Думка експерта
Проблеми формування сучасної інформаційно-комунікаційної сфери держави
Закінчення. Початок
Олександр Соснін доктор політичних наук, професор Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАНУ, заслужений діяч науки і техніки України |
Аліса Кононець студентка НТУ України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» |
Сучасний розвиток ІКТ
Безумовно, сучасні ІКТ крок за кроком розвиваються з урахуванням досвіду, набутого людством при впровадженні всіх засобів масової інформації. Глобальна радіотелевізійна комунікація вдосконалюється під впливом розвитку технологій, і багато з них є результатом інтеграції знань інженерів та психологів. Інформація в сучасних соціальних мережах та агентствах новин за їх допомогою дедалі більше набуває ознак живого мовлення із запитом на встановлення зворотного зв’язку. Від текстової та графічної інформації людство поступово переходить до мультимедіаконтентого надання інтерактивних форм комунікації, наприклад, відеопослуг.
Читайте також: Цифровізація як етап становлення цифрового суспільства знань
Стає звичайним явищем знаходити програми на планшеті або в смартфоні й використовувати їх для того, щоб із найменшими зусиллями прилаштовуватися до бажаної програми. Таким чином ІКП планети суттєво розширюється за рахунок інтеграції властивостей ІКТ із розвитком аерокосмічних технологій, вносячи багато нового до комплексного розвитку інформаційно-комунікаційних можливостей людства, робить можливим наше спілкування незалежно від відстані. Останній Всесвітній економічний форум (Давос) (Всесвітній економічний форум (англ. World Economic Forum, ВЕФ) — міжнародна неурядова організація, яка базується в Женеві, діяльність якої спрямована на розвиток міжнародної співпраці. Місією організації є «прагнення до поліпшення стану світу шляхом залучення бізнесу, політичних, академічних та інших лідерів суспільства у формуванні глобальних, регіональних і галузевих повісток дня». Щорічна зустріч під егідою Форуму проводиться в Давосі (Швейцарія). Зустріч об’єднує близько 2500 вищих керівників бізнесу, міжнародних політичних лідерів, обраних інтелектуалів і журналістів, щоб обговорити найбільш актуальні питання, що стоять перед світом. Утворений у 1970 році. Членами форуму є більше 1000 великих компаній та урядових організацій з різних країн світу. Початкова назва організації «Європейський форум менеджменту» була змінена у 1987 році на Всесвітній економічний форум) в аналітичних матеріалах навіть визначає перелік основних або обов’язкових для країн цифрових технологій, до яких належать хмарні та мобільні технології, блокчейн, технології віртуалізації, ідентифікації, штучного інтелекту, біометричні технології, технології доповненої реальності, адитивні (адити́вність (англ. additivity, аddition, нім. Additivität) — властивість величин, яка полягає в тому, що значення величини, яка відповідає цілому об’єкту, дорівнює сумі значень величин, що відповідають його частинам, незалежно від того, яким чином поділено об’єкт і незалежно від природи об’єкту) (3D-друк) тощо.
На розвиток сучасних ІКТ значною мірою впливає стан вивчення психоемоційних якостей людини і, як доводить час, сучасна глобальна психокриза в свідомості й поведінці людини багато в чому обумовлена занадто швидкими темпами розвитку функціональних можливостей засобів комунікації і електронних послуг. Не випадково сьогодні «зависаючи» в мережах віртуального комп’ютерного середовища, ми намагаємося подолати тривогу, депресію, стрес, самотність, заповнити порожнечу і відволіктися від буднів, отримати задоволення, яке щоразу виявляється раптовим, вислизаючим, незадовільним.
Вимоги Хартії комунікаційних прав людини
Хартія комунікаційних прав людини (The People’s Communication Charter) формулює вимоги щодо збереження громадського публічного простору як суспільного надбання й захисту його від замахів з боку комерційних і поліцейських інтересів. Із 1997-го року звід комунікаційних прав людини було серйозно доопрацьовано й робота по їх захисту послідовно ведеться громадською ініціативою CRIS (Communication Rights in the Information Society) у співпраці з ЮНЕСКО, різними недержавними організаціями (НДО) (недержавна організація (НДО) або неурядова організація (НУО) (англ. non-governmental organization, скорочено NGO) є легальним суб’єктом правовідносин , створеним для діяльності, що керується окремо від держави. Неурядовими організаціями в Україні називаються громадські організації, громадські об’єднання, благодійні організації (благодійне товариство, благодійна установа, благодійний фонд), професійні спілки, їх об’єднання, об’єднання організацій роботодавців, відокремлені підрозділи іноземних неурядових організацій, представництва, філії іноземних благодійних організацій, творчі спілки, їхні територіальні осередки та інші міжнародні структури.
Читайте також: Проблеми формування сучасної інформаційно-комунікаційної сфери держави
Таким чином, публічного обговорення проблем розвитку інформаційно-комунікаційної сфери вимагає сьогодні від держав проведення відповідної інформаційно-комунікаційної політики і не тільки з огляду на питання фінансово-економічні, здебільшого соціальні, а взагалі гуманітарні, оскільки лише за методами гуманітарних наук, поєднаних із комп’ютерними технологіями, можна визначити права людини в суспільстві, яке оцифровується. Насамперед, у праві людей на доступ, створення і використання інформації та інформаційно-комунікаційних систем і всіх електронних інформаційно-комунікаційних пристроїв, комунікаційних мереж тощо.
Доступ до інтернету як право людини
Сьогодні доступ до мережі internet вже визнається як право людини і внесено до законодавства низки країн. Підґрунтя такого права обумовлено нематеріальною властивістю інформації, яка визначається виключно зафіксованою на матеріальних носіях, накопичуючись у процесі постійного оновлення й використання в органічному поєднанні з фахом людей, які з нею працюють, та технікою, вона стає вагомою складовою сучасних високоліквідних ресурсів розвитку реальної економіки. Сама по собі інформація не має матеріальної цінності. Світовим досвідом доведено, що найефективніший шлях для зростання економіки та благополуччя країн є насичення промисловості, всіх сфер життєдіяльності людини знаннями й розробленими та апробованими наукою технологіями. Сьогодні ми це відчуваємо, програючи не тільки тому, що дуже повільно проводимо (майже не проводимо) технологізацію, цифровізацію, модернізацію національного інформаційного ресурсу, який було накопичено в індустріальну добу, а й тому, що проводимо інвестиційну політику хибно — зусиллями приватних компаній, за якими часто стоять інтереси іноземців. Маємо розуміти, що такі дії досить ризиковані, оскільки це шлях венчурних підприємців, а план реалізації науково-прикладного доробку, який було створено за рахунок бюджетних коштів, має бути дещо іншим і перебувати у фокусі державної політики.
Як, скажімо, приватні компанії, діяльність яких, використовуючи іноземні технології менеджменту, має за мету виведення грошових надходжень від наших громадян за кордон, будуть розвивати широкосмуговий internet? Процеси збирання, а часто просто видурювання грошей з громадян України, це дещо інше від процесів планування інвестицій і розвитку національної економіки майбутнього на доробках вітчизняної науки. До речі, широкосмуговий internet як технологічне явище належить до досягнень третьої промислової революції, а не четвертої, старт якої ми проґавили. Чи можемо ми за таких умов, не маючи її технологій, мріяти про економічну, обов’язковою умовою, підґрунтям якої є цифрові технології? В Україні навіть сьогодні немає законодавчо визначених вимог щодо параметрів широкосмугового іnternet, а це потребує термінового вирішення, оскільки доступ до іnternet визнано ООН фундаментальним правом людини, або цифровим правом (цифрові права — права людини, які полягають в праві людей на доступ, використання, створення і публікацію цифрових творів, доступ і використання комп’ютерів і інших електронних пристроїв, а також комунікаційних мереж, зокрема, до мережі іnternet. Доступ в іnternet визнається як право відповідно до законодавства низки країн. Конрад Беккер визначає «цифрові права людини — це розширення і застосування універсальних прав людини до потреб суспільства, заснованого на інформації… Базисні цифрові права людини включають право доступу до електронної мережі, право вільно спілкуватися і висловлювати думки в мережі, і право на недоторканність приватної сфери». Найважливішими цифровими правами громадянина є права на конфіденційність, анонімність, знеособленість його вже оцифрованої персональної інформації.
Основною роллю цифрової держави є захист цифрових прав своїх громадян від посягань на них зловмисників, які намагаються дезінформувати суспільство або окрему людину).
Цифрове право є виключно цікавою сферою для діяльності законодавців, воно варте їх прискіпливої уваги. В Україні, де можливості доступу до сучасних ІКТ не для всіх рівні, де цифрова нерівність існує навіть у можливостях навчання, а світ навколо України стає дедалі більш цифровим, це породжує дисбаланси в життєвих можливостях та інтересах наших громадян.
ІКП як фактор національної безпеки
Інтерпретуючи усталені в існуючих соціально-політичних і технологічних закономірностях розвитку національних ІКП поняття та правила, відзначимо, що це питання набуло сьогодні винятково важливого фактору забезпечення національної безпеки у всіх її вимірах (Національна безпека і світоглядні та теоретико-методологічні засади: монографія. / за заг. ред.. О. П. Дзьобаня. Харків. Право, 2021. 776 с). Вимагаючи радикальних змін у ньому, слід розуміти, що всі дії тут потребують узгодження зі світовими нормами, що розуміння й точне тлумачення термінів є проблемою розвитку інформаційно-комунікаційного законодавства при забезпеченні засад національної безпеки. Сьогодні суспільство дедалі більше починає усвідомлювати, що засоби комунікації та інформаційно-комунікаційної структури створюються не тільки для інформування громадян про поточні події, а стали умовою створення систем управління суспільно-політичними і фінансово-економічними процесами. На жаль, методів і технологій шахрайства, які демонструють і влада (її інституції та окремі посадові особи), і кримінально орієнтовані угруповання, яких внаслідок нерозвиненості законодавства розвелася велика кількість. Вони широко запозичують технології і, як доводить досвід, можливості інформаційно-комунікаційної сфери надають їм при здійсненні різного роду шахрайств надзвичайно широкий діапазон можливостей. Прикладом тому є так звані фірми-прокладки, які збирають із громадян гроші, скажімо, за послуги з постачання енергетичних ресурсів (газ, електрика тощо). Тут, зокрема, особливої уваги потребують процедури доступу громадян до джерел змістовної інформації. Як уже відзначалося, інформація і люди, які з нею працюють, в органічному поєднанні із системами комп’ютерної техніки та засобів зв’язку стають цінністю, і час визначити для цього термін «інформаційний ресурс» розвитку, який би відповідав сенсу поняття. Актуальність питання полягає в тому, що, на жаль, досвід свідчить, що вплинувши на всі соціально-політичні й фінансово-економічні процеси, новітні ІКТ виявили безліч шпаринок у доступі громадян до джерел інформації та можливостей для маніпуляцій з нею. Й далеко не кожна людина, може позбутися цього на свідомому рівні. Свідченням тому є зростаюча фінансовоекономічна злочинність та загрози від неї, які майже всюди оточують сучасну людину, агресивно впливаючи на її виховання й поведінку. За таких умов питання конституалізації прав людини стає виключно актуальним у контексті реалізації програм, які здійснює влада в нашому ІКП.
Бурхливе зростання в Україні в ХХІ столітті взаємопов’язаних між собою технологічно інформаційно-комунікаційних систем, орієнтованих на роботу всередині країни і в глобальному вимірі, обумовлює потребу взагалі в більш ефективному розвиткові законодавства постіндустріальної економіки. Натомість непослідовні дії влади в нас постійно викликають тривалі кризи довіри до неї громадян, як і до інших країн тощо.
Глибинні зміни й процеси трансформації суспільно-політичних та фінансово-економічних відносин відбуваються всюди майже стихійно, а відбувається це тому, що глобальна інформатизація виростає під впливом неконтрольованої діяльності (економічної і фінансової) світової олігархії, з одного боку, і суспільно-політичних процесів збереження інститутів суверенітету держав, коли юрисдикція геополітичних структур зростає. Тут починають діяти індикатори зниження рівня інформаційної нерівності. Сформульовані принципи «інформація для всіх» всюди перестають виконуватися, оскільки співвідношень і збалансованих реального та бажаного, які полярно відмінні від тих, що відбувалися наприкінці ХХ століття, в цьому процесі поки що немає. Це вже не ліберальна глобалізація економіки, а жорстко регульована законами й можливостями ІКТ комп’ютерної доби. Як наслідок, правові й демократичні інститути будь-якої країни відчувають певну нестійкість у діяльності міжнародних та внутрішньодержавних механізмів, помітний навіть розрив, який утворюється ринковими і політичними інституціями. В інформаційно-комунікаційній сфері ми бачимо це в проявах впливу міжнародних фінансово-промислових груп та різних інститутів міжнародної ринкової економіки на сферу технічної й технологічної бази інформатизації.
Щодо динаміки процесів інформатизації
За таких умов у динаміці процесів інформатизації, зокрема діджиталізації в усіх аспектах розвитку суспільно-політичного й економічного життя винятково важливо проаналізувати темпи і якість насичення реального життя засобами й технологіями інформаційно-комп’ютерної доби та навчитися співставляти їх із динамікою розвитку гуманітарної сфери, з розвитком емоційних якостей людини, її прав і свобод, комунікативної компетенції та всіх інших соціально орієнтованих гуманітарних проблем її розвитку, щоб бачити можливість структурних перетворень і концептуальної організації інформаційно-комунікаційної діяльності в суспільстві.
Звернемо увагу й на те, що міжкультурна комунікативна компетентність — це насамперед розуміння і володіння складними комунікативними навичками та вміннями, знання культурних норм, звичаїв, традицій та етикету, особливостей і обмежень у спілкуванні, коректність у використанні комунікативних засобів. У певному сенсі можна стверджувати, що міжкультурна комунікативна компетентність є інтегральною якістю, що характеризує комунікативні здібності особистості, акумулює її виховання, здатності, почуття, досвід, а також вплив соціокультурного середовища. Основними складовими є наступні: вміння аналізувати та спрогнозувати ситуацію взаємодії, знання й володіння соціально-психологічними інструментами в процесі комунікації, вміння коригувати, керувати і впливати на процес спілкування, контролювати почуття та емоції. Важливою якістю є синтез двох складових: загальної культури й виховання особистості, з одного боку, і здатність до розуміння, навчання та поваги до особливостей прояву іншої культури.
Як післяслово
У третьому десятилітті XXI століття інформаційно-комунікаційна революція продовжує стрімко змінювати світ, надаючи людству принципово нові рішення й можливості в багатьох сферах, та одночасно вимагаючи нових фундаментальних досліджень у сфері технічних і гуманітарних наук. Водночас революційний вплив інформаційно-комунікативних технологій на всі сторони життя суспільства провокує небезпеку фундаментального зсуву в уявленнях про простір, час і соціальний порядок, створює загрозу формування неадекватних безпекових характеристик соціально-політичної реальності.
Джерело: Юридичний вісник України
