Думка експерта
Провокація злочину. Деякі останні позиції Верховного Суду
Володимир Кістяник, адвокат, PhD
У матеріалі зібрана інформація, яка стосується «свіжої» судової практики Верховного Суду щодо питання провокації злочину.
Щодо критеріїв провокації
Як відзначається в позиції Верховного Суду, викладеній 2 лютого цього року у справі № 161/13738/16-к, заборона провокації злочину належить до загальних гарантій, установлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини, і основоположних свобод. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів, є ряд критеріїв. Під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним критерієм – наявність у суду можливостей перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням вимог рівності та змагальності сторін.
Читайте також: Порушення вимог КПК в корупційних кримінальних провадженнях: істотність vs неістотності
ЄСПЛ зазначив, що підбурювання з боку поліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються лише пасивним розслідуванням злочинної діяльності, а з метою викриття злочину та отримання доказів впливають на особу, схиляючи її до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений (рішення у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року).
Таким чином, у разі наявності, на думку суду, в матеріалах кримінального провадження ознак, притаманних провокації злочину правоохоронними органами, суд має перевірити це в судовому засіданні шляхом безпосереднього дослідження відповідних доказів і лише після цього зробити висновок щодо наявності (відсутності) факту провокації злочину і, як наслідок, щодо допустимості та достатності доказів, наявних у справі, для ухвалення відповідного процесуального рішення.
Сувора регламентація дій правоохоронців
1. Сувора регламентація дій правоохоронних органів. Визначальність у з’ясуванні відповідних питань у частині провокації злочину. Постановою Верховного Суду від 31 січня 2023 р. у справі номер 761/34884/15-к визначено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішеннями у справах «Баннікова проти російської федерації» від 4 листопада 2010 року, «Веселов та інші проти російської федерації» від 2 жовтня 2010 року, «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року, застосування особливих методів ведення слідства, зокрема, агентурних методів, саме по собі не може порушувати права особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний вказаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу схильності особи до вчинення злочину.
Водночас для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів судова практика виробила змістовний та процесуальний критерії. Під першим розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним – наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.
Так, для встановлення факту провокації злочину визначальним є з’ясування питань: чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи в контактах з особою, повторні пропозиції, незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об’єктивні дані про те, що особу було втягнуто в злочинну діяльність і ймовірність вчинення нею злочину була суттєвою.
Завдання суду
2. Що має досліджувати суд у частині провокації злочину.
Як зазначається в позиції Верховного Суду, викладеній у постанові у справі № 127/31729/13-к від 14 грудня 2022 р., суд апеляційної інстанції на виконання вказівок касаційного суду щодо ретельної перевірки доводів сторони захисту з урахуванням позицій, напрацьованих Європейським судом з прав людини стосовно відмежування провокування вчинення злочину, яке суперечить ст. 6 Конвенції, від дозволеної поведінки під час законних таємних методів у кримінальних розслідуваннях (справи «Баннікова проти російської федерації» від 4 листопада 2010 року, «Вєсєлов та інші проти російської федерації» від 2 жовтня 2010 року, «Матановіч проти Хорватії» від 04 квітня 2017 року, «Раманаускас проти Литви» від 20 лютого 2018 року тощо), мав дослідити: Чи існували об’єктивні підозри в тому, що обвинувачений був причетним до злочинної діяльності або схильним до вчинення кримінального правопорушення?
Читайте також: Чи може нечесна людина бути доброчесним суддею?
В який момент була залучена особа до конфіденційного співробітництва: до першої зустрічі з посадовцями (що може свідчити про провокацію) або після того, як посадові особи висунули їй вимоги щодо отримання неправомірної вигоди?
Хто був ініціатором зустрічей – першої та подальших?
Чи носили дії органів правопорядку пасивний характер, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діяли за їхніми вказівками, з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів протиправної діяльності, впливали на суб’єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений?
Чи була особа, яка залучена до конфіденційного співробітництва, залежною від правоохоронних органів?
Джерело: Юридичний вісник України
