Нові виклики часу вимагають переосмислення форм і методів роботи з інформацією як ресурсом розвитку країни

Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Закінчення. Початок у № 14.

Формування ядра сучасної інформаційної інфраструктури

Змін, зокрема, вимагають процеси конституційного реформування політично-правових основ розбудови держави. Для цього нам не вистачає повноти їх розуміння, а відповідно, і необхідних для комп’ютерної доби законів і нормативно-правових актів щодо прав громадян на використання навіть власно створених НМА. Погляньте лише на авторський склад вітчизняних наукових статей або патентів і всюди побачите, що в них серед перших не справжні автори, а керівники установ або спонсори. Це вже створило в усіх сферах нашої суспільно-політичної діяльності небачені раніше за формою і змістом життєві ситуації втрати громадянами лідерських якостей, що взагалі багато в чому припиняє інноваційний розвиток України в постіндустріальному облаштуванні.

Для розуміння організації інноваційних процесів треба не виходити з визначення інформації як відомостей про осіб, предмети, факти, події, явища і процеси незалежно від форми їх подання, а переходити до більш конкретного сприйняття інформації через таку інтегровану її форму як «знання». Знання, як відомо, є результатом освіти та інтелектуальної праці людини над собою. Звідси випливає перший правовий наслідок того, що це не сфера впливу інформаційного права, оскільки знання невіддільні від тієї людини, яка їх створює, і вони, власне, є рушійною силою інновацій. Інформація є лише частиною знань, відтворених автором на матеріальних носіях у вигляді науково-технічних публікацій або патентів і, у вузькому розумінні, робота із носіями знань та інформацією заради вирішення локальних і глобальних проблем ближче до інших галузей права. Безумовно, категорії творчої праці неподільно пов’язані поміж собою інформаційною діяльністю, а тому для ефективної розбудови інноваційної економіки вони мають бути чітко визначеними навіть у дефініціях та виключно досконалому законодавстві про інтелектуальну та інноваційну діяльність з огляду на проблематику власності на інформацію, яку регулює інформаційне право.

Важливо підкреслити, що сьогодні, коли інформація надається нам не тільки у звичній письмовій або друкованій формі, а й в електронній, яку людина не може сприймати без наявності комп’ютера, інтегрованих знань і законів щодо визначення інформації, методів її розповсюдження і захисту у нас немає. Всі вони розпорошені по нормативно-правових актах і, як наслідок, не систематизовані. Під впливом традицій поводження з інформацією, які перекочували до нас із сивої давнини й чудово почуваються в новому політичному ландшафті ресурсної держави, ми, немов ненаситна сарана, проїдаємо свої НМА — справжнє національне багатство країни.

Крім того, важливо враховувати умови наявної в нашій країні кризи правосвідомості (важкого, але сподіваємось, перехідного стану в поглядах, почуттях, мисленні громадян). Вона багато в чому віддзеркалює наше ставлення до правових явищ у суспільно-політичному житті, змушуючи нас до соціально-економічних реформ. Вони, в свою чергу, на жаль, часто супроводжуються погіршенням економічної ситуації в країні, ослабленням політичної системи держави, ведуть до криміналізації суспільства. Недосконалість чинного законодавства, недолуга переоцінка колишніх поглядів, уявлень та ідей веде до занепаду морального і духовного стану суспільства посилення соціальної напруженості в суспільстві. Крім того, це заважає впровадженню великомасштабних автоматизованих інформаційних систем, які в найближчому майбутньому дозволять сформувати ядро сучасної інформаційної інфраструктури України та забезпечити створення необхідних об’єктивних умов переходу до інформаційного суспільства.

Сьогодні у світі під впливом розвитку комп’ютерної техніки, новітніх ІКТ та систем штучного інтелекту докорінно змінюються всі закони інформаційно-комунікаційної діяльності, швидкими темпами йде формування нового типу цивілізації глобального інформаційного суспільства, в якому більшість працюючих буде зайнята виробництвом, зберіганням, переробкою й реалізацією інформації, особливо її вищої форми — знань.

Потрібно прийняти інформаційний кодекс

Входження людства в нову цивілізацію, безперечно, диригується транснаціональними корпораціями (ТНК). Саме вони узгоджують й активно впливають на всі процеси технологічного переозброєння країн світу, прагнучи всюди передусім змінити завдання економічного, політичного розвитку, організацію військової сфери, зокрема, і в нашій державі. Не маючи досвіду протистояння впливу ТНК, ми перед викликами, які постають перед нами у всіх сферах життя, намагаємося швидко визначатися, де для нас буде фарватер, яким Україна прямуватиме в майбутнє, заздалегідь забезпечивши умови своєї безпеки і державної незалежності. Шляхів цих не так багато. У найузагальненішому вигляді можна розглядати лише два: технократичний — установлення тотальної влади техніки над людьми у всіх проявах організації нашого життя; технологічний — коли рівень світогляду й духовності людського суспільства під впливом знань і розвитку інформаційних технологій має поступово стати таким, щоб відкрилися внутрішні можливості людини щодо використання нових, поки що невідомих шляхів гармонійного співіснування людини з природою за рахунок використання безпечних для біосфери Землі й суспільства засобів. І вочевидь, це справа вже недалекого майбутнього, оскільки технократичний шлях виявляється поки що для розвитку світу й України, зокрема, катастрофічним.

Суперечливість і неузгодженість «інформаційного законодавства» може бути усунена, на нашу думку, шляхом прийняття «інформаційного кодексу». Робота над ним могла би об’єднати під єдиною концепцією всі напрями правового регулювання в досить чутливій, складній і молодій галузі інформаційного права. Потрібен серйозний аналіз стану та гармонізація механізмів правового регулювання інформаційної сфери з урахуванням еволюційних змін в адміністративних реформах, у реалізації програм в економічній, соціальній сферах, у галузі розвитку масової інформації в соціальних мережах.

У нерозвиненому стані внаслідок непублічної, а відповідно, і нескоординованої (безсистемної) роботи кафедр інформаційного права залишається інститут експертизи проектів законів та інших правових нормативних актів із залученням експертів різних профілів. Спостерігається захоплення темою корупціогенності законодавства і нормотворчості в цілому, але багато інших вихідних позицій забезпечення якості законів інформаційної сфери залишаються в тіні. Вони стосуються і юридичної техніки, і ще більше юридичних технологій. Про це свідчать неточне визначення назв, мети законів, зневага до визначення суб’єктів, до яких закон звернено, до суб’єктів, відповідальних за їх реалізацію, а також до однозначного розуміння загальних для ряду галузей і законів термінів, визначення їх правового статусу та інших основних параметрів нормативного акта.

Сьогодні, в епоху відкритості і доступності інформації, вже не можна зводити роль держави і права до примусу, покарання і досить відвертого осуду обґрунтованої ліберальної ідеології. Соціальний сенс буття українського суспільства має мобілізувати ці інститути на забезпечення функцій позитивного устрою управління, надання підтримки, виховання довіри до нової дисципліни всіх видів адміністрацій і кожної людини в сучасному і майбутньому періоді розвитку інформаційного громадянського, демократичного і правового суспільства. Саме на таке перетворення націлюють інновації на базі інформаційних технологій і розвиток інститутів громадянського суспільства.

Корпоратократія і План Даллеса

На сучасному етапі розвитку світової спільноти інтеграційні процеси в сфері економіки, політики, науки, освіти, культури обумовлено вибуховим інтересом до інноваційного використання інформації, отриманої від далеких одна від одної наук. Такий тренд виник у світі ще до Другої світової війни. Згадаємо лише вивчення проблем впровадження зварювальних технологій в машинобудуванні або розщеплення атомного ядра, будування ракет в якості нової зброї, створення пеніциліну, препаратів для лікування
онкологічних захворювань тощо. Ще до початку карколомного штурму Космосу відкрите суперництво країн за лідерство в науково-технічній сфері набуло ознак військово-політичного протистояння наддержав, але лише після запуску в СРСР першого штучного супутника Землі США під тиском обставин змусили себе переглянути всі основні засади організаційної, кадрової, науково-технічної і науково-освітньої політики, сформувавши в середині ХХ ст. засади інноваційної економіки. Її основою стали революційні зміни щодо інформації як ресурсу розвитку людини, суспільства і держави.

У процесі опрацювання алгоритмів дій в цій царині в світі почала міцніти корпоратократія (форма правління державою або політична система, при якій влада здійснюється через могутні і багаті компанії). Намагаючись потіснити вплив державно- монополістичного капіталу і зв’язаний з ним сегмент світових еліт, вона спромоглася до початку 80-х років ХХ ст. налагодити діалог з радянською верхівкою, заздалегідь знаючи, що «у прекрасному майбутньому світі» їй не буде місця. Невеликий за чисельністю, але вельми впливовий радянський сегмент світової корпоратократії, в якому були представники партійно-господарської номенклатури, спецслужб, наукових структур, зв’язавшись із криміналітетом, відтіснили від влади КПРС і змінили соціалістичний устрій, вдало перетворивши власність всього народу на свою. Для вирішення своїх планів у повній відповідності до так званого «Плану Даллеса» вони потягом тривалого часу впроваджували у людську свідомість псевдонаукові філософські і управлінські ідеї, які підносились як новітні досягнення людської думки і, до того ж, супроводжувались антирадянськими анекдотами. В науково-освітніх осередках почали створюватися команди із недалеких, пихатих людей, часто із родин корумповано-заплямованих, якими було легко маніпулювати, а в разі чого — здати. Прикладом, скажімо, може бути «горбачовська команда», або управлінська, наукова, освітня еліта України. Такі, як свідчить історія, Захід використовує «в темну».

Досить символічним є те, що на пам’ятній монеті «На межі тисячоліть», випущеній Національним банком України (номінал п’ять гривень, 2000 р., художник Р. Чайковський) і присвяченій переходу з другого у третє тисячоліття, на реверсі викарбовано не будь-який символ майбутньої цифрової цивілізації, до становлення якої народ України доклав багато зусиль, а стилізовану фігуру селянина- сіяча, який іде ріллею, власноруч сіючи зерна «розумного, доброго, вічного» для тих, хто житиме в наступному тисячолітті.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути