Судова практика
Відеозапис інтерв’ю з військовополоненим на YouTube-каналі, здійснений за сприяння органів державної влади України, визнано недопустимим доказом
2 липня 2026 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 591/3720/24 частково задовольнив касаційну скаргу захисника обвинуваченого у державній зраді.
Вироком суду фігуранта, громадянина України, визнано винним у тому, що він у вересні 2022 р., перебуваючи в м. Бєлгород (рф), добровільно прибув до військового комісаріату, вступив у злочинну змову з представниками збройних сил рф і був мобілізований до їхніх лав, а 28 жовтня 2022 р. – взятий у полон Збройними Силами України. Апеляційний суд залишив вирок без змін.
Ключовим доказом у справі виступив відеозапис інтерв’ю засудженого, розміщений на YouTube-каналі, у якому він, уже перебуваючи в полоні, розповів про обставини мобілізації.
Захисник наполягав, що це інтерв’ю є недопустимим доказом, оскільки фактично є допитом особи, яка перебувала під повним контролем держави, без роз’яснення їй прав, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 18 КПК, а сам засуджений в інтерв’ю неодноразово вказував на примус і залякування з боку рф.
Верховний Суд вказав, що допустимість доказу визначається не формою фіксації інформації слідчим під час огляду інтернет-ресурсу, а законністю джерела та обставин, за яких були отримані відомості, відображені на відеозаписі. Оскільки на момент запису інтерв’ю засуджений перебував під повним і виключним контролем органів влади України у статусі військовополоненого, доступ стороннього блогера до нього був неможливий без дозволу й сприяння адміністрації місця утримання.
Читайте також: «Таємниця» досудового слідства, або Презумпція невинуватості, державна зрада чи суспільний інтерес: що в нас у пріоритеті в часи війни?
З посиланням на практику ЄСПЛ, Суд зазначив, що якщо держава використовує третіх осіб або створює для них спеціальні умови в ізольованому середовищі з метою виуджування самовикривальних свідчень від особи, позбавленої свободи, в обхід процесуальних гарантій, такі дії становлять «функціональний еквівалент допиту», проведеного без адвоката та роз’яснення права на мовчання, за таких обставин виникає презумпція того, що приватний співрозмовник діяв як де-факто агент держави.
Водночас стаття 13 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими прямо забороняє піддавати військовополонених «цікавості публіки».
Отже, відеозапис було визнано недопустимим доказом у розумінні ст. 87 КПК.
Оскільки визнання недопустимим вирішального доказу обвинувачення ставить під сумнів доведеність вини поза розумним сумнівом, а питання примусу й конкуренції кримінально-правових норм залишилися недослідженими, Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд, зобов’язавши апеляційний суд усунути ці порушення.
Варто відзначити, що один із суддів колегії висловив окрему думку та обґрунтував висновок, що стандарт доведення поза розумним сумнівом стосовно зрадника у цьому кримінальному провадженні, у цілому дотримано, оскільки, зважаючи на викладене, зазначені обставини виключають будь-яке інше розумне пояснення події.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 22 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
