Думка експерта
Невже й після цього українці не припинять вірити в так звану «антикорупційну реформу»?
Вибачте, знову не зміг стриматися й продовжую реагувати на дуже болючу тему для української держави навіть в умовах кровопролитної війни з російським агресором, тим більше, що обмануте та зазомбоване протягом останніх 8 років суспільство поступово починає прозрівати від навішаної їм «на вуха» і на очі брехливої пелени щодо шляхів і методів боротьби з корупцією. Найболючішим залишається факт, що наших людей за цей час привчили до того, що про реальні результати боротьби з корупцією в Україні свідчать не конкретні обвинувальні вироки судів, як це й передбачено принципом верховенства права, який є частиною Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод, а показові проведення правоохоронцями масових обшуків у вигляді «маски-шоу», затримань на «гарячому», начебто, при одержанні неправомірної вигоди з викладенням на будь-якій поверхні грошових знаків по одній купюрі і тиражуванням таких фото у ЗМІ, а тим більше з незаконним оприлюдненням даних негласних слідчих (розшукових) дій, як правило, ще не легалізованих у встановленому законом порядку, тобто документів, які містять державну таємницю.
 Олексій Баганецьзаступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, стрілець Тероборони м. Києва |
А це стало причиною того, що сьогодні більшість нашого суспільства ще на самому початку досудового розслідування за цими фактами, не чекаючи вердикту суду, вже вважають такого підозрюваного злочинцем і закликають його негайно покарати, ледь не стратити. Тобто конкретну людину визнають винною без слідства і суду, називаючи її корупціонером, клеймуючи тавром хабарника, коли для цього ще немає будь-яких підстав. Якщо ми дійсно хочемо стати повноправним членом Європейського Союзу, то подібна практика – ганьба! В той же час саме такі підходи до оцінки винуватості осіб, лише підозрюваних у вчиненні злочину, а тим більше корупційного, зіграли над нами злий жарт. Посудіть самі.
Про що свідчить статистика?
Нещодавно на одному із сайтів небайдужим до долі нашої держави користувачем була оприлюднена статистика щодо протидії корупції, що охоплює період часу, який наглядно, навіть, вибачте, незрячим і тим, хто не бажає цього визнавати, демонструє наскільки погіршилася сьогодні, в порівнянні з дореформаторським періодом, ситуація в боротьбі із корупцією в нашій державі, наскільки низькою стала результативність роботи органів правопорядку, не зважаючи на створення в Україні небаченої ніде в світі так званої «антикорупційної інфраструктури» в складі НАЗК, НАБУ, навіть (спеціалізованої) прокуратури – САП та паралельного особливого, що заборонено Конституцією України, Вищого антикорупційного суду України (ВАКС), куди за спеціальними нормами і критеріями, в основному надуманими, під жорстоким контролем іноземних держав були відібрані спеціальні детективи (слідчі), прокурори й судді, значна частина з яких була взята фактично з вулиці, без будь-якого досвіду слідчої, прокурорської та суддівської роботи, або зовсім недостатнім досвідом для призначення на такі посади.
Читайте також: 63 антикорупційні цифрові інструменти
До цих антикорупційних органів слід віднести й новостворене Державне бюро розслідувань, яке теж займається протидією корупції серед високопосадовців у кримінальних правопорушеннях, не підслідних НАБУ. Уявляєте, армія борців із корупцією?! А чи усвідомлюєте ви собі, які затрати несе держава, тим більше зараз, коли в країні війна, на їх утримання? Особливо, якщо врахувати, скільки коштів іноземних держав було використано на процедури їх утворення, я вже мовчу, скільки з них було привласнено або розтрачено безконтрольно організаторами таких «конкурсів», «атестацій» та «переатестацій»?
Далі коротко зупинимося на результатах їх роботи, в тому числі і в порівнянні зі статданими, які мали місце задовго до їх створення. Наприклад, візьмемо судову практику України за таким корупційним кримінальним правопорушенням, як ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним зловживаючи службовим становищем, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою), яка у відповідності до ч. 5 ст. 216 КПК України з 2015 року підслідна виключно НАБУ, правда, за умови, якщо цей злочин вчинений найвищими посадовими особами центральних органів державної влади, державними службовцями категорії «А», депутатами облрад, суддями, прокурорами, особами вищого начальницького складу кримінально-виконавчої служби, органів цивільного захисту, вищого складу Нацполіції, найвищими посадовими особами митної та податкової служби, військовослужбовцями вищого офіцерського складу ЗСУ, СБУ, Держприкордонслужби, Нацгвардії та інших військових формувань, а також навіть керівниками суб’єктів великого підприємництва, у статутному капіталі яких частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків, і так далі. Не стану перераховувати передбачені законом усі інші випадки й ситуації, бо все одно все зводиться до того, що фактично наші законодавці дозволили цьому новому органу досудового розслідування приймати до свого розслідування будь-яке кримінальне провадження, навіть просто карманну крадіжку. Детективам потрібно тільки вигадати підставу.
Так ось, починаючи із 2008 року, кількість засуджених щорічно загальними судами за вчинення цього корупційного злочину за ст. 191 ч. 5 КК України коливалася до 2012 року між 186-ма (мінімум) та 253-ма (максимум) особами; в 2013 році їх кількість дещо зменшилася до 150, в 2014 – до 113, в той час як із 2015-го, після створення нових антикорупційних органів, кількість засуджених щорічно за даною статтею КК України почала, підкреслюю, стрімко зменшуватися – до 45 у вказаному році та 38 – в 2016-му, далі ще критичніше: до 17 в 2017 році і до 14 та 13, відповідно, в 2018 і 2019 роках, а в 2022 році, взагалі, аж до 9-ти осіб!!!
Тобто результативність засудження корупціонерів за ст. 191 ч. 5 КК України в нашій країні після реалізації так званої «антикорупційної реформи» знизилась з 253 до 9, тобто, понад у 28 разів!!!
Якість досудового розслідування і робота судів
Не покращилася й ситуація з виправданням судами осіб, яким інкриміновувалося вчинення саме такого корупційного злочину. Якщо протягом 2008– 2014 років кількість виправданих осіб становила всього 30 осіб, то протягом 2015– 2022 років їх стало ще менше – 27, тобто коментарі тут зайві. Таким чином, якість досудового розслідування вже новими антикорупційними органами, завантаженість яких набагато меншою, ніж раніше в тих же слідчих прокуратури, СБУ та поліції, після проведеної «реформи» не покращилася. Те ж саме можна сказати й про стан дотримання конституційних прав і свобод громадян. Приблизна картина й за кількістю закритих судами кримінальних проваджень даної категорії: якщо протягом 2008–2014 років такі судові рішення були прийняті стосовно 94-х осіб, то в 2015–2022 роках ця цифра навіть дещо збільшилася – 102!
Ще гірше виглядає ситуація, коли порахувати кількість розглянутих судами проваджень за цією статтею КК України: з 2008 по 2014 роки – 1470, в яких було засуджено 1 326 осіб, в той час як за 2015–2022 роки, коли вже діяла «антикорупційна інфраструктура», судами розглянуто всього 285 проваджень, в яких засуджено всього лише 155 осіб! І такими результатами, вибачте, хтось хоче переконати наше суспільство, що боротьба з корупцією в Україні після проведеної «антикорупційної реформи» покращилася? Ні, однозначно, це не відповідає дійсності.
Статистика рішень ВС
Цікавою є й статистика розглянутих і скасованих Верховним Судом за касаційними скаргами судових рішень, ухвалених Вищим антикорупційним судом. Якщо в 2019-му році таких кримінальних проваджень не було взагалі, то вже в 2020 році із 10-ти розглянутих касаційною інстанцією судових рішень ВАКС 8 було скасовано, тобто переважна більшість; у 2021 році із 15-ти розглянутих було скасовано 5, тобто 30%, у тому числі й 3 вироки; у 2021 р. із 27-ми розглянутих були скасовані 15, тобто більша половина, в тому числі й 1 вирок. Це теж, в цілому, не дає підстав стверджувати про задовільний (м’яко кажучи) стан правосуддя, яке здійснює цей, створений фактично в порушення вимог Основного Закону України нашими партнерами, особливий суд, який, до того ж, і не завантажений настільки, як це має місце в тих же загальних судах.
Читайте також: Кримінальну відповідальність за корупцію у сфері правосуддя буде посилено
Далі я зупинюся і на статданих про засудження судами України осіб за вчинення службових злочинів, значну частину з яких також розслідують новостворені органи досудового розслідування, в тому числі й антикорупційні, щоб ще об’єктивніше оцінити їхню діяльність. Так, зокрема, починаючи з 2010 року, кількість засуджених за вчинення службових злочинів поступово знижується – 3 115 осіб до 1 146 в 2015-му, протягом наступних років їх кількість знизилась до 749-ти в 2017 році та 788-ми в 2018 і лише в 2021 та 2022 роках ця цифра дещо збільшилася до 1 174, але, знову ж таки, це все одно майже втричі менше, ніж було засуджено за вчинення таких злочинів винних осіб у 2010 році!
Зниження кількості засуджених за ст. 368 КК
Ще відчутнішим є суттєве зниження кількості засуджених за статтею 368 КК України (отримання і вимагання хабарів, або, як тепер – отримання неправомірної вигоди, в тому числі й пов’язане з вимаганням), що фактично, зверніть увагу, протягом 14 років перетворилося на боротьбу не з одержанням неправомірної вигоди, а з даванням хабарів (неправомірної вигоди). Посудіть самі: якщо в 2010 році за статтею 368 КК України було засуджено 774 осіб, то в 2015 р. – вже тільки 374, причому за вказаний період ця цифра з року в рік лише зменшувалася – приблизно на 100 осіб. Така ж тенденція спостерігалася і в подальшому (в період з 2016 року по 2022 рік), а саме: кількість засуджених за такий злочин знизилась ще більше – із 264 до 65-ти, тобто майже в п’ять разів (!), при чому, щорічне зменшення кількості таких засуджених за цей період становило в середньому по 50 осіб.
У той же час, кількість засуджених за давання хабара (неправомірної вигоди) за статтею 369 КК України в цей же період тільки збільшувалася: з 50 в 2011 та 57 в 2010-му до 851 в 2022 році, тобто у 16 разів.
І після цього хтось має підстави стверджувати про успішність проведених «реформ» чи про посилення боротьби з корупцією, тим більше у вищих ешелонах влади? Ганьба!
Щодо засуджених держслужбовців
Та навіть якщо співставити кількість засуджених за цей же період державних та інших службовців за вчинення злочинів, то й ці дані теж однозначно свідчать про суттєве зниження рівня викриття корупційних дій, у тому числі й нашими антикорупційними органами.
Звертаю увагу: якщо в 2010, 2011, 2012 і 2013 роках було засуджено, відповідно, 1 069, 1 193, 1 097 та 1 054 держслужбовців, то вже, починаючи з 2015 року, їх кількість стрімко знижується – з 477 до 97 в 2022 році, тобто майже в п’ять разів, причому щорічне зменшення засуджених державних службовців складало в середньому 100 осіб.
Аналогічна картина спостерігалася й щодо засуджених інших службовців, кількість яких теж зменшилася – з 841 в 2009 році до 1 503 у 2015 році, тобто в понад 3 рази; далі з 846 у 2016 до 395 в 2022 році, тобто більше ніж удвічі, а всього за цей період часу (14 років) вона зменшилась майже в 10 разів!
Де результат?
Саме про суттєве зниження результативності боротьби органів правопорядку і прокуратури зі злочинністю в сфері службової діяльності, в тому числі корупцією, може свідчити й статистика про осіб, засуджених за вчинення злочинів у сфері господарської діяльності, яка, як правило, тісно пов’язана з названими вище кримінальними правопорушеннями, які вчиняються державними та іншими службовцями. Якщо в 2009, 2010, 2011 та 2012 роках судами було засуджено за вчинення злочинів у сфері господарської діяльності, відповідно, 3 369, 3 867, 4 146 та 3 766 осіб, то з 2014 року їх кількість починає суттєво зменшуватись: з 1 598 до 223-х в 2022 році, тобто в 7 разів! Особливо знижується активність боротьби з цією, спорідненою з корупцією, злочинною діяльністю з 2016 року (888) до 825 у 2017 році і 654-х у 2019, 475 – у 2020-му році, 461 – у 2021 році, тобто найбільше зниження кількості засуджених таких осіб припадає якраз на 2019– 2022 роки, що теж є окремою темою для роздумів для нашої нинішньої влади і власне «реформаторів».
Питання національної безпеки
Тому я й стверджую, що однією з головних причин зниження рівня протидії корупції та пов’язаних із нею злочинів є як шкідливість проведених «реформ», які фактично ослабили стан національної безпеки нашої держави під час війни з агресором, так і фактична, вибачте, бездіяльність нашої влади, яка скільки вже часу просто не реагує на погіршення боротьби з корупцією. Підтвердженням такого висновку є, зокрема, рішення РНБО за 2009 рік «Про стан злочинності в державі та координації діяльності органів державної влади у протидії злочинним проявам та корупції», коли показники в протидії службовим злочинам, корупції й хабарництву були ще відносно прийнятні, особливо в порівнянні з нинішніми, була дана критична оцінка, в першу чергу, діям органів державної влади, чого, до речі, в подальшому більше не робилось ні за часів Януковича, ні за часів Порошенка, ні, тим більше, за часів нинішнього Президента України.
Посудіть самі, в даному рішенні РНБО вже тоді було відверто зазначено, що «злочинність становить серйозну загрозу національній безпеці України. Вона стала одним із тих негативних чинників, які серйозно впливають на ефективність діяльності органів державної влади, підривають стабільність і систему правопорядку, захищеність прав, свобод і законних інтересів громадян». Усвідомлюючи можливі наслідки такого становища, тодішня РНБО вже відверто вказувала, що «масштаби криміналізації та корумпованості влади мають тенденцію до невпинного зростання, сягаючи критичної межі, за якою настає втрата важелів керування державою з збоку легітимної влади, розпад державних інститутів та припинення демократичного розвитку держави».
А щоб бути ближче до нашої теми, то в цьому рішенні звучало й таке: «Протиправні схеми пронизують сферу господарської діяльності, правоохоронні органи та суди. Корупція охопила всі ланки державної влади та органів місцевого самоврядування. Значно ускладнює криміногенну ситуацію протиправна діяльність чисельних організованих груп та злочинних організацій з корупційними і транснаціональними зв’язками».
Не приховувала Рада національної безпеки і оборони в 2009 році й того, що «правоохоронні органи не користуються довірою громадян, не є здатними забезпечити ефективну протидію злочинності і корупції внаслідок політичної заангажованості, корумпованості та різкого зниження рівня професіоналізму кадрів. Загрожує національній безпеці також діяльність правоохоронних органів, спрямована на обслуговування потреб політичних та бізнесових груп, які перебувають при владі. Оцінки криміногенної ситуації в державі керівництвом окремих правоохоронних органів нерідко мають необ’єктивний та невиправдано оптимістичний характер». При цьому тодішня РНБО стверджувала й про відсутність єдиної скоординованої політики запобігання та протидії злочинності і корупції, а також про те, що законодавча діяльність Верховної Ради України є, на жаль, безсистемною та непослідовною.
Тому й не дивно що деякі дописувачі у своїх теперішніх коментарях до цього фактичного вердикту Ради національної безпеки і оборони щодо стану протидії злочинності і корупції того часу, справедливо відзначають, що тодішня влада хоча б визнавала свої недоліки та вказувала на їх причини, в той час, як сьогоднішні можновладці цього не визнають, при тому скоса поглядаючи на тих, хто це бачить і розуміє тощо.
Скажу більше, а хіба такі оцінки реального стану протидії злочинності і корупції в ті часи не є характерними й для нинішньої ситуації в нашій державі? Хіба вам не здається, читаючи викладені вище дані, що мова в тексті йде не про 2009 рік, а про нинішні часи, причому не тільки зараз, під час війни, а й до 24 лютого 2022 року? І це при тому, що саме після запровадження так розрекламованих «реформ», створення цілої низки антикорупційних органів і навіть свого суду, ситуація з протидією корупції і в цілому пов’язаними з нею злочинами, суттєво погіршилася, якщо не сказати, що повністю «провалена». А тому потрібно негайно шукати вихід із даної ситуації, що я й пропоную вже не перший рік поспіль, інакше ми можемо втратити державу, але не через війну з агресором.
Саме виходячи з викладеного вище, я критично сприйняв і Указ нинішнього Президента України «Про комплексний стратегічний план реформування органів правопорядку як частини сектору безпеки і оборони України на 2023 – 2027 роки» і вважаю його чисто декларативним, нехай мене вибачають, та таким, що не принесе жодної користі нашій державі, бо його меседжі є далекими від нинішніх реалій. Але про це пізніше.
Джерело: Юридичний вісник України
