Створимо електронну Україну разом!

Читаючи передвиборну програму Президента. Нотатки на полях: проблемні напрями формування інформаційного законодавства для інноваційного розвитку держави

Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Динамізм і глобальність інформатизації у всіх сферах життєдіяльності сучасного постіндустріального суспільства, яке крокує до інформаційного, обумовлює необхідність проведення багатоаспектних і багатовимірних наукових дискусій про інформатизацію, високі технології та інноваційні прориви в площині існуючих і потрібних нормативно-правових норм щодо умов формування технологій впровадження знань і правил поводження з інформацією як ресурсом розвитку сучасної людини, суспільства і держави. Про це, власне, і йдеться в передвиборній програмі Президента України Володимира Зеленського, який ставить за мету якісно і по-новому сприйняти можливості сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в управлінні державою й організації суспільно-політичного життя країни.

Ситуація, якою вона є

«Подивимось правді у вічі, — говорить Володимир Зеленський, — Україна, яка 28 років будувалася руками «професійних державотворців», на сьогодні є просто неконкуренто- спроможною в світі. Сучасні політики, пов’язані давніми образами, кумівством, бізнес-проектами, не здатні змінити країну. Україна сьогодні потребує не просто нових облич. Вона потребує нових ідей! Моє головне завдання — привести до влади порядних і патріотичних фахівців».

Постає питання — що це означає, які фахівці потрібні і яким якостям вони мають відповідати? Зрозуміло, що йдеться про фахівців — управлінців нової інформаційно-комунікаційної доби, тобто людей, обізнаних у технологіях управління суспільством і державними справами, а оскільки в програмі Президента наголошується на пріоритеті розбудови «електронної держави», слід враховувати, що всі громадяни України, юридичні особи й державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного здійснення ними таких видів інформаційної діяльності як одержання, використання, й поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

За таких умов, безумовно, в суспільстві постануть нові й поки що невідомі до кінця проблеми в сфері інформаційно-комунікаційної безпеки владних інституцій держави, зокрема в процесі виконання інформаційно-комунікаційної функції, оскільки володіння правом на інформацію і засоби її поширення та зберігання всюди і завжди, власне, й дає владу. Разом із тим, механістична картина світу в умовах інформаційного суспільства набуває кризового характеру. З появою термодинаміки і квантової теорії в практичному застосуванні дедалі більше стали виявляти негативні її наслідки. Антропоцентрична картина світу привела до того, що природу стали розуміти лише як ресурс і спосіб вирішення людських потреб. Математизація редукувала вартість і якість до кількості. Відбулося розщеплення багатьох наук і лише кібернетичне розуміння світу повертає нас до появи цілісного (холістичного) мислення.

Таким чином, можна вважати, що у передвиборній програмі ставиться питання про поглиблення якості питань про інформацію при управлінні розвитком суспільства і держави в нову інформаційно-комунікаційну добу, про більш глибоке дослідження існуючих, впроваджуваних і перспективних об’єктів інформаційних відносин: інформації, інформаційних ресурсів, систем, процесів, технологій тощо. На сьогодні це пропонує Китай, організовуючи форуми високого рівня з міжнародного співробітництва. Вони привертають підвищену увагу світових лідерів, оскільки сприяють розвитку країни шляхом інновацій, активізують міжнародну співпрацю в таких передових сферах як цифрова економіка, штучний інтелект, нанотехнології і квантова обчислювальна техніка… Такі форуми сприяють просуванню й розвитку технологій використання Big Date, хмарних обчислень і облаштуванню «розумних», або smart-міст.

Новий Президент України Володимир Зеленський орієнтує країну на більш активне впровадження новітніх ІКТ в координатах вимог створення системи електронного урядування в країні, наголошує, що для України входження в третє тисячоліття — не пересічна подія. Із допомогою новітніх ІКТ наша країна має піти курсом радикальних реформ, долаючи всі труднощі й складнощі розвитку. Зрозуміло, що він орієнтує нас на те, що доведеться докладати більших зусиль, аби вийти на передові позиції у всіх основних аспектах життя суспільства, яке інформатизується. Головною метою при цьому він справедливо бачить побудову правової держави, створення демократичної та ефективної системи державного управління справами через вдосконалення науково-освітньої діяльності, постійно наголошуючи на тому, що інформаційно-комунікаційна функція держави стає виключно значимою, стає запорукою формування інноваційної і соціально орієнтованої економіки.

Завдання на день прийдешній

За таких умов першорядного значення набувають інноваційне мислення і освіта чиновництва, їх здатності до розуміння того, що лише оволодіння суспільством високими технологіями, і не лише в сфері інформаційно-комунікаційної діяльності, відчиняє нам двері в майбутнє. За таких умов метою державної інформаційної політики стає формування національного інформаційного потенціалу, який би відповідав трендам і найсуворішим стандартам світового науково-технічного прогресу, а тому, на наш погляд, має відбутися усвідомлення того, що інформаційна політика держави — це не тільки медійна діяльність, а більш складне явище.

Темпи еволюції нашої суспільно-політичної свідомості щодо її правового виміру, безумовно, вражають і, багато в чому, через еволюцію розуміння понять «інформація» та «інформаційно-комунікаційні технології». Якщо ще до середини ХХ століття під інформацією розумілося: обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом, автоматом і автоматом, обмін сигналами в рослинному і тваринному світі, від організму до організму, то вже в 1992 році, приймаючи базовий правовий акт у системі регулювання інформаційних відносин в Україні — Закон України «Про інформацію» (1992 р.), інформацією названо документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі, про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров’я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах (статті 1, 8). (Дія Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життєдіяльності суспільства та держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації). Сьогодні таке законодавче визначення інформації застаріло. За визначенням ЮНЕСКО, інформація — це універсальна субстанція, що пронизує всі сфери людської діяльності, слугує провідником знань і думок, інструментом спілкування, взаєморозуміння і співпраці, утвердження стереотипів мислення і поведінки».

Оглядаючи досвід індустріалізації, яка здійснювалася в Україні в ХХ столітті, ми не можемо не говорити про те, що саме вона стимулювала в країні досі небачену в світі інформаційно-комунікаційну науково-освітню революцію, яка зробила нас успішними й широко знаними в світі. В процесі інформаційно-комунікаційної діяльності через впровадження новітніх промислових технологій та інновацій світ ставав для нас дедалі ближчим через темпи залучення іноземних науково-технічних досягнень. Усе це стимулювало формування і розвиток вітчизняних науково- освітніх і науково-промислових центрів, які швидко перетворили Україну в провідну машинобудівну, хімічну й аерокосмічну державу, інтегрували її у високу хвилю «інформаційно-комунікативної енергії» людства. У період «золотих десятиліть» інженер і вчений (а також кваліфікований працівник) дійсно ставав основною продуктивною і політичною силою в глобальному вимірі.

Розбудовуючи електронну державу, це необхідно дедалі більше враховувати для повноти уявлень про її сенс і значення, а також вплив інформаційно-комунікаційних технологій на роботу новаторів.

Реальна економіка — тобто заводи, електростанції, комунікації та інфраструктура, реальна медицина (тобто та, що лікує реальних людей від реальних хвороб, а не обіцяє вічне життя в найближчі десять років) і тому подібні речі — вимагає цього. У незбалансованості потреб реальної економіки із рівнем і якістю інформаційно-комунікаційного обслуговування і освіти інженерно-технічних працівників, на наш погляд, і лежить причина кризи управління — кризи, яка вже не може бути вирішена в умовах існуючого суспільства. Безумовно, поки «запас міцності», створений в «золоті десятиліття», був великий, — ніхто зазначену проблему вирішувати не збирався, але сьогодні, коли інфраструктура починає руйнуватися на очах, епідемії накривають цілі регіони, а в магазинах ніхто не гарантує якості продуктів харчування, настав час осмислити ситуацію і переводити гроші з «вигідних справ» олігархів і ділків до життєво-важливих. Проблема ця системна й стосується практично всього — в тому сенсі, що нездійсненна в існуючих умовах господарювання, і їх треба змінювати. І, зрозуміло, що інформаційно-комунікаційна діяльність тут — всього лише один але критично важливий аспект.

У сучасному словнику іноземних слів інформація тлумачиться як одне з найбільш загальних понять науки, що означає: 1) повідомлення про будь-що; відомості, що є об’єктом зберігання, переробки і передачі; 3) в математиці — кількісний вимір невизначеності (ентропії), вимір організації системи. Тепер, коли ми в управлінні стикаємося з алгоритмами систем штучного інтелекту, а вони стають дедалі більш потужними і складними, й поки що ховаються в масивних серверних фермах наднаціональних корпорацій, де за їх допомогою обробляються й аналізуються гігантські масиви даних, ми починаємо розуміти, що йдеться про необхідність змін при визначенні й розумінні сенсу інформації, інформаційних ресурсів, комунікації і соціальних інтеракцій — про потребу термінової зміни системи управління людським розвитком, на чому новий Президент України В. Зеленський також наголошує.

Потреба в новій науково-освітній еліті

За таких умов ми маємо приділити підвищену увагу не тільки до гасел, які генерують політики, а більше — до проблем виконання державою інформаційно-комунікаційної функції, та більш широкого розуміння поняття «державна інформаційна політика», яка має поглинути в собі проблеми розвитку національного науково- освітнього середовища, роботи бібліотек, формуванню відомчих і національних веб-ресурсів, підвищення якості науково-технічного або інженерного корпусу країни… На наш погляд, про це, на жаль, майже не йдеться в передвиборній програмі, а без цього подальша розробка механізмів ефективного розвитку нормативно-правового регулювання інформаційно-комунікаційної діяльності в суспільстві, своєчасна розробка й обґрунтування адекватних дій щодо інноваційного розвитку країни не може стати першочерговим завданням державної політики. Безумовно, ми маємо розуміти й усвідомлювати, що не треба чекати від обраного Президента того, що він прийде й започаткує щось невідоме досі, вкаже на якісь нові точки зростання. Для майбутніх перемог потрібно починати вирощувати нову національну науково- освітню еліту, людей, до яких будь-який президент повинен буде дослухатися. Тобто треба зрозуміти, що не президент визначає долю держави, а еліта й інтелектуали, їх відданість ідеям розвитку України має бути переконливою. За таких умов якість освіти наших громадян стає запорукою того, що в нас є така когорта людей, без яких жоден президент не може прийняти рішення. Тобто через виховання молоді, на наш погляд, ми маємо розпочати оголошену в передвиборній програмі Президента України В. Зеленського системну роботу з метою визначення і впровадження раціональних засобів та шляхів досягнення мети інноваційного розвитку країни в умовах майже неконтрольованого розширення застосування ІКТ в усіх сферах — від медичної до військової.

Можливо, незнання нашими можновладцями таких простих, на перший погляд, речей, нездатність фахово мислити і призвели до руйнації України, і в цьому полягає причина кризи державного управління, а заразом і суперкризи, яка насувається на людство і яка поховає існуючий сьогодні світовий устрій і панування США, їх ліберальних цінностей, «прав» меншин та інших засобів витонченого проїдання створеного людством багатства.

Реалізуючи ідею створення електронної держави, перше, на що нам треба звернути увагу, — це спрощення процедур доступу до змістовної інформації заради створення таких політичних, економічних, культурних і правових умов, які сприятимуть підсиленню якості розвитку національного інформаційно-комунікаційного простору — найбільш важливої компоненти розвитку цивілізації, й одночасно на його безпеку в умовах інформаційної революції і ведення проти нас гібридних і конкурентних війн.

Тут нам доведеться багато в чому переосмислити свою життєву позицію, наявно усвідомити необхідність перерозподілу життєвих цінностей, оскільки визначальним чинником соціальної диференціації в інформаційному суспільстві стає рівень знань, а не власність.

Високі технології і науково-освітня сфера в умовах інформаційної доби дійсно перетворюються на виключно сильний фактор, що активно впливає на розвиток людства. Можна сперечатися про правомірність застосування терміна «інформаційна революція», що кочує по наших і зарубіжних виданнях. Справді, про які тільки революції — соціальні, технотронні, ядерні, генетичні, біологічні, хімічні тощо ми не говорили в останні десятиліття, породжуючи тим самим інфляцію вихідного поняття, однак те, що нові інформаційні технології відчутно й вагомо, сприяють революційним перетворенням у житті людини і всього суспільства, навряд чи можна сперечатися і їх недооцінювати. Об’єктивно нам все ж таки доведеться змінити, іноді радикально, систему прийняття державних рішень і правил поводження зі змістовною інформацією, а для цього потрібні кадри і нова система їх виховання та підготовки.

