Думка експерта
Ринок землі. Які проблеми чекають на фермерів і як врятувати середній клас?
Олександр САЄНКО,
міністр Кабінету міністрів України (2016—2019 рр.), експерт з питань державного управління
Уже за місяць в Україні розпочне працювати ринок землі сільськогосподарського призначення. Днями прем’єр Денис Шмигаль доручив міністру агрополітики країни Роману Лещенку підготувати всі нормативні акти для старту земельної реформи. Головне питання: чи створила влада передумови для того, щоб захистити інтереси основи національної економіки — середнього класу на селі, яким є фермерство. Відповідь на це питання радше негативна.
Ринок землі на старті
Із ухваленням Верховною Радою 31 березня минулого року закону про обіг земель сільськогосподарського призначення, а також законів про «земельну децентралізацію» й електронні аукціони, з 1 липня 2021 року в Україні скасують мораторій на продаж сільгоспземлі (крім земель державної власності). Відтак володіти земельними ділянками сільгосппризначення зможуть громадяни України, створені за законодавством України юридичні особи (з 2024 року), територіальні громади і держава. Купувати земельні паї матимуть право лише українці — до 100 гектарів в одні руки, з 2024 року — не більше 10 тисяч гектарів. Питання можливості продажу землі іноземцям має бути вирішене на спеціальному загальнодержавному референдумі.
Наразі чиновники випромінюють оптимізм і фонтанують позитивними передбаченнями. Провели спеціальний Всеукраїнський форум «Україна 30. Земля», де глава уряду Денис Шмигаль спрогнозував, що з відкриттям ринку землі настане «встановлення справедливості» та чи не вдвічі вже за перші три–п’ять років зросте ціна на українську землю. За його словами, від реформи виграють землевласники, а ще близько 7 мільйонів українців, які мають земельні ділянки.
У свою чергу, радник глави Офісу Президента України, колишній (2019– 2020 рр.) міністр економіки України Тимофій Милованов на панелі згаданого форуму заявив, що земельна реформа в наступні роки додасть у бюджети всіх рівнів близько 2 млрд доларів, або 1,5% ВВП. Ті, хто мають землю у власності, зможуть за легальними схемами отримувати фінансування під заставу цієї землі. І це дасть змогу підвищити продуктивність виробництва на землі та «потроху ставати всім багатшими».
Більш стриманий у прогнозах «профільний» міністр Роман Лещенко вважає, що економічний ефект від створення ринку землі до кінця року буде мінімальним. І що «перші півроку — це буде так званий підготовчий період».
Не поділяють оптимізму влади щодо старту земельної реформи и чимало українців. За даними соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» спільно з Центром Разумкова у серпні 2020 року, 43% респондентів сказали, що земля не може бути об’єктом торгівлі, а 44% допустили купівлю-продаж землі. З них кожен п’ятий вважає, що землю можна продавати, але не іноземцям. Відтоді настрої громадян точно не змінилися. Нещодавно директор соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович повідомив, що абсолютна більшість українців, а це 64%, не підтримують впровадження ринку землі.
Мінуси для фермерів
Ринок землі від влади має чимало недоліків, які відобразяться на середньому класі. Недостатньо відображені в законодавстві питання захисту інтересів фермерів, які мали б стати основою не лише аграрної галузі, але й здорової та раціональної економіки країни загалом. В нас сьогодні 32 000 таких господарств, 15 тис із них з’явилися в часи уряду Володимира Гройсмана, для котрого це було важливим пріоритетом та через ініціативу якого було розпочато цілий ряд програм їх підтримки.
Аграрний міністр обіцяє забезпечити через державну програму підтримки підприємництва «Доступні кредити 5–7–9» — фінансування для фермерів дешевим кредитним ресурсом. Та в реальності виходить дещо не так. Згадана програма «5–7–9» так і не стала повноцінним інструментом підтримки розвитку бізнесу як аграрного, так і в загальному сенсі. За оприлюдненими даними, лише 4,8 млрд грн (15% від виданих за програмою кредитів) були саме інвестиційними позиками підприємцям, заради яких була розроблена ця програма. Решта грошей були витрачені на рефінансування боргів і кредити на поповнення оборотного капіталу.
Осторонь цієї програми залишилися дрібні й середні аграрії, а фермерських господарств в Україні ще в 2019 році налічувалося близько 34 тисяч. Щоправда, за деякими даними, «завдяки грамотним діям нинішньої влади» відтоді їхня кількість скоротилася до 32 тисяч.
Чому потрібно дати гроші фермерам?
Обробляючи менше 40% загальної площі угідь України, фермери виробляють понад 60% її валового сільськогосподарського продукту. Саме фермери створюють на селі понад 100 тисяч робочих місць (а з урахуванням сезонності робіт у фермерських господарствах влітку тут працюють і 200–230 тисяч українців), сплачують велику частку податків до місцевих бюджетів. Проблему із захистом їхніх інтересів фактично визнав міністр Лещенко, давши згадану вище обіцянку про розширення кредитування фермерів. Про це також говорять і наші західні партнери, зокрема під час форуму «Україна 30» акцентувала увагу на доступі до кредитування фермерів тимчасово повірена у справах США в Україні Крістіна Квін.
Чому аграрії не потрапляють у держпрограму?
Чому ж аграрії не потрапляють у державну програму «5–7–9»? По-перше, через складність її критеріїв. Опитані Agravery.com експерти з кредитування в агросекторі та представники аграрних асоціацій не змогли описати плюси та мінуси цієї програми, посилаючись на погану обізнаність в особливостях її роботи. По-друге, програма не враховує специфіки цього напрямку бізнесу: для розвитку фермерам потрібні доволі великі суми, а банки, які є кінцевими кредиторами за даною програмою, вкрай рідко погоджуються кредитувати малих фермерів, які не спроможні запропонувати якісної застави. Нарешті, аграрії не можуть взяти участь у згаданій програмі, якщо отримують інші види державної підтримки. Утім, останнє — не про загальну масу невеликих аграріїв. От і виходить, що господар на селі опиняється сам на сам зі своїми проблемами.
Що з монополіями?
Інтереси фермерства не враховано й у законах, які лежать в основі земельної реформи. Зокрема, не створено запобіжників від аграрних монополій. Це означає, що крупні латифундисти матимуть ще більше можливостей душити й поглинати дрібні та середні господарства. Не запроваджено обмежень на купівлю землі на рівні районів і областей. Відтак у регіонах можуть виникати монополії одного землевласника.
Недієвими на практиці стануть обмеження на купівлю до 100, а пізніше й до 10 тисяч гектарів. Ті, у кого є можливості й гроші, фактично зможуть купити стільки землі, скільки їм буде потрібно: що заважатиме їм придбати будь-яку площу, оформивши по 100 га на родичів, знайомих чи своїх працівників? А за три роки, коли на ринок допустять юридичних осіб і можна буде купувати вже по 10 тисяч гектарів, — реєструватимуть компанії десятками й зможуть придбати землю на них. У таких обставинах фермери, які зараз орендують й обробляють більші чи менші площі, після відкриття ринку не матимуть таких можливостей викупити цю землю, якими володіють потужні великі агрохолдинги. Їм залишиться або орендувати землі в нового власника після появи такого, або шукати інші гектари, або закривати бізнес. Уявіть лише ситуацію, коли на викуплених кимось впливовим і грошовитим гектарах зростає висаджена вами продукція, бо йдеться ж про запуск ринку влітку й активну його роботу з осені…
Інший бік проблеми: відсутність у фермера коштів для придбання достатньо великих площ землі. Припустимо, купити кілька десятків гектарів малий підприємець ще зможе на заощаджені кошти, а вже на 100 га потрібен довгостроковий кредит, який банк йому, повторимо, майже напевне не дасть через відсутність кредитної історії й застави, а якщо й дасть, то під великі відсотки.
Ба більше, влада клялася не продавати землю іноземцям, однак у законодавстві створено лазівки, які це дозволять: про це прямо говорять фахівці. Крім того, як з’ясували ЗМІ, іноземці, особи без громадянства чи іноземні юридичні особи можуть отримати доступ до придбання земельних ділянок скориставшись поняттям «довірче право власності», яке міститься в законі № 132-IX «Про внесення змін до деяких актів щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні». Скажімо, іноземець створює фонд, той залучає іноземні кредити й інвестує гроші в купівлю землі через довірче право. А український власник землі діятиме в інтересах іноземного громадянина чи компанії, які зможуть опосередковано володіти землею.
Дещо про геополітичні інтереси та безпеку
Ризиком ухваленого закону є можливість купівлі землі серйозними геополітичними гравцями, які потерпають від нестачі продовольства. В першу чергу це Китай. І це без перебільшення може становити загрозу національній безпеці. Сьогодні Китай — найбільший партнер України. В цю країну експортується майже 45% нашої сільськогосподарської продукції. До 2024 року в Китаї, за їхніми прогнозами, збільшиться споживання на 24%. Це означає, що в цій країні зацікавлені в тому, щоб вирощувати більше продукції. Тому вони робитимуть усе, щоб купити землю в Україні, самим вирощувати і самим себе годувати. Логічно, що це їхня мета, бо це дешевше, ніж купувати в українського фермера. Китай уже має великі земельні масиви в Латинській Америці, Азії, Африці, навіть біля берегів Японії. Також небезпечним чинником є можливість стратегічного союзу між Китаєм і Росією. Наш східний сусід може використати земельне питання для того, щоб зашкодити територіальній цілісності України.
Володимир Гройсман не просто так заявив: «Земельна реформа в її нинішньому вигляді не має нічого спільного з інтересами України та українців. Закон зробить українців біднішими, бо він налаштований на те, щоб кількість фермерів, які обробляють землю, не збільшувалася, а зменшувалася. А саме фермери — це середній клас на землі. В поєднанні з децентралізацією це міцна економічна основа країни. Й ухвалене законодавство підриває не тільки наші економічні основи, а й національну безпеку».
Справді відповідальна перед країною влада повинна не підігрувати інтересам зарубіжних партнерів, а розвивати національний фермерський клас як основу економічного зростання нашої країни. Адже український АПК має величезний потенціал розвитку саме завдяки не реалізованим досі можливостям малих і середніх фермерів, яких держава зобов’язана підтримувати хоча б на рівні своїх існуючих можливостей, якщо не може робити це так, як підтримують тамтешніх фермерів уряди сусідньої Польщі та інших країн Європи. В Україні повинні успішно працювати не десятки тисяч, а сотні тисяч фермерських господарств. Натомість нинішня владна команда, пообіцявши підтримати фермерів через відповідні програми, дотації, субсидії, часткову компенсацію витрат чи відшкодування вартості техніки й обладнання, пільгове кредитування тощо, згорнула всі фінансові програми для них. Пропонувалося створити Фонд часткового гарантування кредитів у сільському господарстві, але відповідний законопроект був відхилений і знятий з розгляду, а про ефект від «5–7–9» ми вже поговорили вище…
Що потрібно зробити?
У 2017 році урядом Гройсмана було розроблено проект Закону «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». У нього заклали інструменти підтримки дрібних і середніх фермерів, створення механізмів надання доступних пільгових кредитів для того, щоб фермери мали кошти для придбання землі. Йшлося про відповідальне впровадження ринку землі з чіткими умовами в інтересах українських громадян. Пропонувалося обмеження на обсяг землеволодіння — до 200 гектарів в одні руки плюс 200 га на фермерське господарство. Право власності — лише для громадян України. Купувати землю за цим проектом могли фермери, а не холдинги. Запроваджувалися заходи для забезпечення прозорості й добросовісної конкуренції на ринку земель. Але політичні мотиви завадили тому проекту стати законом.
На жаль, складається враження, що нинішня влада, глибоко не вникнувши в суть проблеми, віддала питання реформи земельних відносин на відкуп представникам великих агрохолдингів, які пролобіювали вигідний насамперед їм закон про обіг землі. Та модель земельного ринку, яка вступає в силу з липня-2021, не просто входить у протиріччя з інтересами середнього класу на селі, а й знищує його перспективи, і заодно — шанси України вести незалежну від зовнішніх впливів політику в аграрному секторі. Фактично ми стоїмо перед загрозою остаточного перетворення на країну третього світу без шансів здійснити прорив угору.
Джерело: Юридичний вісник України
