Думка експерта
Прав людини і підстав для компенсації кліматичних збитків стало більше
Олена Стойко,
доктор юридичних наук
Таким чином, найвищий суд світу розширив перелік прав людини та створив підстави для судових позовів проти розвинених країн за завдану екологічну шкоду. Однак міжнародне екологічне право потребує подальшого уточнення для дотримання принципу справедливості та ефективної боротьби з глобальним потеплінням. У липні цього року Міжнародний суд ООН в Гаазі ухвалив знакове рішення для міжнародного екологічного права, проголосивши право на чисте довкілля одним із прав людини.
Знакове рішення суду ООН у Гаазі
У своїй консультативній думці «Obligations of states in respect of climate change» суд роз’яснив, що відповідно до міжнародного права держави зобов’язані обмежувати викиди парникових газів і боротися зі зміною клімату, що випливає не тільки з міжнародних договорів, таких, як Паризька угода, але й зі звичаєвого права та прав людини.
Читайте також: Стратегічні орієнтири правового й наукового забезпечення екологічної безпеки
Це перше таке рішення Міжнародного суду з проблеми глобального потепління, яке він вважає «невідкладною та екзистенційною» загрозою людству. Відповідно держави повинні співпрацювати для досягнення цільових показників щодо скорочення викидів CO2, а країни, які особливо постраждали від зміни клімату, можуть навіть мати право на компенсацію за певних умов.
Позов був ініційований низкою тихоокеанських острівних держав під очільництвом Вануату, які вимагали роз’яснення з питань міжнародного права, пов’язаних зі зміною клімату. Багато з цих островів стикаються з екзистенційними загрозами: деякі з них знаходяться всього в декількох метрах над рівнем моря, і через підвищення рівня моря вони можуть просто піти під воду. Наприклад, Тувалу, за прогнозами, до 2100 року опиниться під водою на 95%. Такі мікродержави, як Тувалу, самі практично не продукують викидів, що призводять до зміни клімату, але сильно страждають від цього – і не тільки через підвищення рівня моря. Стихійні лиха, такі, як циклони, також регулярно загрожують існуванню її громадян.
Це також зачіпає принципи міжнародного права, такі як права людини й право народів на самовизначення. У зв’язку з цим уряд Вануату підготував запит про винесення консультативного висновку Міжнародного суду ООН і сформував коаліцію, до якої спочатку увійшли інші країни Тихоокеанського регіону, а також Ліхтенштейн, Німеччина і Португалія. Вони вимагали визнати дії, що завдають шкоди населенню Вануату та інших країн, незаконними та усунути їх наслідки.
Про функції цього суду
Суд у Гаазі, як правило, розглядає спори між державами. Однак, на відміну від багатьох інших міжнародних судів, він також надає юридичні висновки на запити Органів Організації об’єднаних націй. У березні 2023 року Генеральна Асамблея ООН одноголосно прийняла резолюцію Вануату, яка вимагала від Міжнародного суду оцінити ступінь відповідальності держав за захист клімату. У результаті це звернення стало найбільшою справою в історії суду: було подано понад 90 заяв, а в слуханнях у грудні 2024 року взяли участь 96 держав й 11 міжнародних організацій.
Багаті країни Півночі заявили суддям, що чинні кліматичні договори, включаючи Паризьку кліматичну угоду 2015 року, які в основному не є обов’язковими, повинні бути основою для визначення їх відповідальності. Своєю чергою країни, що розвиваються, та малі острівні держави виступили за більш жорсткі заходи, в деяких випадках навіть юридично зобов’язуючі, для обмеження викидів, а також право вимагати компенсації від держав, що продукують найбільше парникових газів. Суд у кінцевому підсумку підтримав позицію малих острівних держав та Африканського Союзу, пов’язавши досягнення кліматичних цілей із більш суворими положеннями міжнародного права щодо запобігання транскордонним екологічним збиткам та порушенню прав людини.
Читайте також: Кримінально-правова протидія контрабанді лісу: очікування, реалії, перспективи
Одностайне рішення колегії з 15 суддів суттєво вдосконалює міжнародне право, уточнюючи, що кліматичні зобов’язання в таких договорах, як Паризька угода, є юридично обов’язковими в рамках ширшої системи прав людини та екологічного права, і країни несуть юридичні наслідки, якщо вони не вживають заходів для виправлення ситуації. До того ж, споживання, виробництво, ліцензування або субсидування викопного палива будь-яким органом влади може становити міжнародну протиправну дію. Держави, які порушують міжнародні зобов’язання щодо боротьби зі зміною клімату, можуть зіткнутися з вимогами про відшкодування, компенсацію або припинення викидів. На відміну від рішень Міжнародного суду ООН, цей висновок не має обов’язкової сили з точки зору міжнародного права. Проте його наслідки можуть бути далекосяжними, оскільки він визначає зобов’язання держав щодо захисту клімату і, таким чином, може бути використаний як основа для інших розглядів.
Уже є кілька прикладів компенсації завданої екологічної шкоди. Так Австралія врегулювала справу, порушену Науру щодо видобутку фосфатів, а суд задовольнив позов проти Нікарагуа про відшкодування збитків, заподіяних під час військової окупації Коста-Рики. Юристи вважають, що перспектива дорогих судових процесів може посилити позиції країн, що розвиваються, в глобальних переговорах про фінансування заходів з боротьби зі зміною клімату, включаючи саміт ООН COP30, який відбудеться в листопаді в Бразилії.
Ключові віхи в міжнародному праві щодо кліматичних зобов’язань
– 1992 р. – прийняття Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC), що зобов’язує держави стабілізувати концентрацію парникових газів в атмосфері для запобігання небезпечним наслідкам антропогенної зміни клімату;
– 2005 – набуття чинності Кіотським протоколом, який ґрунтується на Рамковій конвенції ООН про зміну клімату та зобов’язує держави досягати конкретних цілей щодо скорочення викидів;
– 2015 – прийняття Паризької угоди майже 200 державами для обмеження зростання температури до +1,5 °C від доіндустріальних рівнів, а не більше ніж до +2 °C;
– 2019 – Верховний суд Нідерландів підтверджує рішення про скорочення викидів Нідерландами, тобто вперше суд наклав таке зобов’язання на національний уряд;
– 2021 – Верховний суд Нідерландів зобов’язав приватну компанію Shell скоротити викиди СО2 на 45% до 2030 року, однак Апеляційний суд Нідерландів скасував це рішення у 2024 році, відзначивши, що компанія не повинна слідувати вимогам Паризької угоди;
– 2024, квітень – Європейський суд з прав людини у справі «кліматичних» пенсіонерок визнав, що Швейцарія порушила свої зобов’язання у сфері прав людини, не вживши належних заходів для боротьби зі зміною клімату. (швейцарський парламент проголосував за відхилення рішення суду);
– 2024, травень – Міжнародний трибунал з морського права в консультативній думці зазначив, що викиди парникових газів є формою забруднення морського середовища і що держави повинні їх скоротити;
– 2024, вересень – Міжнародний кримінальний суд офіційно пропонує розглянути питання про визнання екоциду злочином;
– 2025, липень – Міжамериканський суд з прав людини в консультативній думці визнав право людини на стабільний клімат і повторно наголосив, що держави повинні скоротити викиди.
Проблема залишається
Слід зазначити, що знакова Паризька угода не змогла стримати зростання глобальних викидів парникових газів. Наприкінці минулого року в «Звіті про розрив у викидах», в якому підбиваються підсумки виконання країнами обіцянок країн щодо боротьби зі зміною клімату, ООН заявила, що поточна кліматична політика призведе до глобального потепління на понад 3 °C вище доіндустріального рівня до 2100 року. Це дає підстави сумніватися в ефективності міжнародно-правових інструментів у протидії кліматичним змінам.
Дане рішення Міжнародного суду також поки що не виходить за межі протистояння між заможною Північчю і бідним Півднем щодо того, хто і якою мірою має вкладатися в захист клімату. Промислово розвинені країни Півночі взялися за зниження викидів в атмосферу ще в 1990-х роках. Однак у міру розвитку промисловості атмосферні викиди в країнах так званого Третього світу почали зростати, в той час у країнах заходу – значно зменшуватися і тепер їх не можна вважати єдиними забруднювачами. Відповідно зараз Євросоюз, США та низка інших країн вимагають від Індії, Китаю, країн Перської затоки скорочення викидів і фінансування кліматичних заходів. Однак останні продовжують наполягати, що саме промислово розвинені країни повинні в першу чергу скорочувати викиди та компенсувати завдану шкоду. Особливо неоднозначну позицію займає Китай, який активно розвиває «зелену» енергетику, але одночасно нарощує використання вугілля – найбільш брудного викопного ресурсу, від якого уже практично відмовилися на Заході. Тобто екологічна політика має чіткий ідеологічний вимір: розвинена Північ проти Півдня. Очевидно, що міжнародне право має керуватися принципом справедливості й визначати обов’язки держав, які б сприяли ефективному розв’язанню екологічних проблем. Якщо країни, які найбільше продукують викидів, сьогодні і в майбутньому не будуть притягнуті до відповідальності, то кліматична проблема не буде вирішена.
Читайте також: Порубка дерев на території лісогосподарського підприємства на підставі уявного права утворює склад самоправства
Юристи, які представляють некомерційні організації та групи громадян, активно намагаються перевести викиди в успішні судові позови проти компаній та держав за смерті та збитки від повеней, пожеж, екстремальної спеки або підвищення рівня моря. Згідно з даними лондонського Інституту досліджень кліматичних змін та навколишнього середовища Грантема станом на червень цього року в майже 60 країнах було подано майже 3 000 кліматичних позовів. Проте їх результати є неоднозначними. Так у травні суд Німеччини відхилив позов перуанського фермера проти німецького енергетичного гіганта RWE (RWEG.DE), але екологи вважають, що ця справа, яка тягнулася десятиліття, все ж є перемогою для кліматичних справ, яка може спонукати до подібних судових позовів.
Проте навіть із цим висновком суду в Гаазі активісти та країни, що розвиваються, все одно повинні будуть довести, що історичні викиди однієї країни завдали конкретної шкоди від підвищення температури та екстремальних погодних умов. На цьому шляху їм доведеться здолати декілька перешкод. Для встановлення відповідальності потрібно, щоб суд встановив обсяги викидів для кожної країни, що стане підставою для визначення шкоди. Крім того, зміна клімату викликана викидами, які вважаються шкідливими згідно з міжнародним правом, і тих, які не закріплені в правових документах. Тобто важко визначити, коли саме викиди стають незаконними і, відповідно, момент з якого виникає право вимагати компенсації? Варто також мати на увазі, що шкода може бути лише частково завдана змінами клімату, оскільки значну роль відіграє політика країн. Наприклад, за урбанізацію територій, що вважаються вразливими для підтоплень, мають нести відповідальність і ті держоргани, які видали дозвіл на їх освоєння. Якщо в основу вимог компенсацій буде покладено принцип справедливого визначення забруднювачів, то зобов’язання відшкодовувати збитки означатиме, що країни, які розвиваються з високим рівнем викидів, повинні були б оплачувати шкоду, завдану Німеччині чи Франції.
Джерело: Юридичний вісник України
