Думка експерта
Право інформаційної діяльності громадянина і політологія як джерела утворення інтегрованої науки про інформаційно-комунікаційну діяльність у демократичній державі
Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України
Лариса ЛЯХОЦЬКА, кандидат педагогічних наук, доцент, професор кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій Університету менеджменту освіти
Цифрова революція: загрози державній безпеці
Історія вчить нас, що орієнтація виключно на переможну ходу досягнень науково-технічного прогресу не веде до гармонійного розвитку суспільства. От і сьогодні, набуваючи ознак критичної інфраструктури й головного ресурсу розвитку, інформація та ІКТ за відсутності збалансованих норм права дедалі більше починають виступати в якості об’єктів загроз, які породжують глобальну проблему інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави. Так, державній безпеці цифрова революція загрожує за наступними напрямками, як то: інформаційно-комунікаційна злочинність, а саме так звані кібертероризм і кібершпіонаж, що ведуться іншими країнами та іноземними терористичними й злочинними організаціями, а також окремими особами і групами осіб, злочинних угрупувань і терористичних організацій з метою розкрадання фінансових коштів з рахунків як громадян, так і юридичних осіб; ухилення від оподаткування, незаконного вивезення капіталу, відмивання злочинно отриманих доходів.
Здійснення незаконної підприємницької діяльності за допомогою використання мережі іnternet, включаючи електронну торгівлю й фінансові послуги, поява нових можливостей для незаконної фінансової діяльності набули в Україні ознак пандемії, що може спричинити навіть втрату державою монополії на емісію національної валюти. Наведемо деякі інші негативні наслідки розвитку цифрової електроніки для суспільства, особистості і держави:
— технологічна вразливість створеної в процесі масової інформатизації 1990-х років інформаційно-комунікаційної інфраструктури. Розробники не врахували, що з розвитком цифрової техніки «розумнішими» стають пристрої знімання інформації і тим самим потенційно підвищують рівень її вразливості, а орієнтація на поширення технологій іnternet взагалі зробила людину фактично «прозорою» для будь-яких зацікавлених осіб і структур, що, в свою чергу, безумовно, породжує сьогодні попит на:
— розвиток технологій інформаційно-комунікаційної безпеки;
— зростання технологічної залежності України від іноземних виробників техніки і, як наслідок, конкурентної боротьби з ними, ослаблення технологічної та економічної безпеки країни в цілому, її окремих галузей і підприємств;
— швидке старіння техніки, і, як наслідок, наявність проблеми її утилізації. Поки проблема утилізації «електронних відходів» не перебуває в центрі суспільної уваги і, як наслідок, вони не переробляються відповідно до екологічних вимог, які будуть постійно зростати й вимагатимуть захисту країни нормами права;
— зникнення й ряду масових і традиційних для України професій, що веде до безробіття та соціальної напруги в суспільстві. За прогнозами, при зростанні безробіття сукупні доходи суспільства зменшуються, що на рівні особистості веде до скорочення особистого простору й спрощує маніпулювання громадською думкою.
Сьогодні, коли цифрові ІКТ дедалі більше проникають у всі сфери життєдіяльності людини, а інформація у цифровому вигляді більш повно унаявлює всі відомості про навколишній світ, про процеси, що протікають у ньому і сприймаються людиною, живими організмами, керуючими машинами та інформаційно-комунікаційними системами. На нашу думку, потрібно постійно й зважено оцінювати як величезні можливості, які надає цифровізація для розвитку суспільства і бізнесу, так і загрози, які вона несе, перш за все економічній і національній безпеці держави, а тому безпека може бути забезпечена виключно за умови інтегрального системного комплексного політико-правового підходу, коли інформаційно-комунікаційне середовище, в якому ми існуємо, представляється як сукупність цифрових технологій та інформації, яка нас оточує незалежно від форми її подання (письмової, усної, графічної) в цифровому форматі.
Складові інформаційно-комунікаційного середовища
Інформаційно-комунікаційне середовище має дві складові: інформаційно-технічну (штучно створену людиною — світ техніки, технологій тощо) та інформаційно-психологічну (світ живої природи, який включає й саму людину). Як наслідок, у загальному випадку інформаційну безпеку особистості, суспільства (держави) можна представити двома складовими частинами: інформаційно-технічною безпекою і інформаційно-психологічною (психофізичною) безпекою. Підвалини проблеми було закладено й зафіксовано ще в 1948 році у Загальній декларації прав людини (прийнята на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН резолюцією 217 А (III) від 10 грудня 1948 року), в ст. 19 якої зазначено: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів».
Масова глобальна інформатизація України оголила всі ці питання, винесла їх на поверхню й, з одного боку, сьогодні дійсно сприяє інтелектуалізації людської діяльності, формуванню в національних державах наднаціональних структур щодо їх вивчення, але, як і будь-який процес, привела суспільство до певних небезпек та загроз в інформаційно-комунікаційній сфері, а тому забезпечення безпеки в інформаційно-комунікаційному середовищі стає пріоритетним напрямком науково-технічної діяльності, вимагаючи істотної уваги й зусиль з боку людини, суспільства, владних структур і юридичної науки держави.
Необхідність нормативного оформлення ключових понять
Ми дослідили, що інформаційно-комунікаційна безпека особистості, суспільства і держави визначається рядом ключових понять, які треба терміново оформляти нормами права, як то:
— інформаційна загроза — потенційна можливість певним чином порушити інформаційну безпеку. Найчастіше ця загроза є наслідком наявності вразливих місць у захисті інформаційних ресурсів або систем при спробі реалізації інформаційної загрози називається інформаційною атакою;
— інформаційна небезпека — обставини, при яких інформація або її похідні можуть вплинути на людину або обставини таким чином, що це призведе до її виправлення або спотворення, тобто унеможливлення її подальшого функціонування й розвитку в позитивному напрямку. Під інформаційною небезпекою можна розуміти й появу відчутної ймовірності настання небажаних подій;
— інформаційний захист — процес забезпечення безпеки інформації. При цьому варто розуміти, що при якісному забезпеченні процесу захисту безпека буде забезпечена (або зведені до мінімуму небезпеки та загрози);
— інформаційна безпека особистості — це стан й умови життєдіяльності особистості, при яких реалізуються її інформаційні права і свободи. До життєво важливих інтересів особистості в інформаційній сфері відносяться: дотримання й реалізація конституційних прав на пошук, отримання, виробництво й поширення інформації; використання інформації з метою духовного, фізичного, інтелектуального розвитку; захист прав на об’єкти інтелектуальної власності; забезпечення прав громадянина на захист свого здоров’я від неусвідомлюваної людиною шкідливої інформації;
— інформаційна безпека суспільства — це стан суспільства, в якому йому не може бути завдано істотної шкоди шляхом впливу на його інформаційну сферу. Інформаційна безпека суспільства може досягатися як у результаті проведення заходів, спрямованих на підтримку самого інформаційного середовища в безпечному для об’єкта захисту стані, захист об’єкта від деструктивного впливу, так і шляхом зміцнення імунітету й розвитку здатності суспільства та його членів ухилятися від деструктивного інформаційного впливу;
— інформаційна безпека держави — стан збереження інформаційних ресурсів держави й захищеності законних прав особистості і суспільства в інформаційній сфері. Іншими словами, інформаційна безпека держави — це такий стан держави, при якому не може бути завдано шкоди його інформаційному середовищу, а також не може бути завдано шкоди його системам за допомогою використання інформаційних ресурсів та систем; інформаційна безпека держави — складова частина національної безпеки країни, її забезпечення здійснюється шляхом комплексної організації всіх ресурсів і систем;
— інформаційна війна — використання й управління інформацією з метою отримання конкурентної переваги над противником. Інформаційна війна може включати в себе збирання інформації з метою її викривлення або спотворення в процесі пропаганди потрібних для перемоги дій та дезінформації з метою деморалізації противника;
— інформаційний тероризм — гранично небезпечне соціально-політичне явище, яке виникло як наслідок дій розвідок, спрямоване на дезорієнтацію свідомості людей з метою деструктивних видозмін знань та світогляду;
— інформаційна залежність — залежність від різних джерел інформації, нав’язливе бажання отримувати інформацію за будьяку ціну, хвороблива нездатність відмовитися від безперервного отримання інформації.
Інформаційнокомунікаційна безпека
Питанням інформаційно-комунікаційної безпеки присвячена зростаюча кількість досліджень, в яких існує безліч трактувань самих термінів «інформаційна безпека», «комунікаційна безпека» або «інформаційно-комунікаційна безпека». Дані терміни в різних контекстах вживаються по-різному та мають різний зміст, і це, само по собі, стає величезною проблемою для юридичної науки, призначення якої й полягає в її вирішенні. Основним юридичним документом, що регулює сферу інформаційної безпеки в Україні, є Доктрина інформаційної безпеки України (затверджена Указом Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017) (далі — Доктрина інформаційної безпеки), яка достатньо повно визначає інформаційну безпеку як стан захищеності національних інтересів в багатогранній і багатовимірній інформаційно-комунікаційній сфері.
