Connect with us

Думка експерта

Особлива частина кримінального законодавства: визначення та призначення

Дата публікації:

Закон нічого не вдосконалює, лише подає надію…
Біблія, євр. 7:19

Значні політичні та суспільно-економічні зміни, які відбуваються сьогодні в Україні, об’єктивно потребують відповідних змін у загальній системі законодавства та кожній його галузі. Кримінальне законодавство в таких умовах повинно виконувати ті завдання, які визначаються його предметом і методом. Але це складна річ — домогтися того, що б це законодавство виконувало притаманну саме йому місію. Своїми міркуваннями з цього приводу ділиться доктор юридичних наук, доктор теології, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, завідувач кафедри кримінального права НУ «Одеська юридична академія», член Робочої групи з питань розвитку кримінального права Комісії з питань правової реформи при Президенті України Євген Львовович СТРЕЛЬЦОВ.

Вступ

Кримінальне законодавство України включає в себе, як відомо, дві основні складові: Загальну та Особливу частини. Загальна частина містить базові правові положення, які тою чи іншою мірою притаманні всім суспільно небезпечним і протиправним діянням, які знаходяться в «сфері» кримінального законодавства. Друга — Особлива частина, містить, не деталізуючи тут спеціально, вичерпний перелік кримінально-правових заборон, в яких «прописані» конкретні суспільно небезпечні протиправні діяння та визначені види, розміри (терміни) покарань й інші заходи, які встановлені за порушення цих заборон. Таким чином, Загальна та Особлива частини створюють єдине кримінальне законодавство України, яке систематизовано в Кримінальному кодексі України (далі — КК), єдиному джерелі законодавства України про кримінальну відповідальність (ч.1 ст. 3). При цьому кожна з цих частин має свої особливості. Основна характеристика Особливої частини полягає в тому, що саме тут визначаються та певною мірою індивідуалізуються об’єкти, які з точки зору законодавця (держави) потребують кримінально-правової охорони. Розуміючи таку важливу особливість цієї частини, українські фахівці, зокрема: Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. К. Грищук, В. О. Навроцький, Є. Д. Скулиш, М. І. Хавронюк, О. В. Шамара та ін., достатньо детально її досліджують.

Історія становлення

Для початку варто нагадати: кримінально-правові приписи в різному вигляді, які забороняли конкретну людську поведінку під загрозою встановленого покарання, з’явилися практично водночас із появою різних форм державності, коли саме такі формулювання «перебирали» на себе обов’язок достатньо «офіційно» застосовувати різні, інколи дуже жорстокі, заходи за порушення встановлених заборон. Спочатку такі приписи мали різний і поодинокий характер, потім стали певним чином систематизуватися та «об’єднуватися». Саме такі процеси можливо вважати певною «предтечою» появи Особливої частини в її сьогоднішньому розумінні. Потрібно також нагадати, що в ті часи про Загальну частину, як відокремлену частину, взагалі «не згадувалося». Це ще більш «пізніші» процеси. Але розвиток правової думки, еволюція законодавства та практики його застосування надавали таким процесам все більшої реальності. Вважається, що початком виділення Загальної та Особливої частин є поява Французького кримінального кодексу 1810 року та Кримінального укладення Баварії 1813 р., коли представники класичної школи кримінального права цих країн стали спеціально проводити відокремлення загальних та спеціальних положень у цьому законодавстві.

На наших теренах таке розмежування кримінального законодавства почалося в кінці ХІХ століття, коли почало визначатися, що спеціальне виділення Особливої частини необхідне «для з’ясування складу окремих злочинів, умов, при яких ті чи інші діяння повинні вважатися і вважаються кримінальними, а також виділення найбільш доцільних заходів боротьби з ними» (С. В. Познишев). Але не варто думати, що такий поділ, який сьогодні сприймається як «звичний», так одразу й був усіма сприйнятий. Наприклад, у 20-х роках минулого століття багато фахівців вважали, що кодифікація взагалі, в тому числі й така, це, так би мовити, «марна справа», яка «відволікає владу від реальної боротьби зі злочинністю» (М. Ю. Козловській, М. В. Криленко, П. І. Стучка та ін.).

Водночас, якщо звернутися безпосередньо до вітчизняного досвіду, то за роки державності в Україні діяли три та чинний зараз КК, і всі вони, говорячи про історію, мали відокремлені Загальну та Особливу частини. Так, у КК 1922 р. Особливу частину складали вісім глав: Глава I «Державні злочини», Глава II «Посадові (службові) злочини», Глава III «Порушення правил про відокремлення церкви від держави», Глава IV «Злочини господарчі», Глава V «Злочини проти життя, здоров’я, свободи та гідності особи». Глава VI «Майнові злочини». Глава VII «Військові злочини», Глава VIII «Порушення правил, що охороняють народне здоров’я, громадську безпеку й публічний порядок». У КК 1927 р. система Особливої частини виглядала наступним чином: Розділ I «Контрреволюційні злочини», Розділ II «Злочини проти порядку урядування», Розділ III «Урядові (службові) злочини», Розділ IV «Зламання правил відокремлення церкви від держави», Розділ V «Господарські злочини», Розділ VI «Злочини проти життя, здоров’я, волі і гідності особи», Розділ VII «Майнові злочини», Розділ VIII «Ламання правил, що охороняють народне здоров’я, громадську безпеку і публічний порядок», Розділ IX «Військові злочини».

У КК 1960 року Особлива частина виглядала так: Глава І. «Державні злочини», Глава II. «Злочини проти соціалістичної власності», Глава III. «Злочини проти життя, здоров’я волі і гідності особи», Глава IV. «Злочини проти політичних і трудових прав громадян», Глава V. «Злочини проти особистої власності громадян», Глава VI. «Господарські злочини», Глава VII. «Службові злочини», Глава VIII. «Злочини проти правосуддя», Глава IX. «Злочини проти порядку управління», Глава X. «Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку та народного здоров’я», Глава XI. «Військові злочини».

Як бачимо, навіть первісне порівняння дає змогу виділити два важливих положення. Одне, більше кримінально-правове, друге — більше політико-правове. Перше підкреслює, що в основі побудови кримінально-правової системи Особливої частини на всьому розвитку української державності знаходиться родовий об’єкт кримінально-правової охорони. В той же час, політико-правовий аспект багато в чому «напряму» пов’язаний із кримінально-правовою політикою, а саме виділяючи родовий об’єкт як системоутворюючий критерій, формально залишається, а зміст суспільних відносин, які, на думку законодавця (держави), потребують кримінально-правової охорони, змінюють свій зміст. Навіть у тих розділах/главах, які, умовно кажучи, «зберігають» постійну назву в цих кодексах, їх внутрішній зміст відрізняється.

Зарубіжний досвід

У зарубіжному кримінальному законодавстві і є, і немає єдиного загальновизнаного визначення такої або схожої частини кримінального законодавства. Наприклад, у КК Болгарії — це «Особлива частина», у КК Польщі — «Частина Особлива», у КК Нідерландів — це «Книга друга», у КК Штату Нью-Йорк — це «Конкретні посягання» та ін. Крім того, потрібно наголосити, що в загальному плані така складова кримінального законодавства в зарубіжному законодавстві в основному представлена двома видами — кодифікованим та некодифікованим. Перший із них, як правило, є основним й представлений одним формальним джерелом — Кримінальним кодексом або подібним йому систематизованим кримінальним законом, який існує в тій чи іншій державі. Другий — носить, як правило, допоміжний (субсидіарний) характер і представлений множинністю інших формальних джерел, безпосередньо пов’язаних із встановленням суспільно небезпечних діянь та їх караністю. Це можуть бути: спеціальні (так звані додаткові) кримінальні закони, кодифіковані та некодифіковані закони іншої галузевої спрямованості, підзаконні акти, а в окремих державах, як відомо, й судові прецеденти. Є тут й певні винятки. Мова про ті держави, які в силу різних причин взагалі не мають кодифікованого на рівні окремої галузі кримінального законодавства (наприклад, Великобританія), або в яких за наявності кодифікованого варіанту пріоритет має некодифікована форма, наприклад, релігійна (канонічна) підсистема Особливої частини кримінального законодавства (скажімо, в Пакистані). Також є різні «схеми» побудови Особливої частини. Наприклад, є так звана двочленна система, яка складається з глав та статей (наприклад, КК Австрії), є тричленна система — складається з розділів, глав та статей (наприклад, КК Болгарії), є чотиричленна система — складається з книг, розділів, глав та статей (наприклад, КК Франції). У нашому чинному Кримінальному кодексі двочленна система: розділи та статті.

Якщо коротко звернутися до змістовного наповнення Особливої частини, у всіх її проявах, то тут теж є поєднуючі та різні підходи до побудови. Наприклад, у більшості держав в Особливій частині, як правило, існують групи (розділи, глави), які передбачають відповідальність за суспільно небезпечні діяння проти особи, власності, держави, громадської безпеки, проти правосуддя тощо. В той же час інші групи таких діянь багато в чому визначаються «індивідуальними» напрямками реалізації кримінально-правової політики в кожній державі тобто напрямами криміналізації/декриміналізації, зміст діянь, які підпадають під такі процеси, та ін. Наприклад, у КК ФРН та Австрії виділяють окрему групу злочинів проти суспільної довіри або групи злочинів проти іноземних держав і зовнішніх відносин (В. Коняхін, М. Проніна). Тобто й тут існує «зв’язок» між кримінально-правовою політикою та змістом норм/статей і системою Особливої частини.

Сучасне визначення

Особливої частини Починаючи цей підрозділ і, в той же час, продовжуючи викладення матеріалу попереднього підрозділу, потрібно звернути увагу на одне важливе «об’єднуюче» положення. В своєму традиційному вигляді протягом всього існування Особливої частини, в своєму традиційному вигляді вона має свій формалізований (зовнішній) конкретний вираз саме завдяки правовим нормам у своєму класичному розумінні. Тому додатково не розвиваючи перманентну дискусію стосовно співвідношення понять: кримінально-правова норма, стаття кримінального закону, кримінальний закон, закон про кримінальну відповідальність тощо, будемо «звичайно» вважати, що кримінально-правові норми виступають первісними елементами, які входять у статті, а вже останні, в свою чергу, й утворюють структуру КК. Кримінально-правова норма в своєму традиційному розумінні включає в себе диспозицію та санкцію. Варто сказати, що кількість кримінально-правових норм і кількість статей у КК із відомих причин не збігається, але за своїми змістовними характеристиками вони є єдиними й виступають як би продовженням одна одної. При цьому саме норми/статті Особливої частини КК «безпосередньо» спрямовані на охорону найбільш важливих суспільних відносин; реалізують принцип законності, оскільки суспільна небезпека, протиправність і караність суспільно небезпечного діяння визначається нормами, в першу чергу передбаченими в Особливій частині КК, а аналогія закону неприпустима (ч. 4 ст. 2); дають підстави застосовувати кримінальний закон і кваліфікувати суспільно небезпечні діяння, забезпечуючи при цьому необхідну диференціацію кримінальної відповідальності та індивідуалізацію кримінального покарання.

Звичайно, не потрібно обмежувати зміст Особливої частини лише нормами-заборонами. До неї входять й інші норми, зокрема норми-визначення, заохочувальні норми та ін. Наприклад, у нормах-визначеннях (їх ще називають нормами-дефініціями) розкриваються (тлумачаться) законодавцем відповідні поняття, інтерпретуються окремі кримінально-правові категорії тощо (наприклад, поняття військового злочину у ст. 401 КК). Звичайно, норми-визначення, заохочувальні норми не відображають суті Особливої частини, оскільки вони обумовлені не охоронною, а, так званою регулятивною функцією кримінального законодавства. Але коли ці норми входять у структуру Особливої частини, то вони, «поруч» з нормами-заборонами, яких, безумовно, більшість в Особливій частині, надають цьому законодавству так звані додаткові можливості у вирішенні загальних цілей кримінально-правової політики. Зверніть увагу — знову про кримінально-правову політику.

Декілька слів про системність Особливої частини чинного КК, яка має ХХ розділів у своїй лінійній структурі (В. В. Сташис). В основі цієї системи, критерієм, який її створює, знаходиться родовий об’єкт кримінально-правової охорони. Подальша диференціація всередині кожного розділу переважно відбувається із врахуванням видового об’єкту. Й саме на ці критерії — об’єкт кримінального правової охорони та його види, потрібно звертати спеціальну увагу при внесенні до Особливої частини будь-яких змін (корективів).

Якщо характеризувати Особливу частину з науково-навчальної позиції, то поруч із дослідженням суто кримінального законодавства звертається увага на теоретичну обґрунтованість змісту та системи її норм/ статей, історію розвитку кримінального права/законодавства; порівняльний аналіз вітчизняного, міжнародного й зарубіжного законодавства; аналіз судової практики тощо. Постійно звертається увага на необхідність певної послідовності в розміщенні розділів у залежності від характеру суспільної небезпеки кримінальних правопорушень — від більш небезпечних до порівняно менш небезпечних посягань; а всередині кожного розділу — в залежності від ступеня суспільної небезпеки кримінальних правопорушень. Безумовно, обговорення цих проблем є достатньо жвавим, оскільки розробка відповідних систем Особливої частини та її розділів (глав) має не лише теоретичний, а й практичний характер, бо, наприклад, визначає (повинно визначати) розміри та види санкцій. Отже, все, що наголошено вище, тою чи іншою мірою підтверджує традиційне уявлення про спільність та «самостійність» Загальної та Особливої частин, але їх «сумісне життя» відбувається в межах однієї галузі — кримінального законодавства.

У той же час є й певні особливості стосовно їх «самостійності», на що слід звернути спеціальну увагу. Якщо говорити про таку якість стосовно Особливої частини, то варто підкреслити, що саме «завдяки» нормам/статтям цієї частини відбувається, (забезпечується) реалізація кримінально-правової політики держави, більш широких соціальних програм, спрямованих на забезпечення безпеки осіб, суспільства, держави, безумовно, при розумному визначенні сутності взагалі та ролі в цьому положень Особливої частини кримінального законодавства. (Стрельцов Є. Л. Що проголошують кримінальні кодекси: свої цілі, свої завдання або взагалі «нічого»: деякі авторські висновки. Юридичний вісник України, № 3—4, 22 січня—4 лютого; № 5, 5—11 лютого 2021 р.).

Таким чином, Особлива частина КК представляє собою сукупність норм, розташованих у певному порядку, які встановлюють вичерпне коло діянь, визнаних кримінальними правопорушеннями, й конкретні покарання, обмежувальні та інші заходи кримінально-правового характеру, а також розкривають зміст окремих кримінально-правових приписів або передбачають спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності тощо. Розвиток системи Особливої частини кримінального законодавства, її соціально-правове «життя» це процес, викликаний: зміною суспільних відносин (політичних, економічних, духовних); станом і рівнем кримінально-протиправних діянь у державі, що виражається: в криміналізації відповідних діянь або декриміналізації інших, у змінах, пов’язаних із процесами пеналізації або депеналізації, введенню інших законодавчих обставин для можливості прийняття необхідних рішень, реалізуючи державні наміри реагування на відповідні діяння.

Дещо про основні положення державного реагування

Почати цей підрозділ потрібно з необхідності спеціального виділення важливого положення, згідно з яким охоронна функція кримінального законодавства проявляється, на мою думку, в першу чергу завдяки нормам / статтям Особливої частини КК. Так, для всебічної організації охорони суспільних відносин важливу роль відіграють концептуальні положення, що містяться в Загальній частині КК, зокрема регламентація підстав відповідальності, порядок та умови застосування покарання, інших заходів кримінально-правового характеру, звільнення від них тощо, але без встановлення конкретної кримінально-правової заборони здійснення відповідних діянь, які мають суспільну небезпечність, положення Загальної частини можливо вважати достатньо абстрактними, бо вони не можуть бути застосовані без наявності порушень встановленої конкретної заборони. Тому наявність кримінально-правових норм/статей Особливої частини створює як реальні передумови, так і реальні можливості для вжиття всіх необхідних положень кримінального законодавства.

Але проблеми, які виникають у правовій базі для здійснення вказаних заходів, досить часто «сором’язливо» називають «прогалинами в праві», виділяючи при цьому дві основні їх групи. Одна з них містить, так би мовити, суто «професійні» прогалини, пов’язані з тими обставинами й характеристиками, які «безпосередньо» торкаються визначення положень кримінального законодавства. В той же час, ще одна група таких обставин пов’язана вже із суто політико-правовим визначенням діяння (діянь), яке потребує своєї заборони під страхом покарання. Причому, і на це варто звернути увагу, не завжди просто, особливо одразу, встановити до якої з цих груп відноситься та чи інша так звана прогалина. Одна з існуючих спроб пояснити це проявляється в тому, що, на мою думку, встановлюється не стільки змістовне, скільки, певною мірою, механічний «обсяг» такої прогалини, коли їх ділять на повну та часткову. Повна прогалина — це коли важливі суспільні відносини «взагалі» не охороняються кримінальним законодавством. Часткова прогалина вважається такою, за якої відповідні суспільні відносини, які потребують кримінально-правової охорони, мають її, але не повною мірою. Звичайно, кожен із видів правових прогалин може мати своє більш відокремлене встановлення, але принципово диференціювати їх на групи «походження» досить складно. В будь-якому разі, як на мою думку, кожна з цих прогалин може мати і політико-правові, і «професійно-правові», і «сукупність» таких обставин. Важливе тут інше: завжди повинна існувати необхідність обов’язкового встановлення причин відповідної кримінально-правової прогалини. Розуміючи це, зосередимося детальніше на так званих «політико-правових» прогалинах. Наприклад, згідно із загально існуючою доктриною, ми вже цілком освоїли впровадження основ ринкової моделі економіки, що дає змогу «сміливо» будувати капіталістичну державу, яку відомі соціологи та політологи «з обережності» визначають «трохи» по-іншому, наприклад, держава загального добробуту або держава загального благоденства (англ. Welfare state; нім. Sozialstaat ). Але все не так просто. По-перше, існують різні моделі «ринкової економіки», що породжує існування неоднакових моделей державного устрою. По-друге, і на це практично взагалі не звертається увага, в східній Європі вже виділяються свої, досить «своєрідні» форми капіталізму. Це, зокрема, державний ринковий капіталізм; клановий ринковий капіталізм, який часто ототожнюють з олігархічним капіталізмом і в цілому відносять до одного з видів «периферійного» капіталізму тощо. Варто звернути увагу, що загальна специфіка розвитку держав цього регіону дозволяє вже обґрунтовувати ще одну, а можливо й основну, форму їх державного устрою, а саме — так званий «залежний» ринковий капіталізм, в якому центральним механізмом координації виступає соціальна ієрархія структури відносин з приводу розподілу в суспільстві влади, власності, доходів, престижу та інших цінностей у межах, які «рекомендуються» транснаціональними корпораціями та/або міжнародними фінансовими структурами (С. П. Глінкіна).

Розуміння цих загальних положень дає змогу (повинно дати змогу) для більш точної, предметної оцінки тих заходів, які взагалі повинна здійснювати держава, в тому числі і в напрямку свого реагування на суспільно небезпечні діяння. Ці заходи, які сьогодні існують у цьому напрямку, потребують своєї «ревізії», починаючи від самого початку, тобто з визначення назви, яка, в свою чергу, повинна визначати і загальний зміст такої діяльності. Наприклад, ще існують різні назви таких заходів, які багато в чому відображають їх основний зміст. Це, як відомо: «боротьба», «протидія», «контроль». Але, повторюю, це — не різні назви одного явища, це різні напрямки планування та здійснення відповідних заходів, і якщо вони не лише проголошуються, а й плануються до безпосередньо реалізації або вже реалізуються, то і змістовні, й ідеологічні характеристики потребують обов’язкового їх «спирання» на реальність політичної та соціально-економічної основи державності. Нагадаю, використання поняття «боротьба» передбачає, що суспільно небезпечні діяння, які мають певні показники в державі, не породжуються особливостями цього політичного устрою та / або його економічної моделлю. Вони, як проголошувалося, привнесені з «минулого» і виступають як «родимі плями» відповідного устрою. Якщо це так, то існуюча модель суспільного розвитку може й буде докладати всіх зусиль для їх викорінення, тому це передбачає необхідність саме «боротьби». У той же час, коли такі діяння багато в чому породжені існуючим ладом і тому «боротися» з ними неможливо, держава повинна шукати інші шляхи організації своєї реакції на них. При цьому такою найбільш ефективною реакцію визнається прагнення «утримання» кількості цих діянь на такому рівні, аби наявність не викликала, в першу чергу, громадського протесту з усіма відповідними наслідками. Тому така діяльність, яка знаходить свою реалізацію в більшості розвинутих держав, має «скромну» назву — «контроль».

Засвоєння цього повинно передбачати свою реалізацію в усіх напрямках та рівнях кримінально-правової політики. Так, я знову повертаюся до проблем кримінально-правової політики. Це виглядає природно, бо неможливо, на мою думку, аналізувати кримінальне законодавство у відриві від загальнодержавних заходів реагування на кримінальні правопорушення. При цьому, не торкаючись ще однієї дискусії — стосовно визначення та співвідношення понять «кримінальна політика», «кримінально-правова політика», «політика боротьби зі злочинністю» та ін., визначимо в якості оптимального поняття для аналізу «кримінально-правова політика».

У загальному плані поняття «політика» характеризує собою «мистецтво і вміння» саме державного управління, а кримінально-правова політика, з урахуванням такого загального визначення, саме «мистецтво та вміння» організації державної реакції на суспільно небезпечні діяння. Але, і це потрібно підкреслити, виділення кримінально-правової політики із загального комплексу державної політики, яка здійснюється (розробляється) в конкретному суспільстві, не повинно дозволити повністю «вивести» кримінально-правову політику зі змістовних характеристик загально-держаної політики, які між собою дуже тісно переплетені. Це потрібно враховувати за низкою важливих обставин. По-перше, багато базових загально-державних положень, які визначають політичний устрій, економічну модель, зміст соціальної політики, основні ідеологічні постулати, визначають (повинні визначити), які за змістовними та організаційними характеристиками заходи повинні бути визначеними в якості основних у комплексі загальної та кримінально-правової реакції на наявність суспільно небезпечних діянь.

По-друге, до основних складових кримінально-правової політики, і це теж слід враховувати, відносяться не лише суто «каральні» заходи. Такий комплекс повинен характеризуватися низкою необхідних ознак, зокрема, він має мати: соціальну обумовленість і соціальну спроможність здійснення необхідних заходів; їх стійкість і передбачуваність (причому різнопланову); невідворотність встановленої відповідальності, яка, в той же час, повинна поєднуватися з гуманізмом та економією репресій; пріоритетність прав людини; відповідність міжнародним стандартам; правову легітимність тощо. Необхідною складовою потрібно вважати, на мою думку, наявність раціональних наукових обґрунтувань такої політики. Саме з урахуванням розуміння цих основних положень звернемося до наступних питань.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Предлагаемые условия контракта Украины с Alstom недопустимы – Кисилевский

Опубліковано

on

Предложение французского концерна Alstom о локализации в Украине производства на уровне 15% в рамках готовящегося контракта на поставку грузовых локомотивов выглядит как проявление пренебрежения и высокомерия. Такое мнение в среду, 31 марта, выразил заместитель председателя комитета Верховной Рады по экономической политике Дмитрий Кисилевский на своей странице в соцсети Facebook.

Он напомнил, что ранее в СМИ появилась информация, что Украина готовит контракт на закупку электровозов у компании Alstom. Как выяснилось из официального ответа Мининфраструктуры Украины, на переговорах по данному вопросу обсуждается локализация 15%.

Вместе с тем Alstom поставит испанскому национальному железнодорожному оператору Renfe 152 электропоезда X’Trapolis  с локализацией 80%, согласно сообщениям зарубежных СМИ.

Поэтому в случае необходимости утверждения этой международной сделки парламентом 15%-я локализация встретит критику народных депутатов, предупредил Д.Кисилевский.

“А чиновники, которые рискнут подписать подобный договор, должны быть привлечены к ответственности за ущерб национальным экономическим интересам”, – подчеркнул он.

По словам замглавы комитета ВР, переговорам о 15% локализации особого цинизма добавляет тот факт, что украинские производители ж.д. транспорта проходят худший период за все годы независимости.

Так, на Крюковском вагоностроительном заводе, флагмане отрасли, за январь-февраль произведено всего 70 грузовых вагонов составил  – это в 6 с лишним раз меньше, чем за январь-февраль прошлого года.

В целом по Украине выпуск грузовых вагонов и платформ в январе-феврале 2021 г. упал на 75%, т.е. в 4 раза по сравнению с январем-февралем 2020 года – до 184 ед., по данным Госстата.

Напомним, 21 июля 2020 г. ВР приняла в первом чтении законопроект №3739 о локализации промышленного производства при  закупках зарубежного оборудования для госкомпаний и госучреждений.

По мнению представителей промышленных предприятий, окончательное принятие документа относительно обязательного производства в Украине части закупаемой за рубежом машиностроительной продукции даст импульс привлечению масштабных инвестиций в национальную экономику.

Читати далі

Думка експерта

Електронне суспільство знань: досвід інноваційного розвитку та правнича стратегія відомого освітнього закладу з Рівненщини

Опубліковано

on

Сьогодні можна сміливо говорити, що нинішній стан прагматичного розвитку українського суспільства безпосередньо пов’язаний з освітою і наукою. При цьому слід особливо акцентувати увагу на тому, що цивілізаційний стратегічний вибір і нова інноваційна політика одного з кращих закладів вищої освіти Рівненщини реально засвідчує важливість освіти і престижність сучасних професій, які обирають студенти цього ВНЗ. В даному дослідженні автори пропонують узагальнені результати діяльності освітнього колективу Рівненського аграрного коледжу Національного університету біоресурсів і природокористування, який впроваджує в навчальний процес новітні інноваційні професії і спеціальності, пов’язані з поширенням нових ідей «Індустрії 4.0», «Четвертої промислової революції» та «Сонячного суспільства знань» в еру асиметричної електронної трансформації.

Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету


Микола МАЛІЙ,
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

 

Електронна інженерія

На початку ХХІ століття людство вступило в нову стадію свого розвитку — трансформаційний період розбудови електронного суспільства знань. Найрозвиненіші країни світу, зокрема, США, Канада, Велика Британія, Франція, ФРН, Італія, як і Китай, Південна Корея, Сінгапур та Японія вже піднялися на його перший рівень. Розуміння того, що електронне суспільство знань знаменує створення нової цивілізації і веде до сутнісних змін у системі сучасних культурних, освітніх, наукових і праксеологічних трансформацій дозволяє державам світу досягати вершин цивілізаційного розвитку. Очевидно, що в міру свого поглиблення електронне суспільство знань усе більше стає надбанням масової суспільної свідомості громадськості.

Передчуття й осмислення неминучості крутого повороту в історичних долях людства, пов’язаного з переходом до нової електронної цивілізації, помітно вже в працях таких мислителів першої половини минулого століття, як Д. Белл, К. Кларк, Дж. Мартін, Й. Масула, Ф. Махлуна, Д. Шепка, О. Шпенглер та багатьох вчених Австралії, Великобританії, США, Японії тощо. Сьогодні людство реально стало свідком настання суспільства інформації, електронних послуг, суспільства з новим електронним правом, новою електронною економікою й ІТ-технологіями. Світ буквально просочений інформацією. За словами австралійського психолога та соціального дослідника Мак-Кая, «світ тоне в потоці інформації, а людей запрошують скористатися швидкісними інформаційними супермагістралями».

Пріоритети і загрози електронного суспільства

Що ж таке інформація, яка її сутність, які пріоритети і загрози несе в собі електронне інформаційне суспільство? Латинське кореневе слово «інформо» передає думку про надання форми чомусь: це як гончар формує глину й створює оригінальні мистецькі шедеври. Тому слово «інформувати» деколи визначають як «формувати свідомість», «впливати на мислення або виховувати його».

Якщо колись інформація була лише засобом досягнення певної мети, то тепер кінцевою метою стало саме володіння нею. Цю манію володіння інформацією живить сьогодні злива таких сучасних засобів електронного дистанційного зв’язку, як всесвітні мережі, мобільний телефон та персональний комп’ютер. Ці засоби, методи і технології по праву вважаються символами й талісманами електронної інформаційної доби. Ніколас Негрононте з Массачусетського технологічного інституту в зв’язку з цим зазначає, що «праця на комп’ютері перетворилася з технічного процесу в спосіб життя».

Вважаємо, що питання автоматизації, комп’ютеризації, інформатизації тісно пов’язані також і з завданнями інформатизації освітнього процесу, гуманітаризації змісту освіти та гуманізації навчального процесу з огляду на те, що до найголовніших гуманітарних проблем сьогодні відносяться соціально-економічні, еколого-правові, проблеми спілкування, доступу до знань, отримання, опрацювання, зберігання, передавання, подання й використання інформації про навколишній світ, про людину і суспільство, культуру і традиції народів, що можливо лише в умовах широкого впровадження та систематичного використання нових інформаційних технологій навчання. Тому інформатизація освіти в Україні має бути спрямована на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, вдосконалення форм і змісту навчального процесу, впровадження комп’ютерних методів навчання та тестування.

Підбиваючи підсумок озвученого вище, слід акцентувати увагу на тому, що конвергенція сонячного суспільства знань — це глобальна освітня стратегія, тактика і мистецтво розбудови світоглядно-філософської, соціально-правової, інноваційно-комунікаційної інженерії нового електронного тисячоліття.

Креативний потенціал Рівненського коледжу

Відповідно до реалізації концептуальних засад викладеного вище в даному розділі розглянемо прагматичну модель цивілізаційного розвитку, яка вже діє в одному з регіональних вузів України. Слід зазначити, що за свою багаторічну (70 років) історію становлення і розвитку колектив коледжу зумів створити, зберегти й продовжує розвивати потужний інноваційний потенціал педагогічного колективу, лабораторно-комп ’ютерно ї бази та багаточисельної армії студентства, оскільки вуз славиться високим рівнем надання інноваційних освітніх послуг відповідно до потреб та вимог Індустрії 4.0, Четвертої промислової революції і електронного суспільства знань.

Очевидно, що потреби та вимоги розвитку електронного суспільства знань ставлять перед освітою, наукою та практикою нові цілі й завдання, визначають відповідні пріоритети інноваційного цивілізаційного розвитку. Усвідомлюючи тенденції світового розвитку електронної цивілізації керівництво і педагогічний колектив коледжу постійно дбають про необхідність формування нових спеціальностей і спеціальних дисциплін, які тісно пов’язані з інноваціями, креативністю, новітніми електронними технологіями.

Відомо, що за роки свого існування аграрний коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України за змістом і якістю професійної освітньої діяльності посідає одне з провідних місць у системі підготовки кадрів нашої країни. Цей навчальний заклад по праву може пишатися гарними звичаями, традиціями та історичними віхами становлення і розвитку освітнього закладу. Фактично завдяки наполегливій повсякденній праці, мудрості досвіду, відданості справі педагогічний колектив цього навчального закладу є одним з найкращих в системі освіти як Рівненщини, так і України. Його здобутки та надбання свідчать про те, що в ньому здавна формувався потужний інтелектуальний потенціал нашої держави, оскільки тут готують економістів, фінансистів, товарознавців, бухгалтерів, комівояжерів, правників, програмістів, землевпорядників, картографів, геодезистів, проектувальників, будівельників, дизайнерів, які створюють основи світоглядної колиски української ідентичності, духовної основи нашого народу, який забезпечує виведення освіти, культури, науки, економіки держави на новий світовий рівень.

Усе це свідчить про те, що наполеглива праця тисячного педагогічного колективу багатьох поколінь, забезпечується вмілою й ефективною управлінською майстерністю його керівника заслуженого працівника та відмінника освіти України, академіка інженерної академії України, Ярослава Петровича Корсуна. Старанністю професорсько-викладацького складу та студентської молоді в навчанні, науково-дослідницькій діяльності, спорті цей унікальний освітній острівець перетворено в одного із лідерів освітньої України. В багатьох напрямах освітньої, дослідницько-конструкторської, навчально-виховної діяльності цей заклад за свою 70-річну діяльність став чудовим прикладом для наслідування, оскільки має повне право пишатися своїми здобутками, надбаннями в підготовці нової генерації духовного, інтелектуального і професійного цвіту нації.

Слід зазначити, що стратегічним напрямом розвитку коледжу є створення гнучкої моделі цивілізаційного розвитку, яка б давала можливість оперативно реагувати на потреби й запити суспільства в тих чи інших новітніх спеціальностях. Наразі цей освітній заклад готує фахівців з таких пріоритетних спеціальностей, як планування сільськогосподарського виробництва, гідромеліорація, промислове та цивільне будівництво, землевпорядкування, організація заготівель і товарів нової сільськогосподарської продукції, програмування для ЕОТ і АС, спорядження будівель і споруд та будівельний дизайн.

Історія і сьогодення

За минулі роки Рівненський аграрний коледж пройшов славетний шлях свого становлення й розвитку від бухгалтерської школи до одного із найпрестижніших вузів краю. Вперше відкривши свої двері в далекому 1952 році, навчальний заклад підготував понад 50 тисяч фахівців.

Заразом закцентуємо ще й на тому, що застосування в цьому коледжі сучасних дидактичних педагогічних інноваційних технологій та новітніх технічних засобів навчання дозволяють проводити підготовку фахівців європейського рівня за спеціальностями, які стовідсотково забезпечені працевлаштуванням на сучасному ринку праці. Крім того, під час навчання в коледжі студенти отримують посвідчення водія категорії «В» та свідоцтво кваліфікованого фахівця.

Характерною ознакою навчально-виховного процесу в цьому закладі вищої освіти є поєднання історичних традицій, професійного досвіду та новітніх інновацій. А на щорічних педагогічних читаннях із метою підвищення фахового рівня педагогічних працівників обговорюються найактуальніші питання тенденцій розвитку цивілізації з професійно орієнтованих дисциплін. На такі заходи традиційно запрошують провідних фахівців нашої держави в галузі філософії, права, економіки, фінансів, архітектури, дизайну, землевпорядкування, будівництва, кібернетики, інформатики, програмування тощо.

Науковий погляд на електронне майбутнє України

Нещодавно в Рівненському коледжі Національного університету біоресурсів і природокористування України відбувся надзвичайно цікавий науковий форум присвячений оригінальній темі «Освіта та наука електронного тисячоліття». До участі у ньому були запрошені відомі вчені Міжнародного карпатського університету, Європейського університету управління, безпеки та інформаційно-правових технологій, Інтелектуального форуму «Єдина Європа» та Київського університету права НАН України. В педагогічних читаннях взяли участь провідні фахівці правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ» та ТОВ «АРМАТЕХ-СЕРВІС», що є потужним офіційним сервісним партнером найбільшого виробника насосного обладнання в світі GRUNDFOS (Данія). Під час форуму розглядалися й питання, пов’язані із поширенням нових ідей четвертої промислової революції, Індустрії 4.0 та суспільства знань у світі — від історії становлення міждисциплінарного напряму електронної комунікації до закономірностей прийняття індивідуальних рішень та впровадження соціально-комунікаційних інноваційних електронних технологій в освітню й наукову діяльність.

Доповідачі у своїх виступах розповіли про дослідження щодо соціально-правових, інноваційно-комунікаційних, інформаційно-комп’ютерних аспектів життєдіяльності людини, суспільства, цивілізації. Навели цікаві факти про глобальні цивілізаційні зміни в третьому тисячолітті. Також було порушено велику кількість надзвичайно актуальних питань, які стосуються не лише перспектив розвитку окремих країн та регіонів, але й зовсім специфічних проблем інноваційного розвитку освіти, науки, культури, медіасфери, медицини тощо. Зокрема, під час проведення майстер-класу акцентувалася увага на тому, що світова спільнота на початку ХХІ століття остаточно перейшла до формування конвергенції сонячного суспільства знань. Це обумовлено тим, що як справедливо зазначає засновник і президент Давоського форуму у Швейцарії К. Шваб, що сьогодні новітні ідеї, інновації, сучасні знання, навики й наукові розробки стали наріжним каменем, фундаментальною основою розбудови культури, освіти, науки та економіки провідних країн світу. А це значить, що сучасна креативна освіта, наука і практика нового електронного тисячоліття вимагають використання в повсякденній діяльності засобів критичного мислення, ноозасобів, методів спеціального аналізу прийняття оптимальних якісних рішень й електронних технологій ситуаційного управління реагування як на типові, так і на екстремальні, кризові ситуації.

Людина — єдина істота в світі, яка може критично мислити і приймати адекватні правильні рішення. І саме такі сучасні освітні заклади яким є Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України — це ідеальне середовище для навчання, дослідницької творчої діяльності та розвитку такого мислення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Кримінально-правова протидія контрабанді лісу: очікування, реалії, перспективи (частина 2)

Опубліковано

on

Закінчення. Початок


Олександр ДУДОРОВ,
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач науково-дослідної лабораторії з проблем попередження, припинення та розслідування злочинів територіальними органами Національної поліції України Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка (м. Сєвєродонецьк)


Роман МОВЧАН,
доктор юридичних наук, доцент кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця)

 

Про проблему довільності кількісних
показників, передбачених ст. 201-1 КК

Ми вже неодноразово звертали увагу на притаманну чинному КК проблему довільності кількісних показників криміноутворювальних і кваліфікуючих ознак складів кримінальних правопорушень, без розв’язання якої годі й вести мову про соціальну обумовленість кримінально-правових заборон. Вказана проблема вкотре знайшла своє відображення при конструюванні ст. 201-1 КК.

У п. 2 примітки первинної редакції ст. 201-1 Кримінального кодексу показники передбачених у ч. 2 та ч. 3 великого та особливо великого розмірів закріплювалися на рівні 1 та 2-х тисяч НМДГ, відповідно. Для розуміння логіки подальших дій парламентарів варто зазначити те, що крім доповнення КК ст. 201-1, ухвалення Закону від 6 вересня 2018 р. призвело й до зміни ст. 246 КК, у новій редакції якої було максимально формалізовано оцінний до цього показник криміноутворювальної ознаки у виді «істотної шкоди» (2 тисячі і більше НМДГ), а також диференційовану відповідальність за дії, що спричинили «тяжкі наслідки», якими повинні були вважатися такі наслідки, які вже у 5 тис. разів і більше перевищують НМДГ.

Проблема, однак, полягала в тому, що ці показники вчергове були взяті «зі стелі» і, як наслідок, абсолютно не враховували реалії правозастосування, зокрема той факт, що розмір шкоди, розцінюваний правозастосувачами як свідчення її істотності з погляду кваліфікації за попередньою редакцією ст. 246 КК, зазвичай складав 7–10 тисяч гривень. Як бачимо, показник такої шкоди є приблизно в 200 (!) разів меншим, ніж закріплений Законом від 6 вересня 2018 р., що навряд чи узгоджувалося із задекларованим розробниками законопроекту посиленням кримінальної відповідальності за незаконну порубку лісу.

Врешті-решт очевидну завищеність закріплених у п. 1 примітки ст. 246 КК кількісних показників зрозуміли й народні депутати, що стало підставою для розроблення законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження українських лісів». У Пояснювальній записці до нього ми нарешті зустріли хоча б якесь обґрунтування позиції суб’єктів законодавчої ініціативи, які вказали на те, що:

– по-перше, в лісах державних лісогосподарських підприємств, що належать до сфери управління Держлісагентства, за 2018 р. обсяг незаконних рубок склав 17,7 тис. м3 деревини на суму заподіяної шкоди 116,7 млн грн, що в загальному на 1 м3 незаконної рубки дорівнює 6 582,73 грн заподіяної шкоди;

– по-друге, для того, щоб порушник був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 246 КК, мінімальний обсяг незаконної рубки, скоєної ним, повинен становити понад 292 м3 ;

– по-третє, згідно з лісотаксаційними показниками середній обсяг деревини пристигаючого або стиглого деревостану складає 250–300 м3 на 1 га, а отже, порушнику необхідно одночасно зрізати близько 1 га лісу, щоб була правова підстава для оголошення йому підозри у вчиненні злочину, передбаченого ст. 246 КК.

Зважаючи на представлені аргументи, розробники законопроекту, який набув статусу Закону від 25 квітня 2019 р., домоглися не лише уточнення передбачених п. 1 і п. 2 примітки ст. 246 КК показників істотної та тяжкої шкоди, які були зменшені до 20 та 60 НМДГ, відповідно, а й аналогічної корекції показників, передбачених ст. 201-1 КК великого та особливо великого розмірів, показники яких відтоді й дотепер закріплені на рівні 18 та 36 НМДГ, відповідно. У зв’язку з цими законодавчими «перипетіями» у нас виникло декілька запитань.

1. Чому наведена вище важлива інформація не була врахована раніше, тобто ще при ухваленні Закону від 6 вересня 2018 р.? Нерозуміння цього лише посилюється, якщо взяти до уваги ту обставину, що з 10 ініціаторів законопроекту, ухваленого як Закон 16 квітня 2019 р., відразу шість (В. В. Галасюк, М. В. Єфімов, С. І. Кіраль, Г. Г. Кривошея, О. В. Кужель, О. І. Нечаєв) були розробниками й законопроєкту, прийнятого як Закон від 6 вересня 2018 р.;

2. Про яку стабільність і соціальну обумовленість кримінального закону може йтися, якщо кількісні показники криміноутворювальних (ст. 246 КК) і кваліфікуючих (як ст. 201-1, так і ст. 246 КК) ознак складів злочинів одномоментно змінюються в понад 50 (ст. 201-1 КК) або навіть 100 (ст. 246 КК) разів? Виходить, що до цього моменту (до набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) у відповідних нормах закріплювалися показники, які від обґрунтованих відрізнялися саме в 50 і 100 разів, відповідно?

3. Чому передбачені як раніше, так і наразі в ст. 201-1 та 246 КК параметри жодним чином не корелюють між собою? Ми цілком свідомі того, що в ст. 201-1 Кримінального кодексу відповідні показники позначають вартість деревини, яка виступає підставою для диференціації кримінальної відповідальності, а в ст. 246 КК — показник шкоди, яка є не лише кваліфікуючою, а й криміноутворювальною ознакою. Незважаючи на це, ми не знайшли аргументів проти уніфікації показників, закріплених у цих однорідних, як випливає зі змісту ч. 2 ст. 201-1 КК, складах злочинів. Невже ситуація принципово б змінилася, якби в ст. 201-1 КК параметри відповідних показників склали не 18 та 36 НМДГ, а, як і в ст. 246 КК, 20 та 60 НМДГ, відповідно?

До речі, з позиції системності кримінального закону не можемо зрозуміти й того, чому в ст. 201-1 КК повторними (ч. 2) вважаються дії, вчинені особою, яка раніше вчинила не лише злочин, передбачений цією нормою, а й ст. 246 КК (як і ст. 201 КК), тоді як у ст. 246 Кримінального кодексу (ч. 2) — лише особою, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею? Враховуючи визнану самим законодавцем однорідність й очевидну взаємообувленість розглядуваних посягань, логічні пояснення такого рішення навряд чи існують.

Про проблеми конструювання санкцій
ст. 201-1 КК і деякі реалії правозастосування

Необхідність обґрунтованого вище хоча б часткового збільшення передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 201-1 КК показників великого та особливо великих розмірів пояснюється не лише вимогами системності, а й тим, що цей крок дозволить бодай мінімально (хоч явно недостатньо) «згладити» невідповідність між суспільною небезпекою діянь, описаних у цих нормах, і суворістю передбачених ними основних покарань.

Мова, зокрема, про те, що з урахуванням закріпленого у п. 2 примітки показника «особливо великого розміру» на сьогодні особі, яка вчинила контрабанду деревини, вартість якої перевищує 40 860 грн (ч. 3 ст. 201-1 КК), як основне покарання може бути призначено лише (!) позбавлення волі на строк від 10 до 12 років. Але чи можна суспільну небезпеку такої поведінки вважати хоча б приблизно співмірною із суспільною небезпекою, наприклад, умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), розбою, вчиненого із проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК), катування, вчиненого за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК), терористичного акту, який призвів до каліцтва десятків людей (ч. 3 ст. 258 КК), тощо, за вчинення яких передбачено менш суворі покарання. До слова навіть за вчинення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК умисного вбивства винним рідко призначається позбавлення волі на строк, що перевищує 10 років, який, повторимо, є найменш суворим покаранням з-поміж тих, які мають призначатися на підставі ч. 3 ст. 201-1 Кримінального кодексу.

Вочевидь, кричущу неадекватність передбачених санкціями ч. 3 ст. 201-1 КК покарань усвідомлюють і правозастосувачі. Бо чим же інакше, як не їхнім «милосердям», можна пояснити той факт, що в згаданому вище випадку із судової практики дії особи, яка 18 березня 2020 р. (тобто після набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) намагалася перемістити через митний кордон України лісоматеріали вартістю 85 669 грн (тобто 82,4 НМДГ) були кваліфіковані не за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 201-1 КК, яка мала б застосовуватися у випадку контрабанди лісоматеріалів, вартість яких перевищує 36 НМДГ, а за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201-1 КК?

Оригінальніший, але від цього не менш незаконний спосіб «непомічання» наявності ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 201-1 КК, був використаний Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області, який розглядав справу щодо Особи-1. Останній 20 травня 2020 р. намагався незаконно перемістити через митний кордон України 32,138 м3 заборонених до експорту лісоматеріалів (а саме лісоматеріалів необроблених). Очевидно, що, зважаючи на вказаний об’єм, вартість відповідних лісоматеріалів і в цьому випадку істотно перевищила 36 НМДГ або щонайменше 18 НМДГ (ч. 2 ст. 201-1 КК), а тому зазначені дії мали б отримати кримінально-правову оцінку з посиланням саме на ч. 3 ст. 201-1 КК (або щонайменше на її ч. 2). Однак услід за органом досудового розслідування суд обмежився вказівкою на об’єм лісоматеріалів, не визнавши за потрібне встановити їхню вартість. Як наслідок, суд не знайшов підстав для кваліфікації дій Особи-1 за ч. 3 (або ч. 2) ст. 201-1 КК, інкримінувавши їй ч. 1 цієї статті (вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 7 грудня 2020 р. у справі № 138/2307/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93343127).

Після аналізу згаданих судових рішень у нас не могло не виникнути запитання, чи може неадекватність передбачених нормою Особливої частини КК санкцій бути підставою для такого собі «милосердя», фактично підміни права мораллю, що проявилося в нехтуванні елементарними правилами кваліфікації? Виявляється, що так, може.

Як уже зазначалося, головною метою доповнення КК ст. 201-1 проголошувалося посилення відповідальності за незаконний експорт деревини. Враховуючи суспільну небезпеку відповідних діянь, їхні загрозливі масштаби, задекларована ініціатива заслуговує на підтримку. Водночас нами вже приверталася увага до того, що прагнення посилити кримінальну відповідальність за певні екологічні та економічні правопорушення (а контрабанду деревини є підстави вважати еколого-економічним деліктом) за допомогою закріплення позбавлення волі на певний строк як єдиного виду покарання може призвести до зворотного ефекту, який спостерігається і сьогодні, коли замість «реального» відбування покарання чи не всі засуджені за вчинення певних кримінальних правопорушень звільняються від призначеного покарання у виді позбавлення волі на певний строк (те саме стосується й обмеження волі).

Тому ми рекомендували: 1) санкціями, які встановлюються за вчинення відповідних некваліфікованих кримінальних правопорушень, встановити єдиний безальтернативний основний вид покарання — штраф; 2) враховуючи підвищену суспільну небезпеку діянь, які утворюють кваліфіковані (особливо кваліфіковані) склади кримінальних правопорушень, пропонувалося зберегти у відповідних санкціях вказівку (поруч зі штрафом) на такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк. Однак рекомендації науковців були вкотре проігноровані. Як наслідок, не лише в ч. 3, а й у ч. 1 та ч. 2 ст. 201-1 КК передбачено єдине основне (безальтернативне) покарання у виді позбавлення волі (від 3 до 5 років і від 5 до 10 років, відповідно), що, за задумом законодавця, мало призвести до максимального посилення відповідальності за певні посягання. Що ж має місце насправді?

Для отримання відповіді на це питання ми вивчали вже не санкції ст. 201-1 КК, а тенденції судової практики, точніше не тенденції, а поодинокі випадки застосування розглядуваної кримінально-правової заборони. Виявилося, що ухвалені зміни не призвели до результатів, на які очікував законодавець, адже розгляд обох справ за ст. 201-1 КК, рішення щодо яких розміщені в ЄДРСР за 2020 р., був завершений призначенням покарання у виді позбавлення волі на певний строк (3 роки та 3 роки і 3 місяці, відповідно), від відбування якого винні особи звільнялися на підставі ст. 75 КК.

Замість післямови

У проекті КК України (контрольний текст станом на 17 січня 2021 р.) міститься низка цікавих і, сподіваємось, дієвих положень, покликаних забезпечити стабільність нового кримінального закону й належну якість відповідних законодавчих змін. Повністю підтримуючи учасників робочої групи в такому їхньому прагненні, водночас зауважимо, що головним запобіжником від необґрунтованих та поспішних законодавчих змін може й повинне стати підвищення рівня політичної та правової культури парламентарів. Без цього жодні вдосконалення законодавчих процедур позитивного ефекту не матимуть.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram