Думка експерта
Перезавантаження мозку як вид кримінального покарання
Юлія Коломієць, доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія»
Комп’ютер та інтернет – найбільші винаходи людства. Вони відкрили нові можливості для людини: прискорили процес обробки та розповсюдження інформації, дозволили економити час для зайняття творчими справами, а найголовніше – подолати величезні дистанції для спілкування. В той самий час комп’ютеризація суспільства істотно підриває його основи, створює ілюзію, що управляти людиною можна за допомогою алгоритмів, за якими працює штучний інтелект.
Перезавантаження мозку – не красива метафора
Доволі часто й не тільки у розмовній мові, але й у промовах політиків та науковців, можна почути слово «перезавантаження». Такі висловлювання, як «перезавантаження влади», «перезавантаження життя та мозку людини» тощо, вже нікого не шокують. Якщо на рівні буденної свідомості зазначені словосполучення сприймаються як красива метафора, то науковці розглядають їх цілком серйозно, як реальність, яка в майбутньому стане невіддільною частиною нашого життя. Більше того, перезавантаження мозку може стати не правом людини, а обов’язком, який вона має понести в разі вчинення злочину.
Трансгуманізм
У 1927 році біолог Джуліан Хакслі в книзі «Релігія без одкровень» вперше в історії людства використав термін «трансгуманізм», що означає процес зрощування людини та машини, при якому людина залишається людиною, але перевершує саму себе, усвідомлюючи нові можливості своєї людської природи. Розвиток ідеї про заміну деяких людських органів технічними пристроями призвів до того, що в XXI столітті трансгуманізм розглядається не як далеке майбутнє, а як те, що відбувається зараз і потребує філософського, етичного та юридичного переосмислення.
Читайте також: Новели в законодавстві про адміністративну та кримінальну відповідальність за військові правопорушення: хотіли як краще… Частина 2
Коли в суспільстві відбуваються якісь радикальні зміни, під загрозою опиняються найбільш незахищені верстви населення: хворі, бідні та злочинці. Хворі вимушені погоджуватися на ризиковані операції, пов’язані із заміною різних частин тіла та тканин людського організму, бідні – погоджуватися на участь в експериментальних проектах, а злочинці, порушуючи закон, втрачають право самостійно вирішувати свою долю (їх обов’язок – понести покарання, яке держава вважає для них найбільш ефективним).
Теорія залякування, яка увесь час з моменту існування людства реалізовувалася шляхом жорстокості та неминучості покарання, поступово змінює способи залякування. Ядро цієї теорії, яке полягає в тому, що розумна, раціональна людина має знати, що ризик, на який вона йде, замислюючи злочин, настільки великий, а покарання настільки суворе, що вона може більше втратити, аніж виграти від вчинення злочину, залишається незмінним. Трансгуманісти вважають, що жоден закон або суд не можуть корегувати вироки з точністю, яка необхідна для того, аби їх суворість точно відповідала злочину, не застосовуючи нелюдські методи або суттєво не перебудовуючи правову систему. На їх думку, межі між суворим, але допустимим, покаранням та покаранням-стражданням потребують сучасних наукових досліджень. Трансгуманісти не виключають того факту, що заходи, які вони пропонують, теж можуть виявитися нелюдськими, але наполягають на глибокому, всебічному та об’єктивному їх дослідженні. Так, британка Ребека Роуче (філософ-трансгуманіст) поставила перед науковою спільнотою всього світу питання, пов’язані з впровадженням нових технократичних видів покарання та його відбування. Спробуємо відповісти на поставлені питання та залучити українських науковців до обговорення проблем трансгуманізму, що виникають під час протидії кримінальним правопорушенням.
Трансгуманізм і довічне ув’язнення: як бути?
Перше питання. Якщо трансгуманістам вдасться зупинити процес старіння та продовжити життя людини на невизначений термін, такий вид покарання, як довічне позбавлення волі доведеться переглянути з точки зору доцільності та економічності застосування? Доктор Обрі де Грей, співзасновник дослідницького фонду проти старіння Sens, вважає, що перша людина, яка доживе до 1000 років, вже народилася. Переваги такого радикального збільшення тривалості життя очевидні, але його також можна використовувати для збільшення суворості покарань. У результаті довічне ув’язнення може означати кілька сотень років, а не кілька десятиліть. Суспільству, звісно, було б дорожче підтримувати такі вироки. Однак, якби збільшення тривалості життя було широко доступним, ці витрати можна було б компенсувати шляхом використання праці довгожителів.
Відповідь. Переваги радикального збільшення тривалості життя людини не настільки очевидні, як це здається трансгуманістам. Покращення тіла людини імплантатами, відсутність статевих стосунків, перенесення свідомості до комп’ютерної системи, перезавантаження мозку людини перетворюють її на функціональну деталь єдиного комп’ютерного механізму. Людина, позбавлена почуттів, тілесних та духовних радостей, буде позбавлена й сенсу життя. Цілком обґрунтовано українські науковці пишуть, що філософія трансгуманізму призведе до втрати ідентичності та евтаназії людства. Що стосується переосмислення довічного позбавлення волі, як виду покарання, яке дозволяє довічно використовувати працю довгожителів, то таке покарання буде страшнішим за смертну кару. Злочинець автоматично перетвориться на раба, позбавленого будь-яких прав на самовизначення. Без свободи волі, свободи вибору, права на надію, він буде відчувати себе, як у пеклі.
Застосування технології «швидкісного надрозуму»
Друге питання. Чи можна застосовувати технологію «швидкісного надрозуму» для покарання злочинців? Деякі трансгуманісти вважають, що незабаром стане можливим завантажувати людський розум до комп’ютера. Професор Нік Бостром, голова Оксфордського інституту майбутнього людства, називає швидку версію людського інтелекту «швидким надрозумом». Він зазначає, що швидкість надрозуму в десять тисяч разів перевищує швидкість біологічного мозку. Надрозум «може прочитати книгу за кілька секунд і написати докторську дисертацію за півдня». Якби прискорення сталося б у мільйон разів, то тисячолітнє мислення було б здійснено за вісім із половиною годин. Так само завантаження розуму засудженого злочинця й запуск його в мільйон разів швидше, ніж зазвичай, дозволить злочинцю відбути 1000-річний термін за вісім з половиною годин. Далі, після восьми з половиною годин 1000-річного вироку, можна було б застосувати кілька годин (або, з погляду злочинця, кілька сотень років) лікування та реабілітації. Таким чином, між сходом і заходом сонця наймерзенніші злочинці можуть відбути тисячолітні каторжні роботи й повернутися повністю реабілітованими або в реальний світ (якщо технологія дозволить перенести їх назад у біологічний субстрат), або, можливо, у заслання в світ, що моделюється комп’ютером.
Читайте також: Корупціонери мають бути покарані
Відповідь. Можливо, завантаження свідомості людини до комп’ютерної системи й стане реальним через декілька десятиліть, але завантаження інформації, яка зберігається в мозку людини, а також відтворення процесів її обробки не означає, що людину, як особистість, можна перенести до комп’ютерної реальності. Людина – біологічна істота, яка є частиною природи. Протягом року мною проводилися наукові дослідження дітей з особливостями психофізичного розвитку. Було встановлено, що порушення рівня інтелекту, мови, здатності рухатися, сприймати навколишній світ, обробляти інформацію, спілкуватися з іншими людьми, відбувається через: генетичні та хромосомні ушкодження, порушення обміну речовин, гострі інфекції, травми, зневага і поганий догляд за дитиною. Отже, на мозок людини впливають різні фактори: як ті процеси, які відбуваються в організмі людини, так і ті, що відбуваються в навколишньому світі (навіть погодні умови впливають на роботу мозку та центральної нервової системи). Особистість людини складається не тільки з розуму, але й почуттів (любов, ненависть, страх теж впливають на роботу мозку). Заслання свідомості людини до комп’ютерної реальності – це вбивство не тільки тіла людини, але і її душі.
Дещо про філософську субстанцію плину часу
Третє питання. Чи допустимо застосовувати як альтернативу сучасним покаранням маніпуляцію зі сприйняттям часу? Наукові дослідження показали, що для людини, яка відчуває страх, час триває повільніше, ніж для людини, яка перебуває у стані депресії чи смутку. На сприйняття часу також впливають емоції інших людей. Наприклад, людині здається, що час тече повільніше, коли вона спілкується з тими, хто висловлює гнів, страх, радість чи смуток. Сприйняття часу залежить від віку. Усім відомо, що в дітей час тягнеться повільніше, ніж у дорослих (є припущення, що це пов’язано з увагою та способом обробки інформації). Час також триває повільніше в людей, які приймають психотропні препарати, займаються медитацією, і коли температура тіла знижена. На думку дослідників, найзапекліших злочинців можна відправляти до спеціальних установ, призначених для забезпечення максимально повільного та монотонного виконання їх вироків.
Відповідь. Гіпотетично такий вид покарання вже можна застосовувати на практиці, адже час є виключно винаходом людства. Як писав Освальд Шпенглер в книзі «Захід Європи», словом «час» позначається щось надзвичайно особисте. Час є словом, що служить для позначення чогось незрозумілого, слово, яке хибно тлумачать, якщо піддають його, як поняття, науковому визначенню. Для первісної людини слово «час» не має значення. Вона живе й не відчуває в ньому необхідність як у протилежності до чогось іншого. Вона має час, але про нього нічого не знає. Створити ілюзію в сприйнятті часу можна, але виникає запитання, який це буде мати попереджувальний вплив на злочинця. Як вплинуть на людину систематичне відчуття страху, застосування психотропних препаратів, спілкування з пригніченими людьми. На волю через короткий час може вийти озлоблена людина, ще більш небезпечна для суспільства, ніж до застосування покарання.
Кіборги замість тюремних наглядачів
Четверте питання. Чи можна використовувати кіборгів замість персоналу місць позбавлення волі? Робототехніки вже створили безпілотні автомобілі та інші дивовижні машини, це уможливлює й створення роботів-тюремників, використання яких дозволить захистити персонал місць позбавлення волі від безпосереднього спілкування з особливо злісними злочинцями.
Відповідь. Ця пропозиція заслуговує на увагу. Соціальне середовище безпосередньо впливає на людину, тому робота серед злочинців може негативно позначитися на психофізичному стані персоналу місць позбавлення волі, але замінити його кіборгами повністю не можна. Персонал, який займається вихованням та перевихованням злочинців, потрібно обирати лише серед людей, інакше злочинці можуть втратити залишки людяності. Окрім того, тільки людина здатна застосовувати індивідуальний підхід, іноді він обирається ірраціональним шляхом – через почуття та емоції, не підвладні роботам.
Імплантати для управління поведінкою злочинців
П’яте питання. Чи можна застосовувати черепні імплантати задля управління поведінкою злочинців (ці імплантати дозволять контролювати емоції, насильницькі дії і навіть думки злочинців)? Деякі люди вже мають імплантати в голові: задля подолання глухоти, хвороби Альцгеймера та епілепсії. Є спеціалісти, які вважають, що насильницькі злочини – це різновид психічного захворювання, тому суспільство може виступати за церебральне перевиховання злочинців, іншими словами, лоботомію.
Відповідь. Прикро те, що деякі науковці не роблять висновки з помилок, допущених попередніми поколіннями. Лоботомія, яка набула широкого розповсюдження в минулому столітті, мала трагічні наслідки. Тяжкі психоневрологічні зміни в післяопераційному періоді (порушення інтелектуальних та особистісних характеристик пацієнта, галюцинації, марення, агресія і т. ін.) змусили відмовитися від проведення цієї операції. В кінцевому підсумку всі зрозуміли, що лоботомія стала інструментом в руках користолюбних та жадібних до слави лікарів.
У XXI столітті ті ж самі пороки змушують повертатися до ідей, пов’язаних із перезавантаженням мозку людини. І знову ж таки мета ставиться благородна. Наприклад, зберегти гроші платників податків (Чи має держава витрачати великі гроші на утримання злочинців у місцях позбавлення волі?) або виправити злочинця, не витрачаючи багато часу (Що краще – закрити в ізоляції злочинця на кращу частину його єдиного життя або, можливо, більш гуманно попрацювати з його мозком та звільнити після цього?). Однак, насправді наслідки перезавантаження мозку людини можуть виявитися ще гіршими ніж при лоботомії (вона ставила під загрозу життя та здоров’я лише психічно хворих, перезавантаження мозку ставить під загрозу існування всього людства).
Трансгуманісти впроваджують у наш світ сурогати та протези буття. Активне їх застосування, свідчить про перетворення високої культури на цивілізацію. Як писав О. Шпенглер, культура і цивілізація – це живе тіло душі та її мумія. Культурна людина живе, заглиблюючись усередину, цивілізована живе, звертаючись до зовнішнього, у просторі, серед тіл та «фактів», віднині кожен стає матеріалістом. Соціалізм, писав О. Шпенглер, – всупереч зовнішнім ілюзіям – аж ніяк не є системою милосердя, гуманності, миру та турботи, він є системою волі до влади. Все інше самообман. Так само трансгуманізм є лише прагненням до необмеженої влади та спробою уникнення смерті. Кожна епоха залишила людству свої світоглядні ідеї, які претендують на те, щоб бути істиною. Однією з таких ідей є світоглядна ідея, відображена в міфі про Сізіфа. Сізіф був покараний богами і мусив вічно виконувати важку марну працю за те, що намагався уникнути смерті (своїм вчинком він втрутився в процес зміни поколінь і перетворив життя на марну працю).
Малюнок 1
Освальд Шпенглер вважав, що ідея долі вимагає життєвого, а не наукового досвіду, глибини, а не ума, і був повністю правий. Зрозуміти те, що відбувається насправді можуть не ті, хто багато знає, а ті, хто керується почуттям (саме вони одразу одним поглядом проникають у глибину того, що відбувається, та розуміють те, чому не можна навчитися). Так, Хсу Тун Хан (Hsu Tung Han), художник із Тайваню, створює різьблені скульптури, які, здається, розчиняються в полі пікселів. Це натяк на те, що так само розпадається на пікселі сучасна людина (малюнок 1). Художник Віллі Вергінер з Італії, створює скульптури, в яких відображений вплив природи та техніки на людину (малюнок 2).
Малюнок 2
Витвори мистецтва зворушливі та мало кого залишають байдужими, але вони не здатні зупинити трансгуманістів. Їх прихильниками та спонсорами є мільярдери з усього світу, які щиро вірять у те, що їх безсмертя реальне. Страждаючи синдромом Бога, вони не здатні зрозуміти, що тягнуть увесь світ до великої катастрофи, після якої відбудеться пробудження великої душі людства, народження нової культури, коли потворне стає прекрасним, обмежене необмеженим, поверхневе глибоким, мертве живим.
Перезавантаження мозку можливо і, мабуть, необхідне, але не в прямому, а переносному сенсі. Трансгуманісти вважають, що право на інтернет у найближчому майбутньому стане конституційним правом кожного громадянина, як тільки це станеться, можна буде говорити про такий вид кримінального покарання, як позбавлення права на інтернет. Свідомість людини, яка все життя користується цифровими технологіями, відрізняється від свідомості людей минулого століття. Сучасна людина може й не відчути того, що її позбавили волі, якщо в неї буде доступ до інтернету. Велика кількість низькопробної, несортованої інформації вбиває особистість, споглядання навколишнього світу, прагнення до самопізнання та вдосконалення одухотворяють.
Висновки
Припущення трансгуманістів про можливість застосування таких видів покарань як: застосовування технології «швидкісного надрозуму», маніпуляція зі сприйняттям часу, застосовування черепних імплантатів задля управління поведінкою злочинців є утопією. Перезавантаження мозку можливо лише в переносному сенсі. В найближчому майбутньому стане можливим застосування такого виду кримінального покарання, як позбавлення права на інтернет. Чим ближча людина до природи, тим імовірніше її виправлення. Завантаження мозку людини до комп’ютерної системи є евтаназією людства, але це не означає, що роботів не можна використовувати в місцях позбавлення волі як охоронців.
Джерело: Юридичний вісник України
