Суспільна небезпечність діяння — фундаментальна ознака поняття «кримінальне правопорушення»

Сергій ХАРІТОНОВ, доктор юридичних наук, доцент кафедри кримінального права № 2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Микола ПАНОВ,
доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального права № 2 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, заслужений діяч науки і техніки України

Кримінальне законодавство України, як і кожна галузь законодавства, становить собою відносно стабільну кодифіковану систему кримінально правових норм, яка, в той же час, є системою, що достатньо динамічно розвивається, і яка має оптимально відображати мінливі умови життя громадян, суспільства, держави. Серед останніх змін кримінального законодавства України (Кримінального кодексу України (далі — КК)) особливе й надзвичайно важливе значення має Закон № 2617 — VIII від 22 листопада 2018 р., «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень», який набирає чинності з 1 січня 2020 р.

Кримінальне правопорушення

Новели вказаного закону, стосовно кримінального законодавства, полягають у першу чергу в тому, що до змісту Загальної частини КК введено нове поняття — «Кримінальне правопорушення», яке визначається наступним чином: «Кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення» (ч. 1 ст. 12 КК). Фактично це поняття виконує функції однієї з основоположних категорій кримінального права. Причому законодавець поділяє кримінальні правопорушення на два види: кримінальні проступки і злочини, а останні на: не тяжкі, тяжкі й особливо тяжкі (ст. 12 КК).

Вказані новели умовно можна назвати «малою реформою кримінального законодавства України», оскільки вони тою чи іншою мірою пов’язані з відповідними змінами в більшості інститутів і норм діючого КК. У зв’язку з цим виникає перш за все питання щодо з’ясування змісту поняття «кримінальне правопорушення» і його співвідношення з поняттями «кримінальний проступок» та «злочин».

Співвідношення понять «кримінальне правопорушення» і «кримінальний проступок та злочин»

Виходячи із законодавчого формулювання (ч. 1 ст. 11 КК) зміст вказаного поняття становлять наступні ознаки: 1) кримінальним правопорушенням визначається лише діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення; 2) це діяння є суспільно-небезпечним; 3) воно передбачене чинним КК; 4) вказане діяння є винним. Крім того, як це випливає зі змісту ч. 1 і ч. 2 ст. 1, ст. 12, ст. 50 КК, до змісту поняття «кримінальне правопорушення» слід віднести й ознаку 5) «кримінальна караність діяння» — як його юридичний наслідок. Вказані ознаки є сутнісними, узагальненими, об’єктивними й у сукупності становлять зміст поняття «кримінальне правопорушення» яке відповідно до його дійсного призначення визначає обсяг (коло) суспільно-небезпечних діянь соціально-правової дійсності, що відносяться до класу кримінальних правопорушень. Ці ознаки становлять зміст так званого формально-матеріального поняття «кримінальне правопорушення», в якому відображаються як фактичні та юридичні, так і соціальні властивості кримінального правопору шення як факту реальної дійсності. Причому вказані ознаки властиві і є обов’язковими стосовно всіх видів кримінальних правопорушень — як кримінальних проступків, так і злочинів, в яких кримінальне правопорушення знаходить своє реальне виявлення в об’єктивній дійсності. З викладеного слід зробити висновок, що відсутність хоча б однієї із вказаних ознак цього поняття виключає можливість визнати конкретне діяння в якості кримінального правопорушення, в тому числі в якості кримінального проступку або злочину.

Більшість фахівців-криміналістів (науковців і практикуючих юристів органів системи кримінальної юстиції) дотримуються саме такого погляду. Але останнім часом окремі науковці, на наукових конференціях із проблем розвитку кримінального права України, що відбулися у Львові та Харкові (жовтень 2019 р.), активно пропагують і відстоюють позицію щодо необхідності формулювання в тексті нової редакції КК, що розроб ляється, формального визначення поняття кримінального правопорушення (або злочину), тобто виключення зі змісту цього поняття ознаки «суспільна небезпечність діяння». Цей підхід, безумовно, не може бути залишеним поза увагою фахівців-криміналістів і тому потребує, на наш погляд, поглибленого наукового аналізу.

Суспільно-небезпечне, кримінально-протиправне, винне, кримінально-каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину, становить собою основний (стрижневий) елемент кримінального правопорушення. Діяння — у формі дії чи бездіяльності — це конкретний акт свідомої вольової поведінки особи, передбаченої КК як кримінальне правопорушення. Звідси думки, погляди, побажання, наміри особи, якими б негативними не були, якщо вони не знайшли вираження в суспільно-небезпечному протиправному діянні, не можуть розглядатися як кримінальне правопорушення і відповідно до цього, не можуть тягти кримінальної відповідальності. Це діяння може становити зміст поняття «кримінальне правопорушення» лише за умови, що воно вчинене суб’єктом злочину — особою фізичною, осудною, що досягла віку кримінальної відповідальності, — ст.18 КК.

Шкода як мірило злочинів

Суспільна небезпечність кримінально-протиправного діяння — фундаментальна й надзвичайно важлива соціальна (матеріальна) ознака кримінального правопорушення, полягає в тому, що це діяння заподіює чи створює загрозу заподіяння істотної шкоди правам та свободам людини і громадянина, власності, громадському порядку та громадській безпеці, довкіллю, конституційному устрою Украї ни, миру та безпеки людства, іншим охоронюваним законом про кримінальну відповідальність суспільним відносинам.

Отже, шкода (шкідливість) становить сутність і зміст суспільної небезпечності як ознаки діяння, що визнається кримінальним правопорушенням, органічно притаманна йому й відображає соціальну сутність правопорушення, а тому виступає його іманентною властивістю. Ще в 1764 р. Чезаре Беккаріа писав, що «дійсним мірилом злочинів є шкода, що заподіюється діями суспільству». Це одна з тих очевидних істин, для відкриття яких, зазначав він, не потрібно ні квадрантів, ні телескопів і які доступні кожному середньому розуму». Саме шкода виступає перш за все об’єктивним й основним (головним) показником суспільної небезпечності діяння. Ця шкода, залежно від особливостей суспільних відносин, яким вона заподіюється, може бути матеріальною — шкода, що має особистий фізичний характер (кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи) чи майновий характер (правопорушення проти власності) і нематеріальною — шкодою в управлінській, організаційній, політичній, моральній сферах тощо. При цьому слід мати на увазі, що суспільна небезпечність діяння пов’язується головним чином із фактичною, тобто (реальною) шкодою (збитками), що заподіюється кримінально протиправним діянням відповідним суспільним відносинам.

У подібних випадках законодавець конструює переважно кримінальні правопорушення з «матеріальними складами». Їм властиве те, що діяння визнається суспільно-небезпечним і тому кримінально-протиправним за умов заподіяння ним істотної шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам, що знаходить вираз у конкретних суспільно-небезпечних наслідках (як правило, матеріальних). Ці наслідки (їх характер, вид, міра) конкретизуються законодавцем і вказуються безпосередньо в тексті закону — в диспозиції відповідної статті (частині статті) Особливої частини КК чи вказуються в примітці до відповідної статті КК, або властиві діянню як такому, що випливає із тексту закону про його тлумачення. В подібних випадках суспільна небезпечність діяння пов’язується безпосередньо із заподіянням саме цієї шкоди (певного виду, характеру та розміру) як наслідків діяння. Тому відсутність вказаних наслідків буде свідчити і про відсутність суспільної небезпечності як суттєвої властивості кримінально-протиправного діяння.

Але досить часто (і в багатьох випадках) суспільна небезпечність діяння знаходить вираз у створенні загрози (реальних умов) заподіяння шкоди і спричинення суспільно-небезпечних наслідків. Діяння цих кримінальних правопорушень відрізняються підвищеною небезпечністю, оскільки їх вчинення завжди пов’язане із загрозою заподіяння реальної і значної або великої шкоди. До них відноситься значний масив «деліктів небезпеки», зокрема, кримінальні правопорушення проти громадської безпеки, проти безпеки виробництва, проти безпеки руху та експлуатації транспорту — розд. IX, X, XI КК тощо. Підвищеною небезпечністю характеризуються діяння насильницьких правопорушень, а також таких, що вчиняються з використанням зброї, інших загально-небезпечних та шкідливих предметів і засобів. Вказані діяння становлять значну небезпеку для існуючих у даному суспільстві відносин, а тому в низці випадків визнаються кримінально-протиправними й караними безвідносно до заподіяння (чи без такого) суспільно-небезпечної шкоди.

Суспільна небезпечність діяння

Суспільна небезпечність діяння обумовлена всією сукупністю об’єктивних і суб’єктивних ознак, притаманних кримінальному правопорушенню: об’єктом і предметом посягання, характером дії чи бездіяльності, способом і засобами, за допомогою яких вчиняється діяння, місцем, часом і обстановкою його вчинення, суспільно-небезпечними наслідками, формою вини (умисел чи необережність), спрямованістю умислу особи, мотивами та метою її поведінки. Для з’ясування й конкретизації змісту ознаки «суспільна небезпечність діяння в науці і практиці кримінального права розроблені її більш деталізовані характеристики (показники) які отримали назву «характер» і «ступінь суспільної небезпечності діяння».

Характер суспільної небезпечності діяння як ознаки кримінального правопорушення — це його якісна характеристика, обумовлена перш за все характером суспільних відносин, на які діяння посягає. Так, характер суспільної небезпечності діянь є різним, залежно від особливостей різних груп суспільних відносин, на які вони посягають, скажімо на основи національної безпеки чи на громадську безпеку або на громадський порядок та моральність. Характер суспільної небезпечності вказаних кримінальних правопорушень безперечно є різним і залежить від характеру вказаних відносин та тих соціальних цінностей, стосовно яких дані відносини функціонують і які страждають від цих посягань. Характер суспільної небезпечності визначається, крім того, характером діяння, його об’єктивними ознаками (показниками): місцем, часом, обстановкою, способами й засобами його вчинення, характером суспільно-небезпечних наслідків, а також формою вини, мотивом та метою діяння. Тому характер суспільної небезпечності впливає на характер і вид покарання, яке встановлюється в санкції кримінально-правової норми.

Ступінь суспільної небезпечності кримінального правопорушення — це її кількісна характеристика, що визначається інтенсивністю посягання і, перш за все, видом та розміром (обсягом) шкоди, яка заподіюється діянням охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам чи ставить їх під загрозу заподіяння такої шкоди. Кримінальним правопорушенням властива істотна шкода, що безпосередньо випливає зі змісту кримінального закону (ч. 2 ст. 11 КК). Діяння, яке не пов’язане із заподіянням істотної шкоди, не може визнаватися суспільно-небезпечним і кримінально-протиправним. Розмір шкоди — її істотність — у більшості своїй визначається кількісними показниками (наприклад, крадіжка, що завдала значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185 КК) чи у великих (ч. 4 ст. 185 КК) або в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 185 КК)), а також її обсягом, а саме — кількістю об’єктів, яким завдано шкоди, чи створювалася загроза її заподіяння (наприк лад, при розбої заподіюється шкода як відносинам власності, так і здоров’ю чи життю людини) тощо.

На ступінь суспільної небезпечності діяння суттєво впливають також спосіб його вчинення (наприклад, фізичне насильство, погроза застосування такого насильства, загально-небезпечний спосіб, обман чи зловживання довірою, зокрема зловживання службовим становищем службовою особою тощо), характером і видом засобів і знарядь, що використовуються для вчинення злочину (технічні пристрої, комп’ютери, підроблені документи, зброя (вогнепальна чи холодна) бойові припаси, вибухові речовини, наркотичні засоби, психотропні речовини тощо). Крім того, на ступінь суспільної небезпечності значною мірою впливають обстановка, час, місце вчиненя злочину. Ступінь і характер суспільної небезпечності завжди знаходяться в єдності, уточнюють і доповнюють одна одну при безумовно більшій змістовній повноті, а тому переважній ролі ступеня суспільної небезпечності, що має важливе значення для визначення тяжкості кримінального правопорушення.

Окрім викладеного, фундаментальність «суспільної небезпечності діяння» як ознаки кримінального правопорушення знаходить вираз у її співвідношенні з іншими ознаками цього поняття, зокрема з ознаками «кримінальна протиправність» і «кримінальна караність діяння». Відомо, що система вказаних ознак (у сукупності з ознакою «винність діяння») утворюють зміст поняття «кримінальне правопорушення», в тому числі понять «кримінальний проступок» і «злочин». Однак ознака «суспільна небезпечність діяння» у всіх випадках є базовою і відправною по відношенню до ознак «кримінальна протиправність» та «кримінальна караність» діяння.

Кримінальна протиправність діяння

Кримінальна протиправність діяння — це формально-юридична (нормативно-правова) ознака кримінального правопорушення (кримінального проступку і злочину), означає обов’язкову передбаченість суспільно-небезпечного діяння в законі про кримінальну відповідальність. Ця вимога базується на положеннях п. 22 ст. 92 Конституції України, згідно яких виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, і встановлюється відповідальність за них. Дане надзвичайно важливе конституційне положення знайшло розвиток і закріплення у ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 11, а також у ч. 3 ст. 3 КК України, в якій встановлено: кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки, визначаються тільки цим Кодексом. Вказаний фундаментальний і принциповий підхід надає можливість реалізовувати демократичний і гуманний принцип кримінального права — nullum crimen sine lege, nullum poena sine lege — немає злочину, немає покарання без вказівки на те в законі, який активно відстоювали видатні основоположники просвітницько-гуманістичного напрямку у кримінальному праві Ш. Монтеск’є, Вольтер, Чезаре Беккаріа, Ж.П. Марат та інші.

Але кримінальну протиправність неможливо розглядати ізольовано від суспільної небезпечності діяння. Дана формальна ознака юридично (в законі про кримінальну відповідальність — у відповідній кримінально-правовій нормі) закріплює наявність у кримінальному правопорушенні властивого йому типового рівня (ступеню) суспільної небезпечності. Таким чином, ці ознаки кримінального правопорушення тісно пов’язані: — вони співвідносяться між собою як співвідносяться категорії: «форма» і «зміст» — діяння визнається в законі як кримінальне правопорушення (форма) лише тоді, коли воно є суспільно-небезпечним (зміст). І навпаки, діяння навіть високого ступеню суспільної небезпечності, за умов, якщо воно не передбачено як кримінальне правопорушення законом про кримінальну відповідальність, ні за яких обставин таким визнаватися не може. В цьому сенсі є всі підстави визнати кримінальну протиправність як юридичну (нормативно-правову) оцінку суспільної небезпечності діяння типового рівня, властивого кримінальному правопорушенню даного виду й закріплення цієї оцінки в законі. В той же час суспільна небезпечність діяння, її характер і ступінь, що знаходить вираз у їх типовому рівні, виступає соціальною основою й об’єктивним критерієм визначення законодавчій діяльності межі й обсягу кримінальної протиправності діянь (тобто визнання певного кола (обсягу) діянь даного виду кримінально-протиправними, а тому караними), за якими позитивного рішення про визнання діяння кримінально-протиправним і караним, бути не може. Встановлення в законі кримі
нальної протиправності (ч. 1 ст. 11 КК) як ознаки кримінального правопорушення на підставі реальної оцінки суспільної небезпечності діяння є необхідною умовою реалізації принципів верховенства права і законності в законотворчій діяльності: кримінальній відповідальності і покаранню може підлягати лише та особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння, безпосередньо передбачене законом про кримінальну відповідальність у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК як кримінальне правопорушення.

Кримінально-правова караність діяння

Кримінально-правова караність діяння як ознака кримінального правопорушення означає передбаченість у санкції закону про кримінальну відповідальність, у відповідній статті (частині статті) Особливої частини КК, покарання або інших заходів кримінально-правового характеру, що підлягають застосуванню за вчинення суспільно-небезпечного діяння, визначеного в диспозиції цієї статті (частини статті) Особливої частини КК. За своєю суттю й соціальним змістом караність діяння є похідним від суспільної небезпечності і кримінальної протиправності як ознак діяння — воно тому й визнається кримінально-караним, тобто за нього встановлене покарання в законі, оскільки воно є суспільно небезпечним і на цій підставі визнане кримінальним законом, як кримінальне правопорушення.

Безумовно обсяг і зміст поняття «караність діяння» (ступінь караності) визначається перш за все характером і ступенем суспільної небезпечності діяння. Ця соціальна властивість кримінального правопорушення суттєво впливає на визначення його тяжкості, на встановлення з законі виду і міри покарання, що передбачається в санкції кримінально-правової норми. При цьому законодавець, керую чись принципом «пропорційності» та іншими принципами кримінального права (гуманізму, справедливості, економії заходів кримінально-правової репресії тощо), враховує соціальні властивості діяння, його оцінку суспільством, встановлює за це діяння покарання, яке має оптимально відповідати характеру і ступеню суспільної небезпечності (тяжкості) діяння. Тут простежується наступна закономірність — чим вище ступінь суспільної небезпечності діяння, тим тяжчим є той чи інший вид кримінального правопорушення, і тим більш суворішим є ступінь його караності, тобто за нього встановлюється більш суворий вид і міра покарання. В цьому сенсі є всі підстави стверджувати: кримінально-правова караність діяння є узагальненим і формалізованим визначенням у санкції кримінально правової норми (у виді та мірі покарання) характеру й ступеню суспільної небезпечності діяння як матеріальної ознаки кримінального правопорушення. В той же час, що надто важливо, вид і міра покарання, встановлені в санкції, є формалізованими показниками ступеню суспільної небезпечності і тяжкості відповідного кримінального правопорушення.

Як видно з викладеного, суспільна небезпечність діяння як ознака поняття «кримінальне правопорушення» має важливе значення, що прослідковується як на законодавчому, так і на правозастосовному рівнях. На законодавчому рівні суспільна небезпечність діяння, головним чином її ступінь, виступає і враховується в якості основного та визначального чинника при вирішенні питань щодо криміналізації і пеналізації тих чи інших діянь, тобто при визнанні цих діянь у законі (КК) кримінально-протиправними й караними. В кінцевому рахунку ступінь суспільної небезпечності діяння (на підставі врахування всіх її показників, оцінюваних у її сукупності) визначає тяжкість правопорушення і тому знаходить конкретний та концентрований вираз і формальне закріплення як результат її оцінки законодавцем у покаранні, встановленому в санкції статті (частині статті) Особливої частини КК, що передбачає вид і міру і міру покарання за суспільно небезпечне діяння, яке визначене в диспозиції кримінально-правової норми (у відповідній статті Особливої частини КК) як кримінальне правопорушення (кримінальний проступок чи злочин). При цьому законодавець керується принципом «пропорційності» — суворість (вид і міра) покарання (ступінь караності) в цілому має бути оптимальною, відповідати характеру і ступеню суспільної небезпечності кримінального правопорушення і в той же час не може бути надмірним. На цій підставі можна зробити висновок, що суспільна небезпечність діяння, як матеріальна ознака кримінального правопорушення, що відображається у виді й розмірі покарання, лежить в основі диференціації кримінальної відповідальності, а саме, перш за все, в основі поділу (класифікації) кримінальних правопорушень на кримінальні проступки і злочини, а останні — на категорії.

Кримінальні проступки і злочини

До кримінальних проступків відносяться діяння, за вчинення яких передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. До злочинів — діяння, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі більше трьох тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або позбавлення волі (ч. 1, ч. 2, ст. 12 КК). Злочини, в свою чергу, залежно від їх тяжкості, поділяються на категорії: нетяжкі, тяжкі й особливо тяжкі (чч. 3—6 ст. 12 КК). Крім того, суспільна небезпечність є підставою для встановлення в законі «кваліфікованих складів кримінальних правопорушень», «спеціальних норм», за допомогою яких реалізується принцип диференціації кримінальної відповідальності тощо.

На правозастосовному рівні характер і ступінь суспільної небезпечності діяння враховується судом при оцінці та встановлені тяжкості фактично вчиненого кримінального правопорушення, його кваліфікації, вирішенні питання щодо кримінальної відповідальності (чи звільнення від неї) особи, що вчинила відповідне діяння, розмежування суміжних кримінальних правопорушень, які відрізняються ступенем суспільної небезпечності, відмежуванні кримінальних правопорушень від діянь, що такими не є, реалізації принципу індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання. Особливе значення має врахування тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, змістом якого є характер і ступінь його суспільної небезпечності, визначеної у виді і мірі покарання, при призначенні покарання особі, визнаної винною у вчинені кримінального правопорушення.

У п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, яка встановлює загальні засади призначення покарання, передбачено, що суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення… Таким же чином, з урахуванням наявності кількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд, вмотивувавши своє рішення, може призначити на цій підставі більш м’яке покарання, ніж передбачене законом (ст. 69 КК).

Нарешті, суспільна небезпечність лежить в основі кримінальних правопорушень на відміну від діянь, що такими не визначаються. Так, згідно з ч. 2 ст. 11 КК не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально й містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Висновок

Усе викладене дає підстави стверджувати, що суспільна небезпечність діяння є сутнісною, іманентною ознакою поняття «кримінальне правопорушення» (кримінального проступку і злочину), має фундаментальний характер і, відповідно до цього, велике теоретичне й практичне значення. Тому при розробці, формуванні і законодавчому визначенні поняття «кримінальне правопорушення» (кримінального проступку і злочину), що має базуватися на відповідних теоретичних засадах, розроблених формальною логікою та наукою кримінального права. До змісту цього поняття мають бути обов’язково включені всі суттєві й основні узагальнені ознаки, що відображають сутнісні риси об’єкта (явища) як предмета даного поняття. Виходячи з цього, до змісту поняття кримінальне правопорушення (як і до понять «кримінальний проступок» та «злочин») має обов’язково бути включена, поряд з ознаками «діяння кримінально протиправне», «винне», «каране», ознака «суспільна небезпечність діяння». Отже, підстав, які обумовили б необхідність виключення цієї ознаки з поняття «кримінальне правопорушення» і відповідно до цього з понять «кримінальний проступок» та «злочин», немає.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути