Думка експерта
Позбутися обов’язків: коли і як українці перестають бути громадянами?
Володимир Богатир, адвокат, керуючий партнер Адвокатського об’єднання «Богатир та партнери», кандидат юридичних наук
Свого часу нам вдалося сформувати «рейтинг» іноземців, які отримали українське громадянство. Розглянувши особливості відповідної процедури, ми показали її «шпарини», що викликають невдоволення в громадськості. Тепер же ми вирішили поглянути на «зворотній бік медалі» та поцікавилися тими, хто взагалі не цінує правовий зв’язок із нашою державою й залишив громадянство України.
Питання виходу, втрати та припинення громадянства України й упорядкування суспільних відносин у цій сфері, як правило, порушується в Україні в зв’язку з різного штибу політичними процесами. Здебільшого воно перетворилося на такий собі інструмент тиску на опонентів і не втратило своєї актуальності й сьогодні.
Читайте також: Надання згоди на тимчасовий виїзд за кордон дитини через «Дію» порушує Конституцію
Позбутися взаємних прав і обов’язків між особою та державою (які фактично й визначають сутність громадянства), як виявляється, не так уже й просто. Адже згідно з нашим Основним Законом, в Україні існує єдине громадянство. Громадянин України не може бути його позбавлений і вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Водночас існує право змінити громадянство. Підстави його припинення можуть визначатися винятково на рівні закону.
Наднаціональний аспект
Тож Організація Об’єднаних Націй приділяє досить серйозну увагу наявності в людини громадянства. Про це свідчать її документи, насамперед, Конвенція про скорочення безгромадянства 1961 року та Конвенція про статус апатридів 1954 року. Щоправда, до обох конвенцій Україна приєдналася лише в 2013-му році. У зв’язку з обома цими документами виділимо декілька основних принципів:
- якщо законодавство держави дозволяє відмову від громадянства, така відмова не повинна призводити до втрати громадянства, крім випадків, коли відповідна особа має або набуває інше громадянство;
- держава не може позбавити особу її громадянства, якщо таке позбавлення зробить цю особу апатридом;
- держави, наскільки це можливо, мають сприяти асиміляції та натуралізації апатридів і роблять все від них залежне для прискорення процедур стосовно натуралізації.
Тобто жодна особа не втрачає громадянства, якщо така втрата зробить цю особу апатридом. А втрата чи позбавлення громадянства мають бути обумовлені володінням іншим громадянством або набуттям іншого громадянства.
Національний аспект
Вищевказаним міжнародним принципам відповідають і положення, закріплені в статтях 4, 25 та 92 Конституції України, де серед іншого значиться, що:
- в Україні існує єдине громадянство;
- громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство;
- громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі;
- підстави набуття та припинення громадянства України, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства визначаються виключно законами України.
Отже, з урахуванням положень Конституції та міжнародних договорів, закон України «Про громадянство України» визначає три підстави для його припинення: внаслідок виходу, внаслідок втрати та за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Перший випадок (вихід із громадянства) поширюється на тих громадян України, які постійно проживають за кордоном.
Вихід стосується і їхніх дітей, усиновлених також. Вихід допускається, якщо:
- особа набула громадянство іншої держави
- або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.
Не «відпустять» громадянина лише тоді, якщо йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, або стосовно якого є обвинувальний вирок суду, що набув законної сили і підлягає виконанню. А от втрата громадянства так або інакше є свого роду покаранням за зраду в моральному сенсі цих слів і відбувається з ініціативи самої держави. Так, підставою для втрати може бути добровільне набуття повнолітньою особою громадянства іншої держави (коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття). Між іншим, випадки автоматичного набуття громадянства не вважаються добровільними. Гарним прикладом тут є дружини вітчизняних можновладців і бізнесменів, які так полюбляють народжувати дітей у Сполучених Штатах Америки та інших розвинених країнах.
Читайте також: Дипломатичні представництва отримають повноваження держреєстратора актів цивільного стану
Добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов’язком чи альтернативною (невійськовою) службою, також може мати наслідком втрату громадянства України. Але й у цих випадках Україна має переконатися, що такий «зрадник» після втрати громадянства не стане особою без громадянства.
Звісно, також можна втратити громадянство України, якщо його прийняття було наслідком обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів. Таких прикладів теж багато і їх виявляють не лише вітчизняні правоохоронці, а й іноземні країни, перевіряючи набуття громадянства за національним походженням. Наприклад, одна з чиновниць на Вінниччині, змінюючи дані в реєстрах, фотографувала дані, які були до неправомірного внесення змін до реєстрів та після, щоб «не забути».
Сфери відповідальності
За профільним законом, опікуються питаннями процедури припинення громадянства одразу декілька органів. Це Комісія при Президентові України з питань громадянства, яка розглядає заяви про вихід, подання про втрату, а також документи про припинення з підстав, передбачених міжнародними договорами. Вона ж вносить пропозиції щодо задоволення цих заяв та подань. А її рішення разом із підготовленими проектами указів Президента про прийняття до громадянства України або про припинення громадянства України подаються на розгляд Президентові. Організаційне та інші види забезпечення діяльності Комісії здійснюються Офісом президента.
Роль ДМС і МЗС
Державна міграційна служба — є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства. Вона готує ті самі подання про втрату особами громадянства і разом із необхідними документами надсилає їх на розгляд згаданої Комісії. Також вона скасовує прийняті рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках подання неправдивих документів під час набуття або невиконання обов’язку вийти з громадянства іноземної держави. Орім того, ДМС веде облік осіб, які припинили громадянство України, осіб, стосовно яких у межах повноважень здійснюються провадження за заявами й поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень. Що стосується Міністерства закордонних справ України, посольств та консульських установ України, то вони приймають заяви разом із необхідними документами щодо виходу з громадянства України, перевіряють правильність їхнього оформлення, наявність підстав. Також вони готують подання про втрату особами громадянства України. Всі матеріали, зрештою, направляються також Комісії при Президентові України.
Ключовою ж фігурою у питанні втрати громадянства є, звісно, Президент як глава держави та гарант додержання Конституції України. Саме він приймає рішення про припинення громадянства. І в усіх випадках датою припинення громадянства є дата видання відповідного Указу Президента України.
Статистичні дані
Маючи на руках цифри набуття громадянства, стало цікаво порівняти їх із кількістю випадків припинення громадянства України. Для цього були направлені запити на публічну інформацію органам, залученим до цієї процедури. На жаль, отримані відповіді яскраво охарактеризували як якість роботи, так і стан речей у державі в питанні «обліку» власних громадян.
Попри те, що все відображено в указах Президента, виявилося, що запитувана інформація відсутня в управлінні з питань громадянства департаменту з питань громадянства, помилування, державних нагород Офісу Президента України.
Це виглядає дивним з огляду на те, що ця інформація є задокументованою самими указами і має обліковуватися та зберігатися в ОПУ, що повністю відповідає ознакам публічної інформації.
У Міністерстві закордонних справ України запитувані цифри дали. З них випливає, що найбільш «збитковим» для нашої країни виявився 2016 рік. Тоді з громадянства вийшло 5 700 громадян. Ще 1 586 припинили його за міжнародними угодами, а 7 осіб втратили громадянство. Докладніше зображено у графіку (інфографіка надана автором).
Разом із тим, чиновники звернули увагу на те, що їхнє відомство займається лише особами, які постійно проживають за кордоном. А громадянами всередині країни опікується Державна міграційна служба. Водночас у ДМС також зауважили, що облік осіб, які припинили громадянство України внаслідок виходу з громадянства України, до їхньої компетенції не належить. Пославшись на відомчу статистичну звітність, міграційна служба надала відомості, що протягом 2014–2022 років за указами Президента було припинено громадянство лише 291-й особі. Як співставити цифри двох відомств — залишається загадкою. Встановити абсолютні цифри наразі неможливо. Очевидно, що така явна плутанина і хаос геть не відповідають державницькому підходу та радше сприяють тіньовим сферам. З іншого боку, статистична інформація в питанні набуття та припинення громадянства, безумовно, повинна становити інтерес як для дослідників та громадськості, так і для самих чиновників.
Джерело: Юридичний вісник України
