Connect with us

Думка експерта

Міфи і страшилки про законопроект № 9055 про адвокатуру: хто їх розповсюджує і чому?

Дмитро Остапенко,
адвокат, випускник програми «Адвокат Майбутнього»

Нещодавнє направлення до Верховної Ради України президентського законопроекту No 9055 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» викликало бурхливу дискусію всередині правничої спільноти і, як це притаманно будь-якому демократичному суспільству, думки з цього приводу розділилися.

Так, Національна асоціація адвокатів України, що наразі займає монопольне становище в системі адвокатури внаслідок визначеного законодавством спеціального статусу, виступила з різкою критикою вказаного законопроекту, застосовуючи різні методи розповсюдження цієї критики серед широкого загалу. Приміром, на одному із семінарів з підвищення кваліфікації адвокатів, який нещодавно проводився в Харкові за участі голови НААУ Л. Ізовітової, критику законопроекту No 9055 було подано у формі коміксів, які роздавали всім присутнім під час реєстрації на вказаний захід. Також у соціальних мережах до Дня юриста деякі з адвокатів взяли участь у флешмобі з хештегом #STOP9055, сценарій та поради щодо проведення якого розповсюджувалися джерелами, наближеними до НААУ.

Оскільки ключові пункти публічної критики противників прийняття президентського законопроекту, що поширюється різними каналами комунікації, здебільшого збігаються, я спробував розібратися, скільки ж правди є в аргументах опонентів реформування адвокатури, і чи не є така критика засобом маніпуляції з боку осіб, зацікавлених у збереженні існуючого впливу за будь-яку ціну?

Наскільки мені це вдалося, ви можете оцінити самі, або ж самостійно порівняти положення законопроекту No 9055 із основними тезами його критиків. Бо обговорювати, насправді, є що.

Отже, про страшилки. Перша: адвоката замість вас обиратиме слідчий.

Законопроектом No 9055 планується змінити положення статті 53 Кримінального процесуального кодексу України, яка визначає випадки, коли прокурор, слідчий або суддя можуть самостійно призначити адвоката підозрюваному або обвинуваченому.

Як це врегульовано сьогодні?

Наразі в частині 1 статті 53 КПК зазначено, що держава самостійно призначає адвоката лише у випадку, коли за його участі з підозрюваним (обвинуваченим) потрібно провести невідкладну процесуальну дію, а вже наявний у такої особи захисник, що був повідомлений завчасно, не може прибути для проведення такої дії, або у випадку, коли сам підозрюваний (обвинувачений) наполягає на участі захисника, але ще не залучив його самостійно, або залучений ним захисник не може прибути.

Що змінює законопроект No 9055?

Пропонується в частині 1 статті 53 КПК залишити лише норму про те, що прокурор, слідчий або суд мають право самостійно призначати підозрюваному (обвинуваченому) захисника для проведення невідкладної слідчої дії, а більш детально таку можливість описано в наступній частині, якою цю статтю планується доповнити. Зокрема, частиною 2 статті 53 КПК буде врегульовано, що у випадку, коли підозрюваний (обвинувачений) вже має власного захисника, то держава може призначити йому іншого адвоката лише в двох випадках: (1) або якщо обраний захисник не може прибути для проведення невідкладної процесуальної дії протягом 24-х годин; (2) або за письмової згоди самого підозрюваного (обвинуваченого) на таку заміну адвоката.

Чому це важливо?

Припустимо, когось із ваших знайомих у п’ятницю затримали за підозрою у вчиненні злочину. На ранок понеділка призначено судове засідання, на якому вирішуватиметься питання щодо застосування до вашого знайомого арешту строком на два місяці. У суді ваш знайомий заявляє, що бажає скористатися допомогою власного адвоката. Але цей адвокат наразі зайнятий в іншій справі (присутній при обшуку) і зможе прибути до суду не раніше ніж через чотири години.

Сьогодні така ситуація дає судді можливість залучити державного адвоката ледь не одразу ж, оскільки наразі законом не встановлено жодних часових рамок, протягом яких адвокат вашого знайомого все ще може прибути до суду та активно відстояти права свого підзахисного. Суддя просто використає норму частини 1 статті 53 КПК, зазначивши, що заздалегідь повідомлений адвокат у призначене судове засідання не прибув, а тому надішле вимогу до відповідного центру про залучення до участі у справі безоплатного адвоката.

Прийняття законопроекту No 9055 повинно мінімізувати подібні випадки, оскільки зміни не дозволять прокурору, слідчому або судді в законний спосіб замінити адвоката вашого знайомого на іншого до спливу двадцяти чотирьох години на прибуття.

Висновок

Розповсюджуваний на семінарах НААУ комікс, в якому зазначено, що із прийняттям законопроекту No 9055 ви будете позбавлені права самостійно обирати адвоката, а за вас це робитиме слідчий, абсолютно не відповідає дійсності.

Аналіз (шляхом порівняння) діючого законодавства та вказаного законопроекту дозволяє стверджувати, що змінами навпаки пропонується вирішити проблему штучного залучення захисників із системи безоплатної правової допомоги слідчими, прокурорами та суддями.

Страшилка друга: адвокат буде боятися захищати вас, бо суд каратиме за надто активний захист.

Законопроектом No 9055 планується доповнити Кримінальний процесуальний кодекс України статтею 22-1 щодо неприпустимості зловживання процесуальними правами з боку учасників кримінального провадження (ними, окрім адвоката та його підзахисного, є також слідчий, прокурор, потерпілий, свідок, експерт і багато хто ще). Норми цієї статті містять вичерпний перелік недобросовісних дій, які суд може визнати зловживаннями, а також наслідки вчинення таких дій.

Як це врегульовано сьогодні?

Разом зі стартом роботи новоствореного Верховного Суду починаючи з грудня 2017 року почали діяти нові редакції процесуальних кодексів, що регулюють порядок розгляду цивільних, господарських та адміністративних справ. У текстах кожного з них прописані норми щодо недопущення зловживань з боку учасників справи, а також визначено розміри грошових штрафів для осіб, які недобросовісно використовують надані їм законом права.

Кримінальний процесуальний кодекс став єдиним, в якому відсутні інструменти для унеможливлення зловживань правами з боку учасників судового розгляду. Зокрема, зараз слідчі та прокурори мають змогу звертатися до суду зі своїми клопотаннями про обшук або арешт майна необмежену кількість разів аж до отримання «необхідного результату». До слова, такої ж можливості не позбавлені й адвокати.

Що змінює законопроект No 9055? Пропонується визнати процесуальними зловживаннями дії, які спрямовані на (1) оскарження судових рішень, що не підлягають оскарженню; (2) подання клопотань (заяв) щодо питань, які вже вирішені судом, якщо відсутні інші підстави або докази; (3) повторне подання скарги чи клопотання до вирішення судом ідентичного клопотання чи скарги; (4) заявлення завідомо безпідставного відводу або відводу з підстав, уже розглянутих судом, якщо відсутні нові обставини чи докази; (5) неявка захисника у судове засідання без поважних причин, якщо обвинувачений заперечує проти продовження розгляду справи без цього захисника; (6) звернення до суду із завідомо безпідставним клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів або накладення арешту на майно.

Як можна бачити, пропоновані зміни не забороняють учасникам справи повторно звертатися до суду з уже раніше вирішених питань, якщо їм вдалося зібрати нові докази, або переглянути підстави для звернення. У випадку ж банального копіювання однотипних скарг, заяв чи клопотань із заміною в них лише дати суду пропонується надати право залишати їх без розгляду або повертати ініціаторам. При цьому нормою проекту статті зазначено, що до недобросовісного учасника суд може застосувати заходи впливу, передбачені цим кодексом, проте жодної норми, яка б надавала можливість суду карати адвокатів, ані чинна редакція КПК, ані законопроект No 9055 не містять.

Разом із тим, уже діюча станом на сьогодні стаття 330 КПК, якою встановлені заходи до порушників порядку судового засідання, передбачає, що до захисника або прокурора, які відмовляються виконувати розпорядження головуючого судді, може бути застосоване попередження, або притягнення до адміністративної відповідальності за неповагу до суду. Норми, яка б дозволяла видалити захисника із зали суду або відсторонити його від ведення справи, ані чинне законодавство, ані законопроект No 9055 не містять.

Також варто відзначити, що проектом пропонується наділити суд правом виносити окремі ухвали щодо процесуальних зловживань правами з боку прокурорів, слідчих, адвокатів та інших учасників (проект ст. 372-1 КПК), які можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції. Для порівняння, зараз суддя може скласти дисциплінарну скаргу на адвоката, але ж оскаржити скаргу судді, звісно, неможливо. Більше того, законопроектом No 9055 планується встановити заборону для суду виносити окремі ухвали щодо правової позиції адвоката у справі (п. 11 ч. 1 ст. 24), унеможливити притягнення адвоката до відповідальності за його висловлювання в справі (п. 16 ч. 1 ст. 24), а також забезпечити адвокатів правом на оскарження окремих ухвал суду у випадку їх постановлення (проект ч. 5 ст. 372-1 КПК).

Чи є в цьому трагедія для адвокатури?

Закладені до законопроекту No 9055 доповнення до КПК в частині введення поняття «зловживання правом» не є чимось новим для нашого законодавства. Приміром, господарські суди виробили практику винесення окремих ухвал за процесуальні зловживання ще з 2000-х років, коли національне право взагалі не знало такого поняття, проте воно активно вживається в практиці Європейського суду з прав людини. Норми інших процесуальних кодексів щодо відповідальності за зловживання правами діють уже майже рік, однак вони не були піддані активній критиці НААУ та її прибічників. І це при тому, що в інших процесах за зловживання передбачені суттєві штрафи.

Окрім того, запропоновані законопроектом No 9055 зміни до КПК щодо зловживання правами, розповсюджуються не лише на адвокатів, але й на інших учасників процесу, хоча критика даної норми містить зовсім інший наголос. До речі, неявка захисника у судові засідання без поважних причин уже сьогодні є однією з реальних підстав для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

Висновок

Розповсюджуваний на семінарах НААУ комікс, в якому зазначено, що із прийняттям даного законопроекту ваш адвокат буде боятися вас захищати, є викривленим тлумаченням запропонованих та діючих норм закону. Аналіз законопроекту No 9055 дозволяє стверджувати, що суд не наділяється додатковими механізмами впливу на адвокатуру, а введення інституту постановлення окремих ухвал у кримінальному провадженні не позбавляє учасників права на їх оскарження.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Двобій із митними проблемами: чи можна перемогти?

Тетяна ОСТРІКОВА,
народний депутат,
фракція «Самопоміч»

Нарешті створена Державна митна служба. Що потрібно зробити, аби вона була інституційно сильною та функціонально незалежною?

Останнім часом діяльність митниці як державного інституту стала однією з головних тем обговорення та одним з основних пунктів програм політичних сил. Про необхідність створення механізму реалізації начебто різних за формою, але пов’язаних за суттю та цілями, функцій — захист економічної та митної безпеки, протидія контрабанді та порушення митного законодавства — говорять давно. Так само, як і про створення сприятливих умов для бізнесу, спільний митний простір з ЄС, розвиток міжнародної торгівлі через реформування митниці. Щоправда, лише одиниці здатні пояснити, яким чином це можна реалізувати.

Нарешті створена Державна митна служба. А що потрібно зробити, аби вона була інституційно сильною та функціонально незалежною, захищала економічні інтереси країни, сприяла міжнародній торгівлі, а не лише наповнювала бюджет?

Наслідки штучного об’єднання податкової і митної служб

У результаті штучного об’єднання у 2013 році податкової та митної служб в Міністерство доходів і зборів, яке пізніше змінило вивіску на Державну фіскальну службу, відбулося структурне, організаційне та функціональне «поглинання» митної складової, що спричинило низку негативних результатів у митній справі. Це і «гіпертрофія» фіскальної функції митних органів, і зниження рівня організаційного та кадрового забезпечення процедур митного контролю та митного оформлення, і відсутність належного рівня аналітичної роботи та пост-контролю, і недостатній обмін інформацією, і низький рівень міжнародного співробітництва.

Як наслідок, значно знизилася ефективність системної та комплексної протидії митним правопорушенням та проявам контрабанди. У стані стагнації — функції митних органів щодо захисту прав інтелектуальної власності, контролю застосування заходів нетарифного регулювання, організації та контролю здійснення транзитних перевезень, експортного контролю, класифікаційної роботи.

У 2013 — 2018 роках зупинився розвиток інфраструктури. Матеріально-технічне забезпечення діяльності митних органів з урахуванням специфіки виконання функцій у пунктах пропуску на державному кордоні було вкрай незадовільним. Через це не вживалися дієві заходи щодо організації спільного з митними органами суміжних держав контролю на кордоні України, вдосконалення взаємодії між відповідними органами, введення в дію модулів «фільтр-пункту пропуску». Керівництво ДФС нехтувало системою і механізмом постійного моніторингу та аналізу стану здійснення процедур митного конт ролю й митного оформлення, а також механізмом адекватного реагування на ускладнення в діяльності митниць, оперативного реагування на неправомірні дії посадових осіб митниць. Відтак у посадовців митних органів часто формувалося відчуття безкарності, а через кадрову нестабільність — і в і д ч у т т я тимчасовості перебування на посаді.

Звісно ж, у ДФС не були зацікавлені в подальшій автоматизації та інформатизації процесів митного контролю та митного оформлення, розробці програмно-інформаційних комплексів. Навіть супроводження окремих інформаційних баз даних, у тому числі на міжнародному рівні, було недостатньо ефективним.

Що потрібно зробити?

Такий стан справ потребує ухвалення низки рішень для відновлення чіткої, повноцінної, функціональної та ефективної управлінської вертикалі, належного кадрового, технічного та інформаційного забезпечення, аналітичної роботи. Кабмін, Мінфін та ДМС повинні вжити такі заходи, як повноцінний запуск роботи Державної митної служби з правами та повноваженнями, в тому числі у кад ровій сфері. Кадрове забезпечення ДМС не буде ефективним у разі реалізації заходів із кадрового забезпечення підрозділами та особами ДФС. Митна служба повинна створюватися як нова юридична особа в результаті припинення діяльності Державної фіскальної служби України.

А ще створення в організаційній структурі ДМС повноцінних підрозділів, що забезпечують організацію та контроль здійснення митної справи. Зокрема, за напрямами митного постаудит-контролю, митної статистики та проведення аналітичної роботи, класифікації товарів, визначення країни походження товарів, застосування заходів нетарифного регулювання. Також підрозділів з розвитку інформаційних технологій, захисту прав інтелектуальної власності, контролю за міжнародними передаваннями товарів військового й подвійного призначення, організації й контролю за здійсненням транзитних перевезень, міжнародного митного співробітництва. Крім того — підрозділів з кадрового забезпечення, розвитку митної інфраструктури зі збільшенням кількості особового складу, проведення
організаційних змін на митницях. Це забезпечить побудову управлінської вертикалі за функціональними напрямами на рівні центрального апарату і територіальних органів.

Серед інших питань, які необхідно вирішити:

  • відновлення діяльності моніторингового центру з питань здійснення митної справи та моніторингових центрів на територіальному рівні;
  • побудова чіткої системи підпорядкування з організації та контролю реалізації митної справи, ухвалення рішень на рівні центрального апарату;
  • обґрунтоване збільшення особового складу підрозділів митного оформлення митниць, особливо в пунктах пропуску на державному кордоні;
  • проведення прозорих конкурсів з призначення керівників профільних підрозділів центрального апарату ДМС та митниць із метою припинення негативної практики необґрунтовано тривалого тимчасового виконання обов’язків;
  • ефективна організація та координація взаємодії митних органів та інших правоохоронних органів з метою протидії митним правопорушенням й проявам суспільно небезпечної контрабанди винятково в межах чинного законодавства;
  • широке залучення громадських рад, профільних бізнесових асоціацій та інших профільних інститутів громадянського суспільства до процесу протидії митним правопорушенням та мінімізації незаконних схем ввезення товарів шляхом підписання меморандумів, проведення спільних робочих і селекторних нарад;
  • зміна дислокації ДМС на будівлю по вулиці Дегтярівській, 11 у Києві.

Що може і повинна зробити нова Верховна Рада?

По-перше, ухвалити інституційний закон, що визначає функції і повноваження центрального органу виконавчої влади, відповідального за реалізацію митної справи, та встановити порядок проходження служби в такому органі. Потрібно також внести зміни до Митного кодексу — трансформувати його у процесуальний кодекс, що визначає порядок проведення митних процедур.

По-друге, схвалити в цілому законопроекти, ухвалені в першому читанні. Зокрема, про спільний режим транзиту: № 9532 (для старту тестування нового різновиду транзиту і приєднання до конвенції NCTS) та № 7473 (для запровадження в Україні інституту авторизованого економічного оператора).

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Чи треба отримувати ліцензію на зберігання пального в баку автомобіля чи каністрі?

Олександр Банніков,
старший юрист TEFFI Law Firm

Відповідно до повідомлення на інформаційному ресурсі ДФС України ЗІР, на запитання «Чи необхідно придбавати ліцензію на зберігання пального якщо таке пальне зберігається в баку автомобіля, каністрі» (категорія 115.05) контролюючий орган  надав таку відповідь:

«Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» внесено зміни до Закону України від 19 грудня 1995 року № 481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі – Закон № 481), зокрема, запроваджено ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. Зазначені зміни набирають чинності з 01 липня 2019 року.

Відповідно до ст. 1 Закону № 481 місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального – це діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Відповідно до частини першої ст. 15 Закону № 481 зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб’єкти господарювання (далі – СГ) отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Таким чином, СГ отримують ліцензії на право зберігання пального на місце (територію), що використовується для зберігання пального.

При цьому Законом № 481 не встановлено вимог щодо видів, місткості та розміщення обладнання та/або ємностей, що використовуються для такого зберігання.

Згідно з ст. 15 Закону № 481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

– підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевою бюджету;

– підприємствами, установами та організаціями системи державною резерву;

– суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто – та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Також СГ мають право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Інших виключень щодо отримання СГ ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять».

Цей висновок попри обґрунтування нормами чинного законодавства сформульовано не чітко, а також, він взагалі не дає конкретної відповіді на поставлене питання.

Після набрання чинності Законом України № 909-VIII від 24.12.2015 (хоча й з порушенням принципів стабільності податкового законодавства, передбачених пп. 4.1.9
п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України) з 01.01.2016 змінився порядок адміністрування акцизного податку, зокрема, й для субʼєктів господарювання з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним.

За результатами перших кроків у новій системі адміністрування акцизного податку законодавцем знову змінено «правила гри» шляхом прийняття Закону України від 23 листопада 2018 р. № 2628-VIII, яким внесено зміни до Податкового кодексу України (далі – ПК України), Закону № 481 та інших нормативно-правових актів.

Відповідно, з 01.07.2019 суб’єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на місце (територію), що використовується для такого зберігання.

Згідно з вищезгаданим формулюванням позиції контролюючого органу у платників податків, що здійснюють діяльність з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, виникає обовʼязок ліцензування права зберігання пального на місце (територію), що використовується для зберігання.

Відповідь ДФС містить лише посилання на зміни, внесені до Закону № 481, однак, не розкриває суті питання.

Відповідно до пп. «б» пп. 14.1.6 п. 14.1 ст.14 ПК України акцизний склад – це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом відповідно до пп. 14.1.6 п. 14.1 ст.14 ПК України, зокрема:

приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб’єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) – власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

приміщення або територія, незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб’єкт господарювання – платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання, а також не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або технічному обладнанні, пристрої.

В свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону № 481 місце зберігання пального – місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального – це діяльність зі зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) зі зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Згідно з положеннями ст. 15 Закону № 481 зберігання пального здійснюються суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального строком на п’ять років.

Відповідно до пп. 4.27 п. 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, ДПС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює ліцензування діяльності суб’єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, з оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та контроль за таким виробництвом; здійснює ліцензування діяльності суб’єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом

Для отримання ліцензії на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

– документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об’єкт зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об’єкта в експлуатацію;

акт вводу в експлуатацію об’єкта або акт готовності об’єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об’єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об’єктів у місці зберігання пального, необхідних для зберігання пального;

дозвіл на початок виконання робіт підвищеної небезпеки та початок експлуатації (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Вимагати представлення інших документів, крім зазначених у Законі, забороняється.

Отже, на підставі аналізу зазначених норм можна констатувати, що контролюючим органом не досліджено саме питання, що для отримання ліцензії на зберігання палива суб’єкт господарювання повинен мати відповідну земельну ділянку, або об’єкт нерухомості, або відповідні машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки. А з урахуванням неможливості представлення інших документів суб’єкт господарювання є обмеженим в праві реєстрації місцем зберігання будь-якого іншого обʼєкту, що за фізичними властивостями не належить до перелічених вище.

Отже, з урахуванням вимог ст. 15 Закону № 481 та положень пп. 14.1.6 ПК України, платники податків не зобовʼязані отримувати ліцензії на право зберігання пального, якщо таке пальне зберігається у паливних баках транспортних засобів та каністрах (з урахуванням обʼємів, встановлених пп. 14.1.6 ПК України).

Насамкінець, невизначеність контролюючого органу, викладена наведеній вище відповіді ДФС, може ввести в оману платників податків та в черговий раз шкодить іміджу нової податкової служби.

На нашу думку, представникам податкової служби необхідно найближчим часом узгодити власну позицію з представниками бізнесу задля уникнення негативних наслідків.

Читати далі

Думка експерта

Антикорупційний кодекс: бути чи не бути?

Михайло ПЛАСТУН,
кандидат юридичних наук,
заступник начальника департаменту захисту економіки Нацполіції України (2015—2016 рр.)

За останні роки в Україні антикорупційні норми розпорошені по безлічі законодавчих актів. Серед них і кодекси (КК, КПК і КУпАП), і численні закони, укази Президента, постанови та розпорядження Кабміну. В результаті антикорупційні норми почали суперечити одна одній і часом конкурувати. Виходячи з цього, стає досить актуальним питання кодифікації антикорупційного законодавства.

Кодифікація – це засіб систематизації нормативних актів,  який здійснюється шляхом переробки і внесення відомостей  правових норм, що містяться в  різних актах, в логічно узгоджений  єдиний  нормативно-правовий  акт,  який  системно  й  вичерпно регулює певну сферу  суспільних  відносин,  як  правило, на галузевому рівні. Метою кодифікації є забезпечення  систематизованого  регулювання відносин у певній сфері, в результаті якого законодавство  буде розвиватися.

На певному етапі кодифікація  застосовувалася  в  українській законотворчій практиці в  цивільному, кримінальному, адміністративному праві, що призвело до створення відповідних кодексів. Зараз це відбувається  з антикорупційним законодавством, яке потребує кодифікації  і створення Антикорупційного  кодексу України. І вкрай важливо, аби цей кодекс мав дуже  детальну й розширену загальну  частину, яка здатна буде сформулювати, в тому числі, і єдині  моральні принципи, застосовні  до  корупційних  явищ.  Антикорупційні  закони,  зведені  і  впорядковані в одному кодексі,  дозволять трактувати дії осіб і  структур, що потрапляють під  його юрисдикцію в контексті  діяльності з управління державою, додасть ясність у боротьбі  з корупцією і зіграє превентивну функцію.

В Україні за останні роки  створена окрема вертикаль антикорупційних органів – НАЗК,  НАБУ, САП, Антикорупційний  суд. Але при цьому в них немає  єдиного структурного документа, де були б зібрані в єдиній  чіткій інтерпретації антикорупційні норми.

Створення  Антикорупційного кодексу може й повинно  викликати  серйозний  аудит  норм КУпАП і КК та ліквідацію конфлікту норм, які дають можливість корупціонерам уникати  відповідальності. Прикладів тут  маса, наведемо один з найбільш  демонстративних.

У КУпАП є ст. 172-6, яка  передбачає  відповідальність за  несвоєчасне  подання  без  поважних  причин  декларації  особою, уповноваженою на виконання функцій держави або  місцевого самоврядування. Ця  стаття передбачає штрафи в межах від 100 до 550 прожиткових  мінімумів. І якщо особа вчиняє порушення й на неї накладається таке стягнення, вона потрапляє в реєстр корупціонерів.  Але в Кримінальному кодексі  так  само  є  ст.  366-1,  в  якій  ідеться  про  відповідальність  за надання суб’єктом декларування завідомо недостовірних  даних, і там передбачено значно більші штрафи — до 3 000 неоподатковуваних мінімумів.  Однак  цей  злочин  не  відноситься до корупційних, тому  при  притягненні  до  відповідальності особа не потрапляє  в реєстр корупціонерів. Створюється парадоксальна ситуація. Політики часто публічно  висловлюють  здивування  й  обурення, чому не надходять  кошти до бюджету в зв’язку з  тим, що діє ст. 366-1 КК. Але  справа в тому, що в статті не  передбачена конфіскація цих  прихованих доходів. Так, там є  максимальний штраф до 3 000 неоподатковуваних мінімумів  (51 тисяч грн.) незалежно від  суми, яка була не задекларована, але не більше. Тобто ми  маємо узаконений спосіб легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом.

Процес створення Антикорупційного кодексу абсолютно  не повинен іти за прикладом законотворчості останніх років – у рамках комітетів Верховної  Ради. Інакше його «втратять»  у численних депутатських кабінетах. Це величезний пласт  професійної наукової, юридичної роботи. Давайте згадаємо,  як  створювалися  Цивільний,  Сімейний  та  Господарський  кодекси України. При Мін’юсті  тоді були створені окремі робочі групи для кожного з проектів кодексів з числа провідних  цивілістів – учених і практиків.  Залежно від наукових інтересів  кожного члена робочої групи  науковий  керівник  визначав  завдання з підготовки окремих  розділів або частин проекту, які  згодом були обговорені на засіданні групи. До цієї роботи  також були підключені вчені  і практики з ФРН, Нідерландів, Канади, США, Швейцарії  та  деяких  інших  країн.  Велику  допомогу  в  технічному  оформленні та редагуванні матеріалів проектів надавали співробітники різних громадських  організацій.

Зрозуміло,  що  діяльність  такої групи — це робота не на  один рік, якщо ми хочемо отримати на виході професійно  кодифікований звід антикорупційних норм. І до фінансування  діяльності даної робочої групи  повинні  активно підключатися  міжнародні донори України, які  вкрай зацікавлені, щоб в нашій країні нарешті почали працювати уніфіковані й прозорі антикорупційні правила.

У висновку слід також відзначити, що мову треба вести  не лише про кодифікацію масиву  антикорупційного  законодавства.  Сьогодні  ми  вже  можемо говорити про виникнення нової галузі – антикорупційного права, що має свій  особливий  предмет  і  метод правового регулювання. І остаточно цей процес формування антикорупційного права, як  галузі, може бути завершений  саме кодифікаційним актом –  кодексом. Але юридичним ВНЗ  уже зараз слід почати розробку  навчальних програм для підготовки фахівців з антикорупційного права.

Наостанок зазначу, що дана  стаття – не го-товий рецепт і,  швидше за все, вона здатна лише  викликати дискусію серед юристів і політиків про доцільність  створення  Антикорупційного  кодексу. Більше того, її завдання – саме в ініціюванні такої  дискусії. Тому що ефективність антикорупційної політики та судової практики в цій сфері залежить від єдності, гармонізації  та логічності антикорупційного законодавства. І кодекс – один  із  варіантів  вирішення  даного питання.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді