Думка експерта
Щодо законодавчого врегулювання обігу цивільної вогнепальної зброї
Проблема правового регулювання обігу цивільної вогнепальної зброї в Україні
Олександр КУЛИК,
доктор юридичних наук, професор
Визначення порядку обігу в країні цивільної вогнепальної зброї є одним із найбільш складних соціальних питань з точки зору оцінки його впливу на стан громадської безпеки. В Україні право людини на оборону від протиправних посягань прямо передбачено Конституцією. У ч. 2 ст. 27 зазначається: «кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань». У ч. 6 ст. 55 міститься більш загальне формулювання: «кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань». Це положення включене до статті «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом», але воно сформульоване так широко, що охоплює всі види захисту людиною своїх прав і свобод, зокрема й необхідну оборону. Натомість у Конституції України не йдеться про право використовувати при цьому цивільну вогнепальну зброю.
Читайте також: Зброя для цивільних. Чому навчання – це крок на випередження
Інститут необхідної оборони: питання регулювання
В Україні інститут необхідної оборони регулюється ст. 36 Кримінального кодексу в ч. 1 якої зазначається, що «необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони». Наявність такої норми саме в кримінальному законодавстві пов’язана з тим, що вона розглядалася історично як підстава звільнення особи, яка заподіяла шкоду іншій особі, від кримінальної відповідальності. При цьому в Кримінальному кодексі також не визначається, які саме засоби може застосовувати людина для самозахисту та захисту інших осіб від протиправних діянь.
На сьогодні обіг цивільної вогнепальної зброї в Україні регламентується підзаконними нормативно-правовими актами МВС України, зокрема Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної й охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженою наказом МВС України № 622 від 21.08.1998 р. й зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 637/3077 від 07.10.1998; Інструкцією про порядок приймання, зберігання, обліку, знищення чи реалізації вилученої, добровільно зданої, знайденої зброї та боєприпасів до неї, затвердженою наказом МВС України № 314 від 31.05.1993 р. та зареєстрованим Міністерством юстиції України за № 106 від 12.08.1993 року.
Це питання стосується основних прав громадян на власність, особисту безпеку, захист життя і здоров’я від протиправних посягань, і через це воно має бути врегульоване на рівні закону. Натомість Україна є єдиною країною в Європі й однією з небагатьох у світі, в якій відповідний закон відсутній. З огляду на це прийняття Верховною Радою України 23.02.2022 р. проекта Закону «Про право на цивільну вогнепальну зброю» в першому читанні є цілком обґрунтованим. Але при доопрацюванні та визначенні остаточного змісту цього закону необхідно врахувати досвід правового регулювання зазначеного питання в різних державах світу; кримінальну ситуацію в країні на даний час; ставлення населення до цього питання; проблеми й ризики, пов’язані з реалізацією права громадян на придбання, носіння та застосування цивільної вогнепальної зброї.
Досвід правового регулювання обігу цивільної вогнепальної зброї в різних країнах
На рівні конституції питання права громадян на придбання цивільної вогнепальної зброї, за даними професора Захарії Елкінса, регулювалося в 15 країнах світу, здебільшого в державах Латинської Америки. На сьогодні таких країн залишилося чотири – США, Мексика, Швейцарія та Гватемала. У конституціях всіх країн, крім Сполучених Штатів Америки, передбачалися прямі обмеження права громадян на носіння зброї (Право на оружие — право обороняться или сеять смерть? Михаил Смотряев. Русская служба Би-би-си. 3 октября 2017 (дата звернення: 07.06.2022 р.). Що стосується США, то у відомій другій поправці до Конституції країни йдеться про те, що «добре організована міліція необхідна для забезпечення безпеки вільної держави, право народу мати і носити зброю не повинно обмежуватися» (Конституція США). Тобто первинний зміст поправки стосувався відсутності обмежень для громадян мати зброю для участі в діяльності міліції. Згодом суди окремих штатів трактували зміст поправки по-різному, іноді досить вузько. Натомість у 2007 р. за рішенням більшості Верховного суду США було прийняте широке тлумачення змісту другої поправки, як права людини на володіння вогнепальною зброєю, не пов’язаного із службою в міліції, та на використання цієї зброї у традиційних законних цілях, таких як самооборона вдома (US Supreme Court, District of Columbia, et al. v. Heller, supremecourt.gov, October 2007 р.). У більшості країн обіг цивільної вогнепальної зброї регулюється спеціальними законами. Головними питаннями, які в них визначаються, є типи цивільної вогнепальної зброї, яку мають право придбати громадяни, юридичні особи, кількість одиниць зброї та боєприпасів до неї; загальні вимоги, яким мають відповідати громадяни, юридичні особи, які бажають придбати цивільну вогнепальну зброю; спеціальні вимоги, яким мають відповідати громадяни, юридичні особи, які бажають придбати цивільну вогнепальну зброю певного типу. Обсяг прав громадян, юридичних осіб різних країн на володіння цивільною вогнепальною зброєю коливається від дуже значного до дуже обмеженого.
Читайте також: Легалізація зброї в Україні: чи безпечно?
Можливість використання у цивільному обігу різних типів вогнепальної зброї по країнах виглядає наступним чином:
- бойова вогнепальна зброя – дозволена в Андоррі та Швейцарії, в яких на громадян покладена відповідальність за оборону країни, й вони можуть бути мобілізовані в будь-який момент, а ще в Ізраїлі та Йемені. Вона також дозволена в Чехії, але право на таку зброю серйозно обмежене. В інших країнах – заборонена (Целесообразность, возможность н содержание реформы оборота гражданского огнестрельного оружия. Монография. М.: Научный эксперт, 2011. 360 с. С. 267, 270.
- автоматична вогнепальна зброя – дозволена в Ізраїлі, Йемені та Фіджі; заборонена в Бельгії, Зімбабве, Іспанії, Італії, Казахстані, Канаді, Латвії, Литві, Намібії, Нідерландах, Норвегії, Панамі, Парагваї, Словаччині, США, Туркменістані, Чилі, Естонії та Ямайці;
- самозарядна вогнепальна зброя – дозволена в Чехії, заборонена – у Великій Британії та Німеччині;
- напівавтоматична вогнепальна зброя – дозволена в Аргентині, Гватемалі, Гондурасі, Індії, Італії, Нідерландах, Норвегії, Панамі, Парагваї, Фіджі, Чехії, Еквадорі, Естонії, Ямайці, заборонена – у Австралії, Латвії, Туркменістані, серйозно обмежена – у Канаді та США;
- однозарядна вогнепальна зброя на чорному пороху – заборонена у Німеччині, Італії, Польщі, Словаччині, Чехії, Естонії і ПАР;
- газова зброя – дозволена у Азербайджані, Німеччині, Словаччині, Таджикистані, Узбекистані; заборонена – в Туркменістані та Франції; серйозно обмежена – у Вірменії та Казахстані (Целесообразность, возможность н содержание реформы оборота гражданского огнестрельного оружия. С. 270–271).
У багатьох країнах є обмеження по калібру цивільної вогнепальної зброї. Наприклад, в Австралії, Великій Британії, Греції, Данії, Індії, Латвії, Мексиці, Молдові, Парагваї та Еквадорі дозволені пістолети калібром не більше 9 мм. Суттєво розрізняється кількість одиниць вогнепальної зброї, які дозволяється придбати одній особі в різних країнах. Так, у Латвії, Мексиці, Панамі дозволяється придбати 10 одиниць цивільної вогнепальної зброї всіх типів; в Естонії – 8; в Норвегії – 6, у Гондурасі і Нідерландах по 5; у Швейцарії – 3, у Парагваї та Чилі по 2; у Греції – 1. Максимальна кількість одиниць гладкоствольної вогнепальної зброї, яку дозволяється мати одній особі, в Іспанії становить 6, у Казахстані – 5, у Киргизії – 2; короткоствольної вогнепальної зброї – у Швеції – необмежена; в Таїланді – 6, у Норвегії – 4, в Італії – 3, в Австрії і Мексиці – 2, на Філіппінах – 1 (Там само. С. 275).
В аналізованих законах визначено мінімальний вік, при настанні якого особа має право на придбання цивільної вогнепальної зброї взагалі та зброї окремих типів, категорії осіб, яким заборонено видавати ліцензію на право купити цивільну вогнепальну зброю. Мінімальний вік, по досягненню якого особа може придбати всі типи цивільної вогнепальної зброї, в більшості країн становить 18 років, в Індії — 16 років; у Киргизії – 20; в Австрії, Аргентині, Замбії, Філіппінах, Франції, Чехії – 21; у Литві – 23; у Бразилії та Гватемалі – 25; у Судані – 30; у Таїланді – 35 років.
До категорій осіб, яким заборонено мати цивільну вогнепальну зброю, більшість країн відносять судимих осіб, в Австралії, Індії, Танзанії – судимих за злочини, пов’язані з насильством; психічно хворих осіб; осіб, які були притягнуті до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про обіг зброї; осіб, які не здали іспити зі знання правил поводження з цивільною вогнепальною зброєю та її застосування; осіб, які страждають на алкоголізм та наркоманію або мають інші захворювання; осіб, які не мають належних умов зберігання зброї (Намібія, Нова Зеландія, Танзанія); осіб, які не є членами мисливських (для мисливської зброї) та спортивних (для спортивної зброї) товариств (Там само. С. 277–280).
Крім того, в низці країн (Австрія, Беліз, Бельгія, Бразилія, Литва, Мексика, Намібія, Португалія, Тайланд, Танзанія, Швейцарія, Еквадор) особа, яка бажає отримати ліцензію на придбання цивільної вогнепальної зброї має представити відповідному органу переконливі аргументи щодо необхідності самооборони. В Австралії, Болгарії, Великій Британії, Іспанії, Туркменістані, Фінляндії та Японії самооборона не вважається поважною причиною для отримання ліцензії на придбання цивільної вогнепальної зброї; у Греції та Норвегії така причина визнається, але на практиці дозволи видаються рідко (Там само. С. 276–277).
Наведене свідчить про те, що зміст правових положень щодо обігу цивільної вогнепальної зброї в різних країнах світу дуже істотно відрізняється. Така різноманітність, очевидно, обумовлена особливостями економіки, соціальної сфери, національної психології, культури, традицій, криміногенної обстановки в кожній конкретній країні. Відповідно при доопрацюванні вищевказаного українського законопроекту необхідно, використовуючи зарубіжний досвід правового регулювання зазначеного питання, виходити перш за все з реальної ситуації, яка є на даний час в Україні.
Стан законного та незаконного обігу вогнепальної зброї в Україні
У нашій країні у власності громадян вже знаходиться значний арсенал цивільної вогнепальної зброї. За даними, наведеними заступником міністра внутрішніх справ України Богданом Драп’ятим, станом на 01.10.2021 р. на території України зареєстровано 707 117 власників вогнепальної зброї, які мають в особистому користуванні 790 055 одиниць мисливської гладкоствольної та 170 195 одиниць мисливської нарізної і комбінованої зброї. У власності громадян також перебувають майже 220 тисяч одиниць травматичних пістолетів і револьверів. Загальна кількість зброї, пристроїв, газових пістолетів і револьверів становить 1 225 353 одиниці (Законодавче врегулювання обігу цивільної вогнепальної зброї в Україні: за крок до історичної події. Богдан Драп’ятий. 7 грудня 2021 року. Голос України: веб-сайт (дата звернення: 13.06.2022). Таким чином, у власності громадян України наразі перебуває досить велика кількість одиниць цивільної вогнепальної зброї, зберігання, носіння, перевезення, використання та відчуження якої потребує законодавчого врегулювання.
Однією з головних характеристик криміногенної ситуації в країні, яка розцінюється як важливий аргумент на користь надання громадянам права на придбання, носіння та використання цивільної вогнепальної зброї, є рівень поширеності кримінальних правопорушень, пов’язаних із обігом цивільної вогнепальної зброї, який в Україні попри ситуацію (війну), має тенденцію до зниження.
Зазначу, що число кримінальних правопорушень, вчинених із використанням вогнепальної зброї, дуже істотно зросло в 2014 р. і становило 2 523, що в 3,3 раза більше показника попереднього року. Таке зростання сталося на тлі загострення суспільно-політичної ситуації в країні та початку збройного протистояння ЗСУ та правоохоронних органів з незаконними військовими формуваннями на Донбасі. У 2015 та 2016 рр. число таких посягань зменшилося на 39,5% та 62,1%, відповідно, і на кінець цього дворічного періоду становило 579. У наступні роки тенденція зниження чисельності таких діянь продовжилася. Особливо помітне зниження їх кількості мало місце у 2019 р. (–23,6%) та 2021 р. (–24,1%). У 2021 р. було зареєстровано лише 300 таких випадків.
Схожа динаміка була характерною й для кількості випадків викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем (ст. 262 КК). У 2014 р. їх число збільшилося в 10,9 раза й становило 445, а в наступні роки постійно й помітно скорочувалося і в 2022-му дорівнювало 48. Водночас число таких посягань за 5 місяців 2022 р. також суттєво зросло і дорівнювало 166 (зростання в 7,2 раза порівняно з аналогічним минулорічним показником), що пов’язано з фактором масштабної збройної агресії росії.
Протягом розглядуваного періоду чисельність випадків незаконного виготовлення, переробки чи ремонту вогнепальної зброї або фальсифікації, незаконного видалення, зміни її маркування або незаконного виготовлення бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв (ст. 263-1 КК) була відносно незначною. В 2014- му правоохоронцями виявлено 196 таких фактів, у наступні два роки їх кількість скоротилася до 119; у 2017 р. цей показник збільшився до 198 і в 2018-му перебував на тому ж рівні, а в останні три роки постійно зменшувався й у 2021-му дорівнював 132. Зменшення чисельності таких посягань продовжилося і в 2022 р. У січні—травні цього року було зареєстровано лише 39 таких діянь, що на 45,1% менше відповідного показника попереднього року. Принагідно зазначимо, що кількість випадків недбалого зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів (ст. 264 КК) протягом цих років була незначною й становила в середньому 9 випадків на рік.
Незаконне поводження зі зброєю
Найпоширенішим видом кримінальних правопорушень, пов’язаних з обігом вогнепальної зброї, є незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК). Вважається, що високий рівень цих посягань свідчить про зростання кількості зброї, що збільшує можливість вчинення кримінальних правопорушень із використанням вогнепальної зброї. Динаміка цих посягань мала особливий характер. У 2014–2015 рр. їх кількість зростала незначним чином і в 2015 р. становила 7 409, у наступному році скоротилася до 6 307 (–14,9%), а у 2017 р. – збільшилася на 26,9% і дорівнювала 8 002. В останні 4 роки чисельність таких діянь постійно зменшувалася й становила в 2021 р. 4 067, що майже вдвічі менше, ніж у 2017 р. Зменшення числа таких випадків продовжилося і в 2022 р. Протягом перших п’яти місяців цього року було зареєстровано 2 224 кримінальних правопорушення цього виду, що на 3,8% менше, ніж за аналогічний період попереднього року.
При оцінці наведених статистичних даних слід мати на увазі, що 20—25% цих діянь стосуються холодної зброї, а також такий загальний факт, як високий рівень латентності усіх видів посягань, пов’язаних з обігом вогнепальної зброї. Тим не менше наведені дані свідчать про те, що кількість кримінальних правопорушень, пов’язаних з обігом вогнепальної зброї, протягом останніх років суттєво скоротилася. За останні 7 років кількість випадків вчинення кримінальних правопорушень із використанням вогнепальної зброї в Україні зменшилася у 8 разів, скоротилася чисельність посягань, спрямованих на незаконне заволодіння та виготовлення зброї, за останні 4 роки майже у 2 рази зменшилося число посягань, пов’язаних з незаконним обігом зброї. У січні—травні цього року порівняно з відповідним минулорічним періодом суттєво зросла кількість посягань, здійснених із використанням вогнепальної зброї (до 1 474, тобто в 5 разів), та випадків незаконного заволодіння зброєю (у 7,2 раза). Але це зростання в основному пов’язане з кваліфікацією відповідним чином насильницьких діянь військових збройних сил російської федерації, вчинених під час збройного вторгнення на територію України.
Слід підкреслити, що тенденція зниження чисельності цих кримінальних проявів сформувалася в умовах масштабного збройного протистояння на Сході країни, яке тривало 8 років і супроводжувалася поширенням бойової вогнепальної зброї серед жителів Сходу та інших регіонів країни.
Наявні статистичні дані свідчать про тенденцію скорочення посягань вказаних видів протягом останніх років. Чисельність очевидних умисних вбивств після зростання в 2014 р. до 4 920 (у 2,4 раза порівняно з попереднім роком) у подальшому постійно зменшувалася, особливо інтенсивно в 2015–2016 рр. (–34,4% та –43,5%, відповідно), і в 2021 р. становила 1 305, що менше показника 2014 р. в 3,8 раза. Кількість умисних тяжких тілесних ушкоджень у 2014 р. становила 3 132 (найвищий показник за аналізований період), а в наступні періоди весь час скорочувалася (виняток 2018 р.: +1,6%) і в 2021-му зменшилася до 1 601 (–48,9% порівняно з рівнем 2014-го). Ще більшими темпами зменшувалося число розбійних нападів. У 2014 р. було зареєстровано 3 895 (+36,4%) таких діянь, а в наступні роки їх чисельність весь час зменшувалася (виняток 2016 р.:+9,8%), у 2017–2021 рр. у середньому на 25% щороку. У 2021 р. було зафіксовано 952 розбої, тобто в 4 рази менше, ніж у 2014 р. Кількість випадків бандитизму протягом аналізованого періоду була незначною. У 2013 р. було зареєстровано 14 таких діянь, у 2015–2017 рр. їх число збільшилось і становило 30 випадків, у 2020 р. 20, а у 2021 – 12.
Дещо іншої була динаміка випадків незаконного позбавлення волі або викрадення людини. На тлі подій 2014 р. їх кількість зросла з 283 до 1 974, тобто в 7 разів. У 2015–2016 рр. вона зменшилася на 55,8% та 34% відповідно і дорівнювала 576, і до 2019 р. перебувала приблизно на цьому ж рівні, у 2020 р. зменшилася до 414 (–26,5%), а у 2021 р. зросла до 479 (+15,7%).
У січні–травні 2022-го, порівняно з відповідним періодом минулого року, більше зареєстровано тяжких злочинів проти життя та здоров’я особи. Число очевидних умисних вбивств збільшилося на 20,2%, а умисних тяжких тілесних ушкоджень – на 5,8%. Зростання таких діянь, як і посягань, пов’язаних із незаконним використанням вогнепальної зброї, пов’язане з військовим вторгненням росії на територію країни і кваліфікацію відповідним чином загибелі та поранення в ході бойових дій військових та цивільних осіб. Що стосується інших видів злочинів, то картина тут також інша. Число розбійних нападів зменшилося порівняно з аналогічним періодом 2021 р. на 35,4%, незаконне позбавлення волі або викрадення людини – на 34,1%, було зареєстровано лише 3 випадки бандитизму (за січень—травень 2021 р. – 5).
Таким чином, ймовірність для громадян України стати жертвами збройних нападів, насильницьких посягань на життя і здоров’я в останні роки суттєво зменшилася, що свідчить про відсутність нагальної потреби надання широкому колу громадян та юридичних осіб права на придбання цивільної вогнепальної зброї для самозахисту.
Ставлення населення України до надання громадянам права на придбання,
носіння та використання цивільної вогнепальної зброї
Важливим фактором, який необхідно враховувати при прийнятті рішення про надання громадянам права на придбання, носіння та використання цивільної вогнепальної зброї, є думка населення з даного питання. Соціологічна група «Рейтинг» тривалий час проводить соціологічні опитування, в ході яких з’ясовувалося це питання. Їх результати були нещодавно оприлюднені. Як видно з наведених даних, в ході всіх опитувань, проведених з травня 2014 р. по лютий 2022 р. не менше 70% респондентів не підтримували надання громадянам України права на володіння вогнепальною зброєю та боєприпасами, а на його підтримку висловлювалося не більше 24% опитаних. Суспільна думка різко змінилася у травні 2022 р., коли частка осіб, які підтримують це рішення склала 58%, а частка тих, хто дотримувався протилежної думки, зменшилася до 39%.
Очевидно, головним фактором такої зміни ставлення населення до легалізації зброї та боєприпасів стало військове вторгнення росії на територію України. Оцінюючи ці дані, слід розуміти, що значна кількість опитаних підтримали ідею легалізації володіння громадянами вогнепальної зброї, перебуваючи в стані розпачу, страху за своє життя та життя своїх близьких, бажання захистити їх і себе. Це рішення прийняте не на основі зваженої оцінки ситуації, а під впливом емоцій, викликаних війною.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
