Думка експерта
Провалена реформа, або Дещо про «реформаторські» зміни в прокуратурі та прокурорську майстерність
Василь МАЛЯРЕНКО, доктор юридичних наук, професор, голова Верховного Суду України у відставці
Минули часи, коли для прокурора були необхідні пронизливість погляду і суворість обличчя, вміння діяти відповідно до марксистсько- ленінської діалектики. Минули часи, коли позиція прокурора в судовому засіданні була визначальною. Минули часи обвинувального ухилу, коли судді всіляко допомагали прокурору. Минули часи, коли адвокати були слабкими й заляканими.
Ситуація, якою вона є
Сьогодні інша ситуація. Ті ж адвокати розправили плечі. Тут адвокатському корпусу допомогла держава своїми непродуманими люстрацією та атестацією. Таким чином, було ослаблено прокурорський і слідчий апарати, але підсилено адвокатський корпус, оскільки найдосвідченіші прокурори та слідчі, звільнені з посад за дискредитивними ознаками, перейшли в адвокатуру. Сьогодні ці адвокати ведуть найбільш складні, резонансні справи.
А новоявлені прокурори, які прийшли на посади за конкурсом, поки що знають лише кримінальний буквар та кримінальну азбуку, але необхідних знань та досвіду не мають. Тягатися їм із прокурорськими «зубрами», що стали адвокатами, доволі складно. І найголовніше, люди стали іншими — більш розвинутими, освіченішими, розкутішими. Вони більше знають про свої права, про Європейський суд з прав людини тощо. Врешті-решт, люди перестали боятися, прокурору з ними стало важче працювати.
В умовах, коли за результатами досудового розслідування прокурор несе подвійну відповідальність як процесуальний керівник цього розслідування, в умовах змагальності сторін у судовому розгляді, в умовах, коли до уваги беруться тільки докази, зібрані в судовому засіданні, в умовах відкритості, коли «дурь каждого всем видна», в умовах, коли потрібно забезпечити дотримання прав і свобод усіх учасників кримінального процесу, бо кожна людина має право і змогу звернутися до Європейського суду з прав людини за захистом, а там промахів не пропустять, прокурор повинен багато чого знати й багато чого вміти. В першу чергу, вміти відповідно до закону доказувати і не перебільшувати. А для цього треба досконало знати закон, прокурорську й судову практики, всілякі роз’яснення законодавства, причому не лише національних судів, а й Європейського суду з прав людини. А ще — необхідність знати безліч міжнародних конвенцій тощо.
Але й цього замало. Раніше кожну справу «витягував» суддя. Він допитував підсудних, потерпілих, свідків і формулював запитання експертам, забезпечував повноту та всесторонність зібраних доказів. Сьогодні це зобов’язані робити сторони процесу. А в зв’язку з цим прокурор повинен уміти контактувати із захисниками, він не може виглядати сірим й убогим порівняно з адвокатом. Прокурор виступає від імені держави, представляє її інтереси, зрештою уособлює в собі державу, тож він не має права бути слабким, бо по-новому оцінюють і саму державу. Принаймні, він повинен знати все те, що знає адвокат. Якщо адвокат посилається на приклади з літератури, прокурор повинен знати їх. Якщо адвокат посилається на наявні досягнення науки, прокурор теж повинен знати їх. Відомо, що людина відкриває свою душу не кожному, а якщо й відкривається, то по-своєму. До того ж, є люди старі й малі, жінки й чоловіки, глухі й сліпі, хворі й каліки і в цьому переліку ще безліч інших нюансів.
Кримінальним процесуальним кодексом України передбачені правила проведення допиту. Але не передбачено, як отримати від людини певну інформацію, якщо вона не бажає або не вміє її надати. Увійти в довіру до людини, зрозуміти її, проникнутися її проблемами — то велике мистецтво. Прокурор повинен знати тонкощі людської психології, безліч її нюансів та видів. Він повинен уміти знайти такі аргументи, такі слова та дії, які б зумовили підсудного, потерпілого чи свідка розкритися і розповісти все те, що він зробив, бачив, чув чи знає.
У розслідуванні обставин діяння велике значення мають експертні дослідження. Видів експертиз сьогодні безліч і з розвитком науки їх кількість та можливості збільшуються. Прокурор повинен уміти користуватися ними, знати їх можливості, як і вміти розпізнати можливості експерта, його знання, досвід та компетентність. Не можна експерту ставити запитання, на які має відповідати сам прокурор або суд. Не можна ставити запитання, які не входять у предмет дослідження або в компетенцію експерта.
Про прокурорську «чуйку»
Раніше, в часи «історичного матеріалізму», запитання експерту формулювалися часто з участю самого експерта. Сьогодні в умовах чесності й відкритості це робити неможливо. Все менше в цьому дійстві беруть участь і судді. Прокурор повинен визначатися сам, хіба що з допомогою спеціаліста. Такі умови змушують його знати тонкощі кожної сфери, предметом якої є експертне дослідження. Він повинен знати судову медицину й судову психіатрію, орієнтуватися в питаннях бухгалтерії та аудиту, фізики й хімії, біології, геології, металургії, машинобудування та безлічі інших сфер людської діяльності.
Тим же Кримінальним процесуальним кодексом України передбачені й правила призначення та проведення експертиз. Передбачено, які з них є обов’язковими і які запитання не можуть ставитися перед експертом. У всьому іншому постановка запиту про експертизу та формулювання запитань до експертів є імпровізацією сторін процесу. А тому, яке запитання поставиш, таку відповідь на нього й отримаєш.
КПК також указує, що на стадії досудового розслідування прокурор є процесуальним керівником з’ясування обставин діяння. А це означає, що він дає вказівки слідчому, контролює його дії, підказує йому. У зв’язку з цим прокурор зобов’язаний бути на голову вищим за слідчого, більше знати й більше вміти.
Звичайно, багато ще чого можна вимагати в кодексах, конвенціях та спеціальній літературі. Але в реальному житті необхідні такі знання і вміння, які не знайдеш у книжках. Вони напрацьовуються роками власної практики, а також шляхом спілкування зі спеціалістами, які мають більше стажу, більше знань і вмінь. Це професійні відчуття, впевненість, або іншими словами, це «нюх», інтуїція. Наприклад, в КПК передбачені такі процесуальні дії, як огляд місця діяння, обшук, обрання запобіжного заходу тощо. Але в кодексі викладені лише правила проведення цих процесуальних дій, а як оглядати, як шукати, коли брати під варту чи вибирати інший вид запобіжного заходу, там не сказано. Про це йдеться в багатьох методичних посібниках, статтях тощо. Але скільки б ти не читав, та до тих пір, поки сам на лобі не наб’єш шишок, зробити так, як слід не зможеш. Щоб правильно, ефективно зробити огляд місця скоєння діяння, провести обшук житла чи іншого володіння особи, правильно й своєчасно обрати міру запобіжного заходу, треба мати досвід. А він набувається шляхом практики, виконання протягом багатьох років відповідних процесуальних дій, а також шляхом спілкування з більш досвідченими фахівцями. Саме з досвідом приходить інтуїція, яка дає усвідомлення впевненості у своїх діях.
Вміння логічно мислити
Велике значення в діяльності прокурора й слідчого має і вміння логічно мислити, будувати логічні схеми, бачити дрібниці, вміти їх аналізувати та систематизувати. Показовим у цьому плані є діяльність Шерлока Холмса. Конан Дойл, звичайно, вигадав цей образ, але він узятий із життя. Це збірний образ кращих слідчих.
Також наші прокурори та слідчі зобов’язані прочитати, а, можливо, й вивчити «Записки сыщика Путилина». Це розповіді першого начальника системної поліції великого мегаполісу ІХ століття Івана Дмитровича Путіліна про розкриття безлічі злочинів за 10 років його діяльності. Вони розкривалися завдяки таланту та вмінню логічно мислити, бачити те, чого інші не бачать, аналізувати й зіставляти.
Вчиняючи ту чи іншу процесуальну дію, досвідчений прокурор рідко коли стоїть перед дилемою: сьогодні її вчиняти рано, а завтра буде пізно, в цьому підкріплена досвідом його майстерність.
Інша проблема: сьогодні майже кожна розумна людина бачить несформованість судової, прокурорської та слідчої систем, обіцяного прориву в боротьбі з корупцією не видно, вбивства відомих людей не розкриваються, розкрадання державних коштів масштабні. На цьому тлі злочинні угруповання, не відчуваючи професійного спротиву, почувають себе досить вільно.
Чому це так? У чому причина? Справа в тому, що протягом останніх 29 років в Україні під гаслами реформування з метою покращення діяльності судових, прокурорських та слідчих органів фактично йде їхнє нищення. Їх позбавляють певних функцій, ускладнюються правила діяльності, звільняють найбільш досвідчених професіоналів. Для чого це робиться — думаю, пояснювати не варто.
І тому не треба дивуватися тому, що протягом багатьох років усі ностворені й «відреформовані» силові структури так і залишилися безнадійними. Розмови про те, що їм хтось заважає — надумані. Силові структури «безплідні» тому, що там немає досвідчених людей, немає професіоналів своєї справи. А сподіватися, що красиві сучасні хлопці й дівчата, які, здається, тільки і вміють, що робити селфі й викрикувати гасла, підуть в атаку на ворога і переможуть — наївно, бо вони «необстріляні», а ведуть у «бій» їх такі ж, як і вони.
Джерело: Юридичний вісник України
