Думка експерта
Недоліки державної політики протидії організованій злочинності: Погляд кримінолога
Олена Шостко, професорка, д.ю.н.,
Основні проблеми відсутності результативної протидії організованій злочинності в Україні можна виокремити у п‘ять ключових аспектів.
1. Нехтування загальносоціальним запобіганням. Рівень організованої злочинності та корупції безпосередньо пов‘язані з прозорим демократичним урядуванням та підзвітністю державних інституцій, економічною свободою, незалежними гілками влади, розвинутим громадянським суспільством, правовою культурою громадян.
Це кропітка робота, яка не обмежується популістськими гаслами. Останні корупційні скандали під час повномасштабної війни на найвищих щаблях влади: Верховній Раді, міністерствах, Офісі президента, прокуратурі, та судовій системі свідчать про серйозні проблеми у функціонуванні державних інститутів. Вивчення досвіду європейських країн свідчить про те, що без вдосконалення суспільних відносин та зменшення соціальних протиріч, неможливо локалізувати масштаби організованої злочинної діяльності та корупції. Система кримінальної юстиції неспроможна власними силами виконати це завдання.
2. Державна політика протидії організованій злочинності відокремлена від антикорупційної політики. За останні 10 років в Україні було створено розвинуту законодавчу та інституційну основу для протидії корупції. Водночас нове антикорупційне законодавство не приділяє належної уваги виявленню і припиненню діяльності організованих груп і злочинних організацій. Корупція значно посилює організовану злочинність. Нечесні чиновники залучені до переважної більшості різноманітних незаконних схем. Політична корупція взагалі неможлива як одноосібний акт. Поки не буде впроваджено комплексного підходу до обмеження корупційних практик і організованої злочинної діяльності, не варто сподіватись на успіх.
3. Антикорупційні інституції та правоохоронні органи не «заточені» на виявлення злочинних мереж. Під час тривалих дискусій протягом багатьох років планувалося, що спеціальним суб‘єктом протидії організованій злочинності буде Державне (Національне) бюро розслідувань, однак в остаточній версії спеціального закону всі пропозиції щодо цього були вилучені. В законі України «Про Національне антикорупційне бюро України» так само немає згадки щодо протидії організованій злочинності, як і в законі України «Про Бюро економічної безпеки України». Згідно ст. 5 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» в нашій державі відсутні спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи. Закон містить перелік органів, які беруть участь у такій діяльності. Серед них зазначено одинадцять державних структур, серед яких немає Державного бюро розслідувань.
4. Відсутнє чітке уявлення про сутність організованої злочинності в Україні. Останні зміни до вітчизняного кримінального законодавства були спрямовані на порівняно невелику групу професійних злочинців, перш за все, «злодіїв у законі», діяльність яких, хоч і є небезпечною, але не має масштабного впливу на загальну ситуацію.
За оцінками Нацполіції, у 2020 році на території України перебували 15 – 25 «злодіїв у законі». Обсяги тіньової економіки до початку широкомасштабної війни російської федерації проти України та вже під час її ескалації за різними оцінками, сягають від 30 до 50%. Робота органів правопорядку «спрямована на викриття найбільш очевидних злочинів і найменш законспірованої діяльності, яка потім відображається у статистичній звітності».
5. Пошук «основного зла» серед «злодіїв в законі». Не в кримінальному бізнесі, учасники якого вчиняють переважно економічні злочини, прибутки від яких конвертуються у посади в різних державних структурах та органах місцевого самоврядування.
У червні 2020 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою», в якому скопійовані дефініції російського кримінального кодексу: «уголовное сообщество», «сходка», «вор в законі». Останній жаргонізм увійшов до Кримінального законодавства України навіть без перекладу. Таким чином, було легітимізовано одночасно елемент злодійської субкультури, та росіянізми. До цього новели ККУ містили низку оціночних положень, що впливало на правозастосування.
Зокрема, у 2022 році за ст. 255 ККУ (частини 1, 2) засуджено 11 осіб, із них 7 звільнено від покарання з випробуванням, у 2023 році – 15 осіб, з яких 13 так само звільнені від покарання з випробуванням. Щодо засудження «злодіїв у законі», згідно з даними звітності ДСА, у 2022 році за ч. 5 цієї статті не було засуджено жодної особи, у 2023 році у звітності взагалі відсутня інформація за цією частиною. Можу припустити, що таких осіб немає. У звітності так само немає інформації за ч. 3 ст. 255-1 ККУ, згідно з якою можливо притягти до відповідальності «злодія у законі» за встановлення або поширення злочинного впливу. За ст. 255-2 ККУ, організація, сприяння у проведенні або участь у злочинному зібранні (сходці) за 2022 – 2023 роках було засуджено 1 особу.
Висновки щодо результативності «боротьби» з організованою злочинністю через законопроєкт, який був внесений як невідкладний у 2019 році, ще раз підкреслюють: антинаукові, політично забарвлені законодавчі ініціативи, які не базуються на ґрунтовних кримінологічних знаннях, є шкідливими для держави та суспільства.
Водночас заслуговують на позитивну оцінку зміни, які запропонували розробники нового Кримінального кодексу України у розділі 7.1 – «Злочини проти безпеки від організованої злочинної діяльності». У ньому надано чіткі визначення поняттям, які вживаються, а також застосовано терміни «злочинне зібрання» та «злочинний лідер».
Джерело: Юридичний вісник України
