Connect with us

Думка експерта

Ключ до успіху України — мінімізація корупції (досвід Сінгапуру)

Дата публікації:

Закінчення. Початок 1, 2

Олена БУСОЛ,
доктор юридичних наук,
головний науковий співробітник
Міжвідомчого НДЦ з проблем боротьби
з організованою злочинністю при РНБО України

Залучення потужних іноземних інвесторів

Розуміючи, що корупція стримує інвестиції, уповільнює економічне зростання, спричиняє бідність й істотно обмежує можливості боротьби з нею, уряд спрямував свої зусилля на залучення іноземних інвестицій шляхом створення вигідних умов для притоку капіталу. Передусім, було скасовано податок на вивіз доходів, отриманих вкладниками-нерезидентами, а по-друге, уряд персонально пропонував потенційним компаніям вкласти кошти в сінгапурську економіку. Зокрема, представники влади їздили у найбільші компанії світу і в індивідуальному порядку пропонували інвесторам вкласти кошти в Сінгапур. Ці представники мали чи не найкращу освіту після проходження військової служби й, таким чином, добре розуміли логіку та специфіку транснаціональних компаній.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Для залучення інвесторів було облаштовано бізнес-інкубатори — торгові майданчики, де зустрічаються продавці та покупці проектів. За відкриття країною такого бізнес-інкубатора сінгапурський уряд платить гроші. Це було вигідним, адже в цій державі зареєстровані 4 тис транснаціональних компаній, які готові купувати нові проекти. Завдяки цьому відділи R&D більшості міжнародних компаній знаходяться саме в Сінгапурі.

Від оподаткування доходу до оподаткування споживання

Зрозуміло, що для інвестора дуже важливою є податкова система, тож Сінгапур перейшов від оподаткування доходу до оподаткування споживання. Так, у 1965 році ставка податку на прибуток корпорацій була 40 %, у 1996 р. — 26 %. У Сінгапурі не оподатковується приріст капіталу. Витрати на соціальні програми та держапарат також невисокі — приблизно в 2 рази нижчі, ніж у країнах «Великої сімки». Також був скасований податок на вивіз капіталу для нерезидентів. При цьому стратегічно важливим є те, що уряд утримував низький рівень державних і соціальних витрат, тим самим підтримуючи високий рівень заощаджень та інвестицій.

Держава забезпечила найсприятливіший клімат для того, щоб інвестиції йшли в країну не лише на глобальному економічному рівні, а й на рівні психології кожного окремого інвестора. Наприклад, багато уваги в Сінгапурі приділяється озелененню міста. Коли іноземець приїздить до цієї країни й виходить з аеропорту, то одразу потрапляє ніби до раю — скрізь величезна кількість квітів, які неймовірно пахнуть. Вважається, що це формує позитивне ставлення та довіру до держави.

Водночас сінгапурці залучали інвесторів, орієнтуючись передусім на компанії з відомими світовими іменами. Один із власників найбільшого комп’ютерного концерну «Hewlett-Packard» свого часу прийняв відповідне запрошення. Він навіть запропонував розмістити своє виробництво в єдиному пристойному будинку — шестиповерховому корпусі колишньої військової бази Великобританії, що дісталася остров’янам у спадщину. З цією метою магнат був готовий взяти один із верхніх поверхів цього корпусу й терміново вилетів до Сінгапуру, щоб на власні очі переконатися, наскільки слова відповідають реальності. Але попри серйозний зовнішній вигляд, усередині будинок був напівзруйнований. Керівництво держави розуміло, що людина такого рівня не звикла до незручностей. Тому терміново пустили на шостий поверх суперсучасний ліфт, протягнувши для цього кабель з іншого будинку. Не скупилися також і на відповідне оздоблення кімнати переговорів. Відтоді компанія «Hewlett-Packard» працює в Сінгапурі й досить успішно.

Усе повинно бути найкращим!

Візит бізнесмена виявився потужним стимулом для запровадження принципу «усе мусить бути найкращим» у ранг державних пріоритетів. Так, одним із перших кроків Лі Куан Ю, коли той став запрошувати інвесторів, було прийняття програми «Чисте місто». Відповідно до неї було побудовано дорогу від аеропорту до центру міста з шикарною алеєю. Таким чином, усе місто вибудовувалося з двох боків від цієї траси. У даному разі керівництво країни, розуміючи, що немає коштів на створення повної інфраструктури, використало найдешевший ресурс — інтелектуальні зусилля, щоб сформулювати мету, а потім популярно її розяснило, ця мета — зробити Сінгапур процвітаючою державою, й усі ресурси направлялися на досягнення. А люди крок за кроком переконувалися, нехай у незначних, але реальних проміжних результатах, а значить, і в тому, що вони недарма терплять нестатки.

Принципи побудови системи державних інституцій

Саме з урахуванням цих принципів — логіки та доцільності — побудовані всі державні інституції Сінгапуру, в кінцевому рахунку їх філософія, а саме:

1. Найважливіший ресурс — люди.

Лі Куан Ю чи не найбільше працював над тим, щоб об’єднати навколо себе таланти. В результаті «розумні люди змогли підняти країну».

2. Кожній державі потрібен лідер.

Лі Куан Ю не розробляв усі реформи для Сінгапуру самостійно, але саме він створив команду однодумців, яка й стала двигуном цих змін. Він і був тим лідером, здатним об’єднати й надихнути людей.

3. Врахування іноземного досвіду.

Сінгапур не створював «з нуля» свою податкову систему чи пенсійну реформу. Уряд запозичив світовий досвід, проаналізувавши як досягнення, так і помилки зарубіжних країн.

4. Державі потрібні стратегія та цілі, про які повинен знати кожен громадянин.

На сьогодні Сінгапур має план розвитку на 100 років уперед. Саме така планованість та фокусованість на досягненні цілей і дозволили країні стати настільки потужною. Наприклад, є програма розвитку туризму — будуються найкращі готелі; є план розвитку медицини — створюються найкращі лікарні; є програма розвитку Сінгапуру як транзитної країни — збудовано потужний аеропорт й один із найкращих у світі портів.

5. Для успішних реформ необхідно змінювати свідомість населення.

Наприклад, вищезгадане озеленення міста мотивує жителів і вражає іноземців. Кожен сінгапурець упевнений, що його місто — найкраще в світі, а жити та працювати в ньому надзвичайно приємно, а це є стримую- чим фактором від еміграції жителів за кордон. Наступний приклад — державна компанія «Сінгапурські авіалінії». В аеропорту психологічно комфортно завдяки тому, що в ньому немає обшуків осіб та багажу, все гранично коректно й упорядковано, хоча й обійшлося Сінгапуру в кілька десятків мільйонів доларів. На одну лише охоронну систему було витрачено 8 млн доларів (підозрілий предмет у багажному відсіку накривають спеціальною капсулою й відразу перевіряють на небезпеку).

Але такі витрати вже окупилися й тепер Сінгапурський аеропорт — великий вузол міжнародних авіаліній, обладнаний для цілодобових польотів у будь-яких погодних умовах. Це — один із найсучасніших і найкомфортабельніших аеропортів світу.

Із вищезазначеного видно, що рушійною силою, яка забезпечила високу ефективність антикорупційних реформ Сінгапуру, була політична воля.

Герої кіноекрану стають президентами й поводяться так, ніби вони все ще на екрані

«Найбільше нам потрібні стабільність, визначеність і безпека, — говорив Лі Куан Ю. — Демократія не працює в умовах хаосу. Закони не діють, коли немає порядку. Важливо пам’ятати, що для створення політичної конкуренції й вільних ЗМІ потрібно, щоб 40—50 % населення належали до середнього класу, тобто мали дохід до п’яти тисяч доларів на місяць і добру освіту. Скажімо, на Філіппінах немає середнього класу. Освічених людей з нормальними доходами там лише 15 %. Так, країна має вільну пресу. Але там панує цілковитий безлад, щодня вибухають скандали. А кого вони вибирають? Шахраїв, акторів. Герої кіноекрану стають президентами і поводяться так, ніби вони все ще на екрані. Катастрофа!».

Якщо в солдата немає свого будинку, він не захищатиме майно заможних

Лі Куан Ю сформував середній клас не лише завдяки підвищенню доходів населення, а й за рахунок програми будівництва доступного житла, забезпечивши кожному громадянинові частку в багатстві держави. Він створив суспільство домовлас- ників, а не орендарів житла: «Це стабілізує політичну ситуацію в країні і робить людей патріотами. Батьки повинні мати той отчий дім, який захищають їхні сини, служачи в армії Сінгапуру. Якщо в сім’ї солдата немає свого будинку, він не захищатиме майно заможних».

Реформа збройних сил — акцент на формування еліти

Була започаткована реформа служби офіцерів в армії. Вирішено призивати на службу не лише фізично розвинених юнаків, а й найрозумніших студентів. Так, були відібрані найкращі студенти, які підписували 8-річний контракт на службу в збройних силах. За цей період вони навчалися 2—3 рази за кордоном. Спочатку це було спеціальне навчання на військового фахівця, потім — штабне та командне навчання в Сполучених Штатах Америки або Великий Британії, а після того — курси ділового (МВА) або державного (МРА) адміністрування в Гарварді чи Стенфорді. Після 8-річного терміну служби офіцеру надавався вибір: або йти в державне управління, або в приватну сферу, або ж лишатися на військовій службі. Таким чином була сформована еліта, яка увібрала в себе найкращі світові знання, військову дисципліну й працювала на державу.

На момент здобуття незалежності Сінгапур мав 2 батальйони по тисячі солдатів, при тому більшість із них складали малайці, на яких не варто було покладати багато надій. Отже, за розпорядженням уряду в армію почали набирати людей різних національностей у приб- лизно рівних пропорціях. Це дало вражаючий ефект: держава отримала не лише багаточисельну, боєздатну та надійну армію, а й модель дружби та взаєморозуміння. Війська стали прикладом для мирного населення (оскільки воно також складалося з представників різних національностей), що, в свою чергу, ліквідувало будь-які можливі міжетнічні сутички.

Сьогодні в жодній державі держслужбовець не отримує більше, ніж у Сінгапурі. Таким чином, Сінгапур отримав змогу запрошувати до себе найкращих менеджерів з Європи та США, особливо китайців та індусів, які раніше працювали в західних компаніях, оскільки для них бізнес-культура Сінгапуру була набагато ближчою, аніж американська чи європейська. Зараз уряд Сінгапуру дійсно ефективно функціонує, а рівень корупції є найнижчим у світі.

Талановиті люди як найбільша цінність

Надзвичайно болючим у час проведення реформ було питання офіційної мови. Оскільки на території Сінгапуру проживало 3 нації, то й існувало 3 розмовні мови — китайська, малайська й тамільська, які не схожі між собою, через що виникало багато проблем. Особливо це відчувалося в армії, де солдати іноді не розуміли один одного. Задля вирішення цієї проблеми офіційними були визнані три мови і додатково англійська мова (все ділове адміністрування велося саме цією мовою). Таким чином, зникла загроза всіх можливих конфліктів. Зараз практично кожен мешканець Сінгапуру вільно володіє англійською. А це дало неймовірний стрибок у міжнародному бізнесі та підвищило конкурентноздатність Сінгапуру як держави. Хоча був також і негативний результат — близько 10 % випускників сінгапурських університетів їхали працювати за кордон, оскільки вони вільно володіли англійською. Але й це питання було вирішено: представники сінгапурського уряду щороку «вербують» із найкращих університетів світу талановитих студентів з Індії та Китаю. Лі Куан Ю вважав, що талановиті люди є найбільшою цінністю для держави. Він також розумів, що чим більше талантів працює в державі, тим кращі її результати. Тому система була вибудувана так, щоб чоловіки з вищою освітою одружувалися з жінками, які також мають університетські дипломи, й виховували розумних дітей. Уряд мотивує такі сім’ї народжувати більше дітей, зменшуючи податки та надаючи дітям безкоштовну високоякісну освіту.

Реальні соціальні гарантії

Перерозподіл національного багатства відбувався не через субсидіювання споживання, а через накопичення власності. Лі Куан Ю вважав, що кожна сім’я береже свою власність, і тому краще давати їй це право власності, аніж покривати споживання. Особливо це стосувалося житла. Тепер практично кожен громадянин Сінгапуру має власний пенсійний фонд, що гарантує йому стабільність після завершення кар’єри. Це — додаткові активи для держави, а тому пенсійний фонд Сінгапуру має величезний інвестиційний потенціал. Турботу влади про громадян наочно демонструє процес приватизації компанії «Сінгапур Телеком» — значна частина акцій була продана населенню за півціни при забороні їх перепродажу, завдяки чому зараз сінгапурці отримують значні дивіденди.

У Сінгапурі діє дуже жорстка система штрафів, а також немає автоінспекції — лише відеоспостереження, яке автоматично фіксує порушення правил дорожнього руху. В разі виявлення фактів збуту або розповсюдження наркотиків за законодавством Сінгапуру застосовується смертна кара. Ці жорсткі правила дозволили дисциплінувати суспільство й змусити людей не здійснювати правопорушення та не вчиняти злочинів.

Щодо прав людини

Правозахисні міжнародні організації критикують Сінгапур за порушення прав людини, диктат правлячої партії, обмеження свобод, на що колишній керівник Сінгапуру спокійно відповідав: «Західні журналісти вважають, що ми маємо бути абсолютно такими ж, як вони. Я пояснюю, що у нас інше історичне минуле й інші соціальні цінності. Саме вони й сприяли швидкому зростанню економіки. Так, у нас впроваджена смертна кара. Але якби ми її не мали, то перетворилися б на міжнародний центр злочинності й стали б перехрестям світової наркоторгівлі».

Як зберегти чесний уряд

Між усіма вищезгаданими реформами проглядається якісна методика управління організацією. Разом з тим, необхідно відмітити, що, по-перше, іншим державам важко відтворити Сінгапурську антикорупційну стратегію в цілому, оскільки Сінгапур має унікальні історичні, географічні, економічні, демографічні та політичні риси. По-друге, немає гарантій того, що уряди інших держав готові заплатити високу ціну за успіх, адже це вимагає великих економічних і політичних витрат. Проте, аналізуючи Сінгапурську всебічну антикорупційну стратегію, можна зробити висновки для інших держав. Так, політичне керівництво має бути налаштоване на знищення корупції й демонструвати зразкову поведінку, вести скромний спосіб життя та уникати залучення до корумпованих дій.

Кожен, хто визнаний винним у вчиненні корумпованих дій, повинен бути покараний, незважаючи на його (її) посаду і становище в суспільстві. Поки що Україна далека від цього. Якщо «велика риба» захищена від звинувачень у корупції й лише «маленька риба» ловиться та карається (як відбувається в Китаї), то антикорупційній стратегії бракує надійності й вона не схожа на успішну. Антикорупційне законодавство повинне бути всеосяжним. Щоб запобігти всім способам ухилення від закону, з метою внесення актуальних поправок законодавство треба періодично переглядати.

Антикорупційне агентство само по собі повинне бути некорумпованим. Задля забезпечення цього, воно повинне контролюватися або знаходитися під наглядом політичного лідера, який не схильний до корумпованих дій. Ці посади повинні займати чесні та компетентні особи.

Підсумовуючи все вищесказане, стає очевидним, що секрет успіху Сінгапуру в мінімізації корупції може бути визначений, як подвійна політика зменшення як можливості, так і стимулу до здійснення корумпованих дій. Досвід Сінгапуру в контролі над корупцією демонструє можливість її мінімізації, якщо присутня сильна політична воля. Поки ще такої волі в Україні, попри очікування громадян, на жаль, не спостерігається. Сінгапур же довів, що система чистих, вільних від олігархів виборів, допомагає зберегти чесний уряд. Отже, українцям є над чим працювати.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Ратифікація Стамбульської конвенції дуже важлива для європейської ідентичності України

Опубліковано

on

На цьому під час інтерв’ю наголосив Надзвичайний та Повноважний Посол Швеції в Україні Тобіас ТИБЕРГ. На його думку, для успішного вирішення цього питання Україні необхідно досягти суспільного консенсусу стосовно протидії домашньому та ґендерно зумовленому насильству та боротьби з цими явищами.

Відомо, що Швеція розпочала боротьбу з дискримінацією на підставі статі та ґендеру задовго до появи Стамбульської конвенції. Що це були за закони?

– У Швеції питання про необхідність рівності за ознакою статі виникло ще в ХІХ столітті. Цей процес розпочався самоорганізацією жінок, спрямованою на відстоювання своїх прав. Але коли йдеться про протидію насильству чоловіків по відношенню до жінок, а саме це є фокусом Стамбульської конвенції, то тут є певні значні дати в історії нашої країни. І в цьому сенсі я хотів би згадати закон, ухвалений 1998 року. Ним вперше в Швеції насильство чоловіків щодо жінок було визначено особливим видом насильства, яке має певні характеристики.

Перш за все, жінки від самого початку перебувають у становищі, коли чоловіки мають певні переваги. Йдеться про переваги як економічного характеру, оскільки жінки є залежними від чоловіків і так склалося вже впродовж багатьох років історії, а також і про фізичні переваги, коли чоловіки можуть застосовувати насилля до жінок. Також існують певні стереотипи в суспільстві, і жінки часто потерпають через них. Ще одна особливість: у більшості випадків насилля чинилось близькими людьми, в домашньому оточенні.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Все це було взято до уваги, коли розроблявся цей закон. Згадані аспекти були винесені на суспільне обговорення. Тому країни, які зосереджуються на вирішенні питань протидії домашньому та ґендерно обумовленому насильству, також мають зважати на такі аспекти і характеристики такого насильства в подальшій роботі.

У нашій країні були ухвалені й інші законодавчі акти в цій царині, але закон 1998 року складає основу відповідного законодавства.

Наскільки успішною була реалізація цього закону?

– Цей закон був успішним уже хоча б з огляду на ситуацію, яка склалася на сьогодні. У Швеції є загальне розуміння, що собою являє насилля чоловіків по відношенню до жінок і якою є його природа. Завдяки розвитку відповідних політик, стратегій, законодавства кожна людина, кожний представник влади в своїх діях та заявах зважають на цю обставину та керуються нею.

Коли Швеція ратифікувала Стамбульську конвенцію, і наскільки складним для неї був цей процес?

– Швеція підписала Конвенцію 2011 року, а ратифікувала її в 2014 році. Наскільки мені відомо, з політичного боку не було жодних проблем.

Для мене найбільш цікавим є питання, як ратифікація вплинула на процес викорінення насильства чоловіків щодо жінок у подальшому. Мені здається, що саме це питання є надзвичайно важливим в українському контексті. Для Швеції цінності, які містяться в Стамбульській конвенції, ніколи не піддавалися сумніву, вони завжди були загальноприйнятними на рівні суспільства. І тому сама ратифікація цього документу була корисна для країни в сенсі подальшої боротьби з насильством по відношенню до жінок. У країнах, де не було суспільного консенсусу стосовно таких цінностей, необхідно зрозуміти важливість цієї Конвенції.

Для Швеції механізми оцінки виконання Конвенції виявилися надзвичайно корисними. Завдячуючи їм ми отримуємо нові ідеї, поштовхи і пропозиції для того, щоб стати  більш ґендерно рівними та продовжувати боротьбу з насильством.

– Що дала Швеції реалізація Стамбульської конвенції?

– Швеція змогла скористатися тим досвідом, тією інформацією, яку надає ця Конвенція. Ми змогли в подальшому покращувати наше законодавство, поліпшувати ситуацію з вирішенням питання щодо домашнього насильства, тому що Конвенція вказує на недоліки, над якими потрібно працювати. Тож ми сприймаємо її як корисний інструмент, який допомагає нам стати більш рівними та більш відкритими в цьому питанні.

Чи є питання домашнього та ґендерно зумовленого насильства актуальним для Швеції?

– Ця проблема залишається гострою як у Швеції, так і в будь-яких інших країнах. Тим паче, що зараз ми живемо в епоху обмежень, пов’язаних з COVID-19, через які кількість випадків такого виду насильства повсюдно зросла.

Однак шведський досвід засвідчує, що завдяки потужним законодавчим ініціативам, міцним державним політикам можна стримувати зростання домашнього насильства, зменшувати стигму, пов’язану з потерпілими. А також створювати передумови для того, щоб жінки не соромилися та інформували про насильство, яке з ними сталося.

– Чи існує в Швеції система спеціальної освіти з ґендерної рівності та протидії насильству?

– У нас існує безліч різних типів навчань та курсів, особливо для працівників, які безпосередньо стикаються з цією проблематикою. Маю на увазі представників поліції, соціальних працівників, освітян. Є курси, які працюють у школах, університетах, для них розробляються спеціальні програми. Також працюють курси для широкого загалу, щоб люди були поінформовані про таку проблематику.

Кожен поліцейський, який навчається у Шведській поліцейській академії, має в обов’язковому порядку пройти 12-тижневий курс з протидії насильству чоловіків стосовно жінок. Отже така систематична робота проводиться, вона сприяє не лише зростанню обізнаності в цій проблематиці, але й формує відповідне ставлення до неї в суспільстві.

В уряді Швеції є міністр з питань ґендерної рівності та омбудсмен з питань рівності. Чим вони займаються, що мають спільного та відмінного в своїх завданнях?

– Міністр відповідає за розробку національної політики щодо ґендерної рівності, а також за координацію між секторальними міністерствами та агентствами, які також займаються питаннями рівності між чоловіками та жінками.

Омбудсмен безпосередньо отримує звернення від громадян і реагує на них, контактує з представниками виконавчої та судової влади стосовно виконання рішень, які ухвалюються за зверненнями громадян.

Швеція є першою країною в світі, яка розробила та реалізує феміністичну зовнішню політику. Яка її мета?

– Феміністична зовнішня політика Швеції базується на розумінні того, що питання ґендеру, питання рівності як і нерівності присутні скрізь – у  будь-якій проблематиці і в будь-яких аспектах. Швеція розуміє цей факт і намагається боротися з такою нерівністю завдяки відповідній політиці, зокрема зовнішній.

Швеція сформувала в своїй зовнішній феміністичній політиці три головні цілі. Це: представництво, ресурси та права. Вони спрямовані на те, щоб жінки досягали рівного політичного представництва з чоловіками, щоб вони мали рівний доступ до ресурсів і такі ж самі права, як і чоловіки.

Чи спроможна Україна ефективно боротися з домашнім та ґендерно зумовленим насильством без ратифікації Стамбульської конвенції?

– Чесно кажучи, я так не думаю. Стамбульська конвенція є єдиним загальноєвропейським документом, який сприяє викоріненню насильства чоловіків по відношенню до жінок. Вона надає доступ до відповідних ресурсів та підтримки. Якщо країна не виявляє наміру ратифікувати Конвенцію, тоді виникає питання, чи дійсно вона бажає виконувати свої зобов’язання стосовно протидії такому насильству та боротьбі з ним. Поки Україна не ратифікує Стамбульську конвенцію, її успішність у цій роботі піддаватиметься сумніву.

– Як Рада Європи та інші міжнародні організації можуть допомогти Україні з ратифікацією Стамбульської конвенції?

– Потужні міжнародні організації, такі як Рада Європи та її партнери, мають, насамперед, сприяти збільшенню обізнаності щодо цього питання в суспільстві, брати участь у дискусіях, щоб мотивувати ратифікацію цього документу. Мені здається, що західні партнери повинні продемонструвати, що питання ратифікації є надзвичайно важливим для європейської ідентичності України.

– Швеція є головним донором у сфері ґендерної рівності в Україні, зокрема й через Раду Європи, та відкритим прибічником ґендерної рівності у суспільстві в цілому. Які проєкти, програми у цій сфері вона підтримувала останніми роками в нашій країні та що реалізується зараз?

– Наразі наша робота з українськими партнерами в цьому напрямку базується на трьох ключових програмах. Перший аспект – це розвиток національної політики з ґендерних питань. Тут ми співпрацюємо з організацією ООН-Жінки, іншими міжнародними партнерами. Ми реалізовували дуже цікаву програму, пов’язану з ґендерним бюджетуванням. Цей проєкт передбачав, що влада, плануючи Державний та місцеві бюджети, повинна брати до уваги потреби як чоловіків і жінок, так і хлопчиків і дівчаток для того, щоб потому відповідним чином розподілялися фінанси.

Ще один аспект нашої роботи – це збільшення політичного представництва та залучення жінок, і в цьому напрямку ми співпрацюємо з американською організацією – Національний демократичний інститут.

І третій напрямок – це боротьба з ґендерно зумовленими стереотипами, тут ми співпрацюємо з Фондом народонаселення ООН.

У майбутньому ми хотіли б розвивати ще два напрямки. Перш за все, це напрямок економічного розвитку жінок. Ми маємо дуже цікавий новий проєкт, у рамках якого проводимо навчання з комп’ютерних та інформаційних технологій для жінок, які потерпали через насильство від чоловіків, щоб вони могли створити власне джерело доходів і були більш незалежними.

Також у планах на майбутнє – просувати напрямок, пов’язаний з порядком денним, який має назву «Жінки, мир, безпека». І в цьому сенсі ми б хотіли  збільшити участь жінок у процесі, який пов’язаний з протидією російській агресії та збільшенням участі жінок у процесі перемовин.

Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»

Додаткова інформація

Королівство Швеція є давнім стратегічним партнером України у сфері реформ і найбільшим серед усіх країн донором подовженого Плану дій Ради Європи для України на 2018-2022 рр. (5,87 млн євро). Швеція також є головним донором у сфері ґендерної рівності в Україні та відкритим прибічником ґендерної рівності у суспільстві в цілому. Ґендерна рівність – неодмінна складова всіх проєктів, що підтримуються Швецією в Україні. У 2017 р. шведський уряд виділив 5 млн євро на утвердження ґендерної рівності в Україні через підтримку роботи новоствореного офісу Урядового уповноваженого із питань ґендерної політики, а також допомогу в реалізації Національного плану дій «Жінки, мир, безпека».

Читати далі

Думка експерта

Плутанина з підпорядкуванням БЕБ ставить під сумнів його ефективність

Опубліковано

on

Андрій ГМИРІН,
доцент кафедри кримінального права та кримінології
Університету державної фіскальної служби України

Як заявлялося, наприкінці вересня в Україні має запрацювати Бюро економічної безпеки. Про це 28 травня на брифінгу повідомив, зокрема, голова ДФС Вадим Мельник. Свого часу я аналізував доцільність створення нового органу й пропонував власне альтернативне рішення. Знову звернутися до цієї теми мене змусили дві постанови Кабміну від 12 та 31 травня, які корегують питання підпорядкування БЕБ у системі виконавчої влади. Перша дозволяла координувати роботу нового органу виключно міністру фінансів. Друга повернула ці повноваження безпосередньо всьому Кабміну.

Спочатку БЕБ підпорядкували Мінфіну…

Нагадаю, що законопроект № 3087-д про створення Бюро економічної безпеки Верховна Рада ухвалила 28 січня 2021 року. Глава держави підписав документ, аж ось 12 травня Кабмін прийняв відповідну постанову. Її перший пункт говорив про утворення БЕБ як центрального органу виконавчої влади, «діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України».

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Але там був ще й наступний абзац. Цитую: «Внести до схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» такі зміни:

1) розділ II доповнити абзацом такого змісту: «Бюро економічної безпеки України»;

2) пункт 12 розділу III доповнити абзацом такого змісту: «Бюро економічної безпеки України».

Якщо ми ознайомимося зі згаданою постановою КМУ, то зрозуміємо, що БЕБ хотіли підпорядкувати Міністерству фінансів. А оскільки серед основних завдань цього органу його творці вказали аналітичну роботу, таке підпорядкування було логічним. Поглиблений аналіз економічних процесів та ризиків — важлива складова діяльності державного органу, який має запобігати економічній злочинності.

І якби постанова КМУ від 12 травня набула чинності, Міністерство фінансів отримало б у своє розпорядження силовий інструмент із широкими повноваженнями. Чи втрималися би тоді чиновники від спокуси використати БЕБ для тиску на підприємців? Сумніваюся. Адже достатньо було б, наприклад, ініціювати кримінальне провадження за ст. 222-2 ККУ «шахрайство з ПДВ». Нагадаю, що ця стаття була внесена до Кримінального кодексу у вересні 2020 року.

Щодо самої статті. З одного боку, вона є відповіддю держави на корупційні можливості цього податку, використання його заради тінізації бізнесу. З іншого, юридична складова статті не витримує жодної критики. Наприклад, у преамбулі «шахрайство з ПДВ» визначається як «розкрадання або незаконне заволодіння бюджетними коштами шляхом отримання бюджетного відшкодування…». Але таке трактування робить цю статтю непридатною до застосування. Поясню, чому.

Бюджетний кодекс відносить до бюджетних коштів відповідні надходження та витрати бюджету. «Отримання бюджетного відшкодування» не має до них жодного стосунку, як і до їхнього «розкрадання або незаконного заволодіння». Річ у тім, що до запровадження системи електронного адміністрування платник або регулярно сплачував ПДВ до бюджету, або подавав заявку на повернення коштів із бюджету за результатами своєї діяльності.

Сьогодні процес податкових звітів і сплат більш автоматизований. На своєму рахунку в казначействі платник обліковує кошти, необхідні для того, щоб виписати податкову накладну. Ці гроші є коштами платників, а не держбюджету. Крім того, бюджетне відшкодування здійснюється в разі підтвердження його правомірності — і не інакше. Таке підтвердження здійснює адміністратор ПДВ — Державна податкова служба. Тож у разі відкриття чергового провадження за статтею 222-2 ККУ до посібників ймовірного злочину однозначно слід відносити й ДПС. Погодьтеся, все це здається абсурдним!

Саме в існуванні таких колізій я й бачив головний ризик функціонування БЕБ під егідою Мінфіну. Фактично в структурі міністерства мав діяти силовий орган із досить розмитою й суперечливою законодавчою базою, що визначає його слідчі та оперативні інструменти. Водночас, він мав би широке коло юридичних повноважень і міг здійснювати безпрецедентний тиск на бізнес…

… Але 31 травня повноваження повернули Кабміну

Та наш Кабмін не був би Кабміном, якби не влаштовував собі сім п’ятниць на тиждень. Вже 31 травня він видав нову постанову № 547 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою скасував своє попереднє рішення про передачу координації діяльністю БЕБ Міністерству фінансів. Тобто, ці повноваження повернулися безпосередньо Кабміну. Чим викликаний такий швидкий перегляд власного рішення, мені складно сказати. Можливо, в когось з урядовців раптом настало прозріння, і він усвідомив ті ризики, які я навів вище. Можливо, це ознака боротьби урядових впливів тощо. В усякому разі, Мінфін тепер не зможе на свій розсуд чинити тиск на бізнес, використовуючи додатковий важіль. Однак сама плутанина з підпорядкуванням БЕБ не робить честі виконавчій владі й ставить під сумнів майбутню ефективність органу, який тільки створюється.

Про альтернативу БЕБ

Зрештою, проблеми навколо створення й функціонування Бюро економічної безпеки не вичерпуються однією проблемою з його підпорядкуванням та координацією. І я про них писав раніше. Наприклад, законодавство не містить чітко виписаних правил взаємодії БЕБ з іншими державними органами. Його детективам гарантований повний доступ до всіх державних інформаційно-аналітичних баз. Але про порядок цього доступу співробітники бюро будуть окремо домовлятися з розпорядниками такої інформації. Тобто БЕБ покладатиметься на добру волю тих, кого перевірятиме — я так це розумію. Є в законодавстві про бюро й лазівки для СБУ. Також не зовсім зрозуміло, чому лише співробітники новоствореного органу, а не всі держслужбовці, матимуть право на високу зарплатню?

Нагадаю також, що завданнями БЕБ стане аналіз та виявлення загроз для економічної безпеки держави, а також розслідування економічних і фінансових злочинів. Показово, що однією з головних причин створення бюро була необхідність позбавити наші правоохоронні органи дублюючих функцій у сфері боротьби з економічною злочинністю. Йдеться про відповідні підрозділи в Нацполіції й СБУ, а також податкову міліцію та НАБУ.

Свого часу ми з колегами неодноразово пропонували створити єдиний орган, який би опікувався не лише боротьбою з тіньовими схемами, ухиленням від сплати податків, а й втілював би податкову і митну політику, аналізував ситуацію в цих сферах і пропонував оптимальні рішення. Цей орган міг би об’єднати Податкову і Митну служби, Службу фінансового моніторингу, Службу фінансового аудиту та Службу фінансових розслідувань й мати єдину інформаційно-аналітичну систему. Натомість, парламент і уряд створили БЕБ. Що ж, дочекаємося осені, коли новий орган запрацює, а ми зможемо оцінити його ефективність. Водночас подивимося, чи справдяться наші побоювання щодо зазначених ризиків?

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Бюджетна децентралізація: самодостатність чи самоуправство?

Опубліковано

on

Андрій ПАЛКІН,
голова Ради арбітражних керуючих Дніпропетровської області

Після реформи децентралізації місцеве самоврядування в своє розпорядження отримало значні ресурси, зокрема, 60% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), податок на прибуток підприємств, що зареєстровані в громаді, акцизний податок від торгівлі підакцизними товарами (алкоголь, тютюн), податок на нерухомість, єдиний податок. У 2020 році частину акцизного податку з пального теж передали на місцевий рівень. 

Наскільки ефективно використовують свої ресурси громади?

Децентралізація відбувалася під гаслами посилення спроможності громад. Мовляв, вони стануть заможнішими й зможуть спрямувати кошти на власну модернізацію та зростання якості життя людей. Але виявилося, що не все так просто. Доходи дійсно зросли — в 2017 році порівняно з попереднім роком лише загальні фонди місцевих бюджетів збільшилися на третину. Проте залишаються великі питання до прозорості й ефективності бюджетних витрат на місцях. Часто під маскою безгосподарності ховається банальне казнокрадство з боку деяких чиновників.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Давайте поглянемо на чому сьогодні ґрунтуються бюджети великих міст і на які цілі витрачають кошти? У 2020 році наша столиця отримала понад 58 млрд грн надходжень до міського бюджету. З них 91% пішли до загального фонду. Та основний ресурс, завдяки якому поповнюється скарбниця Києва — це ПДФО. Цей податок дає більше половини надходжень до бюджету без врахування трансфертів. У 2020 році від ПДФО столиці надійшло 24,5 млрд грн. Тобто кожен киянин, а також працівник, який живе не в Києві, але працює в столиці, зі своєї зарплати фінансує місто, адже 85% коштів від ПДФО для столиці сплачуються саме за рахунок заробітної плати.

Третину доходів Київ отримує від місцевих податків та зборів (14,1 млрд грн за 2020 рік). 54% з них покриває єдиний податок (7,6 млрд). Тобто значною мірою столична влада черпає свій ресурс з діяльності ФОПів. Орендна плата за землю і земельний податок у 2020 році дали місту 4,9 млрд гривень Тут органи місцевого самоврядування у визначеному законом «коридорі» вільні самі встановлювати податкові ставки, які по Києву досягають 1% вартості земельної ділянки.

Податок на нерухоме майно, на відміну від земельної ділянки, платять фізичні та юридичні особи — власники нерухомості (будинків, квартир, офісів тощо). Міська влада сама встановлює ставку цього податку (в Києві він досягає граничної допустимої межі — 1,5% розміру мінімальної зарплати). В 2020 році податок на нерухомість приніс столиці 1,4 млрд гривень.

Києву також зараховують 10% податку на прибуток. Його платять підприємці відповідно до прибутків організації. У 2020 році це становило 5,1 млрд грн. Свою частинку в бюджет столиці вносять також торговці алкоголем і тютюном. Від акцизного податку з реалізації цих товарів місто минулого року отримало 1,3 млрд гривень.

Кошти від усіх цих податків спрямовуються до загального фонду міського бюджету. А ось спеціальний фонд наполовину формується з державних субвенцій, з екологічного податку, а також із власних надходжень бюджетних установ (для Києва у 2020 році — 1,9 млрд грн). Це плата за послуги, які вони надають, за майно, яке здають в оренду, благодійні внески та цільові кошти від підприємців та фізосіб під реалізацію певних проектів.

У Харкові, де доходи скромніші від столичних, міська влада в 2020 році отримала 14,2 млрд бюджетних гривень, з яких 81% пішли до загального фонду бюджету. Так само, як і для Києва, ключовими стали податки на доходи фізичних осіб, на майно та єдиний податок.

У Дніпрі — картина аналогічна. Доходи місцевого бюджету склали трохи більше 13 млрд грн, з них 93% надійшли до загального фонду. Майже половина (46%) бюджету міста тримається на ПДФО, 13% — на податку на доходи, 12% — на єдиному податку.

Як використовуються ці кошти?

У 2020 році столиця витратила на різні потреби 57,8 млрд бюджетних коштів (майже 68% по загальному фонду). ТОП10 статей видатків виглядає так: освіта (19,5 млрд); транспорт і дорожнє господарство (11,1 млрд); медицина (7,9 млрд); соціальний захист (3,9 млрд); житлово-комунальне господарство (3,8 млрд); будівництво та регіональний розвиток (3,2 млрд); державне управління (2,4 млрд); інші програми, пов’язані з економічною діяльністю (2,3 млрд); культура і мистецтво (1,1 млрд); фізкультура і спорт (990 млн). В структурі видатків домінує заробітна плата (40%) та капітальні видатки (41%). Остання стаття особливо цікава, бо в ній закладені потужні корупційні ризики. Адже передбачається придбання обладнання, фінансування капітального ремонту й капітальні трансферти, в тому числі покриття збитків підприємствам, які накопичили їх протягом року. Саме на капітальні трансферти припадає до 29% бюджетних видатків м. Києва. Як відомо, комунальні підприємства місцевих органів влади — це одні з найбільш непрозорих організацій. Більшість із них нерентабельні та збиткові, постійно вимагають нових бюджетних вливань, звітувати за використання яких не поспішають.

Особливу увагу треба звернути на так звані бюджети розвитку великих українських міст. Вони є частиною спеціальних фондів муніципальних бюджетів і спрямовуються на виконання інвестиційних програм, будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію об’єктів. Власне під час розподілу цих видатків відбуваються численні зловживання. По-перше, громада не має впливу на їх структуру і в результаті справді важливі проекти не реалізуються, а на другорядні виділяють кошти. По-друге, в процесі фінансування в деяких нечистих на руку посадовців є можливість на цьому нажитися, в тому числі через порушення законодавства з питань публічних закупівель.

Так, децентралізація відкрила двері для нових надходжень до місцевих бюджетів. Але одночасно вона створила й виклики, з якими країна ще не зіштовхувалася в таких масштабах: нераціональне використання бюджетних ресурсів на місцях, казнокрадство та вимивання коштів громади з метою збагачення посадовців та наближених до них осіб. І це не якісь абстрактні кошти, а гроші кожного з нас — бюджетників, підприємців, робітників, офісних працівників. Тобто усіх, хто платить податки. І тому з таким становищем не можна миритися, а слід створювати ефективні запобіжники розбазарюванню бюджетних ресурсів, щоб вони йшли на користь громади, а не в чужу кишеню.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram