Думка експерта
«Справа Порошенка» Основне і другорядне під час обрання підозрюваному запобіжного заходу
Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.),
заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат,
кандидат юридичних наук,
заслужений юрист України.
Протягом кількох днів січня одним із головних інформаційних приводів (окрім хіба що з’ясування стосунків між Росією та НАТО і США) в Україні були й продовжуються події навколо приїзду (повернення з-за кордону) п’ятого Президента України Петра Порошенка та обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави в сумі 1 мільярд гривень. Беручи до уваги значну кількість коментарів з цього приводу у ЗМІ, в тому числі й не фахових, більшість із яких були відверто заполітизовані й не ґрунтувалися на вимогах кримінального процесуального законодавства, хотів би дещо роз’яснити.
Щоб не було якихось кривотолків, одразу зазначу, що я не прихильник Петра Олексійовича, а, тим більше, не є його захисником, але, як кажуть, істина дорожче за особисті стосунки, а вони були неоднозначними за час нашого з ним знайомства, тому прошу мої коментарі щодо цього кримінального провадження й судового процесу на даній стадії досудового розслідування сприймати як об’єктивні та виключно незалежні.
Явна невпевненість прокурорів
Так, оцінюючи виступи обох сторін процесу (17 січня ц. р.) при розгляді названого вище клопотання, скажу відверто, дещо виграшними виглядали адвокати і сам підозрюваний. На превеликий жаль, і це дійсно так, п’ять прокурорів, які повинні були підтримати своє клопотання, були не впевненими в своїй позиції, і якимись розгубленими. Скажу більше, їхніх доводів фактично не було чутно (може й технічне забезпечення в суді підвело), що в сукупності дало стороні захисту додатковий привід, аби переконати суспільство не стільки у відсутності обґрунтованої підозри щодо їх підзахисного (цього я, до речі, теж достатньо не почув від них) та відсутності підстав для застосування виняткового запобіжного заходу, але й стверджувати про явно політичний характер цього кримінального переслідування. Не виглядав у процесі впевненим у собі й головуючий слідчий суддя, від чого склалося враження, що він надмірно хвилюється та нервує, чим могли пояснюватися і його явно приглушений голос при веденні судового процесу, слова якого важко було розібрати, запізнення з початком понеділкового судового засідання, кількість тривалих (без пояснень), перерв, особливо дводенної, для оголошення рішення, тим більше — лише резолютивної частини.
Читайте також: Застава як запобіжник
Але, для того, аби всі зрозуміли, наскільки відповідальним повинно було бути це рішення слідчого судді, роз’яснюю вимоги ст. 194 КПК України, де чітко сказано, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами докази обставини, які свідчать про:
1. Наявність обгрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, з чим, як зрозумів, у прокурорів явно не склалося, бо із їх виступів у засіданні особисто я таких доказів, вибачте, не почув (без образ).
2. Наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, чого я, чесно, теж не почув, на які саме ризики в своїх виступах посилалися п’ятеро прокурорів, тому сам наведу їх перелік, який передбачений у статті 177 КПК України. Це: 1) запобігання спробам переховування від органів досудового розслідування або суду, що дійсно можна було б використати прокурорам як аргумент, бо Петро Олексійович все-таки виїхав з України і знаходився за її межами, знаючи при цьому, що проти нього проводяться слідчі і процесуальні дії, що його запрошують з’явитися до слідчого та прокурора, що йому оголошено про підозру, що до суду направлено клопотання про його затримання і примусове доставлення до суду, а паралельно з цим направлено до суду і клопотання про обрання йому виняткової міри запобіжного заходу тримання під вартою тощо. Тобто ознаки ухилення його від явки до слідчого насправді проглядалися, тим більше, що він сам охарактеризував такі свої дії тим, що дійсно свідомо поїхав за кордон, бо потрібно було провести раніше заплановані зустрічі з європейськими політиками та іншими особами. Тому, щоб не стверджувала на це сторона захисту і сам підозрюваний, цей ризик міг бути врахований слідчим суддею як необхідна підстава для обрання Петру Олексійовичу запобіжного заходу; 2) запобігання спробам перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Трохи про професійність
При професійному проведенні досудового розслідування та особливо при правильній його організації і цей ризик прокурори могли спробувати довести в судовому засіданні, в тому числі й шляхом приведення фактів, наприклад, перешкоджання затриманню підозрюваного в столичному аеропорту на підставі наявної в слідчих відповідної ухвали слідчого судді, тим більше з використанням явно організованих із цією метою масових заходів, великого скупчення зібраних там людей тощо. Все це в сукупності теж могло бути враховано слідчим суддею як ще один ризик, передбачений ст. 177 КПК України. Але цього сторона обвинувачення не зробила (в будь-якому випадку, я цього в їхньому виступі не почув) і, знову ж таки, через те, що прокурори були якісь невпевнені, а, може, їх підвела в цьому і відповідна техніка суду.
Про інші три ризики, передбачені цією статтею, говорити не буду, оскільки вони явно не проглядалися в цьому кримінальному провадженні та їх і не почув із вуст моїх молодих колег.
Тепер щодо третьої обставини, яку теж вони повинні були довести слідчому судді. Мова про недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні. Але і про дотримання цієї умови від прокурорів я теж нічого не почув. І не тільки я. Тому щодо можливих варіантів рішення слідчого судді за результатами розгляду вказаного вище клопотання про взяття під варту Петра Порошенка з альтернативою внесення застави в сумі 1 млрд гривень день його розгляду я допустив наступне.
Названа вище стаття 194 КПК України передбачає, що в разі, якщо прокурори не доведуть наявності всіх 3-х обставин, наведених вище, слідчий суддя зобов’язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, в що я не дуже вірив, розуміючи, в якій державі ми живемо сьогодні. На жаль, у нас правосуддя відсутнє.
Якщо прокурори доведуть наявність обґрунтованості підозри у вчиненні П. Порошенком інкримінованих йому у вину злочинів (державної зради та фінансування тероризму, в чому було чимало сумнівів і тоді, і, я впевнений, є й сьогодні), але не доведуть інших обставин, передбачених підпунктами 2 і 3 ч. 1 цієї статті, то слідчий суддя має право лише зобов’язати підозрюваного прибувати за кожною вимогою до суду або іншого органу державної влади, вказаного судом. Як я вже неодноразово говорив, достатніх доказів, які б підтверджували обґрунтованість висунутої П. Порошенко підозри, із виступів прокурорів я не почув та і в ЗМІ цих фактів не наводили, як би вони й були, а тим більше, що мені ще не було відомо, чи погодиться суддя з правомірністю вручення самої підозри п’ятому Президенту України, при тому, що його адвокати стверджували в судовому засіданні про порушення порядку її вручення і що він із цієї причини, начебто, не набув статусу підозрюваного.
Я також допускав, що може мати місце й такий варіант, коли прокурори зможуть довести наявність як обгрунтованої підозри, так і достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, але не зможуть обґрунтувати недостатність застосування до підозрюваного більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, і слідчий суддя матиме право застосувати більш м’який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на П. Порошенка додаткові обов’язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України.
Прогноз, який справдився…
І я абсолютно правильно прогнозував, що саме так і станеться, бо 19.01.2022 року слідчий суддя зачитав резолютивну частину свого рішення, яким фактично задовольнив клопотання прокурорів лише частково, застосувавши до П. Порошенко особисте зобов’язання і поклавши на нього додаткові зобов’язання не тільки з’являтися за викликом до слідчого, прокурора і суду, але й здати закордонний паспорт та заборонивши покидати Київ і Київську область без дозволу слідчого та прокурора, чим особливо були незадоволені сторона захисту й сам Петро Олексійович.
Але й прокурорам у результаті такого вердикту слідчого судді нічого «посипати голову попелом», таке рішення навпаки повинно стимулювати їх збирати якнайшвидше додаткові докази винуватості Петра Порошенко (якщо, звичайно, вони можуть бути), бо час швидко плине і строки досудового розслідування також. А ось коли вони закриють стосовно нього кримінальне провадження, тоді це вже буде повна поразка, бо підтвердиться версія самого підозрюваного та його однодумців про те, що це було політичне переслідування, скажу більше — незаконне переслідування завідомо невинної особи!
Джерело: Юридичний вісник України
