Прокурорська «реформа»

Закінчення. Початок

Олексій БАГАНЕЦЬ, заступник Генерального прокурора
(2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), віце-президент Світового конгресу
українських юристів,
член Науково-консультативної ради при ДБР,
адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

Чи зможе нинішній очільник Генпрокуратури стати найуспішнішим Генеральним прокурором, якщо так зване «очищення» прокуратури відбувається з грубим порушенням прав людини і громадянина?

Намагання списати все на Горбатюка

Дійсно, недоліки в роботі С. Горбатюка були, в першу чергу це відволікання від повсякденної кропіткої роботи для участі в регулярних прес-конференціях та ток-шоу на телебаченні, загравання з деякими політиками та «громадськими організаціями», навіть «приміряння» на себе мундиру Генерального прокурора, а через деякий час його відверто «понесло»: він почав вважати себе занадто важливим та незамінимим і навіть готовим очолити Генеральну прокуратуру. Так було, але я говорив і буду говорити, що ще в грудні 2014 року, коли створювали так зване «управління спеціальних розслідувань» і на посаду його керівника тодішній Генеральний прокурор призначив С. Горбатюка, я вже знав, що в цих справах його таким чином фактично призначили «цапом-відбувайлом». А ті, від кого в першу чергу залежали результати розслідування, якого чекало суспільство, фактично «вмили руки» від цих надзвичайно тяжких і складних у розслідуванні подій. Розумієте, є хороші слідчі, прокурори, чесні, порядні, але не кожен з них може працювати керівником, бо треба мати хист до організації роботи по розслідуванню злочинів та контролю за такою діяльністю, тим більше, коли в твоєму підпорядкуванні сотні слідчих, в провадженні яких перебувають сотні кримінальних проваджень. Так сталося і з Сергієм Горбатюком, але цієї помилки ніхто в подальшому не виправив і ніхто йому не допоміг тягнути на собі цей явно непосильний для нього тягар. А тому й зробили, врешті-решт, з нього крайнього, тобто винуватого. Це нечесно, необ’єктивно й непорядно. Тим паче, що після всіх заходів, протягом останніх 5-ти років по руйнуванню роботи слідчих підрозділів і процесуальних керівників ГПУ, які займалися розслідуванням злочинів, вчинених на Майдані, а також кримінальних правопорушень, які інкримінують екс-Президенту України В. Януковичу та його найближчому оточенню, про їх розкриття й доведення до логічного завершення можна забути назавжди. Тим більше, за такого підходу до їх закінчення та справедливого вирішення в розумні терміни всі обіцянки та запевняння і нинішнього Президента, і новопризначеного Генерального прокурора, є просто порожнім стрясанням повітря. Ну хіба не є очевидним наміром раз і на завжди «поховати» ці справи, висунуті главою ГПУ пропозиції очолити так званий «департамент» по здійсненню процесуального керівництва у провадженнях, пов’язаних із подіями 2013—2014 років (зверніть увагу, як його вже називає сам Р. Рябошапка) адвокату родин загиблих Євгенії Закревській? Хіба не повинен був знати Генеральний прокурор вимоги статті 77 КПК України, відповідно до якої прокурор (нехай і щойно призначений) не має права брати участь у кримінальних провадженнях, в яких він брав участь як захисник чи представник? Тому й не розумію, які могли бути з нею з цього приводу переговори та домовленості, тим більше, що в Р. Рябошапки й не повинно було бути гарантій того, що Є. Закревська зможе пройти конкурсний відбір (якщо ця процедура, звичайно, не придумана лише для професійних прокурорів).

Неоднозначним, як для Генерального прокурора, є його твердження про те, що, начебто, потерпілих родичів вбитих і поранених у справах Майдану мало цікавлять справи, умовно кажучи, «водоканалу й Саші Януковича, і скільки він на цьому заробив». Хіба мав право таке говорити Генеральний прокурор, коли у даних провадженнях йдеться про сотні мільйонів і навіть мільярдів, викрадених у держави, а відповідно і в цих громадян, коштів та майна і по яких до цього часу не закінчені розслідування? Тому йому треба з’ясувати причини цього становища і вчинити необхідні заходи до їх закінчення відповідно до вимог Закону? А замість цього новий очільник ГПУ дав суспільству зрозуміти, що ці факти не цікаві ні для нього, ні для нового керівництва держави, а тому у цих справах об’єктивних результатів слідства можна й не чекати. У будь-якому випадку наведені ним слова можуть трактуватися і так. Скоріше всього, для нього більш актуальним є провадження за фактом штовханини екс-народного депутата О. Ляшка з нинідіючим народним депутатом від «Слуги народу» А. Герусом, за що керівника Радикальної партії прокуратура намагалася взяти під варту. Жах!

Щодо стану слідства

Ще незрозумілішою була позиція Руслана Георгійовича як Генерального прокурора, коли він на конкретні питання журналістів щодо стадій розслідування у конкретних кримінальних провадженнях або відмовлявся давати на них відповіді, стверджуючи, що він не буде повторювати стиль свого попередника, або чомусь відправляв співрозмовників за поясненнями до того ж Сергія Горбатюка (якого, до речі, на той час уже звільнив з роботи), або посилався на те, що слідчі і прокуратура, начебто, є самостійними, що в управлінні спеціальних розслідувань «купа епізодів і кримінальних проваджень (правда, в своєму виступі він продовжував чомусь їх називати «кейсами», що протирічить як КПК України, так і Закону України «Про прокуратуру»), а тому він не може їх усі пам’ятати»; що провадження стосовно Азарова не більш актуальні, аніж інші, наприклад, та ж справа про розкрадання в «Укроборонпромі».

Усе ще раз свідчить про те, що нинішній Генеральний прокурор до цього часу не лише не вникнув у стан слідства щодо найбільш актуальних і резонансних кримінальних проваджень, які розслідуються слідчими ГПУ, а навіть не спромігся приступити до цього, бо знову розповідав журналістам про якийсь «аудит» напрацьованих його попередниками матеріалів, на що, за його словами, потрібні «місяці». Правда, знову ж таки, ухиляючись від прямої відповіді про причини своєї бездіяльності, продовжив повторювати заїжджену тезу, що для нього головним є «оновлення прокуратури», а не ситуація із станом слідства у справах Майдану та злочинів, інкримінованих Януковичу і його оточенню. Оце Вам, бабусю, і Юр’їв день!

Тому у відповідь на повідомлення журналістів про заплановані наміри С. Горбатюка в найближчому майбутньому повідомити у розслідуваних ним справах велику кількість підозр конкретним особам, чому перешкодило його звільнення з органів прокуратури, Р. Рябошапка не знайшов нічого кращого, як знову звинувачувати останнього в тому, що той сам, начебто, не пішов на атестацію. Але і в цьому він не був щирим, бо чомусь не повідомив про те, що таку заяву про бажання пройти атестацію Горбатюк подавав, але вона не відповідала тому зразку, який затвердив сам Генеральний прокурор, тобто Р. Рябошапка, і зміст якої прямо протирічить Конституції України.

Про успішність посадовців

І це ще не всі «перли» від нового Генерального прокурора. Я вже писав, що він має намір у своїй діяльності «перевершити» Ю. Луценка. Так ось, ознайомившись із його подальшими відповідями на запитання журналістів, в тому числі й відверто провокаційні, на які він повівся, можна зробити висновок, що йому це беззаперечно вдасться. Ну, наприклад, Рябошапка заявив, що критеріями його успішності на цій посаді буде «суспільна довіра», яку можна покращити, в тому числі гучними «посадками», яких, начебто, вимагає суспільство, «яке хоче крові»!

При цьому, зверніть увагу, що ні до цього моменту, ні пізніше, він навіть словом не обмовився про стан дотримання прав і свобод громадян, про незаконно затриманих і незаконно притягнутих осіб до кримінальної відповідальності, ні про виправданих судом тощо, чим, у першу чергу, повинен перейматися Генеральний прокурор. Але це й не дивно, бо вже через кілька днів після цього інтерв’ю працівниками СБУ за дорученням тієї ж ГПУ з грубим порушенням прав людини був затриманий голова правління «Укрексімбанку» за підозрою у вчиненні злочинів у 2013—2014 роках.

Зовсім не професійно відповів Генпрокурор і з приводу так званої «незалежності» слідчих і прокурорів — процесуальних керівників, бо, по-перше, в глави ГПУ та його заступників є деякі наглядові повноваження, наприклад, вивчити справу на предмет, чи ефективно вона розслідується і в разі підтвердження негативного висновку — змінити підслідність. Якщо ж для наведення належного порядку під час досудового розслідування та здійснення процесуального керівництва потрібно розширити наглядові повноваження вищестоящих прокурорів за досудовим розслідуванням (а це, дійсно, давно вже потрібно було зробити), тоді чому не було такого законопроекту за його ініціативою серед невідкладних, які вносив Президент на розгляд нової Верховної Ради? Але цього зроблено не було.

Тому треба цьому фактичному дуалізму «окозамилювання» покласти край, бо коли вигідно, то у вищестоящих прокурорів є достатні підстави для впливу на прийняття слідчими і прокурорами процесуальних рішень, а якщо не вигідно, то всі посилаються на відсутність таких повноважень. Зокрема, це підтвердив і сам Руслан Рябошапка, який повідомив, що його заступник Віктор Чумак має знайти достатньо доказів, «хто був винуватий в Іловайській трагедії, і яка міра вини кожного в тому, що сталося». Хоча особисто я в цьому дуже сумніваюся, оскільки в останнього для цього немає ні необхідної освіти, ні відповідних знань. А далі і сам Генпрокурор, на відміну від відмови коментування справи Майдану, з охотою давав оцінки і навіть говорив про наявність судової перспективи у тій же справі за підозрою С. Пашинського, навіть назвав її «достатньо очевидною». Разом із тим, Генеральний прокурор чомусь не пояснив представникам ЗМІ, коли, хто саме і на яких підставах скасував винесену раніше постанову про закриття цього кримінального провадження, бо відповідно до ст. 284 КПК України справа підлягає закриттю, якщо є не скасована постанова слідчого чи прокурора про її закриття щодо того самого діяння. Та й строки для скасування даної постанови тим же прокурором і слідчим суддею також, начебто, вже закінчилися. Але, і це ще не все, бо Генпрокурор так і не пояснив, чому клопотання про обрання міри запобіжного заходу стосовно цього підозрюваного розглядав Шевченківський районний суд м. Києва, якому вона була непідсудна. Не все добре в даній справі складається і з кваліфікацією правопорушення, але і його Генпрокурор відмовився коментувати, хоча нічого протиправного він не сказав би. І це, друзі, при тому, що до цього стверджував про неправильність кваліфікації дій втікача В. Януковича щодо створення злочинної організації чи відсутності достатніх доказів у справах Майдану, які складалися із 14,5 тис. томів!

Ось чому я завжди не радив попередньому Генеральному прокурору виходити до преси й «розумничати» з вузько професійних питань досудового розслідування або процесуального керівництва, особливо, якщо це було пов’язано зі збиранням й оцінкою доказів, у чому той був, м’яко кажучи, некомпетентним. Те саме стосується і нинішнього Генерального прокурора. Ну хіба міг професійний прокурор заявити Соні Кошкіній та її колезі про те, що якщо у справі винесена комусь підозра, то обвинувальний акт повинен бути направлений до суду, хоча він і не виключає, що й досудове слідство може помилятися і що не всі провадження можуть закінчуватися обвинувальними вироками? Тобто, виникає закономірне запитання, а для чого потрібні в таких випадках вищестоящі прокуратури, в тому числі і він сам? Щоб не допустити таких випадків порушення прав людини.

Дещо про кадрові призначення та ту ж атестацію

Не був переконливим Р. Рябошапка і відповідаючи на питання про порушення ним вимог закону при призначенні своїх заступників Каська і Чумака, які спочатку без будь-якого конкурсу були ним призначені на посаду рядових прокурорів центрального апарату ГПУ, а вже через деякий час — одразу й заступниками Генерального прокурора. Невдалими з цього приводу були його посилання на своїх попередників, які теж, начебто, призначали своїх заступників без конкурсу. Він, мабуть, забув або, скоріше, не знав, що відповідно до вимог Закону «Про прокуратуру» на адміністративні посади, в тому числі й заступників Генерального прокурора, необхідне було погодження Ради прокурорів, діяльність якої була зупинена при цьому.

Повною нісенітницею можна назвати і заяви діючого Генерального прокурора про необхідність скоротити прокурорів у зв’язку з тим, що, начебто, в Україні їх найбільша кількість серед країн Ради Європи на 100 тисяч населення. Якби це був національно свідомий і такий, що переживає за захист своїх громадян як від злочинних посягань, так і свавілля правоохоронців, Генпрокурор, то він би для цього назвав зовсім інші факти, в першу чергу рівень розкриття злочинів, особливо тих, які посягають на особисті права людей, середнє навантаження зареєстрованих кримінальних правопорушень на одного прокурора чи рівень злочинності в Україні в порівнянні з країнами Європи. Але така його поведінка, мабуть, і не дивна, бо в ЗМІ його називають представником чи вихідцем із середовища «грантоїдів», які діють в інтересах своїх роботодавців. Тому новий Генеральний прокурор і не приховує своїх намірів, які аж ніяк не можна назвати національно орієнтованими, бо його головне завдання, як видається, — витіснити через ці антиконституційні процедури переатестації більшість високопрофесійних прокурорів, а на їх місце набрати людей, які не мають не лише спеціальної підготовки в Академії прокуратури, яку він ліквідував, а й будь-якого прокурорського досвіду, що в цілому неминуче обернеться для нашої держави справжнім лихом, причому в недалекому майбутньому.

А платити за помилки доведеться державі

Також категорично не погоджуюся я з невиправданою впевненістю нового Генерального прокурора в тому, що «вони» таким чином відредагували законодавство про «реформу» прокуратури, що не залишилося жодних лазівок для поновлення звільнених у процесі так званої переатестації прокурорів на своїх посадах. По-перше, це може свідчити лише про елементарну неграмотність та низький рівень підготовки Р. Рябошап ки як юриста, бо визнання ним факту позбавлення прокурорів частини прав і гарантій, передбачених Кодексом законів про працю, у випадку так званої «переатестації» уже є грубим порушенням конституційних прав і свобод. По-друге, він повинен усвідомлювати той факт, що поновленим у таких випадках прокурорам потрібно буде виплачувати компенсацію із державного бюджету, а потім у порядку зворотної вимоги відшкодовувати ці витрати за рахунок винних посадових осіб, в тому числі й Генерального прокурора, який видавав відповідні накази. А такий розвиток подій цілком вірогідний, нехай не зараз, але в майбутньому — це стовідсотково. Думаю, що й сам він це чітко усвідомлює, бо роз’яснював журналістам цей порядок тільки в площині поновлення прокурорів, звільнених у порядку люстрації в 2014 році.

Про які запобіжники поновленню звільнених у процесі переатестації прокурорів можна говорити, якщо саме посилання Р. Рябошапки на те, що на той час уже не буде ні Генеральної прокуратури, ні регіональної прокуратури, ні місцевої прокуратури, де вони раніше працювали, протирічить судовій практиці. Так, відповідно до рішення суду, яке вже навіть пройшло перевірку у Верховному Суді, такі аргументи не прийнятні. Найвищі судові інстанції України дійшли висновку, якщо реформований орган, незважаючи на зміну назви, зберіг свої попередні функції, незаконно звільнених працівників зобов’язані поновлювати.

До цього всього хочу додати й іншу обставину, яка позитивно вплине на такі рішення судів про поновлення прокурорів на посадах. Зовсім недавно, на підтвердження моїх слів, на відповідному сайті, де була опублікована моя стаття з приводу шкідливих наслідків від такої «реформи» прокуратури за американські кошти, надійшло звернення керівника Служби безпеки тієї міжнародної організації (ймовірно, іде мова про ІДЛО), яка повідомила про їхні підозри щодо грузина, який підписував від імені цієї організації згадані у попередній публікації угоди із новим Генеральним прокурором Р. Рябошапкою про надання технічної допомоги в проведенні так званих «реформ» органів прокуратури в Україні, в зв’язку з чим заплановане проведення з цього приводу жорсткого внутрішнього розслідування, бо, дослівно, «офісні меблі для ГПУ і тести про коня за 7,5 млн доларів США — то вже перебір». Це буде додаткова підстава для визнання судом незаконними всіх наказів Генерального прокурора, пов’язаних, як із проведенням так званої «переатестації» прокурорів, так і зі змістом запитань у тестових завданнях та їх неправильними відповідями. Так що з приводу даної підстави нас очікує ще продовження всієї цієї історії, пов’язаної із руйнацією прокуратури в нашій державі.

Ну й насамкінець. Хіба не буде підтвердженням у суді позовних вимог про скасування незаконних наказів Генерального прокурора про звільнення будь-якого прокурора на підставі неконституційного закону, на якому один із таких прокурорів написав так: «З наказом про звільнення ознайомився. Горіть у пеклі!». Думаю, що це і є справжня оцінка незаконності проведення нинішніх «реформ» у ГПУ.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути