Ще одна «освітня революція» — реформа освіти чи її руйнування? - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Думка експерта

Ще одна «освітня революція» — реформа освіти чи її руйнування?

Дата публікації:

Олександр НАРОВЛЯНСЬКИЙ,
заслужений вчитель України,
кандидат педагогічних наук

Кожна держава на певних етапах свого розвитку здійснює реформи в різних сферах життя країни. Вони мають забезпечити прискорення суспільного розвитку, сприяти виходу на нові висоти, досягненню прогресу у відповідних сферах. І завжди існує ризик помилитися, отримати результат, протилежний тому, на який розраховують автори та ініціатори змін. Як на мене, найбільш ризикованими є реформи в галузі медицини та освіти, адже в разі невдалих перетворень змінити наслідки важко чи навіть неможливо, — через помилки медичної реформи може статися непоправна втрата здоров’я або навіть життя, а невдале реформування освіти може скалічити долю цілого покоління.

Саме тому будь-які «революційні» зміни в цих сферах мають бути особливо продуманими та погодженими як із професіоналами, практиками і науковцями відповідного профілю, так і з більшістю суспільства, яке є користувачем відповідних послуг — медичних чи освітніх. При цьому слід враховувати не лише «імпортований» досвід (часом без належного його аналізу), а й вітчизняні традиції, особливості. Згадаймо безсмертні шевченківські «і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь…»

Не говоритиму про медичну реформу, я не є фахівцем у цій сфері. Однак щодо галузі освіти, маючи 39-річний педагогічний стаж (з них 34 роки викладання в одній школі), звання заслуженого вчителя України (за перемогу в конкурсі «Вчитель року-1999» з фаху правознавства), ступінь кандидата педагогічних наук, досвід стажування та знайомства із системами освіти США, Німеччини, Франції, Нідерландів та цілої низки інших держав, вважаю можливим висловити свою точку зору саме як професіонала-практика.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Мова про славнозвісний Закон України «Про повну загальну середню освіту», ухвалений у серпні минулого року і названий «реформаторським». Він дійсно повністю змінює існуючу систему шкільної освіти. На жаль, у нашій країні стало вже недоброю традицією, коли докорінні реформи приймаються без відповідної перевірки, експериментів, у гонитві за «моделями передових держав». При цьому дуже часто не враховуються ні власне наші особливості, ні існуючі традиції, ні, напевно, головне — фінансові та організаційні можливості.

Поряд із певними позитивними моментами закон породжує й низку проблем, яких «за завісою» пандемії більшість освітян, а тим паче батьки нинішніх школярів, не помітили. Одна з найболючіших, на мою думку, проблем поки що не привернула до себе особливої уваги, однак є не менш сумнівною та небезпечною для розвитку нашої освіти. Йдеться про поділ на початкову (1–4 класи), базову середню (5–9 класи) та повну (10–12 класи) школу. Вважаю, що робити такий поділ обов’язковим недоцільно й навіть небезпечно з кількох причин.

З одного боку, при цьому ігнорується те, що існуючі школи здебільшого будували й створювали саме як школи для учнів від 1-го до 11-го класу. У відповідний спосіб проектувалися приміщення, які необхідні для всіх вікових груп, постачалося обладнання, формувалися бібліотеки. Звичайно, можна передбачити перевезення парт чи столів, навчального приладдя, книг із бібліотек тощо, однак недарма ж говорять, що переїзд можна прирівняти до пожежі. В якому стані ми отримаємо все це на новому місці, неважко уявити, не кажучи вже про фінансові витрати, — не впевнений, що їх закладено в бюджеті чи буде закладено в наступні роки. А чи знайдуться гроші на придбання нового обладнання, меблів, приладдя, — дуже сумнівно.

З іншого боку, авторами змін не врахований психологічний аспект. Кожному, хто переходив до нової школи сам чи переводив свою дитину, знайоме хвилювання, пов’язане зі зміною колективу, звиканням до нових учителів. Не дарма існує поняття адаптації при переході в п’ятий клас, коли діти після початкової школи, де в них викладає переважно один учитель, стикаються з предметною системою викладання. Зрозуміло, що бувають ситуації, коли змінити школу необхідно — переїзд, проблеми в старій школі з однолітками чи вчителями. Однак примушувати всіх дітей тричі за час навчання переживати психологічний стрес зміни колективу та вчителів не є найкраще рішення.

Не можу не звернути уваги й на потенційну корупційну складову питання. Адже про проблеми прийому в школу пишуть чимало, і навіть нова система прийому за територією обслуговування не вирішила їх повністю. Відомі технологія оформлення оренди квартири поблизу «престижної» школи та інші варіанти, які використовують нині. Але якщо сьогодні більшість батьків один раз вирішують проблему прийому, оформляючи дітей у перший клас, то тепер законодавець пропонує зіткнутися з цим кожному батьку тричі за час навчання дитини в школі!

До того, ж у багатьох школах існують ще й позакласні заняття дітей, які суттєво різняться в різних закладах. В одній школі — це хор чи театральний гурток, в іншій — туристський клуб, у третій — шкільна футбольна команда, в четвертій — дебатний клуб. Кожне таке заняття, крім усього іншого, потребує певної, часом створюваної роками й десятиліттями, матеріальної бази і, головне, наявності кваліфікованого педагога-керівника, який цілком віддає себе цій справі (як правило, поряд з основною роботою — викладанням певного предмета) та може зацікавити учнів. І примусова зміна школи позбавить дітей можливості займатися улюбленою справою, досягати високого рівня в цій діяльності.

Я не кажу вже про почуття вчителів. Не впевнений, що серед авторів та ярих захисників новел закону багато тих, хто пройшов шлях зі своїми учнями від 10-річних п’ятиклашок до 16–17-річних випускників як учитель, а тим паче як класний керівник. Не витрачатиму часу на пояснення цих почуттів — це треба пережити самому. Скажу лише, що, як класному керівникові, мені двічі довелося провести своїх учнів цим шляхом, зі своїми випускниками (а перший мій випуск був у 1992 році) спілкуюся постійно, навчаю вже дітей декого з них. Тож добре розумію це почуття, і мені прикро, що в нас, учителів, забирають цю можливість — бачити результати своєї праці.

Під загрозою і традиційна сімейна наступність, коли старші брати та сестри гордо вели до школи молодших членів своєї сім’ї. Не дарма в правилах прийому до школи зазначено, що до неї, безумовно, приймають молодших братів і сестер тих, хто вже в ній навчається. Але ж це не лише красива картинка — старші за руку з молодшими. Для багатьох сімей це й вирішення проблеми потрапляння молодших до школи та їх повернення додому, поки батьки на роботі, і психологічний спокій молодших, коли поруч у школі старший брат чи сестра.

А крім усього, нині вже з’явилися повідомлення про те, що кількість шкіл, які прийматимуть десятикласників, різко скорочуватиметься. На жаль, боюся, що серед основних чинників при вирішенні цього питання стане наявність грошей для фінансування старшої школи. Але куди мають піти ті, для кого місця не вистачить? Адже не таємниця, що система професійної освіти нині перебуває в стані колапсу, значною мірою просто знищена після припинення існування багатьох підприємств, які були базовими для професійних навчальних закладів, а також через стрімке зростання кількості вищих навчальних закладів, у тому числі сумнівного рівня.

Якщо ж говорити про заклади передвищої освіти, то вони є далеко не в кожному населеному пункті, а ті, що існують, мають обмежені можливості поселення студентів з інших населених пунктів, до того ж, привабливість їх також значно знизилася останніми роками. Тож проблема влаштування випускників дев’ятих класів після проведення запланованої реформи обіцяє чимало складнощів.

Ще одна проблема, яка може виникнути, має двосторонній характер. Реформа передбачає обов’язкове профільне навчання в старшій школі. Не кажучи про неготовність значної частини учнів у 9-му класі визначитися з профілем свого навчання та майбутньої діяльності, що призведе до витрачання «профільних» годин, коштів і зусиль даремно та подальшого ще ширшого звернення до репетиторів для підготовки до ЗНО, може постати й організаційно-кадрова проблема.

З одного боку, є небезпека концентрації найсильніших учителів у нечисленних після реформи ліцеях — закладах для учнів старшої профільної школи. Але ж на якій базі тоді працюватимуть ці вчителі, який «людський матеріал» вони отримають із знекровлених гімназій (закладів для учнів 5–9 класів)? З іншого боку, не кожен вчитель (особливо той, хто чимало років працює в одній школі) буде схильний змінювати звичну школу. Отже, не в кожній школі, яка стане профільною, знайдуться сильні вчителі за всіма чи більшістю напрямів. Навіть зараз у кожному місті, районі, селищі добре знають, в якій школі краще викладається математика, де — іноземна мова, де — історія. І діти, що визначилися з майбутнім життєвим шляхом, часом ідуть саме до цих найсильніших педагогів. Але вони це роблять за власним бажанням, а не за примусом! Невже ми знову заганяємо всіх дітей до «щасливого дитинства» залізною рукою закону?

Що, на мою думку, слід було б змінити? Залишити право школам, органам управління освітою самостійно вирішувати, чи буде школа єдиною або ж навчатиме лише певну вікову категорію. Можливо, якась кількість шкіл (у разі відновлення системи професійної освіти та підвищення її престижності з одночасним суттєвим зменшенням кількості вищих навчальних закладів і прийому до них) дійсно перетворяться на школи початкової та середньої ланки. Якісь (як було й раніше, згадаймо славетну київську фізико-математичну школу № 145, в якій завжди навчалися учні лише старших класів, нині з 9-го, а раніше з 8-го, фізматліцеї в Києві, Львові тощо) набиратимуть професійно орієнтованих учнів до старшої школи. Однак залишиться і можливість існування традиційної для нашої держави цілісної школи. Крім того, варто було б залишити разом із математичним, історичним, філологічним та іншими профілями існуючий нині загальний профіль навчання для тих дітей, які ще не визначилися зі своїм майбутнім, а таких, на жаль, у дев’ятому класі більшість.

Проблема реорганізації шкіл ще тільки насувається, і поки що її не зрозуміла більшість тих, кого вона торкнеться. А торкнеться вона практично кожного жителя України, і задуматися про це варто зараз, бо потім буде вже пізно.

Однак у законі є й інші, м’яко кажучи, сумнівні новели. Згадаймо хоча б норму щодо строкових договорів з учителями пенсійного віку, яка не лише виявляє неповагу до цих самих учителів, а й не пояснює, звідки візьмуться молоді вчителі, для яких, на думку авторів цієї норми, треба звільняти місця. Адже заробітна плата вчителя залишається не вельми привабливою, особливо в початківця, і молодь не стоїть у черзі на шкільні робочі місця. Випускники численних педагогічних вищих навчальних закладів, які тепер гордо носять назву «педагогічні університети», здебільшого йдуть зовсім не в школу (згадую далекий уже 1985 рік, коли з майже 120 випускників мого істфаку Київського педінституту лише кілька не пішли в освіту, та й нині понад 60 моїх однокурсників продовжують свою педагогічну діяльність). А зважаючи на чергове відтермінування передбаченого законом запровадження мінімуму зарплати педагогічного працівника, надії на зміну ситуації примарні. Цікаво, що на підвищення заробітних плат прокурорам (з аргументацією «передбачено законом»), встановлення захмарних зарплат суддям, працівникам численних новостворених і не надто ефективних антикорупційних органів гроші в бюджеті знайшлися, а от учителі, інші педагоги — поза грою. Нібито стаття 60 Закону України «Про освіту» вже не діє, або ж вона нижчої якості, ніж «прокурорський» закон. Так само знайшлися й гроші на існування створених в останні роки органів у галузі освіти — Національного агентства кваліфікацій, Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, освітнього омбудсмена, Державної служби якості освіти України.

Дуже прогресивною автори закону вважають норму щодо обмеження часу перебування на посаді директора закладу загальної середньої освіти — не більш як два строки по шість років. Мій педагогічний стаж — 39 років, я знаю багатьох директорів шкіл не лише Києва, а й з інших куточків країни, бував у багатьох відомих на всю Україну та за її межами школах і глибоко переконаний: створити справді гарну, сучасну, комфортну для дітей школу може лише керівник, який бачитиме перспективу. А чи буде така наснага в директора-тимчасовика? Звичайно, існують негативні приклади, коли директор ставав тираном, намагався підім’яти під себе колектив, не поважав ані учнів, ані вчителів, однак людині, орієнтованій на подібні дії, вистачить кількох років.

А от для того, щоб створити Школу з великої літери, треба набагато більше часу. Нагадаю, Василь Сухомлинський очолював славетну Павлиську школу 32 роки, Олександр Захаренко керував Сахнівською школою 35 років, з 1988-го і донині керує створеною ним авторською школою в м. Южне Одеської області Микола Гузик. Чи змогли б вони реалізувати свої задуми за дванадцять років, і чи доцільним було б таке обмеження? На жаль, мені відомі приклади, коли після смерті чи звільнення директора дуже сильної школи вона швидко втрачала свої позиції. В чому доцільність цієї норми, мені як освітянину-практику не зрозуміло.

І водночас дивним видається зникнення вимоги про наявність педагогічної освіти як для керівника, так і для вчителя. В деяких країнах (серед яких США, досвід яких ми останнім часом намагаємося копіювати в багатьох сферах) директор школи — це суто менеджерська посада, той, хто її обіймає, навіть не веде уроків, не викладає. Однак чи доцільним є такий перехід у наших умовах, слід було б ще перевірити на практиці. Що ж стосується вчителів, то відмова від обов’язкової педагогічної освіти, як на мене, ще більш сумнівна.

Вивчаючи історію викладання правознавства у вітчизняній школі, я знайшов циркуляр 2005 року, коли «законознавство» (так тоді називався правовий предмет у гімназіях) уперше прийшло в середню школу. В ньому пропонувалося залучати для його викладання переважно професійних юристів. Однак уже через кілька років відмовилися від цієї практики як такої, що не виправдала себе. І було запропоновано залучати до викладання предмета вчителів історії, залишивши в гімназії лише тих юристів, які виявили достатні педагогічні здібності.

Отже, запитання, що в мене виникає: які мета і, головне, наслідки пропонованих змін? Чи сприятимуть вони підвищенню рівня освіти? Чи готові всі ми, вчителі, учні, суспільство в цілому, до чергової «освітньої революції»? Чи всі ці зміни — чергова імітація бурхливої діяльності, чергове копіювання закордонного досвіду без належного осмислення та аналізу, від яких страждатимуть учні, батьки, педагоги, а в майбутньому — все суспільство? Від відповіді на ці запитання залежать долі сотень тисяч дітей.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Концептуальні засади стратегії запобігання і протидії політичній корупції: міжнародний та національний досвід

Опубліковано

on

От

В останній день вересня, в режимі онлайн пройшов міжнародний науковий форум «Політична корупція: міжнародний та національний досвід». У його роботі взяли участь представники громадських організацій, державних структур, науковці з Києва, Черкас, Коломиї та наші колеги з Франції і Нідерландів. Розглядалися світоглядно-методологічні, законодавчі та методично-праксеологічні засади запобігання і протидії корупції в Україні. Зокрема, цікавими та змістовними видалися думки і висновки з даної тематики керівника західного регіонального відділення Українського комітету по боротьбі з корупцією І. М. Курички, старшого наукового співробітника НДЕКЦ Черкаської області МВС України Л. О. Сидоренка, заступника голови наглядової ради Українського комітету по боротьбі з корупцією, директора правничої компанії «АЮР-КОНСАЛТИНГ» М. І. Малія та аналітика центру комп’ютерних технологій Міжнародного Карпатського університету Р. М. Слободяна.

Читайте також: Корупційні ризики допоможе виявляти Антикорупційний портал

Петро Біленчук
професор Національного авіаційного університету
Микола Малій
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

Зазначимо й те, що Міжнародним Карпатським університетом спільно з Українським комітетом по боротьбі з корупцією та правничою компанією «АЮР-КОНСАЛТИНГ» розроблена й сьогодні пропонується українському суспільству новітня антикорупційна стратегія і тактика запобігання та протидії корупційній злочинності. Дана платформа передбачає широкомасштабний програмний план дій громадськості спільно з органами державної влади і місцевого самоврядування з подолання в нашій країні цього негативного злочинного явища. У даній статті ми представляємо на широкий розгляд деякі штрихи з цього потужного плану дій. Більш детально поетапний план реалізації цієї антикорупційної стратегії буде опубліковано в наступних випусках тижневика «Юридичний вісник України».

Світоглядно-методологічні засади запобігання і протидії корупції

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Відомо, що сьогодні основний із таких креативних заходів запобігання і протидії політичній корупції є реалізація в освіті, науці і практиці потужного прихованого інтелектуального, інноваційного та геополітичного потенціалу, ресурсів економіки (товарів, продуктів, послуг), інформаційно-телекомунікаційних каналів (радіо, телебачення, інтернет), які знаходяться під впливом корупціонерів України. Вважаємо, що виходячи з даних позицій реальними кроками щодо використання суспільством цих потужних прихованих ресурсів повинні бути наступні. Вважаємо, що на світоглядно-методологічному рівні необхідно користуватися такими секретами, рецептами, алгоритмами, моделями і рекомендаціями. По-перше, згадаємо автора всесвітньовідомої теорії суспільного вибору, лауреата Нобелівської премії в галузі економіки (1987 р.) Джеймса Б’юкенена, який стверджував, що більшість людей, незалежно від їх суспільної ролі, діють переважно виходячи з переслідування особистої вигоди. Базуючись на даних положеннях, очевидно, що сутність самого соціального явища «вигода» варто визначати так — це нормальні світоглядно-філософські і позитивні власні думки, міркування, сподівання, мрії та ідеї людини. А поняття політична корупція, корупційна злочинність олігархів — це реальна «іржа» органів державної влади та управління, яка за своєю суттю є страшенно небезпечним результатом дії. Тому це кардинально інше суспільне явище, яке ґрунтується на продуманих негативних зловмисних злочинних діях, нечесності, аморальності самих чиновників, а тому є не лише антисуспільним, а й протиправовим, протизаконним, оскільки, як справедливо констатують В. Гуманенко й О. Луцик, засноване на спробах державного злочинного свавілля, грабежу, шахрайства, фальсифікації, обману людини, суспільства й держави. Особливо небезпечним є те, що їх антидержавні та антисуспільні інтереси, сподівання й злочинні дії «замішані на безпросвітній чиновницькій дурості й жахливій жадібності». Тому очевидно, що за своєю сутністю поняття «вигода» і поняття «корупція» — це кардинально зовсім різні, а значить, протилежні й несумісні речі.

Читайте також: Корупція і влада

Таким чином, виходячи з концептуальних засад теорії суспільного вибору Джеймса Б’юкенена для значимого й дієвого покращення функціонування політичної, економічної й культурної системи розвитку української держави доцільно не шукати найкращих із кращих для обрання їх в органи законодавчої, виконавчої і судової влади та органи державного управління й місцевого самоврядування, а шукати конкретні реальні та креативні дієві шляхи обмеження правового статусу посадових обов’язків всіх чиновників, обраних у чітко законодавчо визначених межах їх діяльності, а також їх постійного тотального, системного, мережевоцентричного контролю українським суспільством і власного самоконтролю.

По-друге, варто наголосити на тому, що аналогічної позиції дотримувався й відомий філософ Карл Поппер, який вказував, що при виборі представників органів державної влади та управління необхідно сформулювати питання в такий спосіб: «Як би нам так організувати політичні інститути, щоб поганці або некомпетентні правителі не могли заподіяти великої шкоди?». Очевидно, що цей надзвичайно дієвий і справедливий рецепт знаного світового аналітика необхідно обов’язково враховувати й українській владі згідно зі статтями 1, 3, 5, 6, 13, 19, 24 Конституції України при наданні чиновникам повноважень у законотворчій, виконавчій, судовій та управлінській діяльності з метою вдосконалення чільного антикорупційного законодавства та асиметричної реалізації їх положень в освіті, науці і практиці.

Читайте також: Корупція і влада (Частина 2)

По-третє, відомо, що українські дослідники Володимир Гуманенко та Олександр Луцик на основі проведених ними спеціальних системних фахових асиметричних досліджень, дійшли висновку, що сьогодні наслідки шкідливих для більшості факторів нечесності (дурості, жадібності) злочинно налаштованої чиновницької меншості стали надзвичайно ворожими для суспільства та країни, оскільки вони загрожують на сьогодні не тільки благополуччю всіх громадян нашої країни, а в тому числі й представництвам іноземних установ та організацій, які працюють на теренах України, але й стали ризикованими, небезпечними та неймовірно загрозливими для національної безпеки держави. Судова, слідча, оперативно-розшукова й експертна статистика свідчать, що сьогодні ці злочинні корупційні дії організованої злочинної чиновницької гільдії уже реально загрожують національній безпеці країни. Така кризова ситуація в Україні турбує наших друзів та партнерів з усього світу. Тому очевидно, що ці реальні загрози, ризики й небезпеки влада має обов’язково враховувати при розробці концептуальних засад антикорупційної стратегії нашої держави, як і при формуванні тактики й мистецтва вдосконалення чинного законодавства та безпосередній реалізації його положень у практичній діяльності.

Вважаємо, що засадничі положення статей 1, 3, 5, 6, 8, 9, 13, 14, 19, 24 та ін. Конституції України необхідно враховувати не тільки при формуванні антикорупційної стратегії, але й безпосередньо при розробці правового механізму тактики і мистецтва її реалізації в освіті, науці та практиці.

Законодавчі та методичнопраксеологічні засади запобігання і протидії корупції

На наш погляд, на законодавчому, а також на методично-праксеологічному рівні необхідно обрати такі оптимальні й ефективні антикорупційні стратегії та алгоритми, засоби і технології їх реалізації, які забезпечать безпеку людини, суспільства, держави в процесі розбудови ідей четвертої промислової революції, індустрії 4.0 та сонячного суспільства знань. Це стосується, в першу чергу, використання розроблених на сьогодні унікальних новітніх технологій для оперативної діагностики і прогнозування реальної поведінки потенційних та виявлених корупціонерів. При тому варто зазначити, що наразі як в Україні, так і світі розроблено низку оригінальних новацій, а тому розглянемо їх більш детально.

Як вважаємо, найперше треба терміново створити дієву електронну законодавчо затверджену систему захисту людини, суспільства і держави від свідомо продуманих корупціонерами здійснюваних ними злочинних корупційних дій або навіть і випадково помилкових та явно злочинних непрофесійних дій конкретної людини чи організованих злочинних груп людей, за якої не можна було б красти, зловживати владою, займатися шахрайством, обманом, фальсифікацією, грабежем державних і приватних ресурсів, тобто вчиняти злочинні корупційні дії в Україні. Це важливе завдання можна вже сьогодні ефективно й досить швидко реалізувати в нашій державі, так, як це здійснили в Сінгапурі, Швеції, Данії та інших країнах світу. Це завдання можна дуже легко вирішити за допомогою впровадження в усі сфери державотворення (законодавчу, виконавчу і судову) новітніх електронних ноозасобів, креативних автоматизованих систем і методик, Grid-технологій та інших нормативно-правових, технічних і методологічних рішень, які розроблені нашою командою в Міжнародному Карпатському університеті. Такий підхід дозволить швидко й реально здійснювати захист людини, суспільства та держави від злочинних корупційних посягань нечесних і жадібних чиновників.

Необхідно також забезпечити надійний законодавчо врегульований електронний контроль (у тому числі з боку громадянського суспільства) за бюджетними витратами та інвестиціями держави. Відомо, що Верховна Рада України зобов’язана періодично звітувати перед Українським народом про результати використання державного бюджету. Це обумовлено тим, що електронну автоматизовану систему захисту з використанням технологій Block Chain чиновниками-корупціонерами практично уже неможливо буде обдурити чи підкупити, що дозволить повністю уникнути нечесних корупційних дій.

У цьому процесі не останнє місце займає і впровадження найкращих у світі електронних платіжних систем у всі сфери державотворення (економіку, фінансову сферу, культуру, освіту, науку, охорону здоров’я тощо) це дозволить реалізувати ідеї швидкого й блискавичного запобігання та протидії корупційній злочинності відповідно до вимог і потреб четвертої промислової революції, які закріплені в Концепції ООН щодо сталого розвитку світу до 2030 року.

Із метою запобігання та протидії корупції, слід також реально впровадити в діяльність органів державної влади та управління, які займаються практичними заходами щойно розроблену українськими вченими Міжнародного Карпатського університету та юристами-практиками правничої компанії «АЮР-КОНСАЛТИНГ» спільно з Інститутом кібернетики НАН України новітню автоматизовану систему для психофізіологічної діагностики та прогнозування поведінки людини як у типових, так і в екстремальних ситуаціях. Мова про «Автоматизовану систему багатостороннього дослідження людини» (АСБДЛ). Це унікальна технологія для оперативного тестування психофізіологічних особливостей стану людини, з допомогою якої можна вирішувати широкий спектр завдань, пов’язаних із питаннями надійності та передбачуваності дій людини як у типових, так і в екстремальних (кризових) ситуаціях, визначення її істинних мотивів, прогнозування поведінки та оцінки відношення до того чи іншого діяння, явища або персони.

Основними сферами застосування даної автоматизованої Grid-технології є: — оцінка достовірності інформації, яка повідомляється: а) з метою виявлення кола осіб, причетних до вчинення протиправних корупційних дій та б) виявлення груп криміногенного ризику по неблаговидним факторам — масовий скрінінг, скорінг, аудит); конфліктологія (конфлікт інтересів): а) внутрішньоособистісний (причини внутрішньоособистісних конфліктів, психосоматичних захворювань); б) міжособистісних — оптимізація взаємовідносин на роботі, в сім’ї тощо); нейромаркетинг: а) побутовий — проблеми знаходження прийнятних варіантів; б) комерційний — покращення надання послуг; в) політичний — виявлення потреб суспільства.

Висновки та пропозиції

Вважаємо, що така новітня антикорупційна стратегія, тактика і мистецтво її реалізації, побудовані на основі сучасних технологічних досягнень четвертої промислової революції, дасть змогу досить швидко подолати в нашій країні нечесні антисуспільні інтереси та корупційні злочинні дії зловмисників і забезпечить створення безпечного середовища не тільки для українського суспільства, але й для його друзів, партнерів, гостей, прихильників, однодумців, інвесторів тощо. Очевидно, що реалізація в освіті, науці і практиці запропонованих вище ідей, роздумів, міркувань та підготовлених нами спільно з фахівцями Міжнародного Карпатського університету, Національного авіаційного університету, Київського університету права НАН України, Українського комітету по боротьбі з корупцією, тижневика «Юридичний вісник України» та часопису «Бізнес і безпека» законодавчих і технологічних рішень, дозволить створити необхідні умови для інвестиційної привабливості нашої держави.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Українські кредитні спілки в очікуванні законодавчих змін

Опубліковано

on

От

21 жовтня відзначається Всесвітній день кредитних спілок. Рух кредитної кооперації, який об’єднує десятки тисяч українців, перебуває в очікуванні законодавчих змін, які мають відбутися вже найближчим часом та привертають особливу суспільну увагу.

Новий закон – на підході

1 червня поточного року сталася віхова подія для українських кредитних спілок. Цього дня Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт «Про кредитні спілки», який має прийти на заміну діючого закону від 2001 р.

Розробку цього документу ініціював Національний банк України в рамках реалізації реформи фінансового сектору, започаткованої в 2019 р. прийняттям закону «про спліт». Позиція НБУ багато в чому збіглася з баченням представників самих кредитівок – вони вже тривалий час виступали за модернізацію чинного законодавства, адже попередній профільний закон був ухвалений майже 20 років тому. За цей час в економічному, соціальному житті країни сталися суттєві зміни і до них мали підлаштовуватися кредитні спілки.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Для фінансового ринку України кредитівки відіграють важливу роль. За даними НБУ, станом на 30 вересня 2021 р. зареєстровано 289 кредитних спілок, учасниками яких є понад 380 тис. громадян. Їхні активи, хоч і помірними темпами, але продовжують зростати. Так, за підсумками ІІ кварталу поточного року кредитний портфель спілок збільшився на 4%, а обсяги нового кредитування зросли на 11%.

На відміну від інших фінансових установ кредитні спілки, як правило, працюють в межах однієї області, району чи міста та спрямовують свою діяльність на підтримку своїх членів. Вони також опікуються розвитком місцевих громад, часто залучаються до локальних соціальних ініціатив і доброчинної діяльності. Якщо ж говорити про економічну сферу, то спілки надають немало кредитів агровиробникам, серед яких чільне місце займають фермери та одноосібники, малим та середнім підприємствам, які працюють у сільській місцевості і досить часто мають обмежений доступ до фінансування. Це так зване комерційне кредитування, і останнім часом саме воно виходить на перше місце в роботі кредитівок. Хоча значну частку їхнього кредитного портфелю, як і раніше, посідають споживчі кредити: вони спрямовуються на здійснення ремонтних робіт, оплату навчання, лікування тощо. Можна констатувати, що кредитні спілки змінили свій курс з надавача коштів «на придбання побутової техніки» на надійного фінансового партнера місцевого малого бізнесу.

Ще одна особливість кредитних спілок – вони охоплюють увагою переважно сільську місцевість і невеличкі міста. Саме тут найменше представлені банківські установи, а віднедавна через оптимізацію своєї роботи вони взагалі закривають там свої філії. На цьому тлі соціальна та економічна роль кредитівок особливо зростає.

Ці питання були обговорені під час розгляду законопроєкту в першому читанні. 22 вересня відбулося засідання Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики, на якому розглядалося питання щодо підготовки документу до другого читання. Було зауважено, що народні депутати подали до нього 857 пропозицій та поправок, із яких 364 було враховано. Комітет рекомендував Верховній Раді прийняти законопроєкт в другому читанні.

Кредитування юридичних осіб

Під час підготовки до другого читання законопроєкту було враховано низку важливих пропозицій. Одна з них стосується надання можливості спілкам кредитувати юридичних осіб. Дотепер у такому праві вони обмежені і це суттєво стримує їхній подальший розвиток.

«Найбільш ключова зміна – це забезпечення доступу до кредитів кредитних спілок мікропідприємствам, фермерським господарствам, кооперативам, ОСББ, профспілкам, релігійним організаціям. Фактично це дає можливість кредитним спілкам вибудувати з ними довготривалі ділові відносини», – підкреслив Іван Вишневський, заступник директора Проєкту USAID «Кредитування сільськогосподарських виробників в Україні (КЕП)», що реалізується Всесвітньою радою кредитних спілок (WOCCU).

Також він зазначив, що законопроєкт містить виключний перелік суб’єктів, які підлягають кредитуванню кредитними спілками, – великих підприємств та холдингів серед них нема.

Він пояснив, що легалізація відносин спілок із юридичними особами відіграє для останніх суттєву роль. Сьогодні багато фермерів беруть участь у державних та регіональних цільових програмах. Отримуючи кредит від банку, вони мають право на відшкодування відсоткової ставки та на інші пільги, які передбачені цими програмами. З цієї схеми випадають кредитні спілки, тому що офіційно дотепер не надають кредити юридичним особам. «Запровадження нового механізму не лише збільшить обсяги фінансування в кредитних спілках та відкриє доступ фермерам до кредитів інших інституцій, тобто дозволить мати більше джерел фінансування, але й надасть їм можливість отримувати певні відшкодування чи пільги, передбачені різними програмами, що суттєво посилить позиції малого підприємництва в сільській місцевості», – поділився Іван Вишневський.

Такі новації стосуються не лише фермерів, а й особистих селянських господарств. Не з усіма ними готові співпрацювати банківські установи, які висувають до них високі вимоги. Зокрема це стосується наявного земельного банку: щонайменше він має становити 200-500 гектарів. Натомість кредитні спілки готові обслуговувати клієнтів, які обробляють від 1 до 100-200 гектарів. Можливість працювати з такими агровиробниками, яку надаватиме новий закон, збільшуватиме клієнтську базу кредитівок.

Представники спілок, які працюють в регіонах, також схвально сприймають нові підходи. За словами голови правління черкаської кредитної спілки «Кредит-Союз» Володимира Казарінова, вони й раніше співпрацювали з представниками малого та середнього бізнесу, але як із фізособами-членами їхньої кредитівки. Це обмежувало можливості сторін. «З ухваленням нового закону вони можуть обліковувати отримані від нас кошти як кредити і відповідно обслуговувати їх як кредити. То набагато зручніше для них», – зауважив він. І додав, що їхні стосунки зі спілками, з державою та місцевими органами влади, які формують цільові програми, стають прозорими, а відтак контрольованими.

Думка Володимира Казарінова є вагомою, оскільки він очолює провідну в регіоні кредитну спілку, яка функціонує вже 24 роки та об’єднує понад 11,6 тис. членів. Її активи сягають майже 130 млн грн. Третину кредитного портфелю спрямовують на підтримку малого та середнього бізнесу: люди беруть гроші на виробництво, на створення нових робочих місць; хтось будує станцію техобслуговування, інші відкривають магазини тощо. Розмір такого кредиту сягає 100 тис. грн. А ще третина кредитного портфелю припадає на агровиробників, середній розмір таких кредитів складає 350 тис. грн, переважно вони йдуть на поповнення обігових коштів, на придбання сільгосптехніки, міндобрив, насіннєвого матеріалу тощо.

На відміну від черкаської, кредитна спілка «Імпульс-Плюс» із Вугледара на Донеччині є меншою за розміром, але не менш важливою для своєї громади. Вона об’єднує до 450 членів, а її активи становлять 3,5 млн грн. Донедавна вона була кредитною спілкою шахтарів, але з 2019 р. охоче розпочала співпрацю з аграрним сектором.

Голова правління «Імпульс-Плюс» Тетяна Ковбасюк каже: «Я думаю, що надання нам права обслуговувати юросіб розширить наші послуги та відкриє нові можливості. Ми вже до цього готуємося: підписали договір з платформою AgriAnalytica, на якій зареєстровані фермерські господарства з усієї України. Нам було б цікаво попрацювати з ними».

Перспективи спілок

Серед інших новацій, які запроваджує законопроєкт «Про кредитні спілки», є й право надавати платіжні послуги. Це особливо важливо для жителів невеликих населених пунктів та маленьких підприємств, які впродовж місяця здійснюють небагато платежів. «Також варто звернути увагу на норми, пов’язані з тим, що кредитні спілки набувають право надавати супровідні (в тому числі, посередницькі) послуги. Як на мене, це дуже перспективний шлях і абсолютно вірний, тому що члени кредитних спілок потребують різних фінансових послуг», – розповів Іван Вишневський. І додав, що український законодавець навіть передбачив, що кредитні спілки, які відповідатимуть встановленим регулятором вимогам, можуть отримати право на здійснення діяльності з обміну валюти.

Багатьох представників кредитних спілок та їхніх вкладників дуже цікавить питання щодо участі їхніх установ у Фонді гарантування вкладів. І такий підвищений інтерес небезпідставний: свого часу країна пережила справжній «банкопад», коли чимало комерційних банків через банкрутство змушені були піти з ринку, а їхні клієнти попри те отримали певну компенсацію своїх вкладів від держави. Члени кредитівок наразі не мають такого «запобіжника», але хочуть себе убезпечити на майбутнє. Вони сподівалися, що така норма також буде відображена в новому законодавчому акті, але наразі цього не передбачено. Натомість має розроблятися окремий законопроєкт, пов’язаний із внесенням змін до системи гарантування вкладів. Сьогодні це питання ретельно вивчається, а його ініціатори прислухаються до думок представників ринку.

«Ми на довірі побудували свою структуру, – каже голова правління церковної кредитної спілки «Анісія», що у Львові, Володимир Сидоровський. – Нам довіряють люди, бо є стабільна фінансова установа, яка близько 30 років працює на ринку і ніколи не мала проблем із поверненням людських коштів. Але нам бракує ресурсів, бо кожен третій вкладник запитує, наскільки є гарантованою його сума Фондом гарантування. Що це нам дасть? Дасть гарантії, що люди зможуть нам більше довіряти та приносити нам свої кошти».

Своїм баченням ділиться голова правління херсонської кредитної спілки «Єдність» Олег Арсьонов: «Кредитні спілки організовувалися як фінансові кооперативи та за багато років ми довели нашу надійність. Банки більш комерційні структури: там більший потік грошей і клієнтів. А у нас відносини переважно вибудовуються на довірі. З одного боку, добре, коли ми будемо у Фонді гарантування вкладів, з іншого, – це вимагатиме додаткових фінансових витрат».

Втім переважна більшість експертів схиляється до того, що з часом кредитні спілки приєднаються до Фонду гарантування вкладів. Цьому сприятиме кілька факторів: по-перше, НБУ як регулятор підвищує вимоги до операторів ринку, які працюють із вкладами населення. По-друге, запровадження такого інструменту підвищить інтерес серед населення до кредитних спілок, від чого вони лише виграють. За словами Тетяни Ковбасюк, «якщо дивитися в майбутнє і якщо ми хочемо професійніше працювати на нашому ринку, то треба визнати, що ця думка (приєднання до Фонду гарантування вкладів – авт.) непогана».

Успішні історії

Українські кредитівки мають чимало історій успіхів і перемог. Про одну з них розповідають на Львівщині.

Подружжя Ігоря Реви та Соломії Братах організували сімейну сироварню «Гарбузовий рай» у селі Мильчиці Городоцького району. Сьогодні вони виготовляють близько 10 видів крафтових сирів. Крім прямих продажів і місцевих ярмарків їхня продукція реалізується також в мережевих супермаркетах. Особливість полягає в тому, що свого часу ініціатори цього бізнесу не мали до нього жодного стосунку: Ігор був стоматологом, а Соломія по закінченні львівської консерваторії певний час грала в оркестрі, була піаністкою.

Подружжя продало квартиру у Львові та перебралося за місто. В селі вони купили старе приміщення австро-угорської школи і вклали в його ремонт та в облаштування бізнесу не лише кошти від квартири, але й отриману від кредитної спілки «Анісія» позику. Впродовж 5 років вони користуються її послугами. Як зазначив очільник «Анісії» Володимир Сидоровський, вони один кредит брали, інший закривали: «Сума збільшувалася, і сьогодні вони успішні, проводять майстер-класи, розповідають про свою історію бізнесу».

На Черкащині Олександр Самойленко очолює фермерське господарство «Агросвіт». Попервах він попросив у «Кредит-Союза» кредит в 200 тис. грн на вирощування квасолі і одразу викликав чимало запитань у спілки: куди реалізовуватимуть продукцію і чи взагалі вона має попит? І всі плани фермера, проаналізовані до видачі коштів, були реалізовані. Володимир Казарінов розповів, що спочатку фермер вийшов на Туреччину, а цього року уклав договори на поставку квасолі до Німеччини: «Тепер у нього виникла інша проблема – йому бракує земель для забезпечення задекларованих обсягів поставок. Нині ми шукаємо для нього фермерів, які візьмуться за вирощування цієї культури. Він її акумулюватиме і продаватиме під своїм брендом у Німеччині».

За словами керівника спілки, цього року Олександр Самойленко також «достукався» й до державних проєктів: «Ми там виступали гарантом, і він отримав за програмою «5-7-9» 2 млн грн. Крім того, і у нас позичив 1,2 млн грн».

Вугледарська кредитна спілка «Імпульс-Плюс» активно співпрацює з представниками Спілки пасічників з Волноваського району, які хочуть створити кооператив з виробництва меду. За словами Тетяни Ковбасюк, кредитівка буде їм у цьому допомагати.

Глобальна система кредитівок

Глобальна система кредитних спілок представлена у 118 країнах світу. Вона налічує понад 86 тис. кредитівок, разом вони обслуговують понад 300 млн членів. Особливо багато спілок у США, в Канаді, у Франції, Іспанії, Португалії, Великій Британії. У Північній Америці нерідко створення кредитних спілок свого часу ініціювали саме вихідці з Західної України, тим самим вони продовжили традиції, які існували на їхній батьківщині. В Україні ці традиції відродилися після здобуття незалежності, і тут першість теж тримали західні регіони.

За словами директорки Проєкту КЕП Еви Сєржиньскої, кредитні спілки в усьому світі обслуговують своїх членів, а не клієнтів, бо клієнтів обслуговують інші фінансові установи, зокрема банки. Члени кредитних спілок є їхніми власниками. Кредитні спілки мають кооперативну структуру, а їхній дохід не ділиться між інвесторами, він спрямовується на вигідні умови фінансових послуг, які надаються членам спілок.

У 1971 р. кредитні спілки різних країн об’єдналися у Всесвітню раду кредитних спілок (WOCCU). Її діяльність досить різноманітна і ґрунтується на підтримці розвитку руху кредитної кооперації в глобальному вимірі та по відношенню до окремих держав. Приклад України є доволі красномовним: тут WOCCU за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) успішно реалізує Проєкт «Кредитування сільськогосподарських виробників (КЕП)».

«Як проєкт технічної допомоги ми зосереджуємося на розбудові спроможності та підвищенні знань наших різноманітних партнерів,зазначила Ева Сєржиньска, директорка Проєкту. – Ми працюємо із законодавцями та НБУ, галузевими асоціаціями та ОКСами, з Фондом гарантування вкладів, а також безпосередньо з групою кредитних спілок, які вмотивовані впроваджувати нові методології кредитування, розширювати кредитування агробізнесу і тим самим зміцнювати свою установу та збільшувати покриття ринку. Ми сподіваємося залишити ринок на позитивній траєкторії руху, що забезпечить його майбутнє зростання, функціонування в безпечному, надійному та сприятливому середовищі».

Микола ЛУГОВИЙ,
Національний пресклуб «Українська перспектива»

Читати далі

Думка експерта

Податкова амністія: кожен із нас – потенційний злочинець

Опубліковано

on

От

Юрій РАДЗІЄВСЬКИЙ,
керівний партнер АО «Радзієвський і партнери»

Податкова створила прецедент, коли прирівняла непідтверджені доходи громадянина до отриманих злочинним шляхом, й арештувала 26 млн гривень. Що це означає і які наслідки може мати для інших українців? 

Читайте також: Податкова амністія вимагає тиші, а не хайпу

Новітні реалії

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Державна податкова служба відкриває нові горизонти трактування норм Кримінального кодексу про легалізацію майна, здобутого злочинним шляхом. Тепер, судячи з усього, злочинними хочуть визнавати будь-які доходи, джерело походження яких не підтверджене. Це схоже на залякування громадян з метою збільшити показники податкової амністії. Хоча це ще й додаткові корупційні можливості для правоохоронців. Напередодні ДПС опублікувала новину про викриття на Харківщині громадянина, який «легалізував доходи незаконного походження». З тексту повідомлення випливає, що громадянин «здійснив витрати без наявності доходів із підтвердженим джерелом походження»: придбав низку автомобілів та земельних ділянок на загальну суму понад 20 млн грн. «При цьому здійснені витрати в кілька разів перевищували офіційні доходи вказаної особи. Операції мають ознаки легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом», – вказано в інформаційному повідомленні. До єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 209 Кримінального кодексу: легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, вчинена в особливо великих розмірах.

Громадянину загрожує позбавлення волі на п’ять—вісім років з конфіскацією майна. Слідчі також ініціювали арешт його коштів – понад 26 млн грн. Мабуть, на додаток до тих, які він витратив на купівлю землі і машин.

Що не так у цій історії?

Перше – це стаття «за легалізацію». Якщо спрощувати приписи статті 209, то фактові легалізації, в даному випадку купівлі майна, має передувати встановлення його злочинного походження. Це не несплата податків, а, наприклад, шахрайські дії, крадіжка, махінації на фондовій біржі. В тексті повідомлення ДПС про такий злочин не вказано, хоча правоохоронні органи зазвичай описують злочинні діяння. Можна зробити висновок: у цьому випадку злочином вважається відсутність документів про походження доходів.

Читайте також: «Податкова амністія»: що чекає на декларантів?

В українському законодавстві норма, яка зобов’язує доводити законність своїх доходів, існує лише для чиновників. Вона відома як норма про незаконне збагачення. Відповідно до неї, злочином є набуття активів, що на певну суму перевищують офіційні доходи. Це — антикорупційна норма, покликана зробити прозорішими доходи і видатки держслужбовців, які живуть на наші податки. Норми, яка б зобов’язувала громадянина пояснювати походження своїх доходів, не існує. Можливо, її лише планують запровадити. Раніше подейкували, що «чиновницьку» норму скопіюють для звичайних громадян, поклавши на останніх тягар доведення невинуватості.

Консенсусу з цього приводу наразі немає, так само, як немає й офіційних непрямих методів контролю (податкова не зможе порівняти з офіційними доходами всі ваші видатки), у податкової служби немає прямого доступу до банківської таємниці. На сьогодні виявити «надмірні» доходи можна лише в момент, коли людина здійснює велику операцію в банку. Тобто, коли банк у процесі фінансового моніторингу просить підтвердити походження грошей, а громадянин не може це зробити. Також при спробі провести великий платіж без відповідних документів банк може заблокувати кошти на рахунку. У цих випадках фінустанови зобов’язані повідомляти про спроби таких операцій Держфінмоніторингу, а це відомство – інформувати правоохоронців. Обов’язок останніх – довести незаконність походження коштів. Сама людина доводити нічого не зобов’язана.

Усе це незручно, але не настільки, як кримінальне провадження, яке може закінчитися вісьмома роками ув’язнення. Поява такого прецеденту свідчить, що податкові органи відпрацьовують новий механізм примусу громадян до участі в податковій амністії, яка поки що дає відверто скромні результати.

Сигнал подано чіткий: не можете пояснити походження активів – ризикуєте опинитися за ґратами. Або декларуйте, сплачуйте 5% і про походження коштів ніхто не спитає. Насправді це зловживання повноваженнями й підміна понять.

Оскаржити такі дії податківців буде непросто: слідчі судді зазвичай не беруть на себе відповідальність і не втручаються в хід досудового слідства. («Ваша честь, ми все ще шукаємо докази незаконного походження коштів цього шановного громадянина, тому дозвольте, будь ласка, провести обшук у його помешканні»). Справа може залишатися «фактовою», тобто без формального підозрюваного, але слідчі дії (обшуки, допити) та арешт майна можуть тривати місяцями. У цей час слідчим можна «працювати» з фігурантом, торгуючись про умови закриття кримінального провадження або невручення йому підозри.

Привернення уваги до цього прецеденту повинно стати точкою відліку не лише для дискусії про методи агітації за податкову амністію, а й загалом про практику маніпуляцій і тиску податкових органів на громадян з ігноруванням приписів кримінального та процесуального законодавства, що має ознаки свавілля.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link