинного явища як корупційна злочинність. Адже політична корупція, корупційна злочинність олігархів – це реальна «іржа» органів державної влади та управління, яка за своєю суттю є страшенно небезпечною. Таке негативне суспільне явище ґрунтується на продуманих зловмисних злочинних діях, нечесності, аморальності самих чиновників, а тому є не лише антисуспільним, а й протиправовим, протизаконним, Особливо небезпечним є те, що їх антидержавні та антисуспільні інтереси, сподівання й злочинні дії «замішані на безпросвітній чиновницькій дурості й жахливій жадібності».
У зв’язку з цим Володимир Гуманенко й Олександр Луцик справедливо зазначають, що сьогодні злочинні корупційні дії організованої злочинної чиновницької гільдії вже реально загрожують національній безпеці нашої країни. Для дієвого покращення функціонування політичної, економічної та культурної системи розвитку української держави доцільно не шукати найкращих із кращих для обрання їх в органи законодавчої, виконавчої і судової влади та органи державного управління й місцевого самоврядування, а пропонувати конкретні реальні та креативні дієві шляхи: 1) обмеження правового статусу посадових обов’язків всіх чиновників, обраних у чітко законодавчо визначених межах їх діяльності; 2) постійного тотального, системного, мережевоцентричного контролю чиновників українським суспільством і власного самоконтролю; 3) створення дієвої електронної законодавчо затвердженої системи захисту людини, суспільства і держави від свідомо продуманих корупціонерами здійснюваних ними злочинних корупційних дій або навіть і випадково помилкових та явно злочинних непрофесійних дій конкретної людини чи організованих злочинних груп, за якої не можна було б красти, зловживати владою, займатися шахрайством, обманом, фальсифікацією, грабежем державних і приватних ресурсів, тобто вчиняти злочинні корупційні дії в Україні.
Водночас вважаємо, що засадничі положення Конституції України, а саме статей 1, 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14, 19, 24 та ін., необхідно врахувати не тільки при формуванні антикорупційної стратегії, але й безпосередньо при розробці правового механізму тактики і мистецтва подолання цього негативного криміногенного явища в нашій країні.
Конституційний механізм врегулювання обігу зброї як гарантія забезпечення національної безпеки
Суттєву небезпеку для України, регіональної та світової безпеки в цілому становить потрапляння в незаконний обіг у зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти України значної кількості вогнестрільної зброї, у тому числі й тієї, що використовується військовими формуваннями обох сторін. У цих обставинах вкрай важливого значення набуває реалізація закріпленого в Конституції України, зокрема у статтях 1, 3, 5, 8, 9, ч. 4 ст. 13, ч. 6 ст. 17, ст. 19, ст. 41, п. 1-2, 7-8 ч. 1 ст. 92, правового механізму врегулювання питань обігу вогнестрільної зброї в країні.
Читайте також: Проти вилучення у громад ПДФО виступає Асоціація міст України
Для забезпечення реалізації зазначеного вище конституційного механізму гарантування безпеки людини, суспільства, держави, міжнародної спільноти від загроз, ризиків і небезпек добробуту, соціально-економічному розвитку та права на мирне життя, зумовлених незаконним обігом вогнестрільної зброї, вважаємо за необхідне розробити і прийняти ВРУ Закон «Про зброю» та Закон України «Про обіг вогнестрільної зброї».
Такий підхід дозволить, по-перше, встановити обмеження на володіння, застосування (використання) зброї, по-друге, визначити та розмежувати за встановленими критеріями вимоги до вогнестрільної зброї, яка може перебувати у власності суб’єктів її обігу, та дозволені операції, по-третє, забезпечити виконання взятих Україною міжнародно-правових зобов’язань шляхом їх імплементації на національному рівні, зокрема Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї, затвердженого Резолюцією 55/255 Генеральної Асамблеї від 31.05.2001 р., та Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (статті 11, 12, 13, 22) .
Основні засади конституційної модернізації
Очевидно, що найважливішою складовою конституційної модернізації в умовах євроінтеграційних змін повинна стати світоглядно-філософська, соціально-правова, морально-етична та інноваційно-комунікаційна методологічна база, на основі якої буде побудовано сам процес і реалізовано механізм модернізації та реформування. Ефективне забезпечення стратегії, тактики і мистецтва конституційної модернізації в умовах євроінтеграційних змін неможливе без обов’язкової участі освітян, науковців і громадянського суспільства. Такий підхід сприятиме забезпеченню дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також формуванню найкращих правил управління своєю країною в новому тисячолітті.
Отже, на основі багатого вітчизняного, європейського і світового досвіду та креативних напрацювань сьогодні назріла необхідність розроблення конкретних й реальних конституційних змін, прийняття яких стане основою інноваційного та креативного розвитку нашої країни.
Висновки, пропозиції, рекомендації
1. Підсумовуючи проведене дослідження, необхідно враховувати асиметричні узагальнення відомого українського історика Данила Яневського, який справедливо вважає, що в процесі конституційної модернізації необхідно, по-перше, дотримуватися заповіту, який сформулював Лев Сапега – державний і військовий діяч Великого князівства Литовського і всієї Речі Посполитої, великий канцлер литовський, великий гетьман литовський, дипломат і політичний мислитель про те, що держава є виключно інструментом для захисту й примноження прав людини і громадянина; по-друге, доцільно визначити чітку мрію та ідею безпосередньо існування й інноваційного розвитку Української державності; по-третє, здійснити об’єднання Українського народу на засадах реалізації однієї окресленої ідеї та довіри один до одного. Для цього слід окреслити чіткі пріоритети та сповідувати одну систему цінностей, сформовану на засадах реалізації духовності, милосердя, справедливості, гідності, свободи, волі та професіоналізму в українському суспільстві.
2. Україна повинна стати надією для всього людства, адже має бути заснована на засадах поваги, довіри, розробки та народження нових ціннісних смислів розбудови як своєї державності, так і цивілізації загалом. Основою для цього є: по-перше, героїчні подвиги ЗСУ, по-друге, волонтерство, меценатство, благодійництво з метою забезпечення конституційної модернізації перемоги добра над злом у звитяжній боротьбі з ворогом.
Об’єднання зусиль громадськості з розроблення нової редакції Конституції України має бути спрямованим на конституційну модернізацію установчої влади Українського народу в умовах євроінтеграційних змін, яка стане основою побудови сильної, креативної, культурної країни через щасливий і радісний розвиток, добробут, заможність, духовне й матеріальне багатство, базуючись на принципах духовності і милосердя, чесності й справедливості, інноваційності та професіоналізму. Однак при реалізації конституційної модернізації слід заборонити двовладдя.
3. У підсумку конституційної реформи справжнім призначенням нашої країни стане захист, розвиток і примноження прав і свобод Українського народу.
Нагадаємо, у вступі до III Статуту Великого князівства Литовського 1588 року, написаного згаданим Левом Сапєгою, підкреслювалося, що метою правової держави є охорона прав і свобод громадян (Гавловська А. В. Інститут опіки і піклування в українському праві за статутами Великого князівства Литовського: історико-правові аспекти / А. В. Гавловська // Актуальні проблеми держави і права. 2005. Вип. 24. С. 264–268).
Послідовно реалізуючи принцип народовладдя, Україна матиме децентралізований устрій, який передбачався ще в статті 5 Конституції Української Народної Республіки шляхом надання УНР «своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації» (Історія української Конституції / Українська правнича фундація; упоряд.: А. Г. Слюсаренко, М. В. Томенко; вст. ст. С. П. Головатий. Київ: Право, 1997. – XV, С.105). З огляду на те, що народ є єдиним джерелом влади в країні, існує і єдине громадянство, що передбачає відсутність можливості мати одночасно громадянство іншої держави.
5. При здійсненні конституційної модернізації необхідно пам’ятати, що Український народ прагне щастя, радості, здоров’я (довголіття), заможності, багатства, добробуту і зиску для кожної людини, сім’ї, країни, цивілізації.
Саме правдива конституційна модернізація дозволить насолодитися омріяним життям в сонячному суспільстві знань в оновленій Республіці Україні, серед поважного, щасливого та життєрадісного Українського народу.
Джерело: Юридичний вісник України
