Думка експерта
Спільні інтереси територіальних громад: як вони визначаються, встановлюються та чи можуть виникати під примусом? Частина 1
Павло Кулинич,
доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАНУ
У результаті проведення досить успішної реформи щодо децентралізації влади в Україні майже 12 тис. дрібних територіальних громад сіл, селищ та міст, які були «замкнені» в межах відповідних населених пунктів, об’єдналися у 1469 спроможних сільських, селищних та міських територіальних громад, території яких включають як землі населених пунктів, так і землі за їх межами. Безперечно, нові громади стали більш життєздатними. Водночас і нові територіальні громади різняться за своїм економічним потенціалом та можливостями розвитку. Так, економічне лідерство демонструють територіальні громади, утворені на базі громад міст-мільйонників та інших великих міст нашої держави. На жаль, на практиці виникають випадки, коли економічно потужна територіальна громада намагається впливати на менш спроможні суміжні територіальні громади, вимагаючи від них певних поступок. Так, деякі громади, утворені на базі великих міст, вимагають від суміжних сільських територіальних громад узгоджувати з ними плани розвитку своїх територій, оскільки вважають, що територія слабшої громади є зоною реалізації інтересів «потужного» сусіда. Більше того, на підтвердження законності своїх вимог економічно потужні міські територіальні громади навіть знаходять якісь норми в законодавстві України.
Читайте також: Послуги для територіальних громад від Мінцифри
У зв’язку з цим до Ради з науково-правової експертизи при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України надійшов запит від однієї із сільських територіальних громад з проханням про надання доктринального правового тлумачення змісту окремих положень чинного законодавства України, яке регулює питання погодження проектів містобудівної документації з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад. У зв’язку з тим, що в чинному законодавстві України відсутні визначення понять «спільні інтереси територіальних громад» та «територія спільних інтересів територіальних громад», нами було проведене наукове експертне дослідження, сфокусоване на пошуку відповідей на нижчезазначені питання.
Дещо про «спільний інтерес»
Що слід розуміти під термінами «спільний інтерес територіальних громад» та «спільний інтерес суміжних територіальних громад». Звернення до Словника української мови свідчить, що слово «інтерес» має кілька значень, а саме: 1) увага до кого-, чого-небудь, зацікавлення кимось, чимось; 2) вага, значення; 3) те, що найбільше цікавить кого-небудь, що становить зміст чиїхось думок і турбот; прагнення, потреби; 4) те, що йде на користь кому-, чому-небудь, відповідає чиїмсь прагненням, потребам; 5) діло, справа. Однак, жоден з наведених варіантів розуміння слова «інтерес» не має чіткого юридичного значення.
Практика застосування правових норм, в яких використовувався термін «інтерес», вимагала визначення його змісту як юридичної категорії. Саме тому пошук юридичного значення даного терміну став предметом розгляду Конституційного Суду України. Зокрема, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 витлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв’язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/ або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, під охоронюваним законом інтересом Конституційний Суд України розуміє таке прагнення особи, яке не є конкретним суб’єктивним правом, проте не суперечить праву як такому і тому вважається законним та захищається законом.
Читайте також: 62,5 млн грн на комплексні плани просторового розвитку територіальних громад
Слід зазначити, що термін «інтерес» вживається у законодавстві України в розумінні інтересу територіальних громад та органів місцевого самоврядування, які представляють такі інтереси, в особливих значеннях.
Перш за все варто виділити статтю 140 Конституції України, якою передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. А частиною другою ст. 10 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» дана конституційна норма уточнена таким чином, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними та міськими радами.
Проте слід зазначити, що у ст. 140 Основного Закону країни йдеться не про існуючі в даний час сільські, селищні чи міські територіальні громади, тобто об’єднані територіальні громади, а про територіальні громади, що існували до їх об’єднання відповідно до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Мова йде про територіальні громади сіл, селищ та міст, територія яких обмежувалася територіями відповідних населених пунктів. Відповідно, районні та обласні ради були наділені повноваженнями щодо представлення інтересів територіальних громад сіл, селищ та міст, які будували об’єкти для задоволення певних потреб жителів двох чи більше територіальних громад (лікарні, будинки для людей похилого віку тощо). Такі територіальні громади припинили своє існування внаслідок об’єднання в спроможні територіальні громади, територія яких включає не тільки землі в межах сіл, селищ та міст, що увійшли до громади, а й землі за межами населених пунктів. Такі об’єкти хоча й визнавалися об’єктом права спільної власності відповідних територіальних громад, але перебували не в управлінні органів місцевого самоврядування таких громад (сільських, селищних чи міських рад), а в управлінні районних чи обласних рад. Адже частиною 4 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об’єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.
Повноваження обласних рад і райрад
Згідно з пунктом 10 Розділу V Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні та обласні ради або уповноважені ними органи.
За таких обставин, обласна або районна рада, як орган місцевого самоврядування, що представляє спільний інтерес територіальних громад сіл, селищ, міст, є уповноваженим органом на здійснення права власності на майно, передане в спільну комунальну власність територіальних громад відповідної області чи району.
Читайте також: Державний банк мусить мати хоч один підрозділ у кожній територіальній громаді
До об’єктів права спільної власності територіальних громад закон відносить і землю. Так, пунктом «а» частини першої статті 8 Земельного кодексу України (далі — ЗК України) визначено, що до повноважень обласних рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями, що знаходяться у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.
Натомість пунктом «а» частини першої статті 10 ЗК України передбачено, що районні ради розпоряджаються землями на праві спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст району.
Отже, ЗК України наділяє обласні та районні ради повноваженнями щодо розпорядження землями (земельними ділянками), що знаходяться у спільній власності відповідних територіальних громад — наприклад, земельними ділянками, зайнятими нерухомим майном, переданим у спільну (комунальну) власність таких громад (культурно-освітні заклади, заклади охорони здоров’я, будівлі та споруди житлово-комунального господарства тощо).
У даний час, після завершення реформи щодо децентралізації влади, об’єднані територіальні громади, як правило, самі фінансують будівництво і утримання подібних соціальних об’єктів. А об’єкти спільної власності двох чи більше територіальних громад сіл, селищ та міст, з них, які увійшли до складу однієї об’єднаної територіальної громади, фактично втратили статус об’єктів спільної власності територіальних громад і стали об’єктом права власності новоутвореної територіальної громади з переходом управління ними від районних чи обласних рад до ради такої територіальної громади.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності — це право територіальної громади володіти, користуватися та розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. А відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Тому за загальним правилом, всі ці об’єкти, включаючи землю, є предметом індивідуальних інтересів відповідної територіальної громади.
Таким чином, у наведених нормах ЗК України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» термін «спільний інтерес» територіальних громад використовується для позначення наявності у двох чи більше територіальних громад права спільної власності на певний об’єкт нерухомого майна — будівлю, споруду, земельну ділянку тощо. По суті, у даних законодавчих актах термін «спільний інтерес» вживається як синонім права спільної власності територіальних громад на конкретну земельну ділянку, будівлю, споруду, іншу нерухомість (лікарня тощо).
Натомість у деяких інших законодавчих актах законодавець вживає термін «спільний інтерес» територіальних громад у дещо іншому значенні. Зокрема, положення щодо забезпечення спільного інтересу суміжних територіальних громад передбачені в Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності». Так, пунктом 7 частини 8 статті 17 цього закону встановлений обов’язок виконавчих органів сільських, селищних і міських рад узгоджувати проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад. А частиною 15 статті 16-1 цього ж закону на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад покладений обов’язок узгоджувати проект комплексного плану просторового розвитку з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад.
Більше того, пунктом 6.8 ДБН Б.1.1-13:2012 «Склад та зміст містобудівної документації на державному та регіональному рівнях» передбачено, що пояснювальна записка «Схеми планування території району» має містити визначення територій спільних інтересів суміжних територіальних громад. Крім того, пунктом 5.3.4.1 ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад та зміст генерального плану населеного пункту» визначено, що характеристика територій спільних інтересів суміжних територіальних громад має бути наведена в розділі «Обґрунтування та пропозиції» Пояснювальної записки Генерального плану населеного пункту.
Нормативне визначення ознак суміжності територіальних громад було надане в Законі України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Так, у ст. 3 закону передбачено, що суб’єктами добровільного об’єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст. При цьому пунктом 2 частини 1 статті 4 цього ж закону уточнено, що територія об’єднаної територіальної громади має бути нерозривною, межі об’єднаної територіальної громади визначаються по зовнішніх межах юрисдикції рад територіальних громад, що об’єдналися.
Коли виникає «спільний інтерес»?
Таким чином, з наведених норм Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» випливає висновок, що суміжними територіальними громадами є територіальні громади, що мають спільні межі, оскільки їх території прилягають одна до одної хоча б у певній їх частині, або які мають невирішений спір щодо розмежування територій відповідних територіальних громад.
Закон України «Про регулювання містобудівної документації» також визначає, в яких сферах суміжні громади можуть мати спільні інтереси. Так, частиною 4 статті 25 закону визначено, що узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад здійснюється на підставі відповідних угод, відображається в схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів. Отже, спільний інтерес у двох чи більше суміжних територіальних громад може виникнути виключно на підставі укладеної ними угоди (договору).
Про співробітництво територіальних громад
Організаційно-правові засади договірного співробітництва територіальних громад деталізовані в Законі України «Про співробітництво територіальних громад». У ч. 2 ст. Закону встановлено, що співробітництво здійснюється у сферах спільних інтересів територіальних громад у межах повноважень відповідних органів місцевого самоврядування, якщо інше не передбачено законом. Крім того, у ст. 4 цього ж закону чітко окреслено, в яких формах може здійснюватися співробітництво територіальних громад. Статтею передбачено, що таке співробітництво може здійснюватися у таких формах:
1) делегування одному із суб’єктів співробітництва іншими суб’єктами співробітництва виконання одного чи кількох завдань з передачею йому відповідних ресурсів;
2) реалізації спільних проектів, що передбачає координацію діяльності суб’єктів співробітництва та акумулювання ними на визначений період ресурсів з метою спільного здійснення відповідних заходів;
3) спільного фінансування (утримання) суб’єктами співробітництва підприємств, установ та організацій комунальної форми власності — інфраструктурних об’єктів;
4) утворення суб’єктами співробітництва спільних комунальних підприємств, установ та організацій — спільних інфраструктурних об’єктів;
5) утворення суб’єктами співробітництва спільного органу управління для спільного виконання визначених законом повноважень.
Усі ці форми співробітництва територіальні громади можуть здійснюватися виключно на підставі договору про таке співробітництво. Отже, з наведених норм Закону України «Про співробітництво територіальних громад» випливає, що спільні інтереси територіальні громади можуть мати в одній чи більше з наведених вище сфер співробітництва за умови укладення договору про співробітництво.
Виникає також питання, чи можуть територіальні громади укладати договори про співробітництво і в інших сферах, ніж ті, що визначені у ст. 4 Закону України «Про співробітництво територіальних громад»? Ми вважаємо, що виходячи зі змісту чинного законодавства України відповідь на поставлене питання може бути лише негативною. Адже від імені територіальних громад укладати договори про співробітництво з іншими громадами можуть виключно їх органи місцевого самоврядування — ради, які є органами влади. А згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нарешті маємо зазначити, що дія Закону України «Про співробітництво територіальних громад» рівною мірою поширюється на територіальні громади, які є суміжними, та територіальні громади, які не мають спільних меж.
Проміжний висновок
Таким чином, з вищевикладеного випливає висновок, що спільний інтерес суміжних територіальних громад — це сукупність встановлених договором про співробітництво громад взаємних прав і обов’язків щодо реалізації спільними зусиллями громад предмету такого договору.
Важливість укладення договору про співробітництво громад підкреслена у ст. 9 Закону України «Про співробітництво територіальних громад», якою передбачено формування та забезпечення функціонування реєстру про співробітництво територіальних громад, а також у наказі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 15.08.2014 р. № 225 «Про затвердження Порядку формування та забезпечення функціонування реєстру про співробітництво територіальних громад».
Крім того, частиною 4 ст. 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачений ще один випадок укладення суміжними територіальними громадами договору, предметом якого є узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад, що відображається в схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів.
Стосовно узгодження питань забудови
Закон не встановлює обов’язковості такого узгодження та укладення суміжними територіальними громадами відповідного договору, на підставі якого здійснюється узгодження питань забудови. Це означає, що узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад може мати місце в разі обопільної зацікавленості двох (чи більше) суміжних територіальних громад у такому погодженні та укладення ними договору, в якому визначається місце та характер узгодженої забудови. Водночас жодна територіальна громада не має права вимагати узгодження з нею іншою (суміжною) територіальною громадою питань щодо забудови своєї території, якщо між ними не укладена угода (договір), яка передбачає таке узгодження.
Ким, в якому порядку та в якій формі визначається (фіксується) «спільний інтерес територіальних громад» та «спільний інтерес суміжних територіальних громад»? Як було встановлено у ЗК України та Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» термін «спільний інтерес» територіальних громад використовується для позначення наявності у двох чи більше територіальних громад права спільної власності на певний об’єкт нерухомого майна — будівлю, споруду, земельну ділянку тощо. Отже, у даних законодавчих актах термін «спільний інтерес» вживається як синонім права спільної власності територіальних громад на конкретну земельну ділянку, будівлю, споруду, іншу нерухомість (лікарня тощо). Такого роду спільні інтереси виникають не внаслідок волевиявлення територіальних громад, а в силу закону, який для позначення такого роду спільних інтересів територіальних громад передбачає застосування права спільної власності територіальних громад, яке реалізується не органами самоврядування таких громад, а районними та обласними радами.
Щодо повноважень обласних та райрад
Відповідно до пункту 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.
А пунктом 20 частини першої статті 43 цього ж закону, встановлено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються в установленому законом порядку питання щодо управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення та звільнення їх керівників.
Таким чином обласні та районні ради реалізують спільний інтерес територіальних громад шляхом прийняття на сесійних засіданнях в межах своїх повноважень рішення щодо розпорядження майном, переданим у спільну (комунальну) власність відповідних територіальних громад на території області або району. Зокрема, в порядку, визначеному ЗК України, обласні та районні ради приймають рішення щодо розпорядження землями (земельними ділянками), що перебувають у спільній власності відповідних територіальних громад області або району.
Крім того, у відповіді на перше питання було встановлено, що спільний інтерес суміжних територіальних громад представляє собою сукупність взаємних прав і обов’язків щодо реалізації спільними зусиллями громад предмету такого договору.
Укладення договорів про співпрацю
Законодавством України передбачено укладення територіальними громадами двох видів договорів про співпрацю. Один з таких видів договорів укладається територіальними громадами відповідно до Закону України «Про співробітництво територіальних громад» від 17 червня 2014 р., який визначає форми співробітництва територіальних громад та підстави (предмет) договорів про співробітництво громад.
Ще один вид договорів про співпрацю громад був введений законодавством раніше, а саме Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 р. Зокрема, частиною 4 ст. 25 цього закону передбачене укладення суміжними територіальними громадами договору, предметом якого є узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад, що відображається у схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів.
Визначення (фіксація) «спільного інтересу територіальних громад» та «спільного інтересу суміжних територіальних громад» здійснюється радами суміжних територіальних громад на своїх сесіях, оскільки виключною компетенцією таких рад є укладення договорів про співробітництво, а також рішень, у тому числі й договорів щодо узгодження питань стосовно забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад, що відображається у схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів.
Зі змісту вищенаведених положень також випливає висновок про те, що якщо одна територіальна громада виявила бажання мати з іншою територіальною громадою спільний інтерес у здійсненні діяльності, передбаченої законами України, а інша територіальна громада, у тому числі й суміжна, не виявляє бажання мати такий спільний інтерес, то територіальна громада-ініціатор такого спільного інтересу не може примусити іншу територіальну громаду укласти договір про співробітництво чи інший договір, на підставі якого виникають (легалізуються, оформлюються) спільні інтереси територіальних громад. Законодавство України не надає територіальним громадам права оскаржувати таку відмову в суді чи іншому органі влади.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
