Прокурорська «реформа»

Чи зможе нинішній очільник Генпрокуратури стати найуспішнішим Генеральним прокурором, якщо так зване «очищення» прокуратури відбувається з грубим порушенням прав людини і громадянина?

Олексій БАГАНЕЦЬ, заступник Генерального прокурора
(2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), віце-президент Світового конгресу
українських юристів,
член Науково-консультативної ради при ДБР,
адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

Наскільки мудрими були люди, котрі свого часу говорили: «Якщо чогось не знаєш по суті, краще помовчи. Але до цієї мудрої поради ніяк не хотів прислуховуватися ні попередній Генеральний прокурор, ні нинішній, який, до речі, як показали останні події, може в цьому плані навіть перевершити Ю. Луценка. І, мабуть, саме з тієї причини, що вони обидва не є фахівцями у сфері прокурорської діяльності. Чим частіше слухаю виступи Руслана Георгійовича, то більше переконуюся, що й він випадкова людина на цій високій посаді. Ну хіба міг професійний Генеральний прокурор заявити про те, що ні поліція, ні ДБР, а саме прокурори відповідають у нашій державі за стан справ у боротьбі зі злочинністю?! Звичайно, що ні.

У черговий раз заявляю, в мене немає намірів якимось чином образити Генпрокурора. Навпаки, бажаю йому успіхів, нехай вивчає уважно всі зауваження і претензії до його діяльності, робить відповідні висновки й може йому поталанить переконати скептиків з приводу помилковості його призначення на дану посаду. Але, вибачте, поки що я таких зусиль з його боку не бачу. Візьміть хоча б його останні «одкровення» інтернет-газеті «Лівий берег», де він наговорив такого, що ще раз переконує мене в тому, що не можна в жодному разі призначати на таку посаду не професійних прокурорів, а тим більше висуванців політичних партій чи особистих друзів, партнерів по бізнесу або кумів діючих на той час президентів України.

Пояснюю чому

Ну хіба може Генеральний прокурор, нехай і новопризначений, голосно заявляти про те, що, начебто, в багатьох прокурорів є свої «наставники» (а хіба це погано з точки зору підвищення їх професійної майстерності), чи навіть «власники» і «куратори», які їх спрямовують (правда, не уточнив куди саме) і навіть утримують? А головне, що, за його ж твердженням, саме ці міфічні «особи» і критикують «реформу» прокуратури, яку запустив нинішній Президент. Такі заяви я особисто сприймаю як маячню, як якусь хворобливу уяву людини, яка взагалі не орієнтується в тому середовищі, куди вона випадково потрапила.

Зокрема, як розуміти його посилання в цьому контексті, для прикладу, на переписку між народним депутатом В. Медяником і щойно призначеним, ним же самим заступником Генерального прокурора Віктором Трепаком? Тим більше, що він тут же наголосив, що саме переатестація, начебто, і допоможе виявити таких «контрольованих» прокурорів та позбутися їх. Цій «версії» нового Генерального
прокурора може позаздрити навіть його попередник, бо при такому підході тоді незрозуміло, а чим Руслан Георгійович керувався, коли призначав собі такого, начебто, «контрольованого» ззовні заступника?

Наступним припущенням, а може навіть і відвертою фантазією нового Генпрокурора є його теза про те, що частина прокурорів не погодилася на умови такої переатестації через боязнь проходити перевірку на доброчесність. Якби це заявив хтось із «грантоїдів», наприклад, член так званого Центру протидії корупції, діяльність якого щедро фінансується з-за кордону, можна було б не звертати на це уваги. Але, таке, вибачте, сказав сам Генеральний прокурор, який уже в іншому інтерв’ю інтернет-сайту «ЦензорНет», навпаки, наполягав на дотриманні Конституції України, норми якої є прямої дії і що саме ними потрібно керуватися, а не діючим законом, якщо вони протирічить Основному Закону держави.

Щодо атестації прокурорів

Визнаю, що я теж є прихильником розширення владних повноважень Генерального прокурора і керівників обласних (регіональних) прокуратур, виходячи, перш за все, з мотивів оперативного прийняття ними кадрових рішень. Але те, що відбувається й буде в найближчому майбутньому відбуватися із так званою атестацією працюючих прокурорів, і змушує мене писати ці рядки. В тому числі не підтримую норми положення, затвердженого наказом нового Генерального прокурора про те, що вирішення питання про проходження атестації прокурорів буде контролювати комісія в складі 6-осіб, троє з яких не є прокурорами, а тому незрозуміло, завдяки яким своїм знанням, професійному чи життєвому досвіду вони можуть правильно визначити того, хто успішно пройшов атестацію на предмет придатності для подальшої роботи в прокуратурі, а хто ні? Не пояснив Рябошапка журналістам і те, як вийти з ситуації, коли під час такого голосування половина членів комісії буде «за», а інша половина — «проти». Незрозуміло також, на підставі яких критеріїв він (чи хтось інший) підбирав цих сторонніх членів комісії, тобто не із середовища прокурорів. І це при тому, що раніше, після створення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, та ж Венеціанська комісія висловлювала невдоволення таким підходом, вимагаючи, щоб у цих комісіях більшість складали саме прокурори, що мало бути гарантією незалежності прокуратури. Саме визначення нинішнім Генеральним прокурором необхідних якостей у таких непрофесійних членів конкурсної комісії прозвучало теж непереконливо, бо він назвав лише компетентність та відсутність сумнівів щодо доброчесності. З приводу першої оцінки, то вона повністю вигадана (пропоную перевірити таких членів комісії), а другу він визначив, виходячи з мінімуму «публічної критики».

Не зовсім зрозуміло для багатьох експертів також те, з яких саме джерел своєї діяльності НАБУ буде надавати такій комісії інформацію негативного характеру стосовно прокурорів, які будуть проходити співбесіду, враховуючи, що дослідчі перевірки органами досудового розслідування тепер не проводяться, а матеріали оперативно-розшукових справ і кримінальних проваджень не підлягають розголошенню. М’яко кажучи, мені здалося, що Генеральний прокурор обманув журналістів і в тому, що він, начебто, завчасно визначив прохідний бал за результатами тестування на загальні здібності (93), хоча всім відомо, що в Положенні бал за проходження цього другого етапу атестації заздалегідь не встановлювався. Не був щирим Руслан Георгійович і коли пояснював процедуру виконання прокурором на засіданні комісій практичних завдань, бо не уточнив, хто ці завдання розробляв, чи будуть вони стосуватися виконання прокурором саме конституційних своїх повноважень, чи знову з’ясовуватимуть у них те, «скільки білка міститься у 100 грамах яловичини?» Не зміг Генпрокурор пояснити журналістам і відсутність загального балу за результатами проходження прокурорами всіх етапів атестації.

Більше того, Руслан Рябошапка намагався переконати журналістів, що закон (щодо реформи прокуратури ), який серед невідкладних рекомендував прийняти Президент України, є чинним, доки Конституційним Судом він не визнаний неконституційним (тут він протирічив сам собі, бо пояснюючи, наприклад, розбіжності Конституції і законів України, що регламентують порядок зняття недоторканості з народних депутатів, він стверджував зворотнє). До речі, Генпрокурор свідомо ухилявся від пояснень неконституційності не лише самого закону щодо «реформування» прокуратури, але і його власних наказу та Положення про порядок проходження атестації.

Намагання списати все на Горбатюка

Не додало авторитету главі ГПУ й намагання очорнити уже екс-керівника управляння спецрозслідувань С. Горбатюка, якого журналісти під час цієї розмови назвали «честю і совістю прокуратури». Так, він назвав останнього особою, якій завжди вигідний конфлікт, що С. Горбатюк навмисно створював із себе образ жертви, щоб таким чином уникнути відповідальності за неефективне розслідування злочинів на Майдані тощо. І це в той час, коли, начебто, «конфліктний» Горбатюк працював на цій посаді як мінімум при двох попередніх Генеральних прокурорах і тоді суттєвих зауважень до нього не було — ні при Яремі, ні при Шокіну. Більше того, свідченням того, що Р. Рябошапка так і не усвідомив, яку посаду він займає, є його заява журналістам під час згаданого інтерв’ю про те, що «вони» (правда, незрозуміло хто саме) вивчили статистику роботи очолюваного С. Горбатюком управління і з’ясували, що із 14,5 тисячі томів справ, напрацьованих за 5,5 року, лише 8 тисяч стосуються подій на Майдані, а тому, за його висновком, цей підрозділ половину робочого часу займався не тим, чим повинен був займатися, хоча це була ледь не окрема спеціалізована прокуратура: зі спеціальними слідчими, спеціальними прокурорами, спеціальними психологами тощо.

Із цього приводу я вже неодноразово висловлювався, але змушений знову повторити, що категорично не згідний з такою оцінкою професійної діяльності й результатів роботи С. Горбатюка. Почну з того, що Руслан Георгійович не міг ні фізично, ні з урахуванням своїх особистих професійних здібностей (разом з усіма його заступниками) за такий період часу перебування на посаді вивчити 14,5 тисячі томів справ! Крім того, роз’яснюю нинішньому Генеральному прокурору те, що відповідальність за організацію досудового розслідування повинні нести, окрім керівника цього слідчого підрозділу, як мінімум начальник Головного слідчого управління, якому в різні періоди підпорядковувалося управління спеціальних розслідувань, керівник управління процесуального керівництва, який відповідав і організовував роботу по нагляду за розслідуванням цих проваджень, заступники Генерального прокурора, котрі відповідали за організацію досудового розслідування та окремо — за процесуальне керівництво цими розслідуваннями, в яких, на відміну від керівників слідчого підрозділу, значно більше важелів впливу і повноважень, а також і діючі на той час генеральні прокурори (а їх було вже четверо).

Не є повною правдою й те, що в підпорядкуванні Горбатюка були і підрозділи процесуального керівництва: це дійсно мало місце при Ю. Луценку, але недовго та й незаконно, бо не можуть слідчий і прокурор бути підпорядкованими однозначно керівнику слідчого підрозділу (цього не знав і Луценко, і, мабуть, не знає Р. Рябошапка). Тобто, треба усвідомити, що не тільки від керівника слідчого підрозділу залежить ефективність розслідування кримінальних проваджень. Радив би також Р. Рябошапці спочатку поцікавитися, скільки разів усі генеральні прокурори та їх заступники вивчали й особисто заслуховували стан слідства по цих справах. А хіба не оприлюднювали ЗМІ за останні 3—3,5 року постійні чвари та з’ясування стосунків у ГПУ — то між Горбатюком і Луценком, то між Горбатюком і заступниками Генерального прокурора Столярчуком та Стрижевською, аналогічно з Матіосом, що доходило навіть до розгляду цих взаємовідносин у судах? Хіба це не вплинуло на ефективність досудового розслідування? В дійсності, це теж були причини, але на них чомусь нинішній Генеральний прокурор не звертає уваги, бо не є професіоналом.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути