Думка експерта
«Оголошення стану війни» та «введення воєнного стану»: конституційно-правове закріплення, зміст і юридичні наслідки
Уже шостий місяць світова спільнота спостерігає численні міжнародні злочини в Україні, які вчиняються в ході неоголошеної повномасштабної війни проти нашої держави, яку з 24 лютого веде російська федерація під вигаданими гаслами так званої «спеціальної операції». Попри намагання путінського режиму замаскувати та виправдати свої злочинні дії метою «захисту прав російськомовного населення», «визволення українців від неонацистського київського режиму» та іншими не менш абсурдними цілями, цивілізована частина людства чітко усвідомила, що справжньою метою його державної політики є повне винищення Української нації. Очевидність та беззаперечність цього висновку доводить кожен наступний день війни. Географічна сусідка України – росія, яка намагається привласнити собі славну державницьку історію нашого народу, починаючи з часів Київської Русі, ідентифікувати московитів та українців як етнічно споріднені народи, знівелювати та заперечити самостійницький шлях державного та суспільного розвитку нашої нації, сьогодні за допомогою всього спектра сучасного збройного арсеналу фізично винищує Український народ. Українські високопосадовці та міжнародні лідери в своїх численних публічних виступах чітко ідентифікують відносини між Україною та російською федерацією як стан війни, проводячи історичні паралелі та зазначаючи, що відбувається війна двох світоглядних парадигм – між цивілізацією та варварством, демократією та тиранією, «Руською Правдою» Ярослава Мудрого та «Ясою» Чингізхана, яка триває протягом багатьох століть між Українською нацією та московитським людом.
«Жонглювання» правовими категоріями
Наразі в Україні триває справжня національно-визвольна війна, в ході якої Збройні Сили нашої країни мають повне право захищатися від ворога й просити військову, гуманітарну, фінансову допомогу від інших країн. У той же час, в інформаційному просторі з’являються заяви окремих одіозних політиків та «експертів», які намагаються маніпулювати суспільною думкою у питанні наявного стану суспільно-політичної ситуації в Україні, закидаючи претензії про те, що це не війна, а «суспільно-політична криза» чи «громадянське протистояння», оскільки ні Україна, ні російська федерація її офіційно не оголошували. Зокрема, в прокремлівських анонімних телеграм-каналах, таких як «Сплетница», запитували, чому Україна не оголошує війни росії. Нібито, якщо вона цього не робить, то визнає: те, що тут відбувається, є лише «спеціальною воєнною операцією для зачистки країни від нацистів», як і заявляв путін (Чи повинна була Україна «офіційно оголосити війну» Росії?).
Читайте також: Захист персональних даних в умовах війни. Вплив воєнного стану на право на приватне життя
При цьому спостерігається, так би мовити, «жонглювання» такими правовими категоріями як «оголошення війни», «оголошення стану війни», «введення воєнного стану», що подаються суспільству як тотожні поняття без пояснення особливостей їх правової природи та юридичного змісту.
Правовий стан оголошення війни закріплений в Гаазькій конвенції про початок воєнних дій 1907 року. Там передбачено, що країни недвозначно повідомляють одна одній про те, що будуть застосувати свої збройні сили. Це оголошується трьома способами: шляхом ультиматуму, звернення до власного народу чи до народу ворожої країни. Сама ж процедура оголошення війни використовувалася востаннє в 1973 році за часів арабсько-ізраїльського конфлікту. Після цього почали використовувати термін не «війна», а «військовий конфлікт» чи «агресія». Важливими документами, які діють у правовому полі та пояснюють сучасну «філософію війни», є пакт Бріана-Келлога, відомий як Паризький пакт (офіційно — Загальний договір про відмову від війни як інструменту національної політики) — міжнародна угода про відмову від війни, як знаряддя національної політики, підписана 27 серпня 1928 року та Резолюція Генеральної асамблеї ООН 1974 року, яка закріплює визначення та критерії поняття «агресія»: з настанням хоча б одного з яких дії країни вважаються агресією. Зокрема, в першому із зазначених документів йшлося, що війна відтепер не буде використовуватися задля врегулювання «суперечок чи конфліктів будь-якої природи чи походження та того, що може виникнути внаслідок них». Він дійсний досі, оскільки був затверджений поза рамками Ліги Націй. У багатьох випадках країна офіційно не оголошує війни іншій стороні, а просто нападає (Що змінить для України офіційне оголошення росією війни, яке очікують 9 травня? Пояснює експерт).
Деякі правові нюанси оголошення війни
Із попередньої тези стає зрозумілим, що правові категорії «оголошення війни» та «оголошення стану війни» кардинально різняться. Юридичний зміст останньої полягає у формалізації фактичного (наявного) стану суспільно-політичної ситуації в країні, який тягне за собою настання певних юридичних наслідків у відносинах між країнами, що знаходяться в стані війни.
Тема необхідності юридичної формалізації відносин між Україною та росією не є новою для обговорення у вітчизняних наукових колах. Так, в інтерв’ю від 26 жовтня 2016 року військовий експерт Центру Разумкова О. Мельник, коментуючи збройний конфлікт між Україною та Російською Федерацією в Донецькій та Луганській областях, що розпочався в 2014 році, акцентував увагу на «…невизначеності, чи певній абсурдності проведення антитерористичної операції, яка по-суті не є такою. Це — типова війна малої інтенсивності», що створює купу проблем для України…», у тому числі в співробітництві з міжнародними організаціями щодо визначення статусу військовополонених, які де-факто є полоненими, або ж заручниками, або ж просто мають невизначений статус, який не дозволяє залучити допомогу Червоного Хреста; щодо звинувачень України стосовно ненадання допомоги, невиплати пенсій чи ненадання соціальних гарантій громадянам України, які проживають на частинах тимчасово окупованої території. На думку експерта, «оголошення стану війни не є оголошенням війни агресору. За такої ситуації просто формалізується той стан, в якому зараз перебуває країна. Це — один з міфів, який інтенсивно дискутується в українському політикумі, тобто відбувається підміна понять. Такі дії повністю відповідають як внутрішнім українським документам – це Конституція України, Закон «Про оборону України», так само і міжнародним документам – наприклад, Резолюція Генеральної асамблеї ООН, де дається визначення агресії. Тобто це суверенне право держави. При тому стан війни може оголошуватись як на всій території країни, так і на окремих її територіях, тобто абсолютно логічним було б, якби та зона, яка зараз називається «зона АТО», була б оголошена «зоною воєнного стану» (Оголошення стану війни не є оголошенням війни агресору – військовий експерт).
Після 24 лютого означена тематика не просто актуалізувалася в правничому товаристві та набула вагомого резонансу у вітчизняних громадських колах, а й стала нагальною проблемою всього громадянського суспільства в Україні. Про це свідчить й оприлюднення 18 травня на офіційному інтернет-представництві Президента України електронної петиції «Про оголошення стану війни з російською федерацією» № 22/137112-еп, автором якої є Тесленко Дмитро Володимирович. Її метою є «уникнення можливих юридичних колізій при захисті/відновленні прав громадян України внаслідок триваючого факту збройної агресії російської федерації від 24 лютого 2022 року, на виконання п. 19 ч. 1 ст. 106 Конституції України».
Читайте також: Воєнний стан. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, роз’яснення, корисні ресурси
Офіційний коментар з цього питання 20 березня оприлюднила заступниця міністра оборони України Г. Маляр, за словами якої «неоголошена або невизнана війна» — наратив ФСБ, який «наочно демонструє, як ФСБ втягує у руйнівну дискусію інтелектуальну та патріотичну частину суспільства». Високопосадовиця також зазначила, що в сучасному світі війна визнається війною по факту й для цього не потрібно підписувати окремих документів. «Якщо, приміром, є факт вторгнення військ іноземної держави на нашу територію, факт окупації, — це вже агресія, а побутовою мовою — війна. І немає значення, визнає її хтось чи ні, оголошували війну, чи ні. Тобто не треба приймати закон або видавати указ, який спеціально би підтвердив, що в нас війна». Вона додала, що війна в Україні триває з 20 лютого 2014 року. «Ця дата початку збройної агресії не раз згадується в законах та вироках судів. Наразі в нас є 17 вироків, в яких доведено в судовому порядку, що проти України з боку росії вчинено злочин — збройну агресію» (Поняття «неоголошена або невизнана війна» — це феесбешний наратив – Ганна Маляр. Офіційний веб портал Міністерства оборони України).
Фактичне визнання стану війни вже відбулося
Безперечно, фактичне визнання стану війни між Україною та російською федерацією вже відбулося.
Із 24 лютого 2022 року прийнято майже триста президентських указів, з яких 19 стосувалися безпосередньо впровадження воєнного стану, проведення мобілізації, стратегічного управління Збройними Силами та вирішення гуманітарних питань.
Зокрема, Указ Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» про введення воєнного стану на 30 діб був затверджений Законом України від 24.02.2022 р. № 2102-IX. Строк дії воєнного стану на всій території України тричі продовжувався черговими указами Президента та затверджувався відповідними законами: Указ від 14.03.2022 р. № 133/2022 р. / Закон від 15.03.2022 р. № 2119-ІХ; Указ від 18.04.2022 р. № 259/2022 р. / Закон від 21.04.2022 р. № 2212-ІХ; Указ від 17.05.2022 р. № 341/2022 р. / Закон від 22.05.2022 р. № 2263-IX, за яким строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 5 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Однак основний виклик зараз — затвердження фактичного стану війни в Україні за допомогою юридичних інструментів, визначених Конституцією та законами України задля надання міжнародній спільноті та судам додаткових гарантій та правових підстав у притягненні російських військових злочинців до відповідальності, відшкодування економічних та моральних збитків, завданих громадянам України внаслідок дій збройних формувань агресора, а також повного перетворення російської федерації на світового вигнанця (виключення з Ради безпеки ООН та інших міжнародних установ).
За словами українського політика та дипломата Андрія Шевченка, з юридичної точки зору запровадження воєнного стану не досить, адже це питання внутрішнє, а оголошення стану війни — зовнішнє (Чи повинна була Україна «офіційно оголосити війну» Росії?).
Аналогічні міркування висловлює й вітчизняний адвокат С. Лисенко, який зазначає, що з правової точки зору особливих відмінностей між «воєнним станом» та «станом війни» законодавством не передбачено. Більше того – «воєнний стан» згідно з чинним Законом «Про правовий режим воєнного стану» регламентований більш чітко, ніж «стан війни» згідно з Законом «Про оборону України». Головна фактична відмінність – юридичне визнання перед світовою спільнотою того факту, що Україна перебуває в стані війни. За його словами, відмінності між воєнним станом та станом після оголошення війни має значення для зовнішньо-політичної діяльності України, зокрема можливості громадян України стягнути компенсації в міжнародних судових інституціях з росії як країни-агресора. На сьогоднішній день – юридично – для міжнародних юрисдикцій, починаючи від ООН і закінчуючи міжнародними арбітражами – в нас немає війни. У нас воєнний стан, окремі воєнні дії. Але ні ми, ні росія не перебуваємо в стані війни згідно з міжнародним правом.
Із такими висновками частково варто погодитися. Разом із тим, теза автора щодо відсутності «з правової точки зору особливих відмінностей між «воєнним станом» та «станом війни» в національному законодавстві викликає ряд заперечень. Отже, терміни «воєнний стан» та «стан війни» в жодному разі не можна трактувати як тотожні синонімічні поняття. Більше того, вони мало пов’язані взагалі, оскільки перший із них є внутрішньополітичним терміном, а другий – зовнішньополітичним. Єдиною беззаперечно спільною рисою між наведеними поняттями є їхнє закріплення в нормах Конституції України, іншими словами, вони є конституційними термінами.
Так, відповідно до положень пункту 9 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить «оголошення за поданням Президента України стану війни й укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України». Аналогічні повноваження має й Президент України: пунктом 19 частини першої статті 106 Конституції України встановлено, що Президент України «вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та в разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань».
У свою чергу, частина друга статті 64 Основного Закону України визначає, що «в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень…», а норми пункту 19 частини першої статті 92 передбачають, що правовий режим воєнного стану може бути встановлено виключно законом України.
Як визначає термін «воєнний стан» чинне законодавство
Визначення терміну «воєнний стан» міститься у положеннях двох законів України: «Про правовий режим воєнного стану» та «Про оборону України». Відповідно до норм спеціального закону він описується як «особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень».
Уведення воєнного стану пов’язане з проведенням відповідної законодавчої процедури, детально описаної у статтях 189, 190 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Так, пропозиції щодо введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях на розгляд Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони. Пропозиції щодо залучення військових формувань та правоохоронних органів до здійснення заходів правового режиму воєнного стану розробляє та вносить на розгляд РНБО Генеральний штаб Збройних Сил України. В разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент видає відповідний указ і негайно звертається до Верховної Ради щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону. Указ Президента про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений ВРУ, негайно оголошується через засоби масової інформації разом із законом про затвердження такого указу Президента України та набирає чинності одночасно з набранням чинності таким законом.
При аналізі змісту визначення «воєнний стан» очевидно, що такий правовий режим має юрисдикцію виключно в межах держави Україна в цілому чи на її окремих територіях. Іншими словами, це ситуація, коли органи виконавчої влади в цивільній країні тимчасово делегують частину своїх повноважень з управління державою військовому командуванню.
До речі, історичні приклади свідчать про можливість негативного використання правового режиму воєнного стану задля здійснення антидемократичних процесів у країні: придушення громадянських протестів, здійснення державних заколотів. Про це, зокрема, свідчить загальновідомий досвід Таїланду, де 20 травня 2014 року о 5 годині ранку (01.00 за київським часом) в прямому ефірі всіх національних телеканалів до громадян країни звернувся командувач сухопутних військ генерал Прают Чан-Оча та оголосив про введення у всій країні воєнного стану для «підтримки законності та порядку» після антиурядових протестів, внаслідок яких загинули 28 людей та сотні отримали поранення. При цьому на введення воєнного стану та здійснення військового перевороту послідувала негайна реакція міжнародної громадськості. Представники уряду Індонезії, Філіппін та Австралії висловили заклопотаність цими подіями, а Японія закликала до негайного відновлення демократії.
Категорія «стан війни» має відмінну правову природу
Оголошення війни, навіть якщо воно не супроводжується власне воєнними діями, означає початок юридичного стану війни й має певні правові наслідки для всіх воюючих сторін, зокрема: припиняються дипломатичні й консульські зносини між державами, відкликається персонал посольств і консульств (дипломатам надається право безперешкодно залишити територію противника); припиняють чинність політичні договори (про ненапад, нейтралітет, воєнний союз, дружбу й економічні та культурні угоди між воюючими державами); воєнні дії повинні вестися з дотриманням законів та звичаїв війни, які встановлюють порядок початку, ведення й припинення бойових дій і відповідальність за порушення цих законів та звичаїв; починають діяти міжнародні норми, прийняті спеціально для періоду воєнного конфлікту (союзні договори, угоди про взаємну й військову допомогу, договори стосовно правил ведення війни, причому останні не можуть бути денонсовані, тощо); майно, що є власністю ворожої держави (за винятком майна дипломатичних представництв і консульських установ), підлягає конфіскації; торговельні судна воюючих сторін, що перебували до початку війни у ворожих портах, повинні залишити ці порти противника (для цього встановлюється прийнятний термін для вільного виходу з територіальних вод держави-противника, після закінчення якого такі судна підлягають реквізиції та затриманню до закінчення війни незалежно від їхньої належності (державі, приватним компаніям або окремим особам); військові кораблі підлягають обов’язковій реквізиції; до громадян держави-противника може застосовуватися спеціальний режим: їх право на вибір місця проживання обмежується; власні громадяни кожної з воюючих держав поділяються на мирне (цивільне) населення і збройні сили (Кириченко С. О, Лобко М. М., Семененко В. М. Щодо питання правового режиму воєнного стану і стану війни. Наука і оборона. 2019. № 2. С. 9-16).
Україна дотримується таких правових наслідків. Так, у перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, Президент України В. Зеленський підтримав пропозицію Міністерства закордонних справ України про розрив дипломатичних відносин України з російською федерацією. На доручення Глави держави МЗС України розпочало процедуру розриву дипломатичних відносин відповідно до норм міжнародного права. Україна заявила про розрив дипломатичних відносин з росією без розриву консульських відносин, відповідно до статті 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року. МЗС України також відкликало до Києва тимчасового повіреного у справах України в російській федерації В. Покотила для проведення консультацій і розпочало евакуацію українського посольства в Москві (Заява МЗС України щодо розриву дипломатичних відносин з російською федерацією. Опубліковано 24 лютого 2022 року о 11:52. Офіційний сайт МЗС України).
(Далі буде…)
Людмила КАКАУЛІНА,
головний консультант відділу проблем розвитку
національного законодавства Інституту законодавства
Верховної Ради України, кандидат юридичних наук
Наталія НІКОЛАЄНКО,
головний науковий співробітник відділу
теорії та практики законотворчої діяльності
Інституту законодавства Верховної Ради України,
старший науковий співробітник, кандидат юридичних наук
Джерело: Юридичний вісник України