Важливо визначити правильні орієнтири

На жаль, сьогодні в нас ще повною мірою не сформувалася загальнонаціональна стратегія входження країни в третє тисячоліття, й інтеграція в глобальний інформаційно-комунікаційний простір відбувається досить безсистемно. Провину за це, насамперед, мають взяти на себе дві структури, які патронує сам Президент України — Національний інститут стратегічних досліджень і Національна академія державного управління. Ними не визначені, на жаль, навіть пріоритети й точне уявлення про інформацію як ресурс розвитку країни в новому столітті, в умовах, коли ми знаходимося на етапі переходу від homo-faber-sapiens до людини морально-духовної, коли наукова творчість стає тією силою, якою людина змінює навіть біо- сферу. Зміни відбуваються вже відчутно й незалежно від людської волі, стихійно, як природний натуральний процес, у повній відповідності до вчення В. І. Вернадського про ноосферу. Він передбачав, що перехід біосфери в ноосферу відбуватиметься в декілька етапів, і після техносфери та енергосфери ми вступатимемо в інфосферу, де головну роль відіграватимуть інформація та інформаційні технології. Неминучість, з точки зору факторів лавинного зростання глобальних інформаційних масивів та стрімкого проривного вдосконалення ІКТ із середини ХХ століття, була давно багато в чому передбачена вченими, оскільки в силу своєї природи інформація проникає всюди і є загальною властивістю матерії. Ще на початку XX століття це передбачив відомий філософ М. О. Бердяєв. Він, зокрема, обґрунтував виникнення змін у суспільстві, які будуть пов’язані з розвитком технологій, виділяючи при цьому три стадії історичного розвитку людства: 1) природно-органічну; 2) культурну у власному розумінні; 3) технічно-машинну. Про третю стадію він писав, що під впливом технологій змінюється сама природа людини. Вона стає більш організованою і конструктивною. Це пов’язано з тим, що техніка «руйнує старі тіла й створює нові тіла, зовсім не схожі на тіла органічні, створює тіла організовані».

У передвиборній програмі нового Президента України, сформульовано мету існування країни в новому глобальному світі як електронної держави, хоча й не окреслено альтернатив та загроз на тлі достатньо бурхливого і слабоконтрольованого державою розвитку телекомунікаційних мереж, Інтернету, мобільного зв’язку, стрімкого розвитку комп’ютерної преси, відкриття нових сайтів, пропозицій багатьох компаній щодо послуг ІТ-телефонії, засобів мобільного зв’язку, комп’ютерів, модемів тощо. На жаль, усі вказані процеси відбуваються стихійно і з незрозумілим поки що знаком для суспільства, з неясними і невизначеними наслідками в умовах ведення проти нас недружніх дій з боку іноземних держав.

Становлення інформаційного суспільства і комунікація

Протягом лічених десятиліть нові ІКТ стрімко і навіть агресивно поширилися світом. Вони начебто демократизували доступ до знань і несподівано надали можливість «середньостатистичній людині» отримувати медійну і наукову інформацію з усього світу, обумовили новий поділ праці в інформаційно-комунікаційній індустрії. З цього виростає навіть новий, впевнений у собі середній клас, вільний від кайданів державної опіки. Він не міг виникнути з колишньої покірної маси радянських людей — і це викликало розгубленість і навіть сильне роздратування серед державотворців першої хвилі нашої незалежності, вихідців із бюрократичних кабінетів і захисників догм радянської доби. Вони реагували цензурою й репресіями, намагаючись врятувати свій традиційний авторитет будь-якими, навіть самими безжалісними методами, аби взяти технології під контроль…

Елвін Тоффлер — американський письменник, соціолог і футуролог, один із авторів концепції «інформаційної цивілізації» свого часу передбачав, що в умовах становлення інформаційного суспільства очевидним стане центральне становище комунікації в людській історії, будуть відбуватися радикальні зміни в сфері виробництва, які неминуче спричинять захоплюючі дух соціальні зміни. Вони будуть обумовлені інформаційно-комунікаційною революцією й призведуть до різноманітних наслідків — від появи нових професій і серйозних змін у соціальній структурі суспільства до виникнення нових уподобань у міській архітектурі, однак ніхто не уявляв собі, що розбещеність нашої національної управлінської «еліти» знищить за роки незалежності одну з провідних економік Європи.

Демократія в її справжньому розумінні навіть в умовах розбещення управлінських структур передбачає високий рівень організованості, суворе дотримання правопорядку, чіткі механізми державного управління. Інформатизація лише сприяє раціональності дій усього державного апарату, пошуку й відбору найбільш ефективних форм і методів його діяльності. Вона більш ефективно акумулює знання про світ і життя соціуму протягом усієї історії й починає дедалі більше забезпечувати всі процеси життя суспільства, збагачує й гармонізує відносини у всіх напрямах його життєдіяльності. Однак внаслідок невизначеності багатьох її параметрів, й особливо в термінах комп’ютерних технологій та здатності передавати сенс звичних визначень термінами класичної юриспруденції, вона не завжди ефективна, як того потребує концептуалізація наших дій при вирішенні проблем електронного врядування й особливо тих, які виникають, зокрема, в процесах інтеграції України в глобальне економічне й інформаційно-комунікаційне середовище.

«Право знати»

Право на інформацію і свобода інформаційного обміну, які декларує демократія, з одного боку, належать до числа основних прав і свобод громадян, а з іншого — виступають як один з головних механізмів реалізації права громадян на участь в управленні громадськими справами. Соціологи сьогодні пропонують навіть таку класифікацію системи цінностей людини: вітальні — життя, здоров’я, добробут, спокій тощо; соціальні — статус, робота, сім’я, рівень споживання, професіоналізм, соціальна активність, соціальна рівність, правопорядок тощо; політичні — свобода слова, «право знати», законність, національний суверенітет, гарантії соціальної справедливості тощо; моральні — добро, благо, любов, честь, дружба, борг тощо; релігійні — Бог, віра, порятунок, благодать тощо; естетичні — краса, гармонія, традиції/інновації, наслідування культурної самобутності тощо. Така типологія цінностей, зокрема, використана і в передвиборчій програмі Президента України В. Зеленського. Без належної і необхідної якості відкритості будь-яких процесів (політичних, економічних, культурних тощо) підсумок їх практично завжди і всюди, тим або іншим чином, найчастіше саме корупційним, «приватизується». При цьому конкретні суспільство і держава в ході цих процесів чогось неминуче недобирають, недоодержують, втрачають, і як наслідок, відстають у своєму розвитку від більш відкритих (і саме тому більш ефективних) конкурентів, а тому гострою проблемою нашого сьогодення стає не тільки деолігархізація засобів масової інформації (ЗМІ), а взагалі всього народногосподарського комплексу. У сукупності вказані цінності через вимоги забезпечення державою інформаційної відкритості націлено на реалізацію прав громадян на інформацію і свободу у вимірі національних, світових політичних, правових і, підкреслю, економічних процесів.

У сукупності вони, безумовно, поглинають проблеми визначення загального «права знати» — одного з найбільш значимих і фундаментальних прав, які формують глобальне інформаційне суспільство третього тисячоліття або сучасної електронної цивілізації.

Право кожного народу знати і з позиції кращого знання контролювати свою власну державу стало, як уже зазначалося, правом вистражданим, своєрідним «уроком» із гірким досвідом нелюдських тоталітарних державних режимів XX століття, які коштували людству мільйонів жертв. Право знати, як і право на інформацію, безумовно, права аж ніяк не абсолютні. Вони обов’язково повинні мати (і мають!) необхідні обмеження, як правові, так і етичні.

Сенсом змісту категорії «право знати» є право народу знати, наскільки ефективно різні гілки публічної влади, в тому числі, судова, і «слуги народу», виконують взяті на себе перед своїм народом зобов’язання і обов’язки. Така політико-правова конструкція виникла спочатку в світовій політико-правовій доктрині (словосполучення «право знати», вперше було використано одним із керівників «Associated Press» Кентом Купером у січні 1945 року), а потім була закріплена і в нормах міжнародного права. Причому виникла не випадково, а як реакція на трагічні наслідки своєрідної «недуги» світової спільноти того часу, яку можна визначити як певний суспільний імунодефіцит, в свою чергу, багато в чому викликаний саме громадською інформаційною недостатністю. Ця суспільна «недуга» зіграла свою фатальну роль як у період розв’язання, так і в ході Другої світової війни. Уроки цієї світової бійні, вочевидь, показали, що питання війни і миру в сучасних умовах набули настільки великого суспільно-політичного значення, що довіряти їх обговорення й рішення лише політикам, тільки державним структурам відтепер уже неможливо.

ІКТ як основний засіб технологічного прогресу

Наукове обговорення проблем трансформації інститутів сучасного суспільства у зв’язку із організацією електронних систем управління державою відбувається вже давно, оскільки вони торкаються буквально всіх сторін життя суспільства. Хвилі цифрового століття повільно, але неухильно, впливають на економіку, політику, етносоціальні структури, і все наполегливіше формують нові умови організації державних інституцій щодо облаштування життя своїх народів.

Реалізація означеної мети сприяє бурхливому розвитку цифрової економіки, торгівлі, створенню «розумних» (smart) міст, телемедицини… Сьогодні, в умовах активного впровадження ІКТ, оцифровують практично всі виробничі процеси, а поява нанороботів і науково-дослідні роботи по миттєвій телепортації інформації свідчать про те, що скоро цунамі і метеорити як проблеми для існування людства відійдуть на другий план або зникнуть.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути