Реформа судової системи: більше досягнень чи провалів?

Михайло ЖЕРНАКОВ, співзасновник, директор Фонду DEJURE, експерт з питань реформи судів і юридичної освіти

Реформа судової системи — важливий етап розвитку країни. Що вдалося зробити за останні роки в цьому напрямку, а що зробити треба?

Недавно вчергове прочитав про «перемоги» в судовій реформі від самого автора реформи, донедавна заступника голови Адміністрації Президента Олексія Філатова. Не вважаю, що цими аргументами можна когось переконати, що судова реформа вдалася, але все одно мушу відповісти, бо в переважній більшості тверджень є або маніпуляції, або просто відверта неправда, яка вводить людей в оману. Цитую мовою оригіналу — саме її обрав автор посту.

Міф перший: «Новый раздел в Конституции о правосудии, новые законы о судоустройстве, о ВРП (Высший совет правосудия, — Ред.), о Конституционном Суде, об Антикоррупционном суде, законопроект об адвокатуре — есть. Венецианская комиссия и эксперты Совета Европы по большинству из них — в позитиве, по оставшимся — просто не успели».

Це не так. На розгляд Венеційської комісії документи передавали дуже вибірково, на кшталт «тільки там де треба». Зі згаданого, комісію попросили оцінити лише зміни до Конституції, проект закону про Конституційний Суд та два проекти закону про Вищий антикорупційний суд. До кожного зі згаданих документів були зауваження, які враховані здебільшого щодо закону про ВАКС (в основному — в частині призначення суддів). Зауваження, зокрема щодо призачнення суддів КСУ простою більшістю в парламенті, що ставить їх у залежність від коаліції, не були враховані.

На законопроекти «Про судоустрій…», «Про забезпечення права на справделивий суд», «Про Вищу раду правосуддя» та інші, венеційцям, навіть не дали подивитися перед прийняттям. Банально тому, що там низка порушень стандартів та й просто корупційних схем, і це було б видно.

У цілому — законів прийняли чимало, і там, навіть, були слушні ідеї. Але виписані ці закони були погано, мали корупційні схеми і що ще гірше — були імплементовані.

Міф другий: «Три новых процессуальных кодекса — есть».

Так, але, чи кращі вони за попередні, — питнаня відкрите. Чого варта лише неможливість оскражити в порядку адміністративного судочинства призначення голови ОДА або невідкриття дисциплінраного провадження щодо судді.

Міф третій: «ВРП и ВККС (Высшая квалификационная комиссия судей Украины, — Ред.) без депутатов, чиновников по совместительству — есть. Правила о несовместимости должностей, аполитичности, ограничении одним сроком полномочий — есть. Работать над выполнением правил всеми их членами — надо».

Це взагалі особливий цинізм. Про те, як «вибирають» погоджених заздалегідь членів ВРП, і хто ці люди, які на п’ять квартир заробили в Німеччині «на полуниці», писали вже не раз. Практично те саме — у ВККСУ. Це люди, які провалили судову реформу (саме вони вибрали щонайменше 44 недоброчесних суддів до Верховного Суду) і мають не просто бути звільнені, а й понести за це покарання.

Міф четвертий: «Новый Верховный Суд — есть. Дает серьезные надежды».

Не знаю, кому дає надії «новий» Верховний Суд. Можливо, Фірташу, ЗТМК якого він відмовився повертати державі, чи голові Черкаського апеляційного суду Бабенку, якого, попри прямі докази втручання в роботу судді, ВС залишив на посаді. Чи звільненим суддям Майдану, яких поветрають на посади. А, можливо, Сергію Ківалову, з родичів якого в цьому суді вже можна сформувати колегію, а може, й не одну.

Бо формували «новий» Верховний Суд так, щоб туди прийшли «свої люди», причому не важливо з якою репутацією. Недоброчесних суддів там тепер щонайменше 44 людини — громадяни РФ, порушники прав людини, десятки суддів, які не можуть пояснити свої статки. Очолюють це все старі суддівські боси. А нечисленні судді, які прийшли з­поза меж системи, кажуть про централізацію і відкат навіть тих небагатьох прогресивних практик, які їм вдалося започаткувати.

Міф п’ятий: «Апелляционные суды — без ряда одиозных судей. Дальше качество кадров зависит от конкурсов ВККСУ и дисциплинарной практики ВРП».

А можна пояснити посилання на «ряд» одіозних суддів, без яких тепер апеляційні суди? Чи, бодай, пепелік імен навести. Один А. Чернушенко, з яким у Філатова був особистий конфлікт, — це не ряд.

Для довідки. «Реформа» апеляційних судів відбувалася так: два з них об’єднали, решту — перейменували. Все. Працювати там залишилися ті самі судді, очолюють їх також ті самі голови. Кількість призначених зап’ять років нових суддів в апеляційні інстанції — нуль. Стільки ж у першій інстанції — жодного нового. А якість конкурсів в ВККСУ і дисциплінарної практики ВРП ми дуже добре бачимо.

Міф шостий: «Судейское вознаграждение. Не гарантия от коррупции, но и не стимул к ней. Оказывается, судьям можно нормально платить — и бюджет не лопнул».

Тут дійсно є прогрес. Суддя має отримувати конкурентну на ринку винагороду. Але зарплата 44­м недоброчесним суддям ВС по 200 — 300 тисяч гривень кожному — це мільйони грошей платників податків щомісяця, витрачені всупереч Конституції, яка каже, що суддя має бути доброчесним. Те саме можна сказати й про зарплати членів ВККСУ і ВРП. Ці люди отримують по 225 тисяч грн щомісяця за те, що закривають очі на кричущі порушення і факти недоброчесності й «амністують» Струкових, Бабенків і їм подібних.

Все-таки рівень винагороди має відповідати якості послуг. Цього немає.

Те ж саме про різницю в 15– 20 разів між зарплатами суддів Верховного Суду і суддів першої інстанції. Вона — завелика.

Міф сьомий: «Суды первой инстанции — еще работать и работать над оцениванием и наполнением кадрами. Уравнять судей в зарплатах — надо, и быстрее».

Дуже добре, що автор реформи визнає, що треба «работать і работать» над оцінюванням. Про те, що воно не спрацює, ми говорили (ні — кричали!) ще в 2015 році. І пропонували замість того конкурси на всі посади. Але девіз «ми йдемо своїм шляхом», видно, придумали ще тоді. І попри всяку громадську думку запровадили «оцінювання».

Сам Олексій Філатов говорив, що за результатами оцінювання буде звільнено 30% суддів. Зараз, за результатами оцінки перших 2 409 суддів (приблизно половини), звільнено всього 15 суддів. Це 0,6%, або в п’ятдесят разів менше. А з останньої сотні, що нещодавно проходила оцінювання, жодного суддю навіть не рекомендували звільнити.

Ну й те, що кваліфоцінювання розглядають як спосіб «уравнять» зарплати, а не очистити суддівський корпус — теж дуже показово.

Міф восьмий: «Новые законы об адвокатуре и юридическом образовании».

Це справді потрібно, бо і в адвокатурі, і в правничій освіті проблем чимало. Але останні спроби щодо реформи адвокатури з боку АП (проект № 9055) викликали однозначну негативну оцінку правозахисної спільноти, бо позбавляли адвокатів можливості співпрацювати з правозахисними організаціями. При тому, що адвокати мають тепер, за змінами до Конституції, монополію на представництво в суді. Багато хто просто говорить про те, що зміни робили з метою перерозподілу грошових потоків в адвокатурі.

Як би там не було, добре, що ця адміністрація не встигла «пропхати» хоча б власну версію цих законів. Хоча б тут можна не переробляти, а просто робити.

Міф дев’ятий: «ЕСИТС — из пилотного проекта нужно запустить в масштабе системы».

Скажу чесно, не слідкував детально за впровадженням цієї версії електронного суду. Кажуть, у пілоті вже є корисні сервіси. Добре, якщо так. Але це не повноцінний електронний суд, як, скажімо, в Польщі, де 20 суддів розглядають за чотири роки 10 млн справ. Та навіть електронний документообіг — увже щось. Хоча й запрацювати він мав іще кілька років тому, а його все ніяк не можуть погодити ті самі органи, які «відповідають європейським стандартам».

Міф десятий: «Взаимодействие госорганов в сфере правосудия и органов, которые должны представлять гражданское общество, — пока оставляет желать намного лучшего».

Погоджуся на 100% і нагадаю, що почалося все з того, що ВККСУ масово пропускала на найвищі посади в державі агентів РФ, суддів Майдану, хабарників і порушників прав людей. А потім ще й змінила свої правила всупереч закону так, що робота ГРД (Громадська рада доброчесності, — Ред.) взагалі була паралізована, а «оцінювання» перетворилося на беззмістовний конвеєр.

Міф одинадцятий: «Попытки досрочно сменить состав ВРП и ВККС для того, чтобы вернуть на должности в суде тех, кто этой должности не соответствует; попытки открутить назад реформу через Конституционный Суд и/или парламент. Как говорится, следите за руками обычных подозреваемых».

Так, ми намагатимемося всіма силами змінити склад ВККСУ і ВРП і відкрито про це говоримо. Бо ці склади не лише зганьбили себе, а й витратили п’ять років на ніщо замість реформи.

Ми робитимемо це не для того, щоб «повернути на посади» згаданих 15 суддів. Про таке, навіть, смішно думати. «Розвертати» немає чого. В успіх судової реформи вірять менше 1% громадян.

Склад цих органів потрібно замінити насамперед для того, щоб реформа нарешті зрушила з місця. Щоб вурдалаків у мантіях не пропускали на найвищі посади під розповіді про божу росу. Щоб судді, нарешті, боялися не «дядю» з АП, а порушити норми закону і права людини. Те саме, до речі, стосується йі суддів Конституційного Суду.

А слідкувати за руками дійсно потрібно. Бо в людей з нової політичної влади спокус підмінити реформу контролем над судами буде не менше ніж у попередньої.

Міф дванадцятий: «Без реформы юридического образования, адвокатуры, прокуратуры и органов досудебного расследования — ничего хорошего. Это сообщающиеся с судебной системой сосуды и взаимодействуют они точно, как в физике».

Погоджуюся. Це все напрямки подальшої роботи. І без жодного сарказму кажу, що ми готові співпрацювати як із попередньою так і новою владою для того, аби забезпечити прогрес у цих сферах. Я не маю жодного сумніву в професіоналізмі команди, відповідальної за реформу судів у Порошенка. А мотивація — річ мінлива. Сьогодні ми не погоджуємося, а завт ра — хто знає.

Висновки

У цілому, зроблене можна охарактеризувати так: пророблена колосальна робота, прийняті зміни до Конституції й чимало законів, які містили дуже непогані ідеї. Реалізація їх провалилася, насамперед через відсутність політичної волі до справжніх змін і через тих, кому реалізацію цих змін довірили — ВРП і ВККСУ.

З елементом «політичної волі» розібралися. Ті, хто займався імітацією реформи замість її впровадження, понесли політичну відповідальність. І я впевнений, тих наступників, хто пообіцяє і так само не зробить, чекає такий самий електоральний результат. І добре, що цей інструмент у нас працює.

Тепер справа за зміною тих, хто провалив імплементацію. Обирати нових суддів мають ті, кому довіряють люди — представники громадянського суспільства й іноземні фахівці.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути