Думка експерта
Олексій Баганець: «Органи досудового розслідування і прокуратури сьогодні масово й безкарно порушують права і свободи громадян»
Два тижні тому в Укрінформі відбулася презентація «Національної доповіді про загальний стан криміногенної обстановки в Україні, про стан злочинності та протидії їй, а також про дотримання конституційних прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні у 2020 році». Як зазначалося, її підготовці сприяла група колишніх і нинішніх працівників силових відомств та експертів у галузі правоохоронної діяльності. Тож документ вийшов ґрунтовний і детальний. Представив доповідь екс-заступник Генпрокурора (у 2000—2002, 2005—2006 та 2014—2015 роках), державний радник юстиції 2 класу, кандидат юридичних наук Олексій Баганець, нині — адвокат і правозахисник. Анонсуючи документ, він наголосив, що автор не переслідував політичної чи будь-якої іншої мети, а лише прагнув надати владі своє фахове бачення криміногенної ситуації в державі. «Метою було надати альтернативну, об’єктивну та незаангажовану інформацію про стан правопорядку в нашій країні. Аналіз ситуації направимо Генеральному прокурору, в Офіс Президента», — зазначив Олексій БАГАНЕЦЬ.
Читайте також: Ні ліцензії на протиправність. Про право зворотної вимоги до суддів і прокурорів
За його словами, «це— загальний стан злочинності і протидії їй, проблеми боротьби зі злочинами в сфері економіки, протидія корупційним кримінальним правопорушенням, про критичний стан правопорядку на дорогах України, стан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування». Загалом документ (далі — Національна доповідь) складається з 55 сторінок і містить 6 розділів з найбільш важливих напрямів боротьби зі злочинністю. На переконання автора доповіді, цей аналіз і висновки мають «допомогти владі вдатися до правильних рішень з викорінення цих негативних явищ». Як зазначалося, до обговорення Національної доповіді, зокрема, долучилися: Валерій Карпунцов, депутат Верховної Ради України VIII cкликання, екс-перший заступник голови комітету ВРУ з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності; Василь Вовк — експерт з питань воєнної безпеки, генерал-майор юстиції, Микола Голомша, екс-заступник Генпрокурора України, та Валерій Підболячний, екс-заступник голови Служби безпеки України — начальник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Зазначимо також, що у презентації взяли участь такі відомі фахівці та експерти, як Тарас Загородній, керуючий партнер Національної антикризової групи; Вадим Пікінер, голова ГО «Асоціація слідчих України» та ГО «Спілка прокурорів України»; Григорій Остафійчук, генерал-майор, начальник Головного слідчого управління СБУ (до 31 травня 2019 р.); Олег Березюк, експерт з міжнародних питань, юрист, колишній радник голови Служби зовнішньої розвідки; Марина Ставнійчук, кандидат юридичних наук, голова ГО «За демократію через право», та Петро Стецюк, суддя Конституційного Суду України (2006—2016 рр.).
— Олексію Васильовичу, що спонукало Вас взятися за це дослідження, яке щороку мав би робити той же Офіс Генпрокурора, МВС та інші правоохоронні структури?
— Почну з того, що для будьякої влади в нашій державі повинні бути обов’язковими норми Конституції України про те, що саме людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. На жаль, у дійсності, в Україні ці норми Основного Закону не забезпечені і не виконуються належним чином, зокрема й на стадії розкриття та досудового розслідування кримінальних правопорушень. Так, приблизно з 2016—2017 років щорічно зменшується кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень, але це не є наслідком покращення кримінальної обстановки, а пов’язано з іншими причинами: приблизно 40—50% потерпілих громадян, у зв’язку з недовірою до органів правопорядку, просто не звертаються із заявами про вчинення відносно них злочинів. А в тих випадках, коли потерпілі все таки повідомляють поліцію і прокуратуру про вчинення кримінальних правопорушень, то правоохоронці, особливо Національна поліція, всіляко ухиляються від реєстрації значної кількості з них, тим самим приховуючи їх від обліку.
Про це свідчить і той факт, що в минулому році до судів надійшло значно більше скарг, аніж у попередні роки, стосовно невнесення слідчими і прокурорами відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (37 826), що становило майже 50% від загальної кількості всіх отриманих судами скарг на бездіяльність органів правопорядку і прокуратури. І це має місце, в першу чергу, через ліквідацію нагляду з боку прокурорів за додержанням органами досудового розслідування вимог законів, в тому числі й про облік та повноту реєстрації злочинів.
Далі хоча б коротко зупинюся на проблемі розкриття злочинів. Так, із зареєстрованих у 2020 році 784 096 кримінальних правопорушень (звичайно, це без урахування прихованих і незареєстрованих) у середньому лише в 21,3% випадків конкретним особам було повідомлено про підозру, а за направленими до суду обвинувальними актами відсоток розкриття ще гірший — тільки 18,9%! І навіть якщо керуватися завідомо хибним і свідомо неправильним нині підходом правоохоронців та прокурорів до формування статзвітності, коли розкриття злочинів вираховують від кількості, як вони називають, «облікованих» у конкретному році злочинів (це без урахування зареєстрованих, а потім закритих з реабілітуючих підстав), відсоток повідомлених про підозру осіб складає 46,3%, а за направленими до суду обвинувальними актами лише — 41,1%, що теж не дає нинішнім керівникам правоохоронних органів підстав для ейфорії від таких результатів у протидії злочинності. Бо, вибачте, від чого радіти, якщо, за даними того ж Офісу Генерального прокурора, за реабілітуючими підставами в 2020 році закрито кримінальних проваджень, ви тільки вслухайтесь в ці цифри, щодо: 140 665 злочинів невеликої тяжкості, що навіть значно більше, ніж було їх зареєстровано в минулому році; 16 597 — середньої тяжкості; 19 203 — тяжких і 119 801 особливо тяжких, що теж значно перевищує кількість зареєстрованих у минулому році. Якщо об’єднати ці цифри, то вийде майже 300 тис. (296 266) кримінальних правопорушень, із яких майже половина (140 тис.) тяжких і особливо тяжких! При тому найбільше тривожить те, що в ці цифри входять і кримінальні провадження як минулих років, так і ті, які закриті завдяки так званим «поправкам Лозового», що дозволило закривати за такими ж підставами і провадження про нерозкриті злочини — як тяжкі, так й особливо тяжкі — в разі закінчення конкретних строків досудового розслідування. Про яке тоді покращення криміногенної обстановки взагалі в нашій державі можна говорити!?
Читайте також: Деякі питання оскарження недотримання розумних строків на досудовому розслідуванні. Частина 1
Скажу більше, якщо подивитися на реальне розкриття конкретних найбільш суспільно небезпечних злочинів, то тут ситуація ще гірша. Зокрема, за правовою кваліфікацією «умисне вбивство» можна вважати розкритим лише у 32,6% таких випадків, в яких конкретним особам було повідомлено про підозру; а за направленими до суду обвинувальними актами ще менше — лише 21%, внаслідок чого на кінець 2020 року залишилися нерозкритими і без прийняття конкретних рішень понад 75% кримінальних проваджень про умисні вбивства.
За правовою кваліфікацією «квартирні крадіжки» про підозру конкретним особам повідомлено лише у 32% випадків, а за направленими до суду обвинувальними актами відсоток їх розкриття ще менший — лише 29 відсотків випадків, тобто 70% цих найбільш дошкульних саме для простих громадян злочинів залишилися в минулому році теж нерозкритими. А в цілому, нерозкритими за 2020 рік залишились, в середньому, від 30 до 80 % різних категорій кримінальних правопорушень!
Читайте також: Деякі питання оскарження недотримання розумних строків на досудовому розслідуванні. Частина 2
— Що можна сказати про боротьбу з оргзлочинністю, яка сьогодні нерідко пов’язана з представниками влади?
— Що стосується боротьби із організованою злочинністю, яка тісно пов’язана з органами влади, в тому числі й правопорядку, то належної протидії їй у нашій державі немає. Причин такого становища, звичайно, значно більше, аніж здається на перший погляд.
Ну про що можна говорити, якщо в минулому році всіма органами досудового розслідування «закінчено» (уточнюю, це не означає «направлено до суду обвинувальних актів») всього 25 кримінальних проваджень за фактами привласнення, розтрати майна та заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем в особливо великих розмірах, начебто, вчинених в організованих формах. А того, скільки було направлено слідчими всіх органів правопорядку і прокурорами до суду обвинувальних актів за ознаками цього злочину із нинішньої статистики взагалі невідомо, бо їх керівникам, вибачте, на мій погляд, ні про що сьогодні звітувати, от вони й приховують результати своєї бездіяльності щодо протидії найбільш небезпечним формам організованої злочинності, — як загальнокримінальній, так і, тим більше, в сфері економіки та корупції. Ну, а який ще можна зробити висновок, якщо, за даними Державної судової адміністрації України, обвинувальні вироки судами в минулому році постановлено всього у 161-му провадженні про злочини, вчинені ОЗГ і ЗО, в тому числі й у минулі роки, більше половини з яких — із затвердженням угод про визнання винуватості, тобто винесені судами за спрощеною процедурою, без проведення судового розслідування та без перевірки обгрунтованості зібраних доказів винуватості цих осіб. Ще красномовніше про бездіяльність на цьому напрямі свідчить кількість засуджених у минулому році за злочини, вчинені у складі організованої злочинної групи та злочинної організації, навіть у таких, м’яко кажучи, сумнівних провадженнях — всього 286 осіб і це на всю державу! До того ж, і ці мізерні показники є неприйнятними, бо одночасно судами було й виправдано 15 осіб у таких провадженнях.
— Як виглядає ситуація з протидії економічним злочинам? Є якісь конкретні результати?
— У цьому плані можу сказати, що результати протидії злочинності у сфері економіки ще гірші. За вчинення таких злочинів у минулому році судами засуджено по всій Україні всього 345 осіб, це, в тому числі, і провадження, обвинувальні акти по яких направлені в суди ще до 2020 року. До цього треба додати, що судами виправдано 42 особи та одночасно закрито проваджень щодо 158 осіб, ще щодо 109 осіб кримінальні провадження ними повернуто прокурорам, що в цілому більш схоже на фактичне згортання діяльності органів правопорядку і прокуратури із викриття й розслідування цієї категорії злочинів. І це в той час, коли «успішний» бізнес в Україні процвітає лише завдяки злочинному використанню бюджетних коштів, ухиленню від сплати податків та реалізації імпортних товарів, завезених на нашу територію поза митним контролем. У зв’язку з цим, про яке тоді покращення інвестиційного клімату в країні можна говорити. Наприкінці ХХ століття навіть світова спільнота констатувала, що корупція є глобальною проблемою кожної країни, а в Україні протягом, як мінімум, останніх 10 років вона стала навіть однією зі справжніх загроз національній безпеці та одночасно однією з ключових і найзаполітизованіших проблем, коли про неї значно більше говорять, аніж її вирішують. І тому (це вже як закономірний результат), за даними Індексу сприйняття корупції 2020 року, наша країна посідала вже 117-те місце зі 180 держав світу, нарівні з Єгиптом, африканською Есватіні (Свазілендом), Непалом, Сьєрра-Леоне та Замбією.
— Як можна оцінити дії влади в цьому сенсі?
— А що ж у відповідь, окрім бездумного створення й накопичення нових органів правопорядку (НАБУ, ДБР, НАЗК, БЕБ), причому з грубим порушенням вимог Основного Закону, фактично двох прокуратур та навіть особливого Вищого антикорупційного суду, що лягло додатковим тягарем на наш вічно дефіцитний Державний бюджет, вживала наша влада, питаєте ви? Доповідаю, що за вчинення корупційних діянь судами у 2020 році визнано винними 2 705 осіб, але з них набрали законної сили вироки судів лише стосовно всього 620 осіб, в тому числі й тих, щодо яких обвинувальні акти направлялися ще в попередні роки. Із них, зверніть увагу, до позбавлення волі на певний строк засуджено лише 39 осіб, що є найменшим (найгіршим) показником за останні досліджені роки. Можна лише уявити, про яку викриту правоохоронцями «корупцію» йшла мова в таких вироках, бо найбільше осіб (523 або 84%) було засуджено за кримінально карану корупцію, не дивуйтесь, до штрафу! До всього цього треба ще додати і той неприємний факт, що одночасно судами було виправдано 31 особу, яких слідчі і прокурори незаконно обвинувачували у вчиненні корупційних дій! Як тоді такі «результати» можна порівнювати з тією обставиною, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» на діяльність лише згаданих нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК, ДБР) було виділено 3 240 787 200 гривень (і це без урахування Національного агентства України з питань виявлення розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів — 190 450 000 грн)? А відшкодовано, завдяки їх роботі, до державного бюджету з числа заподіяних корупцією збитків лише 1 708 434 гривень! Оце і є результати протидії корупції в нашій державі, чого не хочуть визнавати наші так звані «антикорупціонери» та не бачать Президент зі своєю командою. А чому? Бо вони просто не здатні цьому процесу протистояти!
Читайте також: Наслідком недотримання належної правової процедури у ході досудового розслідування є визнання одержаних доказів недопустимими
І нічого дивного в цьому немає, оскільки упродовж 2020 року тими ж детективами НАБУ закінчено лише одне кримінальне провадження про корупційне правопорушення, вчинене у складі злочинної організації, стосовно аж 2-х осіб.
Не краща ситуація і у судах з підтвердженням результатів розслідування НАБУ і САП корупційних злочинів, бо в тому ж 2020 році було засуджено всього 12 обвинувачених(!), стосовно яких обвинувальні вироки вступили в законну силу, в тому числі й тих, обвинувальні акти щодо яких направлялися в суди в минулі роки. При тому варто детальніше подивитися на суб’єктів, відносно яких такі обвинувальні акти направлялися до суду — основні свої зусилля НАБУ й антикорупційна прокуратура продовжували зосереджувати, як і протягом всього свого існування в Україні, не на боротьбі з корупційними діяннями найвищих посадових осіб держави, для чого вони фактично й створювалися, а проти так званих «інших осіб» — «працівників юридичних осіб публічного права» та «керівників суб’єктів великого підприємництва», тобто тих, які не здійснюють функцію представників влади чи місцевого самоврядування, та саме вони і складають більшість притягнутих до кримінальної відповідальності за корупцію.
— Що можна сказати щодо ситуації на українських дорогах? Українці гинуть, і війни не треба…
— Ситуація тут дійсно катастрофічна. Подивіться хоча б на столицю, де сьогодні, після так званих «реформ» поліції, хто як хоче, той так і їздить. На це вплинула, в тому числі й недалекоглядна, недержавницька, а може, навіть і корупційна, політика попередньої влади, яку продовжує, на превеликий жаль, і нинішня. На фоні повного знищення вітчизняного автопрому, був фактично відкритий наш митний кордон для самовільного нелегального завезення вживаних автомобілів, як правило, майже з повністю вичерпаним моторесурсом, із Європи так званих «євроблях», без сплати митних платежів та податків, без реєстрації цих автомобілів на конкретних громадян України. До цього треба додати й завезення битих у результаті ДТП, а також постраждалих від паводків автомашин із США, що, до речі, процвітає й по сьогодні. Недаремно ж відповідно до даних щорічного рейтингу міжнародної аналітичної компанії TomTom щодо рівня заторів Київ, наприклад, у минулому році посів 12-те місце (!) а завантаженість доріг столиці знаходиться на рівні Бангкока, Стамбула чи Джакарти.
А тому й не дивно, що протягом позаминулого (2019 р.) року в Україні трапилося 160 675 дорожньо-транспортних пригод, із них — 26 052 — із заподіянням шкоди здоров’ю постраждалим. На жаль, у тому ж році збільшилася й кількість ДТП із заподіянням смерті потерпілим — загинули 3 454 особи, що більше 2018 року на 11,1%, хоча, я впевнений, що таких людей значно більше.
До речі, смертність на дорогах в Україні в 2019 році була навіть вища десяти осіб на добу. За цим сумним показником, за мірками Європи, куди ми декларуємо, начебто, свої прагнення, наша держава посідала 6-те місце разом із Угандою, Киргизстаном, Гондурасом та Єменом і була одним із лідерів у світі за рівнем смертності на дорогах.
І яка ж реакція нашої влади на ці факти? За інформацією ДСА України в 2019 році судами за порушення правил дорожнього руху (ст. 286 КК України) було засуджено значно менше осіб, ніж у попередні роки — лише 1 878, при цьому обвинувальні вироки по цій категорії злочинів протягом 2018—2019 років виносилися судами в основному за частинами 1 і 2 цієї статті, тобто за скоєння менш суспільно небезпечних діянь, аніж за 3 і 4 частинами даної статті. Скажу більше: з кожним роком зменшується і кількість осіб, засуджених за вчинення таких злочинів до позбавлення волі.
— Як можна взагалі оцінити роботу судів у цьому плані, я маю на увазі судові вироки?
— Можу констатувати, що ще гірша судова репресія за доведені в суді адміністративно карані факти порушень Правил дорожнього руху, особливо за керування транспортними засобами особами, які знаходяться в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, матеріали по яких складає наша «реформована» патрульна поліція, ще гірша. Як вбачається із статистичних даних, наданих Державною судовою адміністрацією України, основною мірою покарання до таких винних осіб, не дивуйтеся, був штраф, причому кількість оштрафованих судом правопорушників щорічно тільки зростає, в той час як найдієвіший засіб адмінвпливу до таких правопорушників — позбавлення спеціального права на управління транспортними засобами (водійських прав), з кожним роком застосовується, судами, навпаки, щорічно все менше й менше: якщо в 2015-му такий вид стягнень було застосовано до 20 040 осіб, то в 2019 році ця кількість знизилася до зовсім, вибачте, непристойної цифри — 8 осіб! Хіба можна з такими підходами навести правопорядок на дорогах України? Звичайно, що ні.
— Повернемося до реформування органів правопорядку. Може, корінь всіх проблем тут?
— Якщо відверто, то протягом останніх 6—7 років так зване «реформування» органів правопорядку і прокуратури під гаслами приведення їх до, начебто, «європейських стандартів» призвело, навпаки, до зростання випадків зловживання органами досудового розслідування і прокуратури своїми повноваженнями на шкоду конституційним правам і свободам громадян, що зовсім не характерно для країн Європи. Таке стало можливим, на превеликий жаль, тому, що нашому довірливому суспільству зуміли нав’язати думку про те, якщо стосовно будь-якої особи зареєстрували кримінальне провадження в ЄРДР чи назвали її в ЗМІ злочинцем або корупціонером, або затримали як підозрюваного, вручили повідомлення про підозру, а тим більше, коли щодо неї судом, за ініціативою слідчого і прокурора, було обрано виняткову міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, то це однозначно вже свідчило про доведеність її винуватості у вчиненні будь-якого злочину, в толму числі й корупційного. Тому, як наслідок, у нас вже звикли, що не потрібно чекати винесення обвинувального вироку суду, який би підтвердив цей факт.
Як закономірний результат таких викривлених підходів до презумції невинуватості та принципу верховенства права, органи досудового розслідування і прокуратури сьогодні масово, підкреслюю, і безкарно порушують права і свободи громадян, які після позбавлення прокуратури повноважень здійснювати нагляд за дотриманням законів на досудовому розслідуванні залишилися фактично беззахисними, про що свідчать хоча б такі статдані.
1. Щороку в середньому на 15% більше до суду подається прокурорами та слідчими клопотань про обрання виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в той час як застава судами стала обиратися майже втричі рідше.
2. Майже три чверті поданих клопотань слідчих і прокурорів про проведення обшуків слідчі судді задовольняють і лише стосовно приблизно 16% клопотань у задоволені відмовляють.
3. Щорічно слідчі судді погоджують майже 90% клопотань про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, що свідчить про поверховий контроль саме з боку суду за дотриманням прав і свобод громадян.
4. Також щороку на 10% збільшується кількість накладених судами арештів на майно громадян та юридичних осіб на стадії досудового розслідування, що теж підриває довіру до якості судового контролю за дотриманням прав і свобод громадян.
5. З кожним роком збільшується кількість як поданих до судів клопотань про проведення негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), так і, що найголовніше, кількість задоволених судами таких клопотань. У той же час після проведення дозволених судами негласних слідчих (розшукових) дій прокурорами в минулому році прийнято рішень про долучення до матеріалів кримінальних проваджень в якості доказів вини підозрюваного чи обвинуваченого в середньому лише 34,4% здобутих у результаті їх проведення матеріалів НСРД, хоча, скажімо, у ДБР цей показник ще нижчий — 23,1%, у НПУ — 31,6 відсотка.
6. На бездіяльність слідчого і прокурора громадяни в 2020-му скаржилися в 6 разів більше, ніж у 2013 році, і ця статистика щороку лише зростає, але належних висновків із цього ніхто в державі не робить, а тому беззаконня, безвідповідальність та безкарність в органах правопорядку і прокуратури тільки «процвітають». І всі ці докази справжнього наступу правоохоронців на права і свободи громадян відбуваються на фоні щорічного зниження кількості направлених слідчими і прокурорами обвинувальних актів до суду, при тому, що залишки нерозглянутих обвинувальних актів у судах з року в рік лише зростають (в середньому на 20%).
— Олексію Васильовичу, як можна підсумувати цю розмову?
— Як на мій погляд, з чим погоджуються, думаю, і мої колеги, сьогодні склалася досить критична ситуація, що загрожує національній безпеці нашої держави, а тому й було прийнято рішення про підготовку і направлення відповідної Національної доповіді Президентові України. З метою покращення криміногенної обстановки в країні, я пропоную, як мінімум, вжити якнайшвидше хоча б кілька таких заходів:
– негайно (!) привести у відповідність до вимог Конституції України (щодо нових функцій органів прокуратури) Кримінальний процесуальний кодекс, Закони України «Про прокуратуру», «Про оперативно-розшукову діяльність» та інші законодавчі акти, якими регулюється діяльність органів правопорядку та досудового розслідування, розкривши обов’язково, при цьому, зміст нових понять конституційних повноважень прокурорів, чого не зроблено з 2016 року;
– паралельно розробити і внести вкрай необхідні зміни до Кримінального процесуального кодексу України, Законів України «Про прокуратуру», «Про Національну поліцію», про НАБУ, про ДБР, про БЕБ тощо, в яких визначені повноваження органів досудового розслідування, а також до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», яким визначаються повноваження оперативних підрозділів усіх органів правопорядку, з метою покращення ефективності проведення оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування та з тим, щоб оновити (чи відтворити, як кому подобається) ефективну систему правоохоронних органів на чолі з Генеральним прокурором та підпорядкованими йому прокурорами, які б і несли персональну відповідальність як за організацію протидії злочинності, в тому числі й корупції, в нашій державі, так і за стан дотримання прав і свобод людини і громадянина при досудовому розслідуванні, за що сьогодні в нашій державі ніхто персонально не відповідає;
– припинити протиправну діяльність, спрямовану на подальшу руйнацію органів прокуратури та правопорядку шляхом прямого втручання іноземних держав та їх представників у підбір і розстановку кадрів у прокуратурі, органах досудового розслідування та судах, що протирічить Основному Закону України, забезпечивши одночасно дотримання конституційних прав і свобод їх працівників, в першу чергу незаконно звільнених прокурорів, поновити їх реально на роботі, виплатити кошти за вимушені прогули та вихідну допомогу, як це передбачено законом; встановити винних у цьому посадових, службових та інших осіб (тих же членів конкурсних комісій) і вжити необхідних заходів до відшкодування за їх особистий рахунок заподіяних державному бюджету значних матеріальних збитків у результаті незаконного звільнення прокурорів;
– передбачити законодавчо прозору процедуру перевірки слідчих і прокурорів саме на професійну і фахову придатність до роботи, але не через безглузді та бездарні тести, невідомо ким розроблені, тим більше без проходження відповідної експертизи, і не шляхом складання «висновків комісії» з числа делегованих іноземними державами своїх «представників» лише за результатом проходження одного із кількох етапів тестування, а за підсумками всіх трьох етапів професійного оцінювання, і то за рішенням органів прокурорського самоврядування, які вже відновлені, або створених саме для цієї мети кадрових комісій із числа вітчизняних визнаних фахівців практиків у сфері правоохоронної діяльності, організації досудового розслідування та процесуального керівництва досудовим розслідуванням, а також авторитетних та незалежних науковців із кримінального процесу та криміналістики. Думаю, що цього поки що буде достатньо.
Спілкувався Федір ІЛЛЮК,
ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
