Connect with us

Думка експерта

Розуміння сутності національної безпеки: світоглядно-понятійні й науково-теоретичні засади (частина 2)

Дата публікації:

Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Продовження. Початок

Фундаментальні інтереси й цінності

Оскільки зовнішнє середовище в умовах сучасних глобалізаційних процесів є вкрай неоднорідним, то й інтереси стосовно його компонентів істотно відрізняються. Незважаючи на це, вважається за доцільне підкреслити, що при взаємодії з будь-яким актором постійними залишаються фундаментальні інтереси, якими за всіх часів, для всіх держав і суспільств є територіальна цілісність, незалежність, або політичний суверенітет, економічний розвиток і процвітання, збереження існуючого політико-економічного режиму. Беттлер А. до фундаментальних інтересів цілком обґрунтовано пропонує віднести й підтримку національно-культурної самобутності країни — феномен, для визначення якого на Заході використовують термін «identity» (Бэттлер А. Национальные интересы, национальная и международная безопасность. Полис. 2002. № 4. С. 152). Даний термін останнім часом усе частіше використовується в публікаціях дослідників проблем безпеки, однак у вітчизняній науковій парадигмі слово «ідентичність» здебільшого вживається у значенні «схожість».

Крім фундаментальних інтересів і цінностей мають місце стратегічні й тактичні інтереси. Ці інтереси є динамічними, мінливими, вони постійно коригуються, залежно від міжнародної обстановки, що складається. Їхня реалізація покликана збільшити ступінь задоволення фундаментальних інтересів даної держави, наприклад, розширити її територію за рахунок інших держав, забезпечити контроль над певними суб’єктами світової політики, дозволити нав’язувати іншим свою систему правління, цінності тощо. Однак сам по собі інтерес не перетворюється в конкретну діяльність (політику), оскільки конкретна політика починається тоді, коли інтерес трансформується в мету. Спільність між інтересом і метою полягає в тому, що й те, й інше віддзеркалює об’єктивні потреби суспільства; розбіжність — у тому, що інтерес просто усвідомлюється, а мета припускає суб’єктивну діяльність через інституціональні механізми суспільства або держави. Мета — це інтерес у дії. Отже, на нашу думку, зовнішню мету можна розглядати як деякий закон, що визначає характер діяльності і спосіб дії соціального суб’єкта в умовах зовнішнього соціополітичного (соціокультурного) середовища. Іншими словами, суспільні й державні цілі в сфері національної безпеки втілюються в категорії «діяльність щодо забезпечення безпеки», що, в свою чергу, описується (а на практиці — здійснюється) за допомогою ланцюжка термінів — «дія», «вплив», «взаємодія», «відносини», «активність». Сукупність соціально-політичних явищ, які виражаються через категорію діяльності, в контексті національної безпеки є не що інше, як політика. Тому можна стверджувати, що зовнішня політика є свідомою діяльністю держави, спрямованою на досягнення зовнішніх цілей відповідно до національних інтересів.

Для того, аби зовнішня політика могла бути реалізована, потрібен відповідний апарат, головна функція якого — реалізовувати політику, в тому числі й політику безпеки, кінцева мета якої полягає, як мінімум, у захисті фундаментальних інтересів і цінностей, як максимум — у безмежному розширенні їхнього обсягу. В свою чергу, політика безпеки дробиться на безліч напрямків, аспектів (так званих політик безпеки) залежно від їхньої функціональної спрямованості й сприйняття «загроз»: політика воєнної, економічної, технологічної, екологічної, інформаційної, культурної та іншої безпеки.

Варто також враховувати, що названі категорії зв’язані з іншим ланцюгом категорій, в яку вбудована й зовнішня політика. Це — могутність держави, сила її впливу, що корелює з категорією престижу, сама зовнішня політика, з якою сполучаються категорії ролі й сили держави. Через даний ланцюг категорій фактично визначається співвідношення між економічним потенціалом держави й здатністю останньої реалізовувати свої зовнішні цілі. На думку А. Беттлера, аналіз усіх цих співвідношень вимагає введення категорії сприйняття, вивченням якої займається самостійний науковий напрямок — «теорія сприйняття» (або, в західному варіанті, перцепціологія). Саме на даному рівні формулюються доктрини (теоретико-пропагандистське забезпечення державної політики) і концепції (сукупність поглядів і рекомендацій щодо політики в даний історичний період) зовнішньої політики, в тому числі національних інтересів і безпеки.

Необхідність розмежування категорій націнтересів і політики безпеки

Таким чином, короткий екскурс у теорію підтверджує необхідність понятійного розмежування категорій національних інтересів і політики безпеки. Ці категорії відображають зокрема різні функції зовнішньополітичного процесу, що поділяється на дві фази: фазу формування й формулювання зовнішньої політики і фазу її реалізації в системі міжнародних відносин.

Категорія інтересу відноситься до першої фази, безпеки — до другої. Інтерес — це філософська категорія, що відображає усвідомлення (суб’єктивацію) об’єктивних потреб держави. Зовнішньополітичний інтерес, тобто національні інтереси зовні, є вираженням загальних і приватних потреб держави, що випливають з її соціально-політичної природи, а також її місця й ролі в системі міжнародних відносин. Національна безпека є категорією соціальної філософії, яка визначає способи, засоби й форми забезпечення національних інтересів держави як всередині країни, так і в системі міжнародних відносин. Міжнародна безпека — соціально-філософська категорія, що фіксує такий стан міжнародних відносин, при якому реалізуються фундаментальні національні інтереси всіх суб’єктів світової політики. Іншими словами, в першому випадку йдеться про діяльність (політику), у другому — про стан.

У реальній соціальній дійсності, в конкретному суспільстві й державі існує дуже широкий спектр інтересів, що охоплюють усі сфери життєдіяльності — політику, економіку, культуру, соціальне життя, відносини з іншими державами. Національні інтереси динамічно змінюються, коригуються, уточнюються, знову формулюються залежно від мінливої ситуації в світі, його регіонах, тій чи іншій країні. На кожному конкретному історичному етапі розвитку певної соціальної системи можуть формулюватися життєво важливі інтереси, реалізація яких є для неї пріоритетною метою чи завданням. Істотним фактором появи таких інтересів є внутрішні і зовнішні загрози.

У сукупності національні інтереси представляють собою досить різноманітну й суперечливу картину, що ускладнює процес їх методологічного аналізу. Аналіз сутності й змісту національних інтересів сучасних суспільств дозволяє констатувати, що вони відображають фундаментальні цінності та прагнення народів, їх потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення та способи задоволення. Як справедливо вважають сучасні вітчизняні дослідники, національні інтереси соціальних систем (суспільств) та їх пріоритетність обумовлюються конкретною ситуацією, що складається в тій чи іншій країні та за її межами. Так, наприклад, у Законі України «Про національну безпеку України» зазначено, що фундаментальними національними інтересами України є:

— державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;

— сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення;

— інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами.

За суб’єктивною підставою носіями суспільних інтересів є особистість, суспільство і держава. Підкреслимо, що інтереси особистості полягають у реалізації конституційних прав і свобод, у забезпеченні особистої безпеки, в підвищенні якості й рівня життя, у фізичному, духовному й інтелектуальному розвитку людини і громадянина; інтереси суспільства — у зміцненні демократії, в створенні правової, соціальної держави, в досягненні й підтримці суспільної злагоди, в духовному відновленні суспільства; інтереси держави — у непорушності конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності, в політичній, економічній і соціальній стабільності, в безумовному забезпеченні законності й підтриманні правопорядку, в розвитку взаємовигідного міжнародного співробітництва.

За своїм обсягом і глибиною усвідомлення та формулювання зазначені інтереси є непорівняними, далеко не тотожними, специфічними, але, як уявляється, в них є спільний «знаменник»: органічна включеність в єдине цілісне утворення — соціум, буття нації в історичному часі і просторі. Це створює передумови для консолідації інтересів окремих громадян, соціальних груп суспільства в цілому, але за умови стабільності суспільно-державної системи.

Всенародний і приватний (особистий) інтерес

Свого часу відомий філософ І. Ільїн відзначав, що держава має справу винятково з загальним всенародним інтересом, бо приватний й особистий інтерес громадян не може братися в розрахунок, оскільки він може бути сприйнятим і витлумаченим як інтерес спільний і всенародний. Головна проблема в консолідації національних інтересів, на нашу думку, полягає в тому, як сполучити безпеку й забезпечення свободи кожної окремої людини з безпекою суспільства і безпекою держави, як уникнути соціальних конфліктів, як налагодити соціальний мир. Вирішення цієї проблеми — необхідна умова можливості досягнення стану громадянського суспільства.

Із точки зору внутрішньої безпеки, інтереси особистості, суспільства і держави є взаємозалежними за рядом основ: по-перше, непорушність конституційного ладу, політична, економічна й соціальна стабільність, що є інтересом держави, підтримуються інтересом суспільства в досягненні й підтримці суспільної злагоди та інтересом особистості в реалізації конституційних прав і свобод; по-друге, інтерес особистості в забезпеченні особистої безпеки підтримується інтересом суспільства в зміцненні демократії, державотворення та інтересом держави в безумовному забезпеченні законності й підтриманні правопорядку. Усе це сприяє реалізації їхнього загального інтересу в забезпеченні внутрішньої безпеки суспільства.

Включення поняття «національні інтереси» у розшифровку терміну національна безпека може носити неконструктивний і навіть агресивний характер. Це видно, наприклад, з абсолютизації силового компоненту в забезпеченні умов захищеності, що спостерігається в американській традиції. Такому підходу відповідає і «класичне визначення» американських політологів Ф. Трейгера і Ф. Саймона: «Політика національної безпеки — це частина діяльності уряду, що має метою створення внутрішніх і зовнішніх умов, які сприяють захисту і поширенню життєво важливих національних цінностей в умовах реально існуючих і потенційних загроз» (Trager F., Simone F. An introduction to the Study of National Security. National Security and American Society: Theory, Process and Policy / еd. by Trager F., Kronenbery P. Lawrence: University of Kansas Press, 1973. Р. 46).

Як зазначалося вище, система національної безпеки будьякої держави припускає захист інтересів особистості і суспільства від різного роду небезпек та загроз. З точки зору логіки, це близькі за змістом, але не тотожні поняття. На нашу думку, небезпека — це наявність і дія реальних чи потенційних сил і факторів, що можуть стати дестабілізуючими стосовно особистості, якої-небудь соціальної чи природної системи в нанесенні їм збитку, дезорганізації або повного знищення. По мірі актуалізації небезпеки, перетворення її з можливості в дійсність, вона може виступати у формі загрози чому-небудь або кому-небудь.

Загроза: сутнісні ознаки

Будь-яку загрозу характеризують, як мінімум, чотири найважливіші сутнісні ознаки. По-перше, вона є найвищим ступенем перетворення небезпеки з можливості в дійсність. По-друге, загроза — висловлений намір одних суб’єктів завдати шкоди іншим. По-третє, це готовність здійснити насильство для заподіяння збитку. І, нарешті, це — динамізована небезпека. Звідси загроза — це актуалізована форма небезпеки в процесі її перетворення з можливості в дійсність, суб’єктивну готовність одних суб’єктів завдати шкоди іншим.

Попередні авторські наукові дослідження надають підстави стверджувати, що система внутрішніх загроз безпеці таких країн є сукупністю економічних, політичних, соціальних, етноконфесійних та інших факторів, що дестабілізують внутрішній розвиток держави і суспільства та представляють собою безпосередню небезпеку заподіяння збитку їх життєво важливим інтересам і безпеці. Внутрішні загрози є детермінованими, насамперед, об’єктивними факторами, зокрема, перехідним етапом державного будівництва. Наприклад, українська соціокультурна реальність свідчить, що країна виявилася втягненою в глобальну кризу, що охопила всі без винятку сфери життя суспільства: економічну, політичну, соціальну і духовну. І керівництво країни, і державні інститути, й саме суспільство виявилися непідготовленими до протидії новій системі внутрішніх загроз інтересам безпеки особистості, суспільства і держави.

Існуючі в сучасних умовах внутрішні загрози безпеці мають різний характер: воєнний і невоєнний (власне економічний, політичний, соціальний, інформаційний тощо). Необхідно відзначити, що якщо у відносно недавньому радянському минулому суспільство зрідка зіштовхувалося з негативними внутрішніми факторами (економічними й соціально-політичними), які загрожували стабільності, то із внутрішніми загрозами, зокрема воєнного характеру, таким країнам ще не доводилося зіштовхуватися після закінчення другої світової війни. До них відносяться: протиправна діяльність сепаратистських, організацій чи утворень, яка здійснюється з використанням збройного насильства та спрямована на дестабілізацію внутрішньої обстановки, порушення територіальної цілісності; спроби дезорганізації функціонування органів державної влади й управління; створення і діяльність незаконних збройних формувань; зростання організованої злочинності, контрабандної діяльності в масштабах, що загрожують безпеці громадян і суспільства; незаконне поширення на території країн зброї, боєприпасів, вибухових речовин та інших засобів здійснення диверсій і терористичних актів, а також протиправний обіг наркотиків.

Внутрішні джерела воєнних загроз носять, як правило, прихований характер і для протидії їм відповідно до чинного законодавства не можуть залучатися збройні формування воєнної організації держави. Не менш складно протидіяти дестабілізуючим внутрішнім факторам, що не мають вираженого воєнного характеру. Насамперед, тому, що вони в мирний час носять, як правило, латентний характер, поступово й непомітно підточують могутність держави, завдають значної шкоди її безпеці. За умов бойових дій (як широкомасштабних, так і локальних) у сучасних умовах так званих гібридних війн спостерігається збалансування загроз між власне воєнними й інформаційними силами та засобами (Інформаційна війна: соціально-онтологічний та мілітарний аспекти: монографія / Р. В. Гула, О. П. Дзьобань, І. Г. Передерій, О. О. Павліченко, Г. О. Філь. Київ: каравела, 2020. 288 с).

Загрози виявляються в різних сферах. В Україні, наприклад, в економічній сфері інтересам безпеки загрожують падіння виробництва, імпортизація ринку, деградація технологічного та промислового потенціалу, інфляція, неплатежі й доларизація фінансового сектору економіки. В таких умовах рівень національної безпеки знижується, її складові опинилися у вкрай важкому становищі.

У політичній сфері загрози безпеці за гостротою не поступаються загрозам економічним. Колишня політична система, що спиралася на комуністичну ідеологію, дискредитована й демонтована. Соціалістична система політичних цінностей і норм зникла (загальна рівність, соціальна справедливість, пріоритет духовних цінностей над матеріальними, братерська дружба народів, колективізм і взаємовиручка, активна життєва позиція тощо), а західні політичні цінності (демократія, лібералізм, поділ влади, громадянське суспільство й правова держава, плюралізм, парламентаризм, права людини, безпека, свобода тощо) на переважній більшості пострадянських теренів приживаються повільно, нерідко трансформуючись у спотворені форми (Дзьобань О. П. Національна безпека в умовах соціальних трансформацій (методологія дослідження та забезпечення): монографія. Харків: Константа, 2006. 440 с.; Дзьобань О. П. Національна безпека України: концептуальні засади та світоглядний сенс: монографія. Харків: Майдан, 2007. 284 с.). Так, замість ліберальної демократії, що гарантує права і свободи індивіда (демократія в широкому розумінні), в Україні, наприклад, затвердилася «вузька» демократія, коли демократія сприймається всього лише як процедура виборів керівництва і порядок прийняття ним політичних рішень.

Свобода, що розуміється на Заході як свобода дій у межах закону, в Україні нерідко розуміється як вседозволеність, звідси широкий прояв аномії, правового нігілізму й сепаратизму, що представляє загрозу безпеці. Поділ влади набуває зазвичай форми протистояння виконавчої й законодавчої гілок влади, судова влада практично не змогла зайняти належного місця в суверенній Україні. Також цілком очевидно, що політика вестернізації знайшла підтримку переважно серед тих, кого називають «новими» українцями. Водночас цінності ліберальної демократії, незважаючи на всю їхню привабливість, не сприйняті значною частиною населення. Прихильність різних соціальних груп суспільства до протилежних політичних цінностей та інтересів призвело до їх зіткнення, що перетворило потенційну загрозу стабільності суспільства й цілісності самої держави в реальне збройне протистояння, внутрішнє переміщення населення України та інші викликані ними соціокультурні катаклізми.

Кримінальна загроза безпеці

Глобальну небезпеку внутрішній (і соціальній у цілому) безпеці переважній більшості сучасних суспільств представляє кримінальна загроза. Для України, наприклад, прогноз останньої є найпесимістичнішим, оскільки вона пов’язана з повсякденною психологією мільйонів громадян із різних соціальних груп. Більше того, життєвий досвід дає підстави стверджувати, що й криваві бойові дії на сході України, й інші небезпеки досить часто замішані на криміналі й повсюдно супроводжуються ним. На тлі триваючих соціально-економічних криз криміналізація всіх життєво важливих сфер життєдіяльності суспільств набуває небувалого рівня. Кримінальні проблеми переростають у політичні і стають однією з істотних загроз національній безпеці.

Складові проблеми криміналізації

У цій сфері можна виділити внутрішні і зовнішні складові проблеми криміналізації. До зовнішніх складових відносяться незаконна міграція іноземних громадян через прилягаючі кордони, торгівля зброєю, наркотиками, «живим товаром»; до внутрішніх — незаконний обіг зброї, боєприпасів, вибухових та отруйних речовин, який за останні два роки набув небаченого раніше розмаху, радіоактивних матеріалів, розкрадання людей, проституція, економічні злочини й відмивання «брудних» грошей.

У світовій практиці критичним вважається рівень злочинності, що дорівнює 5—6 тисячам злочинів на 100 тис. населення. В українському ж суспільстві такі показники є вражаючими (Так, за офіційною інформацією, в Україні усього обліковано 444 130 кримінальних правопорушень, серед яких 15368 особливо тяжких і 140 468 тяжких. І навіть ці цифри не відображають усієї картини — не враховані Крим і окуповані РФ частини Донецької та Луганської областей. Інакше ці показники були б ще вищими (Див.: Показники про стан та структуру кримінальних правопорушень в Україні за 2019 р. та 2018 р. URL: https://ivpz.kh.ua/uk/

З огляду на фактичні дані можна стверджувати, що в сучасних умовах проблеми внутрішньої (а, значить, і соціальної) безпеки надзвичайно актуалізуються. Тому необхідним є адекватне розуміння основних понять і категорій цієї сфери соціальної реальності для опрацювання з наукової точки зору основних напрямків забезпечення національної безпеки в соціальній сфері.

Таким чином, вся методологія комплексного дослідження проблем безпеки повинна ґрунтуватися на фундаменті понятійного апарату загальної теорії національної безпеки. Ключовими поняттями цієї методології є: «безпека», «національна безпека», «безпека особистості», «безпека суспільства», «безпека держави», «внутрішня безпека», «суспільна безпека», «національний інтерес», «загроза національній безпеці» тощо.

Головними складовими національної безпеки виступають безпека особистості, безпека суспільства і безпека держави, які пропонується об’єднати під назвою «соціальна безпека». Крім того, в сучасній науці виділяють поняття «внутрішня і зовнішня безпека», а за сферами життєдіяльності — безпеку економічну, політичну, соціальну, екологічну, інформаційну, оборонну (воєнну) тощо. Саме в них зароджуються й розвиваються протиріччя, загострення яких зумовлює виникнення різних внутрішніх джерел небезпеки, в тому числі й кримінальних.

Глобальна безпека

Окрім розглянутих аспектів внутрішньої безпеки для сучасних суспільств надзвичайно актуальними є аспекти безпеки, які стосуються зовнішніх суспільних відносин. Тут передусім доцільно виділити термін глобальна безпека. Результати філософського аналізу проблем глобальної безпеки надає підстави стверджувати, що під цим терміном доцільно розуміти таке функціонування й розвиток міжнародного співтовариства, за якого зменшується загроза самим принципам і факторам виживання людства як біологічного й соціального організму.

Традиційна міжнародна безпека одержала назву колективної безпеки, що є певною системою взаємовідносин держав з метою підтримки міжнародного миру і безпеки, регламентованих принципами і нормами Статуту ООН. Вона містить:

1) основні принципи міжнародного права (заборона застосування сили або загрози силою, мирне вирішення протиріч, суверенна рівність держав, територіальна цілісність, невтручання тощо);

2) процедури мирного вирішення протиріч;

3) колективні дії для запобігання й усунення загроз миру, порушень миру, актів агресії;

4) повноваження Генеральної Асамблеї і Ради Безпеки ООН із розгляду питань роззброювання й обмеження озброєнь.

Поняття міжнародна безпека також пов’язують, як правило, з особливим станом світового співтовариства й міждержавних (у тому числі міжкоаліційних) відносин, за якого досягається їхня стійкість до впливу дестабілізуючих факторів загроз, що не перевищують припустимого рівня при відповідному балансі національних і регіональних інтересів, узгодженій економічній політиці і військовій діяльності.

Як засвідчила міжнародна практика останніх років (анексія Криму Російською Федерацією, зухвале втручання РФ у події на сході України, в Нагірному Карабаху, Сирії тощо), традиційна система колективної безпеки продемонструвала свою неспроможність вирішувати покладені на неї завдання.

Національна безпека будьякої сучасної країни також тісно зв’язана з безпекою глобальною. Дійсно, міжнародна безпека може бути досягнута лише за умови, що всі держави знаходяться в рівних умовах забезпечення власної національної безпеки. Тобто безпека повинна бути загальною і рівною для усіх.

Є всі підстави стверджувати, що вирішення проблеми національної безпеки окремої держави в системі колективної безпеки може досягатися шляхом:

— проведення узгодженої зовнішньополітичної і внутрішньополітичної діяльності,

— організаційного оформлення міжнародних структур, що акумулюють матеріальні ресурси і засоби для безпосереднього забезпечення національної безпеки окремих держав.

Разом із тим економія матеріальних ресурсів і засобів у межах системи колективної безпеки (глобальної чи локальної) може досягатися лише за рахунок обмеження національного суверенітету з передачею окремих гарантій безпеки з національного на коаліційний рівень. Тому важливим елементом міжнародної безпеки виступає система регіональної безпеки, сформована шляхом узгодження інтересів суб’єктів відносин, що не виходять за межі розглянутого регіону. Ця система може бути дієздатною й конструктивною, якщо вона не суперечить основним принципам і вимогам стратегічної стабільності й природно вписується в систему міжнародної безпеки. Тому міжнародна безпека характеризується таким станом світового співтовариства, за якого надійно забезпечується поступальний духовний і матеріальний розвиток людства на основі балансу національних і регіональних інтересів та їх гарантованого колективного задоволення.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Раді необхідно прийняти закон про космічну програму України – нардеп Кисилевський

Опубліковано

on

Робота підприємств космічної галузі України вимагає термінових перетворень, які передбачають зміни в законодавство. Про це в середу, 14 квітня, заявив заступник голови комітету Верховної Ради з економічного розвитку Дмитро Кисилевський, виступаючи на засіданні парламенту.

“Нинішній фінансовий стан, організаційно-правова форма і модель управління державними космічними підприємствами є незадовільними. І ми повинні створити законодавчі підстави для змін”, – підкреслив він.

Депутат нагадав, що раніше Рада підтримала кілька ініціатив, що стосуються космічної галузі: прийняла закон про приватний космос, що дозволяє приватним компаніям займатися космічною діяльністю, і закон про погашення заборгованості по зарплаті на дніпровському об’єднанні “Південмаш”, який дозволив працівникам флагмана української космічної галузі отримати зарплату за 10 місяців.

“Але найважливіші рішення по космосу попереду”, – заявив Кисилевський. Першим таким рішенням він назвав прийняття нової космічної програми України. Країна вже 5 років живе без документа, що визначає пріоритети держави в космічній сфері, підкреслив заступник голови комітету ВР з економрозвитку.

Програма повинна містити перелік проектів, обсяги фінансування, завдання вченим, уточнив він. “Космічна сфера не може управлятися раптовими рішеннями. Бо розвиток цих технологій планують на 15 – 20 років вперед. Завдання уряду і космічного агентства – підготувати документ. Наше завдання – прийняти його законом”, – заявив народний депутат.

Він також наголосив на важливості бюджетного фінансування прийнятих космічних програм. За його словами, у всьому світі космос розвивається в основному за гроші урядів. “Всі ми обговорюємо Spase X Ілона Маска. Так, це приватна компанія, але вона виконує замовлення NASA, на державні американські гроші. В українському КБ Південного частка експорту 90%. В Південмашу – 75%. Тобто вони існують в основному за кошти урядів інших країн. А українська держава не замовляє у них фактично нічого. Тому коли будемо працювати над бюджетом, повинні бути послідовними і передбачити там ті кошти, які ми самі визначимо в космічній програмі”, – резюмував Кисилевський.

Нагадаємо, раніше Дмитро Кисилевський звернувся до Кабінету міністрів з ініціативою розблокувати 90 млн грн для добудови та запуску українського космічного супутника “Січ 2-30”, наміченого на кінець поточного – початку наступного року.

Ці гроші знаходилися на рахунках КБ “Південне” (м. Дніпро) і раніше були взяті в кредит під інший проект, реалізація якого в даний час зупинено. Кабмін на своєму засіданні 7 квітня ухвалив відповідне рішення.

Читати далі

Думка експерта

Предлагаемые условия контракта Украины с Alstom недопустимы – Кисилевский

Опубліковано

on

Предложение французского концерна Alstom о локализации в Украине производства на уровне 15% в рамках готовящегося контракта на поставку грузовых локомотивов выглядит как проявление пренебрежения и высокомерия. Такое мнение в среду, 31 марта, выразил заместитель председателя комитета Верховной Рады по экономической политике Дмитрий Кисилевский на своей странице в соцсети Facebook.

Он напомнил, что ранее в СМИ появилась информация, что Украина готовит контракт на закупку электровозов у компании Alstom. Как выяснилось из официального ответа Мининфраструктуры Украины, на переговорах по данному вопросу обсуждается локализация 15%.

Вместе с тем Alstom поставит испанскому национальному железнодорожному оператору Renfe 152 электропоезда X’Trapolis  с локализацией 80%, согласно сообщениям зарубежных СМИ.

Поэтому в случае необходимости утверждения этой международной сделки парламентом 15%-я локализация встретит критику народных депутатов, предупредил Д.Кисилевский.

“А чиновники, которые рискнут подписать подобный договор, должны быть привлечены к ответственности за ущерб национальным экономическим интересам”, – подчеркнул он.

По словам замглавы комитета ВР, переговорам о 15% локализации особого цинизма добавляет тот факт, что украинские производители ж.д. транспорта проходят худший период за все годы независимости.

Так, на Крюковском вагоностроительном заводе, флагмане отрасли, за январь-февраль произведено всего 70 грузовых вагонов составил  – это в 6 с лишним раз меньше, чем за январь-февраль прошлого года.

В целом по Украине выпуск грузовых вагонов и платформ в январе-феврале 2021 г. упал на 75%, т.е. в 4 раза по сравнению с январем-февралем 2020 года – до 184 ед., по данным Госстата.

Напомним, 21 июля 2020 г. ВР приняла в первом чтении законопроект №3739 о локализации промышленного производства при  закупках зарубежного оборудования для госкомпаний и госучреждений.

По мнению представителей промышленных предприятий, окончательное принятие документа относительно обязательного производства в Украине части закупаемой за рубежом машиностроительной продукции даст импульс привлечению масштабных инвестиций в национальную экономику.

Читати далі

Думка експерта

Електронне суспільство знань: досвід інноваційного розвитку та правнича стратегія відомого освітнього закладу з Рівненщини

Опубліковано

on

Сьогодні можна сміливо говорити, що нинішній стан прагматичного розвитку українського суспільства безпосередньо пов’язаний з освітою і наукою. При цьому слід особливо акцентувати увагу на тому, що цивілізаційний стратегічний вибір і нова інноваційна політика одного з кращих закладів вищої освіти Рівненщини реально засвідчує важливість освіти і престижність сучасних професій, які обирають студенти цього ВНЗ. В даному дослідженні автори пропонують узагальнені результати діяльності освітнього колективу Рівненського аграрного коледжу Національного університету біоресурсів і природокористування, який впроваджує в навчальний процес новітні інноваційні професії і спеціальності, пов’язані з поширенням нових ідей «Індустрії 4.0», «Четвертої промислової революції» та «Сонячного суспільства знань» в еру асиметричної електронної трансформації.

Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету


Микола МАЛІЙ,
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

 

Електронна інженерія

На початку ХХІ століття людство вступило в нову стадію свого розвитку — трансформаційний період розбудови електронного суспільства знань. Найрозвиненіші країни світу, зокрема, США, Канада, Велика Британія, Франція, ФРН, Італія, як і Китай, Південна Корея, Сінгапур та Японія вже піднялися на його перший рівень. Розуміння того, що електронне суспільство знань знаменує створення нової цивілізації і веде до сутнісних змін у системі сучасних культурних, освітніх, наукових і праксеологічних трансформацій дозволяє державам світу досягати вершин цивілізаційного розвитку. Очевидно, що в міру свого поглиблення електронне суспільство знань усе більше стає надбанням масової суспільної свідомості громадськості.

Передчуття й осмислення неминучості крутого повороту в історичних долях людства, пов’язаного з переходом до нової електронної цивілізації, помітно вже в працях таких мислителів першої половини минулого століття, як Д. Белл, К. Кларк, Дж. Мартін, Й. Масула, Ф. Махлуна, Д. Шепка, О. Шпенглер та багатьох вчених Австралії, Великобританії, США, Японії тощо. Сьогодні людство реально стало свідком настання суспільства інформації, електронних послуг, суспільства з новим електронним правом, новою електронною економікою й ІТ-технологіями. Світ буквально просочений інформацією. За словами австралійського психолога та соціального дослідника Мак-Кая, «світ тоне в потоці інформації, а людей запрошують скористатися швидкісними інформаційними супермагістралями».

Пріоритети і загрози електронного суспільства

Що ж таке інформація, яка її сутність, які пріоритети і загрози несе в собі електронне інформаційне суспільство? Латинське кореневе слово «інформо» передає думку про надання форми чомусь: це як гончар формує глину й створює оригінальні мистецькі шедеври. Тому слово «інформувати» деколи визначають як «формувати свідомість», «впливати на мислення або виховувати його».

Якщо колись інформація була лише засобом досягнення певної мети, то тепер кінцевою метою стало саме володіння нею. Цю манію володіння інформацією живить сьогодні злива таких сучасних засобів електронного дистанційного зв’язку, як всесвітні мережі, мобільний телефон та персональний комп’ютер. Ці засоби, методи і технології по праву вважаються символами й талісманами електронної інформаційної доби. Ніколас Негрононте з Массачусетського технологічного інституту в зв’язку з цим зазначає, що «праця на комп’ютері перетворилася з технічного процесу в спосіб життя».

Вважаємо, що питання автоматизації, комп’ютеризації, інформатизації тісно пов’язані також і з завданнями інформатизації освітнього процесу, гуманітаризації змісту освіти та гуманізації навчального процесу з огляду на те, що до найголовніших гуманітарних проблем сьогодні відносяться соціально-економічні, еколого-правові, проблеми спілкування, доступу до знань, отримання, опрацювання, зберігання, передавання, подання й використання інформації про навколишній світ, про людину і суспільство, культуру і традиції народів, що можливо лише в умовах широкого впровадження та систематичного використання нових інформаційних технологій навчання. Тому інформатизація освіти в Україні має бути спрямована на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, вдосконалення форм і змісту навчального процесу, впровадження комп’ютерних методів навчання та тестування.

Підбиваючи підсумок озвученого вище, слід акцентувати увагу на тому, що конвергенція сонячного суспільства знань — це глобальна освітня стратегія, тактика і мистецтво розбудови світоглядно-філософської, соціально-правової, інноваційно-комунікаційної інженерії нового електронного тисячоліття.

Креативний потенціал Рівненського коледжу

Відповідно до реалізації концептуальних засад викладеного вище в даному розділі розглянемо прагматичну модель цивілізаційного розвитку, яка вже діє в одному з регіональних вузів України. Слід зазначити, що за свою багаторічну (70 років) історію становлення і розвитку колектив коледжу зумів створити, зберегти й продовжує розвивати потужний інноваційний потенціал педагогічного колективу, лабораторно-комп ’ютерно ї бази та багаточисельної армії студентства, оскільки вуз славиться високим рівнем надання інноваційних освітніх послуг відповідно до потреб та вимог Індустрії 4.0, Четвертої промислової революції і електронного суспільства знань.

Очевидно, що потреби та вимоги розвитку електронного суспільства знань ставлять перед освітою, наукою та практикою нові цілі й завдання, визначають відповідні пріоритети інноваційного цивілізаційного розвитку. Усвідомлюючи тенденції світового розвитку електронної цивілізації керівництво і педагогічний колектив коледжу постійно дбають про необхідність формування нових спеціальностей і спеціальних дисциплін, які тісно пов’язані з інноваціями, креативністю, новітніми електронними технологіями.

Відомо, що за роки свого існування аграрний коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України за змістом і якістю професійної освітньої діяльності посідає одне з провідних місць у системі підготовки кадрів нашої країни. Цей навчальний заклад по праву може пишатися гарними звичаями, традиціями та історичними віхами становлення і розвитку освітнього закладу. Фактично завдяки наполегливій повсякденній праці, мудрості досвіду, відданості справі педагогічний колектив цього навчального закладу є одним з найкращих в системі освіти як Рівненщини, так і України. Його здобутки та надбання свідчать про те, що в ньому здавна формувався потужний інтелектуальний потенціал нашої держави, оскільки тут готують економістів, фінансистів, товарознавців, бухгалтерів, комівояжерів, правників, програмістів, землевпорядників, картографів, геодезистів, проектувальників, будівельників, дизайнерів, які створюють основи світоглядної колиски української ідентичності, духовної основи нашого народу, який забезпечує виведення освіти, культури, науки, економіки держави на новий світовий рівень.

Усе це свідчить про те, що наполеглива праця тисячного педагогічного колективу багатьох поколінь, забезпечується вмілою й ефективною управлінською майстерністю його керівника заслуженого працівника та відмінника освіти України, академіка інженерної академії України, Ярослава Петровича Корсуна. Старанністю професорсько-викладацького складу та студентської молоді в навчанні, науково-дослідницькій діяльності, спорті цей унікальний освітній острівець перетворено в одного із лідерів освітньої України. В багатьох напрямах освітньої, дослідницько-конструкторської, навчально-виховної діяльності цей заклад за свою 70-річну діяльність став чудовим прикладом для наслідування, оскільки має повне право пишатися своїми здобутками, надбаннями в підготовці нової генерації духовного, інтелектуального і професійного цвіту нації.

Слід зазначити, що стратегічним напрямом розвитку коледжу є створення гнучкої моделі цивілізаційного розвитку, яка б давала можливість оперативно реагувати на потреби й запити суспільства в тих чи інших новітніх спеціальностях. Наразі цей освітній заклад готує фахівців з таких пріоритетних спеціальностей, як планування сільськогосподарського виробництва, гідромеліорація, промислове та цивільне будівництво, землевпорядкування, організація заготівель і товарів нової сільськогосподарської продукції, програмування для ЕОТ і АС, спорядження будівель і споруд та будівельний дизайн.

Історія і сьогодення

За минулі роки Рівненський аграрний коледж пройшов славетний шлях свого становлення й розвитку від бухгалтерської школи до одного із найпрестижніших вузів краю. Вперше відкривши свої двері в далекому 1952 році, навчальний заклад підготував понад 50 тисяч фахівців.

Заразом закцентуємо ще й на тому, що застосування в цьому коледжі сучасних дидактичних педагогічних інноваційних технологій та новітніх технічних засобів навчання дозволяють проводити підготовку фахівців європейського рівня за спеціальностями, які стовідсотково забезпечені працевлаштуванням на сучасному ринку праці. Крім того, під час навчання в коледжі студенти отримують посвідчення водія категорії «В» та свідоцтво кваліфікованого фахівця.

Характерною ознакою навчально-виховного процесу в цьому закладі вищої освіти є поєднання історичних традицій, професійного досвіду та новітніх інновацій. А на щорічних педагогічних читаннях із метою підвищення фахового рівня педагогічних працівників обговорюються найактуальніші питання тенденцій розвитку цивілізації з професійно орієнтованих дисциплін. На такі заходи традиційно запрошують провідних фахівців нашої держави в галузі філософії, права, економіки, фінансів, архітектури, дизайну, землевпорядкування, будівництва, кібернетики, інформатики, програмування тощо.

Науковий погляд на електронне майбутнє України

Нещодавно в Рівненському коледжі Національного університету біоресурсів і природокористування України відбувся надзвичайно цікавий науковий форум присвячений оригінальній темі «Освіта та наука електронного тисячоліття». До участі у ньому були запрошені відомі вчені Міжнародного карпатського університету, Європейського університету управління, безпеки та інформаційно-правових технологій, Інтелектуального форуму «Єдина Європа» та Київського університету права НАН України. В педагогічних читаннях взяли участь провідні фахівці правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ» та ТОВ «АРМАТЕХ-СЕРВІС», що є потужним офіційним сервісним партнером найбільшого виробника насосного обладнання в світі GRUNDFOS (Данія). Під час форуму розглядалися й питання, пов’язані із поширенням нових ідей четвертої промислової революції, Індустрії 4.0 та суспільства знань у світі — від історії становлення міждисциплінарного напряму електронної комунікації до закономірностей прийняття індивідуальних рішень та впровадження соціально-комунікаційних інноваційних електронних технологій в освітню й наукову діяльність.

Доповідачі у своїх виступах розповіли про дослідження щодо соціально-правових, інноваційно-комунікаційних, інформаційно-комп’ютерних аспектів життєдіяльності людини, суспільства, цивілізації. Навели цікаві факти про глобальні цивілізаційні зміни в третьому тисячолітті. Також було порушено велику кількість надзвичайно актуальних питань, які стосуються не лише перспектив розвитку окремих країн та регіонів, але й зовсім специфічних проблем інноваційного розвитку освіти, науки, культури, медіасфери, медицини тощо. Зокрема, під час проведення майстер-класу акцентувалася увага на тому, що світова спільнота на початку ХХІ століття остаточно перейшла до формування конвергенції сонячного суспільства знань. Це обумовлено тим, що як справедливо зазначає засновник і президент Давоського форуму у Швейцарії К. Шваб, що сьогодні новітні ідеї, інновації, сучасні знання, навики й наукові розробки стали наріжним каменем, фундаментальною основою розбудови культури, освіти, науки та економіки провідних країн світу. А це значить, що сучасна креативна освіта, наука і практика нового електронного тисячоліття вимагають використання в повсякденній діяльності засобів критичного мислення, ноозасобів, методів спеціального аналізу прийняття оптимальних якісних рішень й електронних технологій ситуаційного управління реагування як на типові, так і на екстремальні, кризові ситуації.

Людина — єдина істота в світі, яка може критично мислити і приймати адекватні правильні рішення. І саме такі сучасні освітні заклади яким є Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України — це ідеальне середовище для навчання, дослідницької творчої діяльності та розвитку такого мислення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram