Думка експерта
Коронавірусна та посткоронавірусна злочинність: первісні карантинні припущення
Економіка залежить від економістів тою ж мірою
,
якою погода залежить від метеорологів.
(Старий жарт, який зараз, мабуть, доречний)
У двох попередніх номерах ЮВУ було надруковано статтю Є. Л. Стрельцова, Л. Є. Стрельцова «Коронавірус і кримінальне право: парадоксальність чи доречність їх спільного аналізу?». У кінці березня — на початку квітня, коли ми тільки починали усвідомлювати масштабність подій, пов’язаних із коронавірусом COVID-19, аналіз правових можливостей у подоланні цієї вірусної інфекції на той час був цілком достатнім. Однак через подальші події, які не лише продовжують створювати пряму загрозу, в першу чергу, стану людського здоров’я, а й «підштовхують» до появи нових, не завжди однозначних процесів, подій та вчинків, виникла необхідність проаналізувати це з позицій їх криміногенності, з урахуванням того, а що нас може в цьому плані очікувати в майбутньому? Так і виникла спільна ідея редколегії і представників поважної династії Стрельцових продовжити роздуми на цю тему.
Євген СТРЕЛЬЦОВ,
доктор юридичних наук, доктор теології, професор,член-кореспондент НАПрНУ, завідувач кафедри кримінального права НУ «Одеська юридична академія», вчений секретар Південного регіонального центру Національної академії правових наук України, член робочої групи з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи Email: [email protected]
Лев СТРЕЛЬЦОВ,
кандидат юридичних наук, голова експертної групи з питань запобігання та протидії кіберзлочинності, директор Одеської філії Інституту прикладних гуманітарних досліджень Email: [email protected]
Первісні пояснення
У березні цього року практично всі держави світу, зокрема, європейські, в тому числі й Україна, ввели карантин з метою протидії та профілактики коронавірусу COVID-19. А в травні низка країн, і серед них, звісно, й Україна, почали вводити різні форми пом’якшення такого режиму. Але офіційно здійснення карантинних заходів не скасовано, і цей режим продовжує діяти. Тобто станом на кінець травня офіційні карантинні заходи діють приблизно два з половиною місяці, й, на жаль, незважаючи на певні позитивні зрушення в ситуації, «сухі» цифри свідчать, що якісного покращення не відбулося, і тільки за останній місяць кількість хворих з трьох мільйонів зросла практично до шести.
При цьому, і це потрібно виділити, соціально-негативна, суспільно-небезпечна, злочинна поведінка, злочинність як соціальне та кримінально-правове явище взагалі нікуди не зникає. Тому «забувати» про наявність злочинності та не вживати конкретних кроків щодо її стримування за будьяких умов, особливо неймовірно складних, не потрібно. В той же час, розробити за такий короткий період якісну доктринально-правову «вакцину» протидії «старим» і «новим» соціально-негативним подіям, явищам та процесам практично неможливо, але вказати на проблеми, які, на нашу думку, існують і заслуговують на обговорення, спробувати встановити природу їх походження та юридичну сутність ніколи не повинно вважатися «занадто раннім». Тому, маючи на сьогодні лише досить уривчасті відомості про такі події, такий початковий аналіз все ж потрібен.
У зв’язку з тим, що ця стаття стала, так би мовити, продовженням нашої попередньої публікації «Коронавірус і кримінальне право: парадоксальність чи доречність їх спільного аналізу?» (ЮВУ, № 16–17, 24 квітня — 7 травня 2020 р.; № 18–19, 8 травня — 21 травня 2020 р.), необхідно звернути увагу на змістовний розподіл цих статей за напрямами аналізу. Так, обидві вони досліджують кримінально-правові проблеми, пов’язані з коронавірусом, але кожна з них має свою змістовну специфіку. У першій статті аналізувалися змістовні характеристики кримінального права/законодавства як взагалі, так і з їх відображенням в умовах форс-мажорних обставин, що дало змогу показати: як такі надзвичайні обставини «оголюють» особливості кожної галузі права/законодавства, в тому числі й кримінальної, що, в свою чергу, дає змогу більш прискіпливо встановити її «особливості». Тобто попередній матеріал дав можливість враховувати, що «може», а що «не може» кримінальне право/ законодавство, і тим самим, які завдання держава може йому «ставити», а які — ні, в тому числі з урахуванням як сучасної, так і майбутньої ситуації.
Ця ж стаття має більш предметне звернення до тих злочинів, які, образно кажучи, пов’язані з коронавірусом. Звичайно, ми добре розуміємо, що спроба виділити конкретні види коронавірусних і посткоронавірусних злочинів — завдання неймовірно складне. За великим рахунком, ми взагалі не дуже знаємо, як буде розвиватися людська цивілізація в посткоронавірусний період своєї подальшої еволюції. Але запропонувати такі правові проблеми для обговорення, поставити запитання, які, з нашої точки зору, вже починають вимагати відповідей і ще наполегливіше будуть вимагати їх у майбутньому, необхідно зараз. Саме на ці особливості матеріалу, який ми зараз надаємо, й слід звернути увагу.
Посткоронавірус замість постмодернізму…
Розвиваючи положення, викладені в попередньому розділі, вважаємо за необхідне поставити запитання: що прийде на зміну «постмодернізму», який діє з початку другої половини минулого століття? Буде продовжено так звану «глобалізацію», або кращим визнають «локалізацію», чи взагалі наступить стан «посткоронавірусу»? Які політичні, економічні, соціальні моделі та їх різновиди будуть при цьому домінуючими?
Ці запитання викликані не «простою» цікавістю. Вже багато років ми обстоюємо думку про те, що, як би не «прикрашалося» кримінальне право/законодавство, воно, в першу чергу, виступає в ролі відповідного важеля в загальному переліку державного «інструментарію» нормативного регламентування тих процесів, які цього потребують (Є. Л. Стрельцов. Сучасність та перспективи розвитку кримінального права України: 20 років потому // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». 2012. Т. 11. С. 365–373). У будь-якому разі, необхідно мати на увазі, що ситуація, пов’язана з коронавірусом, не лише суттєво впливає на всі сучасні та майбутні соціальні процеси, а й сама може породжувати відповідні процеси, що, в свою чергу, впливає (може вплинути) на зміст і загальне визначення, в тому числі, й соціально негативних подій і процесів. У всякому разі, вже можна стверджувати, що коронавірус COVID-19 за своїм змістом та значенням може вважатися феноменом об’єктивної реальності, який представляє собою відповідну соціальну структуру, що включає економічні, політичні, соціально-організаційні складові, котрі, в свою чергу, тою чи іншою мірою, все ж можуть впливати на соціально-негативні процеси, в тому числі й суспільно-небезпечні. У будь-якому разі, відому тезу зі сфери соціології злочинності про те, шо завжди необхідно пов’язувати події об’єктивної реальності щодо встановлення та визначення злочинності, її видів (Соціологія злочинності. URL: https://pidruchniki.com/15341220/sotsiologiya/sotsiologiya_zlochinnosti), потрібно враховувати. Важливо підкреслити, що розуміння цього важливе не лише для визначення соціальних детермінант злочинності, а й для осмислення того, що впливати на такі процеси потрібно не тільки так званими каральними засобами, а необхідно шукати, в першу чергу, саме соціальні заходи, які повинні «домінувати» при розробці комплексу заходів, спрямованих на протидію злочинності. Виходячи з цього, соціальна модель наступного розвитку людства, її ознаки, інші суттєві характеристики, які можуть визначати основні процеси різної спрямованості, в тому числі й криміногенної, повинні обов’язково враховуватися.
Коронавірусний «вплив» на злочинність: спроба системного визначення
Найважливішою з методологічних новацій XX століття стала поява системного підходу до дослідження соціальних явищ (див.: Norbert Wiener. God & Golem, Inc.: A Comment on Certain Points Where Cybernetics Impinges on Religion. 1964; Ludwig von Bertalanffy. General System Theory Foundations, Development, Applications. 1968). Стосується це і злочинності, особливо, коли йдеться про нові її детермінанти та нові види. Потрібно відзначити, що необхідність такого аналізу вже набуває актуальності, причому не лише на рівні первісного аналізу, коли встановлюється «одномоментний», так званий сьогоднішній, більш статистичний зв’язок між цими подіями (див., наприклад: В некоторых странах из-за карантина снизился уровень преступности. URL: https://www.kommersant.ru/doc/4320644). В Україні в період карантину рівень злочинності знизився на 30%. URL:https://ua.112.ua/suspilstvo/v-ukraini-u-period-karantynu-riven-zlochynnosti-znyzyvsia-na-30-532467.html), хоча в таких відомостях є певна суперечливість. (URL: https://www.crimea.kp.ru/daily/27113.7/4190902/), а й спробувати спрогнозувати перспективи цього розвитку.
Першу таку спробу ми зробили в попередній публікації, визначивши шляхом «прив’язки» проблематики цього вірусного захворювання до положень кримінального права/законодавства, встановивши та спрогнозувавши можливі напрями розвитку злочинності в цілому та за окремими напрямами. Так, було виокремлено суспільно небезпечні діяння, які, так би мовити, напряму «пов’язані» з цими вірусними «подіями». Зокрема, було виокремлено, які з них пов’язані з порушенням карантинних та інших правил, а які відбуваються під проведення антивірусних заходів. Ще одна група, яку було «розділено», — це діяння, які, так би мовити, «провокуються» такими подіями. У будь-якому разі, попередні матеріали потрібно розглядати як першу спробу системного аналізу стану та розвитку злочинності в умовах коронавірусу, який можливо використовувати при дослідженні такої злочинності на будь-яких рівнях.
Коронавірусний «вплив» на злочинність: спроба узагальнення первинної статистики
Незважаючи на те, що тільки починається вивчення та узагальнення статистичних даних, які «відображають» стан коронавірусної злочинності, вже починають з’являтися спроби відійти від «простого» первісного аналізу статистичних відомостей, а спробувати виділити її види, і тим самим провести вже певну диференціацію. Наприклад, у дуже короткому спеціальному огляді, який здійснив Європол, спеціально підкреслюється, що злочинність відразу почала використовувати ті складнощі та зміни, які відбуваються в сучасному суспільному житті в своїх інтересах, а її здатність реалізовувати свої наміри потребує готовності до цього та необхідної пильності. Спроба виділити види злочинності, які набули сьогодні достатньої реальності, дала змогу запропонувати наступне. Зокрема, виділяються злочини, пов’язані з використанням значного зростання попиту на товари та засоби гігієни, пов’язані зі спалахом COVID-19. Також це різні прояви кіберзлочинності й інші шахрайські схеми злочинного заволодіння майном громадян та організацій. Окремо виділяється певне «пожвавлення» телефонного шахрайства тощо (Europol. Pandemic profiteering: how criminals exploit the COVID-19 crisis March 2020). Потрібно зазначити, що в цілому несанкціоноване втручання в комп’ютерні мережі вже має певне розповсюдження в Україні (Streltsov, L. (2018) Unauthorized Interference with Computers and Networks in Ukraine. Zeitschrift für die gesamte Strafrechtswissenschaft (ZStW). Issue 130, pp. 605—641).
До цього потрібно додати, що стають відомими й інші спроби обманного викрадення грошей у громадян. Одна з них полягає в пропозиції виплатити громадянам якусь компенсацію збитку від вірусу. Для цього злочинці просять повідомити дані банківської картки та персональні відомості громадянина. Отримавши їх, шахраї зникають, як і гроші з картки потерпілого. Ще один прояв обманних дій полягає в тому, що громадянам дзвонять з, нібито, державних відомств або поліклінік із повідомленнями про те, що вони контактували із зараженим і до них для проведення платного аналізу виїде бригада. Процедуру оцінюють у певну (чималу суму), яку вже потрібно перевести на вказаний рахунок, бо інакше ніхто не приїде. Після перерахування грошей, звичайно, ніхто не приїжджає. Незважаючи на те, що всі ці злочини розділяються у вищевказаному огляді Європолу на види, всі вони, на нашу думку, мають єдину схему вчинення злочинних діянь, в основі яких лежить традиційна модель шахрайства.
Є група злочинів, наявність яких уже підтвердили декілька Європейських держав, пов’язаних зі здійсненням так званого фізичного злочинного проникнення в особисті приміщення для викрадення майна. В зв’язку з карантинним режимом у злочинців з’являється «можливість», видаючи себе за представників медичного персоналу або санітарно-торгових представників, отримувати доступ до різних приміщень. А вже отримавши такий доступ, злочинці використовують різні прийоми та способи, починаючи від таємних і «закінчуючи» обманним чи примусовим застосуванням одурманюючих речовин стосовно потерпілого, злочинно заволодівають чужим майном. Але, і на це потрібно звернути увагу, це так званні «сучасні» злочини, або злочини, які, так би мовити, «безпосередньо» пов’язані з коронавірусом. Закінчиться коронавірус — «закінчаться» й ці злочинні прояви.
Але окрім вказаних, уже починають виокремлюватися й так звані «перспективні» злочини. Наприклад, доки ще на мінімальному рівні, але вже вказується на можливі зміни в організації незаконного обігу наркотиків. Вважається, що ці події, ймовірно, змінять динаміку попиту та пропозиції, що, в свою чергу, може впливати на нелегальні канали постачання, виробництво такої продукції, її ціни тощо. Потребують ретельного моніторингу й істотні зміни, які можуть відбуватися в процесах нелегальної міграції, в контрабанді товарів і послуг, інших протиправних порушень міждержавних кордонів та ін. Так, у цілому ця первісна інформація багато в чому є корисною вже самою спробою виділити певні види конкретних злочинів. Крім того, це дає змогу, поруч із суто правоохоронною діяльністю, почати здійснювати й певні профілактичні заходи, попере джаючи через різні соціальні канали зв’язку про такі та подібні спроби злочинних проявів.
При цьому знову потрібно нагадати, що ми стоїмо лише на початку визначення злочинних діянь, які можуть у подальшому бути детермінованими коронавірусними подіями. Наприклад, втрата роботи, зростання безробіття та інші прояви економічної незайнятості населення на фоні вже існуючих проблем з працевлаштуванням теж, як і реальні економічні складнощі, можуть «провокувати» інші форми соціально-економічних, соціально-психологічних, соціально-правових та інших проблем, у тому числі й проблеми, пов’язані з протиправними видами «здобуття майнових засобів», необхідних для існування. Певною мірою, такі прояви можуть бути схожими на ті злочини, які відбувалися в 90-х роках минулого століття на теренах колишнього СРСР, який уже припиняв своє існування. Протиправні посягання на власність тоді мали різні форми своєї організації, починаючи від «лагідних» і закінчуючи насильницькими. Сучасні приклади подій у Південно-Африканській Республіці та в Італії безпосередньо це підкреслюють. Тому в сфері тих же економічних детермінантів потрібно спрогнозувати й інші напрямки злочинності, які тою чи іншою мірою пов’язані з коронавірусом COVID-19. Так, крім цього, потрібно вже зараз визнати, що «майбутні» злочинні прояви можуть мати й інший зміст. Наприклад, за даними «Deutsche Welle», німецькі фахівці вже сьогодні прогнозують вірогідний розвиток екстремістами біологічної зброї, враховуючи, що ці події показали безпорадність людства перед ними.
Але потрібно дивитися ще глибше… «Залишаючись» на економічному напрямку, як найбільш видимому сьогодні, потрібно сказати, що тут можуть відбутися принципові реальні формально-фактичні зміни, які торкатимуться не лише найбільших підприємств та організацій, а й навіть всесвітньо відомих концернів. Йдеться про купівлю акцій збанкрутілих під час коронавірусу підприємств не тільки найбільшими бізнес-структурами з інших країн: такі дії починають набувати характеру економічної «інтервенції», бо це робиться «під прикриттям» або за безпосередньої «участі» держави. І це зрозуміло, оскільки «негласне» володіння акціями (в значній кількості) важливих компаній дає змогу державі — «таємному беніфіціарію» — економічно лобіювати власні інтереси та нав’язувати відповідні рішення іншій країні. Це складна тема заслуговує окремого аналізу, але в межах нашої публікації звертаємо спеціальну увагу на те, що такі прояви вже мають місце й за участі організованих злочинних угруповань. Так, мафіозні структури в Італії планують здійснювати, а, можливо, вже й здійснюють, подібні дії стосовно підприємств та організацій, які збанкрутіли. Можливо, розмах таких операцій буде меншим за обсягом, але, на нашу думку, шкода від цього буде «досить» значною, бо отримання нелегальними структурами різних форм контролю над легальним бізнесом, вкладання ними «брудних» коштів у легальну економіку, легалізація через банківську систему злочинних доходів та інші схожі дії будуть в цілому надавати фінансово-господарській системі в окремій державі, групі держав, на світовому рівні тіньового характеру з усіма відомими суспільно небезпечними наслідками.
Висновки
Світовий коронавірус COVID-19, без перебільшення, представляє собою глобальний феномен, який, як ми вже розуміємо, потрібно, користуючись спортивною термінологією, оцінювати не як спринт, а як «чистий» марафон. При цьому кожне глобальне явище, яке тою чи іншою мірою трансформує людську цивілізацію, з одного боку, створює нові можливості (перспективи) для подальшого сталого розвитку, а з другого — може, за певних умов, створювати не лише певні «нейтральні» ризики для особи, суспільства та держави, а й реальні загрози для них. Саме такі «загрози» й несуть різні прояви злочинності. З розумінням цього завжди потрібно, в тому числі і в даному випадку, досить «обережно» підходити до виявлення таких ризиків і реально оцінювати обставини, що можуть виступати в якості прямих, непрямих, «віддалених» детермінантів відповідної злочинності.
Крім того, кажучи більш предметно, при дослідженні феномена злочинності в умовах коронавірусу та посткоронавірусу потрібно здійснювати комплексно-системний підхід. По-перше, слід виокремлювати так звану коронавірусну злочинність, тобто злочинність, яка, так би мовити, «супроводжує», «відображає» через свій зміст як саму вірусну хворобу, так і ті заходи, які здійснюються з метою обмеження, зменшення чи припинення масового розповсюдження цієї хвороби. По-друге, і це теж потрібно обов’язково враховувати, під час існування проблем, пов’язаних із цією хворобою, а ще більше — в наступні періоди, прояви цього явища можуть мати як «швидкі», так і довготривалі наслідки, деякі з яких сьогодні вже можливо прогнозувати, інші існують на рівні вірогідності, а про деякі, і це потрібно теж враховувати, ми ще не маємо жодного уявлення. Все це, наголосимо знову, може мати й різні «виходи» на діяння, які є, або які будуть визнаватися суспільно небезпечними, на їх визначення, форми існування, види закріплення. Це, в свою чергу, потребує відповідної «реакції» з боку всіх «зацікавлених». Певне «навантаження» повинно мати й кримінальне право/законодавство, яке має «заздалегідь» визначити, і таким чином, закріпити відповідне суспільно небезпечне діяння (групу діянь) як злочинне, щоб, кажучи в загальному розумінні, це створювало необхідну (дійсну) правову базу для застосування всього комплексу заходів, які існують у системі кримінальної юстиції для реального впливу на ті діяння, які ми ж «самі» й визнали злочинними.
Так, це дуже складний процес прийняття нового або вдосконалення (внесення змін) чинного кримінального права/ законодавства (Є. Л. Стрельцов. Яке кримінальне законодавство ми хочемо — бажаємо чи мусимо — повинні мати: точка зору. ЮВУ, № 39 (1264), 27 вересня — 3 жовтня 2019 р.; № 40, (1265) 4 жовтня — 10 жовтня 2019 р.) У будь-якому разі ті зміни, які вносяться до чинного Кримінального кодексу, особливо в останні роки, не завжди мають змістовний та системний характер, що, безумовно, впливає на якість кримінального права/ законодавства. Тому ухвалення Верховною Радою від 19 травня 2020 року Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури внесення змін» (законопроект № 2256), яким доповнено статтю 3 КК «Законодавство України про кримінальну відповідальність» частиною шостою в такій редакції: «Зміни до законодавства України про кримінальну відповідальність можуть вноситися виключно законами про внесення змін до цього Кодексу та/або кримінального процесуального законодавства та/або законодавства про адміністративні правопорушення» (URL: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JI00606A.html), потрібно розглядати як спробу конкретними кроками вплинути на необхідне впорядкування законотворчих процесів. Так, у різних країнах існує різна практика внесення змін до кримінального законодавства, але вказані зміни, на нашу думку, відображають два важливі положення, які особливо повинні бути притаманними кримінальному праву/ законодавству в періоди принципового реформування державності. Це — більш предметне закріплення джерельності цього законодавства та визначення підходів до його системності. В будь-якому разі, на нашу думку, спроба встановити співвідношення між цілями, які повинні бути «в наявності» в законодавстві та їх реалізацією в наступній практичній діяльності, дає змогу моніторити ефективність правозастосовної практики як кінцевої мети виконання завдань системи кримінальної юстиції, які повинні забезпечувати (охороняти) умови існування й розвитку особи, суспільства та держави. Це потрібно враховувати й при роздумах про коронавірусну та посткоронавірусну злочинність.
Джерело: Юридичний вісник України
