Connect with us

Думка експерта

Розуміння сутності національної безпеки: світоглядно-понятійні й науково-теоретичні засади (частина 3)

Дата публікації:

Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Закінчення. Початок ч.1, ч.2

Щодо поняття «національна безпека»

Стосовно ж поняття «національна безпека», в науковій українській літературі сьогодні ще, на жаль, немає єдності в його розумінні. Разом із тим, визначення, що даються, найчастіше перекликаються з положеннями офіційних документів. Так, наприклад, російська наукова парадигма визначає національну безпеку як власне історичні, конкретні національні інтереси і цінності, єдині для всього суспільства, — територіальні, геополітичні й культурні; державні інтереси та цінності — те, що об’єднує панівний клас чи пануючий прошарок суспільства, його еліту; інтереси конкретного режиму — оскільки бувають різні типи режимів у межах тієї чи іншої держави; у цьому випадку в доктрину національної безпеки обов’язково включені відповідні інтереси даного режиму; інтереси конкретного лідера та його безпосереднього оточення. В такого роду підходах, розповсюджених як у науковій літературі, так і в офіційних документах, обходиться ключове уявлення — уявлення про націю. У такий спосіб термін «національна безпека» вихолощується й на перше місце найчастіше висуваються не національні інтереси, а інтереси державної бюрократії, не базові цінності, а такі, що розуміються абстрактно, позаісторичні «особистість» і «суспільство».

З огляду на сучасні тенденції й динаміку розвитку міжсуспільних відносин і на тенденції їх філософського осмислення, найдоцільнішим уявляється підхід визначати національну безпеку як системну властивість, що характеризує здатність державотворчої нації задовольняти разом з іншими народами свої життєво важливі потреби й захищати свої історично сформовані базові цінності. Головним об’єктом системи національної безпеки, наприклад, України варто вважати український та інші братерські йому народи, які мешкають на її території, базовими цінностями — притаманний українцям уклад духовного і громадського життя, історично приналежну їм територію — джерела задоволення духовних і матеріальних потреб.

Воєнна безпека

У системі національної безпеки держави поряд зі стійкістю суспільства, його соціальноекономічною стабільністю, найважливіше значення має воєнна безпека, що залежить від стану збройних сил та інших силових формувань, підтримки оборонної могутності країни на необхідному рівні, установлення сприятливих взаємин з іншими країнами, що виключають конфронтацію.

Із філософської точки зору система забезпечення воєнної безпеки має базуватися на чітких принципах. Дослідження окремих сторін даної проблеми надає підстави стверджувати, що як результат узагальнення максимально можливих аспектів соціальної реальності, висновки із результатів міждисциплінарних досліджень саме вони (принципи) мають виступати відправними моментами в науковому обґрунтуванні й практичній реалізації воєнної складової системи національної безпеки соціальної системи.

Найважливішими, на нашу думку, в оборонному будівництві є наступні принципи.

• Принцип стримування, що може реалізуватися через загрозу нанесення агресору неприйнятного збитку (невідворотної відплати) й дозволяє, що дуже важливо при розрахунках, обґрунтувати кількісну міру активної, тобто постійно задіяної частини оборонного потенціалу збройних сил мирного часу.

• Принцип неприйнятного збитку як гарантовано досяжного рівня фізичного (силового) впливу на цілі й об’єкти супротивника, може бути прийнятий державою як найважливіший критерій, застосовний при аналізі достатності постійно задіяної військової могутності. Дієвість цього критерію в післявоєнні роки була неодноразово підтверджена (досить привести приклад сприятливого розв’язання Карибської кризи, коли США мали сімнадцятикратну перевагу над СРСР у ядерній зброї й у засобах її доставки до цілей (5000 балістичних ракет проти 300).

У той же час розрахунок неприйнятного збитку є наукомістким завданням, а також таким, що досить важко формалізується, оскільки повинен бути обґрунтований склад і властивості «цілей-заручників» потенційного агресора. Але найголовніше — обґрунтований ступінь його сприйняття, що, наприклад, у країн ісламського світу може помітно відрізнятися від США й країн західноєвропейської цивілізації в силу особливостей інфраструктури економіки і релігійно-морального менталітету населення. Варто також враховувати, що в сучасній великомасштабній війні реальний збиток може виявитися жорстокою відплатою для агресора і внаслідок руйнування на його території екологічно небезпечних об’єктів із супутніми людськими й гуманітарно-культурними втратами. У сучасних умовах передбачення агресором цих втрат може виявитися вирішальним фактором його стримування. Узгоджуючись із цими оцінками, можна приблизно визначити сценарні умови відбиття агресії, а отже, необхідні для цієї мети військово-промисловий потенціал країни, мобілізаційні ресурси, найбільш раціональний склад і структуру збройних сил, оборонні замовлення.

• Ще одним принципом стратегічної стійкості, а, отже, і принципом забезпечення національної (воєнної) безпеки є неприховання сил і засобів держави для нанесення неприйнятного збитку агресору (Дзьобань О. П. Національна безпека в умовах соціальних трансформацій (методологія дослідження та забезпечення): монографія. Харків: Константа, 2006. 440 с.). Уявляється, що цей принцип у контексті даної проблеми має полягати в наступному:

— якщо сильнішу й схильну до агресії країну свідомо вводити в оману про реальну військову міць миролюбної країни, то в неї можна викликати або ілюзію легкої перемоги, або прагнення до нарощування військової могутності для того, щоб «перекрити» невизначеності в оцінках обороноздатності своєї потенційної жертви;

— якщо між двома країнами-партнерами (коаліціями) з різних причин має місце політична сторожкість, то приховання хоча б однією зі сторін своєї військової могутності лише загострить між ними почуття взаємної загрози й може викликати невиправдане обопільне нарощування військової могутності впритул до початку «холодної війни»;

— під «всевидючим оком» сучасних технічних і агентурних засобів розвідки приховувати в мирний час «реалізовану в металі» задіяну військову міць сторін політично безглуздо, технічно неможливо й економічно марнотратно.

Формула «неприйнятного збитку»

Таким чином, обравши формулу «Неприйнятний збиток» як головний принцип філософського розуміння стратегії стримування, варто відповісти на запитання: як визначити його необхідний потенціал, який його якісно-кількісний, інтелектуальний і матеріальний зміст чим він конкретно повинен бути наповнений і, головне, якими силами й засобами він досягається? Відповіді на ці запитання можуть бути дані на підставі застосування критерію оборонної достатності. Даний критерій виступає як якісно-кількісна міра відповідності оборонного потенціалу держави рівню військової загрози та стану її економіки. Причому ця триєдність повинна носити не застиглий, а динамічний характер, узгоджуючись зі світовою та регіональною воєнно-політичною обстановкою.

У розширеному (філософському) розумінні даної проблеми доцільно застосувати вже усталений термін, введений у політичну й наукову лексику свого часу Маргарет Тетчер, — «розумна оборонна достатність». Він характеризує не тільки військову могутність, але й високу ефективність політичних та економічних заходів держави, мистецтво дипломатії, здатної використовувати в переговорному процесі ці заходи, а також миротворчі зусилля, спрямовані на забезпечення національної безпеки й зниження військових витрат. Отже, оборонну достатність можна й варто прийняти як основний критерій стратегії стримування.

Оскільки оборона держави не самоціль, а засіб захисту від можливої зовнішньої агресії, то для надійних кількісних оцінок процесів реформування оборонного потенціалу, адекватних оборонній достатності його ключових складових (бойового потенціалу збройних сил, поточних і мобілізаційних можливостей військово-промислового комплексу), потрібна незалежна оцінка того, хто, коли і чим загрожує національним інтересам та безпеці держави. Іншими словами, необхідно знати «вектор загроз», а також, що вкрай важливо, спосіб недопущення чи припинення агресії в початковій фазі. З точки зору філософської категорії «якість» відповіді на ці питання, на нашу думку, дають поняття воєнна небезпека, воєнна загроза, стратегічний паритет і воєнно-стратегічна стійкість. У контексті даної проблеми є необхідність визначитися із сутністю даних дефініцій та похідних понять і категорій.

Воєнна небезпека — особливий стан відносин між двома і більше країнами (союзами), що характеризується сукупністю постійно задіяних і потенційних політичних, економічних, військових, інших сил, засобів і факторів, здатних при несприятливих (навмисно створених (необхідних) чи випадкових) умовах та їх сполученнях між собою призвести до війни (воєнного конфлікту). До числа основних задіяних факторів війни слід віднести армію, військово-морський флот, військові інфраструктури на театрі воєнних дій, поточне військове виробництво. До потенційних факторів війни доцільно віднести виробничі можливості військово-промислового комплексу в особливий (передвоєнний і воєнний) період з урахуванням реконверсії й асиміляції цивільного виробництва, запаси озброєння й військової техніки, військовозобов’язаних громадян, держав-союзників і супротивників у війні.

Рівень воєнної небезпеки кількісно визначається величиною воєнної могутності держави-агресора (коаліції агресорів). У той же час, він є відносною величиною, що залежить від військової могутності конфронтуючої сторони (коаліції). Так, наприклад, слабка у воєнному відношенні країна для могутньої держави небезпечна лише теоретично. Але якщо вона входить у союз (коаліцію) з іншими країнами, то може виявитися небезпечною, якщо втягне у воєнний конфлікт своїх союзників (конкретний практичний прояв другого закону діалектики). Отже, рівень воєнної небезпеки варто розглядати лише в системі міжнародних відносин.

Воєнна небезпека, на думку автора, носить абстрактний характер, якщо не конкретизується іншим військовим показником — воєнною загрозою. Наприклад, будь-яка ядерна держава є потенційно небезпечною для всіх держав світу, однак це зовсім не означає, що вона комусь загрожує. Під воєнною загрозою слід розуміти процеси цілеспрямованого і прискореного перетворення потенційних факторів війни в задіяні фактори (трансформація можливості в дійсність) з одночасною активізацією останніх. Іншими словами, воєнна загроза є своєрідним індикатором воєнної небезпеки, «лакмусовим папірцем», що характеризує її перехід від потенційного в задіяний стан. Важливо зазначити, що ступінь воєнної загрози в теоретичних оцінках є векторною величиною, модуль якої може змінюватися від величини, близької до нуля, до одиниці. Нулю відповідає безпека відносин, наприклад, між союзними країнами, одиниці — грань або початок війни агресора з його жертвою. При цілеспрямованій підготовці до війни країна-агресор різко збільшує чисельність армії і форсує виробництво озброєння, підвищує бойову готовність збройних сил, підсилює цивільну оборону й дипломатичну діяльність для політичної ізоляції своєї потенційної «жертви», шукає нових союзників, активізує усі види розвідки тощо. Реагуючи на це, відповідних заходів вживає і протилежна сторона.

Зі сказаного вище випливає цілком логічний висновок про те, що величина необхідного оборонного, насамперед бойового, потенціалу держави залежить не стільки від рівня потенційної небезпеки, що виходить, наприклад, від провідних, особливо ядерних держав світу, скільки від ступеня воєнної загрози, що виходить від агресивно налаштованих держав та їхніх союзників.

Під стратегічним паритетом (стратегічною рівновагою, «рівністю у м’язах») будемо розуміти зразкову кількісно-якісну симетрію конфронтуючих сторін у силах і засобах для ведення збройної боротьби, насамперед, у ядерному і звичайному високоточному видах зброї. До недавнього часу стратегічний паритет військовими колами провідних держав світу визнавався основним мірилом достатності воєнних потенціалів сторін, найважливішим стратегічним фактором стримування агресії. У той же час, він став основним стимулятором військово-технічного змагання великих ядерних держав у роки «холодної війни». Після подій 2013—2015 років у Криму й на сході України світова політична практика наглядно свідчить про те, що провідні світові держави повертаються до проблеми збереження стратегічної рівноваги як до пріоритетної для збереження миру й безпеки.

Під воєнно-стратегічною стійкістю будемо розуміти стан воєнних потенціалів протиборчих сторін, при якому жодна з цих сторін не може сподіватися на досягнення політичної (кінцевої) мети війни без заподіяння неприйнятного збитку для себе. Неприйнятний збиток стає можливим внаслідок високої бойової могутності сучасного озброєння і порівняно високої екологічної вразливості економічно розвинених держав світу.

Таким чином, воєнно-стратегічна стійкість, на відміну від стратегічного паритету, може зберігатися при істотно різних кількісних складах сил і засобів сторін. Це створює реальні, обопільно усвідомлені миротворчі передумови до поетапного зниження військового протистояння при мінімально можливому рівні взаємного силового стримування.

Оборонний потенціал, або «Річ у собі»

Визначившись із потрібними категоріями (розглянуті категорії мають переважно політологічне забарвлення, однак підкреслимо, що саме в цьому проявляється праксеологічна функція філософського знання, коли сутність абстрактних філософських категорій «розгортається» у конкретному змісті і знаходить безпосереднє відображення у практиці соціокультурного буття), є сенс перейти до з’ясування змісту головного компонента оборонної достатності — оборонного потенціалу. У певній низці досліджень він є не більше, як «річ у собі».

Безперечним є те, що його основою, його задіяною частиною є боєздатні й боєготові збройні сили і військово-промисловий комплекс. Саме вони повинні забезпечувати досягнення ефективного стримування агресії за мінімально необхідного (розумного) рівня витрат матеріальних і людських ресурсів. Дати тут йому сувору математичну оцінку не представляється можливим, оскільки вона залежить від великого числа різноманітних фізичних і духовних факторів.

На жаль, донині кількісний підхід до обґрунтування оборонної достатності й розрахунку відповідного їй оптимального оборонного потенціалу повною мірою не розроблений і носить лише декларативно-інтуїтивний, а не змістовний характер. Тому важко заперечити авторам, які й сьогодні посилаються на точку зору провідних американських політологів 90-х і стверджують, що є ознаки того, що й самі офіційні особи країн СНД затрудняються з вкладенням конкретного змісту в риторику, використовувану для характеристики нової доктрини, і зіштовхуються з проблемою визначення «достатності» так, щоб це стало чітким керівництвом для військових чиновників, які повинні перетворити установки і вимоги соціально-політичної частини доктрини в їхні військово-технічні похідні. Помітимо, однак, що і західні фахівці навряд чи уявляють, як це робиться. Було б набагато простіше оцінювати оборонну достатність і відповідний їй оборонний потенціал, якби держави світу у воєнних доктринах проголосили принцип відмови від превентивного удару по будь-якому потенційному супротивнику, від розгрому його економіки й військово-промислового комплексу, від анексії території. Але для того, щоб ці принципи користувалися безперечною довірою, необхідні ефективні механізми міжнародного контролю й обмеження. Адже напередодні можливої агресії ззовні й у ході її відбиття ці принципи, офіційно проголошені воєнно-політичним керівництвом якої-небудь держави, можуть виявитися відкинутими, оскільки спокуса швидкої перемоги може взяти верх над здоровим глуздом і тверезою оцінкою наслідків війни, а тим більше над зобов’язаннями перед світовим співтовариством про прийняті «правила» ведення війни. Тому потенціал, що відповідає «оборонній достатності», як розумна міра готовності держави до стримування й відбиття агресії, повинен бути обмежений строго контрольованими фізичними, а не декларативними межами воєнної могутності.

У першому наближенні встановити величину оборонного потенціалу можна за допомогою таких макропоказників, які стосуються валового внутрішнього продукту (ВВП) й питомої чисельності збройних сил (витрат на збройні сили) з урахуванням географічних та інших особливостей держави (при цьому, найбільш прийнятним основним макроекономічним показником вважається рівень витрат на національну оборону, визначений у розмірі 3,5%.від ВВП). Велике значення в реалізації оборонного потенціалу як інструмента стримування мають способи його бойового використання. Фахівці вважають, що в звичайній війні найкраще стримування агресора за формулою неприйнятного збитку й оборонної достатності досягається за двома сценаріями:

1. Нанесення агресору неприйнятного збитку шляхом розгрому його угруповань до початку вторгнення. Такий сценарій виключає великі втрати серед мирного населення, однак доступний лише для могутньої у військовому відношенні держави.

2. Нанесення неприйнятного збитку військово-економічному потенціалу агресора. Його супроводжують великі втрати серед мирного населення, але він більш придатний для слабкої у воєнному відношенні держави.

Ці сценарії можна прийняти як субкритерії оборонної достатності, використовуючи їх для оцінок заходів стримування агресії при подальшому аналізі національної й регіональної безпеки. Реагуючи на можливу критику деяких пацифістськи налаштованих вчених, політиків і публіцистів, особливо «борців» за права людини, можна відзначити, що відповідний «неприйнятний збиток» від збройного конфлікту зовсім не аморальний. Він є природною властивістю й рефлексом активного самозахисту. Моральний осуд будь-якої держави тільки за те, що вона постійно готується до активного самозахисту, виходячи з оцінки зовнішніх загроз й акцентована на оборону, а не на наступ, виглядає звичайним святенництвом. «Застосування цих правил до міждержавних і навіть міжнародних відносин було б дивним змішенням понять, що доводить лише нерозуміння тих основ, на яких базуються ці вищі моральні вимоги», — писав М. Я. Данилевський, підкреслюючи, що вимога морального образу дій є не що інше, як вимога самопожертви. Самопожертва є вищим моральним законом. Але держава й народ суть явища плинні, існуючі тільки в часі, і, отже, лише на вимозі цього їхнього тимчасового існування можуть ґрунтуватися закони їхньої діяльності, тобто політики. Цим стверджується тільки, що всякому своє, що для всякого розряду істот і явищ є свій закон. «Око за око, зуб за зуб», — суворе право, — ось закон зовнішньої політики, закон відносин держави до держави. Тут немає місця закону любові і самопожертви. Не до місця застосований, цей вищий моральний закон приймає вид містицизму і сентиментальності.

Конфліктна ситуація

В основі будь-якої суспільно-соціальної діяльності лежать інтереси окремих особистостей, формальних і неформальних угруповань, соціальних груп, класів, суспільства в цілому. Взаємодія таких інтересів, що виражають їхні погляди й прагнення, нерідко протікає в гострій, конфліктній формі. Таким чином є нагальна необхідність проаналізувати сутність і зміст конфлікту, а також структуру оцінки конфліктної ситуації на міждержавному рівні.

У загальному випадку конфлікт — це пряме зіткнення протилежних чи несумісних інтересів, поглядів, прагнень, що призводить до особливої форми взаємин між суб’єктами і їхнім особливим поводженням у процесі розвитку конфліктної ситуації. В основі будь-якого конфлікту, як правило, лежать ті чи інші політичні, економічні, національно-етнічні, територіальні і релігійні протиріччя. Єдність і боротьба цих протилежностей, що розвиваються у формі конфліктної ситуації, є обов’язковим елементом й основою будь-якого процесу.

Сценарії великих політичних, соціальних та інших конфліктів, в основі яких лежать несумісні інтереси й прагнення, можуть закінчуватися гострою кризою чи катастрофою, що приводять відносини конфліктуючих сторін в якісно новий стан. У силу об’єктивних і суб’єктивних обставин Україна виявилася втягненою в такий конфлікт, тому, саме такі конфлікти, заслуговують на особливу увагу. В контексті цього доцільно вести мову про деякі загальні цілі й напрямки вирішення складних міжнародних проблем, серед яких пріоритетне місце займають:

— пошуки умов і способів запобігання конфліктів, їхньої локалізації і припинення на самих ранніх стадіях зародження;

— адекватна оцінка конфліктної ситуації;

— недопущення катастрофічних наслідків воєнного конфлікту, особливо у формі великої війни.

Зокрема, можна припустити наступну структуру оцінювання конфліктної ситуації на міждержавному (міжнародному) рівні: джерело й рівень відповідної загрози, можливі способи її нейтралізації; розташування сил у регіоні і на міжнародній арені на тлі розглянутих протиріч; можливість (імовірність) виникнення конфлікту і дій, що порушують стабільність у регіоні та світі; характер, учасники й можлива схема ескалації конфлікту; співвідношення можливого конфлікту з національно-державними інтересами суб’єктів відносин; можливі наслідки конфлікту; вплив конфлікту на стабільність міжнародних відносин, міжнародну безпеку; відношення до конфлікту світової громадськості; відповідність дій кожної з конфліктуючих сторін нормам міжнародного права. Використання перерахованих факторів оцінки дозволяє в принципі прогнозувати конфліктну ситуацію, її ймовірні напрямки розвитку, оцінювати і навіть виробляти пропозиції з керування конфліктом.

Найбільш складним у змістовному плані є воєнний (збройний) конфлікт, що є вищою й останньою стадією соціально-політичного протистояння. Він завершує ланцюжок «криза — кульмінація — розв’язка» у динамічному сценарії поводження конфліктуючих сторін. Це означає, що на всіх етапах і стадіях розвитку соціально-політичного протистояння механізми безпеки й компромісного розв’язання протиріч так і не були затребувані.

Збройний конфлікт, як форма розв’язання протиріч між державами, різними соціальними групами та політичними угрупованнями, представляє собою будь-яке пряме збройне зіткнення спеціальних організацій суб’єктів конфліктних відносин. У цьому сенсі будьяка війна завжди представлена збройним соціальним конфліктом, однак не кожен збройний конфлікт є війною. Джерела соціальних конфліктів, сценарії яких на заключних стадіях таять у собі небезпеку переростання в збройний конфлікт, визначаються особливою групою найважливіших інтересів. Ці інтереси на державному рівні формують поняття й умовиводи про національну безпеку і її зв’язок з національними інтересами. Захист і задоволення національних інтересів на міжнародній арені пов’язані з поняттям міжнародної безпеки і стратегічної стійкості чи стабільності, про які йшла мова вище.

Висновок

Підсумовуючи викладене варто зазначити, що спроби емпіричного вирішення сучасних проблем забезпечення національної безпеки, багато з яких за змістом і масштабами не мають аналогів в історії, у переважній більшості випадків не дають бажаних результатів, а іноді навіть посилюють негативні наслідки. Тому, є сенс широко застосовувати більш високий (теоретичний) рівень, де об’єкт досліджується з точки зору його основних, (суттєвих) зв’язків і відносин. Лише за умов такого підходу можна створити науково відпрацьовану систему знань про національну безпеку, сформувати закономірності її буття в їх системній єдності й цілісності.

Таким чином, створити, і, головне, реалізувати в сучасних умовах ефективну стратегію безпеки, яка гарантуватиме захист особистості, суспільства й держави від різноманітних загроз, неможливо без глибокої наукової розробки фундаментальних проблем організації й розвитку людського суспільства, вивчення природи його інтересів та протиріч, механізмів їх розв’язання практично неможливо. А це пов’язане з необхідністю адекватного розуміння на рівні філософської рефлексії основних понять, категорій та дефініцій, які розкривають сутність і зміст основних методологічних засад забезпечення національної безпеки.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Раді необхідно прийняти закон про космічну програму України – нардеп Кисилевський

Опубліковано

on

Робота підприємств космічної галузі України вимагає термінових перетворень, які передбачають зміни в законодавство. Про це в середу, 14 квітня, заявив заступник голови комітету Верховної Ради з економічного розвитку Дмитро Кисилевський, виступаючи на засіданні парламенту.

“Нинішній фінансовий стан, організаційно-правова форма і модель управління державними космічними підприємствами є незадовільними. І ми повинні створити законодавчі підстави для змін”, – підкреслив він.

Депутат нагадав, що раніше Рада підтримала кілька ініціатив, що стосуються космічної галузі: прийняла закон про приватний космос, що дозволяє приватним компаніям займатися космічною діяльністю, і закон про погашення заборгованості по зарплаті на дніпровському об’єднанні “Південмаш”, який дозволив працівникам флагмана української космічної галузі отримати зарплату за 10 місяців.

“Але найважливіші рішення по космосу попереду”, – заявив Кисилевський. Першим таким рішенням він назвав прийняття нової космічної програми України. Країна вже 5 років живе без документа, що визначає пріоритети держави в космічній сфері, підкреслив заступник голови комітету ВР з економрозвитку.

Програма повинна містити перелік проектів, обсяги фінансування, завдання вченим, уточнив він. “Космічна сфера не може управлятися раптовими рішеннями. Бо розвиток цих технологій планують на 15 – 20 років вперед. Завдання уряду і космічного агентства – підготувати документ. Наше завдання – прийняти його законом”, – заявив народний депутат.

Він також наголосив на важливості бюджетного фінансування прийнятих космічних програм. За його словами, у всьому світі космос розвивається в основному за гроші урядів. “Всі ми обговорюємо Spase X Ілона Маска. Так, це приватна компанія, але вона виконує замовлення NASA, на державні американські гроші. В українському КБ Південного частка експорту 90%. В Південмашу – 75%. Тобто вони існують в основному за кошти урядів інших країн. А українська держава не замовляє у них фактично нічого. Тому коли будемо працювати над бюджетом, повинні бути послідовними і передбачити там ті кошти, які ми самі визначимо в космічній програмі”, – резюмував Кисилевський.

Нагадаємо, раніше Дмитро Кисилевський звернувся до Кабінету міністрів з ініціативою розблокувати 90 млн грн для добудови та запуску українського космічного супутника “Січ 2-30”, наміченого на кінець поточного – початку наступного року.

Ці гроші знаходилися на рахунках КБ “Південне” (м. Дніпро) і раніше були взяті в кредит під інший проект, реалізація якого в даний час зупинено. Кабмін на своєму засіданні 7 квітня ухвалив відповідне рішення.

Читати далі

Думка експерта

Предлагаемые условия контракта Украины с Alstom недопустимы – Кисилевский

Опубліковано

on

Предложение французского концерна Alstom о локализации в Украине производства на уровне 15% в рамках готовящегося контракта на поставку грузовых локомотивов выглядит как проявление пренебрежения и высокомерия. Такое мнение в среду, 31 марта, выразил заместитель председателя комитета Верховной Рады по экономической политике Дмитрий Кисилевский на своей странице в соцсети Facebook.

Он напомнил, что ранее в СМИ появилась информация, что Украина готовит контракт на закупку электровозов у компании Alstom. Как выяснилось из официального ответа Мининфраструктуры Украины, на переговорах по данному вопросу обсуждается локализация 15%.

Вместе с тем Alstom поставит испанскому национальному железнодорожному оператору Renfe 152 электропоезда X’Trapolis  с локализацией 80%, согласно сообщениям зарубежных СМИ.

Поэтому в случае необходимости утверждения этой международной сделки парламентом 15%-я локализация встретит критику народных депутатов, предупредил Д.Кисилевский.

“А чиновники, которые рискнут подписать подобный договор, должны быть привлечены к ответственности за ущерб национальным экономическим интересам”, – подчеркнул он.

По словам замглавы комитета ВР, переговорам о 15% локализации особого цинизма добавляет тот факт, что украинские производители ж.д. транспорта проходят худший период за все годы независимости.

Так, на Крюковском вагоностроительном заводе, флагмане отрасли, за январь-февраль произведено всего 70 грузовых вагонов составил  – это в 6 с лишним раз меньше, чем за январь-февраль прошлого года.

В целом по Украине выпуск грузовых вагонов и платформ в январе-феврале 2021 г. упал на 75%, т.е. в 4 раза по сравнению с январем-февралем 2020 года – до 184 ед., по данным Госстата.

Напомним, 21 июля 2020 г. ВР приняла в первом чтении законопроект №3739 о локализации промышленного производства при  закупках зарубежного оборудования для госкомпаний и госучреждений.

По мнению представителей промышленных предприятий, окончательное принятие документа относительно обязательного производства в Украине части закупаемой за рубежом машиностроительной продукции даст импульс привлечению масштабных инвестиций в национальную экономику.

Читати далі

Думка експерта

Електронне суспільство знань: досвід інноваційного розвитку та правнича стратегія відомого освітнього закладу з Рівненщини

Опубліковано

on

Сьогодні можна сміливо говорити, що нинішній стан прагматичного розвитку українського суспільства безпосередньо пов’язаний з освітою і наукою. При цьому слід особливо акцентувати увагу на тому, що цивілізаційний стратегічний вибір і нова інноваційна політика одного з кращих закладів вищої освіти Рівненщини реально засвідчує важливість освіти і престижність сучасних професій, які обирають студенти цього ВНЗ. В даному дослідженні автори пропонують узагальнені результати діяльності освітнього колективу Рівненського аграрного коледжу Національного університету біоресурсів і природокористування, який впроваджує в навчальний процес новітні інноваційні професії і спеціальності, пов’язані з поширенням нових ідей «Індустрії 4.0», «Четвертої промислової революції» та «Сонячного суспільства знань» в еру асиметричної електронної трансформації.

Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету


Микола МАЛІЙ,
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

 

Електронна інженерія

На початку ХХІ століття людство вступило в нову стадію свого розвитку — трансформаційний період розбудови електронного суспільства знань. Найрозвиненіші країни світу, зокрема, США, Канада, Велика Британія, Франція, ФРН, Італія, як і Китай, Південна Корея, Сінгапур та Японія вже піднялися на його перший рівень. Розуміння того, що електронне суспільство знань знаменує створення нової цивілізації і веде до сутнісних змін у системі сучасних культурних, освітніх, наукових і праксеологічних трансформацій дозволяє державам світу досягати вершин цивілізаційного розвитку. Очевидно, що в міру свого поглиблення електронне суспільство знань усе більше стає надбанням масової суспільної свідомості громадськості.

Передчуття й осмислення неминучості крутого повороту в історичних долях людства, пов’язаного з переходом до нової електронної цивілізації, помітно вже в працях таких мислителів першої половини минулого століття, як Д. Белл, К. Кларк, Дж. Мартін, Й. Масула, Ф. Махлуна, Д. Шепка, О. Шпенглер та багатьох вчених Австралії, Великобританії, США, Японії тощо. Сьогодні людство реально стало свідком настання суспільства інформації, електронних послуг, суспільства з новим електронним правом, новою електронною економікою й ІТ-технологіями. Світ буквально просочений інформацією. За словами австралійського психолога та соціального дослідника Мак-Кая, «світ тоне в потоці інформації, а людей запрошують скористатися швидкісними інформаційними супермагістралями».

Пріоритети і загрози електронного суспільства

Що ж таке інформація, яка її сутність, які пріоритети і загрози несе в собі електронне інформаційне суспільство? Латинське кореневе слово «інформо» передає думку про надання форми чомусь: це як гончар формує глину й створює оригінальні мистецькі шедеври. Тому слово «інформувати» деколи визначають як «формувати свідомість», «впливати на мислення або виховувати його».

Якщо колись інформація була лише засобом досягнення певної мети, то тепер кінцевою метою стало саме володіння нею. Цю манію володіння інформацією живить сьогодні злива таких сучасних засобів електронного дистанційного зв’язку, як всесвітні мережі, мобільний телефон та персональний комп’ютер. Ці засоби, методи і технології по праву вважаються символами й талісманами електронної інформаційної доби. Ніколас Негрононте з Массачусетського технологічного інституту в зв’язку з цим зазначає, що «праця на комп’ютері перетворилася з технічного процесу в спосіб життя».

Вважаємо, що питання автоматизації, комп’ютеризації, інформатизації тісно пов’язані також і з завданнями інформатизації освітнього процесу, гуманітаризації змісту освіти та гуманізації навчального процесу з огляду на те, що до найголовніших гуманітарних проблем сьогодні відносяться соціально-економічні, еколого-правові, проблеми спілкування, доступу до знань, отримання, опрацювання, зберігання, передавання, подання й використання інформації про навколишній світ, про людину і суспільство, культуру і традиції народів, що можливо лише в умовах широкого впровадження та систематичного використання нових інформаційних технологій навчання. Тому інформатизація освіти в Україні має бути спрямована на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, вдосконалення форм і змісту навчального процесу, впровадження комп’ютерних методів навчання та тестування.

Підбиваючи підсумок озвученого вище, слід акцентувати увагу на тому, що конвергенція сонячного суспільства знань — це глобальна освітня стратегія, тактика і мистецтво розбудови світоглядно-філософської, соціально-правової, інноваційно-комунікаційної інженерії нового електронного тисячоліття.

Креативний потенціал Рівненського коледжу

Відповідно до реалізації концептуальних засад викладеного вище в даному розділі розглянемо прагматичну модель цивілізаційного розвитку, яка вже діє в одному з регіональних вузів України. Слід зазначити, що за свою багаторічну (70 років) історію становлення і розвитку колектив коледжу зумів створити, зберегти й продовжує розвивати потужний інноваційний потенціал педагогічного колективу, лабораторно-комп ’ютерно ї бази та багаточисельної армії студентства, оскільки вуз славиться високим рівнем надання інноваційних освітніх послуг відповідно до потреб та вимог Індустрії 4.0, Четвертої промислової революції і електронного суспільства знань.

Очевидно, що потреби та вимоги розвитку електронного суспільства знань ставлять перед освітою, наукою та практикою нові цілі й завдання, визначають відповідні пріоритети інноваційного цивілізаційного розвитку. Усвідомлюючи тенденції світового розвитку електронної цивілізації керівництво і педагогічний колектив коледжу постійно дбають про необхідність формування нових спеціальностей і спеціальних дисциплін, які тісно пов’язані з інноваціями, креативністю, новітніми електронними технологіями.

Відомо, що за роки свого існування аграрний коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України за змістом і якістю професійної освітньої діяльності посідає одне з провідних місць у системі підготовки кадрів нашої країни. Цей навчальний заклад по праву може пишатися гарними звичаями, традиціями та історичними віхами становлення і розвитку освітнього закладу. Фактично завдяки наполегливій повсякденній праці, мудрості досвіду, відданості справі педагогічний колектив цього навчального закладу є одним з найкращих в системі освіти як Рівненщини, так і України. Його здобутки та надбання свідчать про те, що в ньому здавна формувався потужний інтелектуальний потенціал нашої держави, оскільки тут готують економістів, фінансистів, товарознавців, бухгалтерів, комівояжерів, правників, програмістів, землевпорядників, картографів, геодезистів, проектувальників, будівельників, дизайнерів, які створюють основи світоглядної колиски української ідентичності, духовної основи нашого народу, який забезпечує виведення освіти, культури, науки, економіки держави на новий світовий рівень.

Усе це свідчить про те, що наполеглива праця тисячного педагогічного колективу багатьох поколінь, забезпечується вмілою й ефективною управлінською майстерністю його керівника заслуженого працівника та відмінника освіти України, академіка інженерної академії України, Ярослава Петровича Корсуна. Старанністю професорсько-викладацького складу та студентської молоді в навчанні, науково-дослідницькій діяльності, спорті цей унікальний освітній острівець перетворено в одного із лідерів освітньої України. В багатьох напрямах освітньої, дослідницько-конструкторської, навчально-виховної діяльності цей заклад за свою 70-річну діяльність став чудовим прикладом для наслідування, оскільки має повне право пишатися своїми здобутками, надбаннями в підготовці нової генерації духовного, інтелектуального і професійного цвіту нації.

Слід зазначити, що стратегічним напрямом розвитку коледжу є створення гнучкої моделі цивілізаційного розвитку, яка б давала можливість оперативно реагувати на потреби й запити суспільства в тих чи інших новітніх спеціальностях. Наразі цей освітній заклад готує фахівців з таких пріоритетних спеціальностей, як планування сільськогосподарського виробництва, гідромеліорація, промислове та цивільне будівництво, землевпорядкування, організація заготівель і товарів нової сільськогосподарської продукції, програмування для ЕОТ і АС, спорядження будівель і споруд та будівельний дизайн.

Історія і сьогодення

За минулі роки Рівненський аграрний коледж пройшов славетний шлях свого становлення й розвитку від бухгалтерської школи до одного із найпрестижніших вузів краю. Вперше відкривши свої двері в далекому 1952 році, навчальний заклад підготував понад 50 тисяч фахівців.

Заразом закцентуємо ще й на тому, що застосування в цьому коледжі сучасних дидактичних педагогічних інноваційних технологій та новітніх технічних засобів навчання дозволяють проводити підготовку фахівців європейського рівня за спеціальностями, які стовідсотково забезпечені працевлаштуванням на сучасному ринку праці. Крім того, під час навчання в коледжі студенти отримують посвідчення водія категорії «В» та свідоцтво кваліфікованого фахівця.

Характерною ознакою навчально-виховного процесу в цьому закладі вищої освіти є поєднання історичних традицій, професійного досвіду та новітніх інновацій. А на щорічних педагогічних читаннях із метою підвищення фахового рівня педагогічних працівників обговорюються найактуальніші питання тенденцій розвитку цивілізації з професійно орієнтованих дисциплін. На такі заходи традиційно запрошують провідних фахівців нашої держави в галузі філософії, права, економіки, фінансів, архітектури, дизайну, землевпорядкування, будівництва, кібернетики, інформатики, програмування тощо.

Науковий погляд на електронне майбутнє України

Нещодавно в Рівненському коледжі Національного університету біоресурсів і природокористування України відбувся надзвичайно цікавий науковий форум присвячений оригінальній темі «Освіта та наука електронного тисячоліття». До участі у ньому були запрошені відомі вчені Міжнародного карпатського університету, Європейського університету управління, безпеки та інформаційно-правових технологій, Інтелектуального форуму «Єдина Європа» та Київського університету права НАН України. В педагогічних читаннях взяли участь провідні фахівці правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ» та ТОВ «АРМАТЕХ-СЕРВІС», що є потужним офіційним сервісним партнером найбільшого виробника насосного обладнання в світі GRUNDFOS (Данія). Під час форуму розглядалися й питання, пов’язані із поширенням нових ідей четвертої промислової революції, Індустрії 4.0 та суспільства знань у світі — від історії становлення міждисциплінарного напряму електронної комунікації до закономірностей прийняття індивідуальних рішень та впровадження соціально-комунікаційних інноваційних електронних технологій в освітню й наукову діяльність.

Доповідачі у своїх виступах розповіли про дослідження щодо соціально-правових, інноваційно-комунікаційних, інформаційно-комп’ютерних аспектів життєдіяльності людини, суспільства, цивілізації. Навели цікаві факти про глобальні цивілізаційні зміни в третьому тисячолітті. Також було порушено велику кількість надзвичайно актуальних питань, які стосуються не лише перспектив розвитку окремих країн та регіонів, але й зовсім специфічних проблем інноваційного розвитку освіти, науки, культури, медіасфери, медицини тощо. Зокрема, під час проведення майстер-класу акцентувалася увага на тому, що світова спільнота на початку ХХІ століття остаточно перейшла до формування конвергенції сонячного суспільства знань. Це обумовлено тим, що як справедливо зазначає засновник і президент Давоського форуму у Швейцарії К. Шваб, що сьогодні новітні ідеї, інновації, сучасні знання, навики й наукові розробки стали наріжним каменем, фундаментальною основою розбудови культури, освіти, науки та економіки провідних країн світу. А це значить, що сучасна креативна освіта, наука і практика нового електронного тисячоліття вимагають використання в повсякденній діяльності засобів критичного мислення, ноозасобів, методів спеціального аналізу прийняття оптимальних якісних рішень й електронних технологій ситуаційного управління реагування як на типові, так і на екстремальні, кризові ситуації.

Людина — єдина істота в світі, яка може критично мислити і приймати адекватні правильні рішення. І саме такі сучасні освітні заклади яким є Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України — це ідеальне середовище для навчання, дослідницької творчої діяльності та розвитку такого мислення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram