Окремі елементи розробки нової інституціональної матриці розвитку України

Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Сергій ГОРДІЄНКО, доктор юридичних наук, доцент кафедри інформаційного права та права інтелектуальної власності факультету соціології та права Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

Сучасний етап розвитку України й світового суспільства характеризується інтеграційними процесами в сфері економіки, політики, науки, освіти та культури на тлі використання цифрових інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ). Вони формують глобальний інформаційно-комунікаційний простір і нові суспільно-політичні реалії у всіх соціально значимих сферах життя, будучи конструктивно-технологічною основою небаченої досі взаємодії країн і народів через іnternet та online-системи. 

Країна в смартфоні

Впровадження новітніх інформаційно-телекомунікаційних систем і послуг глобального масштабу, як то проект нового Президента України Володимира Зеленського «Країна в смартфоні», безумовно, створює величезні можливості для переходу нашої країни на нові рівні суспільно-політичного і технологічного розвитку в координатах вимог нової інформаційно-комунікаційної доби. Сьогодні всюди спостерігається активне поширення новітніх інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) і, відповідно, понять із «кошика» інженерних наук, як то: пошукова система, оператор пошукової системи, блогер, доменне ім’я, інсайдерська інформація, організатор розповсюдження інформації в мережі Internet, мережева адреса, мережеве видання, провайдер хостингу, єдина система ідентифікації і аутентифікації, електронний документ, електронні грошові кошти, інформаційна продукція, обіг інформаційної продукції, класифікація інформаційної продукції, інформаційна послуга, інформаційна безпека дітей, інформація порнографічного характеру. Однак більшість із цих понять поки що не знайшли свого місця в сучасному українському законодавстві, наприклад, це стосується таких категорій, як електронна торгівля, електронна економічна діяльність, спам, кіберзлочинність, кіберзлочин, мережева угода/договір тощо, а Internet не тільки виконує функцію джерела інформації в тера-, пета- і екзобайтах, а й перетворюється на унікальний засіб професійного і наукового спілкування. В такий спосіб у нас відбувається створення суспільства, суть якого достатньо адекватно від ображає синтетичний вираз «медійний тип спільноти». Важливо, що це стало напрямом розвитку не тільки господарської, а й усіх сфер діяльності людини в умовах цифровізації і використання великих масивів даних, а найважливішою компетенцією сучасної людини стала здатність справлятися з новими викликами технологічного опанування сучасними цифровими ІКТ.

Початком нового етапу активізації роботи в цьому напрямі можна вважати прийняття Закону України «Про електронні довірчі послуги» від 05.10.2017 р. № 2155-VIII і впровадження в Україні спеціальних електронних послуг, зокрема, MobileID, яка дозволяє ідентифікувати особу за допомогою смартфону, спрощуючи ідентифікацію особистості при використанні цілої низки сервісів та online-послуг, зокрема, дозволить: підписувати електронні документи; отри мувати виписки з реєстрів; відкривати, вносити зміни або закривати бізнес набагато надійніше, ніж через звичайні логін і пароль, оскільки технологія захищена сучасними криптографічними алгоритмами. Вона працює на всіх типах смартфонів, незалежно від операційних систем, які вони використовують. Молода команда реформаторів «Зе» бачить широкі перспективи для використання технології в цілому ряді галузей — банківській, освітній, електрон них держпослуг, корпоративному секторі, медицині та інших. Технологія вже починає офіційно використовуватися з часу
набрання 07.11.2018 р. чинності зазначеним вище законом і сьогодні, аби отримати MobileID, досить прийти в сервісний центр мобільного оператора з паспортом та ідентифікаційним кодом. Після верифікації особистості клієнт отримує спеціальну SIM-карту з функцією електронного підпису для будь-якого телефону: на iOS, Android, Symbian і інших операційних системах. До широкого використання послуги вже готові оператори Vodafone і «Київстар». Останній почав тестувати MobileID ще в минулому році. Vodafone запустив її для контрактних абонентів у 2018 році. Lifecell повинен закінчити її впровадження до наступного року. Технологію MobileID доповнює система онлайн-верифікації за допомогою банків BankID. У порівнянні з ре єстрацією за допомогою логіна і пароля вона вважається більш безпечною і надійною, розроб лялася для спрощення надання адміністративних та інших видів послуг.

Таким чином, під гаслом (проект) «Країна в смартфоні» новий Президент України не просто проголошує надію на радикальну перебудову на краще системи державного управління країною, відчуваючи, що існуюча система обов’язково буде знесена хвилями народного гніву й глобалізацією фінансово-економічних процесів, а починає діяти на вже достатньо опрацьованих у світі технологіях електронної комунікації. Можливо, молода команда «Зе» ще не до кінця розуміє, що в не упорядкованому процесі минулих інформаційно-комунікаційних і правових реформ були просто сховані рудиментальні уявлення про організацію демократичного суспільства та його економіки, які реалізовано в сучасному світі, але, здається, що, задаючи собі питання: чому так сталося, молоді реформатори починають діяти, запозичуючи світовий досвід з метою оптимально використати історичну ситуацію й величезні можливості України.

Новації комунікації і безпеки

Ми не можемо говорити, що проблеми сучасного етапу значніші за ті, що були в минулому. Однак людина ХХІ століття уже не в змозі підтримувати життя, не ставлячи між собою і природою технічні засоби. Дедалі більше доля людини залежить від того способу, яким вона підпорядкує собі наслідки технічного прогресу. Питання виникає: як людина, яка підкорюється техніці, стане панувати над нею.

Формування глобального інформаційного суспільства (вираз використовується в побуті й відображає за суттю — суспільство, засноване на знаннях) і впровадження Іnternet в щоденне життя людини спричинило глибокі зміни в бутті людини, а головне, в самій людині — суб’єкті, діючому в радикально нових умовах життя і комунікації. Ці зміни настільки суттєві, що можна казати про народження якісно іншого, нового суб’єкта діяльності. Зрозуміло, що на тлі процесів становлення індустріального і постіндустріального суспільства в Україні виникли і більш серйозні виклики: біда, яка у вигляді кібертероризму, кібершахрайства, «інформаційних війн», «цифрової нерівності» накриває нас хвилями, змінюючи уявлення про права і свободи громадян, захист їх персональних даних, дітей від впливу online…

Останнє суттєво впливає на якісний стан національної безпеки в інформаційній галузі та безпеки державної влади і управління (державної безпеки) від розвідувально-підривної діяльності спецслужб провідних країн світу. Реальний досвід впровадження в Україні інформаційно-комунікаційних реформ та проведення в 90-х роках минулого століття так званої інформатизації (сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, спрямованих на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки), свідчить про те, що всі вони супроводжувалися хаосом і сильним організаційним опором на місцях, неефективними витратами влади на створення начебто «модних», але незатребуваних сервісів.

Щодо національної програми інформатизації

Нагадаємо, що Національна програма інформатизації, яку було затверджено Законом України «Про національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 року як комплекс взаємопов’язаних окремих проектів, спрямованих на реалізацію державної інформаційно-комунікаційної політики на пріоритетних напрямах створення сучасної інформаційної інфраструктури України, не змогла виконати цю умову і взагалі в цілому була виконана недбало, постійно змінюючись і доповнюючись, залишивши за собою, врешті-решт, низку невирішених питань. Її остання редакція від 02.12.2012 року складалася з шести розділів, в яких не знайшлося місця для роботи правознавців і, як наслідок, не визначено інформацію як об’єкт відносин різних суб’єктів і їх безпеки в умовах, які визначаються матеріальними, організаційними змінами в структурі суспільства, його економіки, соціальній сфері під впливом глобалізації.

До того ж, на жаль, значна частина нашого населення була виключена з процесу інформатизації і, як наслідок, повноцінної соціальної інтеграції в структурах громадянського суспільства. Проблема, безумовно, є глобальною і її невирішеність у різних країнах змушує піддавати сумнівам саму ідею обґрунтованості концепцій інформаційного суспільства в якості нової наукової теорії. Особливості вкрай відчутні в аспекті інформаційної нерівності, яка в даний час повторює всі лінії розколу, що склалися в індустріальному суспільстві. Інформаційно бідні сьогодні — це ті, кого в індустріальному суспільстві відносили до економічно найбідніших верств населення, а значить, і в постіндустріальному вони залишаються найбільш уразливими в соціальних аспектах — мають гірші умови доступу до освіти, охорони здоров’я, культури. Саме ці соціальні групи сьогодні утворюють той самий цифровий розкол, який і на глобальному рівні визнаний основою нової нерівності — цифрової, яка, в основному, — просто нова форма існуючої і раніше соціальної несправедливості, що виникла в результаті неоднакових економічних умов доступу до матеріальних і інформаційних ресурсів.

Нова «цифрова культура»

Розглядаючи якісні зміни у використанні інформації су спільством, необхідно підкреслити, що в сьогоднішніх умовах надзвичайно важливим стає її якість і масштабність, що об умовлює «цифрову компетенцію» або нову «цифрову культуру» громадян і суспільства. Її традиційно розуміють як здатність вільно й безпечно використовувати свої інформаційно-комунікаційні навички. Їх здобувають у процесі навчання та професійної діяльності. Сьогодні цифрова культура фактично взагалі стає необхідною умовою життя в «оцифрованому» суспільстві, а економіка майбутнього її просто вимагає, оскільки вона надає людям нові можливості для професійного зростання й забезпечує участь у житті глобального інформаційно-комунікаційного суспільства.

Інформація в процесі виконання Національної програми інформатизації в сукупності своїх властивостей і надалі залишається у нас загадковим феноменом, навіть на тлі того, що в нас уже склалися певні уявлення про систему інформаційно-комунікаційних наук. Кризові явища, які пов’язуються з невирішеністю проблем глобалізації та інформатизації, постійно збуджують весь комплекс проблем нашого світоустрою й змушують нас дедалі глибше усвідомлювати, що інформація має «подвійну» природу. З одного боку, вона близька до матеріальних засобів, оскільки інформацію можна купити, продати, а також замовити, записати, отримати, стерти, передати, а з іншого — при продажі інформації її кількість у продавця не зменшується, а в покупця збільшується. Інформацію можна копіювати і продавати нескінченну кількість разів, до того ж, одержувач інформації оцінює її в залежності від того, з якою метою він її купує, а тому більш суворо і відповідально відноситись до точності правових дефініцій у такій чутливій і ще слабо організованій сфері, як інформаційна, розвитком якої в нас опікується галузь традиційного права.

Щодо визначень інформації

Існування великої кількості визначень інформації обумовлює складність, специфічність і різноманіття способів та методів тлумачення сутності цієї категорії в законодавчих актах. Відомі декілька поширених концепцій визначення інформації, кожна з яких по-своєму пояснює її сутність. Вони не існують незалежно одна від одної, а доповнюють одна одну, висвітлюючи різні сторони філософської категорії «інформація», не даючи повного й точного визначення внаслідок її багатовимірності. І з середини XX століття в результаті стихійного синтезу повсякденних, наукових і технічних знань під інформацією розуміється умова існування процесів взаємодії між людьми, людиною і автоматом, автоматом і автоматом; обмін сигналами від клітини до клітини, від організму до організму в рослинному і тваринному світах. В словниках інформація тлумачиться як одне з найбільш загальних понять науки, що позначає: 1) повідомлення про що-небудь; 2) відомості, що є об’єктом зберігання, переробки і передачі; 3) в математиці, кібернетиці — кількісна міра усунення невизначеності (ентропії), ступінь організації системи. ЮНЕСКО визначає інформацію як універсальну субстанцію, що пронизує всі сфери людської діяльності, і слугує провідником знань та думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння й співробітництва, утвердження стереотипів мислення та поведінки. Однозначно, що таке визначення інформації перекреслює те, що записано в Законі України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII у чинній редакції, оскільки інформація перестає бути тільки відомостями про осіб, предмети, факти, події, процеси, незалежно від форми їх подання, і, набуваючи мережевих властивостей, дедалі більше стає нематеріальним ресурсом розвитку суспільства і її слід більше використовувати у поєднанні з комунікацією.

За таких умов виникає необхідність її нового більш точного тлумачення й потреба відноситися до неї більш уважно. Сьогодні поряд із класичними природними й соціально-гуманітарними уявленнями та традиціями поводження з інформацією виникає багато теорій і метатеорій, які вивчають різні грані, типи, різновиди інформаційних процесів та інформаційних систем. Біля витоків їх створення стояли й українські вчені, особливо ті фахівці, які створювали програмно-апаратні комп’ютерні комплекси, однак у нашому суспільстві сталість щодо уподобань історичних норм і правил поводження зі змістовною інформацією постійно входила у протиріччя з вимогами функціонування реальних проектів, що свідчить про те, що прийняті концепції їх впровадження недосконалі. За таких умов технологічна реалізація гасла «Країна в смартфоні», яке передбачає створення відкритої для участі пересічних громадян у державному управлінні системи, на нашу думку, поки що виконуватиме більше ідеологічну функцію й буде використовуватися командою «Зе» для інституційної легітимації запозичених технологій.

Управління відносинами в інформаційній сфері

Необхідно керувати не самою інформацією, а діями з нею, тобто допуском до неї, відносинами різних суб’єктів, які використовують її в якості інформаційного ресурсу в своїй інноваційній діяльності. Складності додає й те, що всі намагаються додати щось особисте для більш повного й виразного визначення термінів «інформація», «інформаційні ресурси» та «нематеріальні активи», особливо, якщо використовують їх в якості об’єктів інноваційної діяльності.

Складність законодавчого визначення поняття, в свою чергу, ускладнює всі процеси управління відносинами в інформаційній сфері, оскільки різноманітність форм і властивостей інформації переноситься і на створювані інформаційні продукти та об’єкти. До того ж, у сучасних мережевих структурах інформація фіксується в електронному вигляді, тобто набуває віртуальної форми і, як наслідок, вимагає створення виключно складних комплексних систем захисту технічними засобами. В мережах вже формуються зони, які вимагають постійного й уважного відстеження та корекції, виникає навіть потреба в корекції норм правового регулювання інформаційно-комунікаційних відносин — інформаційне право, заради забезпечення інформаційної безпеки. Із середини минулого століття проблема знаходиться в центрі уваги світової спільноти і кожної окремо взятої держави та громадянина. Однак потрібно враховувати, що поняття «інформаційне право» та «інформаційна безпека» не зовсім відповідають їх науковому змісту. Вони більш точно і повно відображаються поняттями «право на інформацію» та «безпека інформації».

Розбудовуючи електронну державу, про все це необхідно дедалі більше дбати, враховувати досвід проведеної інформатизації для повноти уявлень, зокрема, про сенс і значення роботи щодо концентрації інформації в «одному смартфоні».

Дещо про Нацпрограму інформатизації

Національна програма інформатизації передбачала концентрацію й раціональне використання фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого і науково-технічного потенціалу держави заради розбудови в Україні економіки знань. Серед її основних завдань було досягнення координації в діях щодо: інформатизації всієї системи загальної і спеціальної освіти — від дитячого садка до вищої школи, наступних форм підготовки й перепідготовки фахівців із метою підвищення значення кваліфікації, професіоналізму і здібностей громадян до творчості як найважливіших характеристик людського потенціалу; формуванню і розвитку індустрії інформаційних та комунікаційних послуг, в тому числі домашньої комп’ютеризації, орієнтованої на масового споживача; забезпеченню сфери надання інформаційно-комунікаційних послуг духовним змістом, який би відповідав національним культурно-історичним традиціям, в тому числі організація потужного мовного сектора в Іnternet, який мав стати каталізатором економічного зростання, відкривати безкрайні простори світу для економічної активності, освоєння нових ринків та аудиторій, одночасно збільшуючи свободу вибору для споживача й створюючи платформу для малого і середнього бізнесу.

Позитивне вирішення лише цих трьох масштабних та історичних для України за своїм значенням завдань сприяло б реальному перетворенню накопиченого в країні інформаційного ресурсу в величезний ресурс розвитку соціальноеко номічного і духовного перетворення країни на шляху до суспільства, заснованого на знаннях. Працюючи над реалізацією програми «Країна в смартфоні», треба орієнтуватися на те, що кількість нафти і газу в нас обмежена, але ринки інформації, комунікації і послуг не мають для нас ніяких обмежень. Якби ми змогли зорієнтувати країну на таку роботу, досягаючи на тлі внутрішньої стабільності народної злагоди, то сьогодні були б уже готовими увійти в постіндустріальну добу. Оскільки в цілому, за загальним обсягом інформаційних ресурсів досить високої якості, Україна посідає гідні позиції в світі, а інформація, як відомо, включається в обіг для того, щоб привести до створення продукту або послуги, як правило, нематеріальної або високотехнологічної, то виграш (преференції) буде. Проте, якість і навіть законодавче визначення в Україні інформаційного ресурсу, розуміння його структури не відповідають сенсу поняття. Як наслідок, ефективність використання інформаційного ресурсу відстає від сучасних потреб, а проведена робота суттєво не наблизила нас до успіху.

Інформаційна культура і постмодерна філософія

Слід відзначити, що з появою в суспільстві потреби в масовій інформаційній культурі, багато що змінилося на краще і, разом з тим, на поверхню вийшли радикальні стратегії постмодернової філософії, зокрема лібертаріанство (термін, який використовується спектром політичних філософій, що просувають ідею індивідуальної свободи та мінімізації розміру державного апарату), яке сприяє не стільки оновленню процесів спадкоємності в суспільстві, скільки втраті зв’язків нових поколінь з минулим, навіть за умов, що інформаційні комунікації вже давно стали для нас звичною соціально вагомою структурою в науково-освітніх процесах, а ІКТ — досить звичним інструментом.

Прийдешній наступ лібертаріанства як державної ідеології більшістю населення України поки що сприймається як тривіальна ідея, однак, оскільки Конституція України забороняє встановлювати будь-яку ідеологію в якості державної політики, позиція команди «Зе» є достатньо вразливою. Фахівці вже бачать, що під впливом ідей лібертаріанства в світі активно відбуваються не на краще транс формації в економіці, освіті, науці, мистецтві.

Влада, яка апріорі має комунікативну природу й дедалі активніше виступає в нас через спеціальну політичну комунікацію та реалізує свою інформаційно-комунікаційну функцію за допомогою достатньо досконалих PR-технологій зв’язків із громадськістю, на наш погляд, повинна мати більш адекватну ідеологію. Соціальні відносини в суспільстві, в соціумі також мають комунікативну природу. Наразі оформилися достатньо чіткі межі PR-діяльності в державних структурах, а кадровий штат поповнився професійними фахівцями, можна сказати, що склався комплекс їх функціональних обов’язків. Модус (властивість предмета, що притамана йому в деяких станах, на відміну від атрибуту — невід’ємної властивості предмета у всіх його станах) розвитку інформаційної доби стає для нас рушійним фактором зміни суспільно-політичної орієнтації: вона дедалі більше й більше вимагає говорити про сьогодення, намагається заглянути в майбутнє й актуалізує питання про статус минулого досвіду. Разом із тим, задекларована Президентом України і його командою ідея створення «Країни в смартфоні», як нам вважається, виключно складна технологічно в реалізації. За роки незалежності зросла актуальність проблем правової і моральної регуляції інформаційно-комунікаційних процесів та інформаційно-комунікаційної діяльності взагалі, оскільки тривала відсутність державної ідеології позбавила нас принципів управління власністю.

Трохи про державну ідеологію, або Що заважає нам жити щасливо?

Існування держави без державної ідеології неможливе і, якщо в якості офіційної ідеології проголошується відсутність будь-якої ідеології, значить, реальною ідеологією є плутократичний принцип, при якому можновладці не зв’язані будь-якими нормами моралі і відповідальності перед своїм народом. Державну ідеологію не можна винайти — ідеологію треба вивести з досвіду історичного розвитку народу. У чому він полягає для України?

На це треба відповісти, що ми — велика країна, велич якої, насамперед, обумовлена непомірними стражданнями нашого народу. І це при тому, що талант народу є визначним, працьовитість невичерпною, а природні багатства, якими він володіє, дозволяють безбідно існувати в сучасному світі. Що ж заважає нам жити щасливо? Причина полягає в тому, що жоден народ не зазнавав такого жорстокого гноблення від своїх еліт. І не дивно те, що, опинившись із такою елітою на роздоріжжі між Азією і Європою, українська земля зазнавала незліченних нашесть завойовників, бідою є те, що власні правителі поводяться з народом гірше за будь-яких завойовників. Усі їхні думки і дії завжди були підпорядковані міжусобицям та боротьбі за владу — їм не було коли думати про народ із давніх-давен до наших днів. За таких умов Україна на багато десятиліть відстала від розвинених країн за рівнем правової гуманності внутрішньої політики, а отже, за ефективністю реалізації здібностей народу. Ідеї гуманізму століттями витравлювалися зі свідомості громадян України пропагандою ідеалів, які пригнічували особистість.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути