Думка експерта
Міністерство невластивих повноважень
Ярослав ЖУКРОВСЬКИЙ, юрист,
начальник Головного територіального
управління юстиції
у Львівській області (2015-2018 рр.)
Формування та реалізація державної правової політики — основне завдання Міністерства юстиції. Мін’юст повинен радикально підійти до питання зміни філософії своєї діяльності, позбутися невластивих повноважень і формувати якісний порядок денний роботи відомства.
Проект «Я маю право!» — де межа між просвітництвом і профанацією?
Підвищення юридичної грамотності громадян та формування нової правової культури повинно полягати не лише в інформуванні про ці права, а в реальному забезпеченні захисту самих цих прав. Держава зобов’язана системно захищати права громадян через реалізацію державної політики, функціонування відповідних механізмів і процедур, а не через відвідування чиновниками ринків чи ресторанів з роздачею буклетів і газет із зображенням попереднього міністра. У чому ж тоді суть й ефективність такого просвітництва?
Зрештою, самого лише інформування — поширення відеороликів чи «консультацій міністра» про те, як стягнути аліменти чи протидіяти домашньому насильству, недостатньо. Необхідно виробити нову системну візію формування правової культури. Реформа правової свідомості має розпочинатися не зі створення нових буклетів, а із суттєвого покращення якості надання публічних послуг, зменшення корупційних ризиків і можливостей для зловживань.
Громадянин, який прийшов у кабінет чиновника, мусить вирішити свою проблему, всебічно реалізувати свої права та законні інтереси, а не лише отримати кольорову газетку і «відписку».
Протидія булінгу: чи повинна цим займатися юстиція?
Звісно, проблематика цькувань серед школярів на сьогодні дуже актуальна. Для боротьби з булінгом, насамперед, і було внесено зміни до Закону «Про освіту», в якому визначили поняття та ознаки булінгу, встановили відповідальність за вчинення відповідних дій.
Але не зовсім зрозуміло, а яке ж відношення до цього мають органи юстиції? Чи фіксують вони факти вчинення цькування в школі? Чи уповноважені вони притягати порушників до відповідальності? Чи мають вони втручатися в навчальний та виховний процеси? Зрештою, чи має державний виконавець відділу державної виконавчої служби без педагогічної освіти і психологічних навиків спілкування з школярами розповідати дітям про булінг та насильство в сім’ї? Чи визначено в його посадовій інструкції повноваження відвідувати в робочий час заклади освіти, замість того, щоб займатися своєю безпосередньою роботою — забезпечувати виконання судових рішень? Зрештою, ні в положенні про Мін’юст, ні в положеннях про територіальні органи юстиції не передбачено повноважень, які стосуються «боротьби» із цькуванням дітей в освітніх закладах. Напевно, питаннями булінгу повинні безпосередньо займатися компетентні структури — правоохоронні органи та органи системи освіти, а не працівники юстиції.
Для чого проводити непотрібні перевірки?
Невластивим повноваженням Мін’юсту є проведення ряду перевірок — правової роботи та стану систематизації законодавства, стану додержання законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів, ведення журналів обліку законодавства, первинного фінансового моніторингу чи правил нотаріального діловодства. В масштабах держави діють сотні структурних підрозділів та тися
чі чиновників, які виконують нікому не потрібну роботу — щось перевіряють. А які результати таких перевірок, і чи потрібні вони взагалі? Однозначно, Міністерство юстиції має провести ретельний аудит повноважень та доцільності проведення більшості перевірок, одночасно скасувавши морально застарілі нормативні акти.
Номінальність і квазіповноваження
У принципі, діюча «успішна» модель міністерської структури побудована таким чином, щоб усі «важливі» рішення приймалися в центрі та в подальшому акумулювати корупційний ресурс з передачею «нагору». Кадрова революція попереднього міністра в кінцевому варіанті звелася до призначень молодих юристів на дрібні посади та повернення старих і недолюстрованих бюрократів та екс-міліціонерів на керівні позиції.
Також я певен, що чинна структура міністерства потребує радикальних змін, а самі територіальні органи юстиції варто ліквідувати. На місці обласних управлінь можуть утворитися регіональні відділення (офіси) із відділами, які безпосередньо будуть надавати публічні послуги громадянам.
Найпростіший приклад. Керівний склад територіального управління — начальник, його перший заступник і два заступники. Візьмемо виключно економічний критерій — приблизна вартість утримання цих посадових осіб із зарплатами, надбавками та преміями — десь у 2 млн гривень у рік, а у вимірі всієї держави — вже понад 40 млн грн. Сума не мала, але чи відчуває держава і пересічні громадяни результат роботи таких «менеджерів»?
З іншого боку. До чого дійшло — в міністерстві державний секретар призначає та звільняє з посад усіх начальників обласних відділів державної виконавчої служби (контролю за виконанням рішень і примусового виконання рішень). Чому це не можуть робити територіальні органи? А самі кампанії зі стягнення аліментів перетворилися на «статистичні» змагання — основне завдання яких кількість, а не якість. Замість підвищення статусу державного виконавця робиться все, щоб його максимально знищити.
Інше питання — церемонії реєстрації актів цивільного стану. Чи повинні державні службовці та цілі управління організовувати загальнодержавні акції «Кохання поза часом»? Або безпосередньо проводити церемонію одруження і вручення свідоцтв про шлюб? Чому держава має витрачати значні кошти платників податків на таку «діяльність» і супровід весільних забав?
Структура міністерства та його територіальних органів є надто бюрократичною і не виправдовує реальних очікувань суспільства, тому її потрібно повністю змінювати, що є завданням для сьогоднішнього керівництва відомства.
Та й загалом реалізація державної правової політики в Україні потребує докорінного реформування — від позбавлення невластивих функцій до побудови юстиції нового формату. І перед новою командою міністра юстиції стоїть чіткий вибір — або латати старі діри чи гасити пожежі, або системно рухатися вперед.
Джерело: Юридичний вісник України
