Думка експерта
Оновлення ЦК України і правове регулювання господарської діяльності
Валентин ЩЕРБИНА, академік НАПрНУ, доктор юридичних наук, професор кафедри господарського права та господарського процесу Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Підтримуючи ідею й зусилля цивілістів щодо оновлення ЦК України, яка хоч із запізненням, у порівнянні з пропозицією представників господарсько-правової науки щодо модернізації господарського законодавства, висловленою ще в 2006 році, але нарешті втілилася в Концепцію оновлення Цивільного кодексу України (далі — Концепція), оприлюднену в січні 2021 року, не можу не зупинитися на деяких аспектах оновлення ЦК України та його впливі на правове регулювання відносин у сфері господарювання.
Інсинуації та правова демагогія
Після ознайомлення зі змістом Концепції та її характеристикою членами робочої групи можна констатувати, що, як і раніше (особливо при передостанній спробі скасувати ГК України в 2015—2016 рр.), наші опоненти продовжують вдаватися до інсинуацій та правової демагогії, спотворюючи зміст ГК України і наділяючи його такими ознаками і властивостями, які йому зовсім не притаманні. Деякі з них ми вже вкотре почули на Всеукраїнському форумі «Україна 30. Розвиток Правосуддя» 2 березня цього року. Наприклад, в одному з виступів прозвучала теза про те, що іноземним інвесторам незрозуміло, хто несе відповідальність за зобов’язаннями державних підприємств? Відішліть їх до відомої вам ч. 1 ст. 96 ЦК України, згідно з якою юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями, а також до ч. 3 цієї ж статті, яка встановлює, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Чи може державні підприємства вже не мають статусу юридичної особи?
Іншим фейком наших опонентів є теза про те, що ГК України не сприяє притоку інвестицій в Україну, «відлякує» іноземних інвесторів. З цього приводу наведу таку інформацію: «Першого березня очільник представництва Європейського Союзу в Україні Матті Маасікас під час виступу на всеукраїнському форумі «Україна 30. Розвиток правосуддя» офіційно пояснив, що судова система нашої країни, реформа якої досі не завершена, залишається головною перепоною для іноземних інвесторів, оскільки вони не впевнені в тому, що у випадку форс-мажору зможуть добитися справедливості» (URL: https://my.ua/news/cluster/2021-03-01-nyneshnie-ukrainskie-sudy-stali-pregradoino – 1 – dlia – inostrannykh-investorov-posol-es/2e220ee5d2ba-28ad-142e-dbeb55d79978).
І всі ці та подібні їм заяви з боку членів робочої групи з оновлення ЦК України робляться під уже відомими гаслами: «Положення ГК суперечать нормам ЦК» (а чому не навпаки? — В.Щ.); «ГК — це рудимент планової економіки» (а хто сказав, що нормальна планова економіка — це погано? — В.Щ.); «ГК містить терміни часів радянської економіки» тощо. При цьому, крім традиційно згадуваних «радянських» термінів «підприємство», «суб’єкт господарювання», які, на переконання цивілістів, суперечать положенням ЦК України, нещодавно були додані й інші, не менш «радянські», терміни — «форми власності», «економічна багатоманітність», а також по-новому охарактеризовані «право господарського відання» та «право оперативного управління», які, на думку цивілістів, є «реліктами соціалістичного минулого».
Подібні закиди дають підстави сумніватися в тому, що автори таких висловлювань добре знайомі з текстом Конституції України, в якій термін «підприємство» вживається 9 разів у 8 статтях (статті 37, 46, 78, 86, 103, 120, 142, 143); про суб’єктів господарювання йдеться в ст. 13 Конституції України; про форми власності — в 3 статтях Конституції України (ст.ст. 49, 86, 116), а про економічну багатоманітність — у ст. 15 Конституції України.