Не важко помітити, всі ці характерологічні особливості проблеми мають формальний характер, тобто, стосуються тільки форм її існування, зовсім не торкаючись сенсу, а, як відомо, розвиток можливий виключно за умов прогресу в розумінні сенсу, а не тільки форми. За цим, безумовно, стоїть зміна уявлень про соціальну реальність, оскільки проблема інформаційно-комунікаційної безпеки є сукупністю всіх суспільно-політичних відносин, які можуть усвідомлюватися або не усвідомлюватися, усвідомлюватися адекватно або неадекватно, поглинають фундаментальне право громадян на інформацію. На тлі цих тенденцій зовсім не випадково наприкінці XX століття стали популярними мислителі, які поставили за мету знищити все, що було опорою людству. «Хибними» були оголошені такі поняття, як народ, нація, клас, держава, родина, культура, розум, наука.
Різні популяризатори гуманітарних теорій «віртуальних світів» спираються при цьому на природничо-наукові теорії «паралельних світів», коеволюції, упускаючи, що вчені при цьому зовсім не стверджували про одночасне існування кількох об’єктивних реальностей, що суперечило б самому принципу науковості, а розглядали свої теорії лише як різні моделі або сценарії. Філософи постмодерністської хвилі не зрозуміли свого часу повноти проблеми і сьогодні часто свідомо відмовляються від поняття об’єктивної реальності, стверджуючи абсолютний релятивізм і суб’єктивізм у пізнанні, але якщо визнання абсурду буття не залишається на рівні інтелектуальної гри, то його політизація, як правило, призводить до ідеології повного заперечення законів реального світу, що виявляється в реальній практиці в актах екстремізму і тероризму — закономірних підсумків використання етичного в якості політичного засобу.
Вічний конфлікт «батьки і діти» та реалії сьогодення
Несправедливо сьогодні звинувачувати всіх у гонитві за матеріальними або віртуальними цінностями. Абсолютна більшість навчається і працює. У пошуках «свого» місця людина є дуже критичною, успадковуючи досвід минулого, часом категорично не сприймає його досягнення і навіть мораль. Вічний конфлікт «батьки і діти» заснований на споконвічній чистоті людської душі, як і сто–двісті років тому так само входять у суперечність із «прозою» реального життя, до якої доросла людина звикла, але молода — ніколи. Тому й виглядає часом безапеляційною, часом агресивною, що є цілком закономірним.
За останнє півстоліття масовій свідомості людини завдано непоправних морально-психологічних травм процесами «дикої» приватизації, масової інформатизації тощо. За нашим дослідженням людство (в загальному понятті цього терміну), безсумнівно, усвідомлює глибину цих проблемі розпочинає шукати їх вирішення. На думку вчених, потрібно розпочинати з вирішення проблем інформаційно-комунікаційної безпеки. Вони інтегрують у собі умови формування у свідомості людини правильних переконань, намірів, мови, поведінки, правил існування й організації своєї волі.
Керуючись методами кібернетико-системного підходу, щонайпершим завданням правознавців стає проведення аналізу ряду кейсів технологічного виховання громадян своєї країни. Та спочатку про затвердження в Китаї державного кібернетико-системного управління, за допомогою big data — системи «соціального кредиту». У цій системі передбачається зовнішнє управління всіма соціальними сферами діяльності людей. Інший кейс — програмування сприйняття дійсності через сервіс «активний громадянин», формально за своїм задумом має за мету процеси артикуляції громадської думки, а в реальності підміняє власні погляд та інтереси людей, за допомогою різних технологій маніпуляції. Другим завданням є прагнення спираючись на дослідження і за допомогою феномен-соціологічного підходу, показати, як в intertet-сфері відбувається прояснення в діалозі власних смислів людей як індивідуальних особистостей і потім артикулюється на політичному рівні. Це, в цілому, служить розкриттю творчих можливостей особистості.
Таким чином, сьогодні перед людством ХХІ століття стоїть завдання практично навчитися регулювати нормами права інформаційно-комунікаційні відносини, які носять часто транскордонний характер, а тому вимагають при вирішенні знань міжнародних політичних процесів і необхідність корегувати технології політичної діяльності всередині країни, зокрема щодо формування у своїх громадян цілісного світогляду на основні світові тенденції технологічного розвитку. Правознавці, фахівці з державного управління та інших соціально-політичних наук усього світу мають об’єднатися для спілкування й обміну думками на відкритій платформі знань з політології, філософії, психології.
Джерело: Юридичний вісник України
