Думка експерта
Серійні вбивства: концептуальні засади законодавчого, наукового і праксеологічного забезпечення пізнання, доказування та розслідування (частина 1)
«У всій нашій сумній історії немає нічого страшнішого, аніж
лишити людину її природнього притулку — закону і права…»
Ю. О. Домбровський
Олександр КРАВЧЕНКО,
аналітик інноваційного відділу інтелектуальної власності та квантових технологій правничої компанії «АЮР-КОНСАЛТИНГ»
Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету
Відомо, що діяльність серійних убивць є найсерйознішим і непоправимим викликом для суспільства, оскільки цілить у саме серце, найсвятіше і найцінніше на Землі — невід’ємне право на життя людини. Також відомо, що стаття 3 Конституції зазначає те, що «людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Крім того, в статті 27 Конституції України зазначено, що «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини». Ці конституційні положення повною мірою узгоджені з аналогічними положеннями, що містяться в Загальній декларації прав людини (стаття 3 та преамбула), Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 2), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 6) та інших документах. Саме тому будь-яке порушення цих правових положень розглядається як один із найтяжчих злочинів щодо особи.
Про проблему загалом
Що стосується історичного коріння цього страшного й небезпечного феномена серійних убивств, то він сягає сивої давнини. В даній статті ми розмірковуємо над тим, чому ці злочини завдають нищівного удару життю людини, викликаючи неймовірний страх у суспільстві, проаналізуємо кримінальну психологію портрета й профіля серійного вбивці, зупинимося на питаннях, чому злочинці скоюють десятки вбивств і лишаються невстановленими, незатриманими й непокараними судом. Спробуємо проаналізувати, чому органи правопорядку нерідко затримують зовсім невинних людей, а деякі з них ще й сьогодні відбувають покарання в органах і установах виконання покарання. Водночас судова статистика свідчить і про те, що в деяких випадках (наприклад, справа А. Чикатила) згідно з вироками суду невинних (взагалі, або саме в контексті розгляду серій убивств, які розслідували) людей розстріляли чи вони помирали, так і не дочекавшись справедливого рішення суду щодо їхньої невинуватості у вчиненні злочину (наприклад, справа С. Ткача).
Проведене нами комплексне фундаментальне дослідження за 60-літній період (1960—2020 рр.) дозволяють виокремити основні непоправні помилки, особливості порушення чинного законодавства й грубі недоліки, які допускають працівники органів досудового розслідування в процесі збору доказів з метою викриття й затримання серійних убивць та судді під час призначення їм покарання. Сподіваємося, що ознайомлення з цими роздумами й аналітичними міркуваннями дозволить органам правопорядку і суддям переосмислити узагальнені нами їхні помилки та надасть можливість окреслити професійні шляхи подолання цього страшного зла в нашому суспільстві.
1.Системний та консолідований аналіз серійних убивств.
Як ми вже зазначили, так звані серійні вбивства вносять значний суспільний резонанс у будь-якій країні чи країнах. На відміну від інших злочинів вони наділені специфічними характеристиками способів підготовки, вчинення та приховування, латентною сутністю наявної слідової картини, індивідуальними психофізіологічними рисами особи злочинців та їх мотивацією і мають свою особливу нетипову специфіку у використанні засобів та методів скоєння злочинів.
Комплексно досліджуючи даний злочинний феномен, вважаємо, що особливо цікавим є системний аналіз розвитку цих криміногенних процесів в Україні за період із 1960 по 2010 рр. (50 років), пов’язаних із серійними вбивствами, який здійснив засновник Всесвітнього антикримінального і антитерористичного форуму (WAAF), академік О. М. Чистяков. Результати проведеного ним системного дослідження свідчать, що класичні масові вбивства здійснюють, як правило, психічно неврівноважені індивіди, які мають серйозні особисті проблеми. Ці індивіди, як правило, переносять свою ворожість на групи людей, які жодним чином з ними особисто чи їхніми проблемами не пов’язані. Що стосується ланцюгового вбивства, то це один розтягнутий у часі епізод кримінальної поведінки зловмисника, поєднаний із послідовним скоєнням убивств декількох людей у двох і більше місцях. Період емоційного охолодження між вбивствами в таких зловмисників відсутній. Водночас серійне вбивство, за словами О. М. Чистякова, — це три і більше окремих епізодів у трьох або більше окремих місцях з часовим періодом емоційного охолодження зловмисника між вбивствами. Слід акцентувати на тому, що це продуманий навмисний злочин, характерними відмінними рисами якого є його попередня фаза (стадія) фантазії й детального планування вбивства. Коли минає час, достатній для «охолодження» від останнього вбивства, серійний маніяк вибирає свою наступну жертву й діє згідно зі своїм чітко продуманим планом. Довжина періоду емоційного «охолодження» може складати дні, тижні, місяці й навіть роки. Але вбивства обов’язково відновляться. Наявність періоду емоційного «охолодження» є ключовою ознакою, яка відрізняє серійника від інших маніяків, які скоюють множинність масових убивств.
Очевидно, що існують й інші відмінності між масовими, ланцюговими, сімейними й серійними вбивствами. В класичному масовому і ланцюговому вбивстві жертвами стають випадкові люди: тобто будь-хто, хто опиниться на шляху вбивці. Що стосується вбивства серійного, то тут, як правило, у фантазіях зловмисника формується своєрідний ідеальний образ, типаж, відповідно до якого й вибирається майбутня жертва (Чистяков О. М. Пандемія страху. Київ: МААК, 2010. С. 401—402).
Ще одна ознака, яка відрізняє серійне вбивство від інших видів убивств із багатьма множинними жертвами — чітко продумане планування злочину й контролювання власної поведінки та ситуації під час скоєння вбивства. Серійний маніяк, на відміну від убивці масового (класичного, сімейного) чи ланцюгового, діє обдумано, холоднокровно, прагне залишити якнайменше слідів скоєного злочину. Він вибирає не лише зручну для реалізації своїх замислів жертву, але й зручне місце скоєння злочину. Причому, якщо ситуація для нього не складається сприятливо, він може відкласти на якийсь час задуманий злочин (Образцов В. А., Богомолова С. Н. Криминалистическая психология. Изд-во: Юнити-Дана. Закон и право, 2002. С. 15—25, 80—95).
Хоча, на наш погляд, деякі частини цієї позиції є дискусійними. Так, серійний убивця залишає якнайменше слідів скоєного злочину, однак, на відміну від масового чи ланцюгового вбивці, серійний убивця не хоче бути затриманим, а прагне в майбутньому продовжувати свою злочинну діяльність. Масовий чи ланцюговий убивця, в свою чергу, не залишає слідів не через те, що він не планує свого злочину чи не контролює власної поведінки, а тому, що більшість із них або вбивають себе, або їх вбивають чи затримують працівники правоохоронних органів. У них немає необхідності контролювати те, що залишиться безпосередньо після злочину. Однак це ні в якому разі не говорить про те, що вони не формують плану своїх дій та не контролюють себе й навколишню обстановку в процесі реалізації плану.
Слід зазначити, що серійні вбивства в більшості випадків є довгий час латентними, прихованими, оскільки зловмисник продовжує вбивати своїх жертв. Світова й вітчизняна слідча та судова практика засвідчує, що інколи йдеться про 50—60 жертв. А зловмисник залишається невстановленим, незатриманим і продовжує скоювати серійні вбивства. На нашу думку, однією з причин відсутності в слідчій практиці значимого прогресу в розслідуванні серійних злочинів є недостатня обізнаність працівників органів внутрішніх справ, слідчих, оперативних працівників із методиками розслідування зазначеного виду злочинів (як сучасними, так і тими, що були напрацьовані протягом останніх десятиріч), необізнаність зі специфікою розслідування зазначеного роду злочинів за кордоном, і саме звідси виникають проблеми в організації та плануванні розслідування, правильному обранні напрямів та форм розслідування, залучення необхідних спеціалістів і кваліфікованих працівників оперативних підрозділів до розслідування.
Низькою на сьогодні залишається й безпосередня професійна підготовка слідчих, детективів, прокурорів, суддів у галузі розслідування серійних убивств. У навчальних закладах мало уваги приділяється вивченню даних криміногенних процесів, до того ж у підручниках з криміналістики ця тематика взагалі відсутня. Та й загалом можна сказати, що Україні дослідження з даної проблематики здійснюється лише фанатично налаштованими науковцями.
Причому важливо зазначити, що стан наукової розробленості теми даного дослідження свідчить про те, що причиною неефективності розкриття й розслідування серійних убивств залишається недосконалість наявних методик розслідування таких кримінальних правопорушень, а отже, недієвість рекомендацій щодо проведення слідчих (розшукових) дій, ігнорування можливостей сучасних методів оперативно-розшукової діяльності, позитивного зарубіжного досвіду, а також сучасних можливостей використання спеціальних знань при розслідуванні таких убивств. Усе це висуває вказану багатопланову проблему в коло актуальних напрямів дослідження, які аналізуються в даній статті.
2. Стан наукового дослідження сутності поняття та ознак серійних убивств.
Відповідно до положень чинного законодавства життя людини як найвища соціальна цінність є об’єктом конституційної, адміністративної, цивільної і кримінально-правової охорони з боку держави в особі судових та правоохоронних органів. Ці концептуальні засади сформульовані в ст. 1 Конституції України, які свідчать про те, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава», а ст. 3 Основного Закону стверджує, що «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Крім того, в ст. 27 Конституції України чітко зазначено: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави — захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань».
Як справедливо зазначає О. В. Любчинський, слідча й судова практика свідчать, що серійні умисні вбивства є завжди надзвичайно резонансними злочинами, які мають неабиякий розголос у суспільстві. Дані злочини становлять неабияку суспільну небезпеку, що, в свою чергу, вимагає від працівників правоохоронних органів швидкого, повного та всебічного дослідження всіх обставин справи з метою їх об’єктивного розслідування, а також із подальшою працею щодо запобігання скоєнню нових аналогічних злочинів. У зв’язку з цим, першочергове завдання, яке повинно ставитися перед судовими й правоохоронними органами, — це встановлення особи, яка вчинила злочин, з’ясування всіх причин, умов, обставин вбивства та негайного затримання серійного вбивці в максимально короткий термін (Любчинський О. В. Особливості розслідування серійних вбивств на сексуальному ґрунті: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.09 / Приватний вищий навчальний заклад «Львівський університет бізнесу та права», Національний університет «Львівська політехніка», Львів, 2018. С. 26. URL: https://lpnu.ua/research/disscoun/k-3505223/lyubchynskyy-oleksandr-volodymyrovych).
Відомо, що сам термін «Серійне вбивство» є порівняно новим в українській юридичній (кримінальній) термінології, незважаючи на те, що це явище існує стільки, скільки існують люди на землі. Однак на сьогодні про цей термін не часто згадується в освітній та науковій літературі України з кримінального права, кримінального процесуального права, криміналістики чи кримінології. Повноцінне ж його дослідження відсутнє взагалі. Також даний термін не закріплений у жодному з чинних законодавчих нормативно-правових актів України. Як наслідок, без теоретичної та законодавчої основи виникає низка проблем, які, перш за все, позначаються на своєчасному і якісному розслідуванні та розкритті таких суспільно небезпечних злочинів.
Як зазначає Є. С. Крюкова, приблизно до середини двадцятого століття в кримінальній науці щодо сутності поняття вбивств, які на сьогодні мають назву серійні, використовувалося поняття «множинні» або «багатоепізодні» вбивства, проте в зв’язку з появою новітньої спеціалізованої криміналістичної літератури (переважна більшість якої була опублікована в США) в науковий криміналістичний ужиток був введений термін «серійне вбивство» (англ. serial murder). Із сімдесятих років двадцятого століття зазначений термін став широко використовуватися в засобах масової інформації у зв’язку з розслідуванням низки гучних справ у світі (Крюкова Е. С. Криминалистический взгляд на понятие «серийное убийство». URL: https://cyberleninka.ru/article/n/kriminalisticheskiy-vzglyad-na-ponyatie-seriynoe-ubiystvo/viewer). Однією з таких справ стала серія жорстоких убивств, вчинених Д. Берковітцем (D. Berkowitz) (спочатку його називали «Вбивця з 44-м калібром», однак уже після того, як нагнавши страх на весь Нью-Йорк, він почав писати листи в поліцію та в різні американські газети щодо серії скоєних ним жорстоких убивств, через що отримав прізвисько «Син Сема»). Сам же Д. Берковітц щосили намагався переконати психіатрів, що його розумом керував сусідський собака, чорний лабрадор-ретривер, нібито, одержимий духом демона на ім’я Сем, якому вже шість тисяч років (Дуглас Дж., Олшейкер М. Охотники за умами: ФБР против серийных убийц. Перевод А. Соколов М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. URL: https://www.e-reading.club/chapter.php/1032008/9/Olsheyker__Ohotniki_za_umami._FBR_protiv_seriynyh_ubiyc.html).
На сьогодні фактично не вщухають суперечки з питання, хто ж перший використав термін «серійне вбивство». Після дослідження низки зарубіжних праць, згадана вже Є. С. Крюкова виділяє декілька позицій щодо того, кого ж можна вважати родоначальником поняття «серійне вбивство». Відповідно до першої версії цей термін приписується Р. К. Ресслеру (R. K. Ressler) — спеціальному агенту ФБР США, засновнику Наукового відділу ФБР з дослідження особливостей поведінки злочинців (The Behavioral Science Unit). Друга позиція вказує, що таким терміном вперше почав оперувати ідейний засновник американської комп’ютеризованої програми виявлення насильницьких злочинців (VICAP), детектив поліцейського управління Лос-Анджелеса Пірс Брукс (Pierce Brooks). Також, згідно з позицією П. Вронського (P. Vronsky), який досліджує історію розвитку кримінального правосуддя, в той час, як обговорюється заслуга Р. К. Ресслера в офіційному використанні терміна «серійне вбивство» в правоохоронній системі США, сам термін був використаний ще в 1966 році автором книги «Значення вбивства» Джоном Брофі, проте популярний він став значно пізніше (Крюкова Е. С. Криминалистический взгляд на понятие «серийное убийство». URL: https://cyberleninka.ru/article/n/kriminalisticheskiy-vzglyad-na-ponyatie-seriynoe-ubiystvo/viewer).
Можна зустріти й інші точки зору стосовно витоків поняття «серійне вбивство». Так, аналізуючи статтю «Что такое серийное убийство?» на електронному ресурсі URL: http://www.serial-killers.ru, О. М. Данилів також вказує, що існує ще одна позиція, відповідно до якої автором терміна «серійне вбивство» є Р. Хейзелвуд (R. Hazelwood) — спеціальний агент, викладач Академії ФБР США. І в цьому є певний сенс, бо саме Р. Хейзелвуд є автором розробленої дещо пізніше класифікації маніяків (Данилів О. М. Серійні злочини у системі злочинів проти особи. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apvchzu_2015_38_20).
Якщо ж досліджувати сутність поняття «серійні вбивства» за аналогічні періоди в історії вітчизняної правничої науки, то тут відразу стикаємося з багатьма надзвичайно складними проблемами. В першу чергу це пов’язано з тим, що Україна на той момент була в складі СРСР. А це означає, що дослідження теоретичних положень такого феномена, як серійні вбивства, перебувало в стійкій взаємодії з практикою та історією їх розслідування та розкриття. Саме тому, враховуючи, що сама природа комуністичної системи, будучи, на їх погляд, ідеальною і повною протилежністю в ідеологічному та культурному плані з країнами Європи, а в першу чергу США, яка повністю заперечувала і звичайно ж приховувала або ж не до кінця повідомляла про будь-які тяжкі, суспільно небезпечні та резонансні злочини (бандитизм, серійні вбивства тощо) на всій території ЄРСР. Підтвердження цьому знаходимо у висловлюваннях М. Кольцова, який однозначно зазначає, що СРСР, як країна, де й без того таємницею було буквально все, значна пильність і увага з боку держави була спрямована саме на правову статистику. В свою чергу він акцентує увагу на тому, що один із міністрів під час реорганізації правоохоронних органів віддав наказ про знищення товстих архівних томів (непотрібний «мотлох»), в яких містилося багато процесуальної інформації минулих років, котра була пов’язана з розслідуванням серійних вбивств, справи, які зберігалися старшими колегами задля того, аби молоді працівники правоохоронних структур могли їх досліджувати. Причому М. Кольцов не бачить у цьому нічого дивного, адже відомо, що згідно з офіційною ідеологічною установкою, злочинність як чуже суспільству явище повинне було зникнути саме по собі (Кольцов М. И. Серийные убийства в истории советского и российского правоприменения. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/seriynye-ubiystva-v-istorii-sovetskogo-i-rossiyskogo-ugolovnogo-pravoprimeneniya/viewer).
Звертаємо увагу на те, що розпад СРСР хоч і посприяв теоретичному вивченню такої категорії вбивств, однак, як вказує той же М. Кольцов, вчені-криміналісти, котрі захочуть дослідити слідчу практику та написати об’єктивну історію серійних убивств на території колишнього Радянського Союзу, зіткнуться з реальними проблемами і на них «чекає непросте завдання». У зв’язку з розпадом СРСР відбулося й розчленовування єдиної системи союзної МВС. Під час цієї вакханалії викидалися архіви, великі досьє за непотрібністю просто знищувалися, конкретні кримінальні справи рвалися та ділилися на окремі епізоди, зникали особисті та професійні зв’язки між працівниками правоохоронних структур, які допомагали розкриттю злочинів і пошуку вбивць. Однак, тим не менш, деякі гучні справи всупереч інформаційним заборонам і необдуманим вчинкам начальства, добре пам’ятають не тільки слідчі, а й звичайні громадяни, не пов’язані з правовими інститутами держави.
Проведені дослідження свідчать, що перше теоретичне визначення сутності серійних злочинів датується аж 1991 роком. Як вказує В. М. Ісаєнко, його сформулював Ю. М. Самойлов (Самойлов Ю. М. Организация работы правоохранительных органов по раскрытию серийных убийств // Расследование убийств в зарубежных странах: сборник статей / под ред. В. М. Бурыкина, Г. В. Дашкова. М.: Изд-во ВНИИ МВД СССР, 1991. С. 60), який зазначав, що серійні злочини — це вчинення особою або групою осіб декількох злочинів, що мають логічний зв’язок. До основних ознак відносяться: один і той самий об’єкт посягання, однаковий мотив, спосіб, місце вчинення злочину тощо (Исаенко В. Н. Проблемы теории и практики расследования серийных убийств. М.: АНО «Юридические программы», 2005. С. 7).
І якщо в даній тематиці вже відчутним є прогрес дослідження в країнах Європи, США та Росії, то в Україні цим криміногенним феноменом цікавиться відносно невелика кількість фанатично налаштованих науковців-криміналістів. Водночас слід вказати, що результати досліджень, викладені в наукових працях чи статтях, переважно зводяться до характеристики того чи іншого аспекту зазначеного питання (зазвичай це дослідження криміналістичної характеристики серійних убивств та вивчення психологічних особливостей особи серійного вбивці).
У свою чергу К. Г. Рудницька та І. В. Новицька зазначають, що «на сьогоднішній день інтерес до серійних убивць дедалі зростає як серед молоді, так і серед дорослих людей». У науковій праці під назвою «Психологічні аспекти вияву інтересу до діяльності серійних убивць» вони виділяють декілька форм прояву зацікавленості людей до феномена серійних убивств. Першою формою такого інтересу є літературна діяльність письменників, а також роботи режисерів зі створення кінофільмів та серіалів, присвячених серійним убивцям, та особи, які читають чи переглядають результати їхньої праці. Другою формою інтересу виступають «колекціонери». За словами К. Г. Рудницької та І. В. Новицької, до них відноситься «підтип людей, які не просто цікавляться маніяками, а й прагнуть мати хоча б якусь річ, пов’язану з ними. Зазвичай, вони мають на меті отримати рештки так званого «кумира», наприклад, шкіру, волосся або нігті».
До третьої форми інтересу відносяться «наслідувачі» й саме вони становлять найбільшу небезпеку для суспільства, оскільки їхнє захоплення особистістю та злочинною діяльністю серійного вбивці в майбутньому може перерости в активну злочинну діяльність і самого «наслідувача». Дослідниці припускають, що «люди з певними особистісними передумовами, які демонструють інтерес до діяльності маніяків, можуть самі стати маніяками, наслідуючи свого кумира» (Рудницька К. Г. Психологічні аспекти вияву інтересу до діяльності серійних убивць / К. Г. Рудницька, І. В. Новицька // Актуальні питання криміналістики та судової експертизи: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 19 листоп. 2020 р.) / [редкол.: В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2020. С. 354—355).
Фактично ж на сьогодні в світовій науковій юридичній літературі та окремих дискусійних статтях є безліч визначень поняття «серійне вбивство», які формулюють різні трактування щодо кількісної та якісної сторін цього злочину. Як зазначає згаданий уже В. М. Ісаєнко, прояв різних підходів до формулювання поняття серійних убивств має, безперечно, позитивне значення для подальшого дослідження даного феномена в галузі їх етимології, методики виявлення й розслідування. Разом із тим він зазначає, що його визначення має бути достатньо уніфікованим, відображати найбільш характерні криміналістичні та окремо кримінально-правові ознаки цих злочинів з певним ступенем їх спільності (Исаенко В. Н. Проблемы теории и практики расследования серийных убийств. М.: АНО «Юридические программы», 2005. С. 10).
Цьому питанню приділила увагу і Є. С. Крюкова, яка вказує, що в літературі може бути відсутнім єдине визначення поняття «серійне вбивство», оскільки це в першу чергу дає можливість обмінюватися різними думками або влаштовувати дискусійні суперечки. Водночас на практиці подібний плюралізм думок вчених є неприпустимим. Саме тому погоджуємося з Є. С. Крюковою, що очевидно надзвичайно важливим є необхідність чіткого формулювання єдиного уявлення сутності феномена серійних убивств для працівників правоохоронних органів, у тому числі й для законодавчого закріплення та криміналістичного обліку даної категорії злочинів. Очевидно, що правоохоронні органи повинні мати достатньо чітке уявлення про те, що таке серійне вбивство, які його характерні ознаки, їх види та класифікації, а також за якими критеріями можна віднести той чи інший злочин до серійного.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