Тому, якщо слідувати логіці цивілістів, то передумовою оновлення ЦК України має стати, передусім, не скасування ГК України, а внесення змін до 13 статтей Конституції України з тим, щоб позбутися «архаїчних», за термінологією Концепції, конструкцій. Принагідно зазначу, що термін «підприємство» в розумінні суб’єкта права в чинному ЦК України вживається більше 15 разів. Крім статтей 167 і 169 ЦК України, які пропонувалося вилучити з кодексу відомим законопроектом № 2635 від 19 грудня 2019 року, що так і не розглядався парламентом, зазначений термін вжито в статтях 111, 708, 722, 801, 820, 875, 913, 916, 918, 972, 1283 ЦК України. Сумнівно, що його в усіх випадках, так само, як і терміни «суб’єкт господарювання» та «організація» (останній вжито у 7 статтях Конституції України), вдасться замінити пропонованими цивілістами термінами «товариство» й «установа».
Більше того, невідомо, якою буде доля десятків і сотень тисяч нормативно-правових актів, що містять «неугодні» цивілістам позначення юридичних осіб? Зокрема, станом на 4 лютого 2021 року термін «підприємство» в різних відмінках містився в 303 843 нормативно-правових актах, а термін «суб’єкт господарювання» — у 78 599 актах національного законодавства. Це серйозне питання, на яке цивілісти навряд чи мають чітку відповідь. Так само без відповіді залишається питання щодо господарських об’єднань, яких станом на 1 лютого 2021 р. за даними Державної служби статистики України налічувалося: асоціацій — 2 485, корпорацій — 554, консорціумів — 107, концернів — 186, інших видів об’єднань — 743, а всього — 4 075 об’єднань.
Натомість, на думку представників науки господарського права, зазначені терміни якраз і дозволяють виокремити із загального переліку юридичних осіб саме тих, що здійснюють на професійних засадах господарську діяльність — виготовляють та реалізують продукцію, виконують роботи чи надають послуги. Адже вживає законодавець залежно від певної сфери суспільних відносин та статусу особи такі позначення юридичних осіб, як «резидент» і «нерезидент», «інвестор», «емітент», «платник податку» тощо. І ні в кого це не викликає заперечень. Тому подібні позначення юридичних осіб у сфері господарювання, яку наші опоненти помилково представляють лише як сферу існування приватноправових відносин, для врегулювання яких достатньо буде оновленого ЦК України, слід сприймати як об’єктивні, незалежні від цивілістичного бачення реалії економічного життя. Це стосується й суб’єктів господарювання та їх об’єднань.
Додам, що в чинному законодавстві поділ юридичних осіб на встановлені ЦК України організаційно-правові форми не завжди дотримується. Наприклад, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відносить до фінансових установ банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, — інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг (п. 1 ст. 1 закону). Стаття 8 цього ж закону прямо встановлює, що фінансові установи можуть створюватися в будь-якій організаційно-правовій формі, якщо закони з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг не містять спеціальних правил та обмежень (ч. 1 ст. 8).
Закони Укра їни з питань регулювання діяльності господарських товариств та юридичних осіб інших організаційно-правових форм застосовуються до фінансових установ з урахуванням особливостей, визначених цим законом та законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг (ч. 2 ст. 8). Корпоративне управління у фінансових установах здійснюється відповідно до законів з питань діяльності господарських товариств з урахуванням вимог цього закону та інших законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг (ч. 3 ст. 8).
Що ж стосується права господарського відання та права оперативного управління, то, крім ГК України, ці терміни містяться в низці законів та підзаконних нормативно-правових актів, що не регулюють господарські відносини, проте встановлюють, що на зазначених правах майно може бути закріплене за державними або комунальними закладами освіти, Фондом енергоефективності, науковими установами, закладами охорони здоров’я, Українським культурним фондом, військовими частинами, судами тощо.
Разом із тим, без відповіді залишається питання щодо правового титулу майна органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Причиною тому є втрата чинності Законом «Про власність» і несприйняття права господарського відання та права оперативного управління чинним ЦК України. Знову звернемося до статистики, яка свідчить, що станом на 1 січня 2021 р. в Україні зареєстровано (без врахування державних та комунальних підприємств) державних організацій (установ, закладів) — 10 867, комунальних організацій (установ, закладів) — 58 887.
Стаття 329 чинного ЦК України, згідно з якою «юридична особа публічного права набуває права власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом», змушує згадати відомий вислів із статті В.І. Леніна «Памяти Герцена»: «Страшно далеки они от народа». Видається, що так само далекі наші цивілісти від реалій державного устрою України та вітчизняної економіки.
Про саму Концепцію
Загалом Концепція, навіть попри її характер як системи поглядів, визначального задуму щодо змісту й призначення оновленого ЦК України, містить занадто багато загальних, обтічних, навіть декларативних положень, зі змісту яких незрозуміло, яким чином вони згодом будуть втілені в конкретні норми оновленого ЦК України. Так, у § 1.1 Книги Першої (с. 7) вказується на «наявність таких системних вад ГК (хотілося б знати, яких? — В.Щ.), які не тільки істотно перешкоджають економічному розвитку України та її реформуванню відповідно до положень Угоди про асоціацію (вперше прочитав, що ми маємо реформувати Україну. — В.Щ.), але становлять реальну загрозу стратегічним прагненням країни».
Що пропонують її розробники
А що нам натомість пропонують розробники Концепції? Чи вбачається з її змісту, які саме норми ЦК України будуть спрямовані на забезпечення економічного розвитку нашої держави і сприятимуть реалізації її стратегічних прагнень? Принаймні, з Книги Першої ЦК України, прийняттю якої, за задумом членів робочої групи, має передувати визнання таким, що втратив чинність, ГК України, нічого подібного не вбачається.
Із цього можна дійти висновку про те, що для ідеологів оновлення ЦК України й рекодифікації цивільного законодавства основним завданням є не їх осучаснення з метою приведення до реалій суспільного та економічного життя, а скасування ГК України, як би вони цього не заперечували. При цьому одним з аргументів критики й скасування ГК України, на який посилаються цивілісти і який вже згадувався вище, є «суперечність положень ГК нормам ЦК».
Із цього приводу зазначу, що дійсно між положеннями ГК України і ЦК України є розходження, проте, по-перше, їх не так багато, як це намагаються подати; по-друге, більшість із них зумовлена особливостями регулювання відносин (у тому числі — майнових) у сфері господарювання; по-третє, їх не так складно усунути за наявності доброї волі і бажання.
Що стосується особливостей регулювання відносин у сфері господарювання (господарських відносин), то вони, без сумніву, мають бути закріплені в спеціальному законі — Економічному кодексі, розробка якого передбачена Концепцією модернізації господарського (економічного) законодавства України, яка представляє собою оновлений в 2020 році проект Концепції модернізації господарського законодавства на базі Господарського кодексу. І немає нічого страшного в тому, що такий кодекс буде спеціальним нормативно-правовим актом по відношенню до ЦК України, а інші нормативно-правові акти господарського (економічного) законодавства — спеціальними по відношенню до ЕК України. Хіба така, характерна для національного законодавства, ієрархія нормативно-правових актів і їх співвідношення як загальних і спеціальних не залишаться в разі скасування ГК України?
Візьмемо , наприклад , транспортне законодавство. Буде оновлений ЦК України, будуть, як і сьогодні, транспортні кодекси, закони, статути, буде значна кількість правил перевезення пасажирів, вантажів, багажу різними видами транспорту, а на повітряному транспорті — і різними перевізниками. Що ж зміниться? А не буде ГК України! Тому вся проблема полягає в небажанні цивілістів бачити нарівні з ЦК України відповідний кодифікований акт господарського (економічного) законодавства, який би з урахуванням їх особливостей комплексно врегульовував відносини у сфері господарювання.
На мій погляд, монополізація за допомогою ЦК України правового регулювання відносин у сфері господарювання ні до чого хорошого не приведе, оскільки за межами предмету регулювання оновленого ЦК України залишиться величезний пласт організаційно-господарських і внутрішньогосподарських відносин, відривати які від господарсько-виробничих відносин в умовах нинішнього стану вітчизняної економіки було б, щонайменше, нерозумно.
І, насамкінець, короткий висновок: на мою думку, Концепція оновлення ЦК України не містить жодних конкретних шляхів формування цивільного законодавства, покликаного регулювати відносини у сфері господарювання.
Джерело: Юридичний вісник України
