Connect with us

Думка експерта

Ще одна «освітня революція» — реформа освіти чи її руйнування?

Дата публікації:

Олександр НАРОВЛЯНСЬКИЙ,
заслужений вчитель України,
кандидат педагогічних наук

Кожна держава на певних етапах свого розвитку здійснює реформи в різних сферах життя країни. Вони мають забезпечити прискорення суспільного розвитку, сприяти виходу на нові висоти, досягненню прогресу у відповідних сферах. І завжди існує ризик помилитися, отримати результат, протилежний тому, на який розраховують автори та ініціатори змін. Як на мене, найбільш ризикованими є реформи в галузі медицини та освіти, адже в разі невдалих перетворень змінити наслідки важко чи навіть неможливо, — через помилки медичної реформи може статися непоправна втрата здоров’я або навіть життя, а невдале реформування освіти може скалічити долю цілого покоління.

Саме тому будь-які «революційні» зміни в цих сферах мають бути особливо продуманими та погодженими як із професіоналами, практиками і науковцями відповідного профілю, так і з більшістю суспільства, яке є користувачем відповідних послуг — медичних чи освітніх. При цьому слід враховувати не лише «імпортований» досвід (часом без належного його аналізу), а й вітчизняні традиції, особливості. Згадаймо безсмертні шевченківські «і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь…»

Не говоритиму про медичну реформу, я не є фахівцем у цій сфері. Однак щодо галузі освіти, маючи 39-річний педагогічний стаж (з них 34 роки викладання в одній школі), звання заслуженого вчителя України (за перемогу в конкурсі «Вчитель року-1999» з фаху правознавства), ступінь кандидата педагогічних наук, досвід стажування та знайомства із системами освіти США, Німеччини, Франції, Нідерландів та цілої низки інших держав, вважаю можливим висловити свою точку зору саме як професіонала-практика.

Мова про славнозвісний Закон України «Про повну загальну середню освіту», ухвалений у серпні минулого року і названий «реформаторським». Він дійсно повністю змінює існуючу систему шкільної освіти. На жаль, у нашій країні стало вже недоброю традицією, коли докорінні реформи приймаються без відповідної перевірки, експериментів, у гонитві за «моделями передових держав». При цьому дуже часто не враховуються ні власне наші особливості, ні існуючі традиції, ні, напевно, головне — фінансові та організаційні можливості.

Поряд із певними позитивними моментами закон породжує й низку проблем, яких «за завісою» пандемії більшість освітян, а тим паче батьки нинішніх школярів, не помітили. Одна з найболючіших, на мою думку, проблем поки що не привернула до себе особливої уваги, однак є не менш сумнівною та небезпечною для розвитку нашої освіти. Йдеться про поділ на початкову (1–4 класи), базову середню (5–9 класи) та повну (10–12 класи) школу. Вважаю, що робити такий поділ обов’язковим недоцільно й навіть небезпечно з кількох причин.

З одного боку, при цьому ігнорується те, що існуючі школи здебільшого будували й створювали саме як школи для учнів від 1-го до 11-го класу. У відповідний спосіб проектувалися приміщення, які необхідні для всіх вікових груп, постачалося обладнання, формувалися бібліотеки. Звичайно, можна передбачити перевезення парт чи столів, навчального приладдя, книг із бібліотек тощо, однак недарма ж говорять, що переїзд можна прирівняти до пожежі. В якому стані ми отримаємо все це на новому місці, неважко уявити, не кажучи вже про фінансові витрати, — не впевнений, що їх закладено в бюджеті чи буде закладено в наступні роки. А чи знайдуться гроші на придбання нового обладнання, меблів, приладдя, — дуже сумнівно.

З іншого боку, авторами змін не врахований психологічний аспект. Кожному, хто переходив до нової школи сам чи переводив свою дитину, знайоме хвилювання, пов’язане зі зміною колективу, звиканням до нових учителів. Не дарма існує поняття адаптації при переході в п’ятий клас, коли діти після початкової школи, де в них викладає переважно один учитель, стикаються з предметною системою викладання. Зрозуміло, що бувають ситуації, коли змінити школу необхідно — переїзд, проблеми в старій школі з однолітками чи вчителями. Однак примушувати всіх дітей тричі за час навчання переживати психологічний стрес зміни колективу та вчителів не є найкраще рішення.

Не можу не звернути уваги й на потенційну корупційну складову питання. Адже про проблеми прийому в школу пишуть чимало, і навіть нова система прийому за територією обслуговування не вирішила їх повністю. Відомі технологія оформлення оренди квартири поблизу «престижної» школи та інші варіанти, які використовують нині. Але якщо сьогодні більшість батьків один раз вирішують проблему прийому, оформляючи дітей у перший клас, то тепер законодавець пропонує зіткнутися з цим кожному батьку тричі за час навчання дитини в школі!

До того, ж у багатьох школах існують ще й позакласні заняття дітей, які суттєво різняться в різних закладах. В одній школі — це хор чи театральний гурток, в іншій — туристський клуб, у третій — шкільна футбольна команда, в четвертій — дебатний клуб. Кожне таке заняття, крім усього іншого, потребує певної, часом створюваної роками й десятиліттями, матеріальної бази і, головне, наявності кваліфікованого педагога-керівника, який цілком віддає себе цій справі (як правило, поряд з основною роботою — викладанням певного предмета) та може зацікавити учнів. І примусова зміна школи позбавить дітей можливості займатися улюбленою справою, досягати високого рівня в цій діяльності.

Я не кажу вже про почуття вчителів. Не впевнений, що серед авторів та ярих захисників новел закону багато тих, хто пройшов шлях зі своїми учнями від 10-річних п’ятиклашок до 16–17-річних випускників як учитель, а тим паче як класний керівник. Не витрачатиму часу на пояснення цих почуттів — це треба пережити самому. Скажу лише, що, як класному керівникові, мені двічі довелося провести своїх учнів цим шляхом, зі своїми випускниками (а перший мій випуск був у 1992 році) спілкуюся постійно, навчаю вже дітей декого з них. Тож добре розумію це почуття, і мені прикро, що в нас, учителів, забирають цю можливість — бачити результати своєї праці.

Під загрозою і традиційна сімейна наступність, коли старші брати та сестри гордо вели до школи молодших членів своєї сім’ї. Не дарма в правилах прийому до школи зазначено, що до неї, безумовно, приймають молодших братів і сестер тих, хто вже в ній навчається. Але ж це не лише красива картинка — старші за руку з молодшими. Для багатьох сімей це й вирішення проблеми потрапляння молодших до школи та їх повернення додому, поки батьки на роботі, і психологічний спокій молодших, коли поруч у школі старший брат чи сестра.

А крім усього, нині вже з’явилися повідомлення про те, що кількість шкіл, які прийматимуть десятикласників, різко скорочуватиметься. На жаль, боюся, що серед основних чинників при вирішенні цього питання стане наявність грошей для фінансування старшої школи. Але куди мають піти ті, для кого місця не вистачить? Адже не таємниця, що система професійної освіти нині перебуває в стані колапсу, значною мірою просто знищена після припинення існування багатьох підприємств, які були базовими для професійних навчальних закладів, а також через стрімке зростання кількості вищих навчальних закладів, у тому числі сумнівного рівня.

Якщо ж говорити про заклади передвищої освіти, то вони є далеко не в кожному населеному пункті, а ті, що існують, мають обмежені можливості поселення студентів з інших населених пунктів, до того ж, привабливість їх також значно знизилася останніми роками. Тож проблема влаштування випускників дев’ятих класів після проведення запланованої реформи обіцяє чимало складнощів.

Ще одна проблема, яка може виникнути, має двосторонній характер. Реформа передбачає обов’язкове профільне навчання в старшій школі. Не кажучи про неготовність значної частини учнів у 9-му класі визначитися з профілем свого навчання та майбутньої діяльності, що призведе до витрачання «профільних» годин, коштів і зусиль даремно та подальшого ще ширшого звернення до репетиторів для підготовки до ЗНО, може постати й організаційно-кадрова проблема.

З одного боку, є небезпека концентрації найсильніших учителів у нечисленних після реформи ліцеях — закладах для учнів старшої профільної школи. Але ж на якій базі тоді працюватимуть ці вчителі, який «людський матеріал» вони отримають із знекровлених гімназій (закладів для учнів 5–9 класів)? З іншого боку, не кожен вчитель (особливо той, хто чимало років працює в одній школі) буде схильний змінювати звичну школу. Отже, не в кожній школі, яка стане профільною, знайдуться сильні вчителі за всіма чи більшістю напрямів. Навіть зараз у кожному місті, районі, селищі добре знають, в якій школі краще викладається математика, де — іноземна мова, де — історія. І діти, що визначилися з майбутнім життєвим шляхом, часом ідуть саме до цих найсильніших педагогів. Але вони це роблять за власним бажанням, а не за примусом! Невже ми знову заганяємо всіх дітей до «щасливого дитинства» залізною рукою закону?

Що, на мою думку, слід було б змінити? Залишити право школам, органам управління освітою самостійно вирішувати, чи буде школа єдиною або ж навчатиме лише певну вікову категорію. Можливо, якась кількість шкіл (у разі відновлення системи професійної освіти та підвищення її престижності з одночасним суттєвим зменшенням кількості вищих навчальних закладів і прийому до них) дійсно перетворяться на школи початкової та середньої ланки. Якісь (як було й раніше, згадаймо славетну київську фізико-математичну школу № 145, в якій завжди навчалися учні лише старших класів, нині з 9-го, а раніше з 8-го, фізматліцеї в Києві, Львові тощо) набиратимуть професійно орієнтованих учнів до старшої школи. Однак залишиться і можливість існування традиційної для нашої держави цілісної школи. Крім того, варто було б залишити разом із математичним, історичним, філологічним та іншими профілями існуючий нині загальний профіль навчання для тих дітей, які ще не визначилися зі своїм майбутнім, а таких, на жаль, у дев’ятому класі більшість.

Проблема реорганізації шкіл ще тільки насувається, і поки що її не зрозуміла більшість тих, кого вона торкнеться. А торкнеться вона практично кожного жителя України, і задуматися про це варто зараз, бо потім буде вже пізно.

Однак у законі є й інші, м’яко кажучи, сумнівні новели. Згадаймо хоча б норму щодо строкових договорів з учителями пенсійного віку, яка не лише виявляє неповагу до цих самих учителів, а й не пояснює, звідки візьмуться молоді вчителі, для яких, на думку авторів цієї норми, треба звільняти місця. Адже заробітна плата вчителя залишається не вельми привабливою, особливо в початківця, і молодь не стоїть у черзі на шкільні робочі місця. Випускники численних педагогічних вищих навчальних закладів, які тепер гордо носять назву «педагогічні університети», здебільшого йдуть зовсім не в школу (згадую далекий уже 1985 рік, коли з майже 120 випускників мого істфаку Київського педінституту лише кілька не пішли в освіту, та й нині понад 60 моїх однокурсників продовжують свою педагогічну діяльність). А зважаючи на чергове відтермінування передбаченого законом запровадження мінімуму зарплати педагогічного працівника, надії на зміну ситуації примарні. Цікаво, що на підвищення заробітних плат прокурорам (з аргументацією «передбачено законом»), встановлення захмарних зарплат суддям, працівникам численних новостворених і не надто ефективних антикорупційних органів гроші в бюджеті знайшлися, а от учителі, інші педагоги — поза грою. Нібито стаття 60 Закону України «Про освіту» вже не діє, або ж вона нижчої якості, ніж «прокурорський» закон. Так само знайшлися й гроші на існування створених в останні роки органів у галузі освіти — Національного агентства кваліфікацій, Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, освітнього омбудсмена, Державної служби якості освіти України.

Дуже прогресивною автори закону вважають норму щодо обмеження часу перебування на посаді директора закладу загальної середньої освіти — не більш як два строки по шість років. Мій педагогічний стаж — 39 років, я знаю багатьох директорів шкіл не лише Києва, а й з інших куточків країни, бував у багатьох відомих на всю Україну та за її межами школах і глибоко переконаний: створити справді гарну, сучасну, комфортну для дітей школу може лише керівник, який бачитиме перспективу. А чи буде така наснага в директора-тимчасовика? Звичайно, існують негативні приклади, коли директор ставав тираном, намагався підім’яти під себе колектив, не поважав ані учнів, ані вчителів, однак людині, орієнтованій на подібні дії, вистачить кількох років.

А от для того, щоб створити Школу з великої літери, треба набагато більше часу. Нагадаю, Василь Сухомлинський очолював славетну Павлиську школу 32 роки, Олександр Захаренко керував Сахнівською школою 35 років, з 1988-го і донині керує створеною ним авторською школою в м. Южне Одеської області Микола Гузик. Чи змогли б вони реалізувати свої задуми за дванадцять років, і чи доцільним було б таке обмеження? На жаль, мені відомі приклади, коли після смерті чи звільнення директора дуже сильної школи вона швидко втрачала свої позиції. В чому доцільність цієї норми, мені як освітянину-практику не зрозуміло.

І водночас дивним видається зникнення вимоги про наявність педагогічної освіти як для керівника, так і для вчителя. В деяких країнах (серед яких США, досвід яких ми останнім часом намагаємося копіювати в багатьох сферах) директор школи — це суто менеджерська посада, той, хто її обіймає, навіть не веде уроків, не викладає. Однак чи доцільним є такий перехід у наших умовах, слід було б ще перевірити на практиці. Що ж стосується вчителів, то відмова від обов’язкової педагогічної освіти, як на мене, ще більш сумнівна.

Вивчаючи історію викладання правознавства у вітчизняній школі, я знайшов циркуляр 2005 року, коли «законознавство» (так тоді називався правовий предмет у гімназіях) уперше прийшло в середню школу. В ньому пропонувалося залучати для його викладання переважно професійних юристів. Однак уже через кілька років відмовилися від цієї практики як такої, що не виправдала себе. І було запропоновано залучати до викладання предмета вчителів історії, залишивши в гімназії лише тих юристів, які виявили достатні педагогічні здібності.

Отже, запитання, що в мене виникає: які мета і, головне, наслідки пропонованих змін? Чи сприятимуть вони підвищенню рівня освіти? Чи готові всі ми, вчителі, учні, суспільство в цілому, до чергової «освітньої революції»? Чи всі ці зміни — чергова імітація бурхливої діяльності, чергове копіювання закордонного досвіду без належного осмислення та аналізу, від яких страждатимуть учні, батьки, педагоги, а в майбутньому — все суспільство? Від відповіді на ці запитання залежать долі сотень тисяч дітей.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Нові обрії для наповнення бюджету — податок на нерухомість

Опубліковано

on

Євген ВЛАСОВ,
адвокат адвокатського бюро «Власова «Вектор», член комітету з податкового та митного права Асоціації правників України

Норма про те, що використання житла в господарській діяльності виключає застосування пільги по сплаті податку на нерухомість, діє з 2016 року, проте податкова лише де-не-де цим користується.

Згідно з положеннями ст. 266 Податкового кодексу України (ПКУ) податок на житлову/нежитлову нерухомість повинні сплачувати всі: і фізичні, і юридичні особи, резиденти, нерезиденти. Однак п. 266.4 ст. 266 ПКУ передбачає для фізичних осіб пільги, тобто можливість зменшити базу оподаткування один раз на рік:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості — на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості — на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), — на 180 кв. метрів.

Водночас, діє досить цікава норма, «схована» в пп. 266.4.3 п. 266.4 ст. 266 ПКУ, пільга не застосовується, зокрема, щодо об’єкта/об’єктів оподаткування, котрі використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позику, використовуються в підприємницькій діяльності).

Коли тлумачити буквально, то якщо місцезнаходження юридичної особи зареєстроване за місцем проживання її засновника, тоді в цього засновника немає пільги щодо сплати податку на нерухомість, незалежно від площі цього житла й виникає обов’язок до сплати. Проте є позиція Верховного Суду з цього приводу, висловлена в справі за № 2340/3133/18: реєстрація місцезнаходження юридичної особи за адресою об’єкта житлової нерухомості не є сама по собі, в розумінні приписів підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України, обставиною, що безумовно свідчить про фактичне використання цієї нерухомості в підприємницькій діяльності з метою одержання його власником доходу (див. постанову ВС від 02.03.2020 р.).

Тим не менше, не слід забувати, що реєстрація місцезнаходження юридичної особи за місцем проживання учасника (директора) не звільняє підприємство від обов’язку подати 20-ОПП (див. Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс (ЗІР) 116.11).

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Карне електронне право Європи й України: порівняльний аналіз

Опубліковано

on

Jus est ars boni et aequi
(Право є мистецтвом добра і справедливості).

Публій Ювенцій Цельс, давньоримський правник та державний діяч


Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету


Микола МАЛІЙ,
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

 

Право є найдавнішим механізмом саморегуляції суспільства, що адаптує все нове в сформовану й налагоджену систему суспільних відносин та їх правового регулювання. Відомо, що вся правова система суспільних відносин ґрунтується на двох основних засадах: по-перше, функції вираження владної волі, що представлена в чільному законодавстві, і, по-друге, на інформаційній та соціально-комунікаційній функції права, яка закріплена в чільному законодавстві. Важливо також зазначити, що право і його система зазнають постійного й безпосереднього впливу нових ідей, інновацій, новітніх електронних технологій та використання можливостей технічного і наукового прогресу. Виходячи з даних позицій сьогодні формується нова підгалузь правничих знань, зокрема, карне електронне право, яке є інструментом керування інформацією, підкріпленою владно-організаційними механізмами політичної системи, що забезпечує порядок дії, її невідворотність та впливу цієї (правової) інформації на суспільні відносини. В даному дослідженні пропонуються результати порівняльного аналізу розвитку карного електронного права Європи та України.

Поняття і сутність карного електронного права

Провідні функції карного електронного права визначаються на основі загальних функцій права:

– нормативна — визначення норм, правил поведінки суб’єктів інформаційних, соціально-комунікаційних відносин (правового середовища);

– комунікативна — зазначення в окремих статтях посилань на законодавчі акти, які є системоутворюючими в різних міжгалузевих інститутах права (або необхідність в яких може виникнути);

– регулятивна — визначення прав та обов’язків, зобов’язань суб’єктів щодо регулювання суспільних інформаційних та соціально-комунікаційних відносин;

– охоронна — визначення гарантій та меж правомірної поведінки суб’єктів, які здійснюють заходи щодо недопущення та профілактики правопорушень, а також контроль за дотриманням правомірної поведінки;

– захисна — визначення правових умов, процедур та суб’єктів, які здійснюють захист від вчинених правопорушень (поведінки, за якою діяння утворюють делікти), та відповідальності за ці правопорушення згідно з нормами конституційного, цивільного, адміністративного, господарського, трудового та карного права;

– інтегративна — системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, котрі регулюють інформаційні та соціально-комунікаційні відносини в Україні в різних підсистемах права (електронне право, карне електронне право є поєднуючими ланками між провідними традиційними галузями права й застосовують їх методи у сфері соціальних інформаційно-комунікаційних відносин).

За сутністю правового походження як міжгалузевий комплексний інститут національного права України карне електронне право має приватно-правову і публічно-правову природу, тобто норми карного електронного права формуються як на публічному (державному), так і на приватному рівнях суспільних відносин. Визначення статусу карного електронного права як міжгалузевого комплексного інституту права зумовлює визначення співвідношення його з іншими інститутами права, предметом яких є суспільні відносини щодо електронної соціально-правової інформації (електронні бази даних, електронні мережеві комплекси, хмарні середовища, комп’ютерні технології, електронно-обчислювальні машини (комп’ютери), автоматизовані системи та комп’ютерні мережі й мережі електрозв’язку, шкідливе програмне забезпечення, кіберпростір, кібербезпека, кіберзлочинність, телекомунікаційні мережі ближнього і далекого космосу тощо). Через предмет суспільних відносин (інформацію) карне електронне право має зв’язок з іншими міжгалузевими інститутами права: електронним правом, електронним цивільним правом, електронним космічним правом, авторським правом, правом інтелектуальної власності, інформаційним правом, ІТ-правом, винахідницьким правом, рекламним правом тощо.

Карне електронне право утворює з ними велику й складну агрегативну гіперсистему права четвертого порядку: відповідно до теорії гіперсистем права карне електронне право ґрунтується на засадах правових систем другого і третього порядку, якими є шість основних галузей права: конституційне, адміністративне, господарське, цивільне, трудове, карне. У своїй єдності вони утворюють систему першого порядку — право України. Важливим аспектом теорії карного електронного права є проблематика його підсистем — спеціальних субінститутів — сфер правового регулювання інформаційних та соціально-телекомунікаційних правовідносин.

Пріоритетні напрями розвитку карного електронного права

Карне електронне право — це кульмінація в розвитку електронного документообігу в сфері карного судочинства і карного провадження. В цьому напрямку рухаються багато країн, перебуваючи на різних рівнях вирішення цього питання. Системи карного електронного права впроваджуються в США, Канаді, Естонії, Німеччині. У Бельгії ще в 2005 році був створений проект електронного карного правосуддя «Phenix», в рамках якого, крім системи електронного документообігу, «електронний файл» міг поповнюватися поліцією, адвокатом, сторонами й судом. Питання аутентифікації вирішувалося використанням електронного паспорта.

На нашу думку, карне електронне право дасть змогу більш широко використовувати математичні методи і грід- та блокчейн-технології, алгоритмізацію в процесі підтримки прийняття процесуальних рішень. Сама ця ідея не нова й має як позитивні, так і негативні сторони. Застосування такої ретельно розробленої автоматизованої програми зазіхає на внутрішнє переконання правозастосовувача (слідчого, прокурора, судді, правозахисника). Оцінка доказів (показань, документів, речових доказів, висновків експерта) була й буде залишатися в сфері розсуду суб’єкта оцінки, ґрунтуючись на внутрішньому переконанні. Останнє пов’язано з логічною розумовою діяльністю, яка виступає таким собі принципом оцінки, що дозволяє відійти від формальної теорії доказів. Однак комп’ютерна програма стає хорошим електронним помічником у прийнятті процесуальних рішень, сприяє зниженню корупції (використання блокчейн-технологій), відступі від суб’єктивізму й упередженості, зведення до мінімуму впливу людського фактора.

У зв’язку з цим поряд із розвитком інформаційних технологій необхідний захист традиційних цінностей, які історично довели свою спроможність і важливість при розгляді та вирішенні карних справ. Представляється можливим виділити деякі напрямки, за якими відбувається розвиток інформаційних технологій карного судочинства. З огляду на це можна визначити процесуальні канони й можливі загрози їх значенням. Різні країни мають свої національні правові системи. У деяких із них розвинуті спеціальні норми в карному законодавстві, що передбачають відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів, інші лише в процесі прийняття відповідних законів.

Міжнародна класифікація комп’ютерних злочинів у порівнянні із законодавством України

У багатьох державах відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів наступає за традиційними статтями карного законодавства, адаптованими до нових умов (крадіжка, шахрайство, підробка та інші). На міждержавному рівні, відповідно до рекомендацій Комітету з питань законодавства Ради Європи 1990 року, прийнята (у відповідності із зазначеною міжнародною класифікацією комп’ютерних злочинів), їх стисла характеристика. В даному дослідженні подаємо її в порівняльному правовому аналізі згідно з чільним законодавством України.

1. Втручання та перехоплення.

1.1. Незаконний доступ, код QAH. «Незаконний доступ до комп’ютерної системи або мережі».

Метою злочину є комп’ютерна система або мережа (два чи більше комп’ютери). Доступ означає проникнення у всю систему або його частину, до комп’ютерних програм та даних, які там містяться. Причому засоби зв’язку не мають значення. Це може бути прямий фізичний доступ до комп’ютера або входження з віддаленого місця, наприклад, із застосуванням супутникового зв’язку або через іншу комп’ютерну систему. В деяких країнах важливим елементом цього злочину є подолання системи захисту комп’ютера (наприклад, системи паролів). В інших — незаконним є будь-яка навмисна спроба несанкціонованого доступу до комп’ютерної системи або мережі (автоматизованого банку даних), розташованої в іншій країні.

(Подібно нормі ст. 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1. «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2. «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362. «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», ст. 363. «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», ст. 363-1. «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку» Кримінального кодексу (КК) України Розділу XVI «Кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку»).

Перехоплення, код QAI. «Незаконне перехоплення за допомогою будь-яких технічних пристроїв та засобів зв’язку даних, які знаходяться в комп’ютерній системі або мережі, чи прямують до або з неї».

Метою злочину є будь-яка форма комп’ютерного зв’язку (телекомунікації). Найчастіше це стосується перехоплення інформації, яка передається державними, громадськими або приватними системами телекомунікації. Це може бути зв’язок у середині єдиної комп’ютерної системи, між двома комп’ютерами або комп’ютером та особою. Перехоплення, в технічному аспекті, може здійснюватися «прослуховуванням» змісту повідомлення, що може бути забезпечено через прямий доступ та використання самої комп’ютерної системи, або через непрямий доступ із використанням електронних засобів підслуховування чи підключення. Протиправними є тільки ті випадки, коли такі дії вчиняються незаконно та навмисно.

(КК України: статті 359 «Незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації»; 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю», 232 «Розголошення комерційної або банківської таємниці», 232-1 «Незаконне використання інсайдерської інформації», 232-2 «Приховування інформації про діяльність емітента» та інші, в сукупності зі статтями 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1. «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2. «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362. «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363. «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1 «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

1.2. Викрадення часу, код QAT. «Неправомірне використання комп’ютера або комп’ютерної мережі з наміром уникнути оплати за користування».

Оператори, провайдери телекомунікацій (у тому числі компанії, які надають послуги з доступу до інтернету, з обслуговування комп’ютерних систем та мереж, послуги з підрахунку комунальних та інших послуг) використовують засоби автоматизованих систем розрахунків (білінгових систем тощо) за використані послуги та з метою обліку користувачів й отримання належної оплати. Спроби ухилитися від оплати за використані послуги споживачами (абонентами) або несанкціоноване внесення операторами, провайдерами телекомунікацій, їх працівниками та представниками (третіми особами) в автоматизовану систему розрахунків завідомо неправдивих даних (послуг, які споживачам не надавалися, або об’єми послуг є завищеними) є також формою крадіжки.

(КК України: статті 185 «Крадіжка», 186 «Грабіж», 187 «Розбій», 190 «Шахрайство», 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем», 192 «Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою», 193 «Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї», 194 «Умисне знищення або пошкодження майна»).

2. Зміна або пошкодження інформації (комп’ютерних даних), код QD.

(2.1. «Логічна бомба», код QDL). «Незаконна заміна комп’ютерних даних або програм шляхом впровадження «Логічної бомби».

«Логічна бомба» в комп’ютерних технологіях не має чіткого офіційного, законодавчого визначення. Це — логічний засіб на рівні комп’ютерної програми, який впроваджується злочинцями й стає активним, коли система виконує специфічні завдання (наприклад, коли починає працювати комп’ютерна програма з виплати заробітної плати). Будучи в стані активності, «Логічна бомба» запускає невелику комп’ютерну програму, яка має шкідливий вплив на роботу комп’ютерної системи, мережі. Цей вплив може бути різним: комп’ютер може припинити роботу, згаснути екран чи будуть знищеними машинні дані. Різновидом «Логічної бомби» є часова бомба, яка стає активною у чітко визначений день та час.

(КК України: статті 185 «Крадіжка», 186 «Грабіж», 187 «Розбій», 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем», 193 «Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї» в сукупності зі статтями 361. «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1. «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2. «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362. «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363. «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1. «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

2.2. «Троянський кінь», код QDT. «Незаконна зміна комп’ютерних даних або програм шляхом впровадження «Троянського коня».

Так само, як й у випадку з «Логічною бомбою», поняття «Троянський кінь» не має законодавчого визначення. «Троянський кінь» — прихована комп’ютерна програма, що використовується злочинцями для отримання доступу до комп’ютера, незважаючи на систему захисту. Оскільки захисні функції комп’ютера контролюються системними програмами-утилітами, «Троянський кінь» за його впровадження робить відповідні зміни.

(КК України: статті 185 «Крадіжка», 186 «Грабіж», 187 «Розбій», 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем», 193 «Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї» в сукупності зі статтями 361. «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1. «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2 «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362 «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах) , автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363 «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1 «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

2.3. «Комп’ютерні віруси», код QDV. «Незаконна зміна комп’ютерних даних або програм шляхом впровадження чи розповсюдження комп’ютерних вірусів».

«Комп’ютерний вірус» — це комп’ютерна програма або частина комп’ютерної програми, яка змінює дані програми, порушуючи цілісність системи. «Комп’ютерні віруси» набули значного розповсюдження завдяки здатності заражених файлів інфікувати інші файли, «переходячи» з комп’ютера на комп’ютер. Існує сотні різновидів вірусів, кожен з яких має власну характеристику, але всі вони змінюють або самі дані, або комп’ютерні програми. Вплив «комп’ютерних вірусів» може бути різний — від незначних незручностей у користуванні комп’ютером до повного знищення машинних даних, у тому числі комп’ютерного програмного забезпечення.

(КК України статті 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1 «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2 «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362 «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363 «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1 «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

2.4. «Комп’ютерні черв’яки», код QDW. «Незаконна зміна комп’ютерних даних або програм пересилкою, впровадженням або розповсюдженням комп’ютерних черв’яків по комп’ютерних телекомунікаційних мережах».

Законодавчого визначення «комп’ютерних черв’яків» немає. Це — логічний засіб (комп’ютерна програма), зроблена для того, щоб «мандрувати» комп’ютерною мережею, пошкоджуючи чи змінюючи автоматизовані бази даних. Вони не так поширені, як комп’ютерні віруси. Відповідальність повинна наступати за ту шкоду, яку вони спричинили.

(КК України: статті 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1 «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2 «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362 «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363 «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1 «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Лояльність чи професіоналізм: за що ЄС критикує кадрову політику України

Опубліковано

on

Кирило КЛИМЕНКО,
член Ради експертів з державного управління,
адвокат, кандидат юридичних наук

Як і планувалося, 23 лютого Верховна Рада зібралася на термінове засідання, аби спробувати відновити конкурси на держслужбу, як того вимагає ЄС. Нагадаємо, що тиждень тому парламент уже ухвалив закон, який мав вирішити цю проблему, але його несподівано ветував Володимир Зеленський. Цього разу Рада мала визначитися, долати вето чи підтримувати запропоновані Президентом зміни? І робити це було потрібно швидко, щоб не підставити країну під нову порцію критики міжнародних партнерів. Утім проблемою, що заблокувала закон, стали не самі конкурси, а те, що в одному законі Рада поєднала вирішення декількох різних проблем, не всі з яких стосуються держслужби.

Кінець кадрового «турборежиму»

Перш за все – про суть законопроекту № 4531, який Верховна Рада ухвалила 16 лютого. Він передбачає наступне:

– відновлює конкурси на посади державної служби, що були скасовані навесні минулого року під приводом запобігання коронавірусу;

– скасовує можливість політичного звільнення топ-чиновників (держслужбовців категорії «А»), запроваджену в «турборежимі» у вересні 2019 року законом про перезавантаження влади;

– забороняє призначати на посади виконувачів обов’язки міністрів осіб, за яких у Раді не знайшлося голосів для призначення на посаду міністра, припиняючи в такий спосіб практику маніпуляцій, коли постійні керівники міністерств призначаються в обхід парламенту (кейси Вітренка, Буславець та інших);

– обмежує повноваження виконувачів обов’язки міністрів після 60 днів виконання ними таких обов’язків, стимулюючи Прем’єр-міністра завчасно знаходити та пропонувати парламенту компромісні кандидатури на посади в уряді (кейси Супрун, Мартинюка та багатьох інших).

Здавалося б, що ж тут поганого? Думається, тому закон підтримали аж 289 депутатів, а вже наступного дня його підписав спікер та передав документ на підпис Президенту. Однак чутки про заплановане для закону вето з’явилися одразу ж після голосування.

І справді, не минуло й дня від передачі закону на Банкову, як Президент його ветує та натомість пропонує провести позачергове засідання парламенту для розгляду його зауважень. Чому так швидко? Напевно, на Банковій щось «підгоряє», якщо там зважуються на таке? Тим більше, що графік, запропонований Президентом, суперечить законодавству. За регламентом, після надходження ветованого закону до парламенту мало би бути відведено 10 днів (тобто до 1 березня) на надання висновків від комітетів, потім – ще три дні на ознайомлення депутатів до їхнього розгляду Верховною Радою. Тобто пропозиції глави держави могли бути розглянуті не раніше 5 березня.

Натомість профільний комітет невідкладно розглянув пропозиції Президента і вже 19 лютого рекомендував врахувати їх у повному обсязі попри протилежну позицію Головного науково-експертного управління парламенту.

Постає питання: що є причиною такої поквапливості? І чим же такі дорогі ці 10 днів, що вимагають невідкладного напруження сил усіх основних інституцій влади?

Горе «попередникам»

Чому важливо повернути конкурси на держслужбу? У рамках реформування держслужби з травня 2016 року новий закон «Про державну службу» запровадив розділення політичних та бюрократичних державних посад. Політиків обирає або народ (Президента й депутатів), або інші політики (міністрів та їхніх заступників тощо), а керівників-бюрократів, аж до держсекретарів, призначають за результатами конкурсів на п’ять років із суворо обмеженими можливостями дострокового звільнення. Цей закон виконали, тож усі вищі бюрократичні посади у виконавчій владі були заповнені за часів уряду Гройсмана.

Щоправда, дехто з цих призначенців зажив одіозної слави. Наприклад, очільник податкової Роман Насіров, керівники ДАБІ, Укравтодору, Держрезерву тощо. Тож одразу після приходу до влади Володимира Зеленського постало питання про необхідність негайного перезавантаження влади, а деякі гарячі голови взагалі пропонували скасувати закон про держслужбу. Як компромісне рішення у вересні 2019 року Рада запровадила можливість політичного звільнення топ-чиновників із вищих бюрократичних посад держслужби.

Ці зміни, які тоді гаряче підтримав і уряд, дали змогу швидко замінити багатьох «попередників», однак це у перспективі поглинуло й самих ідеологів цих змін. Багато керівників державних органів, призначених за часів уряду Гончарука, також отримали мітку «попередників» і були звільнені. А далі уряд, так би мовити, увійшов у смак. До того ж, трапилася пандемія, що давало можливість виправдати будь-які «тимчасові» заходи високою метою «запобігання». Відтак 13 квітня минулого року в законі, який мав на меті утворити Фонд боротьби з COVID-19 та невідкладно спрямувати фінансування на медичні цілі та підтримку бізнесу, з’явилися норми, які «на період карантину» зупинили проведення конкурсів на посади державної служби та ввели «тимчасовий» добір за контрактом для виняткових випадків забезпечення функціонування органів влади. Наразі, за даними Національного агентства з питань держслужби (НАДС), за 10 місяців проведено понад 24,5 тисяч «псевдоконкурсів» без належного оцінювання компетентності кандидатів, за допомогою яких змінили майже 14% усіх держслужбовців.

Самокритичний уряд

«Ковідні конкурси» неодноразово критикував Євросоюз. Востаннє – 11 лютого в резолюції Європарламенту про виконання Угоди про асоціацію, наголосивши, що державна служба має бути фаховою та поза політикою. Держслужба – це м’язи, які приводять у рух весь організм за командами нервової системи, попри їхні симпатії чи антипатії до неї. Не буде «м’язів» – жоден політик не зможе реалізувати нічого. Щоб виправити цю ситуацію, влада зробила декілька спроб. Зокрема, законопроект № 3748 вперше спробував скасувати політичні звільнення та «ковідні конкурси». Він був підготовлений НАДС та внесений урядом на розгляд Верховної Ради, проте був відхилений у вересні минулого року.

Надзвичайно цікаво, що уряд сам просив парламент скасувати право урядовців на політичні звільнення «оскільки [вони] призводять до свавільних, необґрунтованих звільнень державних службовців. Наслідки застосування таких норм є грубим порушенням прав державних службовців та принципів стабільності й послідовності проходження державної служби».

Парадокс, але попри таку самокритику уряд продовжував «свавільні звільнення». Крім того, групою народних депутатів від «Слуги народу» був внесений законопроект № 3491, який також скасовував «ковідні конкурси». Відповідний закон був ухвалений 3 липня, але вже 27 липня отримав вето Президента, а 16 грудня був взагалі відхилений Радою. Інші спроби навіть не дійшли до голосування. Тож вочевидь бачимо зачароване коло та шалений спротив «закриттю цієї лавочки». Зараз, після нескінченних швидких призначень та безпідставних звільнень, здається, уже всі підтримують необхідність якнайшвидшого відновлення конкурсів у прозорий та чесний спосіб. Про його підтримку заявляє і Президент, але при цьому знаходить недоліки в законах, які саме це питання намагаються й вирішити.

Справжні причини вето

Приводом для останнього вето стали норми про обмеження повноважень виконувачів обов’язків міністрів, які зовсім не стосуються питань державної служби. Й саме ці, заветовані Президентом правки підтримав 321 депутат, тобто конституційна більшість! Хоча лише в листопаді 2020 року повноваження в.о. міністрів були обмежені іншим законом (і не з 60-го, а з найпершого дня), а Прем’єр-міністр був зобов’язаний вносити кандидатури на вакантні посади міністрів у 30-денний термін. Проте тоді це не викликало заперечень з боку Президента. (виправлено — початково текст містив помилкову тезу про те, що ухвалення пропозицій Президента поверне закон до редакції листопада-2020, — Авт.).

Та, схоже, ще однією реальною підставою для президентського вето стала інша норма. Це – заборона призначати виконувачів обов’язки міністрів осіб, кандидатури яких були відхилені парламентом на посади міністрів. Головні аргументи Президента такі: «Верховна Рада України фактично самоусувається від виконання конституційних повноважень із призначення за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України», і далі: «Пропонований Законом підхід порушує конституційні засади формування та функціонування державної влади […] її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, [а також порушує систему] їх взаємостримувань і противаг».

Однак Конституція не зобов’язує парламент обов’язково призначити на посаду міністра будь-якого запропонованого кандидата. Не дарма добір і відповідальність за внесені кандидатури є обов’язком не парламенту, а саме Прем’єр-міністра.

До того ж, встановлений Конституцією порядок призначення міністрів є проявом принципу стримувань та противаг у системі державного управління, згідно з яким виконавча влада не має права призначати керівників міністерств в обхід влади законодавчої. Це й створює баланс сил, коли Прем’єрміністр, делегований більшістю (коаліцією) у парламенті, може лише пропонувати кандидатури міністрів, а президент, навіть із монобільшістю, взагалі не має до цього стосунку.

Який же вихід?

Наразі ані в депутатів, ані в Президента, на жаль, немає цілісного уявлення про модель державного управління, яку вони хотіли б побудувати в Україні. Відсутність такої візії призводить до хаотичних спроб «підрихтувати» законодавство, вирішуючи точкові проблеми. І, схоже, бракує розуміння, що державній службі потрібні найкращі професіонали, особливо коли йдеться про керівників та працівників державних агентств, інспекцій і служб.

Тому зараз вкрай важливо:

– впровадити збалансовану модель конкурсів на державну службу, які би повноцінно оцінювали професійні компетентності кандидатів та були достатньо швидкими і гнучкими;

– забезпечити максимальну безпеку для всіх учасників в умовах карантину, що включає можливість проведення конкурсів за допомогою сучасних цифрових технологій, що вже зробили багато інших країн;

– припинити тимчасові добори та відновити прозорі й ефективні конкурси, що викликатимуть довіру громадян до їхньої фаховості й об’єктивності.

Маємо остаточно перегорнути ганебну сторінку історії українського урядування, коли лояльність переважає професійність.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram